Зміна соціального контексту у сфері правозастосування: приклади судової практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

Зміна соціального контексту у сфері правозастосування: приклади судової практики

Юліана Лупу

аспірантка

м. Київ, Україна

Анотація

У статті висвітлено проблеми зміни соціального контексту у сфері правозастосування судами під час розгляду та вирішення спорів. Автором проведено огляд судової практики, в якій відбулася зміна у тлумаченні права з огляду на зміну соціального контексту у сфері правозастосування.

Визначено та охарактеризовано взаємозв'язок соціальних цінностей права та правозастосування. Автором з'ясовано, яким чином здійснюється вплив соціальних цінностей на тлумачення норм права у процесі правозастосовної діяльності. Аргументовано, що соціальний контекст правозастосування - це конкретні соціально-економічні, культурно- ідеологічні, філософсько-правові, міжнародно-політичні та інші умови суспільного розвитку, в умовах яких відбувається тлумачення правової норми.

Автором доведено, що соціальний контекст відіграє важливу роль у застосуванні того чи іншого способу тлумачення права у процесі правозастосування. Обґрунтовано, що сучасний соціальний контекст правозастосування ґрунтується на європейських цінностях, засадах людиноцентризму, ідеях повсюдної демократизації, пріоритетності свободи та незалежності держави, життя та здоров'я людини тощо.

Визначено, що головним правовим інструментом для зміни підходів до тлумачення норми права у разі зміни соціального контексту правозастосування є інститут відступу від правового висновку, раніше викладеного у постановах Верховного Суду. Доведено, що тільки при дотриманні встановленої процесуальним законодавством процедури здійснення відступу від раніше сформульованих правових висновків Верховного Суду є підстави вважати, що зміна тлумачення норми права є правомірною та відповідає вимогам передбачуваності та правової визначеності.

На підставі проведення аналізу деяких постанов Верховного Суду, автором аргументовано думку про те, що зміна соціального контексту правозастосування стає підставою для зміни тлумачення норм права у соціальних, податкових правовідносинах та деяких інших.

Ключові слова: правозастосування, соціальний контекст, тлумачення права, судова практика, Верховний Суд.

Abstract

Yuliana Lupu

Graduate student,

Tavri National University named after V.I. Vernadskyi, Kyiv, Ukraine

CHANGING THE SOCIAL CONTEXT IN THE FIELD OF LAW ENFORCEMENT: EXAMPLES OF COURT PRACTICE

The article highlights the problems of changing the social context in the field of law enforcement by courts during the consideration and resolution of disputes. The author conducted a review of judicial practice in which there was a change in the interpretation of the law in view of the change in the social context in the field of law enforcement.

The relationship between the social values of law and law enforcement is defined and characterized. The author found out how social values influence the interpretation of legal norms in the process of law enforcement. It is argued that the social context of law enforcement is specific socio-economic, cultural-ideological, philosophical-legal, international-political and other conditions of social development, under which legal norms are interpreted.

The author proved that the social context plays an important role in the application of one or another method of interpreting the law in the process of law enforcement. It is substantiated that the modern social context of law enforcement is based on European values, the principles of people-centeredness, the ideas of universal democratization, the priority of freedom and independence of the state, human life and health, etc.

It was determined that the main legal tool for changing approaches to the interpretation of legal norms in the event of a change in the social context of law enforcement is the institution of a departure from the legal conclusion previously set forth in the decisions of the Supreme Court. It has been proven that only in compliance with the procedure for deviating from the previously formulated legal conclusions of the Supreme Court, as established by the procedural legislation, there are grounds to believe that the change in the interpretation of the legal norm is legitimate and meets the requirements of predictability and legal certainty.

Based on the analysis of some decisions of the Supreme Court, the author argued the opinion that the change in the social context of law enforcement becomes the basis for changing the interpretation of legal norms in social, tax and other legal relations.

Keywords: law enforcement, social context, interpretation of law, judicial practice, Supreme Court.

Постановка проблеми

Правозастосовна діяльність є у певній мірі відображенням існуючого рівня суспільного розвитку, а також соціальних, моральних та правових цінностей, на яких ґрунтується стрижень суспільного життя. Саме тому на спосіб тлумачення норм права та їх подальше застосування, зокрема у судочинстві суттєвий вплив має соціальний контекст правозастосування.

Огляд судової практики за останні декілька років показує, що зміна соціального контексту правозастосування у деяких випадках слугувала підставою для застосування нових способів тлумачення права під час розгляду та вирішення спорів у судах різної юрисдикції. У процесуальному законодавстві України з метою забезпечення дотримання вимоги щодо правової визначеності як невід'ємної складової верховенства права, а також єдності судової практики, закріплений інститут відступу від раніше сформульованих правових висновків Верховного Суду. За допомогою цього інституту суди мають можливість змінити власний підхід до правозастосування, зокрема й у випадку зміни соціального контексту.

Отже, актуальність цього дослідження обумовлена тим, що стрімкі зміни, які відбуваються у сучасних умовах, неодмінно впливають на право та правозастосування, відтак, дослідження особливостей та напрямків такого впливу дозволить перевірити припущення про те, що правозастосовна діяльність судів не може існувати відокремлено від суспільного контексту, а навпаки - перебуває з ним у тісному взаємозв'язку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання зміни правозасто- сування внаслідок трансформації соціальних цінностей досліджували такі науковці, як Я.О. Берназюк, О. В. Грищук, О.В. Легка, Д.Д. Луспеник, А. М. Перепелюк, С. В. Пєтков, В. В. Решота, Я. М. Романюк та ін. Переважна більшість наукових робіт цих вчених присвячена висвітленню окремих проблем соціальної цінності права та впливу суспільних цінностей на правозастосування. Водночас, недостатньо дослідженим у сучасній правовій науці залишається питання щодо впливу зміни суспільного контексту правозастосування на судочинство та тлумачення норм права під час вирішення судами спорів.

Мета статті

Метою цієї статті є окреслення особливостей такої підстави для відступу від правових висновків Верховного Суду, як зміна соціального контексту у сфері правозастосування. Для реалізації визначеної мети поставлено такі завдання: 1) дослідити поняття та особливості соціальних цінностей, окреслення механізмів їх формування; 2) з'ясувати напрямки та способи впливу соціальних цінностей на сферу правозастосування; 3) провести огляд судової практики та визначити способи впливу на її формування соціальних цінностей; 4) виявити особливості застосування інституту відступу від правових висновків Верховного Суду на підставі зміни соціального контексту правозастосування.

Виклад основного матеріалу

Загальноприйнятою є думка про існування взаємного впливу соціальних цінностей, основу яких складають моральні принципи та ідеологічні засади розвитку суспільства, на формування норм права.

Як справедливо зазначає з цього приводу О. В. Грищук у своїй монографії, присвяченій філософії конституційних цінностей, соціальні цінності, які діють у правовій сфері, набувають характеру правових цінностей, оскільки вони пронизують правосвідомість суспільства і з часом стають основними принципами права. На думку науковця, право як ціннісне утворення має вихідною основою такі моральні феномени аксіологічної природи як справедливість, обов'язок, відповідальність, свободу і автономію людини. Позаяк, погляд на право через призму ціннісного підходу, увага до проблеми ціннісної наповненості права призводить до появи комплексу питань, що може бути окреслений як сфера аксіології права; у свою чергу останнє дає можливість звернути увагу на соціальні, культурні детермінанти права, а також дослідити його духовну основу, відображені ним ідеали [1, с. 31]. правозастосування верховний суд

Отже, соціальні детермінанти права визначають, як суспільство розуміє, створює та застосовує правові норми. Ці детермінанти формуються під впливом соціокультурного контексту, економічних умов, політичних відносин та інших аспектів суспільного життя. Розуміння соціальних детермінант права допомагає враховувати контекст і вплив суспільства на правовий порядок, що є важливим для створення справедливих і ефективних правових систем.

У цьому аспекті також важливо зазначити, що соціальні цінності детермінують не тільки формування норм права, але й впливають на правозастосування, зокрема тлумачення норм права під час розгляду та вирішення спорів судами.

А. М. Перепелюк звертає увагу на те, що соціальна цінність та ефективність правозастосування є тісно пов'язаними між собою юридичними категоріями. Зокрема, науковець виокремлює деякі спільні характеристики цих понять, що виражається у їх якісному наповненні, змісті правового регулювання. Соціальна цінність права, будучи однією з внутрішніх якостей права та його складових частин, знаходить свій вираз в здатності вірно відображати об'єктивні суспільні інтереси та сприяти їх досягненню;

відповідно цінність правозастосування полягає у тому, що саме ця юридична діяльність покликана «обслуговувати» процес реалізації права. Позаяк, справедливим є зауваження науковця про те, що цінність правозастосування варто розглядати через ті соціальні блага, які воно опосередковує (закріплює) [2, с. 41].

Таким чином, соціальні цінності відіграють ключову роль у тлумаченні та розумінні норм права, оскільки тлумачення правових норм завжди є результатом взаємодії юридичних текстів і соціокультурного контексту, в якому ці норми застосовуються. Підкреслюючи важливість врахування соціальних цінностей при тлумаченні та застосуванні правових норм, слід зазначити, що тільки такий підхід сприяє більш гнучкому та сучасному розумінню правового порядку і враховує зміни в суспільних уявленнях та цінностях.

При цьому, для розуміння напрямків та особливостей впливу соціальних цінностей та зміни соціального контексту на правозастосування, необхідно також з'ясувати основні засади формування таких цінностей у суспільстві.

Деякі науковці, досліджуючи правозастосовну діяльність як соціокультурне явище, акцентують увагу на тому, що правову соціалізацію ні в якому разі не можна ототожнювати з адаптацією індивіда до умов правового середовища, де людині відводиться лише пасивна роль для засвоєння досвіду попередніх поколінь. Мається на увазі, що правову соціалізацію необхідно сприймати як двосторонній процес, в якому людина одночасно є і об'єктом, і суб'єктом соціальних та правових відносин: як об'єкт вона відчуває на собі вплив соціального та правого середовища, а як суб'єкт перетворює його. На думку науковців, в результаті засвоєння соціального досвіду особистість формує власну систему ціннісних пріоритетів та установок. При цьому, вважається, що критерієм ефективності соціалізації може бути сприйняття чи не сприйняття індивідом існуючих суспільних відносин, адже говорити про успішну соціалізацію особистості можна лише тоді, коли вона усвідомлює своє місце в соціумі, свій обов'язок перед суспільством, розуміє сутність та значення своїх вчинків, в тому числі і правових, їх узгодженість зі своїми соціальними та правовими обов'язками [3, с. 10].

Погоджуючись з наведеною думкою, вкрай важливо уточнити, що соціалізація права (інакше кажучи, вплив соціальних цінностей на формування права та тлумачення його норм) можливий лише у демократичних державах з чітко визнаною соціальною спрямованістю державної політики та з превалюванням принципу верховенства права над законністю.

Також важливими для соціалізації права є відносна єдність та стабільність сформованих у суспільстві уявлень про такі оціночні категорії, як «справедливість», «моральність», «доброчесність» тощо.

На це звертає увагу Л. Т. Рябовол, зазначаючи, що для реалізації ціннісного потенціалу права важливо, щоб всі суб'єкти права сприймали й визнавали його як цінність. На думку вченої, такий підхід вимагає впровадження комплексу взаємопов'язаних та взаємоузгоджених заходів у рамках вітчизняної правової системи [4, с. 34].

При цьому безпосередній вплив соціальних цінностей та зміни соціального контексту на правозастосування можна представити на таких основних рівнях:

тлумачення конкретних слів та термінів, що використовуються у законах; їх зміст може мати різні значення в залежності від соціокультурного контексту. Особливо це стосується оціночних понять, зокрема таких як «справедливість», «гідність» чи «релігійна свобода», які можуть тлумачитися різними способами залежно від соціальних цінностей, які притаманні конкретному суспільству;

усунення прогалин в законі, яке здійснюється у тому числі за допомогою правозастосовної діяльності суду, і тут соціальні цінності можуть впливати на те, як інтерпретується закон в контексті конкретної ситуації;

прийняття нових соціальних реалій, що виражається у необхідності нового розуміння (тлумачення) норм права. У якості прикладу можна навести зростання впливу деяких європейських цінностей, зокрема гендерної рівності або права на особистий вибір, що також може призвести до нового тлумачення відповідних норм. Цей аспект, головним чином, виразився у вирішенні судових спорів про визначення місця проживання дитини, в яких право матері на залишення з нею дитини більше не є переважним, а враховуються, передусім, інтереси самої дитини;

еволюція поглядів на права людини, що виражається у зміні соціокультурних уявлень про права людини та впливає на тлумачення конкретних законів та правових норм, забезпечуючи більше захисту особистих свобод та прав;

зміна правозастосовної судової практики у зв'язку з необхідністю застосування нових способів тлумачення норм права, зумовлених зміною соціального контексту, оскільки у судовій практиці судді часто враховують соціальні цінності, розглядаючи конкретну ситуацію або обставини справи крізь призму загальноприйнятих соціальних стандартів;

під час судових рішень рішень судді можуть використовувати соціальні цінності як основу для своїх аргументів та обґрунтувань, вказуючи на зміни в суспільстві або на новий соціокультурний контекст як чинник, що впливає на мотивувальну та резолютивну частини судового рішення.

Говорячи про нові соціальні цінності в умовах сьогодення, необхідно вказати, що в Україні такі цінності формуються під впливом таких європейських принципів, як верховенство права, пріоритетність людини, її прав, свобод, життя та здоров'я, здійснення судочинства на засадах соціальної справедливості, гуманності тощо.

З огляду на європеїзацію національних цінностей відбулися суттєві зміни у правозастосовній практиці судів різних юрисдикцій. В окремих випадках суди переглянули власні правові висновки щодо порядку застосування норм матеріального права у зв'язку зі зміною соціального контексту. Таке стало можливим завдяки існуванню інституту відступу від правових висновків Верховного Суду.

У науковій літературі відступ від правового висновку Верховного Суду, з огляду на дуальність його мети, визнається одним із важливих і дієвих процесуальних інструментів виправлення судових помилок у кримінальних провадженнях [5, с. 554].

Положення про право суду здійснити відступ від раніше викладених у постановах Верховного Суду правових висновків містяться в усіх процесуальних кодексах, включаючи Кодекс адміністративного судочинства України [6], Кримінального процесуального кодексу України [7], Господарського процесуального кодексу України [8] та Цивільного процесуального кодексу України [9].

Відповідними статтями процесуальних кодексів регламентовано порядок передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду у разі, якщо судом касаційної інстанції буде виявлено необхідність відступу від раніше сформульованої правової позиції у подібних правовідносинах. Тільки за умови дотримання встановленої процедури відступу, зміна підходів до правозастосування, у тому числі під впливом нових соціальних цінностей та зміни соціального контексту, може вважатися такою, що відповідає вимогам передбачуваності, правової визначеності, послідовності та єдності судової практики.

Розглянемо деякі приклади із судової практики, які демонструють особливості відступу від правових висновків Верховного Суду у зв'язку із зміною соціального контексту правозастосування.

Зокрема, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, переглядаючи у касаційному порядку справу № 816/687/16 за позовом товариства до Головного управління Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими товариству донараховано грошові зобов'язання на підставі з підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України), прийняв постанову від 19 квітня 2022 р., у якій вирішив відступити від правового висновку Верховного Суду, раніше викладеного, зокрема у постановах від 7 вересня 2018 р. у справі № 826/18755/15, від 17 березня 2021 р. № 816/846/16 та від 1 липня 2021 р. № 816/844/16, щодо застосування принципу стабільності податкового регулювання.

У цій справі спір виник у зв'язку з тим, що податковим органом збільшено суму податкового зобов'язання з огляду на зміну ставки окремих зборів відповідно до внесених у ПК України змін. Відповідно, здійснення перерахунку на підставі таких змін та збільшення суми податкового зобов'язання, на думку позивача, не узгоджується з принципом стабільності податкового законодавства, оскільки вищенаведені зміни прийняті законодавчим органом менше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду.

З такими доводами позивача погодилися суди першої та апеляційної інстанції, які задовольнили позовні вимоги. При цьому суди під час ухвалення судових рішень керувалися правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 7 вересня 2018 р. у справі №2 826/18755/15 та від 17 березня 2021 р. № 816/846/16.

Разом з тим, Верховний Суд у складі Судової палати вирішив відступити від вказаного правового висновку, виходячи з такого.

Суд зазначив, що основні засади податкового законодавства України визначені у ст. 4 ПК України [10], зокрема стабільність, який легально визначено як «зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року» (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК).

Надаючи нове тлумачення цього принципу, Верховний Суд виходив з того, що принцип стабільності податкового законодавства є складовою частиною принципу верховенства права, який визначається як правова визначеність; сутність стабільності податкового законодавства полягає в тому, що платник податків може законно очікувати постійності правового режиму оподаткування. Тим не менше, ці очікування повинні бути урівноважені з правом держави приймати закони з урахуванням суспільних (публічних) інтересів. Це означає, що при прийнятті законодавчого акта необхідно враховувати соціальні, політичні, економічні та безпекові фактори, які існують на момент прийняття такого акта. Питання щодо застосування норм законів, які стосуються зміни будь-яких елементів податків (зборів) і які були прийняті без врахування темпоральних меж, встановлених підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, не повинно вирішуватися шляхом прямого порівняння цих норм, оскільки, як вже було вказано, принцип стабільності діє і застосовується в нерозривному зв'язку з іншими правовими принципами.

Верховний Суд також звернув увагу, що норму-принцип стабільності податкового законодавства не можна вважати нормою, що змінює порядок набрання чинності або вступу в дію всіх нових податкових правил.

На підставі вищезазначеного, Суд сформулював новий висновок про те, що норми підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України не відміняють дію норми, якою встановлено (змінено) податок (збір) та/або будь-який елемент податку (збору) і яка запроваджена законом, що прийнятий пізніше, ніж за шість місяців до початку бюджетного періоду, в якому запроваджується податок (збір) та/або зміни будь-якого елементу податку (збору). Колізії між такою нормою та принципом стабільності немає, оскільки принцип стабільності застосовується в системному зв'язку з іншими принципами податкового законодавства; така норма не застосовується лише тоді, якщо вона суперечить принципу верховенства права в контексті права платника податку на мирне володіння майном [11].

Таким чином, у наведеному вище прикладі зміна соціального контексту тлумачення принципу стабільності податкового законодавства відбулася у зв'язку з початком воєнних дій на території України, відповідно, зміною безпекових та економічних умов, що зумовило необхідність у новому тлумачення вказаного принципу.

В іншому прикладі спір виник у соціальних правовідносинах, в яких Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 13 червня 2023 р., розглядаючи справу № 560/8064/22, вирішив відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 1 грудня 2022 р. у справі № 580/2869/22 щодо правомірності нарахування та виплатити щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному законодавством.

У цій справі спір стосувався розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII), у 2022 році.

Розглядаючи цю справу у касаційному порядку, Верховний Суд у складі Судової палати дійшов висновку про те, що правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 1 грудня 2022 р. у справі № 580/2869/22, є такою, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні.

Визначаючи правильний спосіб застосування відповідних норм права, Судова палата зауважила, що у період дії воєнного стану в Україні Конституційний Суд України у правовідносинах щодо соціального захисту сформував та розвинув юридичну позицію, яку не може ігнорувати Верховний Суд, суть якої зводиться до того, що Держава Україна без рівноцінної заміни чи компенсації в односторонньому порядку безвідносно до її фінансових можливостей не може відмовитися від зобов'язання щодо додаткових гарантій соціального захисту осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб щодо осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.

При цьому, Верховний Суд вказав, що на час виникнення спірних відносин діяла ст. 13 Закону № 3551-ХІІ (пільги особам з інвалідністю внаслідок війни) у редакції Закону № 367-XIV, за правилами якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

З огляду на вищезазначене, Судова палата виснувала, що в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України; усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та ветеранів війни, які брали участь у захисті Батьківщини та в бойових діях є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України [12].

Крім того, у якості прикладу можна навести постанову Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31 січня 2023 року у справі № 640/8728/21 за позовом товариств до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправними та скасування приписів, якими позивачам було заборонено проведення будівельних робіт в історичній частині міста без погодження з Мінкультури.

Спірним питанням у цій справі було віднесення території, на якій здійснювалося будівництво, до історичного ареалу міста Києва без затвердження Мінкультури у встановленому порядку меж ареалу.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного, зокрема у постановах від 27 лютого 2019 р. у справі № 826/5755/17, від 3 квітня 2020 р. у справі № 640/21505/18, оскільки межі історичного ареалу міста Києва Міністерством культури та інформаційної політики України не затверджені у встановленому законом порядку, то, відповідно, відсутні підстави для отримання дозволу від Мінкультури на проведення будівельних робіт на територіях, які фактично знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва.

Разом з тим, посилаючись на низку міжнародних актів, у числі яких Рамкова конвенція Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, Верховний Суд у складі Судової палати вирішив відступити від вищезазначених правових висновків, виходячи з того, що у складі Генерального плану міста Києва виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу цього населеного пункту, а обов'язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження.

Крім того, Верховний Суд зауважив, що незатвердження науково- проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не зумовлює автоматично нечинності Генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов'язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності [13].

Розглянуті вище практичні ситуації доводять, що зміна соціального контексту у правозастосуванні стосується, головним чином, формування в українському суспільстві нових європейських цінностей та нового погляду на соціальні цінності крізь призму воєнного стану на території держави. Такі зміни не могли не вплинути на сферу правозастосування у судочинстві, що виразилося у наданні нового тлумачення деяким нормам права під час розгляду та вирішення спорів у судах.

Висновки

Проведене у цій статті дослідження дає підстави таких висновків.

Соціальні цінності - це сукупність моральних, ідеологічних, соціокультурних та інших засадничих пріоритетів, на підставі яких у суспільстві формуються сталі та відносно єдині уявлення про справедливість, моральність, рівність та інші значимі норми, що знаходяться поза межами правового регулювання, але тісно пов'язані з останнім.

Детермінація соціальних цінностей на сферу права та правозастосування відображає те, яким чином суспільство оцінює приписи права та правильність їх тлумачення судами; такі детермінанти формуються під впливом соціокультурного контексту, економічних умов, політичних відносин та інших аспектів суспільного життя; розуміння соціальних детермінант права допомагає враховувати контекст і вплив суспільства на правовий порядок, що є важливим для створення справедливих і ефективних правових систем.

Однією з підстав відступу від правових висновків Верховного Суду, раніше викладених у його постановах, є зміна соціального контексту у правозастосуванні, оскільки тлумачення правових норм завжди є результатом взаємодії юридичних текстів і соціокультурного контексту, в якому ці норми застосовуються. З огляду на таке, зміна судової практики під впливом зміни соціального контексту правозастосування, за умови, якщо така зміна відповідає засадам передбачуваності, послідовності та правової визначеності, сприяє сталому розвитку права та правозастосування.

Література

1. Грищук О. В. Філософія конституційних цінностей: монографія. Київ: «Компанія ВАІТЕ». 2019. 416 с.

2. Перепелюк А. М. Соціальна цінність правозастосування. Науковий вісник Ужгородського університету, 2011. № 1. С. 40-43.

3. Калюжний Р. А., Шапенко Л. О. Правозастосовна діяльність як соціокультурне явище. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука» Cерія: «Юридичні науки». 2017. № 1(1). С. 7-11.

4. Рябовол Л. Т. До питання про соціальну цінність права. Право та державне управління. 2019, № 2 (35). Т 1. С. 30-36.

5. Хоцяновська Н. Ф., Назаров В. В. Відступ від правового висновку верховного суду в кримінальних провадженнях: правове регулювання й практичні проблеми реалізації. Юридичний науковий електронний журнал. 2021. № 10. С. 551-555.

6. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV.

7. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI.

8. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 № 1798-XII.

9. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV.

10. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI.

11. Постанова Верховного Суду від 19 квітня 2022 року у справі № 816/687/16.

12. Постанова Верховного Суду від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22.

13. Постанова Верховного Суду від 31 січня 2023 року у справі № 640/8728/21.

References

1. Hryshchuk, O.V. (2019) Filosofiia konstytutsiinykh tsinnostei [Philosophy of constitutional values]. Monohrafiia. Kyiv: «Kompaniia VAITE» - monograph. Kyiv: "VAITE Company", 416 [in Ukrainian].

2. Perepeliuk, A.M. (2011) Sotsialna tsinnist pravozastosuvannia [Social value of law enforcement]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu - Scientific Bulletin of Uzhhorod University. (Vols. 1), (рр. 40-43) [in Ukrainian].

3. Kaliuzhnyi, R.A., Shapenko, L.O. (2017) Pravozastosovna diialnist yak sotsiokulturne yavyshche [Law enforcement activity as a sociocultural phenomenon]. Mizhnarodnyi naukovyi zhurnal «Internauka» Ceriia: «Yurydychni nauky» - International Scientific Journal "Internauka" Series: "Legal Sciences" (Vols. 1(1), (рр. 7-11) [in Ukrainian].

4. Riabovol, L.T. (2019) Do pytannia pro sotsialnu tsinnist prava [To the question of the social value of law]. Pravo ta derzhavne upravlinnia - Law andpublic administration. (Vols. 2 (35), 1), (рр. 30-36) [in Ukrainian].

5. Khotsianovska, N.F., Nazarov, V.V. (2021) Vidstup vid pravovoho vysnovku verkhovnoho sudu v kryminalnykh provadzhenniakh: pravove rehuliuvannia y praktychni problemy realizatsii [Deviation from the legal opinion of the supreme court in criminal proceedings: legal regulation and practical problems of implementation]. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal - Legal scientific electronic journal. (Vols. 10), (рр. 551-555) [in Ukrainian].

6. Kodeks administratyvnoho sudochynstva Ukrainy vid 06.07.2005 № 2747-IV [Administrative Judicial Code of Ukraine from July, 2005 № 2747-IV].

7. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy vid 13.04.2012 № 4651-VI [Criminal Procedure Code of Ukraine from April, 2012, № 4651-VI].

8. Hospodarskyi protsesualnyi kodeks Ukrainy vid 06.11.1991 № 1798-XTI [Economic Procedure Code of Ukraine from November, 1991, № 1798-XII].

9. Tsyvilnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy vid 18.03.2004 № 1618-IV [Civil Procedure Code of Ukraine from March, 2004, № 1618-IV].

10. Podatkovyi kodeks Ukrainy vid 02.12.2010 № 2755-VI [Tax Code of Ukraine from December, 2010, № 2755-VI].

11. Postanova Verkhovnoho Sudu vid 19 kvitnia 2022 roku u spravi № 816/687/16 [Resolution of the Supreme Court from April, 2022, № 816/687/16].

12. Postanova Verkhovnoho Sudu vid 13 chervnia 2023 roku u spravi № 560/8064/22 [Resolution of the Supreme Court from June, 2023, № 560/8064/22].

13. Postanova Verkhovnoho Sudu vid 31 sichnia 2023 roku u spravi № 640/8728/21 [Resolution of the Supreme Court from January, 2023, № 640/8728/21].

Размещено на Allbest.ru