Право подружжя на утримання за сімейним законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право подружжя на утримання за сімейним законодавством України

Колісниченко Артур Сергійович адвокат, керуючий бюро Адвокатського бюро «Артура Колісниченко», випускник аспірантури спеціальність 081 «Право», кафедра Цивільного права № 1, Національний юридичний університет України імені Ярослава Мудрого

Анотація

Стаття присвячена правовому аналізу права подружжя на утримання за сімейним законодавством України через призму загальної засади добросовісності у сімейних правовідносинах та мети захисту прав добросовісного подружжя.

У статті аналізуються положення чинного Сімейного кодексу України, якими регулюються право подружжя на утримання (аліментування), досліджуються підстави та порядок виникнення та припинення права на утримання у подружжя як у шлюбі, так і після його припинення. Відмічається важлива увага законодавця щодо дотримання принципу добросовісності у таких відносинах та прямої залежності існування права на утримання від дотримання цієї засади.

У статті проведено порівняльний аналіз частин 3 і 4 ст. 75 Сімейного кодексу України та констатовано висновок про недосконалість цієї статті через її взаємо суперечливість, адже особа пенсійного віку або особа з інвалідністю I, II чи III групи у переважній більшості випадків матиме пенсію чи соціальні виплати у розмірі, що можуть перевищити встановлений (соціальний) прожиткового мінімуму, і тоді ч. 4 ст. 75 Сімейного кодексу України фактично нівелює право особи на утримання, тобто стає незастосовною на практиці, з огляду на що зроблено висновок, що рівень малозабезпеченості особи для цілей цієї норми має визначатися в залежності від матеріального стану останньої, рівня її доходів і витрат, а також можливості отримання доходів з інших джерел, зокрема, виходячи з рівня працездатності або наявності майна (майнових прав), що можуть приносити дохід. Звернуто увагу на позицію Верховного Суду з цього приводу.

Досліджено правові наслідки порушення обов'язку щодо надання утримання (аліментування) та зроблено висновок щодо недостатнього законодавчого забезпечення захисту прав отримувача утримання у таких правовідносинах та необхідності впровадження відповідальності у вигляді пені за прострочення виплати аліментів на утримання другого з подружжя по аналогії із ст. 191 Сімейного кодексу України.

Ключові слова: цивільне право, сімейне право, справедливість, добросовісність та розумність, принцип добросовісності, шлюб, сім'я, утримання, аліментування, аліменти.

Abstract

Kolisnychenko Artur Sergiyovych Attorney at Law, Managing Partner of Artur Kolisnychenko Law Firm, Postgraduate student, specialty 081 "Law", Department of Civil Law No. 1, Yaroslav Mudryi National Law University of Ukraine

THE RIGHT OF SPOUSES TO MAINTENANCE UNDER FAMILY LAW OF UKRAINE

The article is devoted to the legal analysis of the spouses' right to maintenance under the family law of Ukraine through the prism of the general principle of good faith in family legal relations and the purpose of protecting the rights of bona fide spouses.

The article analyzes the provisions of the current Family Code of Ukraine which regulate the spouses' right to maintenance (alimony), and examines the grounds and procedure for the emergence and termination of the spouses' right to maintenance both during marriage and after its termination. The author emphasizes the important attention of the legislator to the observance of the principle of good faith in such relations and the direct dependence of the existence of the right to maintenance on compliance with this principle.

The article makes a comparative analysis of Parts 3 and 4 of Art. 75 of the Family Code of Ukraine and concludes that this Article is imperfect due to its mutual contradictions, since a person of retirement age or a person with a disability of group I, II or III will in the vast majority of cases receive a pension or social benefits in the amount which may exceed the established (social) subsistence minimum, and then Part 4 of Art. 75 of the Family Code of Ukraine effectively eliminates the right of a person to maintenance, i.e., it becomes inapplicable in practice, and therefore the author concludes that the level of a person's poverty for the purposes of this provision should be determined depending on the financial situation of the latter, the level of his/her income and expenses, as well as the possibility of receiving income from other sources, in particular, based on the level of ability to work or availability of property (property rights) which may generate income. Attention is drawn to the position of the Supreme Court in this regard.

The legal consequences of breach of the obligation to provide maintenance (alimony) are investigated and a conclusion is made that there is insufficient legislative support for the protection of the rights of the recipient of maintenance in such legal relations and the need to introduce liability in the form of a penalty for late payment of alimony for the maintenance of the other spouse by analogy with Article 191 of the Family Code of Ukraine.

Keywords: civil law, family law, justice, good faith and reasonableness, principle of good faith, marriage, family, maintenance, alimony.

Постановка проблеми

Звернення до питання відносно права подружжя на утримання (аліментування) пов'язано з визначенням ефективності правового регулювання сімейно-правових відносин щодо утримання (аліментування) подружжя.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В науковій літературі проблема регулювання відносин, які виникають між подружжям щодо утримання (аліментування), у різні часи була предметом досліджень багатьох вчених, зокрема Г.К. Матвеева, В.П. Маслова, Я.М. Шевченко, З.В. Ромовської, І.В Жилінкової, Л.В. Афанасьєвої, В.І. Борисової, Я.В. Новохатської тощо. Між тим збереження в умовах рекодифікації цивільного законодавства України автономії сімейного права потребує додаткового дослідження ефективності правового регулювання сімейно-правових відносин, зокрема і щодо утримання (аліментування) подружжя.

Мета статі - аналіз правового регулювання сімейно-правових відносин з утримання (аліментування) подружжя, а також судової практики, яка на сьогодні склалася відносно проблеми утримання подружжя, оскільки рішення судів у конкретних справах, що містять правові зразки одноманітного та багаторазового застосування й тлумачення правових норм, заповнює прогалини у правовому регулюванні, формує одноманітне розуміння правових приписів, впливає на формування єдиних правил поведінки суб'єктів сімейно- правових відносин. В свою чергу це дає можливість запропонувати рекомендації по вдосконаленню норм сімейного законодавства щодо утримання (аліментування) подружжя.

Виклад основного матеріалу

Свого часу Гегель виснував, що шлюб - це правова, моральна любов [1, с.191-205]. Пізніше цю точку зору підтримали такі вчені як О.І. Загоровський, вважаючи, що шлюб - це союз жінки і чоловіка, який серед інших елементів, таких як природний, економічний, релігійний, юридичний, обов'язково містить і етичний елемент [2, с.5], Г.К. Матвєєв, який зазначав, що немає іншої галузі права, окрім галузі сімейно-шлюбних відносин, де б мораль і право були тісно преплетені, регламентуючи ці відносини [3, с. 305].

Чинний Сімейний кодекс України (далі - СКУ) [4] сприйняв те, що сімейні відносини базуються окрім любові, взаємоповаги ще й на принципах взаємодопомоги і відповідальності подружжя, і закріпив норми відповідно до яких дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного (ч.1 ст.75 СКУ), брати взаємну участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя (ст. 90 СКУ) тощо. Саме те, що мораль і право тісно пов'язані в сімейних правовідносинах, дало можливість законодавцю включити в механізм сімейно-правового регулювання норми, які позбавляють

недобросовісного учасника таких відносин прав на ті чи інші блага. Так, не має права на утримання той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах (ч. 5 ст. 75 СКУ).

Право на утримання (аліменти), а на рівні СКУ відбулося ототожнення таких понять як утримання і аліментування подружжя (ч.2 ст. 75 СКУ), причому не тільки у шлюбі, а й після його розірвання, може бути реалізовано при наявності певних обставин Так, право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Таким чином, можна охарактеризувати зобов'язання з утримання (аліментування) як правовідношення, в якому один з подружжя зобов'язаний при наявності умов, передбачених законом, утримувати іншого з подружжя, який в свою чергу має право вимагати виконання цього обов'язку.

Існують дві форми утримання - натуральна та грошова і подружжя обирають їх за згодою (ч. 1 ст. 77 СКУ). У разі відсутності згоди між подружжям заінтересована особа може звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. У такому разі утримання стягується частіше за все у грошовій формі.

За загальним правилом, право одного з подружжя на утримання настає за таких умов: його непрацездатності (ч.3 ст.75 СКУ); потреби у матеріальній допомозі (ч.4 ст. 75 СКУ); добросовісної поведінки у шлюбі. тобто відсутності зловживання правом з його боку (ч.5 ст.75 СКУ); здатності іншого з подружжя надавати йому таку матеріальну допомогу.

Під непрацездатністю у даному випадку розуміється або досягнення одним з подружжя пенсійного віку, встановленого законом, або визнання його особою з інвалідністю I, II чи III групи; потреба у матеріальній допомозі подружжю пов'язана з рівнем доходів цієї особи, а саме заробітної плати, пенсії, доходів від використання майна, інших доходів, якщо вони не забезпечують цій особі прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Проведений порівняльний аналіз частин 3 і 4 ст. 75 СКУ дає можливість стверджувати про недосконалість цієї статті, адже особа пенсійного віку або особа з інвалідністю I, II чи III групи у переважній більшості випадків матиме пенсію чи соціальні виплати у розмірі, що можуть перевищити встановлений (соціальний) прожиткового мінімуму, і тоді ч. 4 ст. 75 СКУ фактично нівелює право особи на утримання, тобто стає незастосовною на практиці.

Зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15 [5] та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17 [6], а також діючого Верховного Суду по справі № 161/16931/16-ц від 11.10.2018 [7] визначено, що «аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу (стаття 76 СК України); непрацездатності одного з подружжя; потреби в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення. Таким чином, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом». Встановивши, що позивач отримує пенсію по інвалідності у розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не має право на пенсію, оскільки не потребує матеріальної допомоги.

В той же час, у висновку постанові Верховного Суду по справі № 759/6629/19 від 24.06.2021[8] зазначено, що «відповідно до частини четвертої статті 75 СК України один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. У даному випадку можна вести мову про кореляцію нужденності із розміром прожиткового мінімуму, яка неодноразово критикувалась в доктрині сімейного права з огляду на саме визначення прожиткового мінімуму, що наведене у статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року. Тобто цей мінімум можна визнати допустимим у випадках лише нормального життєзабезпечення людини, але він не є достатнім у разі, якщо мова йде про непрацездатну особу, зокрема, яка позбавлена можливості працювати... Отже, призначення особі з інвалідністю відповідної пенсії по інвалідності або іншої соціальної виплати не може знаходитися у зв'язку із виплатами, які здійснює подружжя на утримання іншого подружжя, яке є особою із інвалідністю.

Факт призначення державою пенсії по інвалідності не може впливати на факт призначення судом аліментів на утримання подружжя або ж виключати його.. .Тому колегія суддів вважає, що приписи частини четвертої статті 75 СК України, відповідно до якої один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом, не відповідають нормам статей 3, 8 та 48 Конституції України, тому суд її не застосовує».

Отже, у постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17, а також діючого Верховного Суду по справі № 161/16931/16 -ц від 11.10.2018 суди констатували нівелювання ч. 4 ст. 75 СКУ права подружжя на утримання, а у постанові Верховного Суду по справі № 759/6629/19 від 24.06.2021 - невідповідність ч. 4 ст. 75 СКУ Конституції України, нормам міжнародного права та іншим положенням СКУ, а також меті встановлення права на утримання, а тому й не застосував її.

З цього приводу слушною є позицію В.П. Маслова, який стверджував, що потреба у матеріальній допомозі є категорією суб'єктивною, а тому слід враховувати умови матеріального життя сім'ї у минулому, потреби та звички, що склалися за час спільного життя, а також матеріальну можливість відповідача надавати допомогу у певних розмірах. Отже, невірно було б спиратися на прожитковий мінімум у всіх випадках [9,c. 115].

Враховуючи вищевикладене, слід погодитися з позицією Верховного Суду (Постанова по справі № 759/6629/19 від 24.06.2021), що ч. 4 ст. 75 СКУ не відповідає Конституції України, нормам міжнародного права та іншим положенням СКУ, а також меті встановлення права на утримання одного з подружжя. Критерій потреби у матеріальній допомозі слід визначати у відповідності до матеріального стану того з подружжя, який потребує допомоги, рівня його доходів і витрат, а також можливості отримання доходів з інших джерел, зокрема, виходячи з рівня працездатності або наявності майна (майнових прав), що можуть приносити дохід, тощо, У разі спору між подружжям - питання підлягає вирішенню в судовому порядку.

Аналогічно слід вирішувати питання про здатність іншого з подружжя надавати таку матеріальну допомогу.

Однією з умов права на утримання подружжя є добросовісна її поведінка у шлюбі, адже відповідно до ч. 5 ст. 75 СКУ не має права на утримання той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах. Таким чином, можна стверджувати, що право на утримання є одним із інструментів захисту саме добросовісної особи у шлюбі. При цьому, відповідно до постанови Верховного Суду по справі № 654/1991/16-ц від 28.12.2017 [10], добросовісність особи у таких відносинах презюмується і протилежне має бути доведено заінтересованою стороною.

Окрім того, відповідно до постанови Верховного Суду по справі № 759/6629/19 від 24.06.2021, для цілей визнання за особою права на утримання враховується ступінь добросовісності її як до шлюбу, так і після його розірвання, зокрема критеріями визначення поведінки особи як недобросовісної є встановлені у ч. 1 ст. 83 СКУ випадки, чого приводу суд зазначає: «аналіз норм СКУ свідчить, що істотною умовою виникнення права одного із подружжя на утримання є відсутність зловживання правом з його боку. Форми такого зловживання визначені у частині першій статті 83 СКУ, згідно з якою рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо: 1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час; 2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного кримінального правопорушення; 3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу; 4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги. Таким чином, за умови відсутності зловживань, визначених у частині першій статті 83 СКУ, або передумов обмеження права одного із подружжя на утримання з боку іншого подружжя, які передбачені частиною 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року [11], непрацездатне подружжя має право на матеріальну допомогу в сенсі статті 75 СК України». Слід відмітити, що встановивши наявність таких обставин суд має право позбавити недобросовісну особу права на утримання, або обмежити існування такого права певним строком (зокрема, якщо шлюб тривав нетривалий час, однак у добросовісної особи існують справедливі підстави для отримання аліментів) (ст. 83 СК України).

А чи зберігається право одного з подружжя на утримання після розірвання шлюбу? Відповідь на це питання міститься у статті 76 СКУ. Так, розірвання шлюбу не припиняє права особи має на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Особа має право на утримання також і тоді, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.

Таким чином аналіз положень ст. 76 СКУ дає можливість виснувати, що наведені в ній критерії не мають суттєвої відмінності від вказаних у ст. 75 СКУ, що свідчить про системність їх застосування, а тому додаткового аналізу не потребують.

Чинне законодавство, зокрема ч.4 ст. 76 СКУ, встановлює особливі правила щодо тих випадків, коли право на утримання надається тому з подружжя, який у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду. Він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і колишній чоловік, колишня дружина може надавати таку матеріальну допомогу. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу. Вказана норма є важливою гарантією захисту прав добросовісного подружжя, який у сімейних відносинах першочергово опікувався спільними інтересами сім'ї, внаслідок чого не зміг належним чином забезпечити свій освітній та кар'єрний розвиток, а тому повинен розраховувати у випадку розірвання шлюбу на отримання відповідного забезпечення.

Вказане у вищевикладених випадках право на утримання існує виключно в залежності від наявності передбачених умов та за загальним правилом - протягом усього часу їх існування, тобто не обмежується жодним іншим строком, окрім випадку наявності підстав для припинення права на аліменти (ст. 82 СКУ) або згідно з ч. 4 ст. 76 СК України, коли право на утримання існує протягом трьох років.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 82 СК України, право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу. Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин.

При цьому, важливою гарантією захисту прав саме добросовісного з подружжя у відносинах щодо утримання (аліментування) є встановлена ч. 2 ст. 82 СКУ можливість повернення сум сплачених аліментів на утримання іншого з подружжя у разі, якщо така сплата продовжувалась після припинення права на утримання, як таких, що сплачені без достатньої правової підстави, однак не більше як за три роки.

Проте, на наш погляд, вищевказані положення ст. 82 СКУ в контексті ч.2 ст. 9 ЦКУ, не узгоджуються зі ст. 1215 ЦКУ, відповідно до якої не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Однак, враховуючи, що ст. 1215 ЦКУ має загальний характер і розповсюджується на усі випадки існування кондикційних (лат. -- той, що стосується вимоги про повернення) [12] зобов'язань, а ч. 2 ст. 82 СК України носить спеціальний характер, адже застосовується виключно щодо відносин подружжя по утриманню, то існуюча законодавча колізія за загальними правилами розв'язання колізій має вирішуватись саме на користь пріоритетного застосування спеціальної норми.

Крім того, право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що: 1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; 2) платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу - що так само є важливим запобіжником недобросовісної поведінки одного з подружжя спрямованої на безпідставне збагачення за рахунок іншого з подружжя або поставлення такого у заздалегідь скрутне матеріальне становище, переслідуючи якусь іншу особисту мету від тієї, для якої передбачено право на отримання аліментів.

СКУ містить спеціальні норми для надання дружині або чоловікові права на утримання, яке виникає у них в залежності від того, хто переважно займається утриманням та вихованням дитини, критерієм чого є місцепроживання дитини з одним із подружжя. Право на утримання в такому разі виникає незалежно від того, чи працює дружина або чоловік, з якою (з ким) проживає дитина, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що інший з подружжя може надавати їй матеріальну допомогу. Строк існування право на утримання у таких випадках обмежений та складає для дружини - від часу вагітності та до досягнення дитиною трьох років (шести років, якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку), а для чоловіка - до досягнення дитиною трьох років (шести років, якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку) (ст.ст. 84, 86 СКУ). Таке право у обох з подружжя існує незалежно від розірвання шлюбу (ч. 6 ст. 84 СКУ; ч. 4 ст. 86 СКУ).

Якщо ж мова йде про дитину з інвалідністю, що не може обходитися без постійного стороннього догляду, а ним займається саме той з подружжя, який проживає разом з дитиною, то право у цієї особи на утримання існує протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею (ч. 1 ст. 88 СКУ).

Однак, у разі, якщо той із подружжя, з ким безпосередньо проживає дитина, передав дитину на виховання іншій особі, право на утримання припиняється (ч. 1 ст. 85 СКУ, ч. 1 ст. 87 СКУ). З цього можна зробити висновок, що законодавець надає право на утримання виключно добросовісній особі та виключно із переслідуванням легітимної мети, пов'язаної із забезпеченням інтересів дитини, і тільки при умові, що саме з такою метою відповідна особа позбавляється певних своїх фактичних можливостей, і тільки тоді вона матиме право на утримання. Якщо ж особа має можливість забезпечити виховання дитини за допомогою інших осіб, то її збагачення за рахунок іншого з подружжя не допускається.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що інститут утримання подружжя призначений для захисту в сімейних правовідносинах прав добросовісного подружжя, а інгий з подружжя зобов'язаний надати відповідну підтримку у разі знаходження такого з подружжя в уразливому стані чи виконанні ним особливо важливих для сім'ї функцій, при цьому враховуючи фізіологічні властивості чоловіка та жінки, закріпивши за жінкою додатковий комплекс гарантій з огляду на її біологічно-соціальні властивості, однак при цьому дотримуючись принципу рівності прав та обов'язків чоловіка та жінки, закріпивши аналогічний комплекс прав та можливостей за чоловіком у разі виконання саме ним функції догляду та виховання дітей у сім'ї.

Крім цього, цей інститут має важливу компенсаційну функцію, адже забезпечує можливість добросовісному подружжю отримати певну компенсацію від іншого з подружжя у разі, коли у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду тощо, або ж у випадках протиправної поведінки щодо нього з боку іншого з подружжя.

Разом з тим, створивши інститут захисту прав добросовісного подружжя, законодавець не передбачив заходів забезпечення виконання вказаного обов'язку зобов'язаним з подружжя, що ставить під сумнів фактичну ефективність реалізації цих положень.

Зокрема, відповідно до ч. 1, 2 ст. 191 СКУ у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Згідно зі ст. 164 КК України встановлено кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, а ст. 165 КК України кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків.

Отже, комплекс встановлених законодавцем заходів відповідальності у разі порушення обов'язку щодо надання утримання дітям є широким та ефективним, а це на практиці сприяє виконанню вказаного обов'язку.

В той же час, єдиним засобом забезпечення виконання обов'язку зі сплати аліментів на утримання іншого з подружжя є адміністративна відповідальність, встановлена ст. 183-1 КУпАП, відповідно до якої відповідальність настає лише у разі несплати аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім'ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання. Тобто у разі нерегулярної або несистематичної сплати аліментів, однак за умови не перевищення розміру заборгованості за шість місяців відповідальність для неплатника аліментів не настане, а стимулу належним чином виконувати вказаний обов'язок чинне вітчизняне законодавство на сьогодні не передбачає.

Вважаємо, що це не відповідає засадам захисту прав добросовісного подружжя у відносинах щодо утримання (аліментування). З огляду на це існує необхідність по аналогії із нормами по забезпеченню права на отримання аліментів на дітей, передбачити відповідальність за прострочення сплати аліментів на утримання одного з подружжя, доповнивши Главу 9 СКУ статтею 81-1 «Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на утримання іншого з подружжя», відповідно до якої у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між подружжям, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення сплати аліментів від дня прострочення до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Висновки

Інститут утримання (аліментування) подружжя призначений для захисту прав добросовісного подружжя в сімейних правовідносинах. Між тим він потребує удосконалення шляхом встановлення відповідальності за прострочення сплати аліментів, доповнивши Главу 9 СК України статтею 81-1 «Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на утримання іншого з подружжя», відповідно до якої у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між подружжям, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення сплати аліментів від дня прострочення до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Крім того, положення ч. 4 ст. 75 СК України щодо визначення рівня малозабезпеченості особи в цілях отримання права на утримання у прив'язці до можливості отримання сукупного доходу на рівні прожиткового мінімуму фактично нівелюють саму можливість отримання відповідною особою права на утримання, з огляду на що вказану статтю слід викласти в іншій редакції, визначивши рівень малозабезпеченості особи в залежності від матеріального стану останньої, рівня її доходів і витрат, а також можливості отримання доходів з інших джерел, зокрема, виходячи з рівня працездатності або наявності майна (майнових прав), що можуть приносити дохід.

Література

право подружжя на аліментування

1. Гегель. Философия права. Соч. М.:Л., 1934, Т.7.

2. Загоровский А.И. Курс семейного права. А.И. Загоровский. Одесса. Тип. «Экономическая», 1902. 460 с.

3. Матвєєв Г.К. Вибране. Г.К. Матвєєв, упоряд. В.І. Кисіль, К.: Україна, 2008. 600 с.

4. Сімейний кодекс України URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2398-17#Text (дата звернення 15.08.2023).

5. Постанова Верховного Суду України від 13.04.2016 по справі № 6-3066цс15; URL:https://reyestr.court.gov.ua/Review/57312230 (дата звернення 15.08.2023).

6. Постанова Верховного Суду України від 16.08.2016 по справі № 1111цс17 URL:https://oda.court.gov.ua/sud1590/pravovipoziciivsu/6-1111cs17 (дата звернення 15.08.2023).

7. Постанова Верховного Суду від 11.10.2018 по справі № 161/16931/16-ц URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/77136276 (дата звернення 15.08.2023).

8. Постанова Верховного Суду від 24.06.2021 по справі № 161/16931/16-ц URL: https: //reyestr.court.gov.ua/Review/98054751 (дата звернення 15.08.2023).

9. Маслов В. Ф. Имущественные отношения в семье. X.: Вища школа. 1974. С. 115.

10. Постанова Верховного Суду від 28.12.2017 по справі № 161/16931/16-ц URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/71498165 (дата звернення 15.08.2023).

11. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року Ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 995_004#Text (дата звернення 15.08.2023).

12. Морозов Є.А. Кондикційні зобов'язання: судова практика Верховного суду. URL: https://alibi.dp.ua/2015-kondiktsijni-zobov-yazannya-sudovapraktikaverkhovnogosudu#:~:text= Кондикційні%20зобов%60язання%20(лат.,безпідставного%20придбання%20або%20збереження% 20майна (дата звернення 01.09.2023).

References