Стратегічні комунікації в управлінні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій

Стратегічні комунікації в управлінні

Яременко Світлана Андріївна кандидат філологічних наук, доцент кафедри документознавства та інформаційної діяльності

Київ

Анотація

Загалом реалізація ефективної інформаційної політики установи чи держави в багатьох аспектах базується саме на управлінні стратегічними комунікаціями, які відіграють ключову роль у процесах популяризації та формуванні їх позитивного іміджу. У статті на підставі аналізу різних підходів до визначення сутності та змісту проаналізовано поняття стратегічних комунікацій в управлінні установою чи державою й доведено, що відсутність чи нескоординованість стратегічних підходів до здійснення комунікацій призводить до нестабільної та незбалансованої реалізації управлінських рішень в усіх сферах суспільного буття і суттєво зменшують ефективність управлінського механізму в інформаційній сфері як установи, так і держави в цілому.

У статті розкрито способи підвищення й удосконалення рівня продуктивності комунікативного процесу, тобто використання каналів комунікації як способів формування стійких механізмів взаємодії суб'єкта та об'єкта комунікацій, визначено напрями співпраці та взаємоузгодженості дій різних учасників процесу з метою формування єдиного правильного напрямку. Усвідомлення сутності поняття стратегічних комунікацій та вироблення чіткого плану дій посилює позиції управління. Активація, удосконалення, розширення та посилення мережі комунікаційних каналів є визначальними у цьому процесі.

Керування стратегічними комунікаціями передбачає динамічний і безперервний зворотній зв'язок з визначеною аудиторією. Головним аспектом їх ефективності є поширення інформації чіткого та однозначного змісту, що виключає двозначність та маніпуляції неправильного тлумачення, а контексти повідомлень мають бути чітко зрозумілими. Тому в статті розкрито роль структурно-функціональної складової комунікативної підсистеми стратегічних комунікацій в управлінні установою чи державою, проаналізовано поняття стратегічного планування, доведено, що модель адаптивної поведінки - це сучасна модель стратегії для забезпечення ефективного функціонування і досягнення довгострокових цілей.

Ключова роль стратегічних комунікацій в управлінні установою чи державою полягає у здійсненні інформаційних обмінів, скерованих на виконання функцій управління, організацією яких керує комунікативна підсистема управління.

Ключові слова: стратегічні комунікації, стратегічне управління, канали комунікації, управління установою, державне управління.

Abstract

Yaremenko Svitlana Andriivna Candidate of Philological Sciences, Associate Professor at the Chair Documentation and Information Activity, State University of Information and Communication Technologies, Kyiv,

STRATEGIC COMMUNICATIONS IN MANAGEMENT

On the whole realization of effective informative politics of establishment or state in many aspects is based exactly on a management strategic communications that play a key role the processes of popularization and forming of them positive image. In the article on the basis of analysis of the different going near determination of essence and maintenance the concept of strategic communications is exposed in a management establishment or state. It is well-proven that absence of the strategic going near realization of communications results in unstable and unbalanced realization of administrative decisions in all spheres of public existence and substantially diminish efficiency of administrative mechanism in the informative sphere of both establishment and state on the whole.

The methods of increase and improvement of level of the productivity of communicative process are exposed in the article, id est the use of channels of communication as methods of forming of proof mechanisms of co-operation of subject and object of communications, certainly directions of collaboration and interconsistency of actions of different participants of process with the aim of forming of only correct direction. Realization of essence of concept of strategic communications and making of clear plan of actions strengthens management positions. Activating, improvement, expansion and strengthening of network of communication channels is qualificatory in this process.

A management strategic communications envisages a dynamic and continuous feed-back with a certain audience. The main aspect of their efficiency is distribution of information of clear and unambigiuous maintenance that eliminates ambiguity and manipulations of misinterpretation, and contexts of reports must be clearly clear. Therefore in the article the role of structural-functional constituent of communicative subsystem of strategic communications is exposed in a management establishment or state, the concept of the strategic planning is analysed, it is well- proven that a model of adaptive behavior is a modern model of strategy for providing of the effective functioning and achievement of long-term aims.

The key role of strategic communications in a management establishment or state consists in realization of the informative exchanges, sent to implementation of management functions organization of that is managed by the communicative subsystem of management.

Keywords: strategic communications, strategic management, communication channels, institution management, public administration.

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями. Відсутність цілісного системного наукового підходу до теорії стратегічних комунікацій в управлінні зумовлює різноманіття та варіативність поглядів науковців. Предметом дискусій також залишається й багатоплановість терміна «комунікація», що з'явився в науковому обігу ще на початку ХХ ст. Американські дослідники Френк Денс та Карл Ларсон виявили й обґрунтували 126 варіантів його інтерпретацій. У сучасному інформаційному суспільстві нагально постає питання підвищення ефективності стратегічних комунікацій в управлінні, оскільки вони завжди були і є важливою складовою стратегії розвитку як окремої установи чи організації, так і держави в цілому.

Підвищення й удосконалення рівня продуктивності застосування каналів комунікації, формування стійких механізмів взаємодії суб'єкта та об'єкта комунікацій, а також системний моніторинг та аналіз інформаційного поля за результатами поширення стратегічного дискурсу сприяє необхідності розвитку стратегічних комунікацій, тобто застосуванню стратегічного підходу в комунікативній діяльності керівних органів та персоналу установи/держави, що підвищує соціально-психологічний вплив на їх зовнішні та внутрішні структури шляхом інформування або переконання з метою коригування їх діяльності.

Актуальність обраної теми полягає й у необхідності впровадження єдиної системи стратегічних комунікацій в органи державного управління з метою реалізації ефективної інформаційної політики та у зв'язку з невпинним зростанням інформаційної складової у всіх загальнодержавних процесах. Це обумовлює необхідність більш глибоких досліджень у цьому напрямі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тема стратегічних комунікацій активно розглядалась в теоретичних розробках українських дослідників, зокрема варто виокремити наукові доробки Г. Почепцова, В. Шклярука, А. Баровської, В.Бебик, О. Кушнір, Т. Сивак та інших. Вагомими з окресленої тематики є також праці таких вітчизняних науковців, як С. Квіт, І. Пантелейчук, О. Радченко, В. Різун. Серед зарубіжних дослідників у галузі стратегічних комунікацій досить відомими є Крістофер Пол, Пауль Корніш, Джуліан Ліндлі-Френч та багато інших.

Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні ролі стратегічних комунікацій в управлінні установою чи державою та визначенні їх змісту.

Виклад основного матеріалу

В умовах стрімкої глобалізації й розвитку світу науковці створюють схеми, за допомогою яких вирішувалися б сучасні стратегічні проблеми. Поява нових технологій, посилення конкуренції на зовнішніх і внутрішніх ринках продукції та ресурсів сприяють необхідності швидкого пристосування до змін оточуючого середовища, прогнозування дій і розробки стратегії на майбутнє.

Термін «стратегічні комунікації» в науковому обігу почав з'являтися в дослідженнях зарубіжних учених на початку ХХ ст. й трактувався як система стійких та узгоджених заходів, які реалізуються на кількох рівнях: стратегічному, оперативному й тактичному. Це дає можливість визначити й проаналізувати цільову аудиторію, визначити дієві механізми та напрямки поширення створеного стратегічного дискурсу з метою формування та підтримки певного сприйняття процесів та подій [5]. У процесі еволюції використання поняття «стратегічні комунікації» набуло різних тлумачень. Одним з позитивних аспектів стратегічних комунікації у сучасного розумінні є можливість ефективного використання інформації для формування стратегій установи чи держави [5]. комунікативний управління держава

Реалізація ефективної інформаційної політики в багатьох аспектах базується саме на управлінні стратегічними комунікаціями, зокрема у процесах популяризації та формування позитивного іміджу установи чи держави з метою захисту її економічних, соціально-культурних чи політичних інтересів. Відсутність чи нескоординованість стратегічних підходів до здійснення комунікацій з громадськістю призводить до нестабільної та незбалансованої реалізації управлінських рішень в усіх сферах суспільного буття і суттєво зменшують ефективність управлінського механізму в інформаційній сфері як установи, так і держави в цілому.

Окреслюючи роль стратегічних комунікацій в інформаційній політиці України, варто згадати нову редакцію Воєнної доктрини України, затверджену Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року, де стратегічні комунікації трактувалися в якості скоординованих і необхідних до використання комунікативних можливостей держави - публічної дипломатії, зв'язків з громадськістю, військових зв'язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави [1].

В цілому інформаційна політика установи чи держави має відповідати інформаційним викликам та загрозам сучасності, тому необхідно впроваджувати зміну підходів до управління, тобто переходити від реактивного реагування на кризи до прогнозування та управління ризиками.

Керування стратегічними комунікаціями передбачає динамічний і безперервний зворотній зв'язок з визначеною аудиторією. Головним аспектом їх ефективності є поширення інформації чіткого та однозначного змісту, що виключає двозначність та перспективи маніпуляцій неправильного тлумачення, а контексти повідомлень мають бути чітко зрозумілими. Тобто, результат стратегічного успіху в управлінні установою чи державою визначається співпрацею та взаємоузгодженістю дій різних учасників процесу з метою формування єдиного правильного напрямку [8].

В цілому метою стратегічних комунікацій в управлінні є поширення комунікативного дискурсу, спрямованого на підтримку довгострокових стратегічних цілей установи чи держави.

Усвідомлення сутності поняття стратегічних комунікацій та вироблення чіткого плану дій посилює позиції управління. Активація, удосконалення, розширення та посилення мережі комунікаційних каналів є визначальним у цьому процесі. Важливу роль відіграють лідери та керівники, оскільки мають можливість використання стратегічно важливих каналів для поширення інформаційного дискурсу.

Стратегія - це загальний план певної діяльності, який охоплює спосіб досягнення складної цілі за тривалий період. Стратегію розглядають як довгостроковий, послідовний, конструктивний, раціональний, підкріплений ідеологією, стійкий до невизначеності умов середовища план, який супроводжується постійним аналізом та моніторингом в процесі його реалізації та спрямований з певною метою на досягнення успіху в кінцевому результаті. Стратегія має здатність переходити від абстракції до конкретики у вигляді конкретизованих планів для функціональних підрозділів [9]. Засобами стратегії формуються і реалізуються ресурси і можливості, які будуть задіяні у процесі діяльності для мінімізації загроз при досягненні бажаного результату.

Стратегічне управління спирається на людський потенціал як на основу організації, орієнтує функціональну діяльність на запити, здійснює своєчасні зміни, які відповідають викликам з боку оточення і дозволяють створювати конкурентні переваги, що у сукупності дає можливість організації вижити у довготривалій перспективі, досягаючи при цьому своєї мети. Стратегія розробляється в процесі здійснення механізму стратегічного управління. Еволюція систем управління проходила паралельноіз змінами умов діяльності у суспільстві, підвищенням рівня нестабільності зовнішнього середовища. Таким чином, з часом система стратегічного управління все більш ускладнювалася і змінювався її зміст[8].

Сучасна модель стратегії - це модель адаптивної поведінки для забезпечення ефективного функціонування і досягнення довгострокових цілей. В останні роки стратегічне управління дедалі більше доповнюється якісними особливостями: перехід від політики диверсифікації до політики маніпулювання набором профільних видів діяльності; створення незалежних одиниць в межах організації, які самостійно визначають і незалежно здійснюють в межах узгоджених умов стратегію децентралізації повноважень і відповідальності, з одного боку, та високий рівень згуртованості незалежних підрозділів організації, з іншого; запровадження контрактної системи в оформленні відносин між підрозділами, службами, керівництвом на усіх напрямах.

Стратегічне управління - це складна система підходів і методів, що являє собою динамічний процес аналізу, вибору стратегій, планування, забезпечення і реалізації розроблених планів, що полягає в розв'язанні п'яти основних завдань (етапів): 1) визначення майбутнього розвитку організації, тобто формування стратегічного бачення напрямку розвитку організації, 2) усвідомлення необхідності визначеного цільового розвитку і визначення ясної місії, що повинна бути виконана, 3) перетворення стратегічного сценарію і місії у вимірні цілі і завдання, розробка стратегії для досягнення бажаних цільових результатів, 4) реалізація і виконання обраної стратегії кваліфіковано й ефективно, 5) аналіз рівня досягнень поставлених цілей та розгляд нових напрямків розвитку і пропозицій з коректування довгострокових цілей у світлі накопиченого досвіду, зміни умов, нових ідей і нових можливостей [8].

Дослідниця стратегічних комунікацій в публічному управлінні Т.Сивак, аналізуючи практики європейських країн, що були покладені в основу Концепції реформи урядових комунікацій, наголошувала, що вони передбачають запровадження таких основних принципів комунікативної діяльності в управлінні, як розподіл політичної та державної складової комунікативного процесу, визначення стратегічної ролі комунікацій у процесі управління та прийняття рішень, визначення функції комунікацій як профільної для кожного органу влади. розподіл стратегічних та виконавчих функцій, планування та постійний моніторинг комунікативної діяльності, дотримання Кодексу етики комунікацій, фіксовані професійні стандарти і єдина база знань [ 3, с.42].

Дослідниця підкреслює, що концепцією передбачено необхідність суттєвого реформування комунікативної діяльності в управлінні та приділення значної уваги саме стратегічному плануванню й використанню сучасних інноваційних інструментів і технологій у впровадженні стратегічного впливу на цільові аудиторії з метою досягнення стратегічної мети. Зосередивши увагу на відмінності стратегічного й оперативного рівня інформування, яке відрізняється плануванням на перспективу та координацією цього процесу, дослідниця наголошувала на одному з важелів - стратегічному інформуванні, тобто наданні об'єктивної інформації про мету, зміст та механізм реалізації політики, що проводиться органом влади, а також результати її реалізації [3, с 44].

Представники багатьох наукових галузей звертали увагу на багатоаспектність самого явища комунікації й вивчали його в різних площинах.

Розкриваючи роль комунікацій в управлінні установою чи державою, науковці розглядають поетапне розкриття суті комунікації як основи спілкування у чотирьох аспектах: фізична сфера - місце, де відбувається дія, на яку спрямований комунікативний вплив; інформаційна складова - місце, де інформація створюється, обробляється і передається; соціальна сфера - інформація інтерпретується через історичний, культурний, політичний і соціальний досвід; когнітивна сфера - створюється розуміння повідомлення у свідомості людей. Із фізичного простору повідомлення певні дані передаються через інформаційний в соціальну сферу, тобто деталізуються гуманітарною сферою і далі інтерпретуються в когнітивному сприйнятті. Тлумачення слів і вчинків може привести до певних змін у поглядах і поведінці на підтримку й визначених стратегічних цілей [4]. Тому для забезпечення такої передачі повідомлень має бути чітке дотримання певних правил та чітких умов здійснення комунікативного процесу.

Аналізуючи наукові підходи до поняття комунікації, відомий український учений Г. Почепцов вказував на різні аспекти комунікації як соціального явища. Дослідник виокремив кілька підходів до трактування окресленого поняття. В традиційному підході комунікація розглядається як наука про мистецтво мовлення та способи впливу на людей своїм мовленням; філософія та логіка - зразки моделей реального спілкування людей; теорія аргументації - наука про способи та моделі переконання людей, варіанти незаперечної аргументації для доказу власної думки або для спростування тез співрозмовника. Прикладний підхід, зокрема психоаналіз дає можливість розглядати комунікативні процеси як варіанти впливу та роботу з підсвідомістю; ділової комунікації - найраціональніші способи розв'язування ділових проблем; теорії комунікативних обмінів - науки про стратегію і тактику людської поведінки під час обміну інформацією; теорії міжнародних комунікацій розглядають такі різновиди діяльності, як урядові переговори, переклад як засіб міжнародного спілкування, менеджмент комунікативних діалогів у міжнародних ситуаціях [6].

Фізіологічний підхід до теорії комунікації ґрунтується на позиціях лінгвістики, де конкретизуються мовні форми, за допомогою яких відбувається комунікація; семантики, що вивчає значення мовних одиниць, оскільки без формалізації семантики неможливе будь-яке комп'ютерне моделювання людського мислення та спілкування, адже на ній базується комп'ютерна лінгвістика, штучний інтелект; соціолінгвістики, яка досліджує зв'язок соціальних і мовних структур; психолінгвістики - науки про еквіваленти нових процесів у психіці; паралінгвістики - науки про процеси, які супроводжують мовну комунікацію, тобто невербальні комунікації.

Психологічний і соціологічний підходи ґрунтуються на результатах досліджень комунікації у психології і розглядають поведінку окремого індивідуума, групи людей або народу в цілому згідно з менталітетом; відповідно соціологія вивчає комунікації в соціальних структурах [7].

До наведених підходів дослідник В.Дрешпак додає й управлінський підхід, що спрямований на вивчення комунікації як інструмента управління суспільними процесами і спирається на результати досліджень у галузі науки з державного управління, що вивчає цілеспрямовані впливи держави на стан і розвиток суспільних процесів і відносин; політології, що вивчає політичні процеси та явища, практику політичного управління [7].

Підсумовуючи, можемо стверджувати, що для розуміння і визначення поняття комунікації може бути використано різноманітний науковий і прикладний арсенал інструментів різних галузей науки, які не виключають один одного, а можуть використовуватися в комплексі.

Одним із ключових понять у стратегічних комунікаціях є власне комунікативний процес. Комунікативний процес - це обмін інформацією між двома або більшою кількістю суб'єктів. Під час комунікативного процесу реалізуються управлінська, інформативна, емотивна (така, що викликає емоції) і фактична (пов'язана з установленням контактів) функції комунікації[7].

Роль стратегічних комунікацій в управлінні установою чи державою полягає у здійсненні інформаційних обмінів, скерованих на виконання функцій управління, організацією яких керує комунікативна підсистема управління. Загалом комунікативна підсистема управління охоплює суб'єктів взаємодії, інформаційні зв'язки й управлінські відносини, процеси взаємодії суб'єктів управління між собою та з іншими суспільними інститутами. Невід'ємною складовою комунікативної діяльності в управлінні установою чи державою є інфраструктура, що забезпечує творення, передавання й отримання управлінської інформації, тобто інформації, що обертається в цій системі та використовується для реалізації управлінських взаємодій і впливів [10].

В цілому комунікативна підсистема стратегічних комунікацій в управлінні перебуває у динамічній взаємодії з іншими підсистемами управління: організаційною, правовою, кадровою, економічною та іншими, низкою підсистем нижчого рівня, що формують її структуру. Ці підсистеми забезпечують реалізацію управлінських рішень, основними елементами яких є власне повідомлення, що має свою семіотичну форму та зміст; його відправник та одержувач (суб'єкт та об'єкт комунікацій); комунікативний канал; процеси трансляції та сприйняття повідомлення, що включають кодування (створення) та декодування (сприйняття та розуміння) повідомлення.

Розглядаючи структурно-функціональну складову комунікативної підсистеми стратегічних комунікацій в управлінні установою чи державою, виділяють чотири притаманні їм основні складові: 1) соціальна складова - це окремі особи та соціальні групи, які є учасниками комунікативної діяльності, джерелами й одержувачами контенту - саме ця складова визначає сутнісні характеристики комунікативної діяльності загалом; 2) технологічна складова - способи та прийоми створення, трансляції, отримання й розуміння, зберігання повідомлень; 3) технічна складова - системи та засоби створення, трансляції, отримання й декодування, зберігання повідомлень; 4) семіотична складова - окремі знаки та знакові системи, які є формою для контенту, його носіями[9].

Тобто комунікативній підсистемі стратегічних комунікацій в управлінні притаманна гетерогенність, що обумовлена поєднанням в єдине ціле елементів соціальних, технологічних, технічних і знакових систем. З огляду на викладені позиції, комунікативна підсистема управління складається з таких підсистем: 1) підсистеми суб'єктів комунікації; 2) технологічної підсистеми; 3) технічної підсистеми; 4) семіотичної підсистеми. Кожна з них складається з елементів одного роду та виконує специфічні функції.

Висновок

Стратегічні комунікації потребують узгодження усіх аспектів взаємодії сучасних держав з урахуванням національних інтересів і різноманітних культурних особливостей, а також покликані якісно тлумачити та чітко формулювати наративи, спрямовані на цільову аудиторію. Інтерактивна система обміну інформацією комунікаторів та зацікавлених сторін сприяють динамічному, універсальному та ефективному підходу до політики,що має відображати не просто політику уряду, але й національний напрям, схвалений у суспільстві. На міжнародній арені стратегічні комунікації відіграють особливу роль у заходах стабілізації ситуації, оскільки всі цивільно-військові операції залежать від вміння спілкуватися в середовищі критично налаштованих спільнот, а аудиторія є центральним фокусом для операцій зі стабільності.

Підвищення й удосконалення рівня продуктивності застосування каналів комунікації, формування стійких механізмів взаємодії суб'єкта та об'єкта комунікацій, а також системний моніторинг та аналіз інформаційного поля за результатами поширення стратегічного дискурсу сприяє необхідності розвитку стратегічних комунікацій, тобто застосування стратегічного підходу в комунікативній діяльності керівних органів та персоналу установи/держави, що підвищує соціально-психологічний вплив на їх зовнішні та внутрішні структури шляхом інформування або переконання з метою коригування їх діяльності.

В цілому комунікативна підсистема стратегічних комунікацій в управлінні перебуває у динамічній взаємодії з іншими підсистемами управління: організаційною, правовою, кадровою, економічною та іншими, низкою підсистем нижчого рівня, що формують її структуру. Ці підсистеми забезпечують реалізацію управлінських рішень,

Література

1. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України»: Указ Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/555/2015

2. Баровська А. Стратегічні комунікації: досвід НАТО / Стратегічні пріоритети, № 1 (34), 2015. С. 147-151.

3. Сивак Т.В. Принципи стратегічних комунікацій у публічному управлінні / Державне управління: теорія та практика. № 1. 2019. С. 41-49. URL: https://www.researchgate.net/ publication/338207362_Principi_strategicnih_komunikacij_u_publicnomu_upravlinni

4. Дрешпак В. М. Комунікації в публічному управлінні: навч. посіб. Д.: ДРІДУ НАДУ, 2015.168 с.

5. Дубов Д. «Стратегічний наратив»: до проблем реалізації сутнісної складової стратегічних комунікацій в Україні. Аналітична записка / Відділ інформаційної безпеки та розвитку інформаційного суспільства Національного інституту стратегічних досліджень. 2015. № 8. С. 70-84.

6. Почепцов Г. Г. Теорія комунікацій. К.: Київський університет, 1999. 238 с.

7. Почепцов Г. Г. Стратегічні комунікації: стратегічні комунікації в політиці, бізнесі та державному управлінні: навч. посіб. для студ. і аспірантів. Київ: Альтерпрес, 2008. 216 с.

8. Кіслов Д. В. Принципи соціально-етичного маркетингу в державному управлінні. Держава та регіони. Серія: Державне управління. 2013. № 2 (42). С. 171-175.

9. Соловйов С. Г. Основні характеристики стратегічних комунікацій / Вісник Національного університету цивільного захисту України. Серія: Державне управління. 2016. Вип. 1. С. 165-170.

10. Серант А. И. Інформування громадськості у сфері державного управління. Публічне врядування. Енциклопедія державного управління: у 8 т. Київ: НАДУ, 2011. Т. 8. 630 с.

References

1. On the decision of the National Security and Defense Council of Ukraine dated September (2015) "On the new edition of the Military Doctrine of Ukraine": Decree of the President of Ukraine dated September 24, vol. 555/2015. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/555/2015 [in Ukrainian].

2. Barovs'ka, A. (2015), “Strategic communications: NATO experience”, Stratehichni priorytety, vol. 1 (34), pp. 147-152 [in Ukrainian].

3. Syvak, T. (2018). Pryntsypy strategichnykh komunikatsiy [Principles of strategic communications]. Publichne upravlinnya. NADU. Kyiv [in Ukrainian].

4. Dreshpak, V. (2015), Komunikatsii v publichnomu upravlinni: navch. posib. D.: DRIDU NADU, 168 p. [in Ukrainian].

5. Dubov, D. (2015). “Strategic narrative: to the problems of realization of the essential component of strategic communications in Ukraine. Analytical note”, Natsional'ny instytut strategichnyh doslidzhen', vol. 8, pp. 70-84[in Ukrainian].

6. Pocheptsov, G. Theory of communications. Kyiv University [in Ukrainian].

7. Pocheptsov, G. (2008). Strategic communications: strategic communications in politics, business and public administration: training. manual for students and graduate students. Alterpress, 216 p. [in Ukrainian].

8. Kislov, D. (2013). Pruntsypy sotsialno-etychnogo marketyngu v derjavnomu upravlinni [Principles of social and ethical marketing in public administration] , vol. 2, pp. 171-175 [in Ukrainian].

9. Solovyov, S. (2016). Osnovni harakterystyky strategichnykh komunikatsiy [Key Features of Strategic Communications] Visnyk Natsional'nogo universytetu tsyvilnogo zahystu Ukrainu. Seriya: Derjavne upravlinnya. Vol. 1, pp. 165-170. Kyiv [in Ukrainian].

10. Serant, A. (2011). Informuvannya gromadskosti e sferi derjavnogo upravlinnya [Informing the public in the field of public administration] Entsuklopediya derjavnogo upravlinnya: u 8 t. NADU. T. 8. Kyiv [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru