Загальні принципи права Європейського Союзу: змістовно-функціональні характеристики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Загальні принципи права Європейського Союзу: змістовно-функціональні характеристики

Петренко Анатолій Анатолійович,

доктор філософії у галузі міжнародного права, докторант відділу теорії держави і права

Анотація

В умовах сучасних євроінтеграційних процесів, які відбуваються в Україні, перманентного зростання кількості нормативно - правових актів, у тому числі законів, а також необхідності забезпечити належний рівень гармонізації та уніфікації національного правопорядку України з правом Європейського Союзу, особливе значення набуває дослідження питань, пов'язаних з визначенням змістовно-функціональних характеристик загальних принципів права ЄС, які виконують роль найвищих та найстабільніших вимог до організації та функціонування правової системи Європейського Союзу.

Саме загальні принципи права Європейського Союзу визначають напрями функціонування та розвитку всієї системи джерел права ЄС, його правотворчу, правозастосовну та іншу правореалізаційну практику, а також пред'являють відповідні вимоги до поведінки та діяльності всіх суб'єктів права, які перебувають під юрисдикцією даного інтеграційного об'єднання держав, з метою досягнення загальносоціального блага та добробуту громадян.

Особливе місце в системі загальних принципів права ЄС займають принцип верховенства права, принцип правової визначеності, принцип рівності, принцип пропорційності та принцип субсидіарності. При цьому саме принцип верховенства права виступає основою інтеграції національних правових систем у відповідний наднаціональний правопорядок, сформований в результаті багатоманітних переговорних процесів між державами, а також втілює у своїх вимогах основний юридичний механізм і гарантію забезпечення та захисту прав і свобод людини, що включає в себе низку компонентів, які також функціонують на рівні відповідних принципів та деталізують його зміст.

Одним із загальних принципів права ЄС, який деталізує положення принципу верховенства права, є принцип правової визначеності, що передбачає насамперед досягнення належного рівня формальної визначеності змісту правових норм шляхом забезпечення їх логічного та послідовного викладу у тексті законів та інших нормативно-правових актів, а також повноти регулювання відповідних суспільних відносин.

Зроблено висновок, що «надпозитивний» статус загальних принципів права Європейського Союзу, а також практика реального впровадження їх вимог у суспільну практику в державах-членах ЄС, є одним із найважливіших забезпечувальних чинників інтеграційних процесів в сучасній Європі.

Ключові слова: загальні принципи права, Європейський Союз, правова система, законодавство, верховенство права, права людини.

Abstract

Petrenko Anatolii Anatoliiovych Doctor of philosophy in the field of international law, doctoral student of the Department of Theory of State and Law, Institute of State and Law named after V.M. Koretsky NAS of Ukraine

General principles of European Union law: substantive and functional characteristics

In the conditions of modern European integration processes taking place in Ukraine, a permanent increase in the number of normative legal acts, including laws, as well as the need to ensure the appropriate level of harmonization and unification of the national legal order of Ukraine with the law of the European Union, the study of issues related to the definition of the substantive and functional characteristics of the general principles of EU law, which play the role of the highest and most stable requirements for the organization and functioning of the legal system of the European Union, acquires special importance.

It is the general principles of the law of the European Union determines the directions of operation and development of the entire system of sources of EU law, its law-making, law-enforcing and other law-enforcement practice, and also present appropriate requirements for the behavior and activities of all subjects of law under the jurisdiction of this integration association of states, with the aim of achieving the general social good and well-being of citizens.

A special place in the system of general principles of law in EU is occupied by the principle of the rule of law, the principle of legal certainty, the principle of equality, the principle of proportionality and the principle of subsidiarity. At the same time, it is the principle of the rule of law acts as the basis for the integration of national legal systems into the corresponding supranational legal order, formed as a result of multifaceted negotiation processes between states, and also embodies in its requirements the main law mechanism and guarantee of ensuring and protecting human rights and freedoms, which includes a number of components that also function at the level of relevant principles and detail its content.

One of the general principles of EU law, which details the content of the principle of the rule of law, is the principle of legal certainty, which primarily involves achieving an appropriate level of formal certainty of the content of legal norms by ensuring their logical and consistent presentation in the text of laws and other regulatory legal acts, as well as the completeness of regulation of relevant social relations.

It was concluded that the «overpositive» status of the general principles of the law of the European Union, as well as the practice of real implementation of their requirements into social practice in the EU member states, is one of the most important factors ensuring integration processes in modern Europe.

Keywords: general principles of law, European Union, legal system, legislation, rule of law, human rights.

Основна частина

право європейський союз

Постановка проблеми. Одним із основних чинників розвитку будь-якої демократичної правової системи є загальні принципи права, які являють собою найголовніші, основоположні ідеї та правила, найстабільніші вимоги до організації та функціонування суспільства і держави, що виступають критерієм законності рішень суб'єктів владних повноважень та визначають зміст і напрями правового регулювання суспільних відносин. У повній мірі це стосується і права Європейського Союзу, в межах якого по суті функціонує особлива наднаціональна правова система, елементи якої забезпечують необхідний регулятивно-охоронний вплив насамперед на ті суспільні відносини, які виникають та пов'язані з процесом створення і функціонування європейських інтеграційних об'єднань. Адже правова система Європейського Союзу - це, по суті, результат взаємодії, інтеграції різних правових режимів та міждержавних відносин, що увібрав у себе найбільш суттєві правові досягнення і традиції європейських суспільств та їх правових культур, поєднавши та функціонально узгодивши зміст правових норм всього даного об'єднання з національними правовими особливостями держав - членів ЄС.

Право Європейського Союзу, становлення та функціонування якого пройшло випробування часом і набуло якість найбільш ефективного регулятора суспільних відносин в даному міждержавному об'єднанні, одночасно виявилось потужним інтегратором численних новацій в європейські національні правопорядки, які, у свою чергу, не втратили своєї суб'єктності та продовжують відігравати вагому роль у забезпеченні необхідного нормативно-організуючого впливу насамперед на європейське миробудівництво. При цьому такі нормативно-організаційні новації стосуються як тих держав, які вже набули статусу повноправного члена Європейського Союзу, так і тих, які ще продовжують здійснювати відповідні реформи у важливих сферах і галузях суспільного життя з метою набуття даного статусу, зокрема України як держави, що на конституційному рівні підтвердила європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України.

З огляду на те, що основу розвитку сучасних демократичних правових систем незалежно від їх різновиду складають основоположні, загальні принципи права, які пронизують всю правову матерію відповідних держав та

їх об'єднань, надаючи їй логічно структурованого, комплексного характеру тазабезпечуючи взаємозв'язок і взаємодію правових норм та інститутів, їх загальнообов'язковість та ефективність, особливої актуальності в умовах здійснення євроінтеграційних перетворень в Україні набувають дослідження питань визначення змістовно-функціональних характеристик загальних принципів права Європейського Союзу, окремі з яких вже протягом тривалого часу діють у вітчизняній правовій системі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальні принципи права Європейського Союзу, їх сутність, роль та функціональне призначення, перебувають у фокусі уваги значної кількості українських та зарубіжних вчених. Серед таких дослідників слід згадати роботи С. Бобровник, В. Кернза, С. Максимова, В. Муравйова, О. Назаренко, Н. Оніщенко, В. Опришка, О. Петришина, Р. Петрова, С. Погребняка, А. Татама та інших.

Водночас, сучасні реалії, пов'язані зі стратегічним курсом Української держави на набуття повноправного членства в Європейському Союзі, суттєво актуалізують необхідність дослідження питання визначення змістовно - функціональних характеристик загальних принципів права Європейського Союзу, зокрема особливостей їх еволюції в умовах все більшого ускладнення характеру суспільних відносин, які регулюються правом.

Мета статті. Метою статті є визначення змісту та призначення загальних принципів права Європейського Союзу, їх різновидів, а також основних особливостей їх прояву у світлі розвитку сучасної правової системи ЄС.

Виклад основного матеріалу. Перш ніж безпосередньо розглянути змістовно-функціональні характеристики загальних принципів права Європейського Союзу, методологічно важливим, на нашу думку, є з'ясування змісту самої категорії «загальні принципи права», під якою прийнято розуміти принципи, які поширюються на право в цілому, усі його галузі та інститути. У сучасній загальнотеоретичній юридичній літературі зазначається, що «загальні принципи права відображають досягнення цивілізації у правовій царині, виступають основоположними засадами усіх галузей та інститутів права. На їх основі різноманітні аспекти права, юридичної діяльності та правового порядку демонструють свою єдність. Своє закріплення вони знайшли насамперед у міжнародних правових актах, зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р., Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Міжнародних пактах про громадянські та політичні права, та про соціальні, економічні та культурні права 1966 р., Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р.» [1, с. 193].

Водночас, поряд з терміном «загальні принципи права» у сучасному правовому дискурсі широко використовується також поняття «основоположні принципи права» [2, с. 37; 3, с. 275], які являють собою визначальні ідеї та положення, найважливіші та найбільш авторитетні вимоги, що закладаються в основу права як соціального регулятора, мають найвищу юридичну силу і також поширюють свою дію на всю систему правового регулювання суспільних відносин.

У зв'язку із цим та в контексті даного статейного викладу виникає питання щодо розмежування змісту вказаних понять, які у багатьох випадках використовуються як синонімічні в межах відповідних дискурсивних практик. При цьому ототожнення змісту понять «основоположні принципи права» та «загальні принципи права» в окремих випадках, на нашу думку, слід визнати цілком виправданим та доцільним, що обумовлюється як конкретною метою, яка не вимагає здійснення розмежування їх змісту, так і наявністю низки ознак, спільних для обох цих категорій. Мова йде, зокрема, такі ознаки принципів права, як:

1) вони являють собою універсальні та стабільні стандарти для всіє системи правового регулювання суспільних відносин та поширюють свою дію на всі галузі права;

2) вони виконують системоутворюючу роль у формуванні та функціонуванні системи права та системи законодавства в сучасних демократичних державах та їх правових системах;

3) вони мають максимально абстрактний та узагальнений зміст, що виражається у відповідних вимогах та положеннях, які конкретизуються у галузях та інститутах права;

4) вони закладаються в основу актів реалізації права незалежно від їх визначеної форми, але насамперед їхні вимоги повинні бути дотримані в процесі застосування права;

5) вони можуть визначатися в межах конкретної правової норми або їх зміст може випливати з сукупної дії правил чи вимог декількох норм права;

6) вони конструюються не лише з відповідних норм законодавства, але й юридичної і, насамперед, судової практики, а також правової доктрини і філософії;

7) вони, як правило, закріплюються одночасно на міжнародному (наднаціональному) та національному рівнях.

Очевидним слід визнати, що наведені вище ознаки притаманні як, наприклад, принципам справедливості, свободи, рівності та гуманізму, які здебільшого позначаються загальним терміном «основоположні принципи права», так і принципам правової визначеності, пропорційності, розумності, законності, які об'єднуються переважно у поняття «загальні принципи права». Змістовно-функціональні характеристики всіх наведених принципів проявляються насамперед у тому, що вони у концентрованому вигляді уособлюють сутність права в усі часи його існування, вказують на основні суспільні вимоги до права як до раціонального, об'єктивного і єдиного правильного критерію у взаємовідносинах між людьми та їх групами, а також між суспільством та державою; всі вони забезпечують стабільність правового регулювання, його ефективність та легітимність, тобто визнання людиною і суспільством обов'язковості приписів права [4, с. 166].

Водночас, наявність спільних ознак, якими можна охарактеризувати як основоположні, так і загальні принципи права, ще не означає неможливості та недоцільності визначення критеріїв розмежування цих понять, що є особливо важливим у контексті проблематики даної статті з огляду на складний, багатоаспектний характер правової системи Європейського Союзу, обумовлений насамперед специфікою даного інтеграційного об'єднання держав та наявністю спільних для них владних інститутів наддержавного характеру, яка взаємодіє як з національним правом держав-членів ЄС, так і з системою міжнародного права. Саме тому, на нашу думку, основоположні принципи права, зокрема такі, як справедливість, свобода, рівність та гуманізм, мають первинний, ціннісний характер по відношенню до загальних принципів права, у тому числі принципу верховенства права, законності, правової визначеності, пропорційності тощо. Дане твердження можна обґрунтувати тим, що свобода, рівність, справедливість, гуманізм, людська гідність тощо, є загальнолюдськими цінностями, нормативність яких не обмежується лише правом як соціальним регулятором, а необхідно включає в себе інші ціннісно-нормативні системи людської культури в цілому і насамперед моралі, потенціал якої широко застосовується у праві і виконує важливу функцію у правовому регулюванні.

Крім цього, не можна не враховувати також і того факту, що вказані загальнолюдські цінності, які втілюються у сучасному демократичному праві, концентровано виражають його дух, забезпечуючи тим самим змістовну легітимацію права з боку суспільства та громадян шляхом визначення у його нормах відповідних меж дозволеного / недозволеного, правильного/ неправильного, корисного/шкідливого тощо.

Слід звернути увагу на те, що зазначене розмежування цілком кореспондується зі змістом основних або первинних джерел права Європейського Союзу. Так, наприклад, стаття 2 Договору про Європейський Союз закріплює, що даний Союз засновано на цінностях поваги до людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги до прав людини, зокрема осіб, що належать до меншин. Ці цінності є спільними для всіх держав-членів у суспільстві, де панує плюралізм, недискримінація, толерантність, правосуддя, солідарність та рівність жінок і чоловіків. До цього можна додати також абзац другий Преамбули до Хартії основоположних прав Європейського Союзу, у якій встановлено, що свідомий свого духовного й морального спадку Союз засновується на неподільних універсальних цінностях людської гідності, свободи, рівності та солідарності. Його підвалинами є принципи демократії та верховенства права. Запроваджуючи громадянство Союзу та простір свободи, безпеки та правосуддя, Союз робить людську особистість центром своєї діяльності [5, с. 35, 409].

Таким чином, загальні принципи права Європейського Союзу можна визначити як засновані на загальнолюдських цінностях свободи, рівності, гуманізму, справедливості та людської гідності найважливіші положення та вимоги, які визначають напрями функціонування та розвитку всієї системи джерел права ЄС, його правотворчу, правозастосовну та іншу правореалізаційну практику, а також пред'являють відповідні вимоги до поведінки та діяльності всіх суб'єктів права, які перебувають під юрисдикцією даного інтеграційного об'єднання, з метою досягнення загальносоціального блага та добробуту громадян.

З'ясувавши зміст поняття «загальні принципи права Європейського Союзу», спробуємо визначити їх конкретний обсяг та зміст. Втім, незважаючи на те, що вказані принципи почали розвиватися під впливом інтеграційних процесів, що спочатку відбувалися в рамках Європейських співтовариств (Європейського співтовариства вугілля та сталі, Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії), а згодом і Європейського Союзу в цілому, конкретний обсяг та зміст загальних принципів права Європейського Союзу не розкривається у його установчих документах. Як наслідок, заповнення цієї прогалини здійснювалося на рівні спочатку Суду Європейських співтовариств, а потім - Суду Європейського Союзу, який в процесі правозастосовної діяльності сформулював низку основоположних правових положень та принципів, які отримали статус найвищих за юридичною силою норм у системі права ЄС та отримали визнання головного критерію законності будь-яких форм діяльності в межах Європейського Союзу.

Водночас, зміст та обсяг загальних принципів права ЄС визначався також і на рівні правової доктрини, як зарубіжної, так і вітчизняної. При цьому спектр поглядів стосовно визначення конкретного переліку та змісту загальних принципів права Європейського Союзу є достатньо широким, що обумовлюється об'єктивними та суб'єктивними причинами. Так, наприклад, британський вчений В. Кернз вважає, що поняття «загальні принципи права ЄС» поєднує в собі три групи принципів, а саме: 1) по-перше, загальні принципи, які є спільними для правових порядків держав-членів; 2) по-друге, загальні принципи, які походять з природи права ЄС; 3) по-третє, загальні принципи міжнародного права. При цьому до загальних принципів, спільних для правопорядків держав-членів ЄС, дослідник відносить основні права людини; принцип правової визначеності; принцип пропорційності; принцип законних очікувань; процесуальні права та їх гарантії, які полягають у тому, що: а) зацікавлена сторона має право бути належним чином поінформована з питань, які стосуються судового слухання; б) особа має право бути вислуханою з метою власного захисту від покарання або заходу, що може серйозно зашкодити її інтересам (це означає, що перед тим, як вимагати від звинуваченого пояснень, його слід поінформувати про розпочату проти нього справу); в) зобов'язання суду повідомляти про причини, що слугують підставами для прийняття рішення, тобто мотивувати своє рішення.

До загальних принципів права Європейського Союзу, які походять з природи права ЄС, на думку В. Кернза, належать принципи рівності та солідарності [6, с. 104-110]. При цьому відкритим у наведеній праці вченого залишається питання щодо обсягу та змісту загальних принципів права Європейського Союзу, які випливають з правових звичаїв та традицій міжнародного права.

У вітчизняних навчально-наукових джерелах деякі автори також наголошують на тому, що поняття «загальні принципи права ЄС» поєднує в собі три групи принципів, а саме: 1) загальні принципи права, притаманні всім або більшості правовим системам держав-членів ЄС; 2) принципи міжнародного права; 3) принципи права, закріплені в Установчих договорах ЄС [7, с. 35].

Інші українські дослідники, не акцентуючи увагу на об'єднанні окремих загальних принципів права Європейського Союзу у відповідні групи, вважають, що всі вони спираються на європейські цінності, стрижнем яких виступають ліберальні фундаментальні права і свободи людини, демократичні принципи державного устрою, а також правова і соціальна держава. Відтак, вони пропонують включати до загальних принципів права ЄС принцип поваги до основних права людини, принцип єдиної правосуб'єктності, принцип субсидіарності, принцип пропорційності, принцип сумлінної співпраці та принцип інституційної рівноваги [8, с. 58-59].

В. Колесніченко у своєму дисертаційному дослідженні «Принципи права Європейського Союзу: загальнотеоретичне дослідження» обґрунтовує позицію, згідно із якою загальні принципи права ЄС включають такі групи принципів: 1) принципи-цінності Союзу, які за змістом об'єднують в собі наступні підгрупи: а) основні права людини; б) демократичні принципи; в) принципи правової держави; 2) принципи взаємодії з іншими правовими системами, а також принципи, що регулюють відносини між Союзом і державами-членами; 3) принципи, що визначають відносини Європейського Союзу з рештою світу; 4) процесуальні принципи; 5) загальні структурні принципи - принципи організації; 6) загальні функціональні принципи [9, с. 18-19].

А. Татам також пропонує оригінальну класифікацію загальних принципів права, наголошуючи на тому, що не слід змішувати загальні принципи так званого неписаного права Європейського Союзу з принципами, які визначені в установчих договорах ЄС, зокрема, з принципом вільного руху товарів і людей, заборони дискримінації тощо. При цьому слід звернути увагу на те, що до неписаних загальних принципів права Європейського Союзу дослідник відносить деякі галузеві принципи права, серед яких: ніхто не може притягатися до відповідальності двічі за одну й ту саму провину; право особи отримувати правову допомогу і бути представленою адвокатом, коли захищаються її законні права, що включає в себе право адвоката на доступ до усіх необхідних для захисту такої особи документів та право на конфіденційне спілкування між адвокатом і клієнтом; право особи не свідчити проти себе; право особи бути вислуханою для забезпечення власного захисту від покарання або застосування заходу, що може серйозно зашкодити її інтересам. Також, загальними принципами права Європейського Союзу А. Татам називає принцип правової визначеності, принцип пропорційності, принцип однакового ставлення або недискримінації, основні права людини, а також принципи прямої дії, верховенства та ефективності права [10, с. 70, 83].

Деякі українські вчені акцентують увагу на тому, що загальні принципи права Європейського Союзу включають в себе загальні принципи міжнародного права та загальні принципи права, що поділяються всіма державами-членами ЄС. При цьому до загальних принципів права вони відносять принцип поваги до фундаментальних прав людини, принцип пропорційності, принцип рівності або недискримінації, принцип правової визначеності, принцип дотримання процесуальних прав, а також принцип субсидіарності [11, с. 40-44; 12, с. 138].

Наведені вище класифікації загальних принципів права Європейського Союзу свідчать не лише про відсутність єдиних, загальновизнаних критеріїв їх поділу на певні групи, на чому зазвичай наголошується у юридичній літературі, але й про складний, «інтегрований» характер правової системи ЄС, яка має нетипову структуру, що проявляється, зокрема, у особливому поєднанні в її межах елементів міжнародного, «комунітарного» та національного права, а також в наявності специфічної наднаціональної інституційної або організаційної складової, здатної забезпечувати необхідний владно-нормативний вплив на суспільні відносини і, насамперед, на охорону і захист прав і свобод людини і громадянина. Саме специфіка сутності та природи правової системи Європейського Союзу, багатогранність його права тощо, унеможливлює одноманітне тлумачення змістовно-функціональних характеристик загальних принципів права ЄС та формулювання єдиного критерію їх класифікації.

Враховуючи вищенаведене, в межах даного статейного викладу пропонуємо розглянути змістовно-функціональні характеристики наступних найважливіших загальних принципів права Європейського Союзу, а саме: 1) принцип верховенства права; 2) принцип правової визначеності; 3) принцип рівності; 4) принцип пропорційності; 5) принцип субсидіарності.

Звертаючись до характеристики принципу верховенства права, передусім зазначимо, що практичне значення відповідної концепції на сьогодні важко переоцінити. Адже верховенство права являє собою не лише фундаментальне досягнення сучасної філософії та теорії права, а також розвитку теорії конституціоналізму. Верховенство права - це концепція, яка поєднує та втілює в собі невід'ємні принципи і аксіоми сучасного правового світогляду та мислення, виступає основним правовим джерелом у формуванні змісту ту функцій будь-яких інших принципів права. На теперішній час зміст даної концепції, концентровано вираженої у фундаментальному принципі функціонування демократичних правових систем, включає в себе низку нормативних положень, сформульованих на рівні кращих досягнень і надбань вітчизняної та зарубіжної юридичної науки, а також судової практики провідних міжнародних або наднаціональних судових установ, насамперед Суду ЄС та Європейського Суду з прав людини, соціальна значущість та ефективність яких постійно підтверджується розвитком сучасних демократичних суспільств. Незважаючи на те, що концепція верховенства права має певну соціокультурну специфіку, обумовлену особливостями її розвитку на національному та міжнародному рівнях, її центральним елементом або ядром у будь-яких темпорально-просторових вимірах виступає ідея авторитету права, яка визначає його послідовність, стабільність та надійність як системи нормативного регулювання суспільних відносин.

Водночас, якщо розглядати принцип верховенства права в контексті функціонування Європейського Союзу як інтеграційного об'єднання демократичних держав та їх правових систем, то його зміст визначатиметься передусім у рішеннях Суду Європейського Союзу, який відповідно до статті 267 Договору про функціонування Європейського Союзу має юрисдикцію виносити попередні рішення стосовно тлумачення Договорів, а також чинності та тлумачення актів установ, органів, служб та агенцій Союзу.

У сучасній юридичній літературі, присвячені проблематиці формування та розвитку принципу верховенства права Європейського Союзу, зазначається, що вказаний принцип в однаковій мірі стосується як норм первинного, так і норм вторинного права ЄС. В основу даного принципу закладається низка положень, які забезпечують пряму дію норм права Європейського Союзу в межах відповідних держав-членів ЄС та їх національних правопорядків. Іншими словами, даний принцип передбачає, що право Європейського Союзу безпосередньо застосовується кожною країною - членом ЄС незалежно від того, чи імплементована вона у національне законодавство відповідної держави, а також поширюється на всіх суб'єктів права в межах Європейського Союзу. Верховенство права - це один із найважливіших загальних принципів права ЄС, що визначає взаємовідносини між правом Європейського Союзу в цілому та національним правом держав - членів ЄС; зміст даного принципу виключає можливість не лише застосування, але й прийняття національних норм права, які б суперечили нормам Європейського Союзу [13, с. 40-41].

Необхідно звернути увагу на те, що подібне розуміння змісту принципу верховенства права в Європейському Союзі органічно випливає з наднаціонального статусу даного інтеграційного об'єднання європейських демократичних держав, який вимагає насамперед забезпечення впровадження чітких нормативних стандартів або правил взаємодії між різними рівнями правових систем (наднаціональний та національний). У цьому сенсі принцип верховенства права виступає основою інтеграції національних правових систем у відповідний наднаціональний правопорядок, сформований в результаті багатоманітних переговорних процесів між державами, які через діяльність визначених органів та організацій наднаціонального характеру отримують контроль над процесами прийняття та виконання законодавчих рішень Європейського Союзу в цілому. У такий спосіб верховенство права в ЄС забезпечує стабільне функціонування інститутів даного інтеграційного об'єднання, владно-нормативне волевиявлення якого має пряму дію на території відповідних держав, які добровільно передали йому частину своїх суверенних прав.

Водночас, очевидним слід визнати, що принцип верховенства права знаходить своє найбільше вираження та безпосереднє застосування саме в національному праві сучасних демократичних держав, зокрема європейських, оскільки саме даний принцип слугує основним критерієм ефективності та легітимності національних правопорядків, передбачаючи, що публічне управління в державах повинно здійснюватися на підставі прийнятих у встановленому порядку законів, норми яких відповідають міжнародним стандартам у сфері забезпечення та захисту прав людини. Саме у цьому сенсі розкривається зміст принципу верховенства права у судовій практиці Європейського Суду з прав людини, для забезпечення реалізації якого необхідними є низка чинників, серед яких примат норм міжнародного права над національним, рівність всіх людей перед законом, поділ державної влади, правова визначеність, неупереджене застосування законів тощо.

У науковій літературі зазначається, що «включення до змісту верховенства права вимоги про гарантування прав людини в європейських державах пов'язане передусім з визнанням їх пріоритету на рівні універсальних та регіональних документів із захисту прав людини, насамперед Загальної декларації прав людини 1948 р. та Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Ключовим у цьому факті є той факт, що загалом принцип верховенства права у практиці Європейського Суду з прав людини інтерпретується як верховенство прав та свобод людини і громадянина, пріоритет завдань їх забезпечення та захисту, що свідчить про визнання ЄСПЛ неоктройованості прав і свобод людини, відповідно до чого останні не можуть сприйматися як такі, що існують виключно з підстав надання їх державою» [14, с. 202].

Отже, принцип верховенства права в Європейському Союзі поєднує в собі два основних напрями його практичної реалізації, а саме: 1) в контексті розвитку позитивного права ЄС та його прямої дії в межах території всіх держав-членів; 2) як основний юридичний механізм і гарантія забезпечення та захисту прав і свобод людини, що включає в себе низку компонентів, які також функціонують на рівні відповідних принципів та деталізують його зміст.

Так, одним із загальних принципів права Європейського Союзу, який є складовою верховенства права та деталізує його зміст, є принцип правової визначеності. Незважаючи на те, що в установчих договорах Європейського Союзу даний принцип не закріплено, він визнається Судом ЄС як один із загальних принципів європейського права, а також використовується Європейським Судом з прав людини для обґрунтування своїх рішень, які є частиною європейського права, що включає в себе також норми і принципи європейської системи прав людини.

У сучасній науковій літературі вчені обґрунтовують, як правило, декілька складових змісту даного принципу. Так, на думку В. Кернза, принцип правової визначеності включає в себе: 1) по-перше, обов'язок державних органів забезпечити чіткість, зрозумілість та однозначність правових норм для громадян, які повинні мати можливість ефективно скористатися правовою нормою; 2) по-друге, заборона зворотної сили закону у часі за винятком випадків, якщо це забезпечує повагу до законних очікувань суб'єктів, на яких він поширює свою дію, та відповідає вказаним цілям; 3) по - третє, спрямованість на забезпечення законних очікувань суб'єктів, які повинні бути переконані у тому, що внаслідок дотримання вимог закону вони досягнути необхідних для себе результатів і ці правомірні очікування є захищеними [6, с. 107].

В. Муравйов розглядає принцип правової визначеності насамперед у контексті передбачуваності застосування права у певній ситуації. Змістом даного принципу, на його думку, є такі положення: нечинність акта, який не був належним чином опублікований; відсутність зворотної сили акта, що означає неможливість застосування акта до ситуацій, які виникли до набрання ним чинності; виправдані очікування, що передбачає можливість внесення змін до правових актів після попереднього оповіщення тих, кому нові правила адресовані; ясність і зрозумілість права для тих, кого воно стосується; право давності, відповідно до якого не можна вимагати визнання правового акта незаконним або вимагати виконання будь-яких зобов'язань, коли минуло багато часу після набрання ними чинності [15, с. 60; 16].

Таким чином, принцип правової визначеності як один із загальних принципів права Європейського Союзу розвиває, деталізує положення принципу верховенства права, спрямовуючи його розвиток насамперед на досягнення належного рівня формальної визначеності змісту правових норм шляхом забезпечення їх логічного та послідовного викладу у текстах законів та інших нормативно-правових актів, а також повноти регулювання відповідних суспільних відносин. Дотримання принципу правової визначеності в сучасних демократичних правових системах є необхідною передумовою забезпечення соціальної та юридичної складової якості закону, зміст якого набуває точного, зрозумілого та передбачуваного характеру лише у тому випадку, якщо правові норми гармонійно поєднуються з пануючими або домінантними у суспільній та індивідуальній свідомості соціальними цінностями, відповідають соціальним очікуванням та запитам громадян, а отже, є зрозумілими, логічними та послідовними, що досягається, з-поміж іншого, за допомогою використання відповідної системи правил юридичної техніки.

Ще одним загальним принципом права Європейського Союзу є принцип рівності, який у контексті права ЄС втілюється насамперед у забороні нерівного ставлення до відповідних життєвих ситуацій, які можуть бути порівняні, або рівного ставлення до нерівних ситуацій, якщо подібне відношення не може бути виправдане об'єктивними причинами. У даному випадку мова йде по суті про принцип недискримінації, який закріплюється, зокрема, у значній кількості положень Договору про функціонування Європейського Союзу.

У юридичній літературі зазначається, що принцип рівності (недискримінації) як один із найважливіших загальних принципів права Європейського Союзу передбачає: 1) однакове ставлення до осіб, що перебувають в однакових умовах: не можна ставитися до особи у менш сприятливий спосіб тільки тому, що вона має певні «захищені ознаки» (заборона прямої дискримінації); 2) різне ставлення до осіб, що перебувають у різних ситуаціях: ставлення має відрізнятися наскільки це необхідно, щоб особа користувалась конкретними можливостями на однакових умовах з іншими (заборона непрямої дискримінації) [17, с. 246-247].

Так, наприклад, стаття 9 Договору про Європейський Союз передбачає, що у всіх своїх діях ЄС дотримується принципу рівності своїх громадян, що отримують однакову увагу від установ, органів, служб та агенцій Союзу. Стаття 8 і 10 Договору про функціонування Європейського Союзу закріплює, що у своїй діяльності Союз спрямовується на усунення нерівності та сприяння рівності жінок та чоловіків. Визнаючи та реалізуючи політики та дії, Союз спрямовується на боротьбу проти дискримінації на підставі статі, расового або етнічного походження, релігії або віри, фізичної або психічної недієздатності, віку або сексуальної орієнтації.

Необхідно також наголосити на тому, що Європейський Союз приділяє окрему особливу увагу питанням забезпечення рівності жінок та чоловіків у сфері праці або зайнятості, про що свідчать, зокрема, статті 153 і 157 Договору про функціонування Європейського Союзу, а саме: 1) ЄС підтримує та доповнює діяльність держав-членів у сфері рівності жінок та чоловіків щодо їхніх можливостей на ринку праці та ставлення на роботі (стаття 153 Договору про функціонування Європейського Союзу); 2) кожна держава-член забезпечує застосування принципу рівної оплати працівникам чоловічої та жіночої статі за однакову роботу або роботу, що має однакову вартість (стаття 157 Договору про функціонування Європейського Союзу) [5, с. 38, 71, 132-133, 135].

Нарешті, особливе місце в системі загальних принципів права Європейського Союзу займають принципи пропорційності та субсидіарності. Слід погодитися з думкою тих вчених, що вказані принципи являють собою своєрідну матеріальну основу функціонування всієї правової системи ЄС, відіграючи важливу роль у правотворчій та правозастосовній діяльності та слугуючи відповідним інструментарієм, що забезпечує розподіл повноважень між владними структурами Європейського Союзу та державами - членами. Саме завдяки дії цих принципів забезпечується відповідний баланс компетенції та повноважень між владними інституціями ЄС та національними управлінськими структурами держав-членів.

Принципи субсидіарності та пропорційності є відображенням політичної концепції, яка визначає правові межі для реалізації компетенції Європейського Союзу. Відповідно до принципу субсидіарності ЄС не має право втручатися в ті питання, які держави-члени можуть належним чином вирішити на центральному, регіональному чи місцевому рівнях. Водночас, дія принципу субсидіарності не поширюється на сфери виключної компетенції ЄС, в межах якої він має монопольне право на прийняття деяких рішень. Важливість цього принципу для права Європейського Союзу знайшла своє відображення у тому, що його закріплено не лише у засновницьких договорах, але й у спеціальних актах та протоколах до них [18, с. 114-115].

Вказані положення безпосередньо випливають з частини третьої статті 5 Договору про Європейський Союз, у якій закріплено, що «відповідно до принципу субсидіарності у сферах, що не належить до його виключної компетенції, Союз діє лише якщо та у такому обсязі, в якому держави - члени не можуть належним чином досягти цілей запропонованого заходу на центральному, регіональному або місцевому рівнях, а натомість це краще здійснити на рівні Союзу з огляду на масштаби або результати запропонованих заходів». При цьому частина четверта цієї ж статті встановлює, що «відповідно до принципу пропорційності заходи Союзу за змістом та формою не виходять за межі того, що є необхідним для досягнення цілей Договорів». Установи застосовують принципи субсидіарності та пропорційності, як це встановлено Протоколом про застосування принципів субсидіарності та пропорційності [5, с. 36].

Таким чином, принцип пропорційності щодо реалізації компетенції Європейського Союзу вимагає, щоб дії ЄС за змістом, формою та інтенсивністю застосовуваних заходів не виходили за межі того, що є необхідним (співмірним) для досягнення цілей ЄС. Мається на увазі таке співвідношення цілей та засобів, у межах якого обрані заходи повинні відповідати або бути пропорційними закріпленим у Договорі про Європейський Союз та Договорі про функціонування Європейського Союзу цілям.

Аналогічно до принципу субсидіарності контроль за дотриманням принципу пропорційності при реалізації компетенції інституцій ЄС здійснюють національні парламенти. Законодавчі акти повинні мотивуватись і обґрунтовуватись на відповідність принципу пропорційності на підставі Протоколу №2 «Про застосування принципів субсидіарності та пропорційності». Принцип пропорційності стосується усіх сфер компетенції Європейського Союзу, тобто не лише спільної компетенції ЄС та держав - членів, але й виключної компетенції ЄС, а також більше стосується конкретних заходів, тобто вимагає, щоб заходи Європейського Союзу не створювали надмірних проблем для держав-членів [19, с. 68].

Отже, принципи пропорційності та субсидіарності як загальні принципи права Європейського Союзу безпосередньо випливають з особливої подвійної природи правової системи ЄС, що пов'язана з її наддержавним інтегративним характером, та спрямовані насамперед на визначення основних засад взаємодії та взаємозв'язку загального правопорядку Європейського Союзу та національних правопорядків держав-членів, що, у свою чергу, забезпечує цілісність та узгодженість правового розвитку даного інтеграційного об'єднання.

Висновки. З огляду на все вищенаведене, можемо зробити наступні висновки:

1. Загальні принципи права Європейського Союзу - це засновані на загальнолюдських цінностях найважливіші положення та вимоги, які визначають напрями функціонування та розвитку всієї системи джерел права ЄС, його правотворчу, правозастосовну та іншу правореалізаційну практику, а також пред'являють найбільш значущі вимоги до поведінки та діяльності всіх суб'єктів права, які перебувають під юрисдикцією даного інтеграційного об'єднання, з метою досягнення загальносоціального блага та добробуту громадян.

2. У змістовно-функціональних характеристиках загальних принципів права Європейського Союзу концентровано виражається найбільш суттєві цінності, традиції та ознаки, що притаманні правовій системі Європейського Союзу, зокрема духу європейського права та відповідним нормативним приписам, визначеним у джерелах права ЄС. Загальними принципами права ЄС виступають насамперед принцип верховенства права, принцип правової визначеності, принцип рівності, принципи субсидіарності та пропорційності. Саме загальні принципи права Європейського Союзу виступають маркером або критерієм легітимності правових норм, що приймаються як на рівні загальних інститутів влади ЄС, так і національними владними органами держав-членів. Такий, по суті «надпозитивний» статус загальних принципів права Європейського Союзу, а також практика реального впровадження їх вимог у суспільну практику в державах-членах ЄС, є одним із найважливіших забезпечувальних чинників інтеграційних процесів, що відбуваються в сучасній Європі.

Література