Нормативно-правове забезпечення елементів партисипативної демократії: конституційно-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нормативно-правове забезпечення елементів партисипативної демократії: конституційно-правовий аспект

Неофіта Дмитро Богданович аспірант кафедри теорії права та конституціоналізму, Національний університет "Львівська Політехніка", м. Львів

Анотація

Стаття зосереджена на вивченні комплексних аспектів нормативно-правового забезпечення елементів партисипативної демократії в рамках конституційно-правової парадигми в Україні. Визначаючи партисипативну демократію як засадничий елемент у структурі сучасного демократичного суспільства, автор акцентує увагу на необхідності активізації участі громадян у процесах прийняття важливих політичних, соціальних та економічних рішень.

Проводячи аналіз сучасного законодавчого забезпечення в Україні, дослідження висвітлює ключові механізми, що стимулюють розвиток партисипативної демократії: забезпечення вільного доступу до інформації, здійснення прозорих демократичних процедур, участь громадян в формуванні та реалізації державної політики та обов'язок державних структур враховувати висловлену волю населення. В контексті цих механізмів особливе місце займають технологічні інновації, які сприяють забезпеченню широкого доступу громадян до участі в управлінні та рішеннях. правовий демократія партисипативний

Автор наголошує на виявлених недоліках та перешкодах на шляху інтеграції партисипативних принципів у національну законодавчу систему, пропонуючи шляхи оптимізації нормативно-правової бази, зокрема через впровадження новітніх технологічних рішень. У статті висвітлюється необхідність адаптації українського законодавства до найкращих європейських стандартів і практик, що включають в себе широку громадянську участь.

У підсумку, зроблено висновок про критичну важливість подальшого розвитку та вдосконалення законодавчої бази в сфері партисипативної демократії як запоруки стабільності та демократичності української держави. Підкреслюється, що лише комплексний підхід до реформування, що охоплює як нормативно-правовий, так і технологічний аспекти, зможе забезпечити зміцнення позицій громадянського суспільства в контексті державного управління в Україні.

Ключові слова: партисипативна демократія, демократія участі, елементи партисипативної демократії.

Neophyta Dmytro Bohdanovych Postgraduate student of the Department of Theory of Law and Constitutionalism, Lviv Polytechnic National University, Lviv

LEGAL REGULATION OF PARTICIPATORY DEMOCRACY ELEMENTS: CONSTITUTIONAL AND LEGAL ASPECT

The article focuses on examining the complex aspects of the legal regulation of participatory democracy elements within the constitutional and legal paradigm in Ukraine. By defining participatory democracy as a pivotal component in the structure of a modern democratic society, the authors emphasize the necessity of amplifying citizens' involvement in making crucial political, social, and economic decisions.

Analyzing the current legislative framework in Ukraine, the research highlights key mechanisms promoting participatory democracy development: ensuring free access to information, implementing transparent democratic procedures, citizens' participation in shaping and executing state policies, and the obligation of state structures to consider the expressed will of the population. Within these mechanisms, technological innovations hold a special place as they facilitate broad citizen access to governance and decision-making.

The authors underscore the identified shortcomings and obstacles in integrating participatory principles into the national legislative system, suggesting ways to optimize the legal base, especially through the implementation of cutting- edge technological solutions. The article sheds light on the need for adapting Ukrainian legislation to the best European standards and practices that encompass extensive civic participation.

In conclusion, it is stressed that the continued development and improvement of the legislative base in the realm of participatory democracy are critically vital for the stability and democratic nature of the Ukrainian state. It is highlighted that only a holistic approach to reform, encompassing both legal and technological facets, can strengthen the positions of civil society in the context of state governance in Ukraine.

Keywords: participatory democracy, democracy of participation, elements of participatory democracy.

Вступ

Останніми десятиліттями демократичні процеси в Україні пройшли численні етапи розвитку, що зумовлені як зовнішніми факторами геополітичного характеру, так і внутрішніми процесами трансформації громадянського суспільства. Однією з ключових особливостей сучасного етапу розвитку демократії в Україні є акцентування уваги на партисипативних методах взаємодії влади та суспільства.

Все частіше вчені по обидва боки Атлантичного океану відзначають, що партисипативна демократія стає невід'ємною складовою ефективного місцевого самоврядування. Відтак, поглиблене розуміння цього явища не тільки дозволяє побачити нові горизонти розвитку муніципальної демократії, але й відкриває можливості для покращення якості прийняття рішень на місцевому рівні.

Ця стаття має на меті розглянути основні принципи, інститути та механізми реалізації партисипативної демократії в Україні, акцентуючи увагу на її вплив на муніципальне управління. Ми також проаналізуємо можливі виклики та перспективи їх вирішення та інтеграції результатів в систему місцевого самоврядування України.

Постановка проблеми. Участь є важливою складовою будь-якого демократичного суспільства. Коли рівень участі знижується, це часто пов'язано з недовірою до демократичних інститутів. Велика кількість європейських держав має національне законодавство про участь громадян, яке могло б бути вдосконаленим. Відповідно до стандартів, рекомендованих Радою Європи, головний фокус уваги полягає на заходах та випробуваннях, запропонованих органами місцевої влади, що потім вивчаються законотворчими інституціями. Правове регулювання участі громадян на локальному рівні в Україні є заплутаним, і можемо стверджувати, що деякі аспекти або недостатньо враховані, або взагалі не відображені, зокрема, щодо зібрань громадян в місцях їх проживання та участі в формуванні бюджету.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженнями партисипативної демократії займалися такі вчені, як Баймуратов М.О., Григор'єв В.Л., Батанов О.В., Журавський В.С., Лисенко О., Толкованов В.В та багато інших. До нормативно-правових актів України, предметом регулювання яких є ті чи інші елементи партисипативної демократії належать: Конституція України [1], Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" [2], спеціальні закони, що регулюють конкретні інструменти для участі, а саме, Закони України "Про доступ до публічної інформації" [3], "Про інформацію" [4], "Про органи самоорганізації населення" [5], "Про звернення громадян" [6].

Мета цієї статті полягає в комплексному аналізі правових механізмів та норм, що лежать в основі елементів партисипативної демократії, із акцентом на конституційно-правові аспекти. Дослідження спрямоване на розкриття складних взаємозв'язків між правовими положеннями та практичними проявами партисипативної демократії, висвітлюючи потенційні прогалини, виклики та можливості в існуючому контексті.

Виклад основного матеріалу. Основний закон України передбачає ключові засади формування та розвитку місцевого управління, включаючи активність місцевої спільноти. Він гарантує право кожного громадянина прямо та опосередковано здійснювати участь в управлінні через органи державної влади та місцевого управління. Згідно зі статтею 38, описані специфічні способи участі в управлінні, включаючи участь у національних та регіональних референдумах, можливість вибирати та бути обраним, рівний доступ до державної служби та роботи в місцевому управлінні. Згідно зі статтею 40, громадяни мають право звертатися до різних урядових органів. Стаття 69 зазначає інші можливі форми прямої демократії. В XI розділі Основного закону зазначені основи та методи реалізації місцевого управління.

Отже, у Конституції України вказані наступні методи громадської активності: вибори, робота в державних чи регіональних управлінських органах та референдуми.

Основним нормативним актом, що регулює зазначені суспільні відносини, є Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон). Його стаття 3 передбачає, що громадяни здійснюють своє право участі в місцевому самоврядуванні у відповідності з приналежністю до певних територіальних громад. Цю норму слід розуміти в системному зв'язку з іншими положеннями, зокрема, але не виключно, зі статтями 7 та 8, котрі закріплюють такі форми безпосередньої партисипативної демократії за участі територіальних громад як загальні місцеві референдуми, загальні збори громадян та місцеві ініціативи.

В контексті розгляду партисипативної демократії розглянемо проєкт Закону України "Про місцевий референдум" [7], який пропонує деталізовані механізми взаємодії між громадськістю та владою. Законопроєкт структурований на 124 статті, які об'єднані в 12 розділів, починаючи від загальних положень до прикінцевих та перехідних положень. Основний акцент робиться на ініціювання, призначення, фінансування, інформування, агітацію та встановлення результатів місцевого референдуму.

Законопроєкт передбачає кілька ключових видів місцевого референдуму: від затвердження статутів та програм розвитку громад до дострокового припинення повноважень рад та голів. Крім того, він регулює питання, що стосуються нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування та інших питань місцевого значення. В основі місцевого референдуму лежить територіальна громада, в межах якої він проводиться.

Одним із нововведень цього законопроєкту, який робить його унікальним серед інших подібних ініціатив, є акцент на використанні електронних форм і засобів для оптимізації процесу місцевого референдуму. Це включає в себе електронні ресурси, документи, підписи, сервіси, документообіг та інші інструменти, які можуть сприяти більш ефективному та прозорому процесу голосування.

Зокрема передбачено уведення автоматизованої інформаційної системи з організації референдумів, що становитиме окремий елемент Єдиної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи Центральної виборчої комісії. У процесі роботи над законопроєктом бралися до уваги положення Європейської хартії місцевого самоврядування [8], а також міжнародні стандарти та рекомендації авторитетних міжнародних організацій.

Очевидно, що всі крапки над "і" в процесі нормативного врегулювання проведення місцевих референдумів необхідно поставити якнайшвидше, оскільки практика проведення місцевих референдумів стає дедалі поширенішою.

Стаття 140 Конституції України та деякі положення ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначають, що спосіб організації загальних зборів громадян на місцевому рівні встановлюється відповідним законодавством та статутом громади. Проте, наразі не існує конкретного закону, який би чітко регулював ці процеси. Тим не менш, існує Положення про організацію та проведення загальних зборів громадян, яке було прийнято Верховною Радою України у 1993 році [9]. Втім, важливо враховувати, що цей документ був ухвалений до прийняття поточної Конституції та ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", тому його застосування можливе лише в межах, які не протирічать згаданим документам.

Громадяни на території певної області можуть вносити на розгляд ради різноманітні питання через механізм місцевої ініціативи. Це право відображено у ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні". Сам Закон не надає детального пояснення щодо "місцевих ініціатив", але встановлює базові принципи їх внесення та розгляду.

Пункт 2 статті 9 наголошує, що конкретний порядок внесення такої ініціативи доручається визначити представницькому органу місцевого управління або включити до статуту територіальної громади. Це може бути зроблено або через окремий регулятивний документ, або як частина основного тексту статуту.

Така гнучкість в підході до регулювання місцевих ініціатив забезпечує можливість адаптації до конкретних умов кожної громади, враховуючи її специфіку та потреби. Після подання місцевої ініціативи згідно встановленого порядку, вона обов'язково підлягає розгляду на засіданні ради. Це відрізняє місцеві ініціативи від інших питань, які можуть бути внесені на розгляд ради іншими суб'єктами.

Пункт 3 статті 9 Закону передбачає взаємодію з ініціативною групою як основним носієм місцевої ініціативи. Це означає, що місцева рада не тільки розглядає питання, надані за ініціативою, але й має забезпечити їх відкрите і прозоре розглядання. Члени ініціативної групи мають право участі в засіданнях ради. Після розгляду питання рада приймає рішення, яке має бути зроблено доступним громаді. Зазвичай, це рішення анонсується через локальні засоби масової інформації або публікується на інформаційних дошках.

Територіальна громада може організовувати громадські слухання для координації інтересів своїх членів. Це є інструментом для залучення громадськості до управлінських рішень на місцевому рівні. В рамках таких слухань, представники громади можуть висловлювати свої погляди та пропозиції перед посадовими особами і депутатами ради. Стаття 13 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" регламентує проведення громадських слухань. Зокрема, громадські слухання повинні проводитися принаймні один раз на рік, підкреслюючи їх важливість в місцевому управлінні.

Закон не встановлює конкретних вказівок щодо організації та реалізації громадських слухань, дозволяючи територіальній громаді самостійно визначати ці правила. Зокрема, пункт 4 статті 13 говорить про необхідність закріплення особливостей проведення громадських слухань у Статуті кожної окремої громади. Якщо ж такого Статуту немає або він ще не прийнятий, може бути розроблений окремий документ на цю тему, наприклад, Положення щодо громадських слухань.

Також потрібно в Законі розширити положення статті 13, а саме встановити терміни проведення (регулярність проведення слухань), хто може бути учасниками. В світлі викладеного вважаю за необхідне закріпити норму про участь у громадських слуханнях іноземців, які проживають в межах територіальної громади понад 5 років. Така зміна покликана гармонізувати законодавство України із вимогами Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Україною 15.07.1997. Як відомо, положення цієї Хартії було розвинуто в Конвенції про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні [10].

Наприклад, 5 лютого 1992 року Рада Європи ухвалила Європейську конвенцію, яка регулює участь іноземців у житті громади на місцевому рівні. Цей документ гарантує іноземним громадянам цивільні та політичні права, в тому числі право голосувати на виборах. Відповідно до частини 1 статті 6 цієї Конвенції, держави-члени зобов'язані давати право голосувати і висувати своїх кандидатів на виборах до місцевої влади для іноземців, які проживають у країні не менше п'яти років і відповідають іншим правовим критеріям, що стосуються громадян.

Структури самоуправління громадян є засобами, за допомогою яких мешканці сіл, селищ, міст та районів можуть взяти участь у розгляді місцевих питань. Їх правове положення, способи організації та діяльності встановлені Законом України "Про органи самоорганізації населення". Ці структури працюють, базуючись на основних законодавчих актах України, рішеннях органів влади та нормативах, встановлених відповідними органами самоврядування.

Щодо форм партисипативної демократії, звернення громадян займає важливе місце. Конституція дозволяє громадянам подавати письмові звернення та особисто контактувати з представниками місцевої влади. Деталі цього процесу визначені Законом України "Про звернення громадян", який пропонує декілька варіантів для звертання громадян до органів влади, зокрема зауваження, заяви та скарги. Органи мають відповідати на звернення громадян у рамках своєї компетенції.

У 2011 році Україна прийняла акти про доступ до державної інформації і зміни до законодавства про інформаційні процеси. Тим не менше, ці документи не завжди узгоджені з принципами місцевого управління, що може ускладнити організацію діяльності місцевих рад.

Електронні петиції, згідно з законодавством про звернення громадян, розглядаються як специфічний тип колективного звернення до ключових державних інституцій. Відзначимо, що, на відміну від звичайних звернень, електронні петиції мають обмежений перелік органів, до яких вони можуть бути адресовані. Щоб подати таку петицію, громадяни мають звертатися через відповідні онлайн-платформи, які представляють зазначені органи або громадські організації.

Громадське обговорення є засобом залучення громадян до аналізу та оцінки різноманітних державних рішень та документів. Цей процес в основному керується національними та міжнародними джерелами, включаючи регламенти щодо громадської участі в оцінці діяльності урядових органів. Головна мета - забезпечити участь громадськості у важливих рішеннях, спрямованих на вирішення суспільних питань.

Якщо виникає потреба, орган виконавчої влади може утворити робочу групу, в яку залучаються представники інституту громадянського суспільства або громадської ради, що ініціювали експертизу.

Інформація про отриманий запит, текст наказу, а також інші важливі події пов'язані з громадською експертизою, розмішується на офіційному вебсайті органу виконавчої влади протягом семи робочих днів.

Останнім етапом є надання необхідних документів інституту громадянського суспільства чи громадської ради. Орган виконавчої влади має подати ці документи протягом п'яти робочих днів після видання наказу про проведення експертизи. Однак у разі великого обсягу інформації або її пошуку серед значущої кількості даних, строк може бути продовжений до 20 робочих днів.

Таким чином, Порядок проведення громадської експертизи, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України [11], слугує засобом структурованої взаємодії між органами виконавчої влади та інститутами громадянського суспільства, що сприяє ефективності співпраці та її прозорості. Розміщення інформації на офіційних веб-сайтах органів влади не лише дозволяє громадянам бути в курсі місцевих процесів, але й підвищує рівень прозорості їх дій. Залучення громадськості до процесу експертизи дає можливість глибше аналізувати діяльність владних структур і підвищує якість прийнятих рішень завдяки об'єктивності та всебічності аналізу. Також важливим є утворення робочих груп з представників громадськості, які можуть забезпечити більш об'єктивний погляд на діяльність органів виконавчої влади. Гнучкість порядку, зокрема можливість продовження термінів надання інформації, вказує на адаптивний підхід до реальних потреб учасників процесу. Таким чином, цей порядок сприяє підвищенню прозорості, об'єктивності і демократичності управлінських процесів в Україні.

Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань довкілля (Ааргуська конвенція) встановлює обов'язок забезпечення доступу громадськості до інформації, участі в прийнятті рішень, що можуть впливати на довкілля, та доступу до правосуддя в екологічних справах [12].

Конвенція встановлює три основних "стовпи" громадських прав у контексті екологічних питань. По-перше, органи влади зобов'язані відповідати на запити громадян з питань довкілля, надавати екологічну інформацію на вимогу, без необхідності аргументування запиту. По-друге, громадськість має право брати участь у процесах прийняття рішень, що стосуються довкілля, особливо певних видів діяльності, які можуть суттєво на нього впливати, таких як промислові проєкти або внесення змін до правових норм. По-третє, у разі порушення прав, встановлених Конвенцією, громадськість має право звертатися до суду, що включає і ситуації, коли запити про інформацію ігноруються або відхиляються, або коли право на участь у прийнятті рішень порушено.

Держави-учасниці зобов'язуються створити регулятивні, інституційні та процедурні механізми для забезпечення цих прав. Конвенція вимагає, щоб інформація була доступною, прозорою та своєчасною. Держави також повинні інформувати громадськість про доступ до процедур участі в прийнятті рішень та враховувати результати громадської участі під час прийняття таких рішень.

Таким чином, Ааргуська конвенція встановлює фундаментальні права громадян щодо доступу до інформації, участі в прийнятті рішень та доступу до правосуддя в екологічних питаннях.

На тлі викладеного можна узагальнити принципи, що лежать в основі інституту партисипативної демократії, за законодавством України. Партисипативна демократія в Україні базується на кількох основоположних принципах.

По-перше, активна участь громадян у процесі прийняття рішень, що стосуються їхнього життя, діяльності та довкілля. Це передбачає пряме залучення осіб до обговорень, планування та реалізації проєктів на місцевому рівні. Принцип активної участі громадян у процесі прийняття рішень стосується основи партисипативної демократії, яка спрямована на забезпечення реального впливу осіб на рішення, які безпосередньо впливають на їхнє життя, діяльність або оточуюче середовище. Розглядаючи цей принцип, можемо визначити декілька ключових моментів: активна участь вимагає не просто пасивного сприйняття або знання про те, що відбувається, але й більшого залучення до процесу. Це може включати у себе обговорення, голосування, участь у робочих групах або інших формах діалогу.

Цей принцип також наголошує на важливості залучення громадян до рішень, які безпосередньо стосуються їхнього життя, діяльності або довкілля. Це може стосуватися різноманітних аспектів місцевого управління, від міського планування до соціальних послуг.

В цілому, принцип активної участі прагне до того, щоб громадяни мали не тільки право, а й реальні можливості впливати на рішення, що безпосередньо стосуються їхнього життя. Це спрямовано на зміцнення демократичних інститутів і забезпечення того, що голос кожної особи буде почуто та враховано.

По-друге, громадяни мають право знати про всі питання, які розглядаються владою, отримувати повну та об'єктивну інформацію про них і мати можливість висловлювати свою думку.

Прозорість та доступність інформації є вітальними аспектами сучасної партисипативної демократії. Вони сприяють підвищенню довіри до владних інститутів і забезпечують змогу громадян бути в курсі справ та активно приймати участь у процесах управління.

Прозорість означає, що дії та рішення влади відбуваються відкрито і можуть бути перевірені громадськістю. Це запобігає потенційним зловживанням влади, а також сприяє відкритому діалогу між владою та громадянами.

Доступність інформації, у свою чергу, вимагає, щоб влада активно поширювала важливі дані та відомості серед громадян. Це означає, що інформація має бути не тільки доступною, але й зрозумілою для звичайних громадян. Якщо громадяни не розуміють, як відбуваються процеси прийняття рішень або які питання наразі є на порядку денному, вони не зможуть повноцінно комунікувати в діалозі з владою або впливати на ці рішення.

Даний принцип підкреслює значущість права громадян знати та бути в курсі дій своєї влади. Це допомагає створити довірливі відносини між владою та громадянами, забезпечуючи основу для ефективного співробітництва і взаємодії.

По-третє, партисипативна демократія акцентує увагу на потребі діалогу між громадськістю, місцевою владою, бізнесом та іншими стейкхолдерами.

Взаємодія та співпраця між різними зацікавленими сторонами стають ключовими компонентами успішної реалізації партисипативної демократії. В різних соціальних, економічних і політичних контекстах різні групи мають різні інтереси, відчуття та переконання, і нерідко вони можуть вступати в конфлікт або непорозуміння.

Діалог та взаємодія допомагають забезпечити змогу висловити свої погляди усім зацікавленим сторонам, ділитися своїми знаннями та ресурсами і спільно працювати над рішеннями. Це може допомогти відкрити нові можливості, знайти компроміси або навіть розробити новаторські рішення для складних проблем.

Крім того, взаємодія між різними зацікавленими сторонами може підвищити якість та легітимність прийнятих рішень. Коли рішення розробляється на основі широкого діалогу і взаємодії, воно має більше шансів бути збалансованим, враховуючи інтереси більшої кількості людей.

Таким чином, принцип взаємодії та співпраці акцентує увагу на важливості включення усіх стейкхолдерів у процес прийняття рішень, сприяючи створенню більш відкритого, інклюзивного та демократичного суспільства.

По-четверте, партисипативна демократія не обмежується одноразовими акціями або проєктами, але передбачає сталий і довготривалий процес взаємодії громадян з владою.

Неперервність участі є вітальним принципом партисипативної демократії, оскільки вона розглядає участь громадян як постійний процес, а не як одноразовий захід. Цей принцип визнає, що суспільні проблеми, потреби та контекст постійно змінюються, а тому громадянам необхідно регулярно брати участь у обговореннях та прийнятті рішень, щоб їхні голоси були почуті а інтереси враховані.

Стала участь також сприяє розвитку культури діалогу, довіри та співпраці між громадянами та владою. Це забезпечує можливість для постійного вдосконалення, навчання та адаптації до нових викликів та можливостей.

Основна мета неперервної участі полягає в забезпеченні того, щоб демократія стала живим процесом, де громадяни відчувають, що їх участь має значення і вони є активною частиною управлінського процесу. Такий підхід може зміцнити демократію, зробити її більш відповідальною, прозорою та ефективною.

По-п'яте, усі громадяни, незалежно від їхнього соціального, економічного чи культурного статусу, мають однакові права та можливості для участі в партисипативних процесах.

Рівноправність учасників є наріжним каменем партисипативної демократії. Цей принцип визнає, що у демократичному суспільстві кожен громадянин має право та можливість активно брати участь у спільних обговореннях та прийнятті рішень. На практиці це означає, що механізми та ініціативи партисипативної демократії мають бути відкритими для всіх, без дискримінації або виключення.

Рівноправність також вимагає врахування різноманітності громадян та їхніх потреб. Особливу увагу слід приділяти маргіналізованим та вразливим групам, щоб вони могли повноцінно брати участь у процесах прийняття рішень.

Дотримання принципу рівноправності допомагає підвищити легітимність процесів партисипативної демократії, сприяє соціальній солідарності та зміцнює соціальний капітал. Також це сприяє розвитку більш справедливого, інклюзивного та рівного суспільства, де кожен громадянин відчуває свою важливість та внесок у спільні справи.

Ці принципи є основою для реалізації партисипативної демократії в Україні та відображають зобов'язання держави забезпечувати умови для активної участі громадян в управлінських процесах.

Висновки

В умовах розвитку сучасних демократичних держав особливого значення набуває консолідація партисипативної демократії. Основним її інструментом є правова норма, яка дозволяє громадянам активно залучатися до процесу прийняття рішень. Розглядаючи конституційно-правовий аспект цього питання, можна зазначити, що українське законодавство забезпечує суттєві основи для забезпечення партисипативних елементів демократії.

Однак, для ефективної реалізації цих елементів, необхідно не лише наявність нормативно-правових актів, але й їх якісна реалізація. Це забезпечується координацією дій всіх зацікавлених сторін: від органів державної влади до громадських організацій. Важливим є і те, що громадяни повинні бути належним чином інформовані про свої права і можливості в рамках партисипативної демократії.

Проєкт Закону України "Про місцевий референдум" виступає яскравим прикладом зусиль України щодо вдосконалення нормативно-правової бази у контексті партисипативної демократії. Зокрема, акцент на використанні електронних форм і засобів свідчить про інноваційний підхід до питань місцевого самоврядування та громадської участі.

Загалом, партисипативна демократія демонструє потенціал для зміцнення демократичних інститутів та заохочення активної громадянського участі. Але без належного нормативно-правового забезпечення цей потенціал може залишитися не реалізованим. З цієї причини, акцент на докладний розробці законодавчих актів, що регулюють партисипативні процеси, є критично важливим.

Крім того, важливість дієвої взаємодії між органами влади і громадськістю не може бути недооцінена. Забезпечення прозорості, доступності та реактивності публічних органів до потреб та інтересів громадян є основою партисипативної демократії.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що нормативно-правове забезпечення елементів партисипативної демократії в Україні має велике значення для розвитку сучасної демократії, зміцнення громадянського суспільства та формування відкритої, прозорої та відповідальної системи влади.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення 15.10.23).

2. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення 15.10.23).

3. Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року № 2939-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text (дата звернення 15.10.23).

4. Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12#Text (дата звернення 15.10.23).

5. Закон України "Про органи самоорганізації населення" від 11 липня 2001 року № 2625-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2625-14#Text (дата звернення 15.10.23).

6. Закон України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року. № 393/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення 15.10.23).

7. Проєкт Закону України "Про місцевий референдум" від 18.05.2021 року. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=71942&pf35401=547636 (дата звернення 15.10.23).

8. Європейська хартія місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_036#Text (дата звернення 15.10.23).

9. Постанова Верховної Ради України від 17 грудня 1993 року N 3748-XII "Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні". Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 6, ст. 30.

10. Конвенція про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_318#Text (дата звернення 15.10.23).

11. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади" від 5 листопада 2008 р. N 976. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/976-2008-%D0%BF#Text (дата звернення 15.10.23).

12. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 25.06.1998. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/994_015#Text (дата звернення 15.10.23).

13. References:

14. Konstytutsiya Ukrayiny vid 28 chervnya 1996 roku [The Constitution of Ukraine dated June 28, 1996]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-% D0%B2%D1%80 [in Ukrainian].

15. Zakon Ukrayiny "Pro mistseve samovryaduvannya v Ukrayini" vid 21 travnya 1997 roku № 280/97-VR [Law of Ukraine "On Local Self-Government in Ukraine" dated May 21, 1997 No. 280/97-VR]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1% 80#Text [in Ukrainian].

16. Zakon Ukrayiny "Pro dostup do publichnoyi informatsiyi" vid 13 sichnya 2011 roku № 2939-VI [Law of Ukraine "On Access to Public Information" dated January 13, 2011 No. 2939-VI]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text [in Ukrainian].

17. Zakon Ukrayiny "Pro informatsiyu" vid 2 zhovtnya 1992 roku № 2657-XII [Law of Ukraine "On Information" dated October 2, 1992 No. 2657-XII]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12#Text [in Ukrainian].

18. Zakon Ukrayiny "Pro orhany samoorhanizatsiyi naselennya" vid 11 lypnya 2001 roku № 2625-III [Law of Ukraine "On Bodies of Self-Organization of the Population" dated July 11, 2001 No. 2625-Ш]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2625-14#Text [in Ukrainian].

19. Zakon Ukrayiny "Pro zvernennya hromadyan" vid 2 zhovtnya 1996 roku. № 393/96-VR [Law of Ukraine "On Appeals of Citizens" dated October 2, 1996. No. 393/96-VR]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text [in Ukrainian].

20. Proyekt Zakonu Ukrayiny "Pro mistsevyy referendum" vid 18.05.2021 roku [Draft Law of Ukraine "On Local Referendum" dated May 18, 2021]. Retrieved from https://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=71942&pf35401=547636 [in Ukrainian].

21. Yevropeys'ka khartiya mistsevoho samovryaduvannya vid 15 zhovtnya 1985 roku [European Charter of Local Self-Government dated October 15, 1985]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_036#Text [in Ukrainian].

22. Postanova Verkhovnoyi Rady Ukrayiny vid 17 hrudnya 1993 roku N 3748-XII "Pro zatverdzhennya Polozhennya pro zahal'ni zbory hromadyan za mistsem prozhyvannya v Ukrayini". Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny (VVR), 1994, N 6, st. 30. [Resolution of the Verkhovna Rada of Ukraine dated December 17, 1993 N 3748-XII "On approval of the Regulation on general meetings of citizens by place of residence in Ukraine". Information of the Verkhovna Rada of Ukraine (VVR), 1994, No. 6, Art. 30.].

23. Konventsiya pro uchast' inozemtsiv u suspil'nomu zhytti na mistsevomu rivni [Convention on the participation of foreigners in public life at the local level]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_318#Text [in Ukrainian].

24. Postanova Kabinetu Ministriv Ukrayiny "Pro zatverdzhennya Poryadku spryyannya provedennyu hromads'koyi ekspertyzy diyal'nosti orhaniv vykonavchoyi vlady" vid 5 lystopada 2008 r. N 976 [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine "On Approval of the Procedure for Facilitating Public Examination of the Activities of Executive Authorities" dated November 5, 2008 N 976]. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/976-2008-%D0%BF#Text [in Ukrainian].

25. Konventsiya pro dostup do informatsiyi, uchast' hromads'kosti v protsesi pryynyattya rishen' ta dostup do pravosuddya z pytan', shcho stosuyut'sya dovkillya vid 25.06.1998 [Convention on access to information, public participation in the decision-making process and access to justice in environmental matters of 25.06.1998]. Retrieved from https ://zakon.rada .gov.ua/l aws/ show/994_015#Text [in Ukraini an].

Размещено на Allbest.ru