Право на захист в системі прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право на захист в системі прав людини

Винокуров Валерій Вікторович аспірант відділу теорії держави і права, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Анотація

Проблема прав людини не є новою ні для національного юридичного поля, ні для міжнародного вжитку. Безумовно під час воєнного стану після повномасштабного вторгнення р.ф. в Україну проблематика захисту прав людини зазнала певних деструктивних впливів. Зокрема: не працюють інституції ООН, сегменти міжнародного права, деякі норми міжнародного гуманітарного права, в тому числі пов'язані з Женевськими конвенціями в галузі законів і звичаїв війни. В цих умовах особливої уваги набувають проголошені права людини. З'являються нові парадигми для внутрішньо та зовнішньо переміщених осіб, осіб, які знаходяться на лінії зіткнення, тих, хто знаходиться на тимчасово окупованих територіях, та тих, хто зазнав гендернозумовленого насильства. Окремі вектори цього дослідження спрямовуються на забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини. В цьому сенсі особливого значення набуває захист прав людини. Вказана стаття демонструє деякі узагальнення що існують у теорії права, певні рекомендації та висновки надані автором з цієї проблематики.

Основним об'єктом дослідження даної наукової статті є право на захист, яке є одним з найважливіших прав людини, та дозволяє забезпечити ефективний захист від будь-яких форм порушень її прав і свобод. У системі прав людини, право на захист є фундаментальним правом, оскільки його реалізація є передумовою для забезпечення інших прав та свобод людини. Однак, не завжди право на захист є гарантованим у практиці, особливо в країнах, де правова система є слабою та неефективною. У зв'язку з цим, важливим завданням є дослідження права на захист в системі прав людини, аналіз його правових засад та міжнародних стандартів, що регулюють його застосування. Дослідження права на захист є важливим напрямком вивчення прав людини та їх захисту, оскільки воно дозволяє більш ефективно забезпечувати права та свободи людини та зміцнювати правову державу в цілому. Таке дослідження дозволить більш точно визначити правовий статус права на захист та забезпечити ефективний захист прав та свобод людини. У цій статті пропонується дослідити поняття права на захист в системі прав людини, звернути увагу на його історичний аспект та проаналізувати правові основи. право захист порушення

Ключові слова: права людини, право на захист, захист прав людини, забезпечення прав людини, свобода людини, закон, справедливість, рівність, природне право.

Vynokurov Valery Viktorovych Graduate student at the Department of Theory of State and Law, Institute of State and Law named after V.M. Koretsky National Academy of Sciences of Ukraine

THE RIGHT TO PROTECTION IN THE HUMAN RIGHTS SYSTEM

The problem of human rights is not new either for the national legal field or for international practice. Certainly during martial law after a full-scale invasion of the russian federation in Ukraine, the issue of human rights protection has undergone certain destructive effects. In particular: UN institutions, segments of international law, some norms of international humanitarian law, including those related to the Geneva Conventions in the field of laws and customs of war, do not work. In these conditions, declared human rights receive special attention. New paradigms are emerging for internally and externally displaced persons, persons on the front line, those in temporarily occupied territories, and those who have experienced gender-based violence. Separate vectors of this research are aimed at ensuring human rights, freedoms and legitimate interests. In this sense, the protection of human rights acquires special importance. This article demonstrates some generalizations that exist in the theory of law, certain recommendations and conclusions provided by the author on this issue. The main object of research of this scientific article is the right to protection, which is one of the most important human rights and allows to ensure effective protection against any form of violation of his rights and freedoms. In the system of human rights, the right to protection is a fundamental right, as its implementation is a prerequisite for ensuring other human rights and freedoms. However, the right to protection is not always guaranteed in practice, especially in countries where the legal system is weak and ineffective. In this regard, an important task is the study of the right to protection in the human rights system, the analysis of its legal foundations and international standards that regulate its use. The study of the right to protection is an important area of study of human rights and their protection, as it allows more effective provision of human rights and freedoms and strengthening of the legal state as a whole. Such research will allow to more accurately determine the legal status of the right to protection and ensure effective protection of human rights and freedoms. This article proposes to investigate the concept of the right to protection in the human rights system, pay attention to its historical aspect and analyze the legal foundations.

Keywords: human rights, right to protection, protection of human rights, ensuring human rights, human freedom, law, justice, equality, natural law.

Постановка проблеми. Дослідження права на захист в системі прав людини має велике значення, оскільки право на захист є необхідною передумовою для забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини та відповідно зміцнення правової держави і беззаперечно є гарантією демократичного розвитку суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням дослідження захисту та забезпечення прав людини, а також права на захист як складової частини в системі прав людини приділялась увага насамперед у працях таких вчених, як: С.В. Бобровник, О.Г. Данильян, О.В. Зайчук, М.І. Козюбра, О.М. Костенко, І.Й. Махновський, С.І. Максимов, Н.М. Оніщенко, Н.М. Пархоменко, О.В. Петришин, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, Т.І. Тарахонич, Ю.С. Шемшученко. Однак деякі аспекти в галузі прав людини, зокрема і питання про місце права на захист у системі прав людини в українській юридичній науці, досі викликають дискусії, і це підкреслює актуальність і практичне значення таких досліджень.

Метою даної статті є аналіз поняття права на захист в системі прав людини, дослідження його особливостей та правових засад, визначення правового статусу права на захист. Звернути увагу на важливість права на захист в системі прав людини та проаналізувати його роль та місце у правовій системі, з метою забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини. Так званий "антропологічний поворот" у суспільній науці включаючи і правознавство, який полягає в тому, що точкою відліку та центром будь-яких суспільствознавчих досліджень стає людина, обумовлює необхідність і актуальність дослідження такого права, як право на захист.

Виклад основного матеріалу. Права людини становлять фундаментальний сенс відносин між людиною і державою, вони визначають мету діяльності держави та окреслюють межі державної влади. Вказаний людиноцентристський підхід закріплений у статті 3 Конституції України, відповідно до положень якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави [1]. З іншого боку, - "Права людини разом з демократією та верховенством права складають ключові цінності європейського правового простору" [2, с. 455]. "Вони об'єктивно виступають мірилом розвитку права в суспільстві, показником його цивілізованості" [3, с. 4].

На даний час в сучасній науці існує консолідована думка про визначення поняття "основоположні права людини" до змісту якого включають блага й умови життя, яких людина потребує для гідного існування, що визнані світовою спільнотою, та задоволення яких людина може домагатися від держави [4, с. 135-136].

Основні права людини - комплекс можливостей, закріплений конституцією держави та міжнародно-правовими документами, які складають нормативну основу суб'єктивних прав. [5, с. 87].

Права людини - це основоположні можливості та вимоги, необхідні для існування і розвитку особи, які визнаються універсальними, невід'ємними та рівними для кожного й мають гарантуватись державою в обсязі міжнародних стандартів [2, с. 456].

На нашу думку заслуговує на особливу увагу лаконічне і більш універсальне визначення прав людини наведене Рабіновичем П.М. на думку якого основоположні права людини - це певні можливості людини, котрі необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку в конкретно- історичних умовах, об'єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку суспільства і забезпечені обов'язками інших суб'єктів [6, с. 18 ].

З точки зору сприйняття та розуміння права на захист доцільно звернутися до філософських та юридичних аспектів цього питання, аналізуючи які, слід зазначити, що вони є взаємопов'язаними та залежними. Так філософські аспекти сприйняття та розуміння права на захист пов'язані з поняттям справедливості та свободи, що є відображенням глибокої потреби людини в захисті своїх прав і свобод, які є невід'ємними атрибутами людської гідності. З іншого боку, з точки зору юриспруденції, право на захист є однією з головних складових системи прав людини, є підґрунтям всіх інших прав та свобод.

Починаючи наше дослідження, яке є метою цієї статті доцільно згадати думку П.М. Рабіновича, який зазначав, що найціннішою пізнавальною особливістю понять - є те, що вони відображають такі властивості явища, які є суттєвими, закономірними, спільними для усіх явищ певного роду (типу, класу). І якщо поняттєві відображення будуть точними, правильними, то й у кожному з цих випадків істинне поняття буде тільки одне [6, с. 11].

Отже враховуючи названі критерії істинності понять насамперед спробуємо в первинному вигляді заглибитися та спробувати розкрити сутність такого соціального явища, як право людини на захист, та його місця в системі прав людини.

Однією з основ класифікації людських прав, в розрізі нашого дослідження (яку доцільно розглянути для досягнення мети нашого дослідження) слугують різні види індивідуальних потреб людини, котрі задовольняються здійсненням, використанням нею її певних прав [6, с. 21].

Звертаючись до визнаної класифікації прав людини, в основу якої покладено зміст (характер) людських потреб, котрі забезпечуються цими правами слід зазначити, що вони поділяються на громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Очевидно, що право на захист не можливо віднести до будь-якої з названих груп окремо, оскільки за своєю природою воно, а саме право на захист має бути включено до кожної з них.

На нашу думку розкриваючи сутність такого соціального явища, як право на захист передусім слід встановити коло суб'єктів, потреби яких задовольняє цей феномен, а також види таких потреб які він задовольняє.

Аналізуючи право на захист в цілому, як соціальне явище можливо стверджувати, що воно існує поряд з кожним правом та задовольняє потреби кожної людини, а точніше кажучи всіх суб'єктів суспільства в забезпеченні, гарантуванні та охороні цих прав. Іншими словами будь-які права людини мають цілісний характер тільки за умови якщо поруч з ними існує право на захист цього права. Права людини, не забезпечені правом на їх захист припиняють своє існування і не можуть бути ефективно реалізовані.

В контексті нашого дослідження право на захист не можливо і не доцільно відносити до будь-якої групи класифікованих прав людини, оскільки воно має, так би мовити трансгруповий універсальний характер.

Така ж ситуація щодо статусу права на захист і відносно так званих поколінь прав людини. Враховуючи наведене вище також можна з впевненістю стверджувати, що таке право, як право на захист, яке виникає та існує поруч з так званими "правами-свободами" першого покоління еволюціонує, та дрейфує по всіх генераціях (поколіннях) прав людини відповідно до послідовності їх виникнення.

Отже можна зробити висновок, що таке соціальне явище, як право на захист розповсюджується на всіх без виключення суб'єктів громадянського суспільства, та є складовою частиною ефективної реалізації будь-якого права.

Право на захист в системі прав людини відіграє важливу роль. Воно є необхідною передумовою для забезпечення ефективного захисту інших прав та свобод людини. "Від рівня забезпеченості прав вирішальною мірою залежить ступінь досконалості самої особистості, її життя і здоров'я, недоторканість і безпека. "Людський вимір", нарешті, є ... точкою відліку будь-яких перетворень, які здійснюються в суспільстві" [3, с. 4].

Право на захист у системі прав людини слід розуміти, як те, що кожна людина має право на ефективний захист своїх прав та свобод у разі їх порушення та/або невизнання. Це означає, що людина має право звертатися до суду або компетентних державних та інших органів для захисту своїх прав від будь-яких порушень та/або невизнання або реалізовувати це право самостійно, а саме здійснювати самозахист свого права.

Зокрема право на захист також включає в себе гарантії, які забезпечують ефективну реалізацію права на справедливий та об'єктивний судовий процес, доступ до правосуддя та інші процесуальні гарантії. Захист прав людини включає не тільки вирішення судових спорів, але й попереднє запобігання порушенням прав та свобод людини, наприклад, через введення захисних механізмів та профілактичних заходів. Також невід'ємною складовою права на захист слід вважати і можливість здійснення самозахисту в порядку та у спосіб передбачений законом. В той же час слід чітко розмежовувати поняття "самозахисту" і "самосуду". Самозахист має бути обмеженим, де людина використовує необхідну міру сили для захисту свого права або права іншої людини від насильства або протиправних посягань, а самосуд - це незаконне використання сили чи влади за для задоволення своїх інтересів без дотримання встановлених законом процедур.

Отже право на захист в системі прав людини - це право людини на захист від будь-якої форми порушення та/або невизнання її прав та свобод, яке має гарантуватися державою та міжнародними організаціями, та яке може бути реалізоване як самостійно, так і за допомогою інших осіб та відповідних механізмів захисту і самозахисту.

На нашу думку до основних характеристики права на захист в системі прав людини слід віднести:

1. Універсальність: право на захист має стосуватися всіх людей незалежно від їх статусу, расової або етнічної приналежності, релігії, гендерної ідентичності чи інших особистих ознак.

2. Незалежність: захист прав людини має здійснюватися без будь-якого втручання або тиску з боку державних органів, політичних партій, організацій тощо.

3. Ефективність: право на захист повинно бути ефективним, тобто забезпечувати реальний захист прав і свобод людини.

4. Правова детермінованість: право на захист повинно бути засноване на чіткому законодавстві та принципах прав людини.

5. Взаємодія з іншими правами та свободами: право на захист має невід'ємний взаємозв'язок з іншими правами та свободами людини.

6. Гласність та доступність: процедури забезпечення права на захист повинні бути доступними та гласними для всіх, хто потребує захисту прав та свобод.

7. Незалежність судової влади: судова влада повинна бути незалежною від інших гілок влади для забезпечення реального захисту прав людини.

8. Рівність перед законом: кожна людина має право на рівний захист прав перед законом без будь-якої дискримінації.

9. Забезпечення компенсації: у разі порушення прав та свобод людині повинно бути забезпечено право на компенсацію шкоди, заподіяної таким порушенням.

10. Міжнародний захист: право на захист повинно забезпечуватися не тільки на рівні національного законодавства, але й на міжнародному рівні через дію міжнародних договорів та угод з прав людини.

Продовжуючи дослідження змісту поняття - "Право на захист" слід звернути увагу, що його також можна розуміти і як встановлена законом та гарантована державою можливість правомірного впливу на діяльність або бездіяльність державних органів та їх посадових осіб та будь-яких інших осіб, які порушують або не визнають права та інтереси громадян.

При цьому розуміючи, що "право на захист" належить людині від народження і не має залежати від дій влади щодо його встановлення не слід обмежувати можливість його закріплення на нормативному рівні, оскільки достатня забезпеченість будь-якого права не можлива без певної державної діяльності. В цьому сенсі є важливою думка про те, що: "завдання держави - закріпити права у правових нормах і створити потрібні умови для їхньої реалізації та захисту" [4, с. 137].

Також очевидно, що обмеження влади держави правами людини не повинно призводити до зменшення її ролі як у сфері надання цим правам законодавчої форми, так і у галузі охорони прав та свобод [5, с. 86].

Продовжуючи вказану думку в цьому сенсі не можливо не звернутися до відповідних висновків Конституційного Суду України, який у своєму Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 у Справі № 1-10/2012 виснував, що конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому держава зобов'язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі [7].

Доцільно розглянути категорію "право на захист" як у об'єктивному так і у суб'єктивному значеннях, а саме як систему встановлених державою норм і як можливості, що належать людині у межах цих норм.

Здійснення права на захист через призму суб'єктивного права залежить від вибору та рішення самого суб'єкта, а право на захист в розрізі об'єктивного права слід розуміти як встановлення та існування загальнообов'язкових правил поведінки, (які стосуються забезпечення і захисту права) незалежно від індивідуальної волі суб'єкта, до якого вони звернені, в тому числі і встановлення певних юридичних обов'язків, що є гарантією реалізації цього права.

У сучасному світі право на захист є однією з найважливіших складових системи захисту прав людини. Розвиток технологій та глобалізація приводять до збільшення кількості ситуацій, коли порушуються права людини. У зв'язку з цим, розуміння сутності права на захист стає все більш актуальним та важливим. "Яке б явище не вважати правом, воно зазвичай не є незмінним, застиглим, а, навпаки, є мінливим, плинним, змінюваним, - тобто динамічним" [8, с. 179].

Один з найважливіших напрямів розвитку права на захист - є розширення доступу до судового захисту. Більшість країн світу приділяє велику увагу підвищенню якості та ефективності судової системи, зокрема забезпеченню доступу до судового захисту для всіх громадян. Також все більше країн приймають законодавство, яке розширює можливості захисту прав людини через альтернативні механізми, наприклад, медіацію чи арбітраж.

Інший напрямок розвитку права на захист - це забезпечення ефективного захисту прав в інтернеті та віртуальному світі. У зв'язку зі зростаючим значенням технологій та інтернет-комунікацій, з'являються нові виклики у захисті прав людини. У багатьох країнах, де права людини були раніше захищені законодавством, з'являється необхідність виконання цих законів у віртуальному просторі. У зв'язку з цим, з'являється потреба в розробці нових правових механізмів для захисту прав людини у цьому середовищі.

Однак, в сучасному світі, на жаль, право на захист порушується занадто часто, зокрема через корупцію, недостатню ефективність правосуддя, дискримінацію та порушення інших прав людини. Тому важливо продовжувати розвивати цю сферу і забезпечувати гарантії прав людини на захист в будь-який момент.

Для досягнення цього необхідно зміцнювати правову культуру, підвищувати рівень юридичної освіти серед населення, а також покращувати діючі механізми захисту прав людини. Крім того, дуже важливо забезпечувати доступ до правосуддя та створювати умови для ефективної роботи адвокатів та інших представників правозахисних організацій.

Загалом, розвиток права на захист у сучасному світі є дуже важливою та актуальною темою. Від цього залежить не тільки стан прав людини, але й стан демократії та правової держави в цілому.

До шляхів вдосконалення правових механізмів забезпечення права на захист в системі прав людини можливо віднести такі напрямки, а саме:

1. Реформа законодавства: перегляд та удосконалення законодавства, пов'язаного з правом на захист - що є ключовим напрямом. Це може включати в себе і удосконалення норм, що регулюють право на адвоката, і процедури судового розгляду, і правила доказування, розширення законодавчого визначення поняття "самозахист порушеного права" та процедури його реалізації, а також інші аспекти, що впливають на ефективний захист.

2. Забезпечення доступності правосуддя: забезпечення доступної судової системи для всіх громадян є важливим аспектом. Це включає в себе забезпечення в тому числі фінансової доступності до судових послуг, спрощення процедур подачі судових документів, а також забезпечення доступу до правової допомоги тих, хто не може собі дозволити адвоката.

3. Зміцнення професійної діяльності адвокатів: розвиток та підтримка адвокатської професії є важливим для забезпечення права на захист.

4. Забезпечення незалежності судів: зміцнення гарантій незалежності судів та запобігання впливу політики на судовий процес є важливими завданнями.

5. Освіта та інформаційна робота: інформування громадян про їхні права та доступні правові механізми захисту є важливим аспектом. Освіта у галузі права та правової культури може покращити усвідомлення громадянами їхніх прав та збільшити їхню здатність захищати їх.

6. Міжнародна співпраця: співпраця з міжнародними організаціями та іншими країнами може допомогти впровадженню найкращих практик у сфері правового захисту. Вивчення досвіду інших країн і прийняття міжнародних стандартів може збагатити національну систему правового захисту.

Отже вдосконалення законодавства та правових механізмів забезпечення права на захист вимагає системного підходу та співпраці всіх зацікавлених сторін.

І на завершення вважаємо за доцільне процитувати відомий латинський вислів ubi jus ibi remedium (де право, там і його захист, або коли закон дає право, він дає також й засіб його захисту), розмірковуючи над яким відомий англійський юрист Альберт Дайсі у своєму творі Основи державного права Англії зазначав, що: "... в англійській конституції існує той нерозривний зв'язок між засобами змусити визнати будь-яке право та самим цим правом. З цієї точки зору вислів ubi jus ibi remedium є далеко не простою тавтологією". Дайсі зазначав, що англійці звертали більше уваги на пошук засобів, якими можливо визнати право, а не на його проголошення. Далі він продовжує, що: "Акти о Habeas Corpus" не проголошують ніякого принципа та не визначають ніяких прав, але для практичних цілей вони мають значення більше ніж сотні конституційних статей, гарантуючих свободу особистості" [9, с. 223-224].

Ця думка відомого англійського ученого-юриста кінця XIX ст. - початку XX ст. залишається актуальною і на даний час, а в теперішніх сучасних умовах набуває нового сенсу.

"Для А. Дайсі принцип панування права є передусім стабільно функціонуючим механізмом судового захисту прав людини без будь-яких привілеїв для держави або державних службовців" [10, с. 123].

Висновки

Право на захист в системі прав людини є важливим елементом гарантування і захисту прав і свобод людини, яке включає в себе різні форми та засоби захисту від дій, що порушують права людини.

Забезпечення права на захист є важливим завданням держави, що забезпечується шляхом створення ефективної правової системи, яка має забезпечувати незалежність судів, доступність правосуддя, право на адвоката, право на докази та ін. Вказане є важливою передумовою зміцнення правової держави та гарантії демократичного розвитку суспільства.

Право на захист не можливо і не доцільно відносити до будь-якої групи класифікованих прав людини, оскільки воно має, так би мовити трансгруповий універсальний характер.

Право на захист виникає та існує поруч з так званими "правами- свободами" першого покоління еволюціонує та дрейфує по всіх генераціях (поколіннях) прав людини відповідно до послідовності їх виникнення.

Розуміння людиною гарантованості та забезпеченості своїх прав, породжує у неї відчуття захищеності та впевненості в безпеці свого існування та розвитку в суспільстві і всілякого задоволення своїх потреб, що в свою чергу є фактором закріплення довіри до суспільства та легітимізації влади, що досягається саме існуванням такого явища як "право на захист".

Розвиток технологій та глобалізація вимагають нових підходів до захисту прав людини, в тому числі і права на захист, що потребує постійного вдосконалення законодавства та практики його застосування.

Отже, право на захист є одним з найважливіших прав людини в системі прав, який вимагає захисту та розвитку від держави та громадськості. Це право взаємодіє з іншими правами та свободами людини, що вимагає комплексного підходу до захисту прав людини в цілому.

Література

1. Конституція України: Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // База даних "Законодавство України"/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96- вр#Тех 1 (дата звернення: 09.12.2023);

2. Загальна теорія права: підручник / [Петришин, Д В. Лук'янов, С. І. Максимов,

3. С. Смородинський та ін.] ; за ред. О.В. Петришина. - Харків: Право, 2020. - 568 с.;

4. Козюбра М.І. Право і людина: лінії взаємозв'язків та тенденції розвитку. Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. 2015. Т. 168. С. 3-9;

5. Конституційне право: підручник / за загальною редакцією М.І. Козюбри. / Ю.Г. Барабаш, О.М. Бориславська, В.М. Венгер, М.І. Козюбра, А.А. Мелешевич. - К.: Ваіте, 2021. - 528 с.;

6. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - 2-е вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 688 с.;

7. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. - Вид. 10-е, доповнене. - Львів: Край, 2008.- 224 с.;

8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Трояна Антона Павловича щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Справа № 1-10/2012 // База даних "Законодавство України"/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/v009p710-12#doc_save (дата звернення: 09.12.2023);

9. Петро Рабінович. Явища права: Потребова інтерпретація. Право України. 2019. № 6.

10. 175-183;

11. Дайсі А.В. Основи державного права Англії / Переклад О.В. Полторацької під ред. проф. П.Г. Виноградова. - М.: Типографія Т-ва І.Д. Ситіна, 1905. - 658 с.;

12. Б.В. Малишев. Принцип панування права (The Rule of Law) у праці Альберта Дайсі "Вступ до вивчення конституційного права". Проблеми філософії права. 2008-2009. Том VI-VII. С. 118-123;

13. References:

14. Zakon "Konstitucija Ukrarni" [The Law of Ukraine "Constitution of Ukraine"]. (n.d). zakon.rada.gov.ua Retrieved from https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254k/96-vr#Text [in Ukrainian].

15. Petrishin, O. V., Luk'janov, D. V., Maksimov, S. І., Smorodins'kij, V. S. ta іп. (2020). Zagal'na teorija prava [General theory of law]. Harkw : Pravo [in Ukrainian].

16. Kozjubra, M.I. (2015). Pravo і ljudina: ііпії vzaemozv'jazkw ta tendencn rozvitku [Law and man: lines of interrelationships and development trends]. Naukovi zapiski NaUKMA. Juridichni nauki - Scientific notes of NaUKMA. Legal sciences, 168, 3-9 [in Ukrainian].

17. Barabash, Ju.G., Borislavs'ka, O.M., Venger, V.M., Kozjubra, M.I., Meleshevich, A.A. (2021). Konstitucijne pravo [Constitutional law], K.: Valle [in Ukrainian].

18. Zajchuk, O.V., Omshhenko, N.M. (2008). Teorija derzhavi іprava. Akademichnij kurs [Theory of the state and law. Academic course]. (vol. 1-2). K.: Jurinkom Inter [in Ukrainian].

19. Rabmovich, P.M. (2008). Osnovi zagal'no'i teori'i prava ta derzhavi [Basics of the general theory of law and the state]. (vol. 1-10). I.'vlv [in Ukrainian].

20. Rіshennja Konstitucynogo Sudu Ukrarni u spravі za konstitucynim zvernennjam gromadjanina Trojana Antona Pavlovicha shhodo oficynogo tlumachennja polozhen' statti 24 Konstitucn Ukrarni (sprava pro rivmsf storm sudovogo procesu) vіd 12 kvHnja 2012 roku № 9-rp/2012 Sprava № 1-10/2012 [Decision of the Constitutional Court of Ukraine in the case of the constitutional appeal of citizen Troyan Anton Pavlovich regarding the official interpretation of the provisions of Article 24 of the Constitution of Ukraine (case on the equality of parties to the judicial process) dated April 12, 2012 No. 9-рп/2012 Case No. 1-10/2012]. (n.d). zakon.rada.gov.ua Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v009p710-12#doc_save [in Ukrainian].

21. Rabmovich, Petro (2019). Javishha prava: Potrebova mterpretacya [Phenomena of law: Necessary interpretation]. Pravo Ukrami - Law of Ukraine, 6, 175-183 [in Ukrainian].

22. Dajsr A.V. (1905). Osnovi derzhavnogo prava Angli'i [Fundamentals of the state law of England]. M.: Tipografya T-va I.D. Sitina [in Ukrainian].

23. Malishev, B.V. (2008-2009). Princip panuvannja prava (The Rule of Law) u pram Al'berta Dajsі "Vstup do vivchennja konstitucynogo prava" [The rule of law (The Rule of Law) in Albert Dicey's work "Introduction to the Study of Constitutional Law"]. Problemi filosofnprava - Problems of the philosophy of law, VI-VII, 118-123 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru