Феномен юстиції та його місце у діяльності держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен юстиції та його місце у діяльності держави

Куненко Ірина Сергіївна кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

В статті досліджуються теоретичні аспекти поняття «юстиція», зазначається, що незважаючи на широке використання, нема його однозначного трактування та застосування. Так, в одних джералах юстицію розглядають як діяльність держави у встановлених межах, спрямовану на запобігання, виявлення та усунення порушень права або систему органів та установ держави, основним завданням яких є реалізація державної правової політики, що спрямована на підтримання законності, захисту прав та свобод людини та громадянина, забезпечення функціонування системи правосуддя; в інших поняття «юстиція» може вживатися без конкретно визначеного юридичного змісту й навантаження, або його використання обмежується сферою правосуддя і пов'язується виключно зі здійсненням судочинства. З огляду на вищезазначене, пропонується досліджувати феномен юстиції у контексті управлінської діяльності держави. Особливий акцент робиться на тісному зв'язку юстиції з виконанням державою своїх функцій, що мають на меті забезпечити дотримання законності та захист прав і свобод людини. Автор констатує, що поняття юстиції значною мірою охоплює зміст поняття «правоохоронна діяльність», воно пов'язується з діяльністю тих органів держави, які традиційно відносять до правоохоронних. Водночас діяльність такого органу, як міністерство юстиції або вища рада правосуддя не розглядається однозначно як правоохоронна. Тому робиться висновок, що поняття юстиції необхідно розглядати у зв'язку з діяльністю держави, пов'язаною так чи інакше з порушенням права, на відміну від творення та реалізації (запровадження) права. Пропонується визначати юстицію як сферу діяльності органів публічної влади держави, а також органів та установ, пов'язаних із діяльністю відповідних органів (адвокатура, нотаріат тощо), що реалізується шляхом здійснення правоохоронної функції держави, і спрямована на запобігання, виявлення та усунення порушень права з метою утвердження справедливості та законності в суспільстві, реалізації прав і свобод людини.

Ключові слова: діяльність держави, правоохоронна діяльність, функції держави, юстиція.

Abstract

Kunenko Iryna Serhiivna PhD in Law, Associate Professor

THE PHENOMENON OF JUSTICE AND ITS PLACE IN THE ACTIVITIES OF THE STATE

The article analyzes the theoretical aspects of the concept of «justice» and notes that despite its widespread use, there is no unambiguous interpretation and application thereof. Thus, in some sources, justice is viewed as the state's activity within the established limits aimed at preventing, detecting and eliminating violations of law, or a system of bodies and institutions of the state whose main task is to implement the state legal policy aimed at maintaining the rule of law, protecting human and civil rights and freedoms, and ensuring the functioning of the justice system; in others, the concept of «justice» may be used without a specifically defined legal content and burden, or its use is limited to the sphere of justice and related matters. Given the above, the author proposes to study the phenomenon of justice in the context of the state's administrative activities. Particular emphasis is placed on the close connection between justice and the performance by the state of its functions aimed at ensuring the rule of law and protection of human rights and freedoms.

The author states that the concept of justice largely encompasses the content of the concept of «law enforcement» and is associated with the activities of those state bodies which are traditionally referred to as law enforcement. At the same time, the activities of such a body as the Ministry of Justice or the High Council of Justice are not unambiguously considered as law enforcement. Therefore, it is concluded that the concept of justice should be considered in connection with the activities of the state related in one way or another to the violation of law, as opposed to the creation and implementation (enforcement) of law. It is proposed to define justice as the sphere of activity of public authorities of the state, as well as bodies and institutions related to the activities of the relevant bodies (the Bar, notaries, etc.), which is realized through the exercise of the law enforcement function of the state, and is aimed at preventing, detecting and eliminating violations of law with a view to establishing justice and legality in society, and realizing human rights and freedoms.

Keywords: state activity, law enforcement, state functions, justice.

Постановка проблеми

Для будь-якої правової держави одним із ключових питань є гарантованість реалізації громадянами своїх прав і свобод, яка безпосередньо залежить від забезпечення їх надійної охорони та захисту, відновленні порушеного права. Найбільш тісно саме з такою діяльністю традиційно, хоч і не завжди усвідомлено, пов'язують правознавці феномен юстиції.

Варто зауважити, що термін «юстиція» є широковживаним та використовується в юридичній науці, практиці, рішеннях судів, міститься у законодавстві. Але, попри це до цього часу однозначного трактування ні в юридичній теорії, ні на практиці не має. Зокрема, дане поняття може вживатися без конкретно визначеного юридичного змісту й навантаження, або його використання обмежується сферою правосуддя і пов'язується виключно зі здійсненням судочинства. Крім того, «юстиція» трактується як діяльність держави у встановлених межах, спрямована на запобігання, виявлення та усунення порушень права або як система органів та установ держави, основне завдання яких - реалізація державно-правової політики, що спрямована на підтримання законності, захист прав і свобод людини й громадянина, забезпечення функціонування системи правосуддя. Незважаючи на відсутність єдиної точки зору щодо тлумачення і використання поняття «юстиція», очевидним є той факт, що феномен юстиції існує в державі, а отже пов'язаний з її діяльністю, а значить і з діяльністю державних органів, які належать до певних гілок державної влади.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Серед публікацій, на яких ґрунтується дана стаття, варто назвати роботи таких науковців як Р. Ботвінов, Й. Горінецький, О. Гусарєва, О. Полковніченко, М. Теплюк, Ю.Тихомиров, О.Ющик.

Мета статті - дослідити роль і місце юстиції в діяльності держави та надати визначення поняття «юстиція».

Виклад основного матеріалу

На нашу думку, для того, щоб визначити, яке місце в діяльності держави належить юстиції, перш за все необхідно визначити, що таке «діяльність держави». Для цього потрібно уявити державу як певного суб'єкта, який здійснює певну діяльність у загальному процесі життєдіяльності суспільства.

В даній статті держава буде розглядатися як форма організації суспільства, що виступає у формі публічної влади. За основу ми взяли визначення держави, які містяться в юридичній науці. Зокрема, держава - це форма особливої організації публічної влади одного класу, блоку класових сил, соціальної групи, всього народу, що має спеціальний апарат управління та примусу, є офіційним представником суспільства і забезпечує його інтеграцію [1, с. 62].

Відповідно до запропонованого визначення можна назвати основні ознаки держави: наявність публічної влади, територія, населення, апарат управління та примусу. З огляду на предмет нашого дослідження ми не будемо характеризувати всі ознаки держави, зупинимось тільки на тих, які безпосередньо розкривають основний зміст статті та характеристика яких надасть нам уявлення про поняття «діяльність держави».

Так, В. Кістяківський, стверджував, що влада є головною ознакою держави та тільки держава на відміну від інших соціальних організацій суспільства, володіє усією повнотою влади і має всі її форми [2, с. 112].

В свою чергу А. Крусян зазначає, що влада поширюється на всіх членів суспільства, а не на окрему особу, що володіє такою властивістю, як загальність, має суспільний характер, тобто є публічною [3, c. 15]. Отже, однією з основних ознак держави, що відрізняє її від інших суспільно- політичних суб'єктів є наявність саме публічної влади. Як зауважує М. Теплюк, вона є необхідним способом реалізації загальних інтересів усіх членів суспільства, незалежно від їх соціального становища [4, с. 10].

Основними формами здійснення публічної влади є державна та муніципальна або комунальна влада (влада місцевого самоврядування) [4, с. 7], а її діяльність реалізується через загальнодержавні органи та органи місцевого самоврядування шляхом здійснення ними цілеспрямованої управлінської діяльності.

Як слушно вказує Р. Максакова, реалізація будь-якої публічної влади здійснюється через соціальне управління [5]. Одним із видів, соціального управління є державне управління.

Характеризуючи державне управління, О. Ющик наголошував, що здійснення державного управління, державних функцій «пов'язується з правовою формою, яка є дійсною формою діяльності державного апарату. Це означає, що держава тільки на основі права функціонує як дійсна публічна влада, оскільки діяльність державного апарату, охоплена правовою формою, утворює дещо цілісне, деяку єдність, цементується в певну тотальність, котра як субстанція несе в собі владну міць держави. Цим моментом єдності є нормативність як спосіб координації названих діяльностей, що здійснюється у співвідношенні діяльностей окремих представників державного апарату з їх єдністю, з підпорядкуванням цих діяльностей принципу законності, втіленням чого стає юридичний закон. Відтак, державний апарат фігурує перед нами як єдиний суб'єкт державного управління, мета діяльності якого має загальне визначення, якому підпорядковуються конкретне визначення цілі діяльності окремих представників зазначеного апарату. Це загальне визначення цілі діяльності державного апарату - врегульований законом, тобто правовий стан існуючого суспільства як об'єкта державного управління - правопорядок [6, с. 17].

З вищевикладеного слідує, що наступною ознакою держави, на відміну від інших суспільних явищ, в теорії держави і права називають наявність виділеного із суспільства і нерідко такого, що стоїть над ним, апарату управління та примусу, «який складається з особливого шару людей, що їх основним заняттям є виконання владних та управлінських функцій» [7, с. 99]. Тобто держава, як суб'єкт, являє собою особливий апарат, який здійснює певну діяльність з управління суспільством. Враховуючи це, змістовним визначенням вказаної діяльності є те, що вона належить до категорії «соціального управління» і повинна класифікуватися як управлінська діяльність, як специфічний процес управління суспільством. Саме в такому значенні ми розглядатимемо далі термін «діяльність держави».

У науковій літературі діяльність держави в такому аспекті уже піддавалася дослідженню. Зокрема, аналізуючи діяльність державного апарату під кутом зору вивчення поняття правової реформи, О. Ющик зазначав, що «державний апарат представляє суб'єкта, якому необхідно протистоїть об'єкт, як щось відмінне від нього, як населення, народ, громадянське суспільство, щодо якого він здійснює державне управління... Але оскільки державним управлінням є уся діяльність державного апарату, а не лише реформаторська, необхідна подальша конкретизація визначення державного управління як цілеспрямованої зміни державним апаратом стану суспільства в умовах життєдіяльності останнього, що змінюються. Очевидно, - вказує автор, - що в цьому визначенні як вихідний пункт, вихідний момент діяльності державного апарату виступає її ціль, яка спрямовує зміни суспільного стану» [8, с. 7- 8].

Головні напрямки діяльності держави, обумовлені її завданнями та цілями і такі, що характеризують її сутність в науковій юридичній літературі називають функціями держави [9, с. 47; 10, с. 71; 11, с. 36]. У теорії держави функція, як правило, означає напрям, предмет діяльності того або іншого політико-правового інституту, зміст цієї діяльності, її забезпечення. Саме в цьому сенсі говориться про функції держави, уряду, міністерства, інших державних органів. Таким чином, функції держави - це такі, що розглядаються в комплексі, предмет і зміст діяльності держави на певному напрямку, які забезпечують її засоби та способи.

Функції держави можуть класифікуватися за різними критеріями.

Так, відповідно до сфер діяльності держави розрізняють зовнішні та внутрішні функції. Зовнішні функції забезпечують здійснення зовнішньої політики у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями й світовим товариством у цілому, та вирішенням інших цілей і задач, які стоять перед державою на міжнародній арені. Внутрішні функції - це такі напрями діяльності держави, що здійснюються в межах цієї держави і в яких конкретизується внутрішня політика у сфері економічних, ідеологічних, політичних, екологічних, культурних та інших аспектів життя суспільства, що зумовлені необхідністю вирішення внутрішніх задач, які стоять перед державою.

Функції держави поділяють і за її типом. Дана класифікація залежить від того, за яким критерієм виокремлюється сам тип держави -- формаційним чи цивілізаційним. Наприклад, взявши за основу формаційну ознаку, можна виокремити функції рабовласницької, феодальної, буржуазної, соціалістичної держави [12]. За ступенем соціальної значущості в суспільному житті функції держави в теорії права поділяють на головні та похідні. За часом дії функції держави поділяються на постійні та тимчасові [13].

У науковій літературі, існує інша класифікація функцій держави, зокрема: 1) за часом дії - постійні й тимчасові; 2) за сферою політичної спрямованості - внутрішні та зовнішні; 3) за сферами суспільного життя - економічні, соціальні, політичні й ті, що здійснюються в духовній сфері; 4) за пріоритетністю здійснення - основні та неосновні; 5) за принципом поділу влад - законодавчі (правотворчі), управлінські, правоохоронні, в тому числі судові, а також інформаційні. На думку автора зазначеної класифікації, остання (за принципом поділу влад) відображає процес реалізації державної влади і є суто формальною [14, с. 125-126]. Але з такою оцінкою, на нашу думку, не можна беззаперечно погодитися уже хоча б тому, що принцип поділу влад у його традиційному розумінні передбачає лише три гілки влади (законодавчу, виконавчу, судову), а «інформаційна гілка» в ньому відсутня. Тому немає підстав говорити про цей принцип як критерій наведеної класифікації функцій на чотири групи. Крім того, класифікація державних функцій на законодавчу, правоохоронну і т.д. не є цілковито формальною, це змістовна класифікація, оскільки вона відображає специфічну природу змісту діяльності держави, а отже є найбільш важливою класифікацією.

Отже, визначаючи як критерій вказаної класифікації функцій принцип поділу влад, її автор «прив'язує» функції до розподілу гілок влади. Але більш правильно, навпаки, вважати первинним поділ функцій держави, згідно з яким визначається поділ державної влади на вказані три гілки, оскільки не функції створюються для органів держави, а різні органи створюються для виконання певних функцій, тому органи є похідними від їх функціонального призначення.

Якщо інтегрувати вищезазначені визначення функції та екстраполювати на категорію функції держави в теорії держави і права, то виявляється, що функція держави - це відображення змісту, сутності, призначення, завдань і цілей держави у відповідній діяльності.

Оскільки діяльність державного апарату здійснюється в правовій формі, як правова діяльність, то вказана діяльність підпорядковується принципу законності, в рамках якого має діяти державний апарат, як єдиний суб'єкт державного управління. Його загальною ціллю в кожний даний момент стає врегульований законом суспільний порядок, що виступає як правопорядок. Вказана ціль передбачає, на думку О. Ющика, здійснення державним апаратом трьох необхідних загальних функцій держави, а саме: законодавчої, адміністративної й правоохоронної. «Управлінська діяльність державного апарату,- підкреслює він, - реалізується лише в єдності законодавчої, адміністративної і правоохоронної функцій державного апарату, які є необхідними моментами правової форми цієї діяльності, незалежно від того, чи йде мова про природоохоронну або фінансову діяльність, або про забезпечення державної і громадської безпеки, або про іншу сферу діяльності держави» [8, с. 13-23].

Предметний зміст функцій автор визначає виходячи з особливостей сфер управлінської діяльності, вказуючи при цьому, що різні функції мають свою кількісну і якісну визначеність. З якісної сторони функції державного апарату представляють діяльність, яка має особливий предметний зміст, особливий склад діяльності, за допомогою якої здійснюється процес управління в окремій сфері. Як такі, функції знаходять втілення у компетенції суб'єктів державного апарату. З кількісного боку різні функції характеризуються обсягом інформації, що переробляється при здійсненні управлінської діяльності. Знаходячись в органічному зв'язку, функціональна та інформаційна структури утворюють в їх єдності організаційну структуру, яка складається з функціонерів і структурних формувань державного апарату, що приймають владні рішення і виступають як повноважні суб'єкти - посадові особи та органи держави. [8, с. 12-13].

Таким чином, законодавча, адміністративна і правоохоронна функції є базовими функціями держави, що складають незалежний базис, оскільки кожну із цих функцій неможливо замінити за допомогою двох інших. Крім того, вони опосередковані ознаками, властивостями держави, тобто є атрибутивними. Разом з тим, сутність кожної з вказаних функцій може бути пізнана лише при розгляді їх як органічних складових їх функціональної єдності, тобто діяльності держави як правової, або юридичної діяльності, об'єднаної єдиною ціллю утвердження в суспільстві належного правопорядку. Виходячи з цього, автором пропонуються такі визначення: «така цілеспрямована діяльність державного апарату, змістом якої стає формулювання законодавства як засобу здійснення правопорядку, є законодавчою функцією держави»; «цілеспрямована діяльність державного апарату, змістом якої стає насильницьке (владне) встановлення передбаченого законодавством порядку в суспільстві як реального правопорядку, є виконавча, або, що те саме, адміністративна, функція держави»; а «цілеспрямована діяльність державного апарату, змістом якої стає владне розв'язання суперечностей між законними і незаконними інтересами, що виступає як заперечення правопорушень та утвердження правопорядку, є правоохоронною функцією держави» [8, с. 1921].

Маючи на увазі, що три вказані функції повинні бути співвіднесені з принципом поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, О. Ющик у зв'язку з цим зауважує: «термін правоохоронна функція держави практично не зустрічається в юридичній літературі, хоча про правоохоронні органи говориться нерідко. Але ж існування органів є похідним від необхідності певної функції, а не навпаки: не функція для органу, а орган для функції. Тому використовуваний звичайно термін «судова функція» треба визнати не досить точним, оскільки він відображає звужений зміст правоохоронної функції, обмежений лише здійсненням судочинства» [8, с. 21-22]. З нашої точки зору термін «судова функція» має право на існування, однак ним варто позначати лише часткову складову правоохоронної функції, пов'язану зі здійсненням судочинства, як слушно вважає автор. А загалом варто погодитися із співвідношенням правоохоронної та судової функцій як загального та часткового.

Здійснення правоохоронної функції держави, вказує далі О. Ющик, «є завершальним моментом у реалізації цілі діяльності державного апарату, в якому законодавство як реальна ціль знаходить свою дійсність». Справді, пише він, в адміністративній функції держави законодавство специфікується у множині підзаконних правових актів, завершуючись в одиничності компетенції і повноважень окремих представників державного апарату. Тут закон перестає існувати в своїй формі загальності, а законодавство ніби занурюється в стихію одиничного життя суб'єкта управління. Навпаки, у правоохоронній функції одиничне втілення закону повертається до його загального значення владним визнанням законної сили інтересу окремого суб'єкта. Тут особливі інтереси співвідносяться з законодавством остаточно, в останній інстанції і лише тоді отримують державну санкцію як дійсні інтереси, коли вони є інтересами законними, втілюючись у праві суб'єкта, або суб'єктному праві [8, с. 22].

Державне управління, на думку автора, є таким лише завдяки здійсненню державним апаратом законодавчої, адміністративної та правоохоронної функцій і передбачає формування відповідно до специфіки цих функцій системи законодавчих, адміністративних та правоохоронних органів держави, які становлять, як їх інколи називають, три гілки державної влади. Разом з тим, автор зауважує, що ні законодавча, ні адміністративна, ні правоохоронна діяльність державного апарату не існує безпосередньо в такій абстрактній формі; кожна з них виступає як складна система дій і операцій представників даного апарату, спрямованих до єдиної цілі, пов'язаних спільним предметом, засобами і т.д. Належачи суттєво відповідно до законодавчої, адміністративної та правоохоронної діяльності, вказані дії та операції в реальній дійсності здійснюються різними агентами державного апарату як різноманітні комбінації цих дій, що стають відносно відокремленими сферами всередині кожної з цих функцій, або одиничними функціями представників державного апарату. Так, наприклад, правоохоронну функцію держави представляють відправляння правосуддя суддею, виконання рішень судовим (державним) виконавцем, здійснення нагляду за розслідуванням кримінальних справ прокурором, розслідування цих справ слідчим, охорона громадського порядку міліціонером тощо; ці діяльності відносяться до правоохоронної діяльності як частини до цілого, або точніше, акциденції до субстанції. Інакше кажучи, мова йде про розподіл управлінської праці в межах кожної з трьох цих загальних функцій держави, обумовлений «технологічними» особливостями різноманітних дій та операцій і здатністю нормального індивіда повноцінно виконувати їх як органічну частину єдиної управлінської діяльності державного апарату [8, с. 23-25]. юстиція законність правосуддя

Відтак, законодавчу функцію складають сукупність одиничних функцій, результатом яких є прийняття закону. Адміністративну функцію утворюють ті одиничні функції, у сукупності яких відбувається реалізація закону державним апаратом. А одиничні функції державного апарату, сукупність яких забезпечує приведення діяльності суб'єктів у відповідність із законом у випадках його порушення, утворюють правоохоронну функцію держави [8, с. 23-25].

Р. Ботвінов, розглядаючи зміст правоохоронної функції та напрями державного управління в зазначеній сфері, зазначає, що «зміст досліджуваної функції утворюють стійкі закономірні складові державного управлінського впливу на правову сферу суспільного життя. Державне управління в цій сфері не зводиться тільки до боротьби з посяганнями на правопорядок і покарання винних у їх скоєнні, а втілюється в єдності різноманітних державних заходів щодо забезпечення, охорони, захисту та відновлення правового порядку. У єдності цих моментів і треба вбачати зміст правоохоронної функції» [15]. На думку Й. Горінецького правоохоронна функція сучасної держави становить самостійний і пріоритетний напрям державної політики, котрий за допомогою юридичних засобів здійснюється для досягнення такого соціального ефекту як захист права загалом, основ конституційного ладу, в тому числі прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина та інших об'єктів, зміцнення законності та правопорядку, і одночасно виступає правовою формою досягнення інших цілей суспільства і держави [16, с. 4]. О. Полковніченко розглядає правоохоронну функцію держави як забезпечений системою необхідних ресурсів комплексний напрямок діяльності держави, який об'єднує низку заходів (у тому числі примусових), заснованих на принципах справедливості та ефективності, що спрямовані на безконфліктну реалізацію прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, забезпечення соціальної злагоди, недопущення індивідуальних, колективних та масових порушень законності й правопорядку [17].

На нашу думку, найбільш ґрунтовним є підхід до розуміння сутності правоохоронної функції через усвідомлення її як необхідної в системі функцій держави, а саме, визначення правоохоронної функції як цілеспрямованої діяльності апарату держави, зміст якої становить здійснення державних заходів щодо встановлення, забезпечення та охорони правопорядку, а також владне розв'язання суперечностей між законними і незаконними інтересами, що виступає як заперечення правопорушень та утвердження правопорядку. У такому розумінні правоохоронна функція держави розглядається у широкому сенсі, в аспекті забезпечення правоохоронними органами режиму законності та правопорядку для реалізації громадянами своїх прав, свобод і інтересів, а також охорони цих прав і свобод, захисту та відновлення порушених прав людини.

Реалізація державою правоохоронної функції передбачає створення судової системи та системи правоохоронних органів, що мають забезпечити ефективне виконання правоохоронної функції держави, а їх організація та діяльність має здійснюватися відповідно до принципу верховенства права.

Правоохоронна функція держави відповідно реалізується спеціально уповноваженими органами апарату держави через нормативно регламентовану правоохоронну діяльність, яка спрямована на захист прав і свобод людини, охорону прав та законних інтересів держави та недержавних організацій, боротьбу зі злочинами та іншими правопорушеннями.

В довідковій та науковій літературі можна виділити декілька підходів до розуміння поняття «правоохоронна діяльність», зокрема, дана категорія розглядається як: 1) активна форма поведінки уповноважених суб'єктів з можливістю застосування встановлених законом примусових засобів, що націлена на охорону та захист (відновлення, профілактику порушень) прав, свобод і законних інтересів осіб, та реалізує правоохоронну функцію держави [18]; 2) самостійний вид державної діяльності, що здійснюється з метою охорони права та держави спеціально уповноваженими на це законодавством органами, методами та способами, визначеними законодавством [19]; 3) різновид правозастосовної' організаційно-правової державно-владної діяльності, що базується, в першу чергу, на примусі та здійснюється компетентними органами в спеціально встановлених формах, її зміст полягає у реалізації юридичних норм шляхом видання (прийняття) індивідуально-конкретних правових велінь (державно-владних приписів) з метою протидії виникненню та розвитку протиправних вчинків (провин і злочинів), нейтралізації та ліквідації шкідливого впливу (наслідків), правовій оцінці вчиненого, забезпеченні відповідного соціального результату тощо [20, с. 16].

Висновки

Якщо зіставити визначення правоохоронної діяльності та юстиції які надаються в літературі, то можна помітити їх сутнісний зв'язок. Так, ми вже зазначали, що з позицій широкого підходу юстицію розглядають як діяльність держави у встановлених межах, спрямовану на запобігання, виявлення та усунення порушень права або систему органів та установ держави, основним завданням яких є реалізація державно-правової політики, що спрямована на підтримання законності, захисту прав та свобод людини та громадянина, забезпечення функціонування системи правосуддя. Отже, слід звернути увагу на те, що поняття юстиції значною мірою охоплює зміст поняття правоохоронної діяльності, воно пов'язується з діяльністю тих органів, які традиційно відносять до правоохоронних органів. Водночас діяльність такого органу, як міністерство юстиції або вища рада правосуддя не розглядається однозначно як правоохоронна.

Зважаючи на це, слід, вочевидь, розглядати поняття юстиції у зв'язку з діяльністю держави, пов'язаною так чи інакше з порушенням права, на відміну від творення та реалізації (запровадження) права.

При цьому порушення права необхідно уявляти діалектично, тобто як процес, що починається із запобігання порушенням права, далі включає виявлення таких порушень, їх фіксацію, забезпечення права та надання належного захисту особі, чиї права були порушені, або ж відновлення її порушених прав, застосування покарання тощо.

З урахуванням цього, можна сформувати попереднє загальне уявлення про феномен юстиції. Юстиція - це особлива сфера діяльності органів публічної влади держави, а також органів та установ, пов'язаних із діяльністю відповідних органів (адвокатура, нотаріат тощо), що реалізується шляхом здійснення правоохоронної функції держави, і спрямована на запобігання, виявлення та усунення порушень права з метою утвердження справедливості та законності в суспільстві, реалізації прав і свобод людини.

Література

1. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теорія держави та права. Академічний курс: підруч. Київ: Юрінком Інтер, 2008. 688 с.

2. Кистяковский Б.А. Сущность государственной власти. Академічна юридична думка. К.: Ін Юре, 1998. С. 111 - 132.

3. Крусян А. Р. Взаємодія місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування в Україні : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. Одеса, 1999. 250 с.

4. Теплюк М. О. Конституційно-правові проблеми організації публічної влади в Україні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Київ, 2008. 20 с.

5. Максакова Р. М. Публічна влада: поняття, ознаки, форми. Держава і регіони. Науково-виробничий журнал. Серія «Право». 2015. №1. С. 3-8.

6. Ющик О. І. Теоретичні основи законодавчого процесу : монографія. К. 2004. 519 с.

7. Тимченко С. М., Бостан С. К. Актуальні проблеми теорії держави та права : навчальний посібник. Київ. ч. 1. 2008. 288 с.

8. Ющик О.І. Правова реформа: загальне поняття, проблеми здійснення в Україні. К. Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. 192 с.

9. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник. Х. 2009. 656 с.

10. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права. К. Юрінком, 1997. 320 с.

11. Рудик П. А. Основи теорії держави: Навчадьний посібник. К. Ллерта. 2013. 208 с.

12. Теорія держави та права : навч. посіб. [Є. В. Білозьоров, В. П.Власенко, О.Б. Горова, А. М. Завальний, Н. В. Заяць та ін.]; за заг. ред. С. Д. Гусарєва, О. Д. Тихомирова. К. : НАВС, Освіта України, 2017. 320 с.

13. Загальна теорія держави і права : підруч. [М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Рогачова та ін.; за ред. В. М. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина]. Харків : Право, 2009. 584 с.

14. Рассолов М.М. Теория государства и права: Учебник. М. 2004. 735 с.

15. Ботвінов Р. Особливості реалізації правоохоронної функції держави в сучасному українському суспільстві. Ефективність державного управління. 2016. Вип. 4 (49). Ч. 1. С.156-163.

16. Горінецький И. І. Правоохоронна функція держав Центральної Європи: теоретичні і практичні аспекти : автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.01. Нац. акад. внутр. справ України. К., 2005. 20 с.

17. Полковніченко О. М. Сутність та зміст правоохоронної функції держави. Вісник Харківськ. нац. ун-ту внутр. справ. 2011. №3 (54). С. 39-43.

18. Дубінчак В. М. Сутність правоохоронної діяльності. Правова держава. Київ : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. Вип. 18. С. 577 - 583.

19. Куліш А. М., Миргород-Карпова В. В. Гносеологічний аналіз категорії «правоохоронна діяльність». Юридичний науковий електронний журнал. 2022. №3. C. 43 - 48.

20. Солов'євич І. В. Сутність державної влади в Україні (конституційно-правовий аспект). Право України. 1997. №11. С. 15-17 .

References

1. Zajchuk O. V., Onishhenko N. M. (2008) Teorija derzhavy ta prava. Akademichnyj kurs: pidruch [Theory of the state and law]. Kyjiv: Jurinkom Inter. [in Ukrainian].

2. Kystjakovskyj B.A. (1998) Sushhnostj ghosudarstvennoj vlasty. Akademichna jurydychna dumka. K.: In Jure, рр. 111 - 132. [in Russian].

3. Krusjan A. R. (1999) Vzajemodija miscevykh orghaniv vykonavchoji vlady i orghaniv miscevogho samovrjaduvannja v Ukrajini [Interaction of local executive authorities and local self-government bodies in Ukraine] (PhD Thesis), Odesa. [in Ukrainian].

4. Tepljuk M. O. (2008) Konstytuciy no-pravovi problemy orghanizaci'i publichno'i vlady v Ukra'ini [Constitutional and legal problems of the organization of public power in Ukraine] (PhD Thesis), Ky'iv. [in Ukrainian].

5. Maksakova R. M. (2015) Publichna vlada: ponjattja, oznaky, formy [Public power: concepts, signs, forms]. Derzhava i reghiony. Naukovo-vyrobnychyj zhurnal. Serija «Pravo». vol. 1. pp. 3-8

6. Jushhyk O. I. (2004) Teoretychni osnovy zakonodavchogho procesu : monoghrafija [Theoretical foundations of the legislative process]. Kyiv. [in Ukrainian].

7. Tymchenko S. M., Bostan S. K. (2008) Aktualjni problemy teoriji derzhavy ta prava : navchaljnyj posibnyk [Actual problems of the theory of the state and law]. Kyjiv. [in Ukrainian].

8. Jushhyk O.I. (1997) Pravova reforma: zaghaljne ponjattja, problemy zdijsnennja v Ukrajini [Legal reform: general concept, implementation problems in Ukraine]. K. Instytut zakonodavstva Verkhovnoji Rady Ukrajiny. [in Ukrainian].

9. Skakun O.F. (2009) Teorija derzhavy i prava: pidruchnyk [Theory of the state and law]. Kh. [in Ukrainian].

10. Kopjejchykov V.V. (1997) Zaghaljna teorija derzhavy i prava [General theory of the state and law]. K. [in Ukrainian].

11. Rudyk P. A. (2013) Osnovy teorii derzhavy: Navchadjnyy posibnyk [Basics of the theory of the state]. K. Llerta. [in Ukrainian].

12. 12 Je. V. Bilozjorov, V. P.Vlasenko, O. B. Ghorova, A. M. Zavaljnyj, N. V. Zajacj (2017) Teorija derzhavy ta prava : navch. Posib [Theory of the state and law]. K. : NAVS, Osvita Ukrajiny. [in Ukrainian].

13. M. V. Cvik, V. D. Tkachenko, L. L. Roghachova (2009) Zaghaljna teorija derzhavy i prava [General theory of the state and law]. Kharkiv : Pravo. [in Ukrainian].

14. Rassolov M.M. (2004) Teoryja ghosudarstva y prava: Uchebnyk [Theory of the state and law]. M. [in Russian].

15. Botvinov R. (2016) Osoblyvosti realizaciji pravookhoronnoji funkciji derzhavy v suchasnomu ukrajinsjkomu suspiljstvi [Peculiarities of implementation of the law enforcement function of the state in modern Ukrainian society]. Efektyvnistj derzhavnogho upravlinnja.vol. 4 (49), рр. 156-163. [in Ukrainian].

16. Ghorinecjkyj J. I. (2005) Pravookhoronna funkcija derzhav Centraljnoji Jevropy: teoretychni i praktychni aspekty [Law enforcement function of the states of Central Europe: theoretical and practical aspects] (PhD Thesis), Kyiv. [in Ukrainian].

17. Polkovnichenko O. M. (2011) Sutnistj ta zmist pravookhoronnoji funkciji derzhavy [The essence and content of the law enforcement function of the state]. Visnyk Kharkivsjk. nac. un-tu vnutr. sprav. no (54), pp. 39-43. [in Ukrainian].

18. Dubinchak V. M. (2007) Sutnistj pravookhoronnoji dijaljnosti [The essence of law enforcement activity]. Pravova derzhava. Kyjiv : Instytut derzhavy i prava im. V.M. Korecjkogho NAN Ukrajiny. vol. 18, pp. 577 - 583. [in Ukrainian].

19. Kulish A. M., Myrghorod-Karpova V. V. (2022) Ghnoseologhichnyj analiz kateghoriji «pravookhoronna dijaljnistj» [Epistemological analysis of the «law enforcement activity» category]. Jurydychnyj naukovyj elektronnyj zhurnal. no3. pp. 43 - 48.

20. Solov'jevych I. V. (1997) Sutnistj derzhavnoi vlady v Ukraini (konstytuciy no-pravovyy aspekt) [The essence of state power in Ukraine (constitutional and legal aspect)]. Pravo Ukrainy. no11, pp. 15-17. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru