Українознавство як чинник успішного інформаційного протиборства в умовах російсько-української війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Науково-дослідний інститут українознавства

Українознавство як чинник успішного інформаційного протиборства в умовах російсько-української війни

Воропаева Тетяна Сергіївна кандидат психологічних наук, доцент

Авер'янова Ніна Миколаївна кандидат філософських наук

Бойко Світлана Миколаївна кандидат філософських наук, старший дослідник

Україна

Анотація

У статті розглядається українознавство як важливий чинник інформаційного протиборства в умовах російсько-української неоімперської війни. Аналізується інформаційна складова української версії стратегії' «розумної' сили», яка може стати ключовою передумовою Перемоги України в російсько-українській війні. Висвітлюється роль українознавчої компетентності у контексті подолання деструктивних наслідків інформаційної війни, яка ведеться проти України. Методологічною основою дослідження є інтегративний підхід.

Ключові слова: українознавство, українознавча компетентність, російсько-українська війна, інформаційна складова, інтегративний підхід.

Відомо, що російсько-українська неоімперська війна (2014-2023(?) рр.) розпочалась в результаті ескалації гібридної війни, яка тривала на пострадянських теренах ще з 1991 року (виявляючись у газових, економічних, інформаційних та інших війнах), адже гібридна агресія Кремля проти України (а також проти інших незалежних держав) була пов'язана як із намірами російської федерації відновити СРСР, так і з прагненнями відновити Російську імперію у кордонах 1913 р. (для цього достатньо ознайомитись із матеріалами Міжнародного дискусійного клубу «Валдай», починаючи з 2004 р.). Якщо агресію рф на території України у 2014-2021 роках можна було називати російсько- українським збройним конфліктом неоколоніального типу, то після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України 24 лютого 2022 року цю війну слід назвати російсько-українською неоімперською війною з проявами нацизму, шовінізму та геноциду.

Особливості війн нового покоління вивчали як українські [1; 2; 3; 4; 5; 6], так і зарубіжні науковці [7; 8; 9; 10; 11]. У дослідженнях багатьох сучасних вчених аналізувались дотичні до теми даної статті проблеми: 1) наступ росії на Україну та європейську безпеку, глобальний вплив війни в Україні на продовольчу, енергетичну та фінансову системи (Луїджі Скаццієрі), 2) стратегії перемоги над росією у війні майбутнього (В. Горбулін), 3) токсичність інфопростору (Г. Почепцов), 4) вплив війни Путіна проти України на поширення глобальних шокових хвиль (Фріда Гітіс), 5) стратегічна політика Ізраїлю у 2022 році (Д. Шалом і А. Курц), 6) політика Східного партнерства, посилення національної стійкості європейських держав, розширення можливостей європейської оборони (Н. Дженнінгс, К. Какачія, Б. Лебанідзе та В. Дубовик), 7) європейські глобальні наративні стратегії (Нідерландський інститут міжнародних відносин, 8) Безпека і Стратегія в контексті онтології війни і миру (Б. Парахонський), 9) політика Європейського Союзу щодо східних сусідів (Т. Шабан), 10) неоголошені війни росії проти України у ХХ - ХХІ ст. (М. Дорошко) [12; 13; 14; 15; 16; 17; 18; 19; 20; 21].

Упродовж 2015-2023 років ми розробляємо українську версію стратегії «розумної сили» у контексті деокупації, деконфліктизації та реінтеграції населення окупованих територій України [22; 23; 24; 25; 26]. Ми запропонували поєднати в рамках цієї стратегії не тільки «жорстку» та «м'яку сили», але й інтелектуальний потенціал науковців та експертів України. Українська версія стратегії «розумної сили» розробляється нами на основі інтегративного підходу.

Відомо, що в європейській філософії родоначальником інтегративного підходу в науці вважається Іммануїл Кант, який висловив ідею цілісності природи людини, виділивши ієрархічні рівні її психіки. У Німеччині на початку ХХ ст. почала формуватись філософська антропологія, яка продовжила розвиток ідей Канта. У 1972 р. Жан Піаже писав про ситуації, коли необхідною ставала інтеграція понять і методів різних дисциплін, які були близькі за своєю структурою, методами і способами перевірки результатів. Сучасний американський філософ і письменник Кен Вілбер (Ken Wilber) став основоположником інтегральної метатеорії, покликаної об'єднати в одну діалектичну цілість науки про світ і про людину, традиції східного містицизму і західного раціоналізму, зовнішній досвід і внутрішні психічні стани. Кен Вілбер, розвиваючи ідеї Іммануїла Канта, Франца Брентано, Вільгельма Дільтея і Карла Юнга, створив цілісну картину еволюції людської свідомості і описав багаторівневий спектр психічної реальності. Інтегральний підхід (інтегральна теорія) - це підхід до людини, суспільства і науки, який зачіпає всі сфери людської діяльності. Поняття «інтегральний» означає об'єднання в єдину складну модель методів і теорій, які довели свою коректність у певних контекстах, відкидаючи будь-який редукціонізм. Сьогодні найбільш розробленим вважається інтегральний підхід, заснований на «всесекторній, всерівневій» моделі Кена Вілбера (AQAL). Саме він розробив теоретичні й практичні положення інтегрального підходу, метою якого є конструктивне об'єднання відкриттів, зроблених у різних сферах людської діяльності (психологія, соціологія, філософія, містицизм і релігієзнавство, постмодерністські рухи, емпіричні науки, теорія систем тощо [27; 28]). У 1998 р. Кеном Вілбером був заснований Каліфорнійський інститут інтегральних досліджень, робота якого спрямована на вивчення наукових і соціальних питань в рамках інтегрального і нередукціоністського підходу. У наш час інтегральний підхід включає такі сфери, як інтегральна філософія, інтегральна психологія, інтегральна екологія, інтегральна політика, інтегральний бізнес, інтегральна духовність і інтегральне мистецтво, інтегральна модель людини тощо [29, с. 2-38].

Відомо, що П. Кононенко, Т. Кононенко, В. Сергійчук та інші українознавці зробили значний внесок у розвиток сучасного українознавства, сприяючи розвиткові як інтегративного, так і комплексного підходу [30; 31; 32; 33; 34; 35]. Інтегративний підхід став методологічною основою багатьох українознавчих досліджень, присвячених трансформаціям колективної ідентичності громадян України [36]; інформаційній безпеці України [37]; цивілізаційному розвитку українського народу [38]; колористичним уявленням українців [39; 40]; становленню національної самосвідомості українців [41]; впливу образотворчого мистецтва на національне виховання особистості [42]; реалізації сучасних соціогуманітарних технологій [43].

Розробка української версії стратегії «розумної сили» на основі інтегративного підходу передбачає створення цілої системи «концептуальних мостів» між українознавством та іншими науками, а також поєднання концептуального інструментарію і дослідницьких принципів українознавства, соціальної філософії, історії, політології, когнітології, соціології, культурології, психології, соціокультурної антропології, інформаціології, комунікативістики, імперіології, військової науки та постколоніальних досліджень у рамках вивчення процесів деконфліктизації українського соціуму, деокупації та реінтеграції населення тимчасово окупованих теренів України, а також для подолання негативних наслідків тривалої інформаційної війни росії проти України. Взаємодія українознавства із цими науковими дисциплінами дозволить забезпечити найоптимальнішу реалізацію стратегії «розумної сили» засобами українознавства для Перемоги України у російсько-українській неоімперській війні. інформаційний українознавчий війна

Відомо, що концепцію «розумної сили» («smart power») розробляли та досліджували такі зарубіжні вчені, як Джозеф Най, Сюзанна Носсель, Тед Гален Карпентер, Вільям Коен, Моріс Грінберг, Карол Макгіфферт, Крістіан Вітон, Еван Резнік, Алан Чонг, Сабріна Медейрос, Даніель Пінто та інші [44; 45; 46; 47; 48; 49; 50; 51]. Поняття «розумної сили» не можна розглядати без розуміння й аналізу «м'якої сили» («soft power»). Цей термін увів у науковий обіг американський політолог Джозеф Най-молодший, доктор філософії Гарвардського інституту державного управління імені Джона Ф. Кеннеді. Концепція «soft power» Дж. Ная стала відповіддю на низку проблем, які виникли перед США після завершення Холодної війни у світі. Найперше, йшлося про збереження США свого іміджу й авторитету як наддержави на міжнародній арені. «М'яка сила», за Джозефом Наєм, означає здатність країни переконувати інших робити те, що необхідно цій державі, але без сили та примусу, тобто формувати пріоритети інших так, як вигідно даній країні. Водночас Дж. Най підкреслював, що успішним країнам при формуванні зовнішньої політики потрібна і «жорстка», і «м'яка» сили. При цьому «жорстка сила» включає в себе військові інтервенції, примусову дипломатію (coercive diplomacy), економічні санкції, спирається на збройні сили та економічні засоби, застосовує погрози і зброю.

У подальшому проблеми взаємозв'язку та взаємодоповнення «м'якої» і «жорсткої» сил Джозеф Най представив у концепції «розумної сили» («smart power»), яку розглядав як можливість поєднання «м'якої» і «жорсткої» сил для створення виграшних стратегій. Хронологічно зазначена концепція в наукових колах почала осмислюватися з 2004 р., з часу публікації роботи Дж. Ная «Soft Power: The Means To Success In World Politics» (книга перевидавалася кілька разів). Фактично одночасно з зазначеною працею з'явилася робота Сюзанни Носсель «Smart Power». Дж. Най підкреслював, що концепція «розумної сили» може бути застосована не лише для США, а й для будь-якої іншої держави. Завдання влади полягає в тому, щоб за певних обставин правильно комбінувати ці дві сили [52].

У своїх публікаціях Дж. Най дав більш повне пояснення «м'якої», «жорсткої» та «розумної» сили. «М'яка» сила визначається ним через спокусу, привабливість, м'яку аргументацію тощо. «Жорстка» сила використовує агресію, насильство, шантаж, погрози, санкції тощо. «Розумна» сила є комплексним поєднанням «м'якої» та «жорсткої» сили. Особливістю «розумної» сили є чітка мета, спрямування всіх ресурсів на отримання ефективного результату, чітка стратегія досягнення мети й досвідчене та компетентне керівництво. Обидві сили є важливими, але викликати симпатію і привабити когось набагато дешевше, ніж змусити щось робити силою.

Для того, щоб поєднувати ресурси «жорсткої» і «м'якої» сили, необхідно мати розвинуте контекстуальне мислення [52]. Дж. Най підкреслював, що контекстуальне мислення - це здатність мислити глобально і передбачити тривалу перспективу, це здатність розуміти зміни у навколишньому середовищі та вміння інтуїтивно діагностувати ситуацію, що допомагає з'єднати тактику з цілями і створювати розумні стратегії в різних ситуаціях. Одним із засобів вирішення поставленої проблеми є також використання знань комплексного типу, що поєднують наукові (зокрема, теоретичні, емпіричні, прикладні наукові дослідження) та експертні знання (експертні висновки, доповіді, аналітичні записки, експертизи законопроектів, рекомендації експертних рад, експертні відгуки тощо) в процесі вивчення специфіки управління конфліктами та практик припинення збройних конфліктів [53].

В системі національно-патріотичного виховання українознавство здатне формувати у рамках світогляду особистості так звані смислові «згустки», що дозволяє активізувати всю ціннісно-смислову підсистему, яка є стрижнем духовного світу людини. При цьому різноманітні компоненти світогляду можуть взаємодіяти відразу в кількох площинах (архетиповій, знаково-символічній, ідейно-образній, аксіологічній, логічній тощо). Для повноцінного національно- патріотичного виховання молоді необхідні смислові зв'язки (специфічні динамічні утворення), які не тільки «зшивають» докупи особистість та національну спільноту, до якої вона належить, поєднуючи ціннісно-смислову сферу особистості й ціннісно-смисловий універсум національної культури, але й виступають «містком» між соціальним і культурним та засадничою духовно- світоглядною основою для консолідації соціуму та формування спільної національної ідентичності. Саме тому українознавство стає одним з інструментів включення підростаючої особистості у світ національної культури, що забезпечує й актуалізує смислові зв'язки між особистістю та її національною спільнотою. Тому для оптимізації системи національно-патріотичного виховання молоді вкрай необхідними є перцептивно зумовлені, мнемічно зумовлені, інтелектуально зумовлені процеси смислоутворення [53].

Проведені нашою дослідницькою групою багаторічні дослідження (19912023 рр.) показали, що респондентам з розвинутою національною та європейською цивілізаційною ідентичністю властивий високий рівень українознавчої компетентності, що респонденти з низьким рівнем національної та європейської цивілізаційної ідентичності мають найнижчий рівень українознавчої компетентності, а також отримують необхідну їм інформацію переважно з тих ЗМІ, які систематично порушують інформаційно-психологічну безпеку громадян України. На основі проведених досліджень, а також для оптимізації системи національно-патріотичного виховання молоді ми почали розробляти концепцію українознавчої компетентності як інструмента деколонізації українського соціуму та нівеляції деструктивних інформаційних впливів на громадян України. Українознавча компетентність впливає не тільки на розвиток позитивної національної та європейської ідентичності, але й на формування патріотичних почуттів, критичного мислення, соціальної й громадянської зрілості, на становлення цілісного світогляду громадян України, а також суттєво допомагає адекватно захистити український інформаційний простір, більш ефективно протидіяти антиукраїнській інформаційній агресії, просуванню ідеології «русского мира» та деукраїнізації України, виховувати національно свідомих громадян і духовно сконсолідувати українство на основі європейських ідеалів, базових цінностей та української національної ідеї. Наші багаторічні дослідження доводять, що українознавча компетентність є одним з найбільш дієвих чинників подолання деструктивних наслідків інформаційної війни, що ведеться проти України.

Відомо, що в інформаційному суспільстві інформаційне насильство здатне охопити широкі верстви соціуму і стати цілою галуззю впливу на ментальність, свідомість та поведінку людей. Найбільш поширеним варіантом інформаційного насильства є інформаційний тероризм, метою якого є послаблення та розхитування конституційного ладу певної держави, а також інформаційна війна проти цієї держави. В наших дослідженнях було доведено, що люди з високою та середньою українознавчою компетентністю можуть якнайкраще протистояти руйнівному інформаційному та психологічному впливу. Українознавча компетентність є також однією з важливих складових запропонованої нами української версії стратегії «розумної сили», яка, у свою чергу, може стати найбільш оптимальною стратегією Перемоги України у російсько-українській неоімперській війні [54].

Після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України 24 лютого 2022 р. у ЗМІ все частіше звучать неадекватні фрази про «руський мир», «руський корабель», «руські війська», «руську армію», «хороших руських» тощо. Особи, у яких повністю відсутня українознавча компетентність, лінуються подивитись у словники, перекладаючи слово «русский» як «руський», а не як «росіянин». Путінська спецоперація щодо «вкидання» в український соціум неправильного перекладу російського прикметника «русский» як «руський», а не як «російський» почалась у 2002 році під час реєстрації партії «Русский Блок», яку зареєстрували як «Руський Блок», а не як «Російський Блок» (названа партія діяла в Україні упродовж 2002-2013 рр.). Ця спецоперація продовжилась у середовищі і на сайтах УПЦ МП, представники якої називають себе «Руською церквою» (а не «Російською церквою»), відносячи її у такий спосіб до часів держави Руська земля (яку всі звикли називати Київською Руссю).

На превеликий жаль, у 2022 році цю спецоперацію підтримали і журналісти, і аналітики, і експерти, і деякі науковці, і багато громадян України, які зовсім не усвідомлюють того, що вони руйнують ідентифікаційну матрицю українського народу (який просто змінив свій етнонім в рамках націєтворчих процесів, як і багато інших народів світу). Виходить так, що деякі громадяни України власними руками віддають спадщину Київської Русі (історичною назвою цієї держави є термін «Руська Земля») державі-агресору, паралельно формуючи у громадян України відторгнення від етнонімів «русини», «руський», «Русь». Ще у 2010-2011 роках на запит Верховної Ради України ми давали фахове пояснення, чому саме не варто перекладати російський термін «русский мир» (його правильний переклад - «російський світ», але оскільки в російській мові є слова і «русский», і «российский», то термін «русский мир» не потрібно перекладати українською мовою, щоб чітко відрізняти «русских» (тобто етнічних росіян, представників російської етнічної нації) від «россиян» (тобто представників російської політичної нації)) та дезінформувати українських громадян.

Отже, через відсутність українознавчої компетентності окремі депутати, урядовці, громадські діячі, журналісти, спічрайтери, радіо- й телеведучі, мабуть, не усвідомлюють, що вони поширюють шовіністичну ідеологію «русского мира», яку на сайті УПЦ МП ще з 2000-х років називають «Руським світом». Зокрема, у виступах російського патріарха Кіріла ми бачили витончене жонглювання термінами «Русь» і «Росія»: «Руська Православна Церква виконує пастирську місію серед народів, що приймають російську духовну і культурну традицію як основу своєї національної ідентичності ... Ядром Руського світу є Росія, Україна і Білорусь ... в цьому сенсі ми і Молдову вважаємо частиною цього Руського світу ... Кордони між державами ... створюють зайві перешкоди між народами Руського світу ... Бережливе ставлення руських людей до своєї віри і повага до віри інших приваблювали до Росії представників різних релігій і націй ... вважали Росію, Русь, своєю Вітчизною та вірно і безкорисливо їй служили ... опорою Руського світу є російські культура і мова. ... До руської культури може належати і росіянин, і татарин, і українець, і грузин ... Важливим комунікаційним елементом Руського світу є російська мова ... продовжувати разом творити Руський світ і розглядати його як свій спільний наднаціональний проект. ... усвідомлення важливості завдань, які стоять перед Росією у справі збереження цивілізаційної спільності історичної Русі, призвело до створення фонду «Руський світ». Отже, ми бачимо, як тотальні словесні маніпуляції проводять до ототожнення сучасної росії та історичної Русі, сучасних русских (тобто етнічних росіян) та руських (тобто мешканців держави Руська земля).

На жаль, навіть один з найбільш фахових і розумних журналістів сучасної України Віталій Портников у своїй статті «Технологія Голодомору», яка була опублікована 25 листопада 2023 року на сайті «Головне in ua», пише: «Володимир Путін своїми діями якраз і доводить штучність сталінського Голодомору. Спадкоємець Сталіна, він усвідомлює всю ефективність цієї давньої технології. Якщо хочете, це і є та сама «денацифікація», про яку з перших днів масштабної війни волають російські пропагандисти, - спроба знищити не тільки еліту, але й народ» [55]. Звичайно, відомий журналість плутає поняття «денацифікація» та «денацієзація». Українознавча компетентність не дозволяє робити такі помилки, адже знищення еліти називають елітоцидом, а знищення народу - етноцидом та геноцидом.

У цьому контексті постає завдання обов'язкового формування українознавчої компетентності у представників української політичної еліти, управлінського апарату, депутатського корпусу, керівників українських ЗМІ, журналістів тощо. Необхідно також розвивати українознавчу компетентність у дипломатів, які представляють різні держави в Україні, що допоможе нівелювати деструктивний вплив російської пропаганди у різних країнах світу. Отже, українознавча компетентність є одним з найдієвіших чинників подолання деструктивних наслідків інформаційної війни, яка ведеться проти України.

Сучасні науковці виокремлюють смислові, ідеологічні та когнітивні війни. Інтегративний підхід дозволяє розглядати всі ці війни як цілісне інформаційно- психологічне явище, що має кілька рівнів деструктивного впливу на людей: емоційний, когнітивний, смисловий. Адже людина як особистість є вищою системною цілісністю, ядром якої виступає саме смислова сфера. Саме тому російська пропаганда та ІПСО стають найефективнішими тоді, коли вони орієнтовані на смисловий рівень деструктивного впливу на людину (трансляція відповідних цінностей, ідеалів, ідеологем, метанаративів, стратегем тощо). Це пов'язано з тим, що смислова сфера особистості тісно пов'язана з мотиваційною, вольовою та ціннісною сферами.

Наші багаторічні дослідження довели, що українознавча компетентність є дуже дієвою «вакциною» проти ідеології «русского мира», а також убезпечує особу, яка має таку компетентність, від деструктивних впливів інформаційно- психологічної агресії з боку російської федерації. Саме тому українознавча компетентність може стати ключовим чинником подолання деструктивних наслідків інформаційної війни. Проведені нами емпіричні дослідження (20002023 рр.) дозволили з'ясувати, що курс українознавства суттєво впливає на формування у студентів, учнів та слухачів не тільки української ідентичності й українознавчої компетентності, але й критичного мислення, патріотизму, суб'єктності, навичок інформаційної гігієни та медіаграмотності [53; 54; 56]. Ми переконані, що без належного опору російській інформаційній агресії Україна не стане переможницею у нинішній війні й не буде конкурентоспроможною державою у світі. Саме тому потрібно врахувати дієвість українознавчої компетентності наших громадян в інформаційній війні.

Необхідно враховувати і роль росієзнавства (россиеведения) в інформаційній агресії росії, а також те, як послідовно росія формувала кафедри й факультети росієзнавства, у першу чергу, на своїх західних кордонах. Розвиток росієзнавства в росії та українознавства в Україні не можна навіть порівнювати, адже в російській федерації росієзнавство активно викладається у середніх школах та вишах з 2000 р., функціонують кафедри росієзнавства, потужні дослідницькі центри й факультети росієзнавства.

У нашій державі українознавство не тільки не викладається системно, але й перебуває майже під забороною. Через відсутність українознавчої компетентності окремі наші депутати, урядовці, громадські діячі, журналісти, спічрайтери, радіо- й телеведучі часто поширюють наративи російської пропаганди.

Отже, українознавча компетентність (яка має величезний ціннісно- смисловий потенціал) є: 1) одним з найдієвіших чинників подолання деструктивних наслідків інформаційної війни рф проти України; 2) основою національно-патріотичного виховання молоді; 3) однією з фундаментальних складових української версії стратегії «розумної сили», яка, у свою чергу, може стати ключовою передумовою Перемоги України в російсько-українській неоімперській війні. Без формування українознавчої компетентності у громадян України неможлива ні успішна реінтеграція населення окупованих українських територій, ні повноцінна реалізація стратегії «розумної сили» як ключової передумови Перемоги України у російсько-українській неоімперській війні.

Проведені нами багаторічні дослідження дають всі підстави стверджувати, що українознавство (як сучасна інтегративна наука і навчальна дисципліна) відіграє конструктивну роль у процесах збереження, відтворення й позитивної трансформації національної та європейської (як континентальної, так і цивілізаційної) ідентичності громадян України. Окрім цього, у контексті російсько-української неоімперської війни та забезпечення інформаційної безпеки України українознавство є стратегічним ресурсом держави і для консолідації українства, і для деколонізації та декомунізації суспільства, і для формування патріотичних почуттів і цілісного світогляду громадян України. Українознавство є також фундаментальним підґрунтям для посилення дієвості інтелектуального потенціалу національного спротиву в умовах російсько- української неоімперської війни.

Таким чином, у рамках системи національно-патріотичного виховання молоді роль українознавства є ключовою, оскільки виховні функції українознавства найкраще розкриваються у процесі формування у молоді патріотичних почуттів, критичного мислення, соціальної й громадянської зрілості, цілісного світогляду, українознавчої компетентності, що, у свою чергу, позитивно впливає на поведінку та діяльність представників підростаючих поколінь. Українознавство також сприяє формуванню у громадян України конструктивних духовно-світоглядних засад різних видів їхньої діяльності.

Отже, подальший цивілізаційний розвиток українства неможливий без конструктивних духовно-світоглядних засад, які можуть стати життєвими пріоритетами громадян України, обумовлюючи стійкість політико-правової, соціально-економічної та соціокультурної систем суспільства, а також його здатність до збереження суверенітету й територіальної цілісності держави. Таким чином, українська версія стратегії «розумної сили» доводить, що українознавство є стратегічним ресурсом держави в умовах російсько-української неоімперської війни та післявоєнного відновлення.

Список використаних джерел

1. Батрименко О.В. (2006). Особливості сучасних збройно-політичних конфліктів. Київ.

2. Воротнюк М.О. (2009). Особливості міжнародних конфліктів пост-біполярного періоду. Стратегічна панорама, № 4, 41 -44.

3. Гай-Нижник П. (2016). Агресія Росії проти України: історичні передумови та сучасні виклики. К.: МП Леся.

4. Гор6улін В.П. (2021). «Пбpиднa вiйнa» як ключoвий iнcтpумeнт poсiйськoї гeocтpaтeгiї peвaншу. Вилучено з: http://gazeta.dt.ua/internal/gibridna-viyna-yak- klyuchoviy-instrumentrosiyskoyi-geostrategiyi-revanshu-.html.

5. Горбулін В. (2021). Як перемогти Росію у війні майбутнього. К.: Брайт Букс.

6. Національна стійкість України: стратегія відповіді на виклики та випередження гібридних загроз: національна доповідь (2022) / ред. кол. С. І. Пирожков, О. М. Майборода, Н. В. Хамітов, Є. І. Головаха, С. С. Дембіцький, В. А. Смолій, О. В. Скрипнюк, С. В. Стоєцький / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. Київ: НАН України. Вилучено з: https://ipiend.gov.ua/publication/natsionalna-stijkist-ukrainy-stratehiia-vidpovidi-na- vyklyky-ta-vyperedzhennia-hibryd nykh-zahroz/

7. Berzins J. (2014). Russia's New Generation Warfare in Ukraine: Implications for Latvian Defense Policy. Center for Security and Strategic Research: National Defence Academy of Latvia.

8. Chambers J. (2016). Countering Gray-Zone Hybrid Threats. An Analysis of Russia's 'New Generation Warfare' and implications for the US Army. Modern War Institute at West Point. 18 October.

9. Fedyk N. (2016). Russian "New Generation" Warfare: Theory, Practice, and Lessons for U.S. Strategists. Small Wars Journal. 2016. 25.08.

10. Karber P., Thibeault J. (2016). Russia's New-Generation Warfare. ARMY Magazine, Т. 66, № 6.

11. Sinclair N. (2016). Old Generation Warfare: The Evolution - Not Revolution - of the Russian Way of Warfare. Military Review, №5-6, 8-15.

12. Дорошко М. (2018). Неоголошені війни Росії проти України у ХХ - на початку ХХІ ст.: причини і наслідки. К.: Ніка-Центр.

13. Заборонити рашизм (2023) / В. Огнев'юк, В. Андрєєв, В. Брехуненко, М. Відейко, Б. Гуменюк, І. Гирич, Л. Масенко, Ю. Митрофаненко, В. Огризко, О. Палій, В. Піскун, П. Полянський, В. Сергійчук, П. Чернега; за заг. ред. В. Піскун. К.: Київ. ун-т ім. Б. Г рінченка.

14. Парахонський Б., Яворська Г. (2019). Онтологія війни і миру: Безпека. Стратегія. Значення. Київ: НІСД.

15. Почепцов Г.Г. (2021). Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дії. Харків: Vivat.

16. Резнікова О. О. (2022). Національна стійкість в умовах мінливого безпекового середовища: монографія. Київ: НІСД. Вилучено з: https://www.marshallcenter.org/sites/default/files/files/2022- 04/Reznikova_Resilience_UKR.pdf

17. Ghitis F. (2022). Putin's War on Ukraine Is Spreading Global Shockwaves. World Politics Review, April 7, 2022. Вилучено з: https://www.worldpoliticsreview.com/articles/30454/with-inflation-global-impact-of- ukraine-war-is-spreading.

18. Global Impact of war in Ukraine on food, energy and finance systems. United nations, Brief #1, April 13, 2022. Вилучено з: https://news.un.org/pages/wp-content/uploads/2022/04/UN-GCRG-Brief-1.pdf

19. Kakachia K., Lebanidze B. and Dubovyk V. (2019). Defying marginality: explaining Ukraine's and Georgia's drive towards Europe. Journal of Contemporary European Studies. № 27 (4). pp. 451 -462. Вилучено з: https://doi.org/10.1080/14782804.2019.1647514

20. Luigi Scazzieri (2022). Russia's assault on Ukraine and European security. Centre for European Reform, March 30, 2022. Вилучено з: https://www.cer.eu/publications/archive/bulletin-article/2022/russias-assault-ukraine- and-european-security.

21. Shalom D., Kurz A. (eds.) (2022). Strategic Survey for Israel 2022: A time for Decisions. Institute for National Security Studies. Вилучено з: https://www.inss.org.il/wp-content/uploads/2022/02/StrategicAssessment21 -22_ENG_5.pdf

22. Авер'янова Н.М., Воропаева Т.С. (2022). Інформаційна складова стратегії «розумної сили» в російсько-українській неоімперській війні. Modern directions of scientific research development. Proceedings of the 15th International scientific and practical conference. BoScience Publisher. Chicago, USA, 349-358.

23. Авер'янова Н.М., Воропаева Т.С. (2022). СТРАТЕГІЯ «РОЗУМНОЇ СИЛИ» ЯК НАЙОПТИМАЛЬНІША СТРАТЕГІЯ ПЕРЕМОГИ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ. The 11 th International scientific and practical conference "Innovations and prospects of world science" (June 22-24, 2022) Perfect Publishing, Vancouver, Canada, 476-483.

24. Воропаева Т.С., Авер'янова Н.М. (2019). Стратегія «розумної сили» як основа для припинення збройного конфлікту в Україні та реінтеграції окупованих територій. Гілея: науковий вісник. Вип. 147 (№ 8). Ч.2. Філософські науки, 7-13. Вилучено з: http://www.gileya.org/index.php?ng=library&cont=long&id=202

25. Voropayeva T., Averianova N. (2021). Information and Economic Security as Priority Directions of the State Policy of Ukraine in the Context of the Strategy of «Smart Power». 2021 IEEE 8th International Conference on Problems of Infocommunications, Science and Technology (PIC S&T) Вилучено з: https://ieeexplore.ieee.org/document/9772130

26. Averianova N., Voropayeva T. (2020). Information security of Ukraine: social and humanitarian aspects. 2020 IEEE International Conference on Problems of Infocommunications. Science and Technology (PICS&T). Kharkiv, 511 -514.

27. Wilber Ken. (1993). The Spectrum of Consciousness. Theosophical Publishing House.

28. Wilber Ken. (1997). An Integral Theory of Consciousness. Journal of Consciousness Studies, (4.1), 71-92.

29. Wilber Ken. (2005). Introduction to Integral Theory and Practice: IOS Basic and the AQAL Map. AQAL Journal of Integral Theory and Practice, (1.1), 2-38.

30. Кононенко Петро, Кононенко Тарас (2008). Українці у світовій цивілізації і культурі К.: НДІУ.

31. Кононенко Петро, Кононенко Тарас (2013). Українознавство ХХІ століття: стан, проблеми, перспективи розвитку як системи інтегративних знань. Українознавство. Випуск 2(47). К.: ННДІУВІ, 6-15.

32. Сергійчук В. (2013). Український Крим. Вид. 2-ге. Вишгород.

33. Сергійчук В. (2017). Шляхи формування української ідентичності і державності: автохтонне хліборобство та глибока духовність. Народна творчість та етнологія, 4, 26-40

34. Сергійчук В.І., Піскун В.М., Воропаева Т.С. та ін. (2005). Трансформація національної ідентичності: історіософські, культурологічні та соціально-психологічні аспекти. Фундаментальні орієнтири науки. Київ: Академперіодика, 24-53.

35. Kononenko P., Kononenko T. (2013). Ukrainian studies of the XXI century: state, problems, prospects of development as a system of integrative knowledge. Ukrainian studies. 2.

36. Averianova Nina, Voropaieva Tetiana. (2020). Transformation of the Collective Identity of Ukrainian Citizens After the Revolution of Dignity (2014-2019). Kyiv-Mohyla Humanities Journal. № 7, 45-71. Вилучено з: http://kmhj.ukma.edu.ua/article/view/219654/219369

37. Voropayeva Tatiana, Averianova Nina. (2022). Factors for Improving Ukraine's Information Security System in the Context of the Russian-Ukrainian Neo-Imperial War: Integrative Approach. 2022 IEEE 9th International Conference on Problems of Infocommunications, Science and Technology (PIC S&T), Kharkiv, Ukraine, 373-378, doi: 10.1109/PICST57299.2022.10238609.

38. Воропаєва Тетяна, Авер'янова Ніна. (2019). Цивілізаційний розвиток українського народу: культуротворчі аспекти. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, 4, 18-23.

39. Ковтун Л.І. (2011). Міфологема софійності в культурі Київської Русі. Українознавчий альманах, (6), 25-29. Вилучено з: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukralm_2011_6_8.

40. Ковтун Л.І. (2009). Український колористичний код світотворення. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство, (13), 49-52. Вилучено з: http://ukrbulletin.univ.kiev.ua/Visnyk-13/Kovtun.pdf

41. Бойко С.М. (2005). Становлення і розвиток національної самосвідомості українського народу: ціннісний вимір. Автореф. дис...к. філос. н.: 09.00.12 - українознавство / Центр українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Київ.

42. Авер'янова Н.М. (2007). Образотворче мистецтво як чинник національного виховання особистості (українознавчий аналіз). Автореферат дис канд. філос. наук: спец. 09.00. 12 «Українознавство». КНУ імені Тараса Шевченка. Київ.

43. Бойко С.М. (2019). Практична реалізація українознавчих технологій. Соціально-гуманітарні дослідження та інноваційна освітня діяльність: матеріали Міжнародної наукової конференції. 24-25 травня 2019 р., м. Дніпро. Дніпро: СПД «Охотнік», 398-399.

44. Carpenter Ted Galen (2008). Smart Power: Toward a Prudent Foreign Policy for America. Cato Institute.

45. Chong Alan (2015). Smart Power and Military Force: An Introduction. Journal of Strategic Studies. Volume 38, tesue 3, 233-244.

46. Cohen William S., Greenberg Maurice R., McGiffert Carola (2009). Smart Power in U.S.- China Relations: A Report of the CSIS Commission on China. Center for Strategic and International Studies (CSIS), March.

47. Medeiros Sabrina E., Pinto Danielle J. A. (2015). International Reputation and Smart Power: How Brazil is building its international insertion in XXI century. In ISA's 56th Annual Convention. New Orleans, Louisiana.

48. Nossel Suzanne (2004). Smart Power. Foreign Affairs. Vol. 83. № 2 (March-April), 131-142.

49. Nye Joseph S., Jr. (2009). Get Smart: Combining Hard and Soft Power. Foreign Affairs. Vol. 88, № 4 (July/August 2009), 1 60-1 63.

50. Resnick Evan (2015). I Will Follow: Smart Power and the Management of Wartime Alliances. Journal of Strategic Studies. Volume 38, tesue 3, 383-409.

51. Whiton Christian (2013). Smart Power: Between Diplomacy and War. Dulles, United States: Potomac Books.

52. Nye Joseph S., Jr. (2005). Soft Power: The Means To Success In World Politics. New York: PublicAffairs.

53. Авер'янова Н.М., Воропаєва Т.С. (2022). Інформаційна складова стратегії «розумної сили» в російсько-українській неоімперській війні. Modern directions of scientific research development. Proceedings of the 15th International scientific and practical conference. BoScience Publisher. Chicago, USA, 349-358.

54. Авер'янова Н.М., Воропаєва Т.С. (2022). СТРАТЕГІЯ «РОЗУМНОЇ СИЛИ» ЯК НАЙОПТИМАЛЬНІША СТРАТЕГІЯ ПЕРЕМОГИ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ. The 11 th International scientific and practical conference "Innovations and prospects of world science" (June 22-24, 2022) Perfect Publishing, Vancouver, Canada, 476-483.

55. Портников Віталій. (2023). Технологія Голодомору. «Головне in ua». 25 листопада 2023 р. Вилучено з: https://glavnoe.in.ua/news/vitalij-portnykov-tehnolohiya-holodomoru

56. Voropayeva T., Averianova N. (2021). Information and Economic Security as Priority Directions of the State Policy of Ukraine in the Context of the Strategy of «Smart Power». 2021 IEEE 8th International Conference on Problems of Infocommunications, Science and Technology (PIC S&T) Вилучено з:

Размещено на Allbest.ru