Деякі питання законодавчого регулювання відносин патронів та клієнтів в Стародавньому Римі

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Україна

Кафедра приватного права

Виноградова Г.В., к.ю.н., доцент

Анотація

Ключові слова: Закони ХІІ Таблиць, патрони та клієнти, патронат, джерела римського права, клієнтела, сумптуарні закони.

Зародження правового регулювання відносин патронів та клієнтів відбулось за часів існування архаїчного римського права, коли діяли так звані царські закони. Відносини патронів та клієнтів мають давнє походження, оскільки в часи правління першого царя Риму Ромула (VIII в. до н.е.) було поділено усіх громадян на патронів - глав родів (які, як правило, входили до сенату), та клієнтів, які займалися землеробством та були повністю залежні від перших. Так, саме з іменем царя Ромула пов'язується такий приватноправовий закон, який регулював рівність між патроном і клієнтом шляхом заборони їм виступати одне проти одного в суді [1]. І патронам, і клієнтам не було дозволено виступати перед народом один проти одного в тяжбах або свідчити, або подавати голос [1].

Загальновідомим є той факт, що в Законах XII таблиць був присутній поділ на соціальні категорії патронів, клієнтів та вільновідпущеників та вказувалося на те, що не лише клієнт зобов'язаний був допомагати своєму патрону у військових операціях, на виборах та в політичній боротьбі свого клану, але й патрон ніс відповідальність перед клієнтом, зокрема, захищаючи його в суді [2]. Невиконання ним обов'язків по відношенню до клієнта каралося. Слід зауважити, що в цілому коло взаємних прав та обов'язків патронів та клієнтів було досить розширеним.

Звернемося до характеристики деяких нормативних джерел, які становили зміст сумптуарного законодавства, і які також мали значення в регулюванні патронатних відносин в Стародавньому Римі. Давньоримське сумптуарне законодавство або ж «закони проти розкоші» («закони про розкіш») традиційно аналізуються в сучасній правовій науці в контексті вивчення історії повсякденного життя Стародавнього Риму, дослідження процвітаючої в ті часи демонстрації споживання та розкоші, марнотратства як загрози римської моралі, революції споживання, її причин та мотивів, а також в контексті аналізу першоджерел походження корупції та розроблених механізмів боротьби з її проявами в тогочасному суспільстві. Починаючи з III століття до н.е., суспільство республіканського Риму побачило поширення «законів про розкіш», які у доволі значній кількості видавалися в цей період. Ці закони в науці іноді поділяють на дві основні категорії відповідно до питань, які вони мали на меті регулювати: одяг та їжа [3]. Проте, при такій класифікації залишається поза увагою законодавство у сфері обмеження подарунків, яке також за певних підстав можна віднести до сумптуарного.

В свою чергу, деякі із сумптуарних законів (leges sumptuariae) відіграють певну роль в системі самостійних або ж допоміжних джерел регулювання патронатних відносин. Так, серед них можна, зокрема, згадати:

- Закон про подарунки та винагороди (Lex Cincia de donationibus) 204 року до н.е.

- Закони про обмеження витрат на бенкети - Lex Orchia sumptuaria (182181 р. до н.е.), Lex Fannia sumptuaria (161 р. до н.е.), Lex Didia sumptuaria (143 р. до н.е.). Так, Lex Orchia sumptuaria регламентував допустиму кількість гостей і суми коштів, які можна було витрачати на частування; при цьому дозволялось приймати у себе не більше 3-х осіб - в будні дні, і не більше 5-ти осіб - в базарні дні та свята.

- Закони про визначення кола осіб, які можуть бути запрошені на банкет - Lex Antia sumptuaria (70-68 р. до н.е.).

В цілому науці відомо, що у період з III ст. до н.е. до I ст. н.е. було прийнято більше сорока законів про розкіш у стародавньому Римі [4]. Безумовно, не всі вони без винятку напряму стосуються регулювання відносин патронів та клієнтів.

Загалом за допомогою сумптуарних законів намагалися стримувати величезні витрати на бенкети, одяг, прикраси, ігри, домашню обстановку та подарунки, і основною метою їх прийняття було зменшення корупційних проявів. Однак протягом усього кількох десятиліть ці закони ігнорувалися та забувалися і жоден із них так і не досяг своєї первісної мети [5].

Відзначаючи роль таких законів в регулюванні суспільних відносин, у вітчизняній науці окреслюють наступні їх функції:

- зменшення негативних наслідків соціального розшарування у римській громаді;

- зниження гостроти внутрішньополітичної боротьби;

- утвердження системи ціннісних орієнтирів та формування національної моделі ідентичності, комплексу світоглядних засад давніх римлян [6].

Як справедливо було зазначено в одній з наукових робіт, присвячених дослідженню питань історичного розвитку механізмів запобігання корупції, метою сумптуарного законодавства було намагання протидіяти деградації суспільної моралі [7].

Римські моралісти підтримували ці законодавчі обмеження, оскільки їхня критика була спрямована на марнотратство, а також демонстрацію соціального статусу римської аристократії як цілі. Leges sumptuaria прямо зверталися до стародавніх чеснот, mores majorum, і їхньою метою було захистити спадщину окремих осіб від такого марнотратства.

Проте, в контексті розвитку патронатних відносин безпосередній інтерес складають лише окремі з них.

Таким є перший із згаданих вище - Закон про подарунки та винагороди - Lex Cincia de donationibus, закон народного трибуна Маркуса Цінція Аліментуса, прийнятий плебейською радою Республіки у 204 році до н.е. Цим законом було обмежено розмір подарунків від клієнта патрону та запроваджено заборону на деякі види дарунків та форми дарування. Слід при цьому окремо зазначити, що він не забороняв подарунки як такі, а встановлював заборону на вимагання подарунків у ситуації соціальної нерівності дарувальників та обдарованих. Також було заборонено сплачувати адвокатський гонорар, що було досить суттєвим обмеженням для тих часів, оскільки захист патроном інтересів клієнта в суді був одним із основних його обов'язків. Так, згідно цього закону заборонялося приймати гроші або подарунок за виголошення в суді захисної промови. Отже, як бачимо, цей закон містив дві заборони: на подарунки певного розміру в межах чітко визначеного кола осіб; на подарунки від клієнтів за юридичні послуги.

Роль подарунків, дарів в давньоримському суспільстві окремо досліджувалася в науці. В римській культурі подарунки відігравали важливу соціальну, політичну та економічну роль, будучі інструментами в управлінні відносинами між окремими особами [8]. При цьому відносини патронату, засновані на різниці статусу між дарувальником і обдаровуваним або на неможливість повернути еквівалентний подарунок, хоч і включає ті самі складові - визнання, взаємність, повагу, шану - принципово відрізняється від відносин дружби та дарування між рівними [8].

Закони про обмеження витрат на бенкети також можна вважати непрямими джерелами регулювання патрон-клієнтських відносин. Регулювання витрат на обіди почалося з обмежень на кількість запрошених гостей (Lex Orchia sumptuaria) у 182 р. до н.е. Через двадцять років, у 161 р. до н.е., це ж питання було предметом нової постанови (Lex Fannia sumptuaria), що так само обмежувала кількість гостей до максимум трьох у звичайні дні та п'яти в ринкові та святкові дні. Більше того, було додано новий критерій - соціальний статус гостей. Ще одна схожа норма була прийнята лише через століття, коли Lex Antia sumptuaria (70-68 р. до н.е.) заборонив магістратам і кандидатам на державні посади приймати запрошення від осіб з низьким соціальним статусом. Lex Antia (закон щодо трапези магістратів), на додаток до суми витрат, також приписував, що той, хто був магістратом або збирався ним стати, не повинен йти ні на який обід, окрім як з певними людьми [9]. Lex Antia sumptuaria - це останній із досить вагомого списку законів про розкіш, прийнятих за часів Римської республіки. Норми закону невідомі, за винятком того, що він забороняв магістратам приймати запрошення на бенкети [10]. В цілому, слід погодитись з тезою, що патронат в Римі не був важливою частиною системи, оскільки сам був самостійною системою [11]. З огляду на це цілком обґрунтованим вбачається проведення аналізу усього сумптуарного законодавства в контексті ключового механізму регулювання патрон-клієнтських відносин [11].

Таким чином, систему законодавчих норм врегулювання відносин патронів та клієнтів в різні періоди розвитку римського приватного права, зокрема, становили: царські закони, кодифіковане звичаєве право у вигляді Законів 12 Таблиць, а також деякі республіканські закони, представлені так званим сумптуарним законодавством. Проте, виконання останніх майже ігнорувалося в тогочасному суспільстві, і відповідно, вони не досягали своєї первісної мети.

сумптуарний закон патрон клієнтський стародавній рим

Список використаних джерел

1. Калюжний Р.А. & Вовк В.М. (2012). Римське приватне право. Київ: Атіка.

2. Підопригора О.А. (1997). Основи римського приватного права. Київ: Вентурі.

3. V.Arena. (2011). Roman sumptuary legislation: Three concepts of liberty. European Journal of Political Theory, 10 (4), 463-489.

4. Северюхіна, Ю. Становлення сумптуарного законодавства у західноєвропейській культурі. Історіосфера: матеріали Чотирнадцятої наукової конференції викладачів, здобувачів вищої освіти та молодих учених Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (с.119-122). 5-6 квітня, 2019, Одеса, Україна: Університет Ушинського.

5. Євдокимова, М.О. (2017). Демонстрація розкоші як соціальна практика римської імперії (кінець ІІ ст. до н.е. - початок ІІ ст. н.е.). Питання німецької історії, 55-60.

6. Гавриленко, О.А. (2016). Формування правових основ протидії корупції у державах стародавнього світу. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право, (37/1), 14-18.

7. Самойлович, А. (2019). Загальна характеристика історичного стану запобігання та протидії корупційним правопорушенням. National Lawjournal: Theory and Practice, (9), 77-81.

8. Codrea, C. (2014) Legal Limitation of the Anthropological Notion of the Gift in Roman Law. Procedia-Social and Behavioral Sciences, (149), 200-205.

9. Lex Antia sumptuaria (70-68 BC).

10. Dari-Mattiacci, G., & Plisecka, A.E. (2012). Luxury in ancient Rome: an economic analysis of the scope, timing and enforcement of sumptuary laws. Legal Roots, 1, 189-216.

11. Dauster, MAR. (2001). "Sine legem fide": Clientage in ancient Rome from the Punic Wars to the Social War (a dissertation in history for the degree of doctor of philosophy). Texas Tech University. Texas, USA.

Размещено на Allbest.Ru