Обґрунтування джерел влади та лідерства в новому публічному менеджменті як основа інституційної спроможності держави

Размещено на http://allbest.ru

Навчально-науковий інститут публічного управління

та державної служби

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра державного управління

Обґрунтування джерел влади та лідерства в новому публічному менеджменті як основа інституційної спроможності держави

Романенко Ірина Геннадіївна аспірантка

Ковальчук Микола Миколайович аспірант

м. Київ



Анотація

Стаття присвячена аналізу концепції джерел влади та лідерства в новому публічному менеджменті, яка запропонована Дж. Френчем та Б. Рейвеном, та її застосуванню в контексті нового публічного менеджменту (НПМ) для підвищення інституційної спроможності держави. Автори зауважують, що концепція Дж. Френча та Б. Рейвена базується на ідеї, що влада не є статичною чи абсолютною, а залежить від ситуації, сприйняття та очікувань тих, хто підпорядковується лідеру.

Влада також не є однозначною чи нейтральною, а може мати позитивні чи негативні наслідки для лідера, підлеглих та організації. У цьому зв'язку, концепція Дж. Френча та Б. Рейвена має практичне значення для нового публічного менеджменту, оскільки вона допомагає лідерам-менеджерам в публічному секторі обирати найбільш ефективні джерела влади для досягнення своїх цілей, а також уникати потенційних проблем та ризиків, пов'язаних з ними.

Автори наводять приклади, що лідери-менеджери можуть використовувати законну владу для забезпечення дотримання правил та норм, але також повинні бути готовими до опору та невдоволення з боку підлеглих, якщо вони сприймають цю владу як несправедливу чи нелегітимну.

Також, йдеться про те, що лідери-менеджери можуть використовувати нагородну владу для мотивації та заохочення працівників, але також повинні бути уважними до можливих конфліктів і несправедливості, якщо нагороди розподіляються нечесно чи непрозоро. Лідери-менеджери можуть використовувати експертну владу для підвищення якості та професіоналізму послуг, але також повинні бути готовими до критики та заперечень, якщо їх експертиза сумнівається чи оскаржується. Лїдери-менеджери можуть використовувати референтну владу для створення довїри та співпраці, але також повинні бути обережними щодо можливих зрад і розчарувань, якщо їх престиж чи харизма знижується. Лідери-менеджери можуть використовувати примусову владу для подолання кризових ситуацій, але також повинні бути свідомими можливих наслідків для їх репутації та відносин з іншими, якщо їх примус сприймається як насильство чи зловживання. Автори розглядають п'ять основних джерел влади з концепції Дж. Френча та Б. Рейвена: законну, нагородну, експертну, референтну та примусову, а також їхні переваги та недоліки для різних ситуацій та завдань в публічному секторі, а також для інституційної спроможності держави. Автори стверджують, що обґрунтування джерел влади та лідерства в НПМ впливає на інституційну спроможність держави, оскільки допомагає краще розуміти та оцінювати роль та функції лідерства в публічному секторі, а також адаптувати його до різних ситуацій та завдань. Автори закликають до розвитку компетентності та навичок лідерів-менеджерів, які здатні застосовувати різні джерела влади залежно від контексту та цілей, а також поєднувати їх для досягнення оптимальних результатів.

Ключові слова: влада, лідерство, новий публічний менеджмент, джерела влади, інституційна спроможність держави, типи влади, владні взаємодії, ефективність влади, цілі та завдання нового публічного менеджменту, публічне управління та адміністрування.



Abstract

Ustification of the sources of power and leadership in the new public management as the basis of the institutional capacity of the state

Romanenko Iryna Gennadiivna Postgraduate student of the Department of Public Administration of the Educational and Scientific Institute of Public Administration and Civil Service, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv,

Kovalchuk Mykola Mykolayovych Postgraduate student of the Department of Public Administration of the Educational and Scientific Institute of Public Administration and Civil Service, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv

This article is devoted to the analysis of the concept of power sources and leadership in the new public management, proposed by J. French and B. Raven, and its application in the context of the new public management (NPM) for enhancing the institutional capacity of the state. The authors note that the concept of J. French and B. Raven is based on the idea that power is not static or absolute, but depends on the situation, perception and expectations of those who are subordinate to the leader. Power is also not unambiguous or neutral, but can have positive or negative consequences for the leader, subordinates and organization. In this regard, the concept of J. French and B. Raven has practical significance for the new public management, as it helps leaders-managers in the public sector to choose the most effective sources of power to achieve their goals, as well as to avoid potential problems and risks associated with them. The authors provide examples that leaders- managers can use legitimate power to ensure compliance with rules and norms, but also should be prepared for resistance and dissatisfaction from subordinates, if they perceive this power as unfair or illegitimate. Also, they argue that leaders-managers can use reward power to motivate and encourage employees, but also should be attentive to possible conflicts and injustice, if rewards are distributed unfairly or nontransparently. Leaders-managers can use expert power to improve the quality and professionalism of services, but also should be ready for criticism and objections, if their expertise is doubted or challenged. Leaders-managers can use referent power to create trust and cooperation, but also should be careful about possible betrayals and disappointments, if their prestige or charisma decreases. Leaders-managers can use coercive power to overcome crisis situations, but also should be aware of possible consequences for their reputation and relations with others, if their coercion is perceived as violence or abuse. The authors consider five main sources of power from the concept of J. French and B. Raven: legitimate, reward, expert, referent and coercive, and their advantages and disadvantages for different situations and tasks in the public sector, as well as for institutional capacity of the state. The authors claim that justification of sources of power and leadership in NPM affects institutional capacity of the state, as it helps better understand and evaluate the role and functions of leadership in the public sector, as well as adapt it to different situations and tasks. The authors call for development of competence and skills of leaders-managers who are able to apply different sources of power depending on context and goals, as well as combine them for achieving optimal results.

Keywords: power, leadership, new public management, sources of power, institutional capacity of the state, types of power, power interactions, and effectiveness of power, goals and objectives of new public management, public management and administration.



Вступ

Постановка проблеми. Новий публічний менеджмент (НПМ) - це концепція управління публічним сектором, яка з'явилася у 1980-х роках як відповідь на необхідність підвищення ефективності та економічності державного управління [1]. НПМ спрямований на застосування методів та практик приватного сектору в державному управлінні, наголошуючи на ефективності, відповідальності, конкурентоспроможності та орієнтації на клієнта. У цій статті ми дослідимо, як основні принципи НПМ сприяють зміцненню інституційної спроможності держави. Реформа публічного управління за НПМ є актуальною та важливою темою для України, яка перебуває у процесі модернізації своєї державності та інтеграції у європейський простір [2]. НПМ означає застосування принципів та практик приватного сектору до публічного сектору, таких як конкуренція, результативність, орієнтація на клієнта, децентралізація, аутсорсинг і т.д. НПМ має на меті покращити ефективність, гнучкість та відповідальність публічних організацій, а також забезпечити краще задоволення потреб та інтересів громадян. За останні роки в Україні було проведено низку реформ у сфері публічного управління. Йдеться про реформу децентралізації, реформу державної служби, реформу адміністративно-територіального устрою, реформу е-урядування i т.і. Ці реформи мали на меті зміцнити місцеве самоврядування, поліпшити надання послуг громадянам, оптимізувати структуру та функціонування органів влади, забезпечити прозорість та взаємодію між різними суб'єктами публічного управління. Однак, реформування публічного управління за НПМ також стикається з низкою викликів та проблем. Серед них такі, як нестабільна політична ситуація, високий рівень корупції, недостатня політична воля та консенсус щодо необхідності реформ, низька довіра громадян до органів влади, обмеження фінансових, матеріальних та технологічних ресурсів для здійснення публічного управління, нестача кваліфікованих кадрів для роботи в органах влади, низький рівень професіоналізму та компетентності державних службовців і т.д. Дослідження проблеми наукового обгрунтування джерел влади та лідерства в новому публічному менеджменту є важливим науковим завданням для виявлення зв'язку з інституційною спроможністю держави з метою її зміцнення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зважаючи на мету нашого дослідження, ми виокремили три напрямки наукових досліджень.

Перший напрямок з них стосується досліджень проблем наукового публічного менеджменту загалом. У його межах можна виокремити п'ять складових. По-перше, мова йде про класичні наукові дослідження, які визначили концепцію НПМ та його основні характеристики - де аналізуються чотири основні складові НПМ [3-5]: зміщення акценту з процесу на результат, зміщення акценту з ієрархії на ринок, зміщення акценту з одноразових рішень на систематичне планування, зміщення акценту з регулювання на конкуренцію. Це важлива основа нашого дослідження з точки зору розгляду переваг та недоліків НПМ, а також його можливого впливу на публічний сектор. По-друге, це дослідження - як альтернативний підхід до публічного управління, який називається «підхід уряду загалом» (whole-of-government) [57]. Цей підхід передбачає більш горизонтальну та інтегровану форму координації та співпраці між різними органами влади, які мають спільні цілі та завдання. Ці дослідження аналізують причини, форми, виклики та результати застосування цього підходу в різних країнах. По-третє, це історичні дослідження, які розглядають такі теми, як еволюція НПМ, його критика та модифікація, пост-НПМ та нове публічне управління, нове публічне лідерство, нове публічне управління в контексті глобалізації та європейської інтеграції [8-12]. По-чтетверте, досліджується вплив НПМ на професіоналізм і культуру працівників публічного сектору в країнах Західної Європи. Пяте, це ті, які присвячені новій концепції публічного управління, яка називається «нове публічне управління» (new public governance) [13-15]. Ця концепція виходить за межі НПМ та акцентує увагу на ролі мережевих структур, демократичного діалогу, соціальної відповідальності, етичності та цінностях у публічному секторі.

Другий напрямок - це дослідження, автори яких розкривають проблему обгрунтування джерел влади та лідерства в новому публічному менеджменті. По-перше, це Френч і Рейвен (1959), які запропонували п'ять джерел влади, які можуть використовуватися суб'єктами впливу в соціальних відносинах [16]. По-друге, це Х'юз, Гіннетт і Керфі (2012), які розглядають владу як один з ключових факторів лідерства, який дозволяє лідерам впливати на поведінку та результати своїх підлеглих [17]. Вони аналізують різні типи влади за Френчем і Рейвеном (1959) та їх ефективність в різних ситуаціях. Вони також розширюють класифікацію влади, додаючи до неї особисту (пов'язану з енергетичним ставленням до життя) та соціально-політичну (пов'язану з мережевими зв'язками та коаліціями) владу. Крім того, це Найр (2018) [18], яка класифікує п'ять джерел влади в організаціях за Френчем і Рейвеном (1959) та показує, як вони використовуються лідерами. Вона також пояснює, як розподіл влади між лідерами та підлеглими може впливати на мотивацію, задоволення та продуктивність працівників. Це також, команда Mind Tools (2020) [19], яка надає узагальнення п'яти форм влади за Френчем і Рейвеном (1959) та їх вплив на відносини та результати. Вони також дають поради, як лідерам ефективно застосовувати різні джерела влади, а також як розвивати свою експертну та референтну владу. Ці дослідження важливі нам з точки зору можливості порівняння їхніх результатів, як таких, що можуть бути досягнуті в організаціях публічного сектору.

Третій напрямок наукових досліджень, це дослідження інституційної спроможності держави. Серед них, на нашу думку, у першу чергу відзначимо ті, що розглядають інституційну спроможність держави як здатність публічних органів розробляти та впроваджувати регуляторні заходи щодо системи відносин у сфері, що їм доручена [20-21]; ті, що розглядають інституціональну спроможність, включно з інституційною спроможністю, як спроможність системи публічного управління досягати встановлених показників економічної та соціальної ефективності у контексті національних та регіональних цілей та пріоритетів, плануванням, моніторингом та оцінкою ефективності реалізованих політик, забезпеченням сталості результатів та зниженням ризиків під час виконання запланованих заходів, взаємодією між публічними органами, бізнесом та міжнародними організаціями, оптимізацією структури, функцій та принципів діяльності публічних органів, удосконаленням механізму виконання правових актів [22]. У межах цього напрямку також відзначимо дослідження, які розглядають необхідність посилення інституційної спроможності держави застосуванням різних джерел влади та лідерства в новому публічному менеджмент (НПМ), який базується на концепції Дж. Френча та Б. Рейвена, яка допомагає лідерам-менеджерам у публічному секторі обирати найбільш ефективні джерела влади для досягнення своїх цілей, а також уникати потенційних проблем та ризиків, пов'язаних з ними [23]. Також, інституційна спроможність держави також може бути під впливом політичної філософії, такої як філософія Ханни Арендт, яка запрошує до нових починань у публічному управлінні, які ґрунтуються на ідеях дії, свободи, множинності та відповідальності [24]. Інституційна спроможність держави може бути поставлена під загрозу плебісцитарною демократією в Україні, яка проявляється у кризі соціального порядку в політичній історії[25].

Четвертий напрямок - це ті, які присвячені проблемі наукового обгурнтування реформування публічного управління на основі НПМ в Україні. Окремі з них ми аналізуємо з огляду на мету нашого дослідження. По-перше, варто зауважити на тих, де наголошується на таких напрямах реформування системи публічного управління в Україні, зокрема, як: розбудова е-урядування та е-демократії, децентралізація влади та розмежування повноважень, створення нової моделі управління, яка б враховувала інтереси держави та громадянського суспільства [26]. По-друге, виокремлюються такі, де досліджуються особливості публічного адміністрування в Україні, яке базується на принципах правової держави, демократичності, гуманності, соціальної справедливості та ефективності. Ці автори виокремлюють напрями реформування на основі розподілу політичної та адміністративної сфер діяльності, побудові цілісної та незалежної адміністративної судової системи, створенні системи ефективного фінансового менеджменту, забезпеченні високого професійного рівня державних службовців, покращенні якості надання послуг у сфері державного адміністрування, поглибленні етичного складника системи публічного адмністрування [27]. По-третє, мова йде про проблеми i перспективи реформування системи публічного управління в Україні у контексті необхідності застосування сучасних технологій модернізації регіонального і місцевого управління, які передбачають: забезпечення прозорості і відкритості діяльності органів публічної влади; залучення громадськості до процесу прийняття рішень; зміцнення функції контролю та нагляду; підвищення рівня координації та взаємодії між різними рівнями управління; впровадження принципів проектного управління та оцінки результативності, тощо [28].

Окремих досліджень, де б висвітлювалися результати дослідження обгрунтування джерел влади та лідерства в новому публічному менеджменті з огляду на підвищення інституційної спроможності держави, нам невідомо.

У цьому зв'язку, мета нашого дослідження - обґрунтувати джерела влади та лідерства в новому публічному менеджменті на основі концепції Дж. Френча та Б. Рейвена, проаналізувати їх застосування та вплив на інституційну спроможність держави.

Основними завданнями для досягнення нашої мети є такі: проаналізувати концепцію джерел влади Дж. Френча та Б. Рейвена - дослідити основні принципи та ідеї, які лежать в основі цієї концепції, та їх значення для розуміння влади та лідерства; дослідити, як основні принципи та ідеї цієї концепції можуть бути застосовані в контексті НПМ та підвищення інституційної спроможності держави - оцінити, як застосування цих принципів та ідей може зміцнити інституційну спроможність держави; проаналізувати реальні випадки застосування цих принципів та ідей в практиці управління, щоб краще зрозуміти їх практичне значення та вплив; на основі отриманих результатів розробити рекомендації щодо подальшого застосування цих принципів та ідей у практиці нового публічного менеджменту для укріплення інституційної спроможності держави в Україні.

Для вирішення цих завдань нами використано такі методи дослідження: теоретичний аналіз для вивчення теоретичних основ концепції джерел влади та лідерства Дж. Френча та Б. Рейвена, а також нового публічного менеджменту, щоб зрозуміти їх сутність, принципи та ідеї; компаративний аналіз - для порівняння різних джерел влади та лідерства за їх перевагами та недоліками для різних ситуацій та завдань в публічному секторі, а також для інституційної спроможності держави; кейс-стаді - з допомогою якого ми проаналізували реальні випадки застосування різних джерел влади та лідерства в практиці управління в САТТТТ та Україні, щоб краще зрозуміти їх практичне значення та вплив; рекомендаційний аналіз, який дозволив на основі отриманих результатів розробити рекомендації щодо подальшого застосування різних джерел влади та лідерства в практиці нового публічного менеджменту для підвищення інституційної спроможності держави в Україні.



Виклад основного матеріалу

Інституційна спроможність держави належить до площини можливостей держави самостійно вирішувати всі питання свого внутрішнього життя й зовнішніх відносин, здійснювати владу й правосуддя на своїй території. Вона також пов'язана з верховенством і повнотою влади держави на всій її території, а також незалежністю і рівноправністю у міжнародних відносинах [29]. Це означає, що держава має здатність впливати на поведінку окремих людей, соціальних груп, організацій або суспільства в цілому з метою досягнення певних цілей.

Важливим аспектом інституційної спроможності є інституціоналізм, який розглядається як первинний елемент рушійної сили суспільства в економіці та поза її межами [30]. До інститутів включають державу, сім'ю, підприємництво, монополії, приватну власність, профспілки, релігію, общини, організації - все, що відображає звичаї, етику, правові рішення, суспільну психологію і еволюцію форм економіки та суспільного управління.

У зв'язку з динамічним економічним розвитком, державне управління не забезпечувало необхідний рівень ефективності управлінської діяльності, поглиблюючи суспільні кризи, а не вирішуючи суспільні проблеми. У відповідь на такий стан справ почало формуватися публічне управління, як таке, що забезпечує значне підвищення ефективності управлінської діяльності внаслідок високого рівня громадської підтримки та консолідації суспільства навколо спільних цілей [31].

Це має велике значення для суспільства, оскільки допомагає забезпечити стабільність, прогрес та благополуччя громадян. Одним з варіантів публічного управління є новий публічний менеджмент (НПМ) - це концепція управління публічним сектором, яка з'явилася у 1980-х роках. Вона виникла як відповідь на потребу в більш ефективному та економічно ефективному державному управлінні. НПМ спрямований на застосування методів та практик приватного сектору в державному управлінні, наголошуючи на ефективності, відповідальності, конкурентоспроможності та орієнтації на клієнта. НПМ важливий для зміцнення інституційної здатності держави, оскільки він сприяє покращенню ефективності, гнучкості та відповідальності публічних організацій. Це допомагає державам краще задовольняти потреби та інтереси громадян. Основними принципами НПМ є: ефективність - НПМ наголошує на досягненні результатів та максимізації продуктивності; відповідальність - НПМ прагне до більшої прозорості та відповідальності у державних органах; конкуренція - НПМ заохочує конкуренцію між постачальниками послуг для покращення якості та ефективності; орієнтація на клієнта - НПМ ставить громадянина в центр уваги, намагаючись краще задовольняти його потреби. Застосування цих принципів може допомогти державам покращити свою інституційну здатність, що є ключем до успішного виконання їх функцій.

Зокрема, це може сприяти покращенню якості послуг, забезпечення справедливості, зміцнення демократи та прав людини, а також покращення економічного розвитку. З цих причин НПМ є важливим і актуальним напрямком для реформування публічного управління в України та інших країнах. держава влада публічний менеджмент френч

На нашу думку, успіх НПМ базується на тій ролі влади та лідерства, яку вони відіграють з точки зору НПМ: Бути лідером, координатором та партнером у взаємодії з громадськістю та іншими секторами, забезпечувати стратегічне планування, контроль та оцінку результатів діяльності публічного сектору, децентралізувати владу та надавати більше автономії та відповідальності менеджерам публічного сектору, використовувати ринкові механізми та принципи для покращення ефективності та якості послуг публічного сектору. Отже, роль лідера та лідерства - бути стабілізуючим чинником, який інтегрує інтереси різних груп населення та впливає на прийняття групових рішень, забезпечувати ефективність управлінських дій, які впливають на функціонування різних соціальних структур і суспільства, управляти організаційною культурою, яка сприяє змінам, інноваціям та адаптації до нових умов.

Зокрема, одним з прикладів детального дослідження ролі влади та лідерства є концепція Дж. Френча та Б. Рейвена про джерела влади і лідерства в новому публічному менеджменті, яка відображає різні джерела впливу та авторитету, які можуть виникати в організаціях і впливати на їхню роботу. Автори викоремили такі основні джерела влади та лідерства в цій концепції: 1) влада на основі позиції (легальна влада). Ця форма влади виникає в результаті призначення особи на важливу позицію в організації. Особа має владу і авторитет через свою посаду, і це джерело влади діє на основі ієрархічної структури організації. 2) влада на основі експертизи (експертна влада). Ця форма влади виникає, коли особа володіє спеціалізованими знаннями або навичками, які є важливими для організації. Інші члени організації довіряють цій особі через її професійну компетентність. 3) влада на основі спільної ідентичності (референтна влада). Ця форма влади ґрунтується на особистісних якостях лідера, які викликають повагу і довіру інших членів організації. Цей тип влади часто виникає завдяки харизмі лідера і його здатності об'єднувати людей навколо спільних цілей і цінностей. 4) влада на основі контролю ресурсів (ресурсна влада). Ця форма влади виникає, коли особа контролює важливі ресурси або матеріальні активи в організації. Керівництво має можливість впливати на рішення і дії через контроль над ресурсами. 5) влада на основі владного зловживання (корупція). Ця форма влади виникає, коли особи використовують свою позицію в організації для особистого збагачення або інших незаконних цілей. Це може підривати довіру до лідерів і владних структур.

Отже, ця концепція дозволяє аналізувати, як різні джерела влади можуть впливати на ефективність управління в публічному секторі. Це означає, що важливо забезпечити баланс різних джерел влади і забезпечити відкритість і прозорість у прийнятті рішень, щоб забезпечити успішне функціонування публічного менеджменту і довіру до організаційних лідерів, зміцнюючи інституційну спроможність держави. Концепція Дж. Френча та Б. Рейвена про джерела влади і лідерства надає нам інструменти для аналізу організаційних динамік і ефективного управління в різних сферах діяльності, включаючи публічний менеджмент та сферу національної безпеки.

Обґрунтування джерел влади та лідерства в НПМ є важливим чинником, який впливає на інституційну спроможність держави. Інституційна спроможність держави означає здатність державних органів та службовців ефективно виконувати свої функції, реагувати на потреби та виклики суспільства, а також, забезпечувати якість та доступність публічних послуг. Одним з ключових аспектів НПМ є розвиток менеджерської культури в публічному секторі, яка передбачає більшу автономію, ініціативу та лояльність менеджерів-лідерів. Таким чином, лідерство стає не лише формальною позицією, але особистою характеристикою, яка виявляється у здатності впливати на поведінку і мотивацію інших людей. Лідерство також стає більш розподіленим і горизонтальним, оскільки воно може бути здійснюване на різних рівнях і в різних сферах публічного управління.

Застосування концепції Дж. Френча та Б. Рейвена до НПМ допомагає визначити, які джерела влади та лідерства є такими, що найбільш підходять для різних ситуацій та завдань в управлінні публічному секторі. Наприклад, законна влада може бути ефективною для забезпечення дотримання правил та норм, але не для стимулювання інновацій та змін. Нагородна влада може бути ефективною для мотивації та заохочення працівників, але не для формування довгострокової відповідальності та лояльності. Експертна влада може бути ефективною для підвищення якості та професіоналізму послуг, але не для залучення громадян та партнерів до прийняття рішень. Референтна влада може бути ефективною для створення довіри та співпраці, але не для розв'язання конфліктів та проблем. Примусова влада може бути ефективною для подолання кризових ситуацій, але не для побудови демократичного та гуманного суспільства.

Застосовуючи вказаний інструментарій, проведемо порівняльний аналіз окремих реформ в США та Україні. Нами обрані реформи в США та Україні систем охорони здоров'я (кейс 1 в США та кейс 1 в Україні), освіти (кейс 2 в США та кейс 2 в Україні) та соціального захисту (кейс 3 в США та кейс 3 в Україні), які, за результатами контент-аналізу експертної та широкої громадської думки, представленої в засобах масової інформації, на нашу думку, можуть засвідчити вплив на інституційну спроможність держав у різний спосіб, залежно від типу влади та лідерства, який був застосований для їх розробки та реалізації. На основі аналізу можна виокремити такі основні висновки.

• Реформи, які використовували експертну владу та трансформаційне лідерство (кейс 1 в США та кейс 1 в Україні), сприяли покращенню інституційної спроможності держав, оскільки вони створювали сприятливий клімат для інновацій, залучення широкого кола зацікавлених сторін, формування довгострокової візії та цілей, а також покращення якості та доступності публічних послуг. Однак, такі реформи також потребували значних часових та фінансових ресурсів, а також долання сильного опору з боку консервативних сил.

• Реформи, які використовували законну владу та авторитарне лідерство (кейс 2 в США), сприяли покращенню інституційної спроможності держав, оскільки вони забезпечували швидке прийняття та впровадження реформ, забезпечення єдності команди, а також покращення показників навчальних досягнень учнів. Однак, такі реформи також призводили до недостатньої гнучкості, адаптації та урахування потреб i думок інших акторів.

• Реформи, які використовували нагородну владу та харизматичне лідерство (кейс 3 в США), не сприяли покращенню інституціональної спроможності держав, оскільки вони не були успішно прийняті і впроваджені, а також призводили до надмірної спрямованості на особистість лідера, ризику маніпуляції та демагогії.

• Реформи, які використовували владу санкцій та лайсез-фер лідерство (кейс 3 в Україні), не сприяли покращенню інституційної спроможності держав, оскільки вони не були успішно прийняті і впроваджені, а також призводили до незадоволення та протестів серед громадян, які боялися втратити свої соціальні гарантії або погіршити свої умови.

Таким чином, обґрунтування джерел влади та лідерства в новому публічному менеджменті, застосовуючи інструментарій, який надає концепція Дж. Френча та Б. Рейвена, впливає на інституційну спроможність держави, оскільки допомагає краще розуміти та оцінювати роль та функції лідерства в публічному секторі, а також адаптувати його до різних ситуацій та завдань.

Для покращення інституційної спроможності держави необхідно розвивати компетентність і навички лідерів-менеджерів, які здатні застосовувати різні джерела влади залежно від контексту і цілей, а також поєднувати їх для досягнення оптимальних результатів. Влада і лідерство впливають на інституційну спроможність держави, оскільки вони визначають спосіб управління публічним сектором і його результативність. Для покращення інституційної спроможності держави необхідно забезпечити виконання низки завдань.

Зокрема, застосування оптимального джерела i форми влади залежно від контексту i цілей. Забезпечити легітимність та прозорість влади i її контролю з боку громадян. Застосувати оптимальний стиль i тип лідерства залежно від ситуації i завдань, забезпечити гнучкість й адаптивність лідерства до змін у зовнішньому i внутрішньому середовищі Розвивати культуру якості, інноваційності і навчання в публічному секторі, а також стимулювання креативності, ініціативності і лояльності працівників.

Таким чином можна забезпечити інституційну спроможність держави - як здатність державних інститутів ефективно виконувати свої функції, реагувати на потреби та виклики суспільства, забезпечувати якість та доступність публічних послуг, формувати довіру та легітимність влади.

Враховуючи результати порівняльного аналізу реформ в США та Україні, можна зробити висновки, що реформи, які використовували експертну владу та трансформаційне лідерство, були найбільш ефективними для покращення інституційної спроможності держав, а реформи, які використовували нагородну владу та харизматичне лідерство або покаральну владу та лайсез-фер лідерство, були найменш ефективними. Реформи, які використовували законну владу та авторитарне лідерство, мали свої переваги та недоліки, але загалом не дали очікуваних результатів.



Висновки

Концепції влади і лідерства є важливими концепціями, які надають інструментарій для аналізу інституційної спроможності держави, як здатності державних органів та службовців ефективно виконувати свої функції, реагувати на потреби та виклики суспільства, а також забезпечувати якість та доступність публічних послуг у контексті національних інтересів. У цьому зв'язку, влада є засобом, за допомогою якого лідери впливають на поведінку та діяльність інших людей, а також розподіляють цінності та ресурси суспільства.

Оскільки влада може мати різні джерела, такі як закон, нагорода, експертиза, престиж або примус, кожне з цих джерел має свої переваги та недоліки, а також вимагає від лідера певних компетенцій та навичок для їх застосування.

Враховуючи те, що згідно з концепцією Дж. Френча та Б. Рейвена, лідер повинен бути здатний адаптуватися до різних ситуацій та обирати найбільш ефективне джерело влади для досягнення своїх цілей, отже, лідерство є процесом, за допомогою якого лідер мотивує, надихає та координує діяльність інших для досягнення спільної мети.

Оскільки лідерство також є особистісною характеристикою, яка виявляється у здатності впливати на поведінку і мотивацію інших людей, лідерство може бути формальним або неформальним, централізованим або розподіленим, авторитарним або демократичним, кожен стиль лідерства має свої переваги та недоліки, а також вимагає від лідера певних якостей та характеристик.

Влада і лідерство підвищують інституційну спроможність держави, оскільки вони допомагають краще розуміти та оцінювати роль та функції державних органів та службовців, а також адаптувати їх до різних ситуацій та завдань. Влада і лідерство також сприяють стабільності, порядку, безпеці, інноваціям, співпраці та задоволенню потреб та інтересїв громадян. Влада і лідерство вимагають відповідальності, прозорості легітимності, ефективності та демократичності що є основними принципами сучасної конституційної держави .

На основі концепції джерел влади та лідерства Френча і Рейвена, можна надати такі практичні рекомендації для підвищення ефективності управлінських рішень та укріплення інституційної спроможності держави:

• визначити, який тип влади (легітимна, примусова, заохочувальна, експертна або референтна) найбільш підходить для конкретної ситуації, цілей та аудиторії. Наприклад, легітимна влада може бути ефективною для забезпечення дотримання правил і норм, але не для стимулювання інновацій або змін. Заохочувальна влада може бути корисною для мотивації та нагородження співробітників, але не для вирішення конфліктів або критики;

• застосовувати комбінацію різних джерел влади в залежності від обставин та потреб. Наприклад, експертна влада може бути посилена референтною владою, якщо лідер має харизму та авторитет3. Примусова влада може бути зменшена за допомогою заохочувальної влади, якщо лідер показує справедливість та визнання;

• враховувати фактори, що впливають на сприйняття та прийнятність різних джерел влади. Наприклад, культурні, соціальні та особистісні характеристики суб'єктів і об'єктів владних взаємодій. Також слід враховувати контекст, цілі та наслідки використання влади;

• оцінювати результати та зворотний зв'язок щодо застосування різних джерел влади та коригувати свою поведінку в межах етичних норм та цінностей. Наприклад, аналізувати ступінь досягнення цілей, задоволення та мотивації зацікавлених сторін, а також можливих побічних ефектів або проблем.

Влада і лідерство - це не єдиний чинник, який визначає інстиуційну спроможність держави. Інші чинники, які впливають на інституційну спроможність держав - це культурні, соціальні, політичні, історичні, економічні, географічні. Культурні та соціальні, це такі як цінності, норми, традиції, ідентичності, соціальний капітал, довіра, участь тощо. Політичні та історичні чинники, це такі як режим, система урядування, ступінь демократизації, політична стабільність, конфлікти, колоніальне минуле тощо. Економічні та географічні - такі, як рівень розвитку, структура економіки, природні ресурси, клімат, рельєф тощо. Усі вони потребують ретельної уваги з боку науковців для належного наукового обгрунтування джерел влади та лідерства й інституційної спроможності держави і можуть бути перспективами подальшого нашого дослідження.



Література

1. Бабакова, О., Бабаков, В., Литвиненко, І. (2018). Публічне адміністрування в Україні. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Право», 81, 5-11.

2. Григор'єва, Т., Колесникова, Ю., Марченко, О. (2018). Напрями реформування системи публічного управління в Україні. Ефективність державного управління, 1(54), 7-14.

3. Клименко І.В. (2018). Новий публічний менеджмент. Публічне управління. Термінологічний словник. За заг. ред. В.С. Куйбіди, М.М. Білинського, О.М. Петроє. Київ: НАДУ. 104.

4. Ковальчук, І. (2019). Основні напрями розвитку системи публічного управління в Україні. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, 3, 7-18.

5. Кузьмин, О., Мельник, О., Петрович, О. (2019). Аналіз тренду цифрової трансформації публічного управління та адміністрування. Ефективність державного управління, 2(61), 7-16.

6. Yuriy Ruban, Larysa Komakha, Oleh Zubchyk, Igor Tkachenko, Viktoriya Gura. (2022). Hybrid Politics and Administration as a Consequence of Inconsistency of Ukrainian Social Order: the Explanation Potential of Max Weber's Theory. Viesoji politika ir administravimas, 21(2), 166-175.

7. De Vries, M., & Nemec, J. (2013). Public sector reform: an overview of recent literature and research on NPM and alternative paths. International Journal of Public Sector Management, 26(1), 4-16.

8. Dmytro V. Nelipa, Volodymyr F. Tsvykh, Oleh A. Zubchyk, Grygory P. Sytnyk, Yevhen P. Hrebonozhko. “The New Public Management paradigm as a further interaction of the public and private sectors” (2020). Revista San Gregorio. Volume 1 Number 42.

9. Dzvinchuk, D., Orliv, M., Janiunaite, B., Petrenko, V. Creating innovative design labs for the public sector: A case for institutional capacity building in the regions of Ukraine. Problems and Perspectives in Management. 2021. 19(2). Р. 320-332.

10. Lindberg, K., Morth, U., & Sundstrom, G. (2015). New public management and the new professionalism in the Nordic countries: aligning sectoral and organizational change. In K. Lindberg, U. Morth, & G. Sundstrom (Eds.), Organizing democracy: the construction of agency in practice (pp. 1-18).

11. Новак-Каляєва Л.М. (2018). Публічне управління. Публічне управління. Термінологічний словник. За заг. ред. В.С. Куйбіди, М.М. Білинського, О.М. Петроє. Київ: НАДУ. 144.

12. Орлів М., Боринський Т. (2022). Формування моделі розвитку інституційної спроможності муніципалітетів. Публічне урядування, 4(32), 38-47. .

13. Шевченко, Л. (2018). Децентралізація в Україні: тенденції та проблемні аспекти. Державне управління: теорія та практика, 1, 5-12.

14. Christensen, T., & L^greid, P. (2007). The whole-of-government approach to public sector reform. Public Administration Review, 67(6), 1059-1066.

15. Datsiuk, A., Nastoiashcha, K., & Marutian, R. (2023). Trend of self-organization of the population in conditions of conflictogenic transformations of the world political system: challenges and prospects. AD ALTA: Journal of Interdisciplinary Research, 13(1), 23-28.

16. French, J.R.P., & Raven, B. (1959). The bases of social power. In D. Cartwright (Ed.), Studies in social power (pp. 150-167).

17. Hughes, R.L., Ginnett, R.C., & Curphy, G.J. (2012). Power and Leadership: An Influence Process. In Leadership: Enhancing the Lessons of Experience (7th ed., pp. 247-280).

18. Nair, S. (2018). 5 Sources of Power in Organisations. Retrieved from [Simplilearn].

19. Hood, C. (1991). A public management for all seasons? Public Administration, 69(1), 3-19.

20. Lelechenko, A., Lebedinska, O., Somin, S., Derun, T., Ivanisova, M. (2021). Axiology of the phenomenon “sustainable government administration” and interaction of Ukraine with international organizations in the field of environmental safety. IOP Conference Series: Earth and Environmental Science, 940(1).

21. Mind Tools Content Team. (2020). French and Raven's Forms of Power: A Simple Summary. Retrieved from [Mind Tools].

22. Osborne, S. P. (Ed.). (2010). The new public governance? Emerging perspectives on the theory and practice of public governance. Routledge.

23. Pollitt, C., & Bouckaert, G. (2017). Public management reform: a comparative analysis-into the age of austerity. Oxford University Press.

24. Рубан Ю. (2019). Влада і авторитет: зміни в публічному управлінні та адмініструванні з погляду політичної філософії Ханни Арендт. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Державне управління, 12(2), 39-49.

25. Shpektorenko, I., Vasylevska, T., Bashtannyk, A., Piatkivskyi, R., Palamarchuk, T., & Akimov, O. (2021). Legal bases of public administration in the context of European integration of Ukraine: questions of formation of a personnel reserve. AD ALTA: Journal of Interdisciplinary Research, 11(1-XVin), 76-81.

26. Shulga, M. A., Poperechna, G. A., Kondratiuk, L. R., Petryshyn, H. R., & Zubchyk, O. A. (2021). Modernising education: unlearned lessons from Frederick Taylor. Linguistics and Culture Review, 5(S2), 80-95.

27. Орлів М., Боринський Т. (2022). Формування моделі розвитку інституційної спроможності муніципалітетів. Публїчне урядування, 4(32), 38-47. .

28. Шевченко, Л. (2018). Децентралізація в Україні: тенденції та проблемні аспекти. Державне управління: теорія та практика, 1, 5-12.

29. Christensen, T., & L^greid, P. (2007). The whole-of-government approach to public sector reform. Public Administration Review, 67(6), 1059-1066.

30. Datsiuk, A., Nastoiashcha, K., & Marutian, R. (2023). Trend of self-organization of the population in conditions of conflictogenic transformations of the world political system: challenges and prospects. AD ALTA: Journal of Interdisciplinary Research, 13(1), 23-28.

31. Григор'єва, Т., Колесникова, Ю., Марченко, О. (2018). Напрями реформування системи публічного управління в Україні. Ефективність державного управління, 1(54), 7-14.



References

1. Babakova, O., Babakov, V., & Lytvynenko, I. (2018). Publichne administruvannia v Ukraini [Public administration in Ukraine]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V.N. Karazina. Seriia “Pravo”, 81, 5-11.

2. Hryhorieva, T., Kolesnykova, Yu., & Marchenko, O. (2018). Napriamy reformuvannia systemy publichnoho upravlinnia v Ukraini [Directions of reforming the system of public administration in Ukraine]. Efektyvnist derzhavnoho upravlinnia, 1(54), 7-14.

3. Klymenko, I.V. (2018). Novyi publichnyi menedzhment [New public management]. Publichne upravlinnia. Terminolohichnyi slovnyk. Za zah. red. V.S. Kuybidy, M.M. Bilynskoho, O.M. Petroie. Kyiv: NADU.

4. Kovalchuk, I. (2019). Osnovni napriamy rozvytku systemy publichnoho upravlinnia v Ukraini [Main directions of development of the system of public administration in Ukraine]. Visnyk Natsionalnoi akademii derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy, 3, 7-18.

5. Kuzmin, O., Melnyk, O., & Petrovych, O. (2019). Analiz trendu tsyfrovoi transformatsii publichnoho upravlinnia ta administruvannia [Analysis of the trend of digital transformation of public administration and management]. Efektyvnist derzhavnoho upravlinnia, 2(61), 7-16.

6. Ruban, Y., Komakha, L., Zubchyk, O., Tkachenko, I., & Gura, V. (2022). Hybrid Politics and Administration as a Consequence of Inconsistency of Ukrainian Social Order: the Explanation Potential of Max Weber's Theory. Viesoji politika ir administravimas, 21(2), 166-175.

7. De Vries, M., & Nemec, J. (2013). Public sector reform: an overview of recent literature and research on NPM and alternative paths. International Journal of Public Sector Management, 26(1), 4-16.

8. Nelipa D.V., Tsvykh V.F., Zubchyk O.A., Sytnyk G.P., Hrebonozhko Y.P. (2020). The New Public Management paradigm as a further interaction of the public and private sectors. Revista San Gregorio. Volume 1 Number 42.

9. Dzvinchuk D., Orliv M., Janiunaite B., Petrenko V. Creating innovative design labs for the public sector: A case for institutional capacity building in the regions of Ukraine. Problems and Perspectives in Management. 2021. 19(2). P. 320-332.

10. Lindberg, K., Morth, U., & Sundstrom, G. (Eds.). (2015). Organizing democracy: the construction of agency in practice.

11. Novak-Kaliaieva, L.M. (2018). Publichne upravlinnia [Public administration]. Publichne upravlinnia. Terminolohichnyi slovnyk. Za zah. red. V.S. Kuybidy, M.M. Bilynskoho, O.M. Petroie. Kyiv: NADU.

12. Orliv, M., & Borynskyi, T. (2022). Formuvannia modeli rozvytku instytutsiinoi spromozhnosti munitsypalitetiv [Formation of the model of development of institutional capacity of municipalities]. Publichne uraduvannia, 4(32), 38-47.

13. Shevchenko, L. (2018). Detsentralizatsiia v Ukraini: tendentsii ta problemni aspekty [Decentralization in Ukraine: trends and problematic aspects]. Derzhavne upravlinnia: teoriia ta praktyka, 1, 5-12.

14. Christensen, T., & L^greid, P. (2007). The whole-of-government approach to public sector reform. Public Administration Review, 67(6), 1059-1066.

15. Datsiuk, A., Nastoiashcha, K., & Marutian, R. (2023). Trend of self-organization of the population in conditions of conflictogenic transformations of the world political system: challenges and prospects. AD ALTA: Journal of Interdisciplinary Research, 13(1), 23-28.

16. French, J.R.P., & Raven, B. (1959). The bases of social power. In D. Cartwright (Ed.), Studies in social power (pp. 150-167).

17. Hughes, R.L., Ginnett, R.C., & Curphy, G.J. (2012). Power and Leadership: An Influence Process. In Leadership: Enhancing the Lessons of Experience (7th ed., pp. 247-280).

18. Hood, C. (1991). A public management for all seasons? Public Administration, 69(1), 3-19.

19. Lelechenko, A., Lebedinska, O., Somin, S., Derun, T., Ivanisova, M. (2021). Axiology of the phenomenon “sustainable government administration” and interaction of Ukraine with international organizations in the field of environmental safety. IOP Conference Series: Earth and Environmental Science, 940(1).

20. Я спробую скласти References з транслітерацією українських назв латиницею та з перекладом англійською у квадратних дужках назв робіт з цього списку за зразком APA. Ось мій результат:

21. Mind Tools Content Team. (2020). French and Raven's Forms of Power: A Simple Summary. Retrieved from [Mind Tools].

22. Nair, S. (2018). 5 Sources of Power in Organisations. Retrieved from [Simplilearn].

23. Osborne, S. P. (Ed.). (2010). The new public governance? Emerging perspectives on the theory and practice of public governance. Routledge.

24. Pollitt, C., & Bouckaert, G. (2017). Public management reform: a comparative analysis-into the age of austerity. Oxford University Press.

25. Ruban, Yu. (2019). Vlada i avtorytet: zminy v publichnomu upravlinni ta administruvanni z pohliadu politychnoi filosofii Khanny Arendt [Power and authority: changes in public administration and management from the perspective of Hannah Arendt's political philosophy]. Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Derzhavne upravlinnia, 12(2), 39-49.

26. Shpektorenko, I., Vasylevska, T., Bashtannyk, A., Piatkivskyi, R., Palamarchuk, T., & Akimov, O. (2021). Legal bases of public administration in the context of European integration of Ukraine: questions of formation of a personnel reserve. AD ALTA: Journal of Interdisciplinary Research, 11(1-XVIn), 76-81.

27. Shulga, M.A., Poperechna, G.A., Kondratiuk, L.R., Petryshyn, H.R., & Zubchyk, O.A. (2021). Modernising education: unlearned lessons from Frederick Taylor. Linguistics and Culture Review, 5(S2), 80-95.

28. Orliv, M., & Borynskyi, T. (2022). Formuvannia modeli rozvytku instytutsiinoi spromozhnosti munitsypalitetiv [Formation of the model of development of institutional capacity of municipalities]. Publichne uraduvannia, 4(32), 38-47.

29. Shevchenko, L. (2018). Detsentralizatsiia v Ukraini: tendentsii ta problemni aspekty [Decentralization in Ukraine: trends and problematic aspects]. Derzhavne upravlinnia: teoriia ta praktyka, 1, 5-12.

30. Christensen, T., & L^greid, P. (2007). The whole-of-government approach to public sector reform. Public Administration Review, 67(6), 1059-1066.

31. Datsiuk, A., Nastoiashcha, K., & Marutian, R. (2023). Trend of self-organization of the population in conditions of conflictogenic transformations of the world political system: challenges and prospects. AD ALTA: Journal of Interdisciplinary Research, 13(1), 23-28.

32. Hryhorieva, T., Kolesnykova, Yu., & Marchenko, O. (2018). Napriamy reformuvannia systemy publichnoho upravlinnia v Ukraini [Directions of reforming the system of public administration in Ukraine]. Efektyvnist derzhavnoho upravlinnia, 1(54), 7-14.

Размещено на Allbest.ru

...