Інформаційний суверенітет України як об’єкт кримінально-правової охорони

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформаційний суверенітет України як об'єкт кримінально-правової охорони

Федюк Віталій Владленович, молодший науковий співробітник відділу дослідження проблем кримінального права, Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України

Анотація

Статтю присвячено з'ясуванню особливостей інформаційного суверенітету як об'єкта кримінально-правової охорони. Концепція інформаційного суверенітету сформувалася на тлі завдання держави здійснювати протидію деструктивному впливу глобального інформаційного простору, що загрожує її самостійності та незалежності. Проаналізовано положення Конституції України, що стосуються державного суверенітету. Встановлено, що інформаційний суверенітет володіє усіма основними юридичними характеристиками державного суверенітету, а саме: верховенством, самостійністю, повнотою, єдністю і неподільністю державної влади в межах території держави, а також її незалежністю та рівноправністю у зовнішніх зносинах. Розглянуто політичну та юридичну концепції інформаційного суверенітету. Дієвість політичної концепції інформаційного суверенітету забезпечується встановленням допустимих і необхідних, виходячи з інтересів суспільства, меж контролю за змістом інформаційних ресурсів, які обумовлені пріоритетами державної інформаційної політики.

Юридична концепція інформаційного суверенітету полягає у забезпеченні інституційної спроможності (за допомогою юридичних характеристик суверенітету) державної влади до формування та реалізації внутрішньої та зовнішньої інформаційної політики. Констатовано, що інформаційний суверенітет є багатоаспектним політико-правовим явищем. В контексті кримінально-правової охорони зосереджено увагу на тому, що юридичні характеристики інформаційного суверенітету становлять основу для формування та реалізації державної інформаційної політики, одним з важливим напрямів якої є забезпечення інформаційної безпеки як складової національної безпеки. Продемонстровано, що дослідження інформаційного суверенітету як об'єкта кримінально-правової охорони здійснювалося переважно фрагментарно шляхом розгляду окремих складів кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки чи групування за певними критеріями конкретних форм вчинення різних кримінально-караних діянь, які посягають на державний чи інформаційний суверенітет. Обґрунтовано, що розширення обсягу та уточнення змісту кримінально-правової охорони інформаційного суверенітету обумовлюється пріоритетністю забезпечення національних інтересів України в інформаційній сфері із врахуванням дотримання прав людини, балансу інтересів особи та суспільства.

Ключові слова: інформація, інформаційна політика, інформаційна безпека, конституційний лад, державна влада, державний суверенітет, інформаційний суверенітет України, об'єкт кримінального правопорушення, об'єкт кримінально-правової охорони, національна безпека, основи національної безпеки, злочини проти основ національної безпеки, національні інтереси України.

Abstract

Information sovereignty of Ukraine as an object of criminal law protection

Fediuk Vitalii Vladlenovych junior researcher of the department of research the problems of criminal law, Academician Stashis Scientific Research Institute for the Study of Crime Problems, National Academy of Law Sciences of Ukraine

The article is devoted to clarifying the peculiarities of information sovereignty as an object of criminal law protection. The concept of information sovereignty was formed against the background of the state's task to counteract the destructive influence of the global information space, which threatens its autonomy and independence. The provisions of the Constitution of Ukraine relating to state sovereignty are analyzed. It was established that information sovereignty has all the main legal characteristics of state sovereignty, namely: supremacy, independence, completeness, unity and indivisibility of state power within the territory of the state, as well as its independence and equality in external relations. The political and legal concept of information sovereignty is considered.

The effectiveness of the political concept of information sovereignty is ensured by the establishment of permissible and necessary, based on the interests of society, limits of control over the content of information resources, which are determined by the priorities of the state information policy. The legal concept of information sovereignty consists in ensuring the institutional capacity (with the help of legal characteristics of sovereignty) of state power to form and implement internal and external information policy. It was established that information sovereignty is a multifaceted political and legal phenomenon. In the context of criminal law protection, attention is focused on the fact that the legal characteristics of information sovereignty form the basis for the formation and implementation of state information policy, one of the important areas of which is ensuring information security as a component of national security.

It has been demonstrated that the study of information sovereignty as an object of criminal law protection was carried out mainly in a fragmented way by considering individual components of criminal offenses against the foundations of national security or grouping according to certain criteria specific forms of committing various criminally punishable acts that encroach on state or information sovereignty. It is substantiated that the expansion of the scope and clarification of the content of the criminal law protection of information sovereignty is determined by the priority of ensuring the national interests of Ukraine in the information sphere, taking into account the observance of human rights, the balance of the interests of the individual and society.

Keywords: information, information policy, information security, constitutional system, state power, state sovereignty, information sovereignty of Ukraine, object of criminal offense, object of criminal law protection, national security, foundations of national security, crimes against the foundations of national security, national interests of Ukraine.

Постановка проблеми

Посилення глобалізації та цифрової трансформації в усіх сферах життя спирається на значну інтенсифікацію як внутрішньодержавного, так і транскордонного руху, обміну та переплетення (накладання) інформаційних потоків. Такі процеси здатні не лише впливати на видозміну традиційних врегульованих державою форм реалізації та змісту інформаційних відносин, а й чинити певний деструктивний вплив, що призводить до ослаблення самостійності та незалежності держави в інформаційній сфері. Так, сучасному глобальному інформаційному простору вже не є притаманною наявність чітких територіально-географічних меж, що співпадають з кордонами держав. Тим самим, здебільшого, обумовлена необхідність формування нових і видозміна вже існуючих наукових підходів стосовно політико-правових характеристик державного суверенітету.

Йдеться, по-перше, про забезпечення реальної здатності держави втілити в життя складові власної внутрішньої інформаційної політики (тобто спроможності держави забезпечувати дієвість нормативного регулювання щодо формування, використання і захисту доступних інформаційних ресурсів, гарантування їх безпечності з метою задоволення інформаційних потреб користувачів, які перебувають під юрисдикцією держави). По-друге, вельми важливим для держави, особливо в аспекті активного її залучення до врегульованих нормами міжнародного права інформаційних процесів, є створення умов для рівноправного, незалежного й відкритого співробітництва в цій сфері на підставі міжнародних угод чи членства в міждержавних об'єднаннях.

Зазначені чинники покладені в основу обґрунтування існування інформаційного суверенітету. Необхідність правового забезпечення кримінально-правової охорони останнього зумовлена тим, що інформаційний суверенітет є складовою конституційного устрою держави, а також виступає стрижнем ефективної системи протидії та захисту від загроз глобального інформаційного простору (забезпечення інформаційної безпеки), і, як наслідок, гарантування національної безпеки України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Наукові розробки в царині формування та розвитку концепції інформаційного суверенітету здійснюються в межах конституційно-правових досліджень питань державного суверенітету, фахівцями загальної теорії права, політології (І.А. Куян, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко та інші), а останнім часом - і дослідниками проблем адміністративного й інформаційного права, й, безперечно, представниками науки кримінального права. Низкою авторів закладено підвалини до розуміння інформаційного суверенітету, як різновиду державного суверенітету та його аналіз в аспекті інформаційної безпеки (О.П. Баранов, В.Д. Гапотій, О.Д. Довгань, О.Г. Данильян, О.П. Дзьобань, О.М. Степко та ін.). Безпосередньо комплексні дослідження (окремі з них - на дисертаційному рівні) інформаційного суверенітету здійснили H.А. Новікова, О.В. Олійник, O.М. Солодка, О.В. Соснін, В.М. Супрун, Л.Є. Шиманський, авторський колектив (О.С. Онищенко, В.М. Горовий, В.І. Попик та інші) монографії «Національний інформаційний суверенітет у контексті розвитку новітніх інформаційних технологій» (2011) [1], автори (О.В. Задерейко, О.В. Троянський, P.І. Чанишев) монографії «Концептуальні основи захисту інформаційного суверенітету України» (2022) [2] та інші. Суттєві напрацювання щодо аналізу окремих аспектів кримінально-правової охорони інформаційної безпеки як складової національної безпеки, державного суверенітету, а в окремих працях - й безпосередньо інформаційного, - представили такі науковці, як П.П. Андрушко, І.В. Діордіца, М.В. Карчевський, О.М. Костенко, В.Н. Кубальський, В.А. Ліпкан, Л.В. Мошняга, Н. В. Нетеса, Д.О. Олєйніков, М.А. Рубащенко, Н.А. Савінова, О.А. Чуваков, В.М. Янко та інші. Водночас, недостатньо висвітленими залишаються питання нормативної регламентації інформаційного суверенітету як політико-правового явища та прояву дієвості його характеристик, що забезпечують формування та реалізацію державної інформаційної політики з метою вироблення стратегій протидії загрозам глобального інформаційного простору тощо. В контексті розвитку кримінально-правового забезпечення охорони інформаційної безпеки України актуальним постає питання подальшого наукового обґрунтування теоретичних та нормативних передумов визнання інформаційного суверенітету самостійним об'єктом кримінально-правової охорони.

Мета статті. Мета даної статті полягає в аналізі теоретичних підходів до розуміння інформаційного суверенітету, а також в обґрунтуванні його визначальних характеристик, як самостійного об'єкта кримінально правової охорони.

Виклад основного матеріалу

Правовою основою нормативного забезпечення інформаційного суверенітету як складової державного суверенітету, виступає Конституція України та деякі законодавчі акти, а також підзаконні, що носять, як правило, декларативний характер. Водночас, слід констатувати, що легальна дефініція інформаційного суверенітету або нормативні положення, що безпосередньо передбачають або розкривають його складові чи характеристики, на жаль, на сьогодні відсутні. А тому підлягають аналізу загальні нормативні положення щодо державного суверенітету в поєднанні з врахуванням теоретичних підходів щодо розуміння інформаційного суверенітету.

Передусім, у ст. 5 Конституції України проголошено, серед іншого, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, а також, що право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народові. Тоді стає очевидним, що основою державного суверенітету (в тому числі й суверенітету в інформаційній сфері) виступає народний суверенітет, визначальними характеристиками якого є повнота та верховенство влади народу. Відповідно до п. 4.3. мотивувальної частини Рішення КСУ у справі про здійснення влади народом № 6-рп/2005 від 05.10.2005 р. держава, її органи та посадові особи не мають права змінювати конституційний лад. До засад конституційного ладу Конституційний Суд України відніс норми розділів І, ІІІ та ХІІІ Конституції України [3]. Згідно з ст. 17 Основного Закону (розділ І Конституції України) захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. А відповідно до ст. 18 (розділ І) Конституції України зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Згідно з преамбулою Декларації про державний суверенітет України № 55-ХІІ від 16.07.1990 р. державний суверенітет України становить верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Отже, як підсумовують О.В. Скрипнюк та А.Р. Крусян, державний суверенітет є політико-юридичною властивістю сучасної держави, що виражається у верховенстві її влади всередині країни та незалежності зовні. Він безпосередньо пов'язаний з суверенною державною владою, характеризується самостійністю щодо вирішення питань у політико-правовій сфері та верховенством державної влади у відносинах з іншими видами соціальної влади; характеризується неподільністю та єдністю і не може бути поділеним між іншими суб'єктами політико-правових відносин; означає незалежність і рівноправність держави у зовнішніх відносинах. Суверенною є та держава, яка володіє зовнішнім і внутрішнім суверенітетом [4, с. 16-17].

Таке розуміння державного суверенітету прийшло на зміну таким історично першим концепціям суверенітету, як «абсолютної і необмеженої влади суверена» (Ж. Боден), «виключно державницького характеру суверенітету» (Т. Гоббс) та ін. А отже, його слід розглядати, як прийнятне для більшості сучасних демократичних держав з республіканською формою правління.

Однак, стосовно сучасного розуміння інформаційного суверенітету як складової суверенітету державного, в науковій літературі склалися неоднакові точки зору. Так, наприклад, О.Д. Довгань відстоює винятково політичну концепцію інформаційного суверенітету, визначаючи його, як межі контролю інформаційних ресурсів, необхідних для існування і розвитку особи і суспільства, держави і нації, обумовлені специфікою їх призначення, характерними для них засобами досягнення суспільно значущих цілей, самобутністю і підтвердженою суспільною практикою та традицією. Далі, як продовжує вчений, інформаційна система забезпечення кібербезпеки та інформаційний суверенітет є пов'язаними з формуванням та реалізацією державної політики в інформаційній сфері [5, с. 109]. На противагу такому підходу О.Е. Радутний інформаційним суверенітетом вважає верховенство та незалежність держави в інформаційній сфері, її здатність у відповідності до прав і свобод людини та громадянина контролювати і регулювати потоки інформації з-поза меж держави та всередині неї, спроможність ефективно протидіяти зовнішнім та внутрішнім інформаційним загрозам [6, с. 114].

Відображенням саме політико-правової природи та специфіки інформаційного суверенітету є визначення, запропоноване В. О. Олійником, О.В. Сосніним, Л.Є. Шиманським. На думку згаданих дослідників, інформаційний суверенітет Української держави - це виключне право України відповідно до Конституції, законодавства України та норм міжнародного права самостійно і незалежно з додержанням балансу інтересів особи, суспільства і держави визначати й здійснювати внутрішні та геополітичні національні інтереси в інформаційній сфері, державну внутрішню і зовнішню інформаційну політику, розпоряджатися власними інформаційними ресурсами, формувати інфраструктуру національного інформаційного простору, створювати умови для його інтегрування у світовий інформаційний простір та гарантувати інформаційну безпеку держави [7, с. 537].

Таким чином, справедливим видається стверджувати, що і в контексті розуміння інформаційного суверенітету як об'єкта кримінально-правової охорони підлягає обов'язковому врахуванню його політико-правова природа. Слід виходити з того, що згідно з ч. 1 ст. 1 Кримінального кодексу України (далі - КК України) «Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, ... , конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, ... ». Тож, екстраполюючи вище викладене на інформаційний суверенітет, сформулюємо тезу, що сутність останнього розкривається у таких характеристиках державної влади (яка є похідною від влади народу, але складовою конституційного ладу), як її верховенство, повнота, самостійність, неподільність у забезпеченні формування та реалізації внутрішньої інформаційної політики, а незалежність та рівноправність - у зовнішній політиці в цій сфері.

Також справедливим видається вважати, що обидва різновиди політики, юридичною основою реалізації положень яких (передусім, нормативних стосовно протидії загрозам інформаційній безпеці України) є інформаційний суверенітет, очевидно, мають базуватися на принципах дотримання національних інтересів в інформаційній сфері та бути спрямованим на забезпечення інформаційної безпеки. Наведені міркування підтверджуються точкою зору В. М. Янка, який зазначив, що забезпечення правової охорони суверенітету є одним з найважливіших завдань КК України. Суверенітет держави поряд з повновладдям Українського народу як носія і єдиного джерела влади в Україні, територіальною цілісністю й недоторканністю державних кордонів виступає необхідною складовою конституційного ладу [8, с. 141].

Вирішуючи питання про обсяг та зміст кримінально-правової охорони суспільних відносин у царині забезпечення інформаційного суверенітету, варто зазначити, що такі відносини часто не існують «в чистому вигляді», тобто не є такими, що стосуються виключно інформаційного суверенітету. Слід виходити із, по-перше, загальних положень кримінально-правової охорони, а, по-друге, враховувати наукове групування кримінально- протиправних посягань на державний суверенітет, як на родове по відношенню до суверенітету інформаційного політико-правове явище. При цьому відправною точкою щодо з'ясування місця інформаційного суверенітету серед інших об'єктів кримінально-правової охорони слугуватиме його дослідження у межах родового об'єкта кримінальних правопорушень, передбачених розділом І Особливої частини КК України.

Правильність розгляду інформаційного суверенітету саме як об'єкта кримінально-правової охорони, а не об'єкта кримінального правопорушення підтверджується такими теоретичними судженнями. Так, такий об'єкт (йдеться про об'єкт кримінально-правової охорони - прим. автора) на державному рівні визнаний соціальною цінністю, що ставиться під охорону законодавства про кримінальну відповідальність. Крім того, об'єкт кримінально-правової охорони може охоплювати не лише об'єкт конкретного злочину, а виступати як сукупність цього об'єкта, а також інших об'єктів, пов'язаних з останнім: однорідних основних безпосередніх об'єктів злочинів, додаткових безпосередніх об'єктів як складників інших неоднорідних «поліоб'єктів». Це є характерним, зокрема, для основ національної безпеки, різновидів національної безпеки України (наприклад, інформаційної безпеки) як об'єктів кримінально-правової охорони [9, с. 63].

У світлі вище викладеного критично слід ставитися до виокремлення переліків (хоч і не повних) конкретних кримінальних правопорушень, які, на думку авторів [6, с. 118-119; 10, с. 379], мають своїм об'єктом (видовим чи навіть безпосереднім) суспільні відносини у сфері забезпечення державного чи інформаційного суверенітету, хоча, безперечно, такі напрацювання є окресленням предмету подальших ґрунтовних досліджень. Зустрічається й занадто спрощений підхід до показу такого розуміння прояву характеристик суверенітету держави (справедливо й для інформаційного також), чим, з позиції окремих авторів, обумовлюється їх кримінально-правова охорона. Наприклад, «...суверенітет держави, окрім іншого, знаходить своє відображення і в тому, що всі органи державної влади та державного управління в центрі й на місцях вирішують усі питання відповідно до належної компетенції без будь-якого іноземного втручання.» або «. дії, вчинювані безпосередньо проти суверенітету - це дії проти прояву верховної влади на певній території.» [11, с. 258; 12, с. 54].

Більш прогресивні підходи, як здається, полягають у групуванні форм кримінально-караних діянь, які посягають на державний суверенітет. Так, зокрема, О. М. Костенко виокремлює три групи норм (за критерієм способу посягання), які становлять систему кримінально-правової охорони державного суверенітету: 1) норми, які охороняють державну владу від узурпації; 2) норми, які охороняють державний суверенітет від діянь, які його ослаблюють; 3) норми, що протидіють зловживанню державною владою і притаманним їй суверенітетом [13, с. 234-237]. Натомість Н. А. Савінова за критерієм відповідно до об'єктів посягання і цінностей інформаційного суспільства виокремлює, серед іншого, кібернетичну інтервенцію (посягання на безпеку кіберпростору держави, авторитет органів державної влади) та інформаційну експансію (посягання на інформаційну безпеку, правопорядок держави шляхом використання інформаційного та кіберпростору ) [14, с. 253].

Зустрічаються також і міркування, що інформаційний суверенітет вже є об'єктом кримінально-правової охорони (на прикладі розгляду складів правопорушень, передбачених розділом І Особливої частини КК України (ст. ст. 109, 114 КК України)) [15, с. 66-67]. Вбачається, що такий напрям розвитку наукової думки є перспективним, виходячи з того, що дієвість інформаційного суверенітету, як частини конституційного ладу - це запорука забезпечення інформаційної безпеки як складової національної безпеки. Враховуючи, що визнання саме основ (курсив автора) національної безпеки України як родового об'єкта кримінальних правопорушень із розділу І Особливої частини КК України відповідає інтересам суспільства й держави, що особливо проявляється в сучасних умовах першочергової необхідності кримінально-правового захисту незалежності, суверенності, конституційного ладу, територіальної цілісності та територіальної недоторканності нашої держави [16, с. 334].

Але все одно існує необхідність у додатковому пошуку й інших критеріїв, які можна покласти в основу обґрунтування обсягу кримінально- правової охорони інформаційного суверенітету не лише в межах суспільних відносин у сфері забезпечення основ національної безпеки, а зважаючи на його багату за змістом внутрішню й зовнішню складові.

Такими критеріями (відправною точкою для окреслення обсягу кримінально-правової охорони інформаційного суверенітету) можуть слугувати національні інтереси України, як визначальні потреби держави Україна. Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку» № 2469-VIII від 21.06.2018 р. національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України (курсив автора), її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян. Приміром, якщо конкретизувати, то такими національними інтересами у кібернетичній сфері можуть бути: 1) дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина у сфері отримання інформації та користування нею, сприяння духовному оновленню держав; 2) інформаційне забезпечення державної політики, що пов'язане з доведенням до міжнародної громадськості та народу України правдивої інформації про державну національну політику, офіційну позицію держави щодо соціально-значущих подій держави та міжнародного життя, із наданням громадянам доступу до відкритих національних інформаційних ресурсів; 3) застосування новітніх інформаційних технологій, створення вітчизняної індустрії інформації; 4) захист інформаційних ресурсів від несанкціонованого доступу, забезпечення безпеки телекомунікаційних й інформаційних систем, як створюваних, так і тих, що функціонують на території України [17, с. 141].

Тож, враховуючи, що інтереси завжди більш доступні для дослідження саме тому, що вони мають зовнішній прояв, виступають своєрідним індикатором, що дозволяє в більш зручній формі пізнати ті суспільні відносини, які стоять за ними й приховані від безпосереднього сприйняття [16, с. 349], визначальним для розкриття сутності інформаційного суверенітету як об'єкта кримінально-правової охорони, в аспекті більш точного окреслення того кола суспільних відносин, які підлягатимуть охороні, виступають саме національні інтереси України в інформаційній (кібер-) сфері.

До того ж саме забезпечення національних інтересів є головною метою (необхідним результатом) державної інформаційної політики, яка здійснюється, передусім, завдяки «...верховенству у комунікаціях в частині мережі Інтернет, яка є національним сегментом мережі, і верховенству у просторі інформаційних ресурсів.» [18, с. 192]. Зрозуміло, що реалізація принципу верховенства держави у внутрішній сфері інформаційних відносин має здійснюватися на підставі законодавчо встановленої компетенції органів державної влади з урахуванням дотримання прав людини, балансу інтересів особи та суспільства. Так, зокрема, у абз. 4 п. 3 Рішення КСУ № 3-р/2021 від 21.12.2021 р. зазначено, що Україна має право захищати свою незалежність, свій державний суверенітет (курсив автора) і свою територіальну цілісність шляхом здійснення таких системних заходів і застосування засобів, що є співмірними, допустимими і прийнятними з огляду на рівень небезпеки, загроз і викликів, що постали перед нею [19]. Зазначені критерії (співмірності, допустимості та прийнятності засобів захисту суверенітету) підлягають врахуванню при запровадженні кримінальної відповідальності за посягання на окремі складові інформаційного суверенітету.

Висновки

Інформаційний суверенітет слід охарактеризувати, як багатоаспектне явище, яке є предметом дослідження низки суспільних наук. Теоретичною передумовою визнання інформаційного суверенітету об'єктом кримінально-правової охорони виступає його особлива політико-правова природа. Це означає поєднання таких характеристик суверенітету, як верховенство, повнота, самостійність, неподільність, незалежність та рівноправність державної влади із її діяльністю, першочергово спрямованою на забезпечення національних інтересів в інформаційній сфері, шляхом формування та реалізації внутрішньої та зовнішньої інформаційної політики. Тож, інформаційний суверенітет держави як об'єкт кримінально-правової охорони становить собою складову державного суверенітету, невід'ємну частину конституційного ладу, юридичний механізм, а також нормативну основу спрямованості органів державної влади, що діють на підставі Конституції, норм міжнародного права та законів України, виходячи з національних інтересів України, з метою формування та реалізації державної інформаційної політики, спрямованої, серед іншого, на забезпечення інформаційної безпеки, як складової національної безпеки України.

Перспективним напрямом подальших наукових досліджень вбачається, зокрема, дискурс про розширення обсягу та змісту кримінально-правової охорони інформаційного суверенітету, враховуючи широку сферу національних інтересів України в інформаційній сфері.

інформаційний суверенітет кримінальний охорона

Література

1. Національний інформаційний суверенітет у контексті розвитку новітніх інформаційних технологій: монографія / О.С. Онищенко, В.М. Горовий, В.І. Попик та ін. Київ: НБУВ, 2011. 154 с.

2. Концептуальні основи захисту інформаційного суверенітету України: монографія / О.В. Задерейко, О.В. Троянський, Р.І. Чанишев, А. І. Дика; 2-ге вид., перероб. і доп. Одеса: Фенікс, 2022. 220 с.

3. Рішення Конституційного Суду України у справі про здійснення влади народом від 5 жовтня 2005 р. № 6-рп/2005. Законодавство України: оф. вебсайт.

4. Скрипнюк О.В., Крусян А.Р. Концепт «державний суверенітет» у класичних західних теоріях. Альманах права. 2021. Вип. 12. С. 11-19.

5. Довгань О.Д. Національний інформаційний суверенітет - об'єкт інформаційної безпеки. Інформація і право. 2014. № 3 (12). С. 102-112.

6. Радутний О.Е. Можливість захисту інформаційного суверенітету України кримінально-правовими засобами. Інформація і право. 2014. № 3 (12). С. 113-119.

7. Олійник О.В., Соснін О.В., Шиманський Л.Є. Політико-правові аспекти формування інформаційного суспільства суверенної і незалежної держави. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2001. Вип.13. С. 534-541.

8. Янко В.М. Особливості механізму правового регулювання відносин із забезпечення народного суверенітету: кримінально-правовий аспект. Вісник ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка. 2018. Вип 1 (81). С. 136-143.

9. Демидова Л.М. Кримінально-правова охорона національної безпеки України: кримінальна відповідальність за ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період чи у разі проведення цільової мобілізації: монографія / Л.М. Демидова, В.В. Назарчук; за заг. ред. Л.М. Демидової. Харків: Право, 2019. 400 с.

10. Кубальський В.Н. Засади кримінально-правової охорони державного суверенітету України. Правова держава: щорічник наукових праць. Київ, 2015. Вип. 26. С. 376-383.

11. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України [2-е вид., перероб. та доп.]; за ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. Київ: Дакор, 2008. 1428 с.

12. Рубащенко М.А. Кримінальна відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України: монографія. Харків: Право, 2016. 286 с.

13. Правове забезпечення державного суверенітету України: монографія / Ю.С. Шемшученко, В.М. Шаповал, І.О. Кресіна, В.П. Горбатенко, І.В. Алєксєєнко, О.В. Скрипнюк, Д.Є. Прокопов, І.А. Куян, О.І. Ющик, Д.М. Лук'янець, О.М. Костенко, В.О. Антонов, Н.М. Пархоменко, О.В. Батанов, З.М. Макаруха; за заг. ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. Київ: Вид-во «Юридична думка», 2011. 300 с.

14. Савінова Н.А. Кримінально-правове забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні: теоретичні та практичні аспекти. Київ: ТОВ «ДКС», 2012. 341 с.

15. Олєйніков Д.О. Зміст та складові інформаційного суверенітету як об'єкта кримінально-правової охорони. Геополітичні пріоритети України. Збірник наукових праць. 2021. Вип. 1 (26). С. 60-69

16. Актуальні проблеми формування сучасної доктрини кримінального права України: монографія / В.Я. Тацій, Л.М. Демидова, В.І. Борисов та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, Л.М. Демидової, В.І. Борисова. Харків: Право, 2021. 632 с.

17. Довгань О.Д., Тарасюк А.В. Національні інтереси України в кібернетичній сфері. Інформація і право. 2021. № 1 (36). С. 134-142.

18. Ярема О.Г. Зміст інформаційного суверенітету у контексті державного суверенітету. Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 3. С. 191-194.

19. Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-252/2018 (3492/18) від 21 грудня 2021 р. № 3-р/2021. Законодавство України: оф. вебсайт.

References

1. Onyshchenko O.S, Horovyi V.M.,. Popyk V.I. et al. (2011). Natsionalnyi informatsiinyi suverenitet u konteksti rozvytku novitnikh informatsiinykh tekhnolohii [National information sovereignty in the context of the development of the latest information technologies]. Kyiv: NBUV [in Ukrainian].

2. Zadereiko O.V., Troyanskyi O.V.,. Chanyshev R.I., Dyka A.I. (2022). Kontseptualni osnovy zakhystu informatsiinoho suverenitetu Ukrainy [Conceptual foundations of protection of information sovereignty of Ukraine] (2nd ed., rev.). Odesa: Feniks [in Ukrainian].

3. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy u spravi pro zdiisnennia vlady narodom vid 5 zhovtnia 2005 roku № 6-рп/2005 [Decision of the Constitutional Court of Ukraine in the case of the exercise of power by the people from October 5, 2005, № 6-рп/2005] (n.d.). [in Ukrainian].

4. Skrypniuk O.V., Krusian A.R (2021). Kontsept «derzhavnyi suverenitet» u klasychnykh zakhidnykh teoriiakh [The concept of “state sovereignty” in classical western theories]. Almanakh prava - Almanac of law, 12, 11-19 [in Ukrainian].

5. Dovhan O.D (2014). Natsionalnyi informatsiinyi suverenitet - obiekt informatsiinoi bezpeky [National information sovereignty - an object of information security]. Informatsiia i pravo - Information and law, 3 (12), 102-112 [in Ukrainian].

6. Radutniy O.E. (2014). Mozhlyvist zakhystu informatsiinoho suverenitetu Ukrainy kryminalno-pravovymy zasobamy [Possibility of protection of informational sovereignty of Ukraine by criminal legal means]. Informatsiia i pravo - Information and law, 3 (12), 113-119 [in Ukrainian].

7. Oliinyk O.V., Sosnin O.V., Shymanskiy L.Ye. (2001). Polityko-pravovi aspekty formuvannia informatsiinoho suspilstva suverennoi i nezalezhnoi derzhavy [Political and legal aspects of the formation of the information society of a sovereign and independent state]. Derzhava i pravo. Yurydychni i politychni nauky - State and law. Legal and political sciences, 13, 534-541. [in Ukrainian].

8. Yanko V.M. (2018). Osoblyvosti mekhanizmu pravovoho rehuliuvannia vidnosyn iz zabezpechennia narodnoho suverenitetu: kryminalno-pravovyi aspekt [Peculiarities of the mechanism of legal regulation of relations to ensure national sovereignty: criminal-legal aspect]. Visnyk LDUVS im. E.O. Didorenka - Bulletin of the LDUVS named after Didorenko, 1 (81), 136-143 [in Ukrainian].

9. Demidova L.M., Nazarchuk V.V. (2019). Kryminalno-pravova okhorona natsionalnoi bezpeky Ukrainy: kryminalna vidpovidalnist za ukhylennia vidprokhodzhennia sluzhby tsyvilnoho zakhystu v osoblyvyi period chy u razi provedennia tsilovoi mobilizatsii [Criminal law protection of the national security of Ukraine: criminal liability for evading civil protection service during a special period or in case of targeted mobilization]. L.M. Demidova (Ed.). Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

10. Kubalskyi V.N. (2015). Zasady kryminalno-pravovoi okhorony derzhavnoho suverenitetu Ukrainy [Principles of criminal legal protection of the state sovereignty of Ukraine]. Pravova derzhava: shchorichnyk naukovykh prats - Legal state: yearbook of scientific works, 26, 376-383 [in Ukrainian].

11. Andrushko P.P., Honcharenko V.H., Fesenko Ye.V. (Eds.). (2008). Naukovo- praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy [Scientific and practical commentary to the Criminal Code of Ukraine] (2nd ed., rev.). Kyiv: Dakor [in Ukrainian].

12. Rubashenko M.A. (2016). Kryminalna vidpovidalnist zaposiahannia na terytorialnu tsilisnist i nedotorkannist Ukrainy [Criminal liability for encroachment on the territorial integrity and inviolability of Ukraine]. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

13. Shemshuchenko Ju.S., Shapoval V.M., Kresina I.O., Gorbatenko V.P., Aleksieienko I.V., Skripniuk O.V. et al. (2011). Pravove zabezpechennja derzhavnogo suverenitetu Ukrami [Legal provision of state sovereignty of Ukraine]. Kii'v: Vid-vo «Juridichna dumka» [in Ukrainian].

14. Savinova N.A. (2012). Kryminalno-pravove zabezpechennia rozvytku informatsiinoho suspilstva v Ukraini: teoretychni ta praktychni aspekty [Criminal and legal support for the development of the information society in Ukraine: theoretical and practical aspects]. Kyiv: TOV «DKS» [in Ukrainian].

15. Olieinikov D.O. (2021). Zmist ta skladovi informatsiinoho suverenitetu yak obiekta kryminalno-pravovoi okhorony [Content and components of information sovereignty as an object of criminal law protection]. Heopolitychni priorytety Ukrainy. Zbirnyk naukovykh prats - Geopolitical priorities of Ukraine. Collection of scientific papers, 1 (26), 60-69 [in Ukrainian].

16. Tatsiy V.Ya., Demidova L.M., Borisov V.I. et al. (2021). Aktualni problemy formuvannia suchasnoi doktryny kryminalnoho prava Ukrainy [Actual problems of the formation of the modern doctrine of the criminal law of Ukraine]. V.Ya. Tatsiy, L.M. Demidova, V.I. Borysov (Eds). Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

17. Dovhan O.D., Tarasiuk A.V. (2021). Natsionalni interesy Ukrainy v kibernetychnii sferi [National interests of Ukraine in the cyber sphere]. Informatsiia i pravo - Information and law, 1 (36), 134-142 [in Ukrainian].

18. Yarema, O.H. (2022). Zmist informatsiinoho suverenitetu u konteksti derzhavnoho suverenitetu [Content of informational sovereignty in the context of state sovereignty]. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal - Legal scientific electronic journal, 3, 191-194 [in Ukrainian].

19. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy u spravi № 1-252/2018 (3492/18) vid 21 hrudnia 2021 roku № 3-r/2021 [Decision of the Constitutional Court of Ukraine in case № 1-252/2018 (3492/18) from December 21, 2021, № 3-р/2021] (n.d.). [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru