Психологія неправди. Слідчі хитрощі та психологічні пастки: правомірність та допустимість

Размещено на http://allbest.ru

Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого

Психологія неправди. Слідчі хитрощі та психологічні пастки: правомірність та допустимість

Фоменко Валерія Сергіївна студентка І курсу магістратури

факультету прокуратури,

Мартиненко Каріна Віталіївна студентка І курсу магістратури

факультету прокуратури,

Чорний Геннадій Олексійович кандидат юридичних наук,

доцент кафедри криміналістики,

Анотація

Стаття присвячена аналізу понять «неправда» та «обман», «психологічний вплив» та «психологічне насильство», оскільки лише встановивши їхні сутнісні характеристики та критерії розмежування, можливо аналізувати поняття правомірності та допустимості використання слідчих хитрощів та психологічних пасток.

За допомого використання порівняльного, системного та описового методів визначено, що обман визначається за такими критеріями: об'єктивна істинність, суб'єктивна істинність, наявність мети. Обман - свідомий акт, який здійснюється шляхом надання особі правдивої або ж напівправдивої інформації, з метою створення у особи хибного уявлення дійсності.

Разом з тим, хитрощі та пастки - це тактичні прийоми, які максимально враховують унікальність відповідної слідчої ситуації та засновані на вмінні та професійній майстерності слідчого, який їх використовує.

Окреслені поняття відрізняються від обману, перш за все, спрямованістю мети. Під час їх використання, слідчий спонукає допитуваного відмовитися від протидії розслідуванню, а використовуючи обман його метою є введення особи в оману задля отримання визнавальних свідчень. розслідування обман злочин свідчення правдивий

Загалом, до, так званих хитростей та пасток, відносять прийоми направлені на: приховання намірів слідчого відносно цілей допиту, виявлення об'єктів, що приховуються і осіб, створення у винного уявлення про те, що інші співучасники злочину зізналися, створення у допитуваного перебільшеного уявлення про обізнаність слідчого про обставини довершеного злочину і наявність викривальних доказів.

Крім того, встановлено, що хитрощі та пастки є проявами психологічного впливу, використання якого не заборонено чинним законодавством. та полягають у створенні для допитуваного ситуацій, які дозволяють одержувати від нього правдиві показання.

Таким чином, вважаємо що використання хитрощів та пасток є не лише допустими та правомірним, а й необхідним у сучасних умовах.

Ключові слова: неправда, обман, брехня, тактичні прийоми, психологічний вплив, психологічне насильство.

Abstract

Falsehood psychology. Investigators' tricks and psychological traps: legality and admissibility

THs article is devoted to the analysis of the concepts of "falsehood" and "deception", "psychological influence" and "psychological violence". Only by establishing essential characteristics and criteria for demarcation of the specified concepts, we can analyze legality and admissibility of the investigative tricks and psychological traps using.

Using comparative, systematic and descriptive methods, we made the conclusion that deception is determined by the following criteria: objective truth, subjective truth, presence of a goal. Deception is a deliberate act, which is carried out by providing a person with true or semi-true information, with the aim of creating a false impression of reality in a person.

At the same time, tricks and traps are tactical techniques that take into account the relevant investigative situation uniqueness as much as possible and are based on investigator's professional skills. The outlined concepts differ from deception, first of all, in the direction of the goal. Using them, the investigator encourages the interrogated person to refuse to resist the investigation. Thus, using deception, his goal is to mislead the person in order to obtain confessions. In general, the so-called tricks and traps include techniques aimed at: concealing the intentions of the investigator in relation to the purposes of the interrogation, revealing hidden objects and persons, creating in the guilty the idea that other accomplices in the crime have confessed, creating an exaggerated idea in the interrogated about the investigator's awareness of the circumstances of the completed crime and the presence incriminating evidence.

In addition, it was established that tricks and traps are psychological influence manifestations and the influence is not prohibited by current legislation. It is consists in creating situations for the interrogated person that allow obtaining truthful testimony from him.

Thus, we believe that using tricks and traps is not only permissible and legitimate, but also necessary in modern conditions.

Keywords: lies, falsehood, deception, tactics, psychological influence, psychological violence.

Вступ

Постановка проблеми. Одним із найгостріших питань сьогодення беззаперечно є оптимізація розслідування кримінальних правопорушень. Така необхідність, насамперед, зумовлена високим рівнем злочинності та її швидким розвитком. За статистичними даними, в Україні з початку 90-х років минулого століття і до сьогодні спостерігається фактичне відставання можливостей правоохоронних органів від розвитку злочинності [1, с. 207]. Така ситуація, зокрема, призводить до високого рівня латентної злочинності та, як наслідок, спричиняє відчуття безкарності для правопорушників, негативно вливає на можливість планування протидії злочинності тощо.

Задля подолання окресленої проблеми, на нашу думку, важливим є дослідження різноманітних тактичних прийомів, з метою створення передумов для їх ефективного використання працівниками органів правопорядку. Сьогодні серед науковців точаться дискусії щодо правомірності та допустимості використання слідчих хитрощів та психологічних пасток. Крім того, немає одностайності й щодо віднесення окреслених дій до психологічного впливу або ж до психологічного насильств, що саме і зумовлює актуальність дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню правомірності застосування слідчих хитрощів та психологічних пасток, визначенню поняття «неправда» у своїх працях, приділили увагу Екман П., Коновалова В.О., Фунікова О.В., Шепітько В.Ю. тощо. Однак, окреслена проблематика потребує подальшого вивчення та доопрацювання.

Таким чином, метою роботи є аналіз наукових доробок та вітчизняного законодавства задля вирішення питання допустимості використання слідчих хитрощів та психологічних пасток.

Виклад основного матеріалу

Вважаємо, що розгляд окресленої теми необхідно розпочати із визначення її центрального поняття - «неправда», відмежування його від суміжних, а саме «брехня» та «обман».

Зокрема, Г. Гроцій зазначав: «брехня у власному значенні слова є навмисна, пов'язана з бажанням обдурити неправда, яка відбирає або обмежує у ближнього можливість судження, на яку він, згідно з мовчазною угодою, має природне право» [2].

В. Штерн, наголошує на тому, що брехня це свідоме неправдиве твердження, яке виголошується особою з метою досягти певних цілей за допомогою обману інших. Науковець припускає також наявність інших неправдивих тверджень. За його переконанням, щоб твердження вважалося брехнею, необхідною є сукупність таких ознак: усвідомлення брехливості, прагнення обманути, доцільність [3, с. 193].

Вагомий внесок, з огляду на окреслену проблематику, мають наукові доробки П. Екмана. На його думку, неправда та брехня - синоніми. Науковець наводить таку дефініцію: «неправда або брехня це дія, якою одна людина вводить в оману іншу, роблячи це навмисно, без попереднього повідомлення про свої цілі і без чітко вираженого з боку жертви прохання не розкривати правди» [4, с. 21].

Однак, деякі вчені критикують такий підхід та вказують на недосконалість розширеного тлумачення поняття «брехня». Зокрема, вважають, що досить часто це призводить до протиріч, які ускладнюють розуміння психологічної суті аналізованх феноменів [5, с. 84]. Так, брехня завжди виявляється у твердженні, у якому свідомо спотворюється істина. Неправда ж проявляється у двох аспектах. Щодо першого, то це неправда як вербальний еквівалент омани, тобто особа вірить у реальність своїх тверджень, але помиляється, у результаті чого і говорить неправду. Щодо другого, то він є наслідком обмеженого знання. Зокрема, особа описує зовнішню сторону вчинку іншої, але при цьому не знає мотивів та конкретних обставин, у яких реалізується поведінка. Крім того, зазначається, що необхідно виокремлювати категорію «обман». Обман - це свідоме бажання однієї особи створити у іншої хибне уявлення дійсності, однак попри це не викривляючи факти. До того ж, відмінною рисою обману є відсутність будь-яких неправдивих тверджень [5, с. 84].

На підставі аналізу вищенаведеного, можемо зробити висновок, що окреслені поняття розрізняються за такими критеріями: 1) об'єктивна істинність; 2) суб'єктивна істинність; 3) наявність мети.

Брехня є свідомим викривленням однією особою інформації, задля досягнення певної мети - створення у іншої викривленого уявлення дійсності. Обман також є свідомим актом, проте здійснюється шляхом надання особі правдивої або ж напівправдивої інформації. Неправда ж вирізняється тим, що особа несвідомо надає інформацію, яка не відповідає дійсності, оскільки сама вірить у її правдивість.

Якщо ж говорити про слідчі хитрощі та психологічні пастки, то вони є тактичним прийомом до яких доволі скептично ставляться науковці та практики, деякі навіть наголошують на протиправності їх застосування, зокрема, через те, що прослідковують у них елементи обману та брехні, а іноді навіть зазначають, що вони є обманом за своєю сутністю.

Так, деякі правознавці вважають, що обман можливо побачити майже у кожному тактичному прийомі, не кажучи вже про тактичні комбінації, які в літературі називали невдалими термінами «слідчі хитрощі», «психологічні пастки» [6, с. 191].

Строгович М.С. свого часу зазначав, що «слідчими хитрощами» та «психологічними пастками», він вважає, наприклад, «формування у підслідного помилкового уявлення» про різні факти. Напряму говорити неправду обвинуваченому слідчий не може, але він застосовує обман в складнішій формі і під менш відвертим найменуванням - «формувати помилкове уявлення». Така хитромудра форма брехні, обману з точки зору моральності ще більш нетерпима і недопустима [6, с. 20].

Дійсно, погоджуємося із науковцям, які вказують на неприпустимість використання обману органами досудового розслідування через те, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс України надає слідчому в розпорядження безліч можливих гласних і негласних засобів отримання необхідної інформації щодо розслідування кримінального правопорушення, і вдаватися до обману означає не знати кращого й більш законного способу розкрити злочин. [7]

Однак, хитрощі та пастки не є обманом з огляду на наступне.

Слідча хитрість - це тактичний прийом, який максимально враховує індивідуальність відповідній слідчій ситуації та заснований на вмінні та професійній майстерності слідчого, який його використовує. Тобто, це вміння слідчого використовувати слідчу ситуацію, що склалася в інтересах розслідування.

Встановлено, що «хитрість» часто вживається у непривабливому значенні - у сенсі виверткості, досягненні мети обманним шляхом. Але коли говорять про слідчу хитрість, то мають на увазі інше значення - винахідливість, певну майстерність [8, с. 140].

Дійсно, слідча хитрість має доволі тонку грань з обманом. Вона полягає у тому, що слідчий створює такі умови у ході допиту, що допитуваний, попри своє небажання розкривати істину, добровільно видає її слідчому. Разом з тим, розмежовувати обман та хитрість необхідно за метою їхнього використання. Під час використання слідчої хитрості, слідчий спонукає допитуваного відмовитися від протидії розслідуванню, а використовуючи обман його метою є введення особи в оману задля отримання визнавальних свідчень.

Зокрема, Лук'янчиков Б. та Лук'янчиков Є. пишуть, що критерієм правомірності прийомів, заснованих на створенні уявлень, має бути абсолютна недопустимість з боку слідчого повідомлення будь-яких перекручених відомостей, стверджень, оперування брехливими посилками, створення штучних ситуацій, що виключають можливість правильного висновку. Хитрість, якщо її розуміти як винахідливість слідчого, є етично виправданим елементом тактичного прийому на учаснків кримінального процесу. [9, с. 9]

Таким чином, слідча хитрість дійсно передбачає використання необізнаності особи про хід досудового слідства, кількості та якості отриманих доказів. Однак, слідчий такими діями не намагається обманути допитуваного, а вимога розкрити правопорушнику усі відомості щодо слідства була б абсурдною. Окреслені тактичні прийоми полягають, насамперед, у маневруванні слідчим інформацією, якою він володіє та передбачають його творчий підхід до розв'язання конктертної тактичної задачі у кожній окремій ситуації.

Так, на думку Фунікової О.В., до структури криміналістичної тактики входять такі правомірні й допустимі тактичні прийоми, як, наприклад, приховування меж поінформованості слідчого, пред'явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших осіб, демонстрація стимулюючого матеріалу тощо [10, с. 114]. Слідчий використовує окреслені прийоми задля того, щоб змістити акцент допиту, запобігти або ж подолати протидії розслідуванню, та отримати свідчення про обставини, що становлять предмет допиту.

Однак, навіть віднесення того чи іншого прийому до хитрості є дискусійним. Загалом до, так званих, хитростей та пасток відносять прийоми направлені на: приховання намірів слідчого відносно цілей допиту, виявлення об'єктів, що приховуються і осіб, створення у винного уявлення про те, що інші співучасники злочину зізналися, створення у допитуваного перебільшеного уявлення про обізнаність слідчого про обставини довершеного злочину і наявність викривальних доказів.

Досить часто, використання окреслених тактичних прийомів також пов'язують із застосуванням психологічного насильства або ж психологічного впливу. Однак, щоб зрозуміти чи правда хитрощі та пастки є проявом застосування психологічну насильства або впливу, необхідно розмежувати окреслені поняття.

Зокрема, Коновалова В.О. вказує, що сутність психологічного впливу визначається комплексом прийомів, спрямованих на діагностику психічного стану особи свідка, обвинуваченого, підозрюваного та вибором найбільш ефективних прийомів виконання слідчої дії [11, с. 102].

Шепітько В.Ю. наголошує, що психологічний вплив відрізняється від насильства своїм позитивним спрямуванням, свободою вибору тієї чи іншої позиції та поведінки [12, с. 70].

Щодо психологічного насильства, то його також розуміють як загрозу, обман, а також стан, який виникає в результаті психофізичного та психотехнічного впливу, - стан керованої (гіпнотичної) і заміщеної (зомбованої) свідомості [13, с. 116].

Таким чином, вплив від насильства відрізняється тим, що у разі його використання воля особи не придушується, особа не перебуває у безпомічному стані та може обрати бажаний варіанту поведінки. Тому, хитрощі та пастки, оскільки вони не є формою обману, безперечно можна віднести до форм психологічного впливу. Співвідношення між психологічним впливом і тактичним прийомом можна простежити за двома основними позиціями: тактичний прийом є носієм психологічного впливу, практичною реалізацією методів впливу; психологічні методи впливу не можуть бути застосовані поза тактичними прийомами, бо психологічний вплив трансформується в тактичні прийоми [14, с. 68].

Висновок

У статті проаналізовано поняття «неправда», «обман», «брехня», визначено співвідношення між ними. Встановлено, що доволі часто слідчі хитрощі та психологічні пастки асоціюють із обманом. Однак, такий підхід є помилковим та створює перешкоди ефективному розслідуванню кримінальних правопорушень. Хитрощі та пастки полягають у маневруванні слідчим інформацією, якою він володіє та передбачають його творчий підхід до розв'язання конктертної тактичної задачі у кожній окремій ситуації. Крім того, встановлено, що хитрощі та пастки, поряд з іншими тактичними прийомами, є формами психологічного впливу, а отже їх використання є цілком правомірним та допустимим.

Література

1. Бесчастний В.М. Кримінологічний аналіз стану злочинності в Україні. // Підприємництво, господарство і право. Кримінологія. 2017. №1 С. 207-213. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Pgip_2017_1_40 (дата звернення: 05.11.2023)

2. Keseling P. Das Problem der Luge adendlandischen Mittelalter. Das Problem der Luge in der Neuzeit // Augustinus A. Die Luge und Gegen Luge. Wurzburg, 1986.

3. Штерн В. Изучение свидетельских показаний // Проблемы психологии. Ложь и свидетельские показания. 1922. №1. С.16.

4. Экман П. Психология лжи. Обмани меня, если сможешь. Питер, 2010. 304 с.

5. Яремчук Р. А. Психологічна сутність категорій «неправда» та «брехня» в межах інтерпретації результатів поліграфологічних досліджень. Юридична психологія. 2021. № 1 (28). С. 82-87. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/urpp_2021_1_13 (дата звернення: 05.11.2023)

6. Строгович М.С. Проблемы судебной этики. Москва, 1974. 272 с.

7. Яїцька Д.І. Психологічний вплив та психічне насильство під час допиту: сутність і межі допустимості// Юридичний науковий електронний журнал. 2019. №5. С. 275-278. URL: http://www.lsej.org.ua/5_2019/67.pdf (дата звернення: 11.11.2023)

8. Гулкевич З.Т. До питання про недопустимість психологічного впливу під час допиту неповнолітнього у кримінальному провадженні// Вісник Чернівецького факультету Національного університету «Одеська юридична академія». 2017. № 3. С.137-149.

9. Лук'янчиков Б. Є. Лук'янчиков Є. Д. Подолання протидії розслідуванню психологічними засобами // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Дніпропетровськ. 2015. С. 9-14.

10. Фунікова О. В. Застосування психологічного впливу в тактиці проведення слідчих дій // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. 2013. № 9. С. 113-119.

11. Коновалова В.О., Шепітько В. Ю. Юридична психологія: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. Київ, 2004. 424 с

12. Шепітько В. Ю. Теорія криміналістичної тактики: монографія. Харків: Гриф, 2002. 349 с.

13. Шепітько В. Ю. Проблеми застосування психологічного впливу на досудовому слідстві (в контексті дотримання прав людини) // Вісник Академії правових наук України. 2009. №1(56). С. 195-200.

14. Шепітько В.Ю. Криміналістична тактика (системно-структурний аналіз): монографія. Харків: Харків юридичний, 2007. 432 с.

References

1. Beschastnyi V.M. (2017). Kryminolohichnyi analiz stanu zlochynnosti v Ukraini. [Criminological analysis of the state of crime in Ukraine]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo ipravo. Kryminolohiia - Entrepreneurship, economy and law. Criminology. 1, 207-213. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pgip_2017_1_40 [in Ukrainian].

2. Keseling P. Das Problem der Luge adendlandischen Mittelalter. Das Problem der Luge in der Neuzeit // Augustinus A. Die Luge und Gegen Luge. Wurzburg, 1986 [in German].

3. Shtern V. (1922) Yzuchenye svydetelskykh pokazanyi [Study of witness testimony]. Problemy psykholohyy. Lozh y svydetelskye pokazanyia - Problems of psychology. Lies and testimony. 1, 16 [in Russian].

4. Ekman P. (2010). Psykholohyia lzhy. Obmany menia, esly smozhesh [Psychology of lies. Deceive me if you can] Peter [in Russian].

5. Yaremchuk R. A. (2021). Psykholohichna sutnist katehorii «nepravda» ta «brekhnia» v mezhakh interpretatsii rezultativ polihrafolohichnykh doslidzhen. [The psychological essence of the categories "false" and "lie" in the interpretation of the results of polygraph examinations]. Yurydychna psykholohiia - Legal psychology. 1 (28). 82-87. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/ UJRN/urpp_2021_1_13 [in Ukrainian].

6. Strohovych M.S. (1974). Problemy sudebnoi etyky. [Problems of judicial ethics] Moskva [in Russian].

7. Yaitska D.I. (2019). Psykholohichnyi vplyv ta psykhichne nasylstvo pid chas dopytu: sutnist i mezhi dopustymosti [Psychological influence and mental violence during interrogation: essence and limits of admissibility]. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal - Legal scientific electronic journal. 5. 275-278. Retrieved from http://www.lsej.org.ua/5_2019/67.pdf [in Ukrainian].

8. Hulkevych Z.T. (2017). Do pytannia pro nedopustymist psykholohichnoho vplyvu pid chas dopytu nepovnolitnoho u kryminalnomu provadzhenni [The question of the inadmissibility of a psychological outburst during an interrogation of an unrepeatable criminal violence]. Visnyk Chernivetskoho fakultetu Natsionalnoho universytetu «Odeska yurydychna akademiia» - Bulletin of the ChernivtsiFaculty of the National University "OdessaLaw Academy".3. 137-149 [in Ukrainian].

9. Lukianchykov B. Ye. Lukianchykov Ye. D. (2015). Podolannia protydii rozsliduvanniu psykholohichnymy zasobamy [Overcoming resistance to investigation by psychological means]. Materialy Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi konferentsii - Materials of the All-Ukrainian Scientific and Practical Conference. Dnipropetrovsk. 9-14 [in Ukrainian].

10. Funikova O. V. (2013). Zastosuvannia psykholohichnoho vplyvu v taktytsi provedennia slidchykh dii [The use of psychological influence in the tactics of investigative actions]. Teoriia tapraktyka sudovoi ekspertyzy i kryminalistyky - Theory and practice of forensic examination and criminalistics. 9. 113-119 [in Ukrainian].

11. Konovalova V.O., Shepitko V. Yu. (2004). Yurydychna psykholohiia [Legalpsychology]. Akademichnyi kurs: Pidruch. dlia stud. yuryd. spets. vyshch. navch. Zakl [in Ukrainian].

12. Shepitko V. Yu. (2002). Teoriia kryminalistychnoi taktyky [Theory of forensic tactics] Kharkiv [in Ukrainian].

13. Shepitko V. Yu. (2009). Problemy zastosuvannia psykholohichnoho vplyvu na dosudovomu slidstvi (v konteksti dotrymannia prav liudyny) [Problems of using psychological influence in pretrial investigation (in the context of observing human rights)]. Visnyk Akademii pravovykh nauk Ukrainy - Bulletin of the Academy of Legal Sciences of Ukraine, 1(56), 195-200 [in Ukrainian].

14. Shepitko V. Yu. (2007). Kryminalistychna taktyka (systemno-strukturnyi analiz) [Forensic tactics (systemic and structural analysis). Kharkiv: Kharkiv yurydychnyi [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru