Встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справ судом як передумова перегляду судових рішень за виключними підставами: цивільно-процесуальний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

ВСТАНОВЛЕННЯ МІЖНАРОДНОЮ СУДОВОЮ УСТАНОВОЮ, ЮРИСДИКЦІЯ ЯКОЇ ВИЗНАНА УКРАЇНОЮ, ПОРУШЕННЯ УКРАЇНОЮ МІЖНАРОДНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ПРИ ВИРІШЕННІ СПРАВ СУДОМ ЯК ПЕРЕДУМОВА ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ ЗА ВИКЛЮЧНИМИ ПІДСТАВАМИ: ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Кравцов Сергій Олександрович

кандидат юридичних наук, доцент,

Мамницький Валерій Юрійович

кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

Право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням одного з основоположних аспектів верховенства права, а саме принципу правової визначеності та дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення, а відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Про це неодноразово наголошував Європейський Суд з прав людини Пункти 46, 47 рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року № 32053/13. Одним із видів є перегляд судових рішень за виключними обставинами. Хоча даний процесуальний інститут не є новим в цивільному процесуальному праві України, але останні законодавчі зміни демонструють відсутність єдиного правотлумачного підходу Великої Палати Верховного Суду під час перегляду справ за підставою встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справ судом. В даній статті здійснюється критичний аналіз правозастосовчої практики стосовно перегляду судових рішень за виключними обставинами.

Ключові слова: Виключні обставини, перегляд судових рішень за виключними обставинами, право на справедливий судовий розгляд

Annotation

Kravtsov Serhii Oleksandrovych Senior Research Fellow, Max Planck Institute Luxembourg for International, European and Regulatory Procedural Law Luxembourg, PhD in Law, Associate Professor, Yaroslav Mudryi National Law University

Mamnytskyy Valerii Yuriyovych PhD in Law, Associate Professor, Yaroslav Mudryi National Law University

ESTABLISHMENT BY AN INTERNATIONAL JUDICIAL INSTITUTION WHOSE JURISDICTION IS RECOGNISED BY UKRAINE OF A VIOLATION OF INTERNATIONAL OBLIGATIONS BY UKRAINE IN THE COURSE OF COURT PROCEEDINGS AS A PREREQUISITE FOR REVIEWING COURT DECISIONS ON EXCEPTIONAL GROUNDS: CIVIL PROCEDURE ASPECT

The right to a fair trial should be interpreted with due regard to one of the fundamental aspects of the rule of law, namely, the principle of legal certainty and compliance with the principle of res judicata, i.e. the principle of finality of a decision, according to which no party has the right to seek review of a final and binding decision only for the purpose of rehearing the case and rendering a new decision, and departure from this principle is possible only when it is due to special and insurmountable circumstances. This has been repeatedly emphasised by the European Court of Human Rights. One of the types is the review of court decisions in exceptional circumstances. Although this procedural institution is not new in the civil procedural law of Ukraine, recent legislative changes demonstrate the lack of a unified legal interpretation approach of the Grand Chamber of the Supreme Court when reviewing cases on the grounds that an international judicial institution whose jurisdiction is recognised by Ukraine has established that Ukraine has violated its international obligations in the course of court proceedings. This article provides a critical analysis of the law enforcement practice regarding the review of court decisions under exceptional circumstances.

Keywords: Exceptional circumstances, review of court decisions in exceptional circumstances, right to a fair trial

Постановка проблеми

Стаття 6 Європейської Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Даний європейський стандарт судочинства повинен знаходити відображення під час розгляду цивільних справ як в суді першої інстанції такі і під час перегляду в судах апеляційної і касаційної інстанцій та інших законодавчо передбачуваних переглядів.

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на перегляд справи. Як вірно зазначає Касаційний цивільний суд такі засади є конституційними гарантіями права на судовий захист [1].

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питаннями перегляду судових рішень займалися такі вчені як Л. Остафійчук, В. Лавров [2, с. 39], О. Угриновська [3, с. 120], які досить слушно зазначали, що саме надання учасникам спору можливості оскаржити рішення є запорукою відновлення їх прав та обов'язків.

Так, Л. Остафійчук передбачає, що під виключними обставинами слід розуміти сукупність неконтрольованих умов, які, з незалежних від учасників справи та суду причин, вплинули на судове рішення у справі так, що ні в кого на момент ухвалення судового рішення не виникало сумнівів щодо иого справедливості, законності та обґрунтованості [4, с. 52].

Дана точка зору превалює на сьогоднішній день в доктрині цивільного процесуального права, але, на нашу думку, вона потребує більш детального аналізу. судовий рішення виключний перегляд

Мета статті - дослідження і аналіз правозастосовчої діяльності Великої Палати Верховного Суду щодо перегляду судових рішень за виключними обставинами та пропозиції щодо подолання «надмірного суддівського розсуду» під час ухвалення судових рішень.

Виклад основного матеріалу

Дефінітивна конструкція перегляду судових рішень у цивільних справах включає в себе не лише можливість оскарження судових рішень з мотивів їх незаконності чи необґрунтованості, але й наявність інших процесуальних підстав, які фактично можуть не залежати від оцінки обставин справи чи порушення судом правильного застосування норм матеріального чи процесуального права.

Так, в ЦПК України передбачається можливість перегляду судових рішень за виключними чи нововиявленими обставинами. Особливий інтерес становить саме перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом. Такою міжнародною установою є саме Європейський Суд з прав людини, оскільки відповідно до ст. 46 ЄКПЛ та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною. Крім того, у ст. 10 Закону передбачається, що з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини.

Ця процесуальна підстава для перегляду судових рішень зазнала суттєвих видозмін. Так, з моменту прийняття ЦПК 2004 року законодавцем був передбачений перегляд судових рішень за нововиявленими та винятковими обставинами. На той час підставами для перегляду судових рішень за винятковими обставинами були: 1) неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону; 2) визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України [5].

Вподалі, з 2011 року після проведення реформування судової системи в Україні, відбулася диференціація перегляду судових рішень. Це було пов'язано з тим, що судом касаційної інстанції було визначено Вищий спеціалізований суд України з розгляд цивільних та кримінальних справ, а

Верховний Суд України був визначений як судом «післякасаційнго перегляду» з наділенням його специфічними повноваженнями. Однією з таких підстав відкриття провадження у справі було встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом (ст. 353 ЦПК в редакції 2011 року) [6].

Але розглядаючи справи в порядку перегляду Верховний Суд України навіть при наявності рішення ЄСПЛ, в якому чітко простежуються порушення Україною своїх міжнародних зобов'язань відмовляв сторонам спору у задоволенні зави про перегляд. Наприклад, Верховного Суду України зауважив, що згідно з рішенням четвертої секції Європейського суду з прав людини у справі «Саєнко та інші проти України» від 23 березня 2017 року та додатками до нього позивач подав до Європейського суду з прав людини заяву про надмірну тривалість цивільного провадження та відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту, за допомогою яких він міг би подати скаргу щодо тривалості провадження.

Рішенням четвертої секції Європейського суду з прав людини від 23 березня 2017 року у справі «Саєнко та інші проти України» оголошено прийнятними скарги заявників, у тому числі і позивач, за пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції та щодо тривалості цивільних проваджень у їх справах, що була несумісною з вимогами щодо «розумного строку», та відсутності ефективних засобів юридичного захисту й постановлено, що було порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції; що: a) держава-відповідач протягом трьох місяців має сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці, які мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу; b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Ураховуючи зміст рішення Європейського суду з прав людини від 23 березня 2017 року «Саєнко та інші проти України», у якому констатовано надмірну тривалість цивільних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту у зв'язку з цим, Верховний Суд України вважає, що немає підстав для скасування судових рішень, оскільки можливість перегляду обумовлюється самим порушенням, встановленим у рішенні Європейського суду з прав людини; повторний розгляд справи не відновить порушених прав позивача, викликаних тривалістю цивільного провадження у справі за його позовом та не усуне такого недоліку як відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту [7].

Таке правозастосування на той час привалювало в судовій практиці, але не можна погодитися, що таке законодавче закріплення можливості відновлення порушених прав було дієвим і відповідало в цілому меті і завданню цивільного судочинства.

Саме тому в 2017 році був ухвалений Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», відповідно до якого в ЦПК України була встановлена чітка диференціація між нововиявленими та виключними обставинами. І як результат, в п. 2 ч. 3 ст. 423 ЦПК України однією із підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 426 ЦПК України заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати.

Аналіз правозастосовчої практики дає можливість умовно поділити перегляд судових рішень за виключними обставинами, які перебувають у провадженні Великої Палати Верховного Суду на дві групи.

До першої групи слід віднести випадки, в яких ЄСПЛ чітко вказує на такі порушення міжнародних зобов'язань судами і які можна виправити під час повторного перегляду за виключними обставинами. В певній мірі такі порушення відбуваються під час самого розгляду справи, в якій суд завдяки своєму «суддівському розсуду» приймає невірне рішення. Так, наприклад, Касаційний цивільний суд, переглядаючи рішення першої та апеляційної інстанцій у справі за позовом громадянина Сполученого Королівства про повернення дитини ухвалює рішення, відповідно до якого зазначалося, що визнавши фактично, що дитина з 2012 року утримується на території України незаконно, суди попередніх інстанцій безпідставно застосували одночасно декілька передбачених статтями 12 і 13 Гаазької конвенції виняткових підстав для відмови у поверненні дитини до держави її постійного місця проживання. Вони неправильно витлумачили положення Гаазької конвенції стосовно винятків, передбачених у статтях 12, 13 (а) і 13 (b), вдалися до з'ясування обставин, які не входять до предмета доказування у такій категорії справ, і відмовили у поверненні дитини без законних та достатніх на те підстав. Відповідачка звернулася до ЄСПЛ із скаргою про порушення судами України ст. 8 Європейської Конвенції прав людини і основоположних свобод.

У рішенні ЄСПЛ «Satanovska and Rodgers v. Ukraine», заява № 12354/19 на підставі його попередньої практики вказав, що стаття 8 ЄКПЛ покладає на національні органи влади конкретний процесуальний обов'язок у контексті провадження за Гаазькою конвенцією: під час розгляду заяви про повернення дитини суди повинні не тільки розглянути небезпідставні твердження про існування «серйозного ризику» для дитини у випадку повернення, а й ухвалити рішення, в якому будуть наведені конкретні причини з огляду на обставини справи. Відмова врахувати заперечення проти повернення, які можуть підпадати під сферу дії статей 12, 13, 20 Гаазької конвенції, і недостатня аргументація у рішенні про відхилення таких заперечень, суперечили б вимогам статті 8 ЄКПЛ, а також меті та завданню Гаазької конвенції. Необхідним є належний розгляд таких тверджень, продемонстрований національними судами в його аргументації, що не є шаблонною та стандартною, а достатньо детальною з огляду на винятки, передбачені Гаазькою конвенцією, які треба тлумачити вузько. Це також дозволить ЄСПЛ, завдання якого полягає не у підміні собою національних судів, здійснювати доручений йому європейський нагляд (§ 31 рішення ЄСПЛ).

ЄСПЛ звернув увагу, що у справі заявників суд першої інстанції, дослідивши обставини справи під час повноцінного судового розгляду, вирішив відмовити у задоволенні заяви про повернення дитини з огляду на винятки, передбачені Гаазькою конвенцією. Зокрема, беручи до уваги три висновки психологічного обстеження й усні показання психолога під час судового розгляду, суд першої інстанції виснував, що повернення дитини до Сполученого Королівства поставить її під загрозу заподіяння психічної шкоди у розумінні пункту «Ь» першого абзацу статті 13 Гаазької конвенції. Під час перегляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції. Висновки судів нижчих інстанцій згодом були відхилені Верховним Судом, який зробив протилежний висновок - про відсутність ризику заподіяння психічної шкоди у випадку повернення дитини до Сполученого Королівства (§ 32 рішення ЄСПЛ).

ЄСПЛ вказав, що головне питання у цій справі полягає у тому, чи дотримався Верховний Суд процесуальних зобов'язань за статтею 8 ЄКПЛ стосовно надання конкретного та детального обґрунтування у контексті винятків, передбачених Гаазькою конвенцією, під час скасування рішень судів нижчих інстанцій і видачі розпорядження про повернення дитини. На думку ЄСПЛ, той із батьків, хто виступає проти повернення, має, насамперед, надати достатньо доказів щодо цього. Відповідачка виконала свій обов'язок, надавши висновки психологічного обстеження, які мали значення для оцінки існування серйозного ризику того, що повернення дитини поставить останню під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди. А суд першої інстанції розглянув ці висновки та перевірив їх, безпосередньо допитавши психолога під час судового розгляду. На підставі попередньої практики ЄСПЛ виснував, що суд першої інстанції надав сторонам можливість перехресного допиту психолога, забезпечивши цим змагальність сторін під час розгляду висновків, і такі докази становили невід'ємну частину справи. Тому їх не можна було згодом опосередковано відхилити як невідповідні або неважливі (§ 33 рішення ЄСПЛ).

Вподалі, скасовуючи рішення Касаційного цивільного суду під час його перегляду за виключними підставами Велика Палата Верховного Суду від 13 квітня 2021 року приходить до наступних висновків. Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який не взяв до уваги відповідні доводи відповідачки, не є належно обґрунтованими. У контексті винятків, передбачених Гаазькою конвенцією, досліджені судами у цій справі належні та допустимі докази є достатніми для підтвердження заперечень відповідачки проти повернення дитини до Сполученого Королівства. Висновки судів першої й апеляційної інстанцій ухвалені на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу їхніх вимог і заперечень, підтверджених відповідними доказами [8].

В даній справі Великою Палатою Верховного Суду було чітко встановлено явні порушення норм як матеріального так і процесуального права, і саме такі порушення можливо усунути під час повторного перегляду справи і ухвалення нового рішення по справі. Така компетенція чітко передбачена у п. 2 ч. 3 ст. 429 ЦПК України, відповідно до якої за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами суд може, зокрема, задовольнити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення.

До другої групи варто віднести випадки порушення судами міжнародних зобов'язань, які не можливо виправити одразу під час перегляду судових рішень Великою Палатою Верховного Суду, оскільки наявність таких підстав хоча і вказують на такі порушення, але виправити їх можливо виключно не під час перегляду за виключними обставинами, а лише під час нового розгляду судом, який ухвалив незаконне рішення. В даному випадку такі порушення стосуються неналежного дотримання судом принципів цивільного судочинства та вчиняються безпосередньо судом, який розглядає справу. Приклад такого порушення можна побачити у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року, яка відображає відсутність єдиного підходу до правозастосування суддями, які входять до складу Великої Палати Верховного Суду. Так, Касаційний цивільний суд під час перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанції, не повідомивши учасників справи про відкриття касаційного провадження та не переконавшись в тому, що відповідач отримав касаційну скаргу, ухвалює нове рішення по суті тим самим позбавляючи сторону процесу скористатися процесуальним прав відзиву на касаційну скаргу. 15 квітня 2021 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Кайдалов проти України» («Case of Kaydalov v. Ukraine», заява № 18202/20) щодо належного та своєчасного повідомлення заявника про судові засідання під час розгляду цивільної справи. У резолютивній частині Рішення ЄСПЛ вказав, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди позбавили заявника можливості ефективно представити свою справу, не виконали свого обов'язку дотримуватися принципу справедливого судового розгляду, закріпленого у статті 6 Конвенції, оскільки, перейшовши до розгляду суті справи заявника, не намагалися з'ясувати, чи він знав або повинен був знати щонайменше дату та час проведення засідання, та, якщо він цього не знав, чи слід було відкласти розгляд справи.

Під час перегляду даного рішення за виключними обставинами, Велика Палата Верховного Суду приходить до досить суперечливого висновку, що вони є судом, який має право здійснювати перегляд рішення суду касаційної інстанції по суті, і як результат, ухвалила постанову, відповідно до якої хоча за формальними підставами рішення суду касаційної інстанції було скасовано, але по суті було прийнято ідентичне рішення [9].

Дана справа носить не лише суто науково-дослідницький інтерес, але й відображає в якійсь мірі прояв надмірного суддівського розсуду. Одночасно із ухваленням рішення в такій інтерпретації, 6 суддів Великої Палати (в тому числі і головуюча) постановляють Окрему думку, відповідно до якої зазначається наступне. Верховний Суд ухвалив оскаржувану постанову, якою ухвалив нове рішення в частині позовних вимог без урахування думки відповідача та його заперечень проти доводів касаційної скарги в цій частині. З огляду на вказане, враховуючи характер констатованих ЄСПЛ порушень Україною зобов'язань за Конвенцією, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність вжиття додаткового заходу індивідуального характеру шляхом проведення повторного касаційного розгляду справи. Таких висновків дійшла й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року, проте самостійно розглянула справу по суті в касаційному порядку, із чим погодитися не можна. Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). Згідно із частиною другою статті 37 Закону України «про судоустрій і статус суддів» у складі Верховного Суду діють:

1) Велика Палата Верховного Суду;

2) Касаційний адміністративний суд;

3) Касаційний господарський суд;

4) Касаційний кримінальний суд;

5) Касаційний цивільний суд.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦПК України у редакції, чинній на момент відкриття касаційного провадження у справі, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 326 цього Кодексу, суддя - доповідач протягом трьох днів вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу, витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

Аналогічні положення закріплені у частинах сьомій, восьмій статті 394 ЦПК України на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

Таким чином, питання про відкриття касаційного провадження, витребування матеріалів справи, надання строку для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу належить до повноважень Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення (пункт 2 частини третьої статті 429 ЦПК України).

Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Існують дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

Отже суд, який розглянув процесуальне питання, не віднесене до його повноважень, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що підстава перегляду справи за виключними обставинами Великою Палатою Верховного Суду має стосуватися порушення Україною міжнародних зобов'язань, а процесуальна можливість перегляду справи - перебувати у межах повноважень Великої Палати.

У цій справі ЄСПЛ встановив порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції щодо належного та своєчасного повідомлення заявника про судове засідання під час розгляду цивільної справи в суді касаційної інстанції, тому вжиття додаткового заходу індивідуального характеру передбачає проведення повторного касаційного розгляду справи з виконанням вимог ЦПК України щодо надсилання відповідачу копії касаційної скарги із наданням строку на подання відзиву на неї, що виходить за межі повноважень Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на викладене вище заяву про перегляд судових рішень необхідно задовольнити шляхом скасування постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду із передачею справи до Касаційного цивільного суду для продовження розгляду, оскільки Велика Палата Верховного Суду не є «судом, встановленим законом» щодо виконання повноважень, визначених статтею 394 ЦПК України [10].

Висновки

Вищевикладені доводи дозволяють зробити висновки, що не дивлячись на відсутність на законодавчому рівні визначення дефінітивної конструкції «перегляд судових рішень за виключними обставинами», вирішальне значення відіграє саме правотлумачна діяльність Великої Палати Верховного Суду, як «суду встановленого законом» за підставою встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом. Саме ця підстава не є досліджуваною на належному теоретико - практичному рівні, і використання суддями Великої Палати Верховного Суду «надмірного суддівського розсуду» може призвести до невідворотного порушення прав і свобод сторін спору. І як результат, підвищення рівня правової кваліфікації суддів і запозичення досвіду інших країн може стати рушійною силою для відновлення довіри до суду в цілому.

Література

1. Постанова Касаційного цивільного суду від 03.11.2021 року у справі № 398/1490/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/100918847

2. Лавров В.В. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами у контексті права на справедливий судовий розгляд цивільних справ. Підприємництво, господар-ство, право, 2020. No 6. С. 39-43.

3. Uhrynovska O. Novelization of Civil Procedural Legislation of Ukraine in Cassation Review: Panacea or Illusion? Access to Justice in Eastern Europe, 2020. №4(8) P. 209-225; Угриновська О. І. Провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами: новели законодавчого регулювання. Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. №1 (45). 2013. С.119-127

4. Остафійчук Л. А. Поняття та підстави перегляду судових рішень за виключними обставинами в цивільному процесі. Juris Europensis Scientia, 2021. Вип. 5. С. 46-53

5. Цивільний процесуальний кодекс (в редакції 2004 р.) https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1618-15/ed20040318#T ext

6. Цивільний процесуальний кодекс (в редакції 2011 року) https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1618-15/ed20111113#Text

7. Постанова Верховного Суду України від 25.05.2017 року https://reyestr.court.gov.ua/ Review/67163833

8. Постанова Великої палати Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі № 24237/12 https://reyestr.court.gov.ua/Review/96342875

9. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 року у справі №642/8107/14-ц https://reyestr.court.gov.ua/Review/105423463

10. Окрема думка по Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 року у справі №642/8107/14-ц https://reyestr.court.gov.ua/Review/105438255

References

1. Postanova Kasatsiinoho tsyvilnoho sudu vid 03.11.2021 roku u spravi № 398/1490/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/100918847

2. Lavrov V.V. Perehliad sudovykh rishen za novovyiavlenymy obstavynamy u konteksti prava na spravedlyvyi sudovyi rozghliad tsyvilnykh sprav. Pidpryiemnytstvo, hospodar-stvo, pravo, 2020. No 6. S. 39-43.

3. Uhrynovska O. Novelization of Civil Procedural Legislation of Ukraine in Cassation Review: Panacea or Illusion? Access to Justice in Eastern Europe, 2020. №4(8) P. 209-225; Uhrynovska O. I. Provadzhennia u zviazku z novovyiavlenymy obstavynamy: novely zakonodavchoho rehuliuvannia. Universytetski naukovi zapysky. Chasopys Khmelnytskoho universytetu upravlinnia ta prava. №1 (45). 2013. S. 119-127

4. Ostafiichuk L. A. Poniattia ta pidstavy perehliadu sudovykh rishen za vykliuchnymy obstavynamy v tsyvilnomu protsesi. Juris Europensis Scientia, 2021. Vyp. 5. S. 46-53

5. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks (v redaktsii 2004 r.) https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1618-15/ed20040318#Text

6. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks (v redaktsii 2011 roku) https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1618-15/ed20111113#Text

7. Postanova Verkhovnoho Sudu Ukrainy vid 25.05.2017 roku https://reyestr.court.gov.ua/ Review/67163833

8. Postanova Velykoi palaty Verkhovnoho Sudu vid 13.04.2021 roku u spravi № 2-4237/12 https://reyestr.court.gov.ua/Review/96342875

9. Postanova Velykoi Palaty Verkhovnoho Sudu vid 22.02.2022 roku u spravi №642/8107/14-ts https://reyestr.court.gov.ua/Review/105423463

10. Okrema dumka po Postanovi Velykoi Palaty Verkhovnoho Sudu vid 22.02.2022 roku u spravi №642/8107/14-ts https://reyestr.court.gov.ua/Review/105438255

Размещено на Allbest.ru