Право людини на мир як передумова до миробудівництва

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

НАН України

Інститут держави і права імені В.М. Корецького

Відділ теорії держави і права

Право людини на мир як передумова до миробудівництва

Ноняк М.В., к.е.н., докторант

Анотація

В умовах російсько-української війни гостро постали ряд питань пов'язаних із захистом територіальної цілісності та дотриманні євроінтеграційного курсу. Серед таких питань насамперед, модернізація міжнародного права, зокрема міжнародного гуманітарного права, особливості політики миробудівництва та реалізація права людини на мир. Першим кроком до такого миробудівництва може стати закріплення права людини на мир на найвищому законодавчому рівні. Важливість конституційного закріплення цього права обумовлюється тим, що всі основоположні права людини що знайшли відображення у міжнародних документах, по суті не можуть бути реалізованими без забезпечення права людини на мир, що продемонстровано реаліями нашого життя.

Зазначається, що право на мир можна розглядати як у площині конкретної особистості, певних соціальних груп та суспільства, так і людства в цілому. Воно повинно охоплювали убезпечення від агресивних проявів з боку інших держав, особливо держав-спонсорів тероризму, терористичних організацій та угрупувань. З метою недопущення порушення права на мир потрібно розробити ефективний механізм притягнення до відповідальності за воєнні злочини. Тому важливим є аби світ визнав спеціальний трибунал щодо злочину агресії Росії проти України а також створення міжнародного механізму для відшкодування всіх збитків, завданих цією війною.

Аналізується Комісія ООН з миробудівництва, яка є важливим міжурядовим консультативним органом, що використовується міжнародною спільнотою для вирішення більш широких задач по забезпеченню миру. Свої зусилля зосереджує на досягненні миру у країнах, які пережили конфлікти, шляхом формулювання стратегій подолання конфліктних ситуацій і відновлення мирного життя після завершення такого конфлікту, відповідно до умов конкретної держави. Акцентується увага на українській формулі миру, як основі для реалізації права людини на мир.

Ключові слова: права людини, право на мир, миробудівництво, правові норми, міжнародне право.

Abstract

The human right to peace as a prerequisite for peace-building

Noniak M.V., PhD in Economics, doctoral student ofthe Department of Theory of State and Law, Institute of State and Law named after V.M. Koretsky NAS of Ukraine

In the conditions of the Russian-Ukrainian war, a number of issues related to the protection of territorial integrity and compliance with the European integration course have become acute. Among such issues are, first of all, the modernization of international law, in particular international humanitarian law, the peculiarities of peacebuilding policy and the realization of the human right to peace. The first step towards such peacebuilding can be the establishment of the human right to peace at the highest legislative level. The importance of constitutionally enshrining this right is determined by the fact that all fundamental human rights reflected in international documents cannot be realized without ensuring the human right to peace, which is demonstrated by the realities of our lives.

It is noted that the right to peace can be considered both at the level of a specific individual, certain social groups and society, and humanity as a whole. It should include security against aggressive manifestations by other states, especially states sponsoring terrorism, terrorist organizations and groups. In order to prevent the violation of the right to peace, it is necessary to develop an effective mechanism for prosecution of war crimes. Therefore, it is important that the world recognizes a special tribunal regarding the crime of Russian aggression against Ukraine, as well as the creation of an international mechanism to compensate for all the damages caused by this war.

The UN Peacebuilding Commission is analyzed, which is an important intergovernmental consultative body used by the international community to solve broader peacekeeping tasks. It focuses its efforts on achieving peace in countries that have experienced conflicts by formulating strategies for overcoming conflict situations and restoring peaceful life after the end of such a conflict, in accordance with the conditions of a specific state. Attention is focused on the Ukrainian peace formula as a basis for realizing the human right to peace.

Keywords: human rights, right to peace, peacebuilding, legal norms, international law.

Постановка проблеми

Серед ключових проблем наукового дискурсу чільне місце належить питанням пов'язаним з миробудівництвом, адже в період повномасштабного вторгнення РФ в Україну відбулася руйнація правових порядків, усталених міжнародних норм і правил, а також певних інститутів міжнародного права, зокрема і основоположних прав людини. Прокинувшись 24 лютого 2022 року українці відчули, а світ побачив ставлення Росії і до міжнародних зобов'язань, і до морально людських цінностей. І можна багато говорити про причини цієї війни, або чому не спрацювало широкопоширене гасло «ніколи знову», а можна вже здійснювати кроки на шляху до миробудівництва, серед яких ефективна система реалізації дотримання прав людини, зокрема і права на мир, як основи для реалізації всіх інших прав, включно з правом на життя.

Сьогодні Україна стоїть на шляху захисту демократичних цінностей усього суспільства, на якому перед нею стоїть низка завдань пов'язаних із захистом своєї територіальної цілісності та євроінтеграційним курсом. Серед таких завдань акцентуємо увагу насамперед на праві людини на мир; на ревізії міжнародного права, зокрема міжнародного гуманітарного права; на забезпеченні відповідної ветеранської політики; євроінтеграційному курсі України. Завдання правової системи в умовах демократичної соціально- правової держави зазнати виливу соціально-економічних, політико- моральних, національних факторів. При цьому зростає їх соціальний зміст, спрямований на зміцнення групової, міжгрупової соціальної взаємодії людей з приводу реалізації своїх інтересів. Зазначені функції покликані забезпечувати існування, добробут, а інколи і виживання самого суспільства, реалізацію прав і свобод людини і громадянина [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання пов'язані з правом людини на мир наразі не має належного рівня аналітичного опрацювання за переліком деяких публікацій таких вчених-правознавців як: О. Богінич, Н. Оніщенко, П. Рабінович, С. Сунєгін тощо. Разом з тим, сьогодення суттєво актуалізує необхідність загальнотеоретичного насичення права людини на мир, зокрема його законодавчого закріпленням, як передумови до миробудівництва.

Метою статті є дослідження природи, соціального призначення та можливостей реалізації права людини на мир, як передумови до миробудівництва в сучасних умовах.

Виклад основного матеріалу

Суть миробудівництва можна розглядати як мету, і як комплексний політичний процес, що спрямований на запобігання виникненню, ескалації, відновлення або продовження конфлікту, який охоплює широкий комплекс програм і механізмів в таких областях як політика, розвиток міжнародних відносин і прав людини. Зрозуміло що в основі процесу миробудівництва повинні лежати загальновизнані принципи міжнародного права, а також основоположні права людини, які визначатимуть її місце в соціумі, можливості реалізації, характер життєдіяльності тощо. Тому коли говоримо про права людини, маємо на увазі, що це спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних власних матеріальних та духовних інтересів, а також інтересів інших людей, окремих соціумів та суспільства в цілому.

При цьому право виступає як об'єктивно можливий масштаб соціальної свободи, що стимулює творчу активність, самосвідомість людини, гарантує визнання суспільством того, що кожний індивід народжується вільним і рівним з іншими, а верховенство права розглядається як соціальний феномен, який обумовлює невід'ємні права людини і громадянина на свободу, рівність, справедливість, гідне життя, повагу і недоторканість [2].

У вітчизняній юридичній літературі слушно відзначається, що безпосереднім проявом сенсу права є саме права людини, які об'єктивно виступають мірилом права в суспільстві, показником його цивілізованості [3]. Адже саме за допомогою прав особистість долучається до матеріальних і духовних благ суспільства, до механізмів влади, до законних форм волевиявлення і реалізації власних інтересів. Від рівня забезпеченості прав вирішальною мірою залежить ступінь досконалості самої особистості, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека. Саме людський вимір права є наріжним каменем і точкою відліку будь-яких соціальних перетворень в сучасних демократичних реаліях [4, с. 49].

Серед прав людини, яке однозначно слід віднести до основоположних, хотіли б виділити право людини на мир, яке в нинішніх реаліях потребує здійснення ґрунтовної теоретико-аналітичної розробки саме як індивідуальне право людини.

Розглядаючи проблематику права на мир, слід зазначити, що у сучасній науковій літературі вказана категорія розроблялася насамперед в контексті міжнародного права, яке у своїй структурі містить значну кількість правових норм, спрямованих на обмеження застосування військової сили при вирішенні відповідних міжнародних конфліктів та впровадження у суспільну практику принципу мирного врегулювання міждержавних спорів. Сучасний концепт права людини на мир засновується саме на доктрині міжнародного права, яка включає в себе декілька важливих універсальних принципів його практичного забезпечення, зокрема, принципи незастосування сили та погрози силою, принципи вирішення міжнародних спорів мирними засобами, принцип невтручання у внутрішні справи держав, принципи рівності та самовизначення народів, принципи територіальної цілісності держав тощо [5, с. 292-293]. міжнародний конституційний право людина мир

Для початку зупинимось на самому терміні «мир», який може вживатися як в індивідуальному відношенні (стан спокою і гармонії), так і в колективному (мир між групами людей, народами і державами). Тобто мир - це можливість жити повним життям, і це та можливість, якої нині не має українське суспільство.

У зв'язку із цим величезного значення повинні набувати питання, пов'язані з конституційною модернізацією, яка неможлива без гарантування права людини на мир. Саме тому, вочевидь, право на мир повинно здобути «статус конституційного закріплення». При цьому право людини на мир в загальній системі її прав і свобод потрібно розглядати як основоположне комплексне право, яке, власне, слід визнати першоосновним в ієрархічній будові системи прав людини [5, с. 292]. Пояснити таку ієрархічну будову можна тим, що основоположне право людини на життя, яке закріплене у всіх міжнародних документах які стосуються прав людини, по суті не може бути реалізованими без забезпечення права людини на мир, що продемонстровано реаліями нашого життя.

Поділяємо думку, що в нинішніх реаліях повномасштабної російсько- української війни особливого «звучання» та значущості набуває досліджуване право на мир, яке потребує відповідного переосмислення та наукового дослідження саме у світлі системи суб'єктивних прав і свобод людини. Зокрема, поняття «мир», яке виступає основою даного права, слід розуміти як відсутність військового протистояння між двома або більше державами, організованого насильства всередині країни, а також засіб забезпечення всебічної та ефективної охорони і захисту прав людини, соціальної справедливості, економічного добробуту тощо. При цьому право на мир можна і потрібно розглядати як найважливіший правовий інститут, навколо якого об'єднуються всі інші права і свободи людини, у тому числі право на життя. Зміст права на мир складають можливості відповідних суб'єктів жити та здійснювати певну діяльність у стані згоди з іншими колективними та індивідуальними суб'єктами права [6, с. 319].

Досліджуючи загальнотеоретичний контекст сутності та природи права людини на мир, необхідно звернути увагу на проблему системного характеру його нормативного забезпечення, яке, як свідчать реалії сьогодення, не може бути ефективно вирішене лише за допомогою відповідних правових засобів, зокрема міжнародних. Так, окремі питання забезпечення миру знайшли своє міжнародно-правове закріплення в низці актів ООН, зокрема, в Декларації про розповсюдження серед молоді ідеалів миру, взаємоповаги та взаєморозуміння між народами (резолюція 2037 (ХХ) ГА ООН від 7 грудня 1965 р.), в Декларації про використання науково-технічного прогресу в інтересах світу і на благо людства (резолюція 3384 (ХХХ) ГА ООН від 10 листопада 1975 р.), в Декларації про виховання народів у дусі миру (резолюція 33/73 ГА ООН від 15 грудня 1978 р.), в Декларації про право народів на мир (резолюція 39/11 ГА ООН від 12 листопада 1984 р.) тощо.

Водночас, ці та інші міжнародно-правові джерела формування концепту права на мир, на жаль, виявилися неспроможними практично забезпечити вказане право у житті сучасних суспільств, порушення якого в нинішніх реаліях російсько-української війни має безпрецедентний з часів Другої світової війни характер. У зв'язку із цим ми вважаємо, що однією з найважливіших передумов забезпечення ефективної практичної реалізації права на мир с «здорове» моральне середовище життя людини і суспільства, якого можна досягти за умови відповідної «нормотактики» або належного рівня узгодженості та взаємозв'язку між соціальними регуляторами, насамперед права, моралі та релігії. Останнє пов'язано, з-поміж іншого, з тим, що будь-які соціальні конфлікти мають в своїй основі відповідне моральне обґрунтування. Крім цього, нерідко чинниками детермінації насильства, у тому числі на міжнародному рівні, виступають відповідні релігійні норми або, якщо точніше, суб'єктивні інтерпретації їх змісту з боку певних осіб. З цього випливає, що ефективне практичне забезпечення права на мир с неможливим без врахування відповідного морально-релігійного контексту суспільного життя [5, с. 295].

Зрозуміло, що право людини на мир повинно ще бути розроблене (опрацьоване) сучасною соціогуманітарною наукою загалом і правовою доктриною зокрема з безумовним урахуванням практичної складової. Проте, навіть при поверхневому, оглядовому вивченні природи даного права зрозуміло і те, що воно (це право) повинно охоплювали убезпечення від агресивних проявів з боку інших держав, особливо держав-спонсорі в тероризму, терористичних організацій, терористичних угрупувань; убезпечення від застосування ядерної зброї, біологічної, хімічної, інших видів зброї масового ураження; убезпечення від будь-якого знищення мирного населення (особливо дітей), руйнування інфраструктури тощо. У вказаному контексті мова йде насамперед про право на мир, яке можна розглядати як у площині конкретної особистості, певних соціальних груп та суспільства, так і людства в цілому. Саме право на мир, особливо в умовах сучасної кризи світового правопорядку, слід визнати запорукою не лише ефективності будь-якої соціальної взаємодії, але й реальності, дійсності всіх інших прав людини [5, с. 292].

Саме тому право на мир доцільно розглядати одночасно як таке, що має колективний та індивідуальний характер. Його основою потрібно визнати прагнення до досягнення згоди як між державами та їх народами, так і між окремими громадянами та їх об'єднаннями всередині певного суспільства, прагнення до мирного врегулювання будь-яких конфліктних ситуацій на макро- та мікрорівнях. З цього випливає, що суб'єктами права на мир мають бути визнані не лише народи, нації або суспільства, але й окремі індивіди та їх об'єднання. Адже мирне співжиття громадян в державі є необхідною передумовою розвитку відповідних механізмів забезпечення та захисту будь-яких інших прав і свобод людини [6, с. 319].

Сьогодні не можливо підрахувати точну цифру людей, що стали жертвами війни. А скільки матерів не дочекались своїх синів з фронту, скільки дітей змушені рости без батьків, скільки дружин залишились без чоловіків. Війна продемонструвала кризу, або вірніше сказати, нездатність забезпечити захист основоположних прав людини, що спонукає шукати шляхи її реформування, адже закріплені норми не можуть діяти якось частково, вибірково чи «за бажанням». Розв'язання проблем світового співтовариства залежатиме від політики на міжнародній арені як окремих держав, так і міжнародних організацій. Потрібні дієві гарантії безпеки та поваги до прав людини для всіх держав та їхніх громадян, незалежно від участі у військових блоках, їхнього військового потенціалу чи економічної потужності. Права людини, зокрема право на мир, мають посісти у цій новій системі центральне місце.

Окремими превентивними заходами у контексті порушення права людини на мир повинні стати розроблені доктриною та імплементовані у практичну площину відповідальність за воєнні злочини, адже означене право буде декларативним до того моменту, поки система відповідальності не стане ефективною. Тому важливим є аби світ визнав спеціальний трибунал щодо злочину агресії Росії проти України та створення міжнародного механізму для відшкодування всіх збитків, завданих цією війною (в рамках проголосованої резолюції Генасамблеї ООН щодо міжнародного механізму компенсації за збитки, спричинені російською війною) і тим самим відновити силу міжнародного права.

На сьогодні як в окремих державах, що постраждали від військових, громадянських чи релігійних конфліктів, так і в цілих регіонах світу створюються спеціальні установи та організації. Для вивчення можливостей стратегічних завдань комунікації у постконфліктному миробудівництві, запобіганні терористичним актам у сучасному світі працюють спеціалізовані наукові центри. Так, з 2015 р. функціонує «Оперативна група зі стратегічних комунікацій на Сході (East StratCom Task Force)», що покликана вирішувати завдання ефективної комунікації та просування політики ЄС щодо Східного партнерства; зміцнення медійного простору і сприяння свободі ЗМІ в цих країнах. Левова частка зусиль цієї організації спрямовується на забезпечення ефективного інформаційного супроводу позицій ЄС з питань, пов'язаних із анексією Криму, протистоянням на Сході України, проблем навколо конфліктів у Придністров'ї, Абхазії, Південній Осетії [7].

У вищезазначеному контексті слід додати, що була створена Комісія ООН з миробудівництва, яка зосереджує свої зусилля на формулювання стратегій подолання конфліктних ситуацій і відновлення мирного життя після завершення конфлікту відповідно до умов конкретної держави. Ця Комісія - новий (створений 2006 р.) міжурядовий консультативний орган ООН, який підтримує зусилля, спрямовані на досягнення миру у країнах, які пережили конфлікти, та є важливим доповненням того механізму, який використовується міжнародною спільнотою для вирішення більш широких задач по забезпеченню миру [8].

Миробудівництво часто здійснюється паралельно з миротворчими операціями та входить до їх мандату. У випадку успішної миротворчої операції обов'язки з нормалізації життя переходять від персоналу місій до інших структур ООН та організацій. Умовно кажучи, держава переходить з опіки Ради Безпеки до Комісії з миробудівництва та інших органів у рамках ООН (Верховного комісара ООН з прав людини, Міжнародну організацію праці тощо). Наприклад, у 2000 місії ООН у Таджикистані та Центральноафриканській Республіці були замінені меншими за чисельністю відділами з миробудівництва.

У контексті миробудівництва заслуговує на увагу українська формула миру яка включає в себе різні пункти, зокрема радіаційна і ядерна безпека, продовольча безпека, енергетична безпека, звільнення всіх полонених і депортованих, виконання Статуту ООН і відновлення територіальної цілісності України та світового порядку, виведення російських військ і припинення бойових дій, повернення справедливості, протидія екоциду, недопущення ескалації та фіксація закінчення війни. Ця формула є важливою платформою не лише для справедливого закінчення війни, а й може стати універсальною основою для припинення інших військових конфліктів на планеті та подолання глобальних проблем [9].

Висновки

Таким чином право людини на мир є взаємозалежним з процесами миробудівництва, які нині активізуються у світі. Закріплення даного права на найвищому державному рівні поставить його на першочергове місце в ієрархічній будові системи прав людини, адже воно є запорукою для реалізації інших основоположних прав, включно з правом людини на життя. Сам факт постання прав людини на мир, як об'єкт конституційного захисту, є логічною складовою внутрішнього розвитку як ідей конституціоналізму, так і практичного втілення принципів правової держави.

Право людини на мир слід розглядати як найважливіший правовий інститут, який являється ключовим для миробудівництва та реалізації української формули миру. Багато елементів подальшої миробудівничої практики закладається вже сьогодні, про що слід пам'ятати теоретикам і практикам юридичного загалу Створена Комісія з миробудівництва при ООН має своєю метою допомогу країнам у переході від війни до миру і є важливим доповненням того механізму, який використовується міжнародною спільнотою для вирішення більш широких задач по забезпеченню миру.

Література

1. Bioprawo. Filozofia prawa w putaniach i odpowiedziach / pod redakcia Gezrego Zajadto I Kamila Zeidlero. Warzszawa. Kehexisnexis. 2013. P. 149-156.

2. Jolanta Jablonska-Bonca. Ontroletion to law. Warszawa: LexisNexis, 2008. P. 35.

3. Правова доктрина і державність: вектор взаємозв'язку: монографія / За заг. ред.. Н.М. Оніщенко. Київ: Наукова думка. 2022. 432 с.

4. Загальна теорія права; підручник / за заг, ред. М.І. Козюбри. Київ: Ваіте, 2015. 392 с.

5. Оніщенко Н.М., Ноняк М.В. Право людини на мир: завдання національної правової системи. Наукові інновації та передові технології. 2023. №11 (25). С. 287-296.

6. Оніщенко Н.М., Сунєгін С.О. Правове забезпечення взаємодії Збройних Сил України з громадянським суспільством: концептуальні засади. Наукові інновації та передові технології. 2023. № 5(19). С. 313-321.

7. Закірова С. Роль міжнародних організацій у постконфліктному миробудівництві: комунікаційний вимір: «Бібліотека. Наука. Комунікація. Розвиток бібліотечно-інформаційного потенціалу в умовах цифровізації»: матеріали міжнарод.наук.-практ.конф. (м. Київ, 6-8 жовтня 2020 р.).

8. Комісія з миробудівництва.

9. Формула миру. Укрінформ.

References

1. Gezrego Zajadto I Kamila Zeidlero (2013). Bioprawo. Filozofia prawa w putaniach i odpowiedziach. Warzszawa. Kehexisnexis [in Poland].

2. Jolanta Jablonska-Bonca (2008). Ontroletion to law. Warszawa: LexisNexis

3. Omshhenko, N.M. (2022). Pravova doktrina і derzhavnist': vektor vzaemozv'jazku [Legal doctrine and statehood: a vector of interrelationship], Ki'tv: Naukova dumka [in Ukrainian].

4. Kozjubra, M.I. (2015). Zagal'na teorija prava[General theory of law]. Kii'v: Vahe [in Ukrainian].

5. Omshhenko, N.M., Nonjak, M.V. (2023). Pravo ljudini na mir: zavdannja national^ot' pravovo'i sistemi [The human right to peace: the task of the national legal system]. Naukovi innovacii taperedovi tehnologi'i - Scientific innovations and advanced technologies, 11 (25), 287-296.

6. Omshhenko, N.M., Sugm, S.O. (2023). Pravove zabezpechennja vzaєmodії Zbrojnih Sil Ukra'ini z gromadjans'kim suspіl'stvom: konceptual'm zasadi [Legal support of the interaction of the Armed Forces of Ukraine with civil society: conceptual principles]. Naukovi innovacii ta peredovi tehnologi'i - Scientific innovations and advanced technologies, 5(19), 313-321 [in Ukrainian].

7. Zakirova, S. (2020). Rol' mіzhnarodnih orgamzacy u postkonflіktnomu mirobudіvnictvі: komumkacynij vimm [The role of international organizations in post-conflict peacebuilding: the communication dimension]. Proceedings from Mizhnarodna naukovo-praktychna konferentsiia «Biblioteka. Nauka. Komunikacija. Rozvitok bibliotechno-informacijnogo potencialu v umovah cifrovizacii» - The International Scientific and Practical Conference «Library. Science. Communication. Development of library and information potential in the conditions of digitalization». Kirv.

8. Komіsіja z mirobudіvnictva [Peacebuilding Commission].

9. Formula miru [Formula ofpeace].

Размещено на Allbest.Ru