Свобода релігії або переконань та безпека: виклики та гарантії захисту в умовах війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра прав людини та юридичної методології

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та

Правової групи Вагенінгенського університету

Свобода релігії або переконань та безпека: виклики та гарантії захисту в умовах війни

Горбачевська Тамара Ігорівна, аспірантка



Стаття розглядає межі перетину релігійної свободи й безпеки, що є найактуальнішим аспектом права на свободу релігії або переконань в сучасному українському правовому та суспільному дискурсах. Метою є аналіз можливості законодавчої заборони діяльності окремої релігійної спільноти в цілому у розрізі вимог Конституції України на міжнародних актів з прав людини. Питання заборони релігійної організації через розташування її керівного центру в державі, яка вчинила акт військової агресії проти України розглядається у декількох поточних законопроєктах, внесених на розгляд парламенту України, зокрема, щодо заборони діяльності Української православної церкви (Московського Патріархату). Стаття визначає, що, по-перше, обмеження свободи релігії або переконань з мотивів національної безпеки та надзвичайного стану заборонено в міжнародних стандартах з прав людини, а також в Конституції України. По-друге, законодавстві чітко передбачено єдиний порядок заборони діяльності релігійної організації - судовий. Підстави для ініціювання такого порядку мають відповідати принципам пропорційності, легітимності та повноти зібраних доказів про встановлення систематичного, послідовного та довготривалого спонукання до невиконання конституційних обов'язків; грубих порушень громадського порядку; та посягання на права і майно державних, громадських або релігійних організацій. По-третє, стандарти із захисту прав людини забороняють колективне притягнення до відповідальності усієї релігійної громади за дії її окремих представників. Водночас стан війни створює екстраординарні умови та виклики для функціонування демократичної держави. В таких складних справах варто обґрунтовано визначати пріоритетність між правами людини та іншими цінностями як публічний порядок, суспільна безпека та національний суверенітет.

Ключові слова: свобода релігії та переконань, безпека, воєнний стан, межі втручання у права людини, заборона релігійної організації.



T.I. Horbachevska

Freedom of Religion or Belief and Security: Challenges and Guarantees of Protection in Wartime

The article examines the intersection of religious freedom and security, which is the most relevant aspect of the right to freedom of religion or belief in modern Ukrainian legal and social discourses. The goal is to analyze the possibility of a legislative prohibition of certain religious community in terms of the requirements of the Constitution of Ukraine and international human rights standards. The issue of banning a religious organization due to the location of its center in a state that has committed an act of military aggression against Ukraine is considered in several current draft laws submitted to the Ukrainian Parliament, in particular, regarding the prohibition of the activities of the Ukrainian Orthodox Church (of Moscow Patriarchate). The article specifies that, first, restriction offreedom of religion or belieffor reasons of national security and state of emergency is prohibited in international standards on human rights, as well as in the Constitution of Ukraine. Second, Ukrainian legislation clearly provides a single procedure for prohibiting the activity of a religious organization - a

judicial process. The grounds for initiating such process must comply with the principles of proportionality, legitimacy, and completeness of the evidence collected to establish a systematic incentive to fail with the fulfilment of constitutional obligations; gross violations ofpublic order; and encroachment on the rights and property of state, public or religious organizations. Third, human rights protection standards prohibit the collective punishment of the entire religious community for the actions of its individual representatives. At the same time, war creates extraordinary conditions and challenges for the functioning of a democratic state. In such complex cases, it is necessary to reasonably determine the priority between human rights and other values such as public order, social security, and national sovereignty.

Keywords: freedom of religion or belief, security, wartime, limits of human rights interference, prohibition of religious organization.



Вступ

Постановка проблеми. Питання меж релігійної свободи й безпеки є найактуальнішим аспектом права на свободу релігії або переконань в сучасному українському правовому та суспільному дискурсах.

Діяльність Української Православної церкви (також відомої за приналежність до Московського патріархату - далі УПЦ МП)¹ та її відповідність засадам конституційного ладу, національного суверенітету, безпеки та громадського порядку є темою для багатьох сучасних українських досліджень з питань забезпечення свободи релігії та переконань у балансі з вищенаведеними цінностями.

Участь УПЦ МП у пропаганді війни РФ проти України є предметом наукових досліджень з початку російської агресії в Україні з 2014 року [1, с. 34; 2, с. 96-97], яку також сприймають як «релігійну війну, що ведеться за відновлення національної, «російської православної» величі [3, с. 24]. Православна християнська віра стало одним із засобів ведення війни та антиукраїнської пропаганди [4, с. 253]. УПЦ МП розглядають як «представника м'якої сили» [5, с. 26], «агента російського впливу та екзистенційну загрозу національній безпеці» [5, с. 29].

Українські дослідники часто звертаються до «беззаперечних фактів та речових доказів» [6, с. 34] протизаконної й анти-української діяльності УПЦ МП, або ж що «протекторат влади не діє нині для УПЦ МП і для українців не є важливим, за яким законодавством буде здійснена заборона діяльності цієї філії російської церкви в Україні» [7, с. 173]. Попри емоційність аргументів у багатьох роботах часто відсутній детальний аналіз норм права щодо можливості і меж втручання у свободу релігії або переконань тих релігійних організацій, які загрожують національній безпеці.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретичну основу статті становлять наукові дослідження у сфері регулювання свободи релігії й переконань та безпеки. Емпіричну основу становлять законопроєкти, що перебувають на розгляді парламенту, судові рішення, та соціологічні дані.

Дослідження здійснено через призму аналізу поточних законопроєктів українського парламенту про заборону діяльності релігійних організацій на відповідність міжнародним та національним стандартам із захисту прав людини. Основними нормативно-правовими актами для аналізу були Міжнародний пакт про захист громадянських та політичних свобод, Конституція України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», Рекомендації щодо свободи релігії або переконань та безпеки ОБСЄ, які визначають детальні рекомендації щодо співвідношення свободи релігії й переконань та безпеки. За основу взято визначення безпеки у Рекомендаціях щодо свободи релігії або переконань та безпеки ОБСЄ як комплексного підходу, що охоплює військово-політичний, економічний, екологічний і людський виміри права, невід'ємним і взаємодоповнюючим елементом якого виступає свобода релігії або переконань.

Теоретичний аналіз здійснено з урахуванням ґрунтовних досліджень у сфері співвідношення релігії, релігійної свободи та безпеки такими вченими як Дмитро Вовк, С'юзан Керр, Катрін Ваннер, Мерілін Ківіорг. Визначення правових та філософських підвалин діяльності демократичної держави в умовах війни здійснено на основі фундаментальних досліджень Андраша Шайо.

Невирішені раніше проблеми. Згідно міжнародних стандартів захисту права на релігійну свободу заборонено карати та стигматизувати всю релігійну спільноту за діяльність її окремих представників. Чи досягає діяльність УПЦ МП рівня масовості поширення анти-конституційних наративів щоб бути в цілому забороненою, що обговорюється в контексті законопроєктів № 7204 та № 8371 та № 8371-1, покликаних на законодавчому рівні заборонити діяльність усієї релігійної спільноти? І чи можлива законодавча заборона діяльності всієї окремої релігійної спільноти у Конституції України на міжнародних актах з прав людини?

Метою статті є відповідь на поставлене питання через призму міжнародних стандартів із захисту релігійної безпеки.



Виклад основного матеріалу

Свобода релігії є одним із найбільш захищених прав у міжнародних інструментах із захисту людських свобод. Внутрішній аспект свободи релігії (право приймати, змінювати чи відмовлятися від жодного віросповідання) є абсолютним. Лише зовнішній аспект свободи релігії (право проявляти власну релігію приватно чи колективно) може підлягати обмеженням, які мають вимагати усталеним стандартам щодо втручання у права людини [8, с. 1]. Почасти зовнішні прояви свободи релігії або переконань можуть обмежуватися з метою захисту інших цінностей та прав, зокрема, безпеки. Бретт Скарф зазначає, що найфундаментальніша проблема з балансуючою метафорою між свободою та безпекою полягає в несумірності цінностей [3, с. 21]. А репресії щодо окремої групи з метою безпеки можуть дати зворотній ефект, коли з цієї групи робитимуть «мучеників» [3, с. 23]. Тому варто розуміти, які гарантії та принципи втручання у релігійну свободу є застосовними, коли порушення права здійснюється щоб забезпечити безпеку.

Загальні принципи співвідношення релігії та безпеки. Поняття безпеки не є суто правовим поняттям, а тісно переплетено з політологією та мілітарними науками [9, с. 69]. Значення безпеки може варіюватися від фізичної безпеки та свободи до загального добробуту, включаючи соціальну та економічну безпеку [10, с. 394]. Тому, коли воно вступає у взаємодію із юридично-визначеним правом на свободу релігії й переконань, то коло факторів для врахування при обмеженні права людини та потенційні ризики нелегітимного обмеження такого права стають значно більшими.

Заборона обмеження свободи релігії або переконань з мотивів національної безпеки та надзвичайного стану неодноразово підкреслюється в міжнародних стандартах та правових дослідженнях [11, с. 62]. Незважаючи на це, багато держав апелюють саме до поняття національної безпеки для виправдань суворих релігійних обмежень [12, с. 1]. В іншому випадку, обмеження з метою захисту безпеки можуть формулюватися як захист громадського порядку чи боротьбу з тероризмом [13, с. 13] щоб відповідати формальним вимогам міжнародних стандартів. Проте без належного захисту колективних проявів релігійних переконань може поставити під загрозу життєдіяльність усієї громади [14, с. 173].

Водночас С'юзан Керр зазначає, що право використовувати своє право на віру не може використовуватися для виправдання злочинних актів насильства в ім'я релігії, яке може мати низку форм залежно від контексту та може бути спричинене різними факторами [11, с. 65].

Першим й визначальним документом щодо захисту свободи релігії або переконань є Міжнародний пакт про захист громадянських та політичних свобод (МПГПП) [15]. Стаття 18 МПГПП серед підстав для обмеження релігійної свободи визначає охорону суспільної безпеки, порядку, здоров'я і моралі, так само як і основних прав та свобод інших осіб. Текст статті 35 Конституції України, невідповідність якому спричиняє неконституційність нормативноправового акту, прямо проголошує, що здійснення права на свободу світогляду і віросповідання «може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей» (курсив авторки) [16].

Поряд із закріплення захисту релігійної свободи МПГПП встановлює заборону пропаганди, яка пропагувала релігійну ненависть, якщо ця пропаганда розпалювала ворожнечу чи насильство [17, с. 103]. Впровадження окремої заборони на релігійну пропаганду стало, зокрема, наслідком подій другої світової війни. Стаття 20 Пакту звучить так: «Будь-яка пропаганда війни повинна бути заборонена законом. Будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом» [15].

Тобто, МПГПП прямо забороняє як пропагування війни, такі і розпалювання релігійної ворожнечі. Пропаганда може нести загрозу не лише національній безпеці, заради якої не можна обмежувати релігійну свободу, але й публічному порядку, здоров'ю та правам інших осіб. Адже пропаганда сприяє зростанню можливості застосування насильства та розвитку релігійної ненависті. Використання релігії як зброї ініціює виклики для захисту релігійної свободи спільнот, учасники яких залучені і ведення воєнної та релігійної пропаганди. Волкер Тюрк наголошує, що «багато суспільств борються з використанням релігійних відмінностей у якості зброї в політичних цілях» [18]. Девід Елкотт стверджує, що самовизначені неліберальні рухи використовують релігію як зброю, щоб виправдати обмеження свободи та маргіналізацію меншин у всьому світі [19]. Проте, найголовнішим залишається питання як ідентифікувати пропаганду та притягнути до відповідальності осіб, відповідальних за неї.Мерши Ківіорг згадує, що в Естонії у 1990х роках проходили активні дискусії щодо можливості реєстрації Російської православної церкви як релігійної організації через «звинувачення щодо цієї церкви як «п'ятої колони», яка потенційно може підірвати територіальну цілісність

Визначальним документом щодо впровадження стандартів із співвідношення безпеки та свободи релігії та переконань є Рекомендації щодо свободи релігії або переконань на безпеки ОБСЄ (Рекомендації) [20]. Рекомендації визначають основні принципи та критерії обмеження релігійної свободи в безпековому вимірі. Варто зазначити, що ОБСЄ розуміє безпеку як «всеосяжну, спільну, рівну, неподільну та засновану на правах людини. Три взаємодоповнюючі виміри (військово- політичний, економічний, екологічний і людський) комплексного підходу ОБСЄ до безпеки розглядаються як однаково важливі» [20, с. 9].

Таким чином, комплексна безпека у розумінні ОБСЄ означає інклюзивну, стійку безпека, де людський вимір є основою усіх заходів щодо захисту безпеки [21, с. 6]. Це визначення безпеки є значно відмінним від мілітарної чи економічної безпеки, адже в сукупності означає, що «будь-яке порушення прав людини породжує нові ризики для безпеки, і що вони, у свою чергу, зменшують ефективність антитерористичних заходів, в тому числі шляхом підриву їхньої кінцевої мети: безпеки людей» [13, с. 13].

Рекомендації вказують, що обмеження не допускаються на підставах, які не визначені в міжнародних документах, навіть якщо ці підстави будуть дозволені як обмеження інших прав людини та основних свобод. Рекомендації підкреслюють, «безпека» або «національна безпека» не визнаються міжнародним правом як допустимі підстави для обмеження прояву свободи релігії чи переконань [18].

Рекомендації застерігають від необґрунтованого обмеження діяльності релігійних спільнот, коли вони «можуть наражатися на упередження, підозру та негативні стереотипи» [20, с. 66]. Тобто, одного боку існує абсолютна вимога не перешкоджати особі приймати або змінювати іншу релігію, що очевидно обмежує таке право у контексті заборони усієї церкви, а з іншого - насильницькі заклики та дії з підірвання суспільного ладу її представниками.

Рекомендація 6 у п. f. передбачає, що «питання безпеки слід вирішувати через спеціальне кримінальне законодавство чи законодавство про громадський порядок, а не через закони, створені для цілеспрямованого обмеження свободи релігії чи переконань в ім'я безпеки» [20, с. 25]. Рекомендації зазначають, що анулювання реєстрації є крайніми заходами, вони можуть бути передбачені «лише у випадках серйозних і неодноразових порушень, що створюють загрозу громадському порядку, і якщо більш легкі санкції, такі як попередження, штраф або скасування податкових пільг, не можуть бути ефективно застосовані» [20, с. 3233].

Підсумовуючи положення Рекомендацій варто виділити основні положення щодо анулювання реєстрації релігійної громади: а) анулювання не може ґрунтуватися на ймовірних загрозах безпеці, а чітко ґрунтуватись на доказах незаконних дій відповідної релігійної громади; б) анулювання реєстрації можливе лише тоді, коли є докази того, що громада причетна до злочинної діяльності; в) обов'язок доведення лежить на державі, що певні релігійні організації беруть участь у насильстві або в пропагуванні ненависті, що є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі чи насильства; г) непідтверджені занепокоєння щодо того, що окремі віруючі чи навіть лідери релігійної громади або релігійної громади залучені до насильницької екстремістської діяльності, не є достатньою підставою для скасування реєстрації всієї громади; ґ) заходи мають конкретно стосуватися злочинної чи незаконної поведінки, а не думок чи переконань; д) участь у таких діях, не є ознакою того, що вся релігійна спільнота поділяє ці погляди або потурає цій діяльності; е) особисті та групові дії та обов'язки слід завжди розглядати як окремі; є) будь-які правопорушення з боку окремих осіб повинні вирішуватися шляхом кримінального, адміністративного чи цивільного провадження проти цієї особи, а не проти релігійної чи релігійної спільноти в цілому; ж) уникати нечітко визначених термінів, які роблять засоби обмеження відкритими для широкого різного тлумачення та довільного застосування [20, с. 24-26, 70].

Український контекст. Олена Золотарьова зазначає, що міжнародно та конституційно визнаний й захищений принцип захисту свободи релігії або переконань «не може бути використаний з метою загрози національній безпеці та незалежності держави» [22, с. 150]. Не можна погодитися з таким формулюванням, тому що загроза національній безпеці, і це є визначальним у міжнародному захисті права на релігійну свободу - не може бути підставою для її обмеження. Далі авторка підкреслює, що жодна перелічена з підстав у Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» [23] не може стати причиною для заборони діяльності усієї релігійної організації. Проте, наводиться цитування статті 16 Закону, де у пункті 4 абзацу 4 зазначається, що «діяльність релігійної організації припиняється у випадку спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій». Авторка вважає, що таке формулювання не надає підстав для заборони діяльності УПЦ МП чи іншої релігійної організації [22, с. 151]. Проте, чи справді це так?

Вказана підстава має декілька ключових елементів: спонукання до невиконання конституційних обов'язків; грубі порушення громадського порядку; та посягання на права і майно державних, громадських або релігійних організацій. Всі три елементи важливі для розгляду в контексті діяльності УПЦ МП.

Варто наголосити, що саме у судовому порядку, а не в законодавчому, є підстави для заборони діяльності релігійної організації. Найважливішим елементом є саме порядок, який визначає припинення діяльності за рішенням суду. Він визначений у частині п'ятій ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»: «Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації порядком позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора» [23].

Тобто, згідно чинного законодавства України, лише органи прокуратури або реєстрації статуту конкретної релігійної організації можуть подати заяву до суду. Не передбачено такої підстави заборони діяльності релігійної організації як прийняття відповідного закону. Знову ж таки, варто наголосити, що закони й законотворчість мають особливу правову природу, яка ґрунтується на саме політичній складовій [24]. Саме тому, щоб гарантувати повне дотримання прав людини, така значна правова дія як заборона діяльності всієї релігійної спільноти, що є очевидним й надзвичайно суворим втручання у свободу релігії або переконань, й отримала додатковий захист у вигляді єдиного судового контролю для уникнення політичному та іншому втручанню, що не відповідатиме правам людини. Виникає правовий парадокс - з одного боку законотворча діяльність виступає суспільним й політичним консенсусом щодо врегулювання певних відносин, з іншого - такий політичний консенсус може не відповідати базовим засадам захисту прав людини та нормам Конституції України.

Законопроєкт, № 8371-1, щодо заборони діяльності діяльності релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України вказує, що потрібно заборонити такі релігійні організації (зокрема, УПЦ МП) з метою «охорони громадської безпеки та порядку» [25]. Законопроєкт Уряду України № 8371, ухвалений у першому читанні 19 жовтня 2023 року, передбачає схожу процедуру заборони діяльності релігійних організацій, проте не висвітлює мети введення такої заборони [26]. Вищеозначені проєкти передбачають проведення релігієзнавчої експертизи на визначення приналежності релігійної організації до забороненого керівного центру в державі, здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України. Саме приналежність до певної релігійної організації, а не вчинення протиправних дій, виступає підставою для заборони релігійної організації.

Законопроєкт № 7204 на противагу не передбачає такої експертизи, а встановлює абсолютну заборону на «діяльність Московського патріархату - Російської православної церкви та релігійних організацій, які є частиною Російської православної церкви, в тому числі Української православної церкви» з метою «захисту національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, запобігання колабораціонізму, припинення розпалювання міжрелігійної ворожнечі та дестабілізації релігійного середовища» [27]. Тобто, законопроєкт не встановлює жодної процедури як мають визначатися релігійні організації, які підлягають забороні, враховуючи, що кожна окрема релігійна громада в Україні є окремо зареєстрованою юридичною релігійною організацією, що прямо передбачено статтею 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Таким чином, усі три законопроєкти порушують конституційні та міжнародно-правові стандарти щодо обмеження права на свободу релігії або переконань. В той час як проєкт № 2704 встановлює нелегітимну мету обмеження, заборонену у міжнародному праві й Конституції України й не встановлює жодних критеріїв для застосування заборони, проєкти 8371-1 та 8371 пропонують приймати заборону певної релігійної організації не на підставі протиправних дій такої організації, чітко визначених у частині 4 статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а за ознакою приналежності до конкретної релігійної спільноти. Прийняття будь-якого із вказаних проєктів у поточних редакціях буде неконституційним та таким, що порушує норми міжнародного права. Як наслідок, замість притягнення до відповідальності та ініціювання вже передбаченої Законом та діючої процедури заборони релігійних організацій, громади справді причетні до неправомірних дій, оскаржуватимуть загальну заборону у національних та міжнародних судових органах з подальшим визнанням нелегітимності заборони.

Дмитро Вовк зазначав у світлі попередніх дебатів щодо законодавчої вимоги з офіційного перейменування УПЦ у назву, яка б відображала зв'язок з РПЦ, що державні органи України замість того щоб переслідувати конкретних осіб за кримінально-карану діяльність «пішла легшим шляхом, коли поставила в невигідну позицію всю спільноту УПЦ МП» [28]. Вчений підкреслює суперечність між вимогами прав людини щодо виключного втручання у релігійну свободу з одного боку й відмови у реєстрації через політичну загрозу національній безпеці [29, с.54]. Дмитро Вовк наголошує, що ліквідація усієї церкви є «однозначним порушенням статі 9 ЄКПЛ, адже всі віруючі фактично притягаються до відповідальності (ліквідація їх церкви) без будь-якої вини» і є допустимою лише за умови притягнення до відповідальності конкретних представників або громаду, які вчиняли сепаратистські дії або закликали до них, але не шляхом покарання усіх віруючих цілої релігії [29, с. 62].

Звичайно, питання примусової зміни назви релігійної організації втратило свою актуальність з початком повномасштабної російської війни проти України в контексті збільшення кількості кримінальних проваджень проти представників УПЦ МП [30] й зростання запиту на заборону діяльності цієї релігійної організації. Проте, занепокоєння щодо притягнення до колективного покарання представників усієї релігійної організації залишається слушним.

Притягнення до відповідальності усієї релігійної спільноти ускладнюється різними соціальними рівнями взаємодії та прояву поглядів на релігію та її роль в державному житті самих представників релігійної спільноти. Катрін Ваннер, дослідниця соціології релігії підкреслює, що емоційне асоціювання та належність до певного релігійного місця чи спільноти не завжди супроводжується політичною афіліацією. Авторка пише, що для певних людей значущість їхнього досвіду в релігійних місцях «спонукає їх залишатися співчутливими до триваючої присутності Російської Православної Церкви в Україні» [31, с. 71]. Це відбувається попри те, або з усвідомленням того, що РПЦ вважає українські території своїми канонічними територіями, нівелюючи «можливість існування окремої української нації та церкви» [32, с. 140].

При прийнятті будь-яких рішень щодо обмеження свободи релігії або переконань варто враховувати усі комплексні чинники військового, політичного, та людського та правового характеру, що можуть вплинути на легітимність, необхідність та пропорційність втручання у релігійну свободу. Окремим й екстраординарним фактором, який може впливати на рівень забезпечення свобод людини, в тому числі, релігійної, виступає стан війни. Наступний підрозділ подає певні філософсько- теоретичні зауваження щодо функціонування демократії та прав людини в умовах повномасштабного російського вторгнення.

Ті ж самі вимоги із захисту прав людини в умовах війни? Роздуми щодо рівня захисту прав людини в умовах перманентної та довготривалої війни, викладені тут, не надають єдиної відповіді щодо можливості законодавчої заборони діяльності певної релігійної спільноти в умовах війни, проте висвітлюють погляди, чому це може бути можливим і навіть необхідним.

Основою цих думок є поняття мілітарної (войовничої) демократії, чи демократії, яка захищає себе. Ця концепція розвинулося як пост- воєнний страх приходу до влади нацистських, фашистських та інших радикальних рухів саме через демократичні процеси [33, с. 39]. Тому Німеччина і ряд інших країн ввели це поняття для захисту демократичного устрою держав [34, § 52]. Мілітарна демократія спрямована захист демократичних цінностей та свобод і прав людини через їх обмеження [35]. Карл Лювенштайн зазначав, що демократії не повинні вагатися обмежувати політичні та громадянські права своїх ворогів «навіть ризикуючи і ціною порушення основних принципів» [36, с. 432]. Такий парадоксальний підхід застосовується з матою боротьби з анти-демократичними рухами, коли держави більш агресивно реагують на партії та групи, які прагнуть завдати шкоди або скасувати демократію [33, с. 172]. Патрік Маклем зазначає, що, наприклад, войовнича демократична позиція посткомуністичних демократій у Центральній та Східній Європі виконує символічну функцію, заперечуючи їх історію тоталітарного правління [35].

Засоби та принципи мілітарної демократії згодом еволюціонували не лише щодо заборони анти-демократичних політичних партій, але й інших радикальних рухів, які можуть загрожувати публічному порядку. Наприклад, таких, як радикальні релігійні угрупування або терористичні організації. Особливої уваги в цьому контексті заслуговує робота угорського конституціоналіста та колишнього судді ЄСПЛ, Андраша Шайо, «Від войовничої демократії до превентивної держави» [37]. У цій роботі автор розглядає принципи захисту верховенства права й прав людини у ситуаціях відхилення «нормальності» діяльності демократичної держави [37, с. 71]. Порівнюючи різні рівні таких відхилень (практика «бізнес як зазвичай», судова держава, войовнича демократія, превентивна держава, стан надзвичайної ситуації, та стан війни), вчений робить акцент на разючих відмінностях цих станів з точки зору рівня загрози демократії або ж існуванню держави: «прифронтові країни, які охоплені щоденним терором, потребують спеціальних конституційних режимів, щоб запобігти погіршенню режиму до постійного нелібералізму. Заклик про те, що слід застосовувати ті самі негнучкі стандарти прав людини, який так відважно захищають деякі європейські високі суди, може бути не правильним» [37, с. 76].

Вчений далі пояснює, що різні види режимів можуть існувати в різних країнах одночасно або ж паралельно залежно від багатьох факторів [37, с. 65]. Хоча стаття Шайо прямо стосується боротьби з тероризмом, вона також торкається принципів діяльності демократичної держави в умовах війни.

В Україні діє режим воєнного стану, встановлений указом Президента та закріплений законом [38; 39]. Тобто, поряд з конституційними та міжнародно-правовими гарантіями діє особливий режим воєнного стану, покликаний на ефективну боротьбу з ворогом. Водночас, діють законодавчі, судові й виконавчі органи, покликані балансувати повноваження між гілками влади. Положення діючого ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачають саме судовий механізм заборони релігійної організації, де застосовується система судової держави, запропонованої Шайо, що передбачає зосередження на належних стандартах, які повинні застосовуватися судовою владою при вирішенні проблеми тероризму, й «намагання покладатися на судовий контроль, хоча й з використанням інших істотних критеріїв, ніж у «звичайному» праві, вказує на щиру відданість верховенству права та демократії» [37, с. 65-71].

Засади мілітарної демократії ставлять слушні питання, які потребують виважених відповідей. Зокрема, Андраш Шайо звертається до необхідності толерування певних груп та забезпечення їх прав, вказуючи, що «толерантність може стати самогубством за певних політичних обставин й далі цитує Лорда Актона: «У якийсь період толерантність зруйнувала б суспільство; в інший - переслідування фатальні для свободи» [37, с. 66]. Автор підкреслює, що застосування процедур для боротьби з тероризмом (що можна продовжити до представників ворога у війні), які застосовні у звичайних справах, можуть бути неспроможними у захисті від загроз, що такі групи несуть [37, с. 80].

Звичайно, Андраш Шайо підкреслює що заходи, спрямовані щодо конкретної «підозрілої» групи, яку важко чітко ідентифікувати, становитимуть високу загрозу впровадженню інституціоналізованої дискримінації й може лише збільшити кількість ворогів для держави [37, с. 82]. Поряд з цим вчений аргументує, що «обмеження діяльності партій і церков і, у разі необхідності, їх розпуск (з тягарем доведення на владі в кожному конкретному випадку), включаючи заборону релігійної пропаганди, також може задовольнити критерій пропорційності згідно з підвищеною терористичною загрозою» [37, с. 78].

Перебування в умовах агресивної повномасштабної російської війни проти України піднімає питання відходу від звичних зобов'язань із захисту прав людини, зокрема, свободи релігії або переконань, має мати серйозні легітимізуючі підвалини. Можливість переходу до засобів держави, спроможної себе захистити, має детально й ґрунтовно пояснюватися органами судової та законодавчої влади. Межі такого відходу й можливості аргументування заборони релігійної організації через її опосередковану або безпосередню участь (що потрібно беззаперечно довести) у війні на боці ворога, потребує подальших ґрунтовних досліджень.



Висновки

заборона релігійна спільнота

Стаття розглянула основні принципи та стандарти взаємодії у правовому таких категорій як безпека та право на свободу релігії або переконань. Заборона обмеження свободи релігії або переконань з мотивів національної безпеки та надзвичайного стану неодноразово підкреслюється в міжнародних стандартах та правових дослідженнях. Незважаючи на це, багато держав апелюють саме до поняття національної безпеки для виправдань суворих релігійних обмежень. В іншому випадку, обмеження з метою захисту безпеки можуть формулюватися як захист громадського порядку чи боротьбу з тероризмом щоб відповідати формальним вимогам міжнародних стандартів. Проте без належного захисту колективних проявів релігійних переконань може поставити під загрозу життєдіяльність усієї громади.

Законопроєкт № 2704 встановлює нелегітимну мету обмеження, заборонену у міжнародному праві й Конституції України й не встановлює жодних критеріїв для застосування заборони. Законопроєкти 8371-1 та 8371 (ухвалений у першому читанні 19 жовтня 2023 року) пропонують приймати заборону певної релігійної організації не на підставі протиправних дій такої організації, чітко визначених у частині 4 статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а за ознакою приналежності до конкретної релігійної спільноти. Прийняття будь-якого із вказаних проєктів у поточних редакціях буде неконституційним та таким, що порушує норми міжнародного права. Як наслідок, замість притягнення до відповідальності та ініціювання вже передбаченої Законом та діючої процедури заборони релігійних організацій, громади справді причетні до неправомірних дій, оскаржуватимуть загальну заборону у національних та міжнародних судових органах з подальшим визнанням нелегітимності заборони.

Попри значний суспільний резонанс, великомасштабну російську війну проти України, суспільні і політичні переконання більшості населення щодо участі УПЦ МП у підриванні територіальної цілісності та суверенітету України необхідно завжди враховувати та орієнтуватися на міжнародно- визнанні принципи захисту прав людини, які відображаються у законодавстві України. В такому законодавстві чітко передбачено єдиний порядок заборони діяльності релігійної організації - судовий. Більше того, підстави для ініціювання такого порядку мають відповідати принципам пропорційності, легітимності та повноти зібраних доказів. У випадку невідповідності згаданим принципам навіть судовий порядок заборони діяльності УПЦ МП буде невиправданим та неконституційним.

Органам прокуратури, у випадку встановлення систематичного, послідовного та довготривалого спонукання до невиконання конституційних обов'язків; грубі порушення громадського порядку; та посягання на права і майно державних, громадських або релігійних організацій, виявлених внаслідок кримінальних обвинувачень та судових вироків проти громад УПЦ МП необхідно звернутися до суду відповідно до статті 16 ЗУ «Свободу совісті та релігійні організації» із заявою про заборону діяльності релігійної організації «Українська православна церква».

Тобто, щоб ініціювати судовий порядок заборони релігійної організації в Україні необхідні судові вироки щодо представників усіх представництв УПЦ МП щоб відповідати вимогам п. 4. статті 16 ЗУ «Свободу совісті та релігійні організації»». Тому, питання залишаться до ефективної роботи правоохоронних органів, яка має будуватися на принципах доказування, визначених у Кримінальному та Кримінально-процесуальному кодексах України, а не на політичній доцільності, чи суспільному запиті на заборону діяльності релігійної організації в цілому. Лише у випадку зібрання належних та достатніх доказів й прийняття обвинувальних актів у державних органів появиться можливість ініціювати судову заборону діяльності УПЦ МП.

Водночас стан війни створює екстраординарні умови та виклики для функціонування демократичної держави. Розуміючи потребу повноцінних та якісних правових досліджень концептів «мілітарна демократія», «превентивна держава», «судова держава», варто наголосити, що правовий дискурс змінюється, коли держава використовує необхідні заходи самозахисту від акту збройної агресії та повноцінної війни. В таких складних справах варто обґрунтовано визначати пріоритетність між правами людини та іншими цінностями як публічний порядок, суспільна безпека та національний суверенітет.



Список використаних джерел

1. Коновальчук, П. Зміст та основні напрями пропаганди Російської православної церкви у контексті гібридної війни Росії проти України. Стратегічна панорама. 2018. № 2. С. 31-36.

2. Mulford, J. Non-state actors in the Russo-Ukrainian war. Connections. 2016. № 15(2). Р. 89-107.

3. Scharffs, B. A Commitment to Religious Freedom as the Bond that Makes Us Free: Reinvigorating Security, Religious Autonomy, and the Good Society. The Review of Faith & International Affairs. 2022. № 20(4). Р. 21-27.

4. Demydova, V. Independence of the Ukrainian Church: How Russia Is Losing Its Soft Power Tool in Ukraine. Akademik Hassasiyetler. 2019. № 6(11), Р. 251-274.

5. Shestopalets, D. Religious Freedom, Conspiracies, and Faith: The Geopolitics of Ukrainian Auto- cephaly. The Review of Faith & International Affairs. 2020. № 18:3. Р. 25-39.

6. Букач, М. Формування безпекової громадянської позиції щодо української православної церкви московського патріархату через просвітницьку діяльність. Духовність особистості: методологія, теорія і практика. 2023. №1. С. 31-44.

7. Чекал, Л. Українські реалії: від свободи совісті-до свободи від чужих квазіконфесійних ідеологем. Науковий журнал «Гуманітарні студії: педагогіка, психологія, філософія». 2022. № 13(4). С. 168-174.

8. OSCE Ministerial Council, Decision No. 3/13, “Freedom of Thought, Conscience, Religion or Belief”, Kyiv, 2013. 2 р.

9. Davis, F. Diplomatic Leadership Development after the “Weaponization of Everything”: Approaching Religion or Belief as a Professional Competence. The Review of Faith & International Affairs. 2022. № 20(4). Р. 68-79.

10. Kiviorg, M. Religious Freedom and Security in Eastern Europe and Central Asia. Staat-Religion- Recht. 2020. Р. 393-410.

11. Kerr, S. Reflections on freedom of religion or belief and security. The Review of Faith & International Affairs. 2022. № 20(2). Р. 61-68.

12. Annicchino, P., Birdsall, J. Introduction: Religion and Comprehensive Security. The Review of Faith & International Affairs. 2022. № 20:4. Р. 1-3.

13. Kerr, S., Heiler, J. Counter-terrorism, Discrimination, and Freedom of Thought, Conscience, Religion, or Belief. The Review of Faith & International Affairs. 2022. № 20(4). Р. 12-20.

14. Kotylko, Y., Ignatenko, A. State registration of religious organizations in Ukraine. Scientific Journal of Polonia University. 2022. № 50(1). Р. 171-179.

15. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 19.10.73. URL: https://za- kon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text.

16. Конституція України (чинна з 1996 р. зі змінами). Офіційний портал Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.

17. Conde, H. Protection of religious freedoms under international humanitarian law and international human rights law in times of armed conflict. U. C. Davis Journal of International Law & Policy. 1999. № 5(1). Р. 95-110.

18. Turk calls on States to combat "the weaponization of religious differences for political purposes". URL: https://www.ohchr.org/en/statements-and-speeches/2023/07/turk-calls-states-combat-weaponization-reli- gious-differences.

19. Elcott, D. M., Anderson, C. C., Cremer, T., Haarmann, V. Faith, Nationalism, and the Future of Liberal Democracy. University of Notre Dame Pess. 2021. 238 р.

20. Organization for Security and Co-Operation in Europe. Freedom of Religion or Belief and Security: Policy Guidance. 2019. 73 р.

21. Fattori, G. Freedom of Religion or Belief is Security: The 2019 OSCE Policy Guidance on FoRB and Security. The Review of Faith & International Affairs. 2022. № 20(4), Р. 4-11.

22. Золотарьова, О. Підстави припинення діяльності УПЦ МП в умовах воєнного стану: політико-правовий аспект. Юридичний вісник. 2022. № (2). С. 148-155.

23. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 року № 987- XII Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 25, ст. 283.

24. Libonati, M. State Constitutions and Legislative Process: The Road Note Taken. BUL Rev. 2009. № 89. Р. 863-870.

25. Законопроєкт № 8371-1 Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо заборони діяльності релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pub- File/1247573 (дата звернення: 10.10.2023).

26. Проект Закону № 8371 Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1622350.

27. Проект Закону № 7204 Про заборону Московського патріархату на території України. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1247793.

28. Vovk, D. The Names of Religions Groups and Security-Related Concerns. ICLRS Blog. 2019. URL: https://talkabout.iclrs.org/2019/10/03/the-names-of-religious-groups-and-security-related-concerns/.

29. Вовк, Д. Між політикою і правом: релігійна свобода на тлі українсько-російського конфлікту. ББК. 2017. № 7. С. 52-64.

30. «Стали на бік ворога». Голова СБУ розповів, скільки вироків отримали священники УПЦ (МП). URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-sbu-vyroky-upts-mp/32373991.html.

31. Wanner, C. An affective atmosphere of religiosity: animated places, public spaces, and the politics of attachment in Ukraine and beyond. Comparative Studies in Society and History. 2020. № 62(1). Р. 68-105.

32. Wanner, C., Pavlenko, V. Cultivating an empathic impulse in wartime Ukraine. Conversations on Empathy. 2023. Р. 135-153.

33. Beimenbetov, S. A comparative analysis of defensive democracy: a cross-national assessment of formal-legal defensiveness in 8 advanced European democracies: doctoral dissertation, University of Exeter, United Kingdom, 2014. 261 p.

34. ECtHR, Godenau v. Germany 29.11.2022 (app. no. 80450/17).

35. Macklem, P. Guarding the perimeter: militant democracy and religious freedom in Europe. SSRN 1660649. 2010. 30 p.

36. Loewenstein, K. Militant democracy and fundamental rights, I. American Political Science Review. 1937. № 31(3). Р. 417-432.

37. Sajo, A. From Militant Democracy to the Preventive State. Const. L. Rev. 2009. № 1. Р. 63-83.

38. Про правовий режим воєнного стану: Закон України. URL: https://zakon. rada. gov.ua/laws/show/389-19# Text.

39. Про введення воєнного стану в Україні: Указ Президента України. URL: https://za- kon.rada.gov.ua/laws/show/64/2022#Text.



References

1. Konovalchuk, P. Zmist ta osnovni napriamy propahandy Rosiiskoi pravoslavnoi tserkvy u konteksti hibrydnoi viiny Rosii proty Ukrainy. Stratehichnapanorama. 2018. № 2. S. 31-36.

2. Mulford, J. Non-state actors in the Russo-Ukrainian war. Connections. 2016. № 15(2). S. 89-107.

3. Scharffs, B. A Commitment to Religious Freedom as the Bond that Makes Us Free: Reinvigorating Security, Religious Autonomy, and the Good Society. The Review of Faith & International Affairs. 2022. № 20(4). S. 21-27.

4. Demydova, V. Independence of the Ukrainian Church: How Russia Is Losing Its Soft Power Tool in Ukraine. AkademikHassasiyetler. 2019. № 6(11), S. 251-274.

5. Shestopalets, D. Religious Freedom, Conspiracies, and Faith: The Geopolitics of Ukrainian Auto- cephaly. The Review of Faith & International Affairs. 2020. № 18:3. S. 25-39.

6. Bukach, M. Formuvannia bezpekovoi hromadianskoi pozytsii shchodo ukrainskoi pravoslavnoi tserkvy moskovskoho patriarkhatu cherez prosvitnytsku diialnist. Dukhovnist osobystosti: metodolohiia, teoriia i praktyka. 2023. №1. S. 31-44.

7. Chekal, L. Ukrainski realii: vid svobody sovisti-do svobody vid chuzhykh kvazikonfesiinykh ideolohem. Naukovyizhurnal “Humanitarnistudii:pedahohika, psykholohiia, filosofiia”. 2022. № 13(4). S. 168174.

8. OSCE Ministerial Council, Decision No. 3/13, “Freedom of Thought, Conscience, Religion or Belief”, Kyiv, 2013. 2 s.

9. Davis, F. Diplomatic Leadership Development after the “Weaponization of Everything”: Approaching Religion or Belief as a Professional Competence. The Review of Faith & International Affairs. 2022. № 20(4). S. 68-79.

10. Kiviorg, M. Religious Freedom and Security in Eastern Europe and Central Asia. Staat-Religion- Recht. 2020. S. 393-410.

11. Kerr, S. Reflections on freedom of religion or belief and security. The Review of Faith & International Affairs. 2022. № 20(2). S. 61-68.

12. Annicchino, P., Birdsall, J. Introduction: Religion and Comprehensive Security. The Review of Faith & International Affairs. 2022. № 20:4. S. 1-3.

13. Kerr, S., Heiler, J. Counter-terrorism, Discrimination, and Freedom of Thought, Conscience, Religion, or Belief. The Review of Faith & International Affairs. 2022. № 20(4). S. 12-20.

14. Kotylko, Y., Ignatenko, A. State registration of religious organizations in Ukraine. Scientific Journal of Polonia University. 2022. № 50(1). S. 171-179.

15. Mizhnarodnyi pakt pro hromadianski i politychni prava vid 19.10.73. URL: https://za- kon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text.

16. Konstytutsiia Ukrainy (chynna z 1996 r. zi zminamy). Ofitsiinyi portal Verkhovnoi Rady Ukrainy. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.

17. Conde, H. Protection of religious freedoms under international humanitarian law and international human rights law in times of armed conflict. U. C. Davis Journal of International Law & Policy. 1999. № 5(1). S. 95-110.

18. Turk calls on States to combat “the weaponization of religious differences for political purposes”. URL: https://www.ohchr.org/en/statements-and-speeches/2023/07/turk-calls-states-combat-weaponization-reli- gious-differences.

19. Elcott, D. M., Anderson, C. C., Cremer, T., Haarmann, V. Faith, Nationalism, and the Future of Liberal Democracy. University of Notre Dame Pess. 2021. 238 s.

20. Organization for Security and Co-Operation in Europe. Freedom of Religion or Belief and Security: Policy Guidance. 2019. 73 s.

21. Fattori, G. Freedom of Religion or Belief is Security: The 2019 OSCE Policy Guidance on FoRB and Security. The Review of Faith & International Affairs. 2022. № 20(4), S. 4-11.

22. Zolotarova, O. Pidstavy prypynennia diialnosti UPTs MP v umovakh voiennoho stanu: polityko- pravovyi aspekt. Yurydychnyi visnyk. 2022. № (2). S. 148-155.

23. Pro svobodu sovisti ta relihiini orhanizatsii: Zakon Ukrainy vid 23 kvitnia 1991 roku № 987-XII Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR (VVR), 1991, № 25, st. 283.

24. Libonati, M. State Constitutions and Legislative Process: The Road Note Taken. BUL Rev. 2009. № 89. S. 863-870.

25. Zakonoproiekt № 8371-1 Pro vnesennia zmin do Zakonu Ukrainy “Pro svobodu sovisti ta relihiini orhanizatsii” shchodo zaborony diialnosti relihiinykh orhanizatsii (ob'iednan), yaki vkhodiat do struktury (ie chastynoiu) relihiinoi orhanizatsii (ob'iednannia), kerivnyi tsentr (upravlinnia) yakoi znakhodytsia za mezhamy Ukrainy v derzhavi, yaka zakonom vyznana takoiu, shcho zdiisnyla viiskovu ahresiiu proty Ukrainy ta/abo tym- chasovo okupuvala chastynu terytorii Ukrainy. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1247573 (data zvernennia: 10.10.2023).

26. Proekt Zakonu № 8371 Pro vnesennia zmin do deiakykh zakoniv Ukrainy shchodo diialnosti v Ukraini relihiinykh orhanizatsii. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1622350.

27. Proekt Zakonu № 7204 Pro zaboronu Moskovskoho patriarkhatu na terytorii Ukrainy. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/pubFile/1247793.

28. Vovk, D. The Names of Religions Groups and Security-Related Concerns. ICLRS Blog. 2019. URL: https://talkabout.iclrs.org/2019/10/03/the-names-of-religious-groups-and-security-related-concerns/.

29. Vovk, D. Mizh politykoiu i pravom: relihiina svoboda na tli ukrainsko-rosiiskoho konfliktu. BBK. 2017. № 7. S. 52-64.

30. “Staly na bik voroha”. Holova SBU rozpoviv, skilky vyrokiv otrymaly sviashchennyky UPTs (MP). URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-sbu-vyroky-upts-mp/32373991.html.

31. Wanner, C. An affective atmosphere of religiosity: animated places, public spaces, and the politics of attachment in Ukraine and beyond. Comparative Studies in Society and History. 2020. № 62(1). S. 68-105.

32. Wanner, C., Pavlenko, V. Cultivating an empathic impulse in wartime Ukraine. Conversations on Empathy. 2023. S. 135-153.

33. Beimenbetov, S. A comparative analysis of defensive democracy: a cross-national assessment of formal-legal defensiveness in 8 advanced European democracies: doctoral dissertation, University of Exeter, United Kingdom, 2014. 261 p.

34. ECtHR, Godenau v. Germany 29.11.2022 (app. no. 80450/17).

35. Macklem, P. Guarding the perimeter: militant democracy and religious freedom in Europe. SSRN 1660649. 2010. 30 p.

36. Loewenstein, K. Militant democracy and fundamental rights, I. American Political Science Review. 1937. № 31(3). S. 417-432.

37. Sajo, A. From Militant Democracy to the Preventive State. Const. L. Rev. 2009. № 1. S. 63-83.

38. Pro pravovyi rezhym voiennoho stanu: Zakon Ukrainy. URL: https://zakon. rada. gov.ua/laws/show/389-19# Text.

39. Pro vvedennia voiennoho stanu v Ukraini: Ukaz Prezydenta Ukrainy. URL: https://za- kon.rada.gov.ua/l aws/show/64/2022#Text.

Размещено на Allbest.ru

...