Заборона дискримінації у практиці Європейського суду з прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра теорії права та конституціоналізму

Інституту права, психології та інноваційної освіти

Національний університет «Львівська політехніка»

Заборона дискримінації у практиці Європейського суду з прав людини

Цебенко Соломія Богданівна,

кандидат юридичних наук, доцент

Андрушко Софія Володимирівна, студентка

Анотація

У статті проаналізовано практику Європейського суду з прав людини щодо захисту права людини на недискримінацію. Вказано, що ця стаття сама по собі самостійно не застосовується. Адже людина може зазнати дискримінації лише при реалізації своїх фундаментальних прав і свобод, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначено, що права та свободи людини є фундаментальною категорією, що визнається як на міжнародному, так і національному рівнях. Метою міжнародних універсальних та регіональних організацій у сфері міжнародного права є сприяння реалізації та захисту цих прав. У зв'язку з трансформаційними процесами в суспільно-політичному житті все більшого значення набуває проблема забезпечення рівності та уникнення дискримінації.

На регіональному рівні, особливе місце у правозахисній системі займає Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, де у статті 14 був закріплений принцип заборони дискримінації. Протокол № 12 до Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод дещо розширює вказану міжнародну заборону, проте не всі держави-учаниці Ради Європи ратифікували цей протокол.

Вказано, що Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи про заборону дискримінації систематизував елементи, що утворюють дискримінацію, а саме: мають бути встановлені факти, що свідчать про різне ставлення; ця відмінність у ставленні не виправдана легітимною метою, тобто відсутнє об`єктивне і розумне обґрунтування мети і результатів відповідного заходу; відсутня розумна співмірність між засобами, що використовуються, і метою, що досягається.

Практика Європейського суду з прав людини стосовно заборони дискримінації достатньо широка і стосується багатьох сфер суспільного життя, зокрема, особа може зазнати дискримінації під час допиту чи перебування в ув'язненні, під час враження поглядів чи реалізації свого права на приватне та сімейне життя тощо.

Недискримінація поряд із рівністю перед законом і правом на рівний захист закону без будь-якої дискримінації є основоположним і загальним принципом, що стосується захисту прав людини. Він є незаперечною вимогою існування цивілізованої держави і закріплюється у міжнародно-правових актах з прав людини та у більшості сучасних конституцій.

Ключові слова: заборона дискримінації, захист, Європейський суд з прав людини, права людини, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, недискримінація, права людини, реалізація, рівність, свобода людини.

Tsebenko Solomiia Bohdanivna Ph.D. in Law, Docent, Аssociate Professor of the Department of Theory of Law and Constitutionalism, Institute of Law, Psychology and Innovative Education, Lviv Polytechnic National University

Andrushko Sofiia Volodymyrivna student, Institute of Law, Psychology and Innovative Education, Lviv Polytechnic National University

PROHIBITION OF DISCRIMINATION IN THE PRACTICE OF THE EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS

заборона дискримінація європейський суд

Abstract

The article analyzes the practice of the European Court of Human Rights regarding the protection of the human right to non-discrimination. It is indicated that this article does not apply by itself. After all, a person can be discriminated against only when exercising his fundamental rights and freedoms, which are provided for by the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms.

It is noted that human rights and freedoms are a fundamental category recognized both at the international and national levels. The purpose of international universal and regional organizations in the field of international law is to promote the realization and protection of these rights. In connection with transformational processes in social and political life, the problem of ensuring equality and avoiding discrimination is becoming increasingly important.

At the regional level, a special place in the human rights system is occupied by the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, where Article 14 enshrines the principle of prohibition of discrimination. Protocol No. 12 to the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms somewhat expands this international ban, but not all member states of the Council of Europe have ratified this protocol.

It is indicated that the European Court of Human Rights, considering cases on the prohibition of discrimination, systematized the elements that constitute discrimination, namely: facts must be established that testify to a different attitude; this difference in attitude is not justified by a legitimate purpose, that is, there is no objective and reasonable justification of the purpose and results of the relevant measure; there is no reasonable proportionality between the means used and the goal to be achieved.

The practice of the European Court of Human Rights regarding the prohibition of discrimination is quite broad and applies to many areas of public life, in particular, a person may be discriminated against during interrogation or detention, during the impression of views or the exercise of his right to private and family life, etc.

Non-discrimination, along with equality before the law and the right to equal protection of the law without any discrimination, is a fundamental and general principle concerning the protection of human rights. It is an undeniable requirement for the existence of a civilized state and is enshrined in international legal acts on human rights and in most modern constitutions.

Keywords: prohibition of discrimination, protection, European Court of Human Rights, human rights, Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, non-discrimination, human rights, implementation, equality, human freedom.

Вступ

Постановка проблеми. У сучасних умовах будівництва української державності національна юридична спільнота повинна виступити рушійною силою, яка через свою повсякденну діяльність зможе продемонструвати свою відданість європейським цінностям і стандартам, поетапно впроваджуючи їх у внутрішній правовий порядок.

Права та свободи людини є фундаментальною категорією, що визнається як на міжнародному, так і національному рівнях. Метою міжнародних універсальних та регіональних організацій у сфері міжнародного права є сприяння реалізації та захисту цих прав. Хоча звісно всі права, що закріплені у різних міжнародних правових актах, є надзвичайно важливими для їх юридичного та практичного застосування, однак, у зв'язку з трансформаційними процесами в суспільно-політичному житті все більшого значення набуває проблема забезпечення рівності та уникнення дискримінації, зокрема в статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ) та статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню проблеми дискримінації приділяється велика увага вчених, зокрема її досліджували: Косінова Д. С., Паліюк А. В., Мандель Р. Я., Байрачна Л. К., Лисенко Д. А., Карвацька С. Б., Чепель О. Д. та інші.

Метою даної статті є загальнотеоретичний аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ або Суд) щодо захисту права людини на недискримінацію.

Виклад основного матеріалу

Забезпечення прав і свобод людини і громадянина можна назвати фундаментальною функцією як на міжнародному, регіональному, так і на національному рівнях. Сприяння реалізації та захисту прав є метою та ціллю діяльності таких суб'єктів міжнародного права як міжнародні універсальні та регіональні організації. І саме з цією метою був створений ЄСПЛ.

Одним із найважливіших засад сучасного суспільства є принцип заборони дискримінації. Говорячи про Україну, то тут на виконання цієї фундаментальної засади у статті 3 Конституції України задекларовано принцип рівності, згідно з яким «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [1].

На міжнародному ж рівні, для початку, вважаємо за потрібне, згадати про Загальну декларації прав людини, прийняту Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р., у ст. 2 якої зазначається, що: «Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища». Відповідно до ст. 7 вказаного міжнародного акту: «Всі люди рівні перед законом і мають право, незважаючи ні на що, на рівний захист закону. Всі люди мають право на рівний захист від будь-якої дискримінації та підбурювання до такої дискримінації» [2]. І якраз таки положення, закріплені в Загальній декларації прав людини, лягли в основу наступних міжнародних документів.

На регіональному рівні, особливе місце у правозахисній системі займає Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ). у статті 14 ЄКПЛ був закріплений принцип заборони дискримінації, який передбачає, що «користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою» [3].

Протокол № 12 до ЄКПЛ дещо розширює вказану міжнародну заборону. А саме, у ст. 1 Протоколу сформульовано, що «Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1» [4].

Посилаючись до параграфу 40 у справі «Pilav проти Боснії і Герцеговини» від 9 вересня 2016 року Суд нагадує, що той же термін «дискримінація» зі статті 14 використовується також у статті 1 Протоколу № 12 до ЄКПЛ. Тобто, незважаючи на різний обсяг у цих двох положеннях, значення цього терміну у статті 1 Протоколу № 12 до ЄКПЛ передбачалось як ідентичне до того, що у статті 14. І Суд не бачить жодних підстав відхилятися від врегульованого тлумачення «дискримінації», розробленого у його практиці. [6].

Варто додати, що у п. 22 Пояснювальної доповіді Ради Європи зазначено, що додатковий обсяг захисту відповідно до статті 1 Протоколу № 12 стосується випадків, коли особа зазнає дискримінації: 1) у користуванні будь-яким правом, спеціально наданим особі відповідно до національного законодавства; 2) у користуванні правом, яке може бути виведене з чіткого зобов'язання громадськості відповідно до національного законодавства, тобто коли державний орган зобов'язаний відповідно до національного законодавства поводитися певним чином; 3) державним органом під час здійснення дискреційних повноважень (наприклад, надання певних субсидій); 4) будь-якими іншими діями або бездіяльністю державного органу (наприклад, поведінка правоохоронців під час боротьби з заворушеннями) [5, с. 100-101].

Загалом же, у процесі розгляду справ Європейським судом з прав людини, пов'язаних з порушенням ст. 14 ЄКПЛ, було систематизовано елементи, що утворюють дискримінацію, а саме:

1) мають бути встановлені факти, що свідчать про різне ставлення;

2) ця відмінність у ставленні не виправдана легітимною метою, тобто відсутнє об`єктивне і розумне обґрунтування мети і результатів відповідного заходу;

3) відсутня розумна співмірність між засобами, що використовуються, і метою, що досягається [7, с. 32].

Погоджуємося з думкою про те, що складність загальної концепції рівності зумовлює труднощі реалізації принципу недискримінації у сфері правового регулювання. Дискримінація, зокрема позитивна, є однією з таких труднощів, коли за допомогою спеціальних заходів держава намагається забезпечити рівність певній категорії суспільства, внаслідок чого «страждає» інша категорія осіб, оскільки вона не відчуває такого позитивного ставлення з боку держави. Позитивна дискримінація передбачає собою можливість застосування спеціальних юридичних заходів (так званих позитивних дій), які спрямовані на усунення дисбалансу між можливостями різних категорій осіб реалізовувати рівні права через усталені стереотипи, практики чи традиції, що склалися в суспільстві. Такі заходи вживаються для правової компенсації певним категоріям осіб і якнайшвидшої ліквідації наслідків соціальної нерівності. Тобто позитивні дії розглядаються як інструмент політики позитивної дискримінації [8, с. 362].

Прикладом вжиття таких заходів є, наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Андрле проти Чеської республіки» [9]. Заявник, який є батьком двох дітей, подав скаргу, стверджуючи, що відсутність зниження пенсійного віку для чоловіків, які виховують дітей, порушує їхні права в порівнянні з жінками. ЄСПЛ визнав, що це правило має законну мету - компенсувати фактичну нерівність та труднощі, що виникають у жінок через особливі історичні умови на території колишньої Чехословаччини, коли вони вели домашнє господарство, доглядали за дітьми та працювали повний робочий день. Зазначено, що національні органи мають достатній розсуд у визначенні моменту, коли несправедливе ставлення до чоловіків може випередити потребу у заходах позитивної дискримінації для виправлення пригніченого становища жінок. У 2010 році уряд Чехії вже розпочав процес зрівняння пенсійного віку, скасовуючи понижений вік для жінок з однією дитиною і підвищуючи пенсійний вік для всіх жінок, незалежно від кількості дітей. Висловлено думку, що у зв'язку з постійною еволюцією гендерних ролей та складністю оцінки пенсійної реформи в широкому контексті критика держави за поетапне впровадження окремих змін у свою пенсійну систему є необґрунтованою. Зазначено, що доти, доки соціальні та економічні зміни не зменшать необхідність у спеціальному підході до жінок, підхід національних органів залишається виправданим. Однак на додаток до ретроспективного захисту прав жінок державі слід не забувати і про права чоловіків, дотримуючись принципу рівності в захисті прав та інтересів обох груп осіб, щоб уникнути майбутніх проявів позитивної дискримінації [8, с. 362]. Очевидно, що схожих ситуацій виникає достатньо багато, адже в дійсності надзвичайно важко передбачити всі можливі ситуації. Однак, на нашу думку, в таких обставинах дуже важливим є швидка реакція держави, спрямована на відновлення порушених прав. А для зменшення рівня таких випадків, потрібно, щоб законодавець перед закріпленням будь-яких норм, якомога повніше розглядав усі варіанти наслідків і сформулював найкращий варіант положення.

Практика Європейського суду з прав людини стосовно заборони дискримінації достатньо широка і стосується багатьох сфер суспільного життя.

Вважаємо за доречне, розглянути недавнє рішення ЄСПЛ у справі «Напотнік проти Румунії» (“Napotnik v. Romania”) від 20 жовтня 2020 р. [10]. Заявниця працювала у консульстві Румунії у Словенії. Її місію було припинено, коли вона оголосила про свою другу вагітність незабаром після першої. Згідно з розпорядженням національних органів дострокове припинення служби заявниці закордоном було виправдано тим, що декретна відпустка ускладнювала би діяльність консульства. ЄСПЛ мав збалансувати право вагітної жінки не зазнавати дискримінації проти законної мети збереження функціональної спроможності державної служби. Суд вказав, що національні органи надали відповідні та достатні підстави для обґрунтування цього заходу: по-перше, через характер роботи заявниці її відсутність в офісі вплинула б на консульську службу; по-друге, оскаржуване рішення не мало на меті поставити її у невигідне становище, адже зміну її умов праці не можна ототожнювати із втратою роботи або дисциплінарним покаранням. Суд одноголосно постановив відсутність порушення ст. 1 Протоколу № 12 до ЄКПЛ: відкликання жінки-дипломата із закордонної місії через те, що вона оголосила про свою вагітність, не порушило ст. 1 Протоколу № 12 до ЄКПЛ. Тобто Суд чітко окреслив межу стандарту недискримінації [11, с. 285].

Окрім цього, вважаємо за доречне вказати, що невід'ємною умовою кваліфікації юридичної ситуації як дискримінації є наявність «захищених ознак» («заборонених підстав дискримінації»). У Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 року № 5207-VI [12] захищені ознаки йменуються як «певні ознаки». Закон встановлює такий перелік ознак, за якими заборонена дискримінація: раса, колір шкіри, політичні переконання, релігійні та інші переконання, стать, вік, інвалідність, етнічне походження, соціальне походження, громадянство, сімейний стан, майновий стан, місце проживання, мова або інші ознаки. Фраза «або інші ознаки» означає те, що наведений у положенні Закону перелік є невичерпним та ілюстративним («індикативним») Такий же підхід використовує ЄКПЛ у статті 14 Конвенції та Протокол № 12 до ЄКПЛ. Для визначення тих чи інших ознак, за якими саме забороняється дискримінація, можна користуватися загальним правилом, що сформульоване у практиці Європейського суду з прав людини: «інші ознаки повинні відображати певну «персональну» характеристику (статус), за якою можна відрізнити осіб або групи осіб, та бути достатньо подібними до ознак, які зазначені у відповідних нормах антидискримінаційного законодавства (в національному контексті це, передусім, стаття 24 Конституції України та стаття 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації»), зокрема бути невід'ємними, вродженими, незалежними від особи та майже або повністю незмінними характеристиками (напр., колір шкіри, стать, сексуальна орієнтація) або стосуватися визначального для особистої або групової ідентичності вибору, як, наприклад, релігійні або інші переконання, національна приналежність». Однак наведене правило також не є абсолютним. Адже розрізнення не за «персональними» характеристиками також може розглядатися як дискримінація, зокрема якщо таке розрізнення не має жодного об'єктивного обґрунтування та якщо обставини конкретної справи вимагають цього [13, с. 61-62].

Отже, на основі проаналізованого, можемо зробити висновок, що недискримінація поряд із рівністю перед законом і правом на рівний захист закону без будь-якої дискримінації є основоположним і загальним принципом, що стосується захисту прав людини. Він є незаперечною вимогою існування цивілізованої держави і закріплюється у міжнародно-правових актах з прав людини та у більшості сучасних конституцій. На жаль, досконалість правових конструкцій, якими закріплюється рівність усіх через заборону дискримінації, на практиці виявляється доволі недосконалою, саме в контексті реалізації вищезазначеної заборони. Примітним є те, що дискримінаційне ставлення може бути наявне в законодавстві, через що ця дискримінація відображається на реальному житті людей.

Розширення меж стандарту права на недискримінацію в інтерпретаційній практиці ЄСПЛ сприяло закріпленню норм принципу недискримінації в національних системах та його поступовому переходу від декларативного концепту до систематизованого та ефективного механізму захисту осіб, що стали жертвами дискримінації. Це сприяє утвердженню принципів демократії, гідності людини та пріоритету права як основоположних цінностей Ради Європи. ЄСПЛ також визначив, що держави мають активний обов'язок забезпечити реальний та ефективний захист від дискримінації.

Для вирішення даної проблеми вважаємо за доцільне проведення більшого обсягу навчальних заходів, спрямованих на боротьбу з дискримінацією, як на національному, так і на міжнародному рівнях. Крім того, важливим є оперативне внесення змін у національне законодавство відповідно до наявних якісних трансформацій у суспільних відносинах, і варто й надалі продовжувати вивчати практику ЄСПЛ останніх років із метою дослідження рішень на захист прав людини від нових форм дискримінації.

Література

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

2. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р. № 995_015. https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_015#Text.

3. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року. Урядовий кур'єр. 2010. № 215. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_004#Text

4. Протокол № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 09.02.2006 р. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/994_537#Text

5. Косінова Д. С., Паліюк А. В. Заборона дискримінації: поняття, ознаки та обов'язки держави через призму Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Право та інноваційне суспільство. № 1 (16). 2021. С. 99-105.

6. «Pilav проти Боснії та Герцоговини» (“Pilav v. Bosnia and Herzegovina”): рішення Європейського суду з прав людини від 09.09.2016 р. https://hudoc.echr.coe.int/eng# {%22itemid% 22: [%22001 -196507%22]}

7. Мандель Р. Я. Практика Європейського суду з прав людини у справах щодо заборони дискримінації. Теорія та практика сучасної юриспруденції: матеріали VIIZ Всеукр. наук. конф.: 10 трав.-10 черв. 2016 р. Харків. 2016. С. 31-33.

8. Байрачна Л. К., Лисенко Д. А. Співвідношення принципу рівності та позитивної дискримінації в практиці Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України. Юридичний науковий електронний журнал. № 11. 2021. С. 361-364.

9. «Андрле проти Чеської Республіки» (“Andrle v. the Czech Republic”): рішення Європейського суду з прав людини у справі від 17.02.2011 р. https://hudoc.echr.coe.int/eng# {%22itemid%22: [%22001-103548%22]}

10. «Напотнік проти Румунії» (“Napotnik v. Romania”): рішення Європейського суду з прав людини у справі від 20.10.2020 р. https://ips.ligazakon.net/document/ES068674

11. Карвацька С. Б., Чепель О. Д. Динаміка стандарту права на недискримінацію: інтерпретаційна практика Європейського суду з прав людини. Юридичний науковий електронний журнал. № 7. 2021. С. 283-286.

12. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: Закон України від 06.09.2012 р. № 5207-VI. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/5207-17#Text

13. Питання заборони та протидії дискримінації. Методичні рекомендації для юристів. Київ. 2015. 112 с.

References

1. Konstytutsiia Ukrainy [Constitution of Ukraine]: Zakon Ukrainy vid 28 chervnia 1996 r. № 254k/96-VR / Verkhovna Rada Ukrainy. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1996. № 30. St. 141. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

2. Zahalna deklaratsiia prav liudyny [Universal Declaration of Human Rights] vid 10.12.1948 r. № 995_015. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_015#Text.

3. Konventsiia pro zakhyst prav liudyny ta osnovopolozhnykh svobod [Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms] vid 4 lystopada 1950 roku. Uriadovyi kurier. 2010. № 215. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_004#Text

4. Protokol № 12 do Konventsii pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod [Protocol No. 12 to the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms] vid 09.02.2006 r. https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/994_537#Text

5. Kosinova D. S., Paliiuk A. V. Zaborona dyskryminatsii: poniattia, oznaky ta oboviazky derzhavy cherez pryzmu Konventsii pro zakhyst prav liudyny ta osnovopolozhnykh svobod [Prohibition of discrimination: concepts, signs and obligations of the state through the prism of the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms]. Pravo ta innovatsiine suspilstvo. № 1 (16). 2021. S. 99-105.

6. «Pilav proty Bosnii ta Hertsohovyny» [Pilav v. Bosnia and Herzegovina”]: rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny vid 09.09.2016 r. https://hudoc.echr.coe.int/eng# {%22itemid% 22: [%22001 -196507%22]}

7. Mandel R. Ya. Praktyka Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravakh shchodo zaborony dyskryminatsii. Teoriia ta praktyka suchasnoi yurysprudentsii [Practice of the European Court of Human Rights in cases concerning the prohibition of discrimination. Theory and practice of modern jurisprudence]: materialy VIII Vseukr. nauk. konf.: 10 trav.-10 cherv. 2016 r. Kharkiv. 2016. S. 31-33.

8. Bairachna L. K., Lysenko D. A. Spivvidnoshennia pryntsypu rivnosti ta pozytyvnoi dyskryminatsii v praktytsi Yevropeiskoho sudu z prav liudyny ta Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy [Correlation of the principle of equality and positive discrimination in the practice of the European Court of Human Rights and the Constitutional Court of Ukraine]. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal. № 11. 2021. S. 361-364.

9. «Andrle proty Cheskoi Respubliky» [“Andrle v. the Czech Republic”]: rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi vid 17.02.2011 r. https://hudoc.echr.coe.int/eng# {%22itemid%22: [%22001-103548%22]}

10. «Napotnik proty Rumunii» [“Napotnik v. Romania”]: rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u spravi vid 20.10.2020 r. https://ips.ligazakon.net/document/ES068674

11. Karvatska S. B., Chepel O. D. Dynamika standartu prava na nedyskryminatsiiu: interpretatsiina praktyka Yevropeiskoho sudu z prav liudyny [Dynamics of the standard of the right to non-discrimination: interpretive practice of the European Court of Human Rights]. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal. № 7. 2021. S. 283-286.

12. Pro zasady zapobihannia ta protydii dyskryminatsii v Ukraini: Zakon Ukrainy vid 06.09.2012 r. № 5207-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17#Text

13. Pytannia zaborony ta protydii dyskryminatsii. Metodychni rekomendatsii dlia yurystiv [Issues of prohibition and countermeasures against discrimination. Methodological recommendations for lawyers]. Kyiv. 2015. 112 s.

Размещено на Allbest.ru