Особливості забезпечення екологічної безпеки в умовах правового режиму воєнного стану

Annotation

Keywords: ecological safety, natural resources, water resources, lands, atmospheric air, regulatory and legal regulation, implementation tools, implementation models, economy, nature management, modern development trends, prospects, security programs, legal regulation, environmental protection, appropriate use.

Виклад основного матеріалу

Протягом останніх років, Європейські країни приділяють максимальну увагу охороні довкілля, забезпеченню сталого розвитку країн і регіонів, захисту інтересів майбутніх поколінь. Одним з головних принципів внутрішньої та зовнішньої політики України є забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, раціонального використання природних ресурсів та захисту навколишнього природного середовища від надмірного забруднення. Екологічна політика спрямована на розв'язання існуючих екологічних проблем та їх попередження, які можуть призвести до негативних екологічних, соціальних та економічних наслідків.

Основними екологічними проблемами в Україні сьогодні є:забруднення повітря, проблеми водокористування, зміни клімату, деградація та забруднення ґрунтів, утворення та зберігання відходів, надмірна експлуатація надр, збереження біорізноманіття та ландшафту.

На національному рівні наша держава відіграє провідну роль у системі безпеки, а захист навколишнього середовища визначено одним із ключових положень політики національної безпеки України. Вона створює широку законодавчу базу та органи виконавчої влади, підтримує владні структури, необхідні для виконання покладених завдань, створює системи запобігання негативним наслідкам екологічних та техногенних катастроф, забезпечує економічний розвиток, політичну та соціальну стабільність, залучає до участі партії, громадські організації, незалежних експертів. Діяльність державних інституцій забезпечує механізм безпеку та сталість розвитку українського суспільства. національний екологічний безпека природний ресурс довкілля

Державна система екологічної безпеки України - це поєднання всіх державних заходів таких як юридичних, економічних, технічних, гуманітарних, медичних, соціальних, спрямованих на підтримку рівноваги між її екосистемами та здійсненням на них як антропогенного так, і природного навантаження. Розвиток національної безпеки, з точки зору екологічної безпеки, що складається в нашій країні має залежати від величини ризику щодо можливості виникнення природних та техногенних катастроф, а також від виникнення негативних процесів, що відбуваються поступово, але можуть спричинити негативні наслідки. Тому ефективній стратегії екологічної безпеки України має відповідати такий варіант розвитку суспільства, при якому практично виключається ризик виникнення катастроф та мінімальні витрати природних ресурсів.

Закон України «Про національну безпеку України» визначає, що національна безпека України полягає у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних і потенційних загроз. Національні інтереси України - це життєво важливі інтереси особи, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує національний суверенітет України, поступальний демократичний розвиток України, а також безпечні умови життя і добробут громадян. Крім того, державна політика у сфері національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - його життя та гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життя; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; устрій, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність країни; територія, природне середовище - захист від надзвичайних ситуацій [1].

Фахівці оперативного штабу Державної природної інспекції України щодня ведуть єдиний облік подій, які спричинили або можуть призвести до забруднення атмосферного, водного та земельного ресурсів шкідливими речовинами внаслідок бойових дій. Зараз у провадженні 260 справ про екологічні злочини. Серед найнебезпечніших зафіксованих фактів - пожежі на нафтосховищах, вибухи резервуарів для зберігання хімікатів, таких як аміак і селітра, пошкодження газопроводів і руйнування плавзасобів у Чорному морі. Для кожного випадку будуть зібрані всі необхідні вихідні дані та розрахована остаточна сума збитку. Зокрема, відібрано понад 50 проб ґрунту та тривають інструментально-лабораторні дослідження. Внаслідок бойових дій був пошкоджений водопровід, який постачав воду до міста Миколаєва з Дніпра.

Внаслідок бойових дій комунікації в Луганській області були майже повністю зруйновані, тож водопостачання міста Лисичанська не буде відновлено до закінчення бойових дій. Також води немає в Рубіжному, Попасній, Сєвєродонецьку, тобто майже в усіх містах області не підконтрольній Україні території. Загалом в Україні через війну проблеми з питною водою мають понад 4,6 млн осіб, а 1,4 млн українців взагалі не мають доступу до безпечної питної води [2].

На законодавчому рівні поняття «екологічна безпека» включено в Закон «Про екологічну безпеку». Стаття 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991р. Відповідно до закону під екологічною безпекою розуміється такий стан навколишнього природного середовища, який запобігає погіршенню екологічного стану та завдає шкоди здоров'ю людини. Розділ 11 Закону окремо визначає заходи щодо забезпечення екологічної безпеки.

Зокрема, там зафіксовано: екологічні вимоги щодо окремих видів діяльності - інвестиційної, господарської і містобудівної (статті 51, 59); вимоги екологічної безпеки транспортних засобів (ст.56); вимоги щодо проведення наукових досліджень, впровадження винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (ст.57); вимоги щодо військових оборонних об'єктів і військової діяльності (ст.58); вимоги щодо охорони довкілля від неконтрольованого і шкідливого біологічного впливу (ст.53), від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення (ст.54), від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами (ст.55); у процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів (ст.52) [3].

Також одним з основних законодавчих актів у сфері екологічної безпеки є Закон України «Про національну безпеку України», який визначає основи та принципи національної безпеки і оборони, завдання та головні засади державної політики, що гарантуватимуть суспільству і кожному громадянину захист від загроз [1]. Серед іншого цим Законом визначаються та розмежовуються повноваження державних органів у сферах національної безпеки і оборони, створюється основа для інтеграції політики та процедур органів державної влади, інших державних органів, функції яких стосуються національної безпеки і оборони, сил безпеки і сил оборони, визначається система командування, контролю та координації операцій сил безпеки і сил оборони, запроваджується всеосяжний підхід до планування у сферах національної безпеки і оборони, забезпечуючи у такий спосіб демократичний цивільний контроль над органами та формуваннями сектору безпеки і оборони.

Військові конфлікти є однією з найбільш серйозних причин погіршення стану і деградації навколишнього природного середовища. У зв'язку з ситуацією, яка склалась в українській державі, вдосконалення системи забезпечення екологічної безпеки повинно стати одним із пріоритетних напрямів державної політики в умовах трансформаційних процесів в економіці та державному управлінні. Одними з головних завдань є мінімізація рівня антропогенного впливу на довкілля, технічне переоснащення підприємств, упровадження нових технологій, зміна екологічної свідомості суспільства, формування нового екологічного мислення [4].

Удосконалення забезпечення екологічної безпеки в умовах військового конфлікту повинно охоплювати чотири напрями: правове регулювання, економічне регулювання, інформаційно-технологічний та світоглядний напрям. Зокрема, виділимо сучасні пріоритети формування механізмів екологічної безпеки: комплексна екологічна оцінка території, екологічний моніторинг, управлінські рішення. Відповідно до «Основних засад (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2030 року» першопричинами екологічних проблем України є:

- підпорядкованість екологічних пріоритетів економічній доцільності; неврахування наслідків для довкілля у законодавчих та нормативно-правових актах, зокрема у рішеннях Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади;

- переважання ресурсо- та енергоємних галузей у структурі економіки із здебільшого негативним впливом на довкілля, що значно посилюється через неврегульованість законодавства при переході до ринкових умов господарювання;

- фізичне та моральне зношення основних фондів у всіх галузях національної економіки;

- неефективна система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та регулювання використання природних ресурсів, зокрема неузгодженість дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, незадовільний стан системи державного моніторингу навколишнього природного середовища;

- низький рівень розуміння в суспільстві пріоритетів збереження довкілля та переваг збалансованого (сталого) розвитку, недосконалість системи екологічної освіти та просвіти;

- незадовільний рівень дотримання природоохоронного законодавства та екологічних прав і обов'язків громадян;

- незадовільний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства та незабезпечення невідворотності відповідальності за його порушення;

- недостатнє фінансування з державного та місцевих бюджетів природоохоронних заходів, фінансування таких заходів за залишковим принципом [3].

Впровадження екосистемного підходу в галузеву політику та удосконалення системи інтегрованого екологічного управління є вкрай важливим. Запровадження екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, розвиток відновлюваних джерел енергії, нематеріального природокористування відбуваються безсистемно і надто повільно. В умовах підвищення ціни на газовий необхідно вжити значних системних заходів, спрямованих на підвищення енергоефективності, декарбонізацію енергетичного сектору та розвиток джерел відновлюваної енергетики [2].

У сфері безпеки та оборони необхідно вирішити питання доступу до об'єктів військового та оборонно-промислового комплексу з метою забезпечення належного нагляду та контролю за відповідністю цих об'єктів екологічним нормам та запобігання забрудненню нафтою поверхні та землі. Наразі наноситься шкода харчовим продуктам, водним ресурсам, негативний вплив відбувається і з природними ландшафтами. Відповідно, необхідно мінімізувати наслідки діяльності на цих об'єктах, що сприятиме реформам безпеки й оборони та впровадженню стандартів НАТО.

Запровадження міжнародних стандартів систем екологічного управління на підприємствах і в компаніях сприятиме розвитку системи управління навколишнім природним середовищем та реалізації в Україні міжнародних природоохоронних ініціатив [6].

Упровадження екосистемного підходу в галузеву політику та удосконалення системи інтегрованого екологічного управління, інтеграція екологічної політики до інших політик, обов'язкове врахування екологічної складової під час розроблення та затвердження документів державного планування та у процесі прийняття рішень про провадження господарської діяльності, яка може мати значний вплив на довкілля, - є сьогодні вкрай важливими аспектами. Екологічна модернізація промислових підприємств має відбуватися шляхом зниження ставки екологічного податку або у формі фіксованої річної суми компенсації (відшкодування податку), у поєднанні з поліпшенням екологічних характеристик продукції, - це шлях до сучасної системної екологічної політики, що реалізується у країнах - членах Європейського Союзу [8].

Впровадження системи управління екологічними ризиками в усіх сферах національної економіки сприятиме запобіганню катастроф техногенного та екологічного характеру, зокрема, зменшить забруднення атмосферного повітря [4].

Незважаючи на певний спад виробництва в Україні, ще однією з найгостріших екологічних проблем є рівень забруднення атмосферного повітря великих міст і промислових регіонів, він залишається стабільно високим.

Основними джерелами забруднення атмосферного повітря та викидів парникових газів в Україні є видобувна та переробна промисловість, теплова енергетика та автотранспортні підприємства. Насправді дві третини населення країни проживає в районах, де атмосфера не відповідає встановленим нормам.

На початку XXI століття світовою спільнотою визнано, що зміна клімату є однією з основних проблем світового розвитку з потенційно серйозними загрозами для глобальної економіки та міжнародної безпеки внаслідок підвищення прямих і непрямих ризиків, пов'язаних з енергетичною безпекою, забезпеченням продовольством і питною водою, стабільним існуванням екосистем, ризиками для здоров'я і життя людей [9].

Рамковою конвенцією Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату визначено основи для розв'язання зазначеної проблеми. Кіотським протоколом до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату, ратифікованим Законом України «Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату», визначено кількісні цілі із скорочення викидів парникових газів на період до 2020 року для країн розвинених та з перехідною економікою, до яких належить Україна.

Висновки

Отже, останнім часом національне екологічне законодавство далеко не завжди функціонує на практиці. Тим не менш і сам правовий механізм знаходиться не на задовільному рівні. Необхідним вбачається використання як національного, так і міжнародного досвіду.

Для України є також потреба у вдосконаленні міжнародного механізму захисту навколишнього середовища. Йдеться, зокрема, про екологізацію всієї Землі на базі відповідної майбутньої Екологічної Конституції Землі. Варто також внести зміни до механізму ЮНЕП, утворивши на його базі Екологічну Раду ООН. Не менш важливим буде мати місце і Міжнародний екологічний суд для розгляду міжнародних екологічних спорів.

Особливо важливо в перспективі приділити увагу міжнародному екологічному трибуналу, що є вкрай необхідним на тлі російсько-української війни.

Список використаних джерел

1. Про національну безпеку України: Закон України від 21 черв. 2003 №2469-VIII Редакція від 30 квітня 2023 р.

2. Міністерство екології та природних ресурсів України: Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у2021 році.

3. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 черв. 19991 №1264-XII. Редакція від 08 жовтня. 2023 р.

4. Тішкова Н.Л. Реформування державного управління охороною навколишнього середовища в контексті Європейської інтеграції України: дис. на здобуття к. держ. упр.: 25:00:01: дис. на здобуття д-ра. держ. упр.: 25:00:02. Класичний приватний університет. Запоріжжя, 2021. 43 с.

5. Аналіз державних стратегічних документів України щодо врахування адаптованих для України Цілей Сталого Розвитку до 2030 року: Аналітична доповідь. Київ: Інститут суспільно- економічних досліджень, 2017. 84 с.

6. Бондаренко Д.О. Адміністративно-правове регулювання екологічної безпеки в Україні. Редакційна колегія. 2017. №3. С. 8-9.

7. Про Стратегію національної безпеки України: Указ Президента України.

8. Копанчук В. Екологічна безпека як складова національної безпеки України: сучасні концепції та підходи. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2020. №2 (97). С. 45-49.

9. Краснова Ю.А. Право екологічної безпеки в Україні: дис. ... д-ра юрид. наук; Інститут економіко-правових досліджень НАН України. Київ, 21. 362 с.

10. Концепція загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005-2025 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 №675-р.

References

1. Pro natsionalnu bezpeku Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 21 cherv. 2003 №2469-VIII. Redaktsiia vid 30 kvitnia 2023 r.

2. Ministerstvo ekolohii ta pryrodnykh resursiv Ukrainy: Natsionalna dopovid pro stan navkolyshnoho pryrodnoho seredovyshcha v Ukraini u 2021 rotsi.

3. Pro okhoronu navkolyshnoho pryrodnoho seredovyshcha: Zakon Ukrainy vid 25 cherv. 19991 №1264-XII. Redaktsiia vid 08 zhovtn. 2023 r.

4. Tishkova N.L. Reformuvannia derzhavnoho upravlinnia okhoronoiu navkolyshnoho seredovyshcha v konteksti Yevropeiskoi intehratsii Ukrainy: dys. na zdobuttia k. derzh. upr.: 25:00:01: dys. na zdobuttia d-ra. derzh.upr.: 25:00:02. Klasychnyi pryvatnyi universytet. Zaporizhzhia, 2021. 43 s.

5. Analiz derzhavnykh stratehichnykh dokumentiv Ukrainy shchodo vrakhuvannia adaptovanykh dlia Ukrainy Tsilei Staloho Rozvytku do 2030 roku: Analitychna dopovid. Kyiv: Instytut suspilno-ekonomich- nykh doslidzhen, 2017. 84 s.

6. Bondarenko D.O. Administratyvno-pravove rehuliuvannia ekolohichnoi bezpeky v Ukraini. Redaktsiina kolehiia. 2017. №3. S. 8-9.

7. Pro Stratehiiu natsionalnoi bezpeky Ukrainy: Ukaz Prezydenta Ukrainy.

8. Kopanchuk V. Ekolohichna bezpeka yak skladova natsionalnoi bezpeky Ukrainy: suchasni kontseptsii ta pidkhody. Visnyk Natsionalnoi akademii derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy. 2020. №2 (97). S. 45-49.

9. Krasnova Yu.A. Pravo ekolohichnoi bezpeky v Ukraini: dys. ... d-ra yuryd. nauk; Instytut ekonomiko-pravovykh doslidzhen NAN Ukrainy. Kyiv, 218. 362 s.

10. Kontseptsiia zahalnoderzhavnoi prohramy zberezhennia bioriznomanittia na 2005-2025 roky, skhvalena rozporiadzhenniam Kabinetu Ministriv Ukrainyvid 22.09.2004 №675-r.

Размещено на Allbest.Ru