Способи вирішення спорів між інвесторами та державою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Способи вирішення спорів між інвесторами та державою

Линник Олена Анатоліївна аспірант 2 року навчання кафедри публічного та міжнародного права, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Анотація

спор інвестиційний арбітраж

В даній науковій статті розкрито способи вирішення спорів між інвесторами та державою.

Механізми врегулювання спорів між інвестором та державою закріплені в більшості міжнародних інвестиційних угод, надають іноземним інвесторам право вимагати відшкодування збитків, завданих внаслідок імовірних порушень урядами держав зобов'язань, пов'язаних з інвестиціями. Система врегулювання інвестиційних спорів запозичила свої основні елементи із системи комерційного арбітражу, незважаючи на те, що спори між інвесторами та державою часто зачіпають питання публічного інтересу, які зазвичай відсутні в міжнародному комерційному арбітражі.

Інвестиційний арбітраж - це процедура вирішення спорів між спор інвестиційний арбітражіноземними інвесторами та державами. У разі виникнення спору, таким чином, забезпечується доступ до незалежних і кваліфікованих арбітрів, які, відповідно до різних стандартів захисту, передбачених міжнародними угодами, приймають рішення щодо спору і виносять рішення, яке підлягає виконанню.

Механізм МЦУІС є автономним і передбачає внутрішній контроль, який включає положення щодо тлумачення, перегляду та анулювання арбітражних рішень. Ці положення дозволяють будь-якій стороні вимагати перегляду арбітражного рішення у встановлених випадках. При цьому, якщо критерії щодо перегляду рішення МЦУІС не дотримані, це рішення є обов'язковим до виконання та не підлягає оскарженню в національних судах.

Суттєвим питанням щодо виконання рішень МЦУІС є добровільна процедура виконання стороною, яка вимоги якої не були задоволені.

Потенційним шляхом відшкодування збитків для інвесторів також залишається звернення до американського суду, юрисдикція якого підпадає під виняток щодо експропріації, передбачений Законом про іноземні суверенні імунітети.

Рішення арбітражів у справах захисту інвестицій на незаконно контрольованих територіях стають хрестоматійними для арбітражів у всьому світі, відкриваючи новий напрямок для захисту прав інвесторів. Більше того, у багатьох справах за участю українських компаній трибунали підтвердили можливість такого захисту, визнавши свою юрисдикцію на їх розгляд.

Ключові слова: інвестиції, арбітраж, спори, медіація, публічний спір, інвестиційний арбітраж.

Abstract

Lynnyk Olena Anatolyivna 2nd year graduate student of the Department of Public and International Law, Vadym Hetman Kyiv National University of Economics,

METHODS OF RESOLVING DISPUTES BETWEEN INVESTORS AND THE STATE

This scientific article describes ways of resolving disputes between investors and the state.

Mechanisms for settlement of disputes between the investor and the state are enshrined in most international investment agreements, giving foreign investors the right to claim compensation for losses caused by alleged violations by the governments of states of obligations related to investments. The investment dispute settlement system has borrowed its main elements from the commercial arbitration system, despite the fact that investor-state disputes often involve issues of public interest that are usually absent from international commercial arbitration.

Investment arbitration is a procedure for resolving disputes between foreign investors and states. In the event of a dispute, access is thus ensured to independent and qualified arbitrators who, in accordance with the various standards of protection provided for in international agreements, decide on the dispute and render an enforceable decision.

The ICSUIS mechanism is autonomous and provides for internal control, which includes provisions on the interpretation, review and annulment of arbitral awards. These provisions allow either party to request a review of the arbitration award in specified cases. At the same time, if the criteria for revising the decision of the ICSUIS are not met, this decision is binding and cannot be appealed in national courts.

An essential issue regarding the implementation of the decisions of the ICSUIS is the voluntary procedure of implementation by the party whose demands were not satisfied.

A US court whose jurisdiction falls under the Foreign Sovereign Immunities Act's expropriation exception also remains a potential avenue of redress for investors.

Arbitration decisions in cases of protection of investments in illegally controlled territories are becoming textbooks for arbitrations around the world, opening a new direction for the protection of investors' rights. Moreover, in many cases involving Ukrainian companies, tribunals have confirmed the possibility of such protection, recognizing their jurisdiction over them.

Keywords: investment, arbitration, disputes, mediation, public dispute, investment arbitration.

Постановка проблеми

Регулювання міжнародних інвестицій, у тому числі вирішення інвестиційних спорів, відіграє значну роль в розвитку законодавства щодо поводження та правового статусу іноземних осіб протягом останніх кількох століть. Офіційні договори, що регулюють міжнародну торгівлю, відомі як договори про дружбу, торгівлю та мореплавство, набули поширення в період після Другої світової війни, а функція захисту інвестицій у цих договорах стала домінуючою та еволюціонувала у двосторонні договори про взаємний захист інвестицій. У цей період було здійснено низку ініціатив щодо створення багатосторонньої правової бази для інвестицій.

Очевидно, що у деяких випадках держави порушують свої зобов'язання щодо гарантування прав інвесторів, і у таких випадках саме роль органів публічної влади є ключовою у тому, щоб виявити недоліки публічного адміністрування, що призвели до порушень прав та інтересів інвесторів, і вжити заходів щодо усунення таких недоліків. Водночас у багатьох ситуаціях держави відмовляються визнавати порушення прав та інтересів інвесторів, що залишає останнім лише варіант із зверненням до суду або арбітражу. У такому випадку, ураховуючи потенційну упередженість судових органів держави проти іноземного інвестора, набагато доцільніше звертатися до арбітражів, які не обмежені прив'язкою до певної держави та, як правило, мають інтернаціональний склад арбітрів. З огляду на це важливо виділити, яким чином здійснюється вирішення спорів між інвесторами та державою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі питання інвестицій та інвестиційної діяльності в Україні були предметом наукових досліджень І.Б. Юрчик, А.А. Маценко, Л.О. Чернишова, В.В. Сазонової, Т.Г. Венгуренко, В.В. Плахотнюк, Л.М. Борщ та ін.

Метою статті є розкриття способів вирішення спорів між інвесторами та державою.

Виклад основного матеріалу

Наразі міжнародне інвестиційне право існує у вигляді фрагментарної системи двосторонніх інвестиційних договорів, укладених з метою залучення ПІІ. Значні темпи глобалізації збільшили популярність укладення двосторонніх угод про захист інвестицій (Bilateral investment treaty, далі - (BIT). Протягом 1970-х років було зафіксовано понад 1000 випадків націоналізації державами приватних інвестицій, що обгрунтувало нагальну потребу в захисті іноземних інвесторів від несправедливого та свавільного поводження з боку держав більш очевидною і призвело до розповсюдження BIT [1]. Сприяння залученню інвестицій і, відповідно, економічному розвитку договірних сторін є метою BIT. Такі угоди, як правило, укладають дві держави між собою для взаємного гарантування прав та захисту інтересів інвесторів однієї з держав на території іншої. Інвестиційний арбітраж є міжнародним механізмом врегулювання спорів, який пропонує правовий захист і сприяє деполітизації інвестиційних спорів.

Слід визнати, що BIT надають іноземним інвесторам значні гарантії, яких мають додержуватися держави. Ураховуючи широке застосування BIT і високу ефективність інвестиційних арбітражних судів, BIT є перспективним механізмом сприяння відповідальності за порушення прав інвесторів. Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про заохочення та взаємний захист інвестицій, ратифікована у 1999 році (далі - UA|RU BIT), стала наріжним каменем юридичної боротьби України проти РФ у період з 2014 року. І хоча денонсація даної Угоди відбудеться у 2025 році, Україна та українські інвестори усе ще мають час для отримання компенсації за захоплені РФ активи в арбітражах, про що зазначу детальніше згодом.

Арбітраж у спорах між інвесторами та державами може часто вимагати узгодження доктрин міжнародного публічного права з приватно-правовими принципами договірного права. Це гібридне джерело прав породжує нові питання і, зокрема, проблеми, пов'язані з арбітражними рішеннями та юрисдикційними питаннями [2].

Завдяки Нью-Йоркській конвенції 1958 року про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень арбітражне рішення визнається та підлягає виконанню в більшості країн світу, у тому числі в Україні. Більшість BIT містять положення про вирішення спорів, що фактично надає право інвестору захищати свої права в арбітражі, ініціюючи арбітражний розгляд відповідно до договору. Якщо держава, яка уклала BIT, порушує свої зобов'язання перед інвестором, перелічені в BIT, інвестор може обійти національні судові системи і подати позов проти держави безпосередньо до міжнародного арбітражного суду. Існує достатня кількість арбітражних інституцій, до яких звертаються для вирішення спорів, що виникають в рамках виконання BIT. Провідною міжнародною арбітражною установою, що займається вирішенням інвестиційних спорів, є Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів.

Перевагами обрання процедури Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС), який входить до Групи Світового банку, як способу вирішення інвестиційних спорів, є те, що МЦУІС:

• був створений державами саме для вирішення міжнародних інвестиційних спорів з метою підтримання ретельного балансу між інтересами інвесторів та держав;

• є єдиною установою, яка може застосовувати основні набори правил, що пропонуються для інвестиційного арбітражу та примирення в інвестиційних договорах, контрактах та законодавстві. Жодна інша установа не має повноважень розглядати справи відповідно до Конвенції МЦУІС;

• має усталену практику ефективно відмовляти у розгляді безпідставних позовів;

• Як неприбуткова міжнародна організація, процедура МЦУІС є найбільш економічно ефективним варіантом вирішення інвестиційних спорів. Вартість розгляду справи у МЦУІС нижчою, ніж вартість, що застосовується в арбітражах під егідою ЮНСІТРАЛ;

• розглядає запити на арбітраж і реєструє їх лише в тому випадку, якщо спір явно не виходить за межі його юрисдикції.

Механізм МЦУІС є автономним і передбачає внутрішній контроль, який включає положення щодо тлумачення, перегляду та анулювання арбітражних рішень. Ці положення дозволяють будь-якій стороні вимагати перегляду арбітражного рішення у встановлених випадках. При цьому, якщо критерії щодо перегляду рішення МЦУІС не дотримані, це рішення є обов'язковим до виконання та не підлягає оскарженню в національних судах.

Суттєвим питанням щодо виконання рішень МЦУІС є добровільна процедура виконання стороною, яка вимоги якої не були задоволені. Добровільна процедура виконання, звісно, передбачає диспозитивність, чим користуються окремі особи для невиконання рішень вчасно та у повному обсязі. Тим не менше, сторона, вимоги якої було задоволено, має право звернутися до національного суду з вимогою про примусове виконання рішення МЦУІС.

Одним із прикладів примусового виконання рішення було звернення Латвійської Республіки до Київського апеляційного суду про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів від 17 березня 2021 року (справа N° ARB/17/5) за позовом Євгена Казьміна до Латвійської Республіки про порушення зобов'язань щодо інвестицій, відшкодування збитків [3].

Пан Казьмін інвестував у KVV Liepajas Metalurgs, металургійний завод на західному узбережжі Латвії. Між паном Казьміним та Латвією виник спір щодо дій Латвії в процесі тендеру та подальших дій, які нібито призвели до збитковості металургійного заводу та зрештою спричинили його неплатоспроможність у 2016 році. У лютому 2017 року пан Казьмін подав позов до МЦУІС [4].

У квітні 2020 року на вимогу Латвії МЦУІС постановив, що пан Казьмін повинен надати забезпечення судових витрат. Пан Казьмін проігнорував наказ і не виконав його. МЦУІС оголосив провадження закритим відповідно до Арбітражного правила 38(1) Конвенції про врегулювання інвестиційних спорів між державами та громадянами інших держав та виніс своє рішення 24 березня 2021 року. У рішенні пана Казьміна зобов'язали відшкодувати Латвії витрати на арбітражний розгляд у розмірі 3 223 212, 40 євро.

Латвія успішно подала заяву про виконання арбітражного рішення до Київського апеляційного суду, який 18 жовтня 2021 року зобов'язав Казьміна виконати рішення МЦУІС щодо сплати витрат на арбітражний розгляд. Не погоджуючись із цим рішенням пан Казьмін подав апеляційну скаргу до Верховного Суду на рішення Київського апеляційного суду. 2 вересня 2022 року Верховний Суд відхилив скаргу пана Казьміна та підтвердив, що рішення МЦУІС має бути визнане та підлягає виконанню в Україні.

Це рішення і справа в цілому демонструє не так можливості щодо захисту порушених прав інвестора, як процесуальну визначеність, дотримання процесуальної форми та гарантій, у тому числі держави, якою у цьому випадку була Латвія. Дана справа показує, як особа, звернувшись за захистом порушеного в іноземній юрисдикції права, через процесуальну помилку була змушена сплатити більше трьох мільйонів євро. Разом із тим ця справа стала справжньою перевіркою для судів України, які послідовно дотримувалися законодавства України та забезпечили виконання зобов'язань власного громадянина перед іноземною державою. Завдяки цьому Україна однозначно підтвердила свій сталий рух на шляху до встановлення верховенства права та виконання міжнародних зобов'язань, що особливо важливо у період війни, та привернула увагу потенційних іноземних інвесторів, які значно впевненіше будуть розраховувати на судовий захист в Україні.

Іншим прикладом міжнародної арбітражної установи є Комісія Організації Об'єднаних Націй з міжнародного торговельного права (ЮНСІТРАЛ). Більшість сучасних правових систем передбачають застосування Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж 1985 року (далі - Типовий закон), який регулює процедуру арбітражного розгляду. Зокрема, Україна інтегрувала Типовий закон у Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж”, визначивши у його преамбулі, що “Закон виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в типовому законі, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві”. Спори за даними правилами розглядаються Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України. Іншими відомими арбітражами світу є: Лондонський Міжнародний арбітражний суд (LCIA); Міжнародний арбітражний центр у Відні (VIAC); Арбітражний Інститут при Торговій Палаті Стокгольма (SCC); Міжнародний Арбітражний Суд при Міжнародній Торговій Палаті у Парижі (ICC).

Медіацію можна визначити як "структурований процес комунікації, в якому неупереджена третя сторона працює зі сторонами конфлікту для пошуку взаємоприйнятних рішень їхнього спору таким чином, щоб задовольнити їхні інтереси, що стоять на кону". Процес медіації складається з чотирьох основних етапів: фаза підготовки до переговорів ("переговори про переговори"), переговори за посередництва медіатора, досягнення домовленості та імплементація [5].

Медіація, на відміну від арбітражу не стала широко застосовуваним механізмом вирішення спорів між інвесторами та державою. Хоча МЦУІС і передбачає процедуру примирення (медіації), за статистикою лише 13 справ з 803 справ, тобто 1,5% справ, що надійшли до МЦУІС, були справами про примирення [6]. Існує кілька ініціатив міжурядових, державних і приватних організацій, спрямованих на просування та реформування медіації у відносинах між інвесторами та державою. Робоча група III ЮНСІТРАЛ вивчає медіацію як метод вирішення спорів між інвесторами та державою. Прийняття у 2019 році Конвенція ООН “Про міжнародні угоди за результатами медіації”, відомої як Сінгапурська конвенція, також може розглядатися як схвалення медіації низкою держав.

Зазначені способи вирішення інвестиційних спорів в цілому не мали б нагального значення для України в контексті захисту власних інвестицій, якби не дві обставини:

• збройна агресія РФ, що призвела до знищення та втрати активів українських компаній у надвеликих обсягах;

• інноваційність підходів українських юристів та їхніх іноземних колег у питанні застосування UA|RU BIT для компенсації збитків, завданих через російську агресію.

Розпочинаючи дослідження цього практичного питання, не можна не зазначити, що UA|RU BIT не проектувався для захисту порушених прав українських компаній від російської агресії. Документ, на перший погляд, доволі одноплановий, створений для регулювання відносин по лініям український інвестор - РФ та російський інвестор - Україна. Як показала арбітражна та, згодом, судова практика, UA|RU BIT виявився набагато більш функціональним.

Першопрохідцем у застосуванні UA|RU BIT для компенсації завданих збитків стало АТ “Ощадбанк” (Ощадбанк), який у липні 2015 року направив офіційне повідомлення до уповноважених представників РФ щодо претензій через незаконне поводження з інвестиціями, що належать Ощадбанку в Криму, в порушення численних положень UA|RU BIT, а також міжнародного права.

Цим повідомленням Ощадбанк інформував Росію про існування спору та наполягання на врегулюванні суперечки з метою компенсації Ощадбанку завданих збитків. Оскільки Росія не відповіла, Ощадбанк скористався своїм правом і розпочав арбітражний процес проти РФ.

Варто зазначити, що РФ усвідомлено уникала розгляду подібних справ у арбітражах, через свою позицію. Українські компанії використовували наступний підхід: оскільки територія Автономної Республіки Крим (АРК) була тимчасово окупованою та анексованою РФ, що було офіційно визнано останньою, це означало доведеність фактичного контролю РФ над даною територією. Тобто, українські компанії, не визнаючи АРК частиною РФ, вказували, що саме РФ відповідає за порушення прав інвесторів на території півострову, оскільки РФ контролює цю територію. Таким чином, українська компанія, яка мала активи у Криму станом на момент його захоплення, мала підпадати під визначення “інвестора” згідно UA|RU BIT, і мала право користуватися гарантіями, які РФ, згідно UA|RU BIT, мала б надавати інвесторам.

Ощадбанк застосував відповідну конструкцію, вказавши, що РФ не виконала зобов'язань за UA|RU BIT, через що Ощадбанк як інвестор втратив приблизно 1 мільярд доларів США активів у підконтрольній РФ АРК. Арбітраж, відповідно, став обов'язковим процесом, який надав Ощадбанку можливість реалізовувати свої права незалежно від того, бере в ньому участь Російська Федерація чи ні.

18 січня 2016 року Ощадбанк подав заяву про арбітражний розгляд проти Росії згідно з Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі 1976 року в Арбітражному трибуналі у Парижі (справа Oschadbank v. Russian Federation, ППТС № 2016-14).

У листопаді 2018 року Арбітражний трибунал у Парижі задовольнив вимогу Ощадбанку щодо компенсації $1,3 млрд збитків, завданих внаслідок втрати активів на території АРК через дії РФ. На той момент Ощадбанк став першою держкомпанією та банківською установою, яка виграла справу проти

Росії щодо збитків після анексії АРК. Росія ж не визнала рішення міжнародного арбітражу й відмовилася компенсовувати збитки Ощадбанку.

30 березня 2021 року Апеляційний суд Парижа скасував рішення арбітражу про компенсацію $1,3 млрд Ощадбанку за експропріацію майна в АР Крим. Суд підтримав позицію Росії про відсутність в арбітражного трибуналу юрисдикції на розгляд спору. РФ вдалося довести, що кримське відділення Ощадбанку було створено до 1 січня 1992 року, тобто в радянський період. У зв'язку з цим активи банку нібито не підпадають під дію UA|RU BIT. На даному етапі можна було чітко простежити стратегічний підхід РФ до подібних процесів - відмова від участі в арбітражному розгляді та оскарження рішення арбітражу в апеляційному суді відповідної держави.

У грудні 2022 року в українських ЗМІ почали з'являтися повідомлення, у тому числі від заступниці міністра юстиції Ірини Мудрої, що Верховний суд Франції скасував рішення Апеляційного суду м. Парижа та залишив у силі рішення Міжнародного Арбітражу про стягнення з РФ на користь Ощадбанку 1,3 мільярда доларів США плюс відсотки, які будуть нараховуватись з моменту винесення рішення до часу фактичної компенсації (близько 100 тисяч доларів США щоденно) [7].

Проте згідно з текстом рішення (англійською та французькою) від 7 грудня 2022 року, повідомлення в українських ЗМІ про присудження 1,3 мільярда доларів США плюс відсотки не відповідає дійсності. Відповідно до рішення Верховного суду Франції, справу було направлено на повторний розгляд в Апеляційному суді Парижа. Подальших судових рішень у справі з того часу не було, тобто судовий процес, що розпочався в 2015 році, триває [8]. Тим не менше, дана справа стала рушієм наступних подібних процесів, у тому числі більш успішних, ніж кейс Ощадбанку.

У 2015 році АТ КБ “ПриватБанк” подав позов до Арбітражного суду проти РФ відповідно до UA|RU BIT. У цьому арбітражному провадженні, від участі в якому РФ обрала ухилитися, Постійною палатою третейського суду у Гаазі (далі - “ППТС”) було винесене проміжне арбітражне рішення від 24 лютого 2017 року та часткове арбітражне рішення від 04 лютого 2019 року на користь ПриватБанку, прийнявши основні позиції ПриватБанку щодо певних юрисдикційних питань та підтвердивши, що РФ порушила свої зобов'язання як гаранта активів ПриватБанку в АРК.

У 2019 році РФ відновила свою участь у провадженні та звернулася із заявою до Апеляційного суду у місті Гаага в Нідерландах, у якій просила переглянути або скасувати такі арбітражні рішення. 19 липня 2022 року Апеляційний суд у повному обсязі відхилив вимоги РФ щодо оскарження [9].

У жовтні 2016 року Нафтогаз та шість інших компаній Групи Нафтогаз ініціювали арбітражне провадження (справа PCA №2 2017-16) проти Російської

Федерації на підставі UA|RU BIT. Нафтогаз звернувся до Постійної палати третейського суду в Гаазі з вимогою зобов'язати РФ виплатити компенсацію за порушення UA|RU BIT, в тому числі за незаконну експропріацію стратегічно важливих енергетичних інвестицій Нафтогазу в АРК в 2014 році.

У лютому 2019 року ППТС винесла рішення на користь Нафтогазу. ППТС підтвердила свою юрисдикцію у справі та визнала, що РФ незаконно експропріювала інвестиції Нафтогазу, порушивши свої зобов'язання за UA|RU BIT. В остаточному рішенні ППТС зобов'язав РФ виплатити Групі Нафтогаз 4 222 875 858,81 доларів США.

У липні 2022 року Апеляційний суд міста Гаага підтвердив юрисдикцію ППТС у цій справі та відхилив скаргу РФ про скасування рішення ППТС.

Як і очікувалося у цій справі, РФ відмовилася добровільно виконувати рішення ППТС згідно своїх зобов'язан за Конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. З огляду на це, 22 червня 2023 року Нафтогаз звернувся до районного суду США у Дистрикті Колумбія із заявою про стягнення присудженої компенсації [10].

Важливість подібних арбітражів важко переоцінити. У них вперше за історію інвестиційного арбітражу розглядалося питання захисту інвестицій на незаконно контрольованих територіях. Рішення арбітражів у цих справах стають хрестоматійними для арбітражів у всьому світі, відкриваючи новий напрямок для захисту прав інвесторів. Більше того, у багатьох справах за участю українських компаній трибунали підтвердили можливість такого захисту, визнавши свою юрисдикцію на їх розгляд. Це питання стало особливо актуальним під час російського збройного вторгнення 2022 року, під час якого українські компанії втратили активів на мільярди доларів США. Успішні кейси Нафтогазу та Приватбанку допоможуть постраждалому бізнесу у майбутньому отримати компенсацію єдиним, наразі, дієвим шляхом.

Можна презуміювати, що потенційним шляхом відшкодування збитків для інвесторів також залишається звернення до американського суду, юрисдикція якого підпадає під виняток щодо експропріації, передбачений Законом про іноземні суверенні імунітети (англ. Foreign Sovereign Immunities Act, далі - FISA), який дозволяє подавати позови проти іноземних держав за порушення міжнародного права, що призвели до втрати майна, якщо це майно перебуває у власності або під управлінням агентства чи органу іноземної держави, що займається комерційною діяльністю в США.

Слід зазначити, однак, що судовий процес у федеральному суді США може бути тривалим і успіх не гарантований у кожному випадку. Також не виключено, що Росія може відмовитися визнавати або виконувати будь-яке рішення, винесене проти російських агентств та органів американським судом. При цьому виконання будь-якого рішення, винесеного проти російських агентств та органів, може бути легшим, ніж виконання рішення проти самої Російської Федерації. Російські агентства та органи, які наведено вище, можуть мати відокремлене майно на території США, на яке може бути звернене стягнення у разі відмови РФ виконувати рішення суду.

Література

1. Human Rights Council, Business and Human Rights: Further Steps Toward the Operationalization of the "Protect, Respect and Remedy" Framework, 22, U.N. Doc. A/HRC/14/27 (Apr. 9, 2010) (prepared by John Ruggie).

2. Інформація Віденського міжнародного арбітражного центру https://www.viac.eu/ en/investment-arbitration

3. Судове рішення у справі № 824/182/21. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/ 106141305#

4. Eugene Kazmin v. Republic of Latvia, ICSID Case No. ARB/17/5. URL: https://jusmundi.com/ fr/document/decision/en-eugene-kazmin-v-republic-of-latvia-none-currently-available-friday- 3rd-february-2017

5. Mediation and Dialogue Facilitation in the OSCE: Reference Guide. URL: https://www.osce.org/ files/f/documents/b/0/126646.pdf

6. The ICSID Caseload - Statistics. Issue 2021-1. World Bank. URL: https://icsid.worldbank.org/ sites/default/files/publications/The%20ICSID%20Caseload%20Statistics%20%282021-1%20Edition% 29%20ENG.pdf

7. Верховний суд Франції підтвердив: РФ винна Ощадбанку $1,1 мільярда плюс відсотки за Крим. URL: https://www.epravda.com.ua/news/2022/12/7/694723/

8. Oschadbank v. Russian Federation, PCA Case No. 2016-14. URL: https://jusmundi.com/ en/document/decision/en-oschadbank-v-russian-federation-none-currently-available-friday-1st- j anuary-2016#decision_4484

9. PJSC CB PrivatBank and Finance Company Finilon LLC v. The Russian Federation, PCA Case No. 2015-21. URL: https://jusmundi.com/en/document/decision/nl-pjsc-cb-privatbank- and-finance-company-finilon-llc-v-the-russian-federation-uitspraak-van-het-gerechtshof-in-den- haag-tuesday- 19th-july-2022#deci sion_25788

10. NJSC Naftogaz of Ukraine, PJSC State Joint Stock Company Chornomornaftogaz, PJSC Ukrgasvydobuvannya and others v. The Russian Federation, PCA Case No. 2017-16. URL: https://jusmundi.com/en/document/decision/nl-pjsc-cb-privatbank-and-finance-company-finilon- llc-v-the-russian-federation-uitspraak-van-het-gerechtshof-in-den-haag-tuesday-19th-july-2022# decision_25788

References

1. Human Rights Council, Business and Human Rights: Further Steps Toward the Operationalization of the "Protect, Respect and Remedy" Framework, 22, U.N. Doc. A/HRC/14/27 (Apr. 9, 2010) (prepared by John Ruggie). [in English].

2. Informatsiia Videnskoho mizhnarodnoho arbitrazhnoho tsentru [Information from the Vienna International Arbitration Center] Retrieved from https://www.viac.eu/en/investment- arbitration [in Ukrainian].

3. Sudove rishennia u spravi [Court decision in the case] № 824/182/21. Retrieved from https://reyestr.court.gov.ua/Review/106141305# [in Ukrainian].

4. Eugene Kazmin v. Republic of Latvia, ICSID Case No. ARB/17/5. Retrieved from https://jusmundi.com/fr/document/decision/en-eugene-kazmin-v-republic-of-latvia-none-currently- available-friday-3rd-february-2017 [in English].

5. Mediation and Dialogue Facilitation in the OSCE: Reference Guide. Retrieved from https://www.osce.Org/files/f/documents/b/0/126646.pdf [in English].

6. The ICSID Caseload - Statistics. Issue 2021-1. World Bank. Retrieved from https:// icsid.worldbank.org/sites/default/files/publications/The%20ICSID%20Caseload%20Statistics%20% 282021-1%20Edition%29%20ENG.pdf [in English].

7. Verkhovnyi sud Frantsii pidtverdyv: RF vynna Oshchadbanku $1,1 miliarda plius vidsotky za Krym [The Supreme Court of France confirmed: the Russian Federation owes Oschadbank $1.1 billion plus interest for Crimea] Retrieved from https://www.epravda.com.ua/ news/2022/12/7/694723/

8. Oschadbank v. Russian Federation, PCA Case No. 2016-14. Retrieved from https://jusmundi.com/en/document/decision/en-oschadbank-v-russian-federation-none-currently- available-friday-1st-january-2016#decision_4484 [in English].

9. PJSC CB PrivatBank and Finance Company Finilon LLC v. The Russian Federation, PCA Case No. 2015-21. Retrieved from https://jusmundi.com/en/document/decision/nl-pjsc-cb- privatbank-and-finance-company-finilon-llc-v-the-russian-federation-uitspraak-van-het-gerechtshof- in-den-haag-tuesday-19th-july-2022#decision_25788 [in English].

10. NJSC Naftogaz of Ukraine, PJSC State Joint Stock Company Chornomornaftogaz, PJSC Ukrgasvydobuvannya and others v. The Russian Federation, PCA Case No. 2017-16. Retrieved from https://jusmundi.com/en/document/decision/nl-pjsc-cb-privatbank-and-finance- company-finilon-llc-v-the-russian-federation-uitspraak-van-het-gerechtshof-in-den-haag-tuesday- 19th-july-2022#decision_25788 [in English].

Размещено на Allbest.ru