Міжнародне співробітництво: роль в оперативно-розшуковій діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародне співробітництво: роль в оперативно-розшуковій діяльності

Макаренко Владислав Ігорович

здобувач вищої освіти Навчально-наукового інституту права та підготовки фахівців для підрозділів Національної поліції Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, Україна

Карповський Сергій Вікторович

викладач кафедри оперативно-розшукової діяльності

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, Україна

Анотація

В даній науковій роботі розглядається питання міжнародного співробітництва між співробітниками поліції в Україні та іноземними органами правопорядку. Автор акцентує увагу на важливості забезпечення міжнародної правої допомоги в оперативно-розшуковій діяльності. Також досліджується національне законодавство України, що забезпечує регламентацію прав та обов'язків поліцейських під час міжнародного співробітництва в оперативно-розшуковій діяльності, зокрема протидії' організованій злочинності. Приділено увагу аналізу міжнародних нормативно- правових актів, які забезпечують міжнародну взаємодію між країнами, з питань оперативно-розшукової діяльності. Робота доводить, що боротьба з організованою міжнародною злочинністю відноситься до першочергових напрямів міжнародного співробітництва та зумовлює необхідність у взаємодії держав між собою в такій важливій справі. У підсумку, дана наукова робота містить важливу інформацію відносно міжнародного співробітництва між правоохоронцями в Україні та іноземними органами правопорядку в питанні спільній оперативно-розшуковій діяльності. Результати дослідження можуть бути корисні для поліцейських, їхніх представників та законодавців, які працюють над удосконаленням законодавства щодо міжнародного співробітництва в оперативно-розшуковій діяльності.

Ключові слова: міжнародне співробітництво, міжнародна правова допомога, нормативно-правовий акт, держава, країна, правопорушник, організована злочинність, Національна поліція України, правоохоронці, поліцейський, оперативно-розшукова діяльність, воєнний стан, Україна.

Сучасний світ - це соціум різноманітних країн, націй, народів. Аби кожна країна здійснювала самостійний розвиток та мала можливість до покращення стану життя своїх громадян прослідковується характерна тенденція до віддання пріоритету міжнародному співробітництву. Об'єктивна потреба в міжнародному співробітництві полягає у загостренні глобальних проблем, наслідки яких можуть зачепити не лише одну країну, а й, в широкому загалі, населення декількох країн, або в найгіршому випадку - світове суспільство. До глобальних проблем відносять:

1. Загроза самознищення цивілізації в результаті можливого ядерного конфлікту.

2. Боротьба з економічною відсталістю у світі.

3. Забезпечення раціонального використання природних ресурсів.

4. Дестабілізація міжнародних відносин.

5. Зростання тероризму тощо.

Шляхи вирішення й подолання зазначених проблем являється можливим віднайти за допомогою спільної та злагодженої діяльності держав, беручи за основу загальновизнані норми та принципи міжнародного права, а також забезпечення виконання завдань оперативно-розшукової діяльності (далі, ОРД). Міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю має фундаментальне історичне підґрунтя: ще задовго до виникнення, власне, ідеї міжнародного права, держави з давніх-давен взаємодіяли з окремих питань, які стосувались боротьби зі злочинністю. Відомо, що за часів Стародавнього світу та Середньовіччя одним із видів співпраці між країнами було саме укладання двосторонніх угод про видачу правопорушників. Прийняття Статуту Організації Об'єднаних Націй 26 червня 1945 року ознаменувало новий етап у розвитку міжнародного співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю. міжнародне співробітництво організована злочинність

У ХХІ столітті людство досягло значних успіхів у різних сферах суспільного життя. Не варто забувати, що й кримінальний світ не стоїть на місці, адже він перебуває в постійному пошуку способів та засобів для реалізації власних антисоціальних умислів, а також в процесі постійної адаптації до змін в обстановці у яких вчиняється правопорушення. Питання боротьби зі злочинністю, особливо з організованими міжнародними формами злочинності, нині набуває дедалі більшої актуальності та глобального характеру. Найбільш суспільно-небезпечними та розповсюдженими різновидами правопорушень являються: організована міжнародна злочинність, сепаратизм, захоплення територій суверенних держав, міжнародний тероризм, зростання економічної злочинності, серед яких і легалізація (так зване, «відмивання») доходів, отриманих протиправним шляхом, шахрайство з фінансовими ресурсами; кіберзлочинність, торгівля людьми, нелегальна міграція, наркобізнес, торгівля зброєю та інші, які становлять загрозу для стабільного та безпечного розвитку не тільки для України або ж певних держав, проте й для всього людства.

За останні роки, Україна являється об'єктом підвищеного інтересу міжнародних злочинних формувань. В результаті чого наявна потреба у дослідженні питання міжнародного співробітництва України з іншими державами в галузі ОРД. Кримінальна зацікавленість суб'єктів кримінально - протиправної діяльності прослідковується у сферах: незаконного поводження зі зброєю (виготовлення, збут тощо), відмиванні «брудних» грошей, нелегальній міграції, торгівлі людьми, незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів тощо. Таким чином, наявна необхідність докладати спільні зусилля в боротьбі зі злочинністю, а також регулярного міжнародного співробітництва правоохоронців різних держав між собою.

Правовий інститут міжнародного співробітництва у сфері ОРД, як складової міжнародного права, базується на договірній основі, між державами-ініціаторами подібної взаємодії, та міжнародному правовому підґрунті, який формується завдяки міжнародним нормативно-правовим актам, а також невід'ємним аспектом являється правове регулювання на внутрішньодержавному рівні суспільних відносин в питанні допомоги іноземним державам у кримінальних провадженнях.

Міжнародна правова допомога українським правоохоронцям в боротьбі зі злочинністю здійснюється у наступних формах:

1. Призупинення банківських операцій,

2. Арешт грошей, цінностей та іншого майна отриманих внаслідок вчинення правопорушення або іншим злочинним шляхом,

3. Екстрадиційний арешт,

4. Контрольована поставка з метою виявлення, викриття та документування злочинної діяльності міжнародних іноземних держав [2].

Регламентація дій правоохоронців України з приводу міжнародного співробітництва під час кримінального провадження здійснюється відповідно до Розділу ІХ Кримінального процесуального кодексу України (далі, КПК), зокрема статтею 5 прим. 1 «Міжнародне співробітництво у сфері оперативно - розшукової діяльності» Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» [1, 2]. Відповідно до статті 542 Кримінального процесуального кодексу України міжнародне співробітництво зазначається у вигляді діяльності уповноважених органів під час кримінального провадження, що полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків [2]. Якщо узагальнити поняття «міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю», можливим буде зазначити, що це являє собою складну систему відносин між державами, яка охоплює в собі погоджену політику, законодавство, правоохоронну, організаційно-управлінську, інформаційну, науково-дослідницьку діяльність в особі державних органів і посадових осіб, і навіть діяльність міжнародних організацій із запобігання злочинності, боротьбі з кримінально-протиправними проявами, а також виявлення потенційних правопорушників, як результат запобігання правопорушенню й подальше затримання таких осіб, або ж здійснення заходів на затримання особи за скоєне правопорушення.

Метою зазначеної співпраці являється, з одного боку, вдосконалення вже існуючих міжнародно-правових норм, а з іншого - досягнення скоординованості дій держав у власних правоохоронних органах в процесі розслідування міжнародних кримінальних правопорушень.

Правову основу міжнародного співробітництва в оперативно-розшуковій діяльності складають: міжнародні, міждержавні договори (двосторонні і багатосторонні) - пакти, конвенції, договори, угоди; міжурядові угоди з окремих питань, які стосуються взаємодії в боротьбі зі злочинністю; міжвідомчі договори (угоди); національне законодавство з питань надання міжнародної правової допомоги; неписані норми (звичаї) міжнародного права (міжнародна ввічливість, взаємність і ін.) [4, С. 45].

Стаття 5-1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» визначає міжнародне співробітництво у сфері ОРД: «Співробітництво у сфері оперативно-розшукової діяльності між міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами, до складу яких входять оперативні підрозділи, визначені у статті 5 цього Закону, та правоохоронними і спеціальними службами інших держав, які мають у своєму складі відповідні підрозділи, а також з міжнародними правоохоронними організаціями здійснюється відповідно до законодавства України, міжнародних договорів України, а також установчих актів та правил міжнародних правоохоронних організацій, членом яких є Україна» [1].

Держава спрямовує власні дії у сфері боротьби зі злочинністю через наступні шляхи та засоби:

• посилення міжнародного співробітництва;

• дотримання міжнародних стандартів та правил, з приводів збирання та аналізу даних відносно правопорушень, що вчиняються організованими міжнародними злочинними формуваннями;

• вдосконалення системи моніторингу криміногенної ситуації в особливості стосовно діяльності організованих злочинних угруповань безпосередньо в Україні, так і за її межами;

• проведення досліджень рівня криміналізації певних сфер суспільного життя у державі загалом, так і в окремих галузях національної економіки, зокрема, викриття чинників, які сприяють криміналізації, зростанню латентної злочинності;

• формування громадської думки з метою сприяння ефективній реалізації державної політики у сфері боротьби зі злочинністю;

• надання медіа відомостей для об'єктивного інформування населення України про проблеми боротьби з організованою міжнародною злочинністю та на національному рівні;

• створення умов для залучення громадських та інших організацій, медіа до поширення інформації про діяльність організованих злочинних формувань, обміну інформацією, що стосується боротьби з організованою міжнародною злочинністю, на міжвідомчому та міждержавному рівнях [4, С. 86].

Фахівцями виділяються різні види правового регулювання діяльності правоохоронних органів у боротьбі з міжнародною злочинністю. Найпоширенішими є запропоновані О. М. Бандуркою договірно-правовий (інколи зазначають, як конвенційний) механізм, реалізовується шляхом укладання спеціальних угод, та інституційний механізм у рамках міжнародних організацій. Варто зазначити, що другий вид являється інноваційним і більш дієвим у співробітництві держав, важливим доповненням до системи договірних зв'язків. Зазначається, що між двома названими видами співробітництва присутня постійна взаємодія та взаємозв'язок. По-перше, міжнародні органи й організації створюються на основі відповідних міждержавних договорів, а по-друге, у рамках міжурядових організацій розробляються і приймаються нові і змінюються або доповнюються існуючі угоди, а в ряді випадків створюються органи з контролю над їх виконанням [4,С. 53].

Також виділяють такі основні форми співробітництва держав в оперативно-розшуковій діяльності:

1. обмін оперативно-розшуковою, правовою та іншою інформацією;

2. профілактика, розкриття та розслідування правопорушень, з приводу яких укладені спеціальні угоди між державами;

3. розшук і затримання правопорушників на підставі договірних відносин або разових звернень однієї держави до іншої;

4. видача правопорушників іншій державі або міжнародному органу для кримінального переслідування;

5. передача осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування покарання в державі, громадянами якої вони є, або до країни, де вони постійно проживають;

6. передача органам іншої держави нагляду за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками;

7. захист прав і свобод громадян однієї держави при здійсненні правосуддя в іншій країні;

8. спільне вивчення причин та інших проблем злочинності, а також обмін досвідом роботи поліцейських та інших органів;

9. підготовка кадрів, надання експертних послуг, постачання спеціальних науково-технічних засобів і надання матеріально-технічної допомоги іншим державам [4, С. 53-54].

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. №220 «Про Національне центральне бюро Інтерполу» взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав Європейського Союзу, щодо рішення питань боротьби з правопорушеннями, що мають транснаціональний характер, здійснюється через Національне центральне бюро Інтерполу [3]. Міністерство внутрішніх справ України виступає як Національне центральне бюро Інтерполу. По теперішній час здійснюється постійна розробки системи міжнародних оперативно-розшукових заходів (далі, ОРЗ) у боротьбі з міжнародною злочинністю, правової бази їх проведення, механізму дій з питань отримання та подальшого використання оперативної інформації, також варто відмітити про рівень інтегрування інноваційних ОРЗ, серед яких будуть легендовані підприємства, установи й організації, контрольована поставка в міжнародному форматі тощо, підвищуватиме ефективність міжнародної боротьби зі злочинністю [4, С. 64].

Окрім вищезазначеного, вартим уваги є факт вчинення російською окупаційною армією воєнних злочинів на території України як відносно пересічних громадян, так і проти держави в цілому. За скоєння воєнних злочинів (приклад: взяття заручників, умисне вбивство військовополонених, тортури, як цивільного населення, так і військовополонених тощо) передбачено кримінальну відповідальність не лише на національному, але й на міжнародному рівні. Притягнення до відповідальності являється можливим не лише певної особи, а й офіцера військового командування, у випадку якщо останньому було відомо про вчинення його підлеглими правопорушення, проте розуміючи суспільну небезпечність діяння підпорядкованих йому військових, ним не було вчинено жодних дій з приводу запобігання або ж припинення кримінально-протиправних дій.

Варто розуміти, що особа, яка вчиняє подібні військові злочини, може бути засуджена на національному рівні українським судом. Міжнародним судовим органом, який розглядає справи з питань притягнення осіб, вина яких доведена в ході досудового розслідування, за вчинення воєнних злочинів, являється Міжнародний кримінальний суд (МКС), він базується у м. Гаага, Нідерланди. Терористичною Росією не було ратифіковано Римський статут, в результаті чого вона не в змозі співпрацювати з МКС. Проте, дана обставина підіймає ймовірність створення спеціального трибуналу, діяльність якого буде спрямована на розслідування правопорушень Росії проти України. Історії відомі випадки утворення спеціальних трибуналів, такими являються: Нюрнберзький, Токійський, а також відносно колишньої Югославії та Руанди. Беручи до уваги схвалення Резолюції ООН з приводу засудження війни Росії проти України 141 країною світу, можливості притягнення винних до кримінальної відповідальності за їх військові злочини перебувають на доволі високому рівні. Особу, яка вчинила воєнний злочин, являється можливим притягнути до відповідальності в будь-який момент, не звертаючи уваги, скільки часу минуло з моменту вчинення військового злочину. Іншими словами строки давності за притягнення до відповідальності за військові злочини - відсутні.

Аналіз нормативно-правових актів, які спрямовані на регулювання діяльності оперативних підрозділів продемонстрував, що до завдань та функцій згаданих правоохоронних підрозділів не входить протидія воєнним злочинам. Однак, обставини війни диктують власні умови та викликають потребу у мобілізації усіх, без виключення, ресурсів нашої держави маючи за мету супротив збройній агресії РФ та в подальшому деокупації території України. Враховуючи вказане, доцільно було б доповнити відповідні нормативні акти, які регулюють питання діяльності не лише оперативних підрозділів, але й органів досудового розслідування, при цьому визначити відповідні функції, які вони спроможні виконувати задля швидкого, повного й детального розслідування воєнних злочинів [5].

Окрім нормативного забезпечення діяльності підрозділів кримінальної поліції та органів досудового розслідування Національної поліції України, потребує вирішення і питання отримання відповідних знань та навичок працівниками, яких було залучено до процесу виявлення та розслідування воєнних злочинів [5]. Важливим є той аспект, що міжнародне співробітництво у сфері розслідування воєнних злочинів полягає у встановленні осіб військових злочинців, яких буде в подальшому притягнуто до кримінальної відповідальності. Проте не лише у встановленні осіб полягає міжнародна правова допомога, також не варто забувати про залучення міжнародних експертів з метою проведення ДНК експертиз невпізнаних трупів, особливо в місцях масових поховань громадян.

Підводячи підсумок, варто зазначити, що боротьба з організованою міжнародною злочинністю відноситься до першочергових напрямів міжнародного співробітництва та зумовлює необхідність у взаємодії держав між собою в такій важливій справі. Асоціація України з Європейським Союзом (далі, ЄС) та європейськими правоохоронними організаціями та органами правопорядку спрямована на вдосконалення як власних можливостей у сфері забезпечення безпеки громадян, так і міжнародної безпеки країн ЄС. Подібна взаємодія у правоохоронній сфері, зокрема в ОРД, буде сприяти успішній протидії кримінально-протиправним проявам як організованій міжнародній злочинності, так і серед рядових правопорушників, які прагнуть уникнути покарання за скоєне правопорушення через втечу до інших країн. Міжнародне співробітництво в ОРД повинно здійснюватися за умов дотримання державного суверенітету, національного законодавства, невтручання у внутрішні справи іноземних держав, а також інших базових засад міжнародного права, серед яких верховенство права, законність тощо.

Обсяги, першорядні напрями та форми міжнародного співробітництва держав у боротьбі з міжнародною злочинністю беруть свій початок у змісті й особливостях кожного певного правопорушення, як визначеної суспільної події. Окрім цього, міжнародне співробітництво держав у полі оперативно - розшуковій діяльності тісно пов'язане з історичним рівнем розвитку взаємодії загалом, так і залежно від поточної обстановки в правовій, політичній, соціально-економічній,культурній та інших сферах. Міжнародне співробітництво держав знаходиться у постійному русі самовдосконалення й тому може регулярно та капітальним чином змінюватися, поповнюватися новими формами, або ж навпаки певні форми, через розвиток оперативно- розшукових заходів, можуть бути визнані морально-застарілими та не застосовуватись в подальшому. До спеціальних аспектів міжнародного співробітництва відносять невідворотність відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення, як на міжнародному рівні, так і на національному, у випадку уникнення покарання через втечу за кордон; гуманізм відносно потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, засудженого; забезпечення державою прав своїх громадян за кордоном; спрямованість оперативно-розшукової діяльності при міжнародному співробітництві тільки на кримінальні правопорушення та осіб, які їх вчинили; невтручання в політичну, релігійну чи громадську діяльність інших держав.

Міжнародна правова допомога надається також під час пошуку й встановлення осіб військових злочинців, що здійснюють масовані ракетні обстріли суверенної України, реалізують свій антисоціальний умисел на протиправні дії відносно цивільних громадян під час воєнних дій, організовують масові розстріли патріотів країни, з метою подолання та придушення опору громадян України на тимчасово окупованих територіях держави, й в подальшому організація масових поховань тощо. Зважаючи на першочергову проблему, що існувала на початку повномасштабного вторгнення на територію нашої країни терористичною Росією, правоохоронні органи України, зокрема оперативні підрозділи Національної поліції України, не були готовими до подібних масштабних військових дій. Відсутня була підготовлена законодавча база, щодо діяльності підрозділів на час дії воєнного стану, зокрема нормативно-правові акти, які регламентують діяльність правоохоронних органів. Проте станом на сьогодні, ситуація стабілізується, вносяться зміни до Законів України, Кодексів, з метою усунення прогалин в правовому полі, й створення регламентації дій правоохоронців при розслідування воєнних злочинів, а також залучення правової допомоги з пошуку військових злочинців, встановлення місцезнаходження безвісно відсутніх осіб, проведення експертиз при встановленні осіб, яких було виявлено на місці масового поховання людей тощо.

Список використаних джерел:

[1] Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 року № 22. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2135-12#Text (дата звернення: 25.06.2023).

[2] Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 року № 4651-VI. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651- 17#Text (дата звернення: 25.06.2023).

[3] Про Національне центральне бюро Інтерполу: Постанова Кабінету міністрів України від 25 березня 1993 року № 220. Кабінет Міністрів України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/220-93-n#Text (дата звернення: 25.06.2023).

[4] Бандурка О. М. Оперативно-розшукова діяльність: підручник. Харків, 2002.

[5] Дараган В. В., Карповський С. В., Копилов Е. В. Стан та перспективи розвитку підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції та органів досудового розслідування у закладах вищої освіти МВС України: монографія. Topical aspects of social science disciplines and innovative methods and technologies of their learning and teaching: scientific monograph. Riga, Latvia : «Baltija Publishing», 2023. 536 с.

Размещено на Allbest.ru