До питання про джерела права середньовічної Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

До питання про джерела права середньовічної Німеччини

Липитчук Ольга Василівна

канд.юрид. наук, доцент,

доцент кафедри Історії держави , права та політико-правових учень

Україна

Анотація

Стаття присвячена історико-правовим передумовам, розробці, редакціям та прийняттю основних джерел права середньовічної Німеччини, які мали велике розповсюдження та вплив на середньовічну та сучасну юридичну практику не лише в Німеччині, але й в інших країнах Центральної та Східної Європи протягом XIII - XVII ст. В Німеччині в період середньовіччя не склалася система загально німецького права,якщо не брати до уваги імперське законодавство по окремих питаннях. Але існувало право різних територіальних утворень, включаючи право міст. Кожне територіальне утворення, включаючи міста, використовувало характерні правові норми, які в основному були представлені системою звичаїв. Правова система відрізнялась окремим комплексом правових норм,які стосувалися привілейованої верхівки суспільства, що призвело до формування так званого ленного права. Ленне, земське, канонічне право, право міст регулювали одні і ті ж самі стосунки по-різному, залежно від того, до якого суспільного стану належить та чи інша людина.

Ключові слова: джерела права, середньовічна Німеччина, "Саксонське зерцало", "Золота булла", "Кароліна".

Економічна і політична децентралізація Німеччини не сприяли виникненню єдиного німецького права. Навпаки, на окремих територіях утворилися окремі системи права зі своїми давніми племінними особливостями ( франкське, саксонське, баварське тощо). Водночас з формуванням локальних ринків почала зникати давня засада персоналізму права, поступаючись місцем засаді його територіальності. З виникненням станів почали формуватися корпоративні системи права: земське право ( Landrecht) для дворянства, що поширювало свою дію і на вільних людей не зі стану дворян, ленне право, яке регулювало правові відносини між сеньйорами і васалами, канонічне право для духовенства, міське право - для міщан, двірцеве право - для залежного сільського населення.[ 1 ]

До джерел німецького середньовічного права слід віднести законодавство королів( імператорів). До нього належали статути про земський мир, основним призначенням яких було обмеження можливостей вести приватні війни. Одним з найважливіших був закон імператора Фрідріха II 1235р., званий Майнцським статутом, а також статути 1220 і 1232 рр., де закріплювались обширні права та привілеї світських і духовних магнатів. Тоді ж, у XIII ст, з'явились у Німеччині перші збірники звичаєвого права і законодавства. Найдавнішим і найвідомішим стало так зване "Саксонське зерцало".[ 2 ]

"Sachsenspiegel" ( у латинському варіанті - "Speculum Saxonum") Ейке фон Репкова було створено на замовлення ленного сеньйора автора - графа Гоєра фон Фалькенштайна, на що безпосередньо вказано у віршованій передмові до твору. Там само зазначено і про мову написання - спершу латинська, а згодом німецька. Саме "Саксонське зерцало" було перш за все записом звичаєвого права Східної Саксонії, що, власне підкреслював автор. У цьому сенсі "Sachsenspiedel" - лише одна з низки правових книг, написаних правниками на німецьких землях у проміжку між 1200 і 1500 рр. Цей період дослідники права називають "Rechtsbucherzeit" - часом, коли на цих теренах не мало значного впливу римське право, натомість переважало право звичаєве.[ 3] В основу твору Е. фон Репкова покладено принцип персоніфікації права: "Кожен має відповідати перед королем у всіх місцевостях за своїм правом, а не за правом оскаржувача.(ЗП, III, 33§2) "Саксонське зерцало" стало першим значним суспільно-науковим трактатом у Німеччині, написаним не духовною, а світською особою. По суті саме з цього твору почалося німецьке правознавство. Книга була задумана для широкої аудиторії, щоб бути цікавою як усередині, так і за межами німецькомовних земель Священної Римської імперії. Саме тому дослідженню "Саксонського зерцала" присвячено багато джерелознавчих праць різними мовами світу. Популярність твору засвідчують також численні рукописні списки, точна кількість яких залишається невизначеною.[ 3 ]

Перше посилання на "Саксонське зерцало" можна віднайти в судових матеріалах в 1235 р., останне офіційне використання - знаходиться у вироку імперського суду м. Ляйпціг в 1932р. "Саксонське зерцало набуло розповсюдження далеко за межами Саксонії, особливо в Нідерландах, також й в східних землях: разом з німецькими переселенцями подорожувала й саксонська правова книга, вона швидко стала основоположним джерелом для інших правових збірників в районах Магдебурга, Бреслава та Кракова. Найстаріший збережений рукопис "Саксонського зерцала" ( перед 1300р.) походить з Квідлінбурзької бібліотеки і зберігається зараз в університетській бібліотеці м.Галле.[ 4 ] юридичний правовий норма звичай

Особливу цінність та виключний інтерес для нас складають наявні ілюстровані рукописи. До них належать чотири рукописи: з Гайдельберга, Ольденбурга, Дрездена та Вольфенбютеля. Вони називаються згідно із своїм теперішнім місцем знаходження. Гейдельберзький рукопис - найстаріший (близько1300 року). Він містить 310 "сцен" (малюнків). Цей рукопис зберігався у Ватикані, а з 1816 р.- у Гейдельберзі. Ольденбурзький рукопис був написаний близько 1336 року у монастирі Растеде. Містить 578 "сцен",це найдетальніший текст, що зберігся. З 1991 року знаходиться в Ольденбурзькій бібліотеці. Дрезденський рукопис був складений між 1295 1363 роками,містить 924 "сцени". Зберігається в Дрезденській бібліотеці. Вольфенбютельській рукопис виник між 1348 та 1371 роками. Містить 776 "сцен", зберігається Вольфенбютельській бібліотеці з 1651 року. [ 5 ]

"Саксонське зерцало" поділялося на дві частини: право земське і право ленне. У першій частині містилися норми земського права, яке упорядковувало цивільні, карні та державно-правові відносини. Відповідно до цієї збірки кожна вільна людина мала право відстоювати свою позицію у судах. Крім цього, правовий статус визначався приналежністю до тієї чи іншої суспільної групи. Друга частина містила норми ленного права та вирішувала відносини між привілейованими шляхетними людьми. Загалом у "Саксонському зерцалі" не містилося посилань на римське та міське право, згадувалися лише норми канонічного права та право, яке використовувалося у інших землях. [ 6 ]

Перша частина "Саксонського зерцала" у XIv ст. поділялися на три книги і саме вона мала великий вплив на подальший розвиток німецького права. На неї покликалися суди при вирішенні справ, що сприяло встановленню, певною мірою, єдиного судочинства. Вона була перекладена голландською, польською, латинською і іншими мовами. Саме земське право стало основою для створення окремого міського права, що діяло в містах у різних країнах - Німеччині, Литві, Польщі, Україні, Чехії.[ 2 ] Що стосується майнових відносин то вони упорядковувались нормами земського права "Саксонського зерцала". До головних майнових об'єктів відносилися алод та інші види рухомого майна. Правом власності на землю володіли не тільки князі та графи, а також представники вільного селянства. Земельні відносини у Німеччині, як в інших країнах Західної Європи, будувалися на головних принципах феодалізму. Ленне право визначалося певними особливостями серед яких варто відзначити право "очікування" лена. Якщо одна людина отримала право володіти леном, інша людина також могла претендувати на цей лен у випадку смерті законного власника та за умови, що у власника немає законних спадкоємців. Продаж лена або застава дозволялася лише за умови погодження власника. Зобов'язальне право було врегульовано недостатньо. У "Саксонському зерцалі" існують згадки угод, позик, купівлі - продажу та зберігання. Угоди, пов'язані із майном, переважно укладалися у суді для того, щоб затвердити факт укладення. Шлюбно-сімейні відносини регулювалися за допомогою канонічного права. Купівля нареченої була замінена на сплату її батькові окремої суми грошей, яка віддавалася нареченій після шлюбної церемонії. Майном родини опікувався чоловік. Жінка без дозволу чоловіка не мала права керувати родинним майном. У випадку розлучення дружина могла упродовж життя користуватися тією частиною майна, що їй надав чоловік. Основні принципи спадкування були спрямовані на збереженні землі у руках чоловіків та мали становий характер. Відповідно до ленного права земля переходила тільки до одного з синів, натомість за земським правом весь спадок ділився між усіма родичами порівну. Право на спадок мали родичі включно до сьомого коліна, при чому перевага надавалася братам перед сестрами. [ 6 ]

Основним різновидом процесу виступає обвинувально-змагальний процес. Процесуальні норми німецького земського права, закріплені у саксонських джерелах, ґрунтуються на діяльності суду "вільних людей". Такий суд виступає органом вирішення правового спору сторін. Основою судочинства є їх діяльність, а не діяльність суду щодо розгляду справи. Обвинувач, а в окремих випадках і обвинувачений, зобов'язані довести свої твердження. Суд займає пасивну позицію, він не збирає за своєю ініціативою жодних доказів. Висновок суду залежить від наданих зацікавленою стороною формальних доказів чи спроможності відповідача спростувати твердження протилежної сторони. Суд лише спостерігає за діяльністю сторін та оцінює отримані результати з точки зору їх відповідності формальним правовим вимогам. У той період до системи доказів відносився разом із присягою сторін та судовими випробуваннями, судовий поєдинок. [ 7 ]

У південних землях Німеччини невідомий автор склав ще один збірник права - "Швабське зерцало"(Schwabenspiegl). Це збірник норм звичаєвого права і судової практики у феодальній Німеччині. Ця назва надана збірнику у XvII ст. Складений невідомою( вірогідно, духовною) особою у 1274-75 рр. у місті Аугсбурзі. Головним джерелом "Швабського зерцала" стали Алеманська правда, Баварська правда, Римсько-Вестготська правда, Саксонське зерцало ( точніше- т.з. Німецьке зерцало, в основі якого лежало Саксонське зерцало) канонічне та римське право. "Швабське зерцало" складалося з двох частин - земського і ленного права. Норми земського права регулювали державно-правові, цивільно-правові та кримінально-правові відносини, а норми ленного- відносини між феодалами.[ 8 ] "Швабське зерцало" було перекладене латинською, французькою і чеською мовами. При цьому автор виступав прихильником вищості духовної влади, влади Папи - над світською, імператорською владою.[2]

До інших джерел права, що діяли в той період у Німеччині,належить міське право. Однак тут не було єдиного міського права, а виникло декілька його відокремлених систем. Це пояснюється тим, що в процесі виникнення міст запроваджували так звану філіальну систему, тобто більше, центральне місто обростало меншими, дочірніми містами, які вводили у себе аналогічну систему управління,міські звичаї, правову систему. Однією з найдавніших систем міського права стало магдебурзьке право, яке склалося у м. Магдебурзі. [ 1] Назва "Магдебурзьке право" походить від назви німецького ( саксонського) міста Магдебург, яке у 1188 р. отримало право ( привілей) на самоврядування від архієпископа Віхмана - власника міста, а в 1294 р. це право підтвердив саксонський курфюрст Альберт. Магдебурзьке право - це збірник законів, що виник в кінці XIII століття із "Саксонського зерцала" і магдебурзького міського шеффенського права. Воно закріплювало права міських станів купців, міщан, ремісників, було юридичним виявом успіхів міського населення в боротьбі проти феодалів, встановлювало порядок обрання і функціонування органів міського самоврядування, регулювало питання торгівлі, опіки, успадкування, визначало покарання за окремі види злочинів. [ 9]

Магдебурзьке право згодом поширилось на Чехію, Угорщину, Польщу і Литву, звідси перейшло до Білорусі й України (в XIVct.) Магдебурзьке право не було єдиним зводом. Це фактично узагальнена назва комплексу правових джерел, які в різний час використовувались в органах міського самоврядування і міських судах. З часом воно систематизувалось у вигляді збірок, складених коментаторами ("Саксонське міське право") 1300р., "Магдебурзькі питання") 1400р. та ін..) Магдебурзьке право втратило значення лише у XIX ст..[ 2]

Серед загальнодержавних законів найважливішим є Золота булла, видана імператором Карлом IV на вимогу князів - магнатів. За її змістом узаконювався порядок обрання імператора курфюрстами( князями - виборцями, а саме:

архієпископами Тріра, Кельна, Майнца, світським князем Саксонії, Брандербурга, Пфальца та королем Чехії) а також час і місце виборчого з'їзду й детальний регламент виборчої процедури ( постійним місцем виборчого з'їзду курфюрстів було проголошено м. Франкфурт-на-Майні, в якому курфюрст ери повинні були збиратися за запрошенням архієпископом Майнцького не пізніше, ніж через три місяці після того, як імператорський престол стане вакантним, і обирати імператора простою більшістю голосів.) [ 10] Курфюрсти і князі зберігали за собою всі попередні привілеї та регалії, зокрема право верховного управління і судочинства у своїх володіннях, право карбування монет, власність на гірські надра та їх експлуатацію, стягування мит і поборів, право мати власні збройні сили. За ними закріплювалось право участі в загальноімперському суді. Васалам заборонено вести війни проти сеньйорів, містам - укладати союзи проти князів і курфюрстів. Приватні війни допускалися, для них лише встановлено певні обмеження. Отже, Золота була закріпила олігархію великих феодалів, яка фактично склалася значно раніше.[ 2]

Джерелом прав а також були виборчі капітуляції або умови, які висували курфюрсти перед виборами імператорів. Тобто кожен претендент на посаду імператора повинен був обіцяти, а обраний імператор - узаконити свої обіцянки. З XVI ст.. такі умови назвали виборчими капітуляціями (Wahlkapitulationen), які, по суті, заклали основи конституційного ладу Німеччини.[ 1]

У Німеччині з XIII ст.. почалася рецепція римського права, зокрема найповнішої його кодифікації - Звід цивільних законів (Corpus Juris Civilis). Імператори надавали римському праву формального загальнообов'язкового характеру. У землях магнатів римське право стосовно до їхнього, місцевого права мало допоміжний характер. Однак власне його почав широко застосовувати на практиці імперський Камеральний суд, за ним - усі інші загальнодержавні, міські, а часто й феодальні суди. Якщо ж сторони посилалися на місцеве право, то вони були зобов'язані довести судові його існування. Рецепції римського права значною мірою посприяли юридичні факультети університетів - не тільки як навчальні заклади, де навчали правників на засадах римського права, а й як експертні інституції. Суди часто спрямовували спірні справи,базуючи свої рішення і вироки на висновках учених. Викладаючи свої позиції, вчені, здебільшого, виходили з засад римського права, яке було однією з провідних дисциплін в університетській освіті. Висновки вчених набули значення джерел права у формі правової доктрини. Зазвичай як суди,так і юридичні факультети за необхідності інтерпретували римське право, пристосовували його до потреб часу. Таке право назвали модернізованими пандектами. Станом на XVII ст.. римське право було рецептоване у Німеччині вже не у вигляді окремих норм чи принципів, а майже повністю. Однак діяло і власне, німецьке право. [ 2]

Щодо кримінально-процесуального і кримінального матеріального права, то найбільше значення мала кодифікація 1532р., проведена за Карла V і на його честь названа "Кароліною"(Constitutio Criminalis Karolina)- Кримінальні закони Кароліна. Праця над нею тривала довго, було створено три редакції, але тільки четверту схвалив сейм і у 1532р. увів у дію як загально німецький збірник законів. Джерелами "Кароліни" слугували імператорські закони, в тому числі Поліційна ординація 1530 р, римське право, кримінальний кодекс Банберзького єпископства 1507 р., автором якого був Іоан Шварценберг, та ін. [ 2]

"Кароліна" мала велике значення в історії німецького права: вона відобразила устремління німецьких імператорів до абсолютизму. З цієї причини проти її прийняття різко протестували магнати, вбачаючи в її уведенні, як єдиного для всієї країни кодексу, обмеження своїх прав. Проблему розв'язало доповнення кодексу поправкою, яка у володіннях курфюрстів оголосила кодекс допоміжним джерелом, зберігаючи пріоритет партикулярних прав. "Кароліна" налічує 219 статей, з яких 103 викладають норми кримінально-процесуального права, а 76- норми кримінального права. Метою покарання була помста злочинцеві і залякування інших.[ 1]

Ця збірка діяла понад 300 років і зробила вагомий внесок в становлення німецького права. У "Кароліні" одержали фактично вірні визначення не тільки окремі злочини, а й деякі загальні поняття кримінального права: посягання, співучасть( наприклад, пособництво), необережність, необхідна оборона та ін.. "Кароліна" встановила дуже жорстокі покарання: значна кількість злочинів каралась смертною карою, причому були передбачені кваліфіковані види цієї кари: колесування, четвертування, закопування живцем у землю, спалювання, тощо. Значне місце займали тілесні ушкодження. Часто застосовувалось виривання язика і відрубування руки. При незначних проступках застосовувалось позбавлення честі, при цьому засудженого виставляли до ганебного стовпа або в нашийнику на публічне осміювання. Звертає на себе увагу встановлення жорстоких покарань за посягання на імператорську владу і на власність. [ 11] Відкупитися від покарання ,яке, зазвичай, виконували публічно, було неможливо. У нормах "Кароліни" не передбачали чітко визначених санкцій за вчинення конкретних злочинів. Тому покарання обирав суддя. За потреби суддям рекомендували звертатися за консультацією до вчених-юристів.[ 1]

У"Кароліні" збереглися окремі риси змагально-обвинувального процесу, а саме:відкриття справи за ініціативою приватної особи, збір доказів безпосередньо зацікавленими сторонами, можливість обвинуваченого оскаржити позов, відшкодування позивачем збитків у випадку, якщо обвинувачення не буде підтверджене. Але основною формою розгляду кримінальних справ за новим Кримінально-судовим укладенням стає інквізиційно-розшуковий процес. Його атрибутами були наступні: пред'явлення обвинувачення від імені держави суддею як посадовою особою, слідчі дії носять публічно-правовий, а не приватний характер, застосування до підозрюваного методів фізичного впливу,проведення судового засідання, як правило, у закритому режимі, письмове оформлення. Інквізиційно-розшуковий процес за "Кароліною" поділявся на кілька стадій. Першою стадією було дізнання, яке мало на меті констатацію факту правопорушення та встановлення підозрюваного. Дізнання здійснювалося у вигляді зібрання таємної інформації щодо злочину та можливого злочинця. Проводилося дізнання безпосередньо суддею . Завершувалася ця стадія взяттям під варту. При цьому арештованому не повідомлялися обставини злочину, щоб він не мав можливості обміркувати лінію захисту. Загальне розслідування виступало наступною стадією процесу. Вона передбачала з метою встановлення основних обставин справи попередній допит арештованого. З урахуванням презумпції винуватості, підозрюваний на цій стадії перетворювався на обвинуваченого. На нього було покладено обов'язок доведення відсутності вини, але ніяких реальних можливостей для цього обвинувачений не мав. Під час допиту суддя намагався, як правило, погрозами та шантажем залякати обвинуваченого, зламати його спротив, довести недоцільність заперечення вини. За "Кароліною" підозрюваний був стороною процесу, не наділеною жодними юридичними правами. Спеціальне розслідування виступало головною стадією процесу. Керуючись теорією формальних доказів,"Кароліна" містила повний, вичерпний перелік доказів щодо кожного виду правопорушення. Повноцінним доказом вважався збіг свідчень двох осіб, оскільки свідчення однієї людини вважалися напів доказом. За відсутності прямих доказів використовувалися непрямі. До їх числа відносилися: погана репутація підозрюваного, його перебування на місці скоєння злочину, зовнішні прикмети тощо. У той же час свідчення, які могли пом'якшити чи спростувати вину, до уваги не бралися. Хоч "Кароліна" формально передбачала наявність позивача-обвинувача, який надавав судді докази вини підозрюваного, найбільш ефективним засобом досягнення мети провадження вважалося застосування тортур.[ 7 ] Вони проходили у присутності судді, двох судових засідателів та писаря. Підставою для їхнього застосування слугували наявні докази проти певної особи або"підозри" ("дурна слава людини").[ 10] Але у справах щодо нетяжких злочинів та у випадках, коли обвинувачений визнавав провину чи його було викрито іншими доказами, негайно проголошувався обвинувальний вирок. Власне, винесення вироку завершувало стадію спеціального розслідування. Судовий розгляд справи мав формальний характер, оскільки основна мета досягалася під час попереднього розслідування. Суддя разом із судовими засідателями напередодні судового засідання переглядали зібрані по справі матеріали та формулювали вирок. Фактично судове засідання зводилося до проголошення вироку. [7] Вирок міг бути обвинувальним, виправдовувальним або із "залишенням під підозрою" обвинуваченого.[12]

Висновки

Таким чином, феодальне право досліджуваного періоду мало безліч власних особливостей, які відіграли ключову роль упродовж розвитку правової системи Західної Європи в цілому. При цьому для непривілейованих верств соціуму воно було правом експлуатації, яке відрізнялося такими характерними рисами як консерватизм, жорстокість, партикуляризм та ін.. Але не дивлячись на це, саме у період середньовіччя було закладено фундамент у подальший процес формування та розвитку елементів права.

Список використаних джерел

1. Бойко І.Й, Тищик Б.Й, Кольбенко А.В. та ін. (2022). Історія держави і права зарубіжних країн. Б.Й. Тищика та І.Й. Бойка (ред.). Львів: ЛНУ ім. Івана Франка.

2. Тищик Б.Й., Кульчицький В.С., Кольбенко А.В. та ін.(2006). Історія держави і права зарубіжних країн( Середні віки та ранній новий час). Б.Й. Тищик (ред.). Львів: Світ.

3. Гошко Т.Д.(2017). "Саксонське зерцало": символи й метафори. Український історичний журнал.(2), 126-141.

4. Гуменюк Г.П.( 2007). "Саксонське зерцало" - найвідоміший правовий збірник німецького середньовіччя. Актуальные исследования правовой и исторической науки.

5. Гуменюк Г.П.( 2007). До питання про розробку та прийняття "Саксонського зерцала" (XIII ст.) Актуальні проблеми держави і права. (36), 287-293.

6. Іванов С.Ю.Особливості системи німецького середньовічного права. Шлях успіху і перспективи розвитку(до 26 річниці заснування Харківського національного університету внутрішніх справ):матеріали Міжнародної практичної конференції ( с.209-211).20 листопада,2020, Харків, Україна.

7. Слинько Д.В.(2018). Процесуалізація права у Франції та Німеччині в епо

8. Швабське зерцало. Українські енциклопедії та словники.

9. Кириченко Ю.М.(2011). Поширення магдебурзького права та його особливості в містах України. Форум права,(4),361-366.

10. Палатайко І.В. (2017). Формування правової ідеології романо-германської правової сім'ї в античну добу та у період середньовіччя. Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького,(3(15)), 88-96.

11. Резнік О.І. Правове життя сучасної України: матеріали Міжнародної наукової конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу (1),(с.165- 167).16-17травня,2013,Одеса,Україна.

12. Кодекс"Кароліна"1523р.

Размещено на Allbest.ru