Главная Коллекция "Revolution" Государство и право Нормативно-правове регулювання управління інвестиціями

Нормативно-правове регулювання управління інвестиціями

Правові засади управління державними інвестиціями. Основоположні установчі процедури, критерій "ухвалення рішень на високому рівні", повноваження та обов’язки, аналітична політика. Особливості та чинники різних країн, які вимагають деяких коригувань.

Рубрика Государство и право
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 28.02.2024
Размер файла 25,4 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Кафедра публічного та міжнародного права

Нормативно-правове регулювання управління інвестиціями

Линник О.А., аспірант

Анотація

В даній статті проаналізовано нормативно-правове регулювання управління інвестиціями.

Регулювання міжнародних інвестицій, у тому числі вирішення інвестиційних спорів, відіграє значну роль в розвитку законодавства щодо поводження та правового статусу іноземних осіб протягом останніх кількох століть. Офіційні договори, що регулюють міжнародну торгівлю, відомі як договори про дружбу, торгівлю та мореплавство, набули поширення в період після Другої світової війни, а функція захисту інвестицій у цих договорах стала домінуючою та еволюціонувала у двосторонні договори про взаємний захист інвестицій. У цей період було здійснено низку ініціатив щодо створення багатосторонньої правової бази для інвестицій.

За міжнародним принципом, нормативна-правова база управління державними інвестиціями не має охоплювати виключно нормативні документи вищого рівня, адже їх важко адаптувати, і вони потребуватимуть значних осучаснень через певний час, коли говоримо про детальне визначення процедур та методологічних рекомендацій.

Такий принцип передбачає втілення трьохрівневої нормативно-ієрархічної структури від найвищого рівня до найнижчого:

1-й рівень. Правові засади управління державними інвестиціями. Знаходять своє відображення у вигляді первинного законодавства.

2-й рівень. Основоположні установчі процедури, критерій “ухвалення рішень на високому рівні”, повноваження та обов'язки, аналітична політика. Закріплюються урядовими або міністерськими актами, які ґрунтуються на актах первинного законодавства.

3-й рівень. Керівництво з методології, конкретні критерії, документація з процедур. Затверджується державним органом з питань фінансів (Міністерство фінансів або інший орган) у шаблонах, посібниках, інструкціях.

Вищезазначена структура не враховує окремі особливості, чинники різних країн, а тому, залежно від обставин, вимагатиме деяких коригувань. Вона прагне досягти гнучкості та координації, тобто прагне створити “гру за правилами”, яку буде дотримуватись кожен гравець.

Юридичним підґрунтям для управління інвестиціями можуть слугувати наступні механізми: ухвалене спеціалізоване первинне законодавство, зокрема, Закон про управління державними інвестиціями; вторинне законодавство, наприклад, Закон про бюджетну систему, Закон про фіскальну відповідальність; часткове використання вторинного законодавства.

Ключові слова: публічне управління, нормативно-правове регулювання, управління інвестиціями, інвестиції, арбітраж, спори, медіація, публічний спір, інвестиційний арбітраж, публічні закупівлі, публічне адміністрування.

Abstract

Normative and legal regulation of investment management

Lynnyk O.A. 2nd year graduate student of the Department of Public and International Law, Vadym Hetman Kyiv National University of Economics

This article analyzes the normative and legal regulation of investment management.

The regulation of international investments, including the resolution of investment disputes, has played a significant role in the development of legislation regarding the treatment and legal status of foreign persons over the past several centuries. Formal treaties governing international trade, known as treaties of amity, commerce, and navigation, proliferated in the post-World War II period, and the investment protection function of these treaties became dominant and evolved into bilateral investment protection treaties. During this period, a number of initiatives were taken to create a multilateral legal framework for investment.

According to the international principle, the normative-legal framework of public investment management should not cover exclusively higher-level regulatory documents, because they are difficult to adapt and they will require significant modernization after a certain time, when we are talking about the detailed definition of procedures and methodological recommendations.

Such a principle involves the implementation of a three-level normative- hierarchical structure from the highest level to the lowest:

1st level. Legal principles of state investment management. They are reflected in the form of primary legislation.

2nd level. Basic establishment procedures, "high-level decision-making" criterion, powers and duties, analytical policy. They are established by government or ministerial acts, which are based on acts of primary legislation.

3rd level. Guidance on methodology, specific criteria, documentation on procedures. It is approved by the state body on finance (Ministry of Finance or another body) in templates, manuals, instructions.

The above-mentioned structure does not take into account individual features, factors of different countries, and therefore, depending on the circumstances, will require some adjustments. It strives to achieve flexibility and coordination, that is, it strives to create a "game by the rules" that each player will follow.

The following mechanisms can serve as a legal basis for investment management: adopted specialized primary legislation, in particular, the Law on State Investment Management; secondary legislation, for example, the Law on the Budget System, the Law on Fiscal Responsibility; partial use of secondary legislation.

Keywords: public administration, legal regulation, investment management, investment, arbitration, disputes, mediation, public dispute, investment arbitration, public procurement, public administration.

Постановка проблеми

Останнє десятиліття Україна потерпає від військової агресії Росії. З 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна.

24 лютого 2022 року, здійснивши повномасштабне вторгнення в Україну, черговий раз Російська Федерація, безпрецедентно для цивілізованого світу, порушила основоположні принципи міжнародного права викладені в Статуті Організації Об'єднаних Націй, Загальній декларації прав людини, Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Одним з проблемних питань в розрізі означеного, є і питання захисту інвестиційної діяльності в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематикою регламентації українського інвестиційного законодавства займалися в своїх дослідженнях як вітчизняні науковці (О. Вовчак, А. Комарова, О. Савицька, Т. Майорова), так і іноземні (А. Пересада, К. Біан) [1-5].

Метою статті є розкриття нормативно-правового регулювання управління інвестиціями.

Виклад основного матеріалу

Наразі можна констатувати, що інвестиційна галузь України є доволі регламентованою, адже інвестиційні відносини регулюються численними законами та іншими нормативно- правовими актами. Базовою нормативно-правовою одиницею в інвестиційній площині - це закони. Першими результатами плідного процесу законотворчості стали закони України “Про захист іноземних інвестицій на Україні” від 10 вересня року та “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. ЗУ “Про захист іноземних інвестицій” має на меті захист інвестицій, прибутків, законних прав та інтересів іноземних інвесторів на території України. Водночас законодавець визначає правовий режим діяльності іноземних інвесторів, а також державні гарантії стосовно здійснення інвестиційної діяльності в Україні. Другий закон, ЗУ “Про інвестиційну діяльність”, закріплює всі правові, економічні, соціальні можливості для здійснення інвестиційної діяльності, зокрема, порядок здійснення інвестиційної діяльності, роль держави в регулюванні інвестиційної діяльності та гарантії прав суб'єктів інвестиційної діяльності. Заслуговує увагу і ЗУ “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р.

Для прикладного аналізу законодавства в сфері інвестицій звернемося до його окремих положень. Згідно з статтею 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюються прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Стаття 326 Господарського Кодексу надає таке визначення “інвестицій” у сфері господарської діяльності: довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту. За вимогами українського законодавства інвесторами є фізичні та юридичні особи, держави, а також міжнародні урядові та неурядові організації та інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності. При поділі інвестицій на внутрішні та іноземні за критеріями “походження інвестицій” та “суб'єкт інвестиційної діяльності” український законодавець звертає увагу більше не на кошти, а на іноземне походження інвестора.

Стаття 12 ЗУ “Про інвестиційну діяльність” передбачає, що державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності. Натомість, регулювання інвестиційної діяльності здійснюється у формі державної експертизи інвестиційних проектів. Така експертиза є можливою лише за умов надання державної підтримки під час реалізації інвестиційних проектів. В інших випадках компетенція державних органів обмежена.

За міжнародним принципом, нормативна-правова база управління державними інвестиціями не має охоплювати виключно нормативні документи вищого рівня, адже їх важко адаптувати, і вони потребуватимуть значних осучаснень через певний час, коли говоримо про детальне визначення процедур та методологічних рекомендацій.

Такий принцип передбачає втілення трьохрівневої нормативно- ієрархічної структури від найвищого рівня до найнижчого:

1-й рівень. Правові засади управління державними інвестиціями. Знаходять своє відображення у вигляді первинного законодавства.

2-й рівень. Основоположні установчі процедури, критерій “ухвалення рішень на високому рівні”, повноваження та обов'язки, аналітична політика. Закріплюються урядовими або міністерськими актами, які гуртуються на актах первинного законодавства.

3-й рівень. Керівництво з методології, конкретні критерії, документація з процедур. Затверджується державним органом з питань фінансів (Міністерство фінансів або інший орган) у шаблонах, посібниках, інструкціях.

Вищезазначена структура не враховує окремі особливості, чинники різних країн, а тому, залежно від обставин, вимагатиме деяких коригувань. Вона прагне досягти гнучкості та координації, тобто прагне створити “гру за правилами”, яку буде дотримуватись кожен гравець.

Для кращого розуміння запропонованої моделі зануримося глибше в окремі її компоненти. правовий управління державний інвестиція

1-й рівень. Юридичним підґрунтям для управління інвестиціями можуть слугувати наступні механізми:

• ухвалене спеціалізоване первинне законодавство, зокрема, Закон про управління державними інвестиціями;

• вторинне законодавство, наприклад, Закон про бюджетну систему, Закон про фіскальну відповідальність;

• часткове використання вторинного законодавства.

Щодо третьої моделі, то вона є широко вживаною в країнах економічно потужних, в яких не потрібно займатися розробкою та впровадженням реформ у сфері державного управління інвестиціями.

В Австралії працює Закон про фінансове управління та підзвітність. Він зобов'язує керівників бюджетних установ всіляко намагатись використовувати державні ресурси за призначенням. Закон вводить поняття “ефективне, результативне та етичне використання” державних ресурсів та не передбачає будь-яке ірраціональне використання, яке б суперечило політиці Австралії. У відповідь на такі встановлені правила Міністерство фінансів сприяючи виконанню законодавчих норм видає керівні принципи, що регулюють низку питань на предмет зобов'язань керівників державного сектору щодо “належного використання” державних ресурсів. Аналогічним підхід сформований у Великій Британії та Новій Зеландії.

У Хорватії бюджетний закон від 2008 року охоплює лише єдину статтю про управління державними інвестиціями. Це стаття 45 “Покладання зобов'язань щодо інвестиційних зобов'язань”, яка вимагає надання експертної оцінки проектів та наділяє уряд Хорватії компетенцією визначати методологію управління державними інвестиціями. Згідно із Законом вказується, що розпорядники коштів державного бюджету мають зобов'язання за інвестицйними проектами після того, як буде здійснена експертна оцінка і оцінки обґрунтованості та життєздатності інвестиційного проекту. Це стосується як органів місцевого, так і регіонального саморядування.

1-й та 3-й рівні. Створення окремого законодавчого поля для управління державними інвестиціями є недостатнім, для розгорнутої характеристики структури та механізму роботи управління державними інвестиціями вкрай необхідним є впровадження цілісної нормативно-правової бази. Другий рівень ієрархії зазвичай виокремлює процедури, ролі та обов'язки, критерії оцінювання вищого рівня, аналітичні методи. Зважаючи на предмет охоплення першого рівня, другому рівню можуть бути притаманними певні збіги. Основоположні принципи мають доповнювати встановлені законодавчі межі.

Процедурні інструкції 2-го рівня ієрархії, як правило, видаються урядом або міністерством, відповідальним за фінанси та планування. Згідно з первинним законодавством, такі інструкції видаються в межах вторинного законодавства у вигляді підзаконних актів. У Великій Британії, а також в країнах, яким як і Великій Британії притаманні подібні між собою політично- адміністративні устрої, процедурні інструкції, видані Міністерством економіки та фінансів, мають приховану (імпліцитну) юридичну силу, адже отримують таке визнання завдяки вищому статусу міністерства в політичних щаблях.

Країни, як-от: Україна, Молдова є прикладами того, як закладається підґрунтя для операційних систем управління державними інвестиціями за допомогою впровадження так званих нормативно-правових актів ієрархії 2-го рівня.

Україна. Кабінетом міністрів України ухвалено постанову, яка визначила процедури оцінки та обрання проектів та пов'язані з цим організаційні заходи. Цікаво, що постанова була ухвалена після того, як у 2015 р. був переглянутий бюджетний кодекс. Це уможливило сформувати монолітний правовий фундамент.

Молдова. Для узгодження положень Закону про фіскальні обов'язки (ієрархія 1-го рівня) Кабінет міністрів Молдови затвердив постанову, якою вирішуються питання щодо правил та процедур, обов'язків, функцій в рамках п'ятиступеневої системи управління державними інвестиціями.

В Україні та Молдові надалі продовжується робота над покращеннями в питанні методологічних рекомендація на 3-у рівні ієрархії.

Нормативно-правова база 2-го рівня ієрархії повинна підсилюватись технічним керівництвом з методології оцінювання, визначеними критеріями оцінювання та бланками. Це керівництво містить методологічні рекомендації, які розширюються галузевим керівництвом стосовно основних принципів в окремому секторі або підсекторі (до прикладу, автомобільні дороги, залізниця, аеропорти, водопостачання, водовідведення тощо).

У Великій Британії загальне методологічне керівництво...

А як збалансувати закони про бюджетну систему та підзаконні нормативно-правові акти? Аби Закон та підзаконні акти не суперечили один одному рекомендується дотримуватися наступних принципів:

• сфери державних фінансів, які перебувають під контролем законодавчої гілки влади, повинні регулюватися законом, а питання бюджетного спрямування, щодо яких виконавча гілка влади наділена делегованими повноваженнями, повинні регулюватися нормативно-правовими актами;

• відповідальність виконавчої влади перед законодавчою повинна міститися в законі, а внутрішні повноваження виконавчої влади повинні міститися в підзаконних актах або постановах, які видаються виконавчою владою;

* внесення змін до законів є складнішим за характером процесом, аніж до підзаконних актів. Якщо є ймовірність того, що певні положення закону будуть виключені або переглянуті через 1-3 роки, варто уникати включенню таких положень до закону.

Порівняння ієрархій нормативно-правових актів при регулюванні питань управління державними інвестиціями трьох країн

Рівень в ієрархії

Велика Британія

Південна Корея

Рівень 1 (Юридичні повноваження)

Закон про фінанси та управління державними коштами відображає принцип ефективності та встановлює, що розпоряджання державними фінансовими ресурсами повинно відбуватися з дотриманням раціонального співвідношення між ціною та якістю.

Закон про національні фінанси наділяє міністерство економіки та фінансів повноваженням здійснювати техніко-економічне обгрунтування

значних за обсягом інвестиційних проектів та викладати рекомендації щодо дослідження, яке може провидитись делегованою на це незалежною установою.

Рівень 2 (Процесуальні рекомендації)

Кабінет міністрів разом з Міністерством економіки та фінансів (Казначейством) видає керівництво з питань схвалення великих проектів та управління якості.

Застосування моделі п'яти кейсів, що видаються Міністерством економіки та фінансів у бізнес-кейсах для державного сектору.

Операційні рекомендації у зв'язку з попереднім техніко-економічним

обґрунтуванням.

Рекомендації стосовно управління загальною вартістю проекту.

Такі рекомендації видаються Міністерством економіки та фінансів.

Рівень 3 (Методологічні рекомендації)

Експертиза та оцінювання центральним урядом (у вигляді Зеленої книги) та бланки для бізнес- кейсів, які видають Міністерством економіки та фінансів.

Методологічні галузеві рекомендації, що видаються галузевими міністерствами.

Загальне та галузеве керівництво з оцінки видається Міністерством економіки та фінансів.

Південна Корея. Ефективна оцінка інвестиційного проекту: попереднє техніко-економічне обґрунтування.

Попереднє техніко-економічне обґрунтування означає належну перевірку та оцінку здійсненності інвестиційних проектів. Ухваленню рішень з бюджетних питань передує збір інформації за результати оцінки проекту. Попереднє техніко-економічне обґрунтування проводиться за участі Міністра стратегії та фінансів Південної Кореї для того, аби визначити алгоритм дій щодо розпоряджання державними коштами перед реалізацією великих проектів. Попереднє техніко-економічне обґрунтування переслідує наступні цілі: перешкоджання ірраціональним витратам бюджетних коштів; покращення процесів управління фінансовими ресурсами.

Висновки

Наразі можна констатувати, що інвестиційна галузь України є доволі регламентованою, адже інвестиційні відносини регулюються численними законами та іншими нормативно-правовими актами. Базовою нормативно-правовою одиницею в інвестиційній площині - це закони.

Література

1. Human Rights Council, Business and Human Rights: Further Steps Toward the Operationalization of the "Protect, Respect and Remedy" Framework, 22, U.N. Doc. A/HRC/14/27 (Apr. 9, 2010) (prepared by John Ruggie).

2. Інформація Віденського міжнародного арбітражного центру

3. Судове рішення у справі №824/182/21.

4. Eugene Kazmin v. Republic of Latvia, ICSID Case No. ARB/17/5.

5. Mediation and Dialogue Facilitation in the OSCE: Reference Guide.

References

1. Human Rights Council, Business and Human Rights: Further Steps Toward the Operationalization of the "Protect, Respect and Remedy" Framework, 22, U.N. Doc. A/HRC/14/27 (Apr. 9, 2010) (prepared by John Ruggie). [in English].

2. Informatsiia Videnskoho mizhnarodnoho arbitrazhnoho tsentru [Information from the Vienna International Arbitration Center]

3. Sudove rishennia u spravi [Court decision in the case] №824/182/21.

4. Eugene Kazmin v. Republic of Latvia, ICSID Case No. ARB/17/5.

5. Mediation and Dialogue Facilitation in the OSCE: Reference Guide.

Размещено на Allbest.Ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены