Регламент № 912/2014 Європейського парламенту і Ради ЄС від 23 липня 2014 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра міжнародного права

Львівський національний університет імені Івана Франка

Регламент № 912/2014 Європейського парламенту і Ради ЄС від 23 липня 2014 року, що встановлює правові рамки для управління фінансовою відповідальністю, пов'язаною з діяльністю трибуналів з урегулювання спорів між інвестором і державою, створених відповідно до міжнародних угод, стороною яких є Європейський Союз: переклад та науковий коментар

Лисик Володимир Михайлович,

кандидат юридичних наук, доцент

Палієнко Андрій Вікторович, аспірант



Анотація

Регламент № 912/2014, прийнятий 23 липня 2014 року, розроблено з метою встановлення юридичних основ для ефективного управління фінансовою відповідальністю, яка може виникнути в результаті роботи трибуналів з урегулювання спорів між інвестором та державою. Такі трибунали були створені відповідно до міжнародних угод, стороною яких є Європейський Союз.

Центральне місце в Регламенті займає питання про те, хто має нести фінансову відповідальність у випадку, якщо рішення трибуналу визнає дії ЄС або його держав-членів такими, що суперечать зобов'язанням в рамках міжнародних угод. Регламент визначає механізми розподілу фінансової відповідальності між ЄС та його державами-членами, в залежності від природи та обставин порушення. Не будучи частиною міжнародного права, це Регламент, тим не менш, може бути застосований за результатами арбітражу через включення до міжнародних інвестиційних угод, стороною яких є ЄС, бланкетної норми, що передбачає застосування Регламенту при вирішення можливих спорів.

Основні принципи, викладені в документі включають прозорість процесу визначення відповідальності, співпрацю між ЄС та його державами - членами для мінімізації фінансових ризиків, відновлення балансу між захистом інвесторів та інтересами ЄС стосовно внутрішнього розподілу фінансової відповідальності. Регламент також передбачає специфічні процедури, які мають застосовуватися у випадку, коли одна з держав-членів визнається відповідальною за порушення міжнародних інвестиційних зобов'язань ЄС, діючи при цьому на виконання його директив. Така держава може вимагати від ЄС компенсації за відшкодування, яке вона зобов'язана сплатити інвестору внаслідок рішення трибуналу.

Регламент № 912/2014 служить важливим кроком у зміцненні правової бази ЄС щодо управління потенційними фінансовими зобов'язаннями, пов'язаними з міжнародним інвестиційним арбітражем. Він вибудовує мост між міжнародними інвестиційними зобов'язаннями та внутрішніми правилами фінансової відповідальності ЄС та його держав-членів.

Ключові слова: Європейський Союз, Європейський парламент, міжнародні інвестиційні угоди, директиви ЄС, Регламент ЄС № 912/2014.



Lysyk Volodymyr Mykhailovych PhD in Law, Associate Professor of the Department of International Law, Ivan Franko National University of Lviv

Paliyenko Andriy Viktorovych PhD student of the Department of International Law, Ivan Franko National University of Lviv

REGULATION 2014/912 - FRAMEWORK FOR MANAGING FINANCIAL RESPONSIBILITY LINKED TO INVESTOR-TO-STATE DISPUTE SETTLEMENT TRIBUNALS ESTABLISHED BY INTERNATIONAL AGREEMENTS TO WHICH THE EU IS PARTY: UKRAINIAN TRANSLATION AND ACADEMIC COMMENTARY

Abstract

Regulation No. 912/2014, adopted on 23 July 2014, was designed to establish legal grounds for the effective management of financial liability that may arise from the operation of tribunals for the settlement of disputes between an investor and a state. Such tribunals were established under international agreements to which the European Union is a party. Central to the Regulation is the question of who bears financial responsibility if a tribunal's decision finds the actions of the EU or its member states in breach of obligations under international agreements. The Regulation delineates mechanisms for allocating financial liability between the EU and its member states, contingent on the nature and circumstances of the breach. While not a part of international law, the Regulation can be invoked in arbitration outcomes through its blanket clause inclusion in international investment agreements, to which the EU is a party, envisaging its application in potential dispute resolution. Key principles laid out in the document include transparency in determining liability, collaboration between the EU and its member states to minimize financial risks, and restoring balance between investor protection and the EU's interests concerning the internal distribution of financial liability. The Regulation also outlines specific procedures in cases where a member state, while implementing an EU directive, is found liable for breaching the EU's international investment obligations. Such a state can seek compensation from the EU for indemnification it is obliged to pay to an investor following a tribunal's decision. Regulation No. 912/2014 marks a significant stride in bolstering the EU's legal base for managing potential financial obligations tied to international investment arbitration, bridging international investment obligations with internal EU and member states' financial liability rules.

Keywords: European Union, European Parliament, international investment agreements, EU directives, EU Regulation No. 912/2014.



Вступ

Коментар від перекладача та наукового редактора перекладу. Увазі читача пропонується перший україномовний переклад Регламенту Європейського Парламенту і Ради ЄС № 912/2014 від 23 липня 2014 року (далі - Регламент). Регламент становить собою провідний документ в галузі інвестиційного права ЄС, регулюючи відносини, пов'язані з внутрішнім розподілом відповідальності між ЄС та державами-членами за порушення міжнародних інвестиційних угод, стороною яких є ЄС. Мета Регламенту полягає в створенні єдиної системи, яка визначає правила та процедури для управління фінансовою відповідальністю ЄС та його держав -членів у справах, пов'язаних з розглядом спорів між інвесторами та державами. Регламент передбачає розподіл відповідальності між ЄС та державами-членами, процедури для визначення фінансової відповідальності, а також форми співпраці між ЄС та державами - членами в арбітражних процесах. В такий спосіб забезпечується прозорість, співпраця та єдиний підхід до вирішення спорів, які можуть виникати з міжнародних інвестиційних угод, враховуючи спільні інтереси та різні рівні відповідальності ЄС та держав-членів.

Переклад було підготовлено на кафедрі міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка. Його текст буде цікавий для науковців, практиків, студентів та всіх, хто цікавиться міжнародним інвестиційним правом та інвестиційним правом ЄС.



РЕГЛАМЕНТ (ЄВРОСОЮЗ) № 912/2014 ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ ЄС ВІД 23 ЛИПНЯ 2014 РОКУ, ЩО ВСТАНОВЛЮЄ ПРАВОВІ РАМКИ ДЛЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ, ПОВ'ЯЗАНОЮ З ДІЯЛЬНІСТЮ ТРИБУНАЛІВ З УРЕГУЛЮВАННЯ СПОРІВ МІЖ ІНВЕСТОРОМ І ДЕРЖАВОЮ, СТВОРЕНИХ ВІДПОВІДНО ДО МІЖНАРОДНИХ УГОД, СТОРОНОЮ ЯКИХ Є ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ (переклад з англійської А.В. Палієнка, наукове редагування В.М. Лисика)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ, враховуючи Договір про функціонування Європейського Союзу, а зокрема статтю 207 (2) цього Договору, враховуючи пропозицію Європейської Комісії, після передачі проекту законодавчого акта національним парламентам, діючи відповідно до звичайної законодавчої процедури (1), враховуючи наступне:

(1) З набуттям чинності Лісабонським договором, прямі іноземні інвестиції включено до переліку питань, які стосуються загальної торгівельної політики. Відповідно до пункту (е) статті 3 (1) Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС), Союз має виключні повноваження щодо загальної торгівельної політики та може бути стороною міжнародних угод, що містять положення про прямі іноземні інвестиції.

(2) Угоди про захист інвестицій можуть передбачати механізм врегулювання спорів між інвесторами та державами, що дозволяє інвестору з третьої країни скаржитись проти держави, в якій він здійснив інвестиції. Врегулювання спорів між інвесторами та державами може призвести до винесення рішень про грошову компенсацію. Більше того, у будь-якому такому випадку неодмінно будуть виникати значні витрати на діяльність арбітражу, а також витрати, пов'язані з захистом у справі.

(3) Міжнародна відповідальність за ту чи іншу поведінку, що є предметом спору, зумовлена поділом компетенцій між Союзом та державами - членами. Внаслідок цього Союз, за загальним правилом, буде відповідати за будь-якими скаргами, в яких заявляється про порушення умов, включених до угоди про захист іноземних інвестицій, що стосуються виключної компетенції Союзу. При цьому не має значення, чи йдеться про дію чи бездіяльність Союзу, чи держав-членів.

(4) Угоди Союзу повинні надавати іноземним інвесторам такий найвищий рівень захисту, який мають інвестори з Союзу за правом Союзу та загальними для законодавства держав-членів спільними принципами, але не вищий рівень захисту. Угоди Союзу повинні забезпечувати дотримання та захист законодавчих та виконавчих повноважень Союзу.

(5) Якщо Союз, як особа, що має юридичну правосуб'єктність, несе міжнародну відповідальність за ту чи іншу поведінку, згідно з міжнародним правом від нього очікується сплата будь-якого відшкодування за збитки та покриття витрат у будь-якому спорі. Однак відшкодування збитків може бути потенційно відносним до дії чи бездіяльності, здійсненої Союзом або державою-членом. Відповідно, було б несправедливо, якщо рішення та витрати на забезпечення арбітражного процесу мали б сплачуватися з бюджету Союзу, якщо поведінка була здійснена державою-членом у випадку, якщо така поведінка з її боку не вимагалась за законодавством Союзу. Тому необхідно, щоб згідно з законодавством Союзу фінансова відповідальність була розподілена між Союзом та державою-членом, відповідальною за дію чи бездіяльність, яка становить порушення угоди, та на підставі критеріїв, встановлених цим Регламентом.

(6) У своїй резолюції від 6 квітня 2011 року щодо майбутньої європейської міжнародної інвестиційної політики, Європейський парламент прямо закликав до створення механізму, передбаченого в цьому Регламенті. Більше того, у своїх висновках від 25 жовтня 2010 року щодо загальної міжнародної інвестиційної політики, Рада доручила Комісії дослідити це питання.

(7) Фінансову відповідальність слід покладати на структуру, відповідальну за дію чи бездіяльність, що була визнана такою, що не відповідає положенням угоди. Тому власне Союз повинен нести фінансову відповідальність у випадку, коли поведінку було здійснено установою, органом, управлінням або агентством Союзу. Відповідна держава -член повинна нести фінансову відповідальність у випадку, коли поведінка здійснена цією державою-членом. Однак, коли держава-член діє відповідно до законодавства Союзу, наприклад при впровадженні директиви, прийнятої Союзом, сам Союз повинен нести фінансову відповідальність у тій мірі, в якій оскаржувана поведінка вимагалась за законодавством Союзу. Цей Регламент також повинен передбачати можливість того, що окремі випадки можуть стосуватись як поведінки держави-члена, так і такої, що була зумовлена вимогами законодавства Союзу, і повинен охоплювати всі заходи, вжиті державами-членами та Союзом. У таких випадках держави-члени та Союз повинні нести фінансову відповідальність за здійснену ними поведінку.

(8) Союз повинен завжди виступати відповідачем у справах, в яких спір стосується виключно поведінки його установ, органів, служб або агентств Союзу, таким чином, щоб Союз ніс потенційну фінансову відповідальність, що випливає зі спору, згідно з вищезазначеними критеріями.

(9) Якщо держава-член несе потенційну фінансову відповідальність за оспорюване порушення, то справедливо й належно, щоб така держава-член виступала відповідачем, щоб довести правомірність тієї чи іншої поведінки, на яку скаржиться інвестор. Встановлені в Регламенті угоди про дружнє врегулювання спору спрямовані на забезпечення того, щоб бюджет Союзу та нематеріальні ресурси Союзу навіть тимчасово не обтяжувалися витратами на судові розгляди або будь-які рішення проти відповідної держави -члена.

(10) При цьому, держави-члени можуть віддати перевагу тому, щоб Союз виступав відповідачем у цьому типі спорів, наприклад, з підстав технічної експертизи. Тому держави-члени повинні мати можливість відмовитися виступати в ролі відповідача без шкоди для їхньої фінансової відповідальності.

(11) Для забезпечення належного захисту інтересів Союзу необхідно, щоб за виняткових обставин сам Союз виступав відповідачем у спорах, що стосуються поведінки його держав-членів. Такі обставини обмежуються випадками, коли спір також стосується поведінки Союзу, якщо виявлено, що поведінка держави-члена вимагається законодавством Союзу, та коли схоже відшкодування оскаржується у пов'язаному позові проти Союзу в Світовій організації торгівлі (СОТ), де була створена колегія, і позов стосується тієї ж самої конкретної правової проблеми, і коли необхідно забезпечити послідовне викладення аргументів у справі СОТ.

(12) У разі, коли Союз виступає відповідачем у справах, що стосуються заходів держав-членів, Комісія повинна проводити захист таким чином, який би захищав фінансові інтереси відповідної держави-члена.

(13) Рішення про те, чи повинен Союз або держава-член виступати відповідачем, слід приймати в рамках положень, встановлених цим регламентом. Доречно, щоб Комісія негайно повідомляла Європейський парламент та Раду про застосування цих положень.

(14) Цей регламент повинен передбачати деякі практичні положення щодо проведення арбітражних проваджень у справах, що стосуються поведінки держави-члена. Такі положення повинні сприяти якнайкращому врегулюванню спору, забезпечуючи виконання обов'язку добросовісної співпраці, зазначеної у статті 4(3) Договору про Європейський Союз (ДЄС) та захист інтересів відповідної держави-члена.

(15) У разі, коли Союз виступає відповідачем, такі положення повинні передбачати дуже тісну співпрацю, зокрема негайне повідомлення про будь- які значні процедурні кроки, надання відповідних документів, часті консультації та участь у делегації у провадженні.

(16) У разі, коли держава-член виступає відповідачем та у світлі обов'язку добросовісної співправці, доцільно згідно зі статті 4(3) ДЄС, щоб вона інформувала Комісію про хід справи та, зокрема, забезпечувала своєчасне інформування про будь-які важливі процедурні кроки, надання відповідних документів, часті консультації та участь делегації в провадженні. Також доцільно, щоб Комісії було надано достатню можливість визначити будь-яку правову позицію або будь-який інший аспект інтересів Союзу, які виникають у справі.

(17) Без шкоди для результатів арбітражного провадження, держава - член повинна мати можливість у будь-який час прийняти на себе фінансову відповідальність у разі виплати компенсації. В такому разі держава -член та Комісія повинні мати можливість укласти угоди про періодичну оплату витрат та виплату будь-якої компенсації. Це не означає, що держава-член визнає, що вимога у справі є обґрунтованою. У такому разі Комісія повинна мати можливість прийняти рішення про вимогу до держави-члена відшкодувати такі витрати. У разі, якщо арбітраж приймає рішення про відшкодування витрат на користь Союзу, Комісія повинна забезпечити негайне повернення будь-якої авансової оплати витрат державі-члену.

(18) У деяких випадках може бути доцільно досягти дружнього врегулювання спору, щоб уникнути дорогих та непотрібних арбітражних проваджень. Тому необхідно встановити процедуру для такого врегулювання. Така процедура повинна дозволити Комісії, яка діє відповідно до процедури розгляду, врегулювати справу, що стосується фінансової відповідальності Союзу, якщо це буде в інтересах Союзу. У разі, коли справа також стосується поведінки держави-члена, доцільно, щоб Союз міг провести дружнє врегулювання спору лише за умови, що врегулювання не матиме фінансових або бюджетних наслідків для відповідної держави-члена. У таких випадках доцільно, щоб між Комісією та державою-членом встановлювалася тісна співпраця та проводилися консультації. Держава-член повинна залишатися вільною провести дружнє врегулювання справи в будь-який час за умови, що вона приймає на себе повну фінансову відповідальність, і будь-яке подібне врегулювання відповідає законодавству Союзу.

(19) У разі винесення проти Союзу рішення про відшкодування, таке рішення слід сплатити негайно. Комісія повинна забезпечити виконання таких рішень, якщо держава-член ще не прийняла на себе фінансову відповідальність.

(20) Комісія повинна тісно консультуватися з державою-членом, щоб домовитися про розподіл фінансової відповідальності. Якщо Комісія визначає, що держава-член відповідальна, а держава-член не приймає цього положення, Комісія повинна оплатити рішення, але також направити рішення державі-члену з вимогою надати відповідні суми до бюджету Союзу разом з нарахованими відсотками. Відсотки, що підлягають сплаті, повинні бути встановлені відповідно до статті 78(4) Регламенту (ЄС, Євратом) № 966/2012 Європейського парламенту та Ради (1). Стаття 263 ДФЄС буде застосована у випадках, коли держава-член вважає, що рішення не відповідає критеріям, встановленим у цьому регламенті.

(21) Бюджет Союзу повинен забезпечувати покриття витрат, що випливають з угод, які стосуються прямих іноземних інвестицій, стороною яких є Союз, і які передбачають врегулювання спорів між інвесторами та державами. У разі, коли держави-члени несуть фінансову відповідальність відповідно до цього Регламенту, Союз повинен мати можливість або спочатку накопичувати внески відповідної держави-члена перед виконанням відповідних витрат, або спочатку здійснювати відповідні витрати та отримувати компенсацію від держави-члена після цього. Використання обох механізмів бюджетного покриття повинно бути можливим залежно від того, що є досяжним, зокрема з точки зору строків. У обох механізмах внески або компенсації, сплачені відповідною державою-членом, повинні розглядатися як внутрішні призначені доходи бюджету Союзу. Кредитні асигнування, отримані від таких внутрішніх призначених доходів, повинні не тільки покривати відповідні витрати, але вони також повинні давати можливість поповнення інших частин бюджету Союзу, який спочатку надавав кредитні асигнування для виконання відповідних витрат за другим механізмом.

(22) З метою забезпечення єдиної умови для впровадження цього Регламенту на Комісію мають бути покладені повноваження з його впровадження.

(23) Повноваження з впровадження, що стосуються статті 9(2) і (3), статті 13(1), статті 14(8), статті 15(3) та статті 16(3), повинні здійснюватися відповідно до Регламенту (ЄС) № 182/2011 Європейського парламенту та Ради (1).

(24) Консультативна процедура повинна використовуватися для прийняття рішень про те, чи виступає Союз відповідачем відповідно до статті 9(2). У таких випадках необхідно, щоб Союз здійснював захист, але це все ще має бути під контролем держав-членів. Консультативна процедура повинна використовуватися для прийняття рішень про дружнє врегулювання спорів відповідно до статті 15(3), оскільки такі рішення матимуть лише тимчасовий вплив на бюджет Союзу, позаяк держава-член має прийняти будь-яку фінансову відповідальність, що випливає зі спору, і через детальні критерії, встановлені в цьому Регламенті, для прийнятності відповідних дружник врегулювань спорів.

регламент європейський фінансова відповідальність

РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1

Сфера застосування

1. Без шкоди для поділу компетенцій, встановлених у Договорі про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС), цей Регламент застосовується до врегулювання спорів між інвесторами та державами, проведених відповідно до угоди, стороною якої є Союз, або якщо Союз і його держави-члени є сторонами, і ініційованих заявником з третьої країни. Зокрема, прийняття та застосування цього Регламенту не повинні впливати на розмежування компетенцій, встановлене Договорами, зокрема щодо поведінки держав-членів або Союзу, і яка оспорюється заявником у процесі врегулювання спорів між інвесторами та державами, що проводяться відповідно до угоди.

2. З метою інформування, Комісія повинна опублікувати в Офіційному журналі Європейського Союзу та постійно оновлювати перелік угод, що підпадають під дію цього Регламенту.

Стаття 2

Визначення

Для цілей цього Регламенту застосовуються такі визначення:

(а) “угода” означає будь-яку міжнародну угоду, яка стосується положень про прямі іноземні інвестиції, стороною в якій є Союз або Союз та

його держави-члени, і яка передбачає врегулювання спорів між інвесторами та державами;

(b) “витрати, що виникають у зв'язку з арбітражем” - це гонорари та витрати арбітражного трибуналу та арбітражної установи, а також витрати на представництво та витрати, які арбітражний трибунал присудив заявнику, такі як витрати на переклад, витрати на правовий та економічний аналіз та інші відповідні витрати, які стосуються арбітражного провадження;

(c) “спір” означає вимогу, яку заявник заявляє проти Союзу або держави-члена відповідно до угоди, порушення якої розглядає арбітражний трибунал;

(d) “врегулювання спорів між інвесторами та державами” означає механізм, передбачений угодою, за яким заявник може пред'являти вимоги до Союзу або держави-члена;

(e) “держава-член” означає одну або декілька держав-членів

Європейського Союзу;

(f) “зацікавлена держава-член” означає державу-члена, яка вчинила ту чи іншу поведінку, яка за твердженням заявника не відповідає угоді;

(g) “фінансова відповідальність” означає зобов'язання сплатити суму грошей, визначену арбітражним трибуналом або погоджену як частину угоди, включаючи витрати, пов'язані з арбітражним розглядом;

(h) “угода про дружнє врегулювання” означає будь -яку угоду між Союзом або державою-членом, або обома, з однієї сторони, та заявником, з іншої сторони, за якою заявник погоджується не пред'являти свої вимоги взамін на сплату грошової суми або вжиття заходів, що не передбачають виплати грошей, зокрема коли така угода зафіксована в рішенні арбітражного трибуналу;

(i) “арбітражний трибунал” означає будь-яку особу або орган, призначений відповідно до угоди для вирішення спорів між інвесторами та державами;

(j) “заявник” означає будь-яку фізичну або юридичну особу, яка може пред'явити вимогу до врегулювання спорів між інвесторами та державами відповідно до угоди або будь-яку фізичну або юридичну особу, якій правомірно передано вимоги заявника за угодою;

(k) “право Союзу” означає Договір про функціонування ЄС та Договір про Європейський Союз, а також будь-які правові акти Союзу, зазначені в другому, третьому та четвертому абзацах статті 288 ДФЄС, та будь -які міжнародні угоди, стороною яких є Союз або Союз і його держави-члени; для виключних цілей цього Регламенту 'право Союзу' не означає положення про захист інвестицій у відповідних угодах;

(l) “вимагається за правом Союзу” стосується поведінки, коли держава-член могла уникнути порушення угоди виключно всупереч праву Союзу через відсутність розсуду або можливостей для іншого досягнення мети, закріпленої правом Союзу.

РОЗДІЛ ІІ

РОЗПОДІЛ ФІНАНСОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Стаття 3

Критерії розподілу

1. Фінансова відповідальність, що виникає зі спору за угодою про захист зарубіжних інвестицій, розподіляється відповідно до таких умов:

(a) Союз несе фінансову відповідальність, що виникає з поведінки його установ, органів, управлінь або агентств;

(b) зацікавлена держава-член несе фінансову відповідальність, що спричинена поведінкою цієї держави-члена;

(c) виключенням із положення, закріпленого пунктом (b) є випадки, коли Союз несе фінансову відповідальність, що спричиняється поведінкою держав-членів, якщо таке поводження вимагалося за правом Союзу. Незалежно від положення, передбаченого пунктом (c) першого підпункту, якщо держава-членова була змушена діяти відповідно до права Союзу для усунення невідповідності праву Союзу попереднього акту, така держава-член несе фінансову відповідальність, якщо такий попередній акт не вимагався за правом Союзу.

2. За наявності положень цього Регламенту, Комісія приймає рішення про визначення фінансової відповідальності зацікавленої держави- члена відповідно до критеріїв, зазначених у пункті 1. Про таке рішення інформуються Європейський парламент та Рада.

3. Окрім умов, передбачених пунктом 1 цієї статті, зацікавлена держава-член несе фінансову відповідальність, якщо:

(a) вона приймає можливу фінансову відповідальність відповідно до статті 12; або

(b) вона укладає угоду відповідно до статті 15;

(c) окрім випадків, передбачених пунктом (b) цієї статті, Союз понесе фінансову відповідальність, якщо Союз діє як відповідач відповідно до статті 4.

РОЗДІЛ III ВЕДЕННЯ СПОРІВ

Частина 1. Ведення спорів про оскарження поведінки Союзу

Стаття 4 Поведінка Союзу

1. Союз діє як відповідач, коли спір стосується поведінки його установ, органів, управлінь або агентств.

2. Якщо Комісія отримує запит на консультації від заявника або повідомлення, яким заявник заявляє про свій намір розпочати арбітражне провадження відповідно до угоди про захист іноземних інвестицій, вона негайно повідомляє Європейський парламент та Раду.

Частина 2. Ведення спорів про поведінку держав-членів

Стаття 5 Поведінка держави-члена

Цей розділ застосовується у спорах, які повністю або частково стосуються поведінки держави-члена.

Стаття 6

Співпраця та консультації між Комісією та зацікавленою державою- членом

1. Дотримуючись принципу добросовісної співпраці, згаданого у статті 4(3) ДЄС, Комісія та зацікавлена держава-член зобов'язані вживати всіх необхідних кроків для захисту інтересів Союзу та зацікавленої держави -члена.

2. Комісія та зацікавлена держава -член мають проводити консультації щодо вирішення спорів відповідно до цього Регламенту, враховуючи будь-які терміни, встановлені в цьому Регламенті та відповідній угоді, і обмінюватися відповідною інформацією щодо ведення спорів.

Стаття 7 Запит щодо консультацій

1. У разі отримання Комісією запиту про консультації від скаржника відповідно до угоди, вона негайно повідомляє про це зацікавлену державу - члена. Якщо держава-член була поінформована або отримала запит щодо консультацій, вона негайно повідомляє про це Комісію.

2. Представники зацікавленої держави-члена та Комісії будуть входити до делегації Союзу у консультаціях.

3. Зацікавлена держава-член та Комісія негайно надають одне одному відповідну інформацію щодо справи.

4. Комісія повідомляє Європейський парламент та Раду про всі такі запити щодо консультацій.

Стаття 8

Повідомлення про намір розпочати арбітражне провадження

1. У разі отримання Комісією повідомлення від скаржника про намір розпочати арбітражне провадження відповідно до угоди, вона негайно повідомляє про це зацікавлену державу-члена. Коли скаржник заявляє про намір розпочати арбітражне провадження проти Союзу або держави-члена, Комісія повідомляє Європейський парламент та Раду протягом 15 робочих днів з моменту отримання повідомлення про ім'я (найменування) скаржника, положення угоди про захист інвестицій, які, як стверджується, було порушено, економічний сектор, якого стосується спір, та поведінку, яка згідно з позицією скаржника порушує угоду, а також про суму відшкодування збитків, яка ним вимагаються.

2. У разі отримання державою-членом повідомлення від скаржника про намір розпочати арбітражне провадження, вона негайно повідомляє про це Комісію.

3. Комісія повідомляє Європейський парламент та Раду про всі такі повідомлення про намір розпочати арбітражне провадження.

Стаття 9

Статус відповідача

1. Зацікавлена держава-член повинна діяти як відповідач, за винятком двох наступних ситуацій:

(a) коли Комісія після консультацій згідно зі статтею 6 прийняла рішення відповідно до пунктів 2 або 3 цієї статті протягом 45 днів з моменту отримання повідомлення або сповіщення, згаданого у статті 8; або

(b) держава-член після консультацій згідно зі статтею 6 підтвердила Комісії письмово, що не має наміру діяти як відповідач протягом 45 днів з моменту отримання повідомлення або сповіщення, згаданого у статті 8.

Якщо виникають ситуації, зазначені в пункті (a) або (b), Союз діятиме як відповідач.

2. Комісія може вирішити за допомогою виконавчих актів, що базуються на повному та збалансованому фактичному аналізі та юридичному обґрунтуванні, наданому державам-членам відповідно до консультативної процедури, зазначеної у частині 2 статті 22, що Союз діятиме як відповідач у разі виникнення однієї або декількох з таких обставин:

(a) Союз може понести всю або принаймні частину потенційної фінансової відповідальності, що випливає зі спору, відповідно до положень, встановлених у статті 3; або

(b) спір також стосується поведінки інституцій, органів, управлінь або агентств Союзу.

3. Комісія може вирішити за допомогою виконавчих актів, що базуються на повному та збалансованому фактичному аналізі та юридичному обґрунтуванні, наданому державам-членам відповідно до процедури розгляду, зазначеної у частині 3 статті 22, що Союз діятиме як відповідач у разі, коли схожа поведінка оспорюється у пов'язаному позові проти Союзу у ВТО, де було створено групу експертів, і позов стосується одного й того ж конкретного юридичного питання, і коли це необхідно для забезпечення послідовного доказування у справі ВТО.

Діючи відповідно до цієї статті, Комісія повинна забезпечити захист фінансових інтересів зацікавленої держави-члена.

5. Комісія та зацікавлена держава-член повинні негайно після отримання повідомлення або сповіщення, зазначеного у статті 8, провести консультації відповідно до статті 6 щодо ведення справи відповідно до цієї статті. Комісія та зацікавлена держава-член повинні дотримуватися будь-яких строків, встановлених в угоді.

6. Коли Союз діє як відповідач відповідно до пунктів 2 та 5, Комісія консультується з зацікавленою державою-членом щодо будь-якої позиції або зауваження перед остаточним оформленням та їх поданням. Представники зацікавленої держави-члена, за запитом та за власний рахунок, увійдуть до делегації Союзу на будь-якому слуханні, і Комісія враховуватиме інтереси держави-члена.

7. Комісія негайно повідомляє Європейський парламент та Раду про будь-який спір, у якому застосовується ця стаття, та спосіб її застосування.

Стаття 10

Ведення арбітражного провадження державою-членом

1. Коли держава-член діє як відповідач, на всіх етапах спору, включаючи можливе скасування, апеляцію чи перегляд рішення, держава-член відповідно до статті 6 повинна:

(a) своєчасно надавати Комісії необхідні документи, що стосуються провадження;

(b) своєчасно інформувати Комісію про всі значимі процедурні кроки, і проводити консультації з Комісією за її запитом з метою належного врахування будь-якої правової позиції або будь-якого іншого елементу інтересів Союзу, порушеного у спорі та визначеного Комісією у рекомендаційному письмовому аналізі, наданому зацікавленій державі-члену; та

(c) дозволяти представникам Комісії за їхнім запитом на власний розсуд входити до делегації, яка представляє державу-члена.

2. Комісія надає державі-члену відповідні документи, що стосуються провадження, з метою забезпечення якомога більш ефективного захисту.

3. Як тільки рішення буде прийнято, держава-член повідомить про це Комісію. Комісія повідомить Європейський парламент та Раду.

Стаття 11

Проведення арбітражного провадження Союзом

1. Відповідно до статті 6, наступні положення застосовуються протягом арбітражного провадження, де Союз виступає в якості відповідача у спорах, у яких держава-член може нести всю або частину потенційної фінансової відповідальності:

(a) Комісія вживає всіх необхідних заходів для захисту інтересів зацікавленої держави-члена;

(b) зацікавлена держава-член надає всю необхідну допомогу Комісії;

(c) Комісія надає зацікавленій державі-члену відповідні документи, що стосуються провадження, інформує державу-члена про всі важливі процедурні кроки та вступає в консультації з державою-членом за потреби, коли цього вимагаються інтереси забезпечення якнайефективнішого захисту;

(d) Комісія та зацікавлена держава-член готують захист у тісній співпраці одне з одним; та

(e) делегація Союзу у провадженні складається з Комісії та представників зацікавленої держави -члена, якщо держава-член не повідомить Комісію про намір не приєднуватись до делегації Союзу у провадженні.

2. Комісія регулярно інформує Європейський парламент та Раду про рух арбітражних проваджень, зазначених у пункті 1.

Стаття 12

Прийняття потенційної фінансової відповідальності зацікавленою державою-членом, коли Союз є відповідачем

Якщо Союз виступає в якості відповідача у спорах, у яких держава-член може нести всю або частину потенційної фінансової відповідальності, зацікавлена держава-член може в будь-який час прийняти потенційну фінансову відповідальність, що випливає з арбітражного розгляду справи. З цією метою зацікавлена держава-член та Комісія можуть укласти угоди, які регулюють, зокрема:

(a) механізми періодичної оплати витрат, що випливають з арбітражного розгляду справи;

(b) механізми оплати будь-яких рішень, прийнятих проти Союзу.

РОЗДІЛ IV ВИРІШЕННЯ СПОРІВ, ДЕ СОЮЗ ВИСТУПАЄ ВІДПОВІДАЧЕМ

Стаття 13

Вирішення спорів щодо поведінки Союзу

1. Якщо Комісія вважає, що дружнє врегулювання спору про поведінку виключно самого Союзу буде в інтересах Союзу, вона може прийняти імплементаційний акт про схвалення дружнього врегулювання спору. Такий акт приймається відповідно до процедури розгляду, зазначеної в статті 22(3).

2. Якщо дружнє врегулювання спору потенційно передбачає дії, що не є виплатою грошової суми, застосовуються відповідні процедури для таких дій.

Стаття 14

Дружнє врегулювання спорів щодо поводження, яке повністю або частково здійснено державою-членом, коли Союз бажає врегулювати спір

1. Якщо Союз є відповідачем у спорі, який стосується поведінки держави-члена, і Комісія вважає, що дружнє врегулювання спору буде у фінансових інтересах Союзу, Комісія спочатку проведе консультації з зацікавленою державою-членом відповідно до статті 6. Держава-член також може розпочати такі консультації з Комісією.

2. Якщо Комісія та зацікавлена держава-член домовляться про дружнє врегулювання спору, зацікавлена держава-член повинна укласти угоду з Комісією, яка передбачає необхідні елементи для проведення переговорів та виконання врегулювання.

3. Якщо Союз є відповідачем у спорі, відповідно до якого держава - член несе фінансову відповідальність, і коли фінансова відповідальність Союзу не виникає, тільки зацікавлена держава-член має право на дружнє врегулювання спору відповідно до статті 15.

4. Якщо Союз є відповідачем відповідно до пункту (б) статті 9(1), Комісія може, після консультацій відповідно до статті 6(1), провести дружнє врегулювання спору, якщо таке врегулювання відповідає фінансовим інтересам Союзу. Приймаючи таке рішення, Комісія надає повний та збалансований фактичний аналіз та правове обґрунтування, що демонструє фінансові інтереси Союзу.

5. Якщо Союз є відповідачем у спорі відповідно до статті 9(2), який виключно стосується фінансової відповідальності Союзу, і коли фінансова відповідальність держави-члена не виникає, Комісія має право провести дружнє врегулювання спору.

6. Якщо Союз є відповідачем у спорі відповідно до статті 9(2), який стосується фінансової відповідальності Союзу та держави-члена, Комісія не має права провести дружнє врегулювання спору без згоди зацікавленої держави-члена. Зацікавлена держава-член може подати повний аналіз впливу запропонованого дружнього врегулювання на свої фінансові інтереси. Якщо держава-член не погоджується на дружнє врегулювання спору, Комісія має право все одно провести дружнє врегулювання спору, за умови, що таке врегулювання не має фінансових або бюджетних наслідків для зацікавленої держави-члена на основі повного та збалансованого фактичного аналізу та правового обґрунтування, враховуючи аналіз держави -члена та продемонструвавши фінансові інтереси Союзу та зацікавленої держави -члена. У такому випадку стаття 19 не застосовується.

7. Умови дружнього врегулювання спору за абзацами 4, 5 т а 6 не повинні передбачати дій з боку зацікавленої держави-члена, крім виплати грошової суми.

8. Будь-яке дружнє врегулювання спору за цією статтею підлягає затвердженню за посередництва актів виконання. Ці акти виконання приймаються відповідно до процедури розгляду, зазначеної в статті 22(3).

Стаття 15

Дружнє врегулювання спорів щодо поведінки держави-члена, коли держава-член бажає провести дружнє врегулювання спору

1. Якщо Союз є відповідачем у спорі, який стосується виключно поводження держави-члена, зацікавлена держава-член може запропонувати провести дружнє врегулювання спору, коли:

(а) зацікавлена держава-член приймає будь-яку потенційну фінансову відповідальність, що випливає з дружнього врегулювання спору; b) будь-який договір про дружнє врегулювання спору можна примусово виконати лише стосовно відповідної держави-члена; та

(c) умови дружнього врегулювання спору відповідають законодавству Союзу.

2. Комісія та відповідна держава-член мають провести консультації щодо оцінки наміру держави-члена на дружнє врегулювання спору.

3. Зацікавлена держава-член має повідомити Комісію про проект договору про дружнє врегулювання спору. Вважається, що Комісія прийняла проект договору про дружнє врегулювання спору, якщо протягом 90 днів після повідомлення проекту договору про дружнє врегулювання спору державою-членом вона не вирішить інакше за посередництва акта виконання, прийнятого відповідно до консультативної процедури, зазначеної в статті 22(2), на підставі того, що проект дружнього врегулювання спору не відповідає всім умовам, встановленим у пункті 1 цієї статті. При прийнятті проекту дружнього врегулювання спору Комісія має вжити всіх необхідних заходів для забезпечення ефективності договорів таке врегулювання.

Стаття 16

Дружнє врегулювання спорів щодо поведінки, частково здійсненої державою-членом, коли ця держава-член має намір на дружнє врегулювання спору

1. Якщо Союз є відповідачем у спорі, який стосується поводження, частково здійсненого державою-членом, і держава-член вважає, що дружнє врегулювання врегулювання спору буде відповідати її фінансовим інтересам, вона спочатку має провести консультації з Комісією відповідно до статті 6.

2. Якщо Комісія та зацікавлена держава-член погоджуються на дружнє врегулювання спору, держава-член має укласти угоду з Комісією, яка визначає необхідні елементи для проведення переговорів та виконання такого врегулювання.

3. У разі, якщо Комісія не погоджується на дружнє врегулювання спору, Комісія може відмовитись від такого врегулювання, основуючись на повному та збалансованому фактичному аналізі та юридичному обґрунтуванні, наданому державам-членам, за допомогою акта виконання. Такий акт виконання приймається відповідно до процедури розгляду, зазначеної у статті 22(3).

РОЗДІЛ V ОПЛАТА ОСТАТОЧНИХ ВИРІШЕНЬ АБО ДРУЖНЬОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРІВ

Стаття 17

Сфера застосування

Цей розділ застосовується тоді, коли Союз виступає відповідачем у спорі.

Стаття 18

Процедура оплати рішень та дружнього врегулювання спорів

1. Сторона-позивач, яка отримала остаточне рішення відповідно до угоди про захист іноземних інвестицій, може подати запит до Комісії щодо оплати цього вирішення. Комісія оплачує будь-яке таке рішення, крім випадків, коли держава-член прийняла фінансову відповідальність відповідно до статті 12, у такому разі держава-член оплачує рішення.

2. У разі, коли дружнє врегулювання спору відповідно до статей 13 або 14 не зафіксовано в умові про нагороду, сторона-позивач може подати запит до Комісії щодо оплати дружнього врегулювання спору. Комісія оплачує будь-яке дружнє врегулювання спору такого роду в межах часового проміжку, передбаченого угодою про дружнє врегулювання спору.

Стаття 19

Процедура в разі відсутності угоди про фінансову відповідальність

1. Коли Союз виступає відповідачем відповідно до статті 9 і Комісія вважає, що нагороду або дружнє врегулювання спору чи витрати, що виникають з арбітражного розгляду справи, має бути оплачено повністю чи частково державою-членом на підставі критеріїв, встановлених у статті 3(1), застосовується процедура, передбачена пунктами 2-5 цієї статті.

2. Комісія та зацікавлена держава-член негайно розпочинають консультації з метою досягнення угоди щодо фінансової відповідальності держави-члена та, в разі потреби, Союзу.

3. Протягом трьох місяців з моменту отримання Комісією заявки про оплату нагороди, дружнього врегулювання спору чи витрат, що виникають з арбітражного розгляду справи, Комісія приймає рішення, адресоване державі- члену про визначення суми, яку має сплатити ця держава-член. Комісія повідомляє Європейський парламент та Раду про таке рішення та його фінансове обґрунтування.

4. Якщо держава-член не заперечує проти визначення Комісії протягом двох місяців з дати набрання чинності рішенням, зазначеного в пункті 3, держава-член компенсує бюджет Союзу оплату нагороди, дружнього врегулювання спору чи витрат, що виникають з арбітражного розгляду, протягом шести місяців з дати набрання чинності рішенням Комісії. Держава - член несе відповідальність за будь-які відсотки, нараховані за ставкою, що застосовується до інших коштів, заборгованих бюджету Союзу.

5. Якщо держава-член заперечує і Комісія не згодна з запереченням держави-члена, Комісія приймає рішення протягом шести місяців з дати отримання заперечення держави-члена, про те, щоб держава-член компенсувала суму, сплачену Комісією, разом з відсотками за ставкою, що застосовується до інших коштів, заборгованих бюджету Союзу.

6. Рішення Комісії відповідно до пунктів 3 та 5 оприлюднюються в Офіційному журналі Європейського Союзу.

Стаття 20

Авансова оплата витрат, що виникають з арбітражного розгляду справи

1. Комісія може прийняти рішення про вимогу до держави-члена заздалегідь сплатити фінансові внески до бюджету Союзу стосовно передбачуваних або вже понесених витрат, що пов'язані з діяльністю арбітражу. Таке рішення про фінансові внески має бути пропорційним з урахуванням вимог, передбачених у статті 3.

2. У тій мірі, в якій витрати, що виникають з арбітражного розгляду справи, призначені арбітражним трибуналом на користь Союзу, та держава - член відповідно здійснила періодичні платежі стосовно витрат, які виникають з арбітражу, Комісія забезпечує їх переказ державі-члену, який їх сплатив заздалегідь, разом з відсотками за ставкою, що застосовується до інших коштів, заборгованих бюджету Союзу.

Стаття 21

Оплата державою-членом

Повернення або оплата державою-членом коштів бюджету Союзу, призначених на оплату нагороди, дружнього врегулювання спору чи витрат, що виникають з арбітражу, зокрема ті, що згадані в статті 20(1) цього Регламенту, розглядаються як внутрішні призначені доходи в розумінні статті 21(4) Регламенту (ЄС, Євратом) № 966/2012. Їх можна використовувати для покриття витрат, що випливають з угод, укладених відповідно до статті 218 ДФЕС, що передбачає дружнє врегулювання спорів між інвесторами та державами, або для поповнення асигнувань, спочатку передбачених на оплату нагороди, дружнього врегулювання спору чи витрат, що виникають з арбітражного розгляду справи.

РОЗДІЛ VI ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 22

Комітетна процедура

1. Комісія користується допомогою Комітету з інвестиційних угод, створеного Регламентом (ЄС) № 1219/2012 Європейського парламенту та Ради (1). Цей комітет є комітетом в розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. При посиланні на цей пункт застосовується стаття 4 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

3. При посиланні на цей пункт застосовується стаття 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

Стаття 23

Звітування та перегляд

1. Комісія регулярно надсилає Європейському парламенту та Раді докладну доповідь про застосування цього Регламенту. Звіт містить всю відповідну інформацію, включаючи перелік претензій проти Союзу чи держав-членів, пов'язаних судових рішень та фінансового впливу на бюджет Союзу. Перший звіт має бути поданий до 18 вересня 2019 року. Наступні звіти подаються кожні три роки.

2. Комісія щорічно надсилає Європейському парламенту та Раді список запитів на консультації від скаржників, вимог та арбітражних рішень.

3. Разом зі звітом, згаданим у пункті 1, та на підставі висновків Комісії, Комісія також може подати пропозицію Європейському парламенту та Раді щодо внесення змін до цього Регламенту.

Стаття 24

Спори за угодами, укладеними до набуття чинності цим Регламентом

Щодо спорів за у годами, які входять до сфери застосування статті 1, і які були укладені до 17 вересня 2014 року, цей Регламент застосовується лише до тих, в яких подання вимоги до арбітражу відбулося після 17 вересня 2014 року, і які стосуються поведінки після 17 вересня 2014 року.

Стаття 25

Набуття чинності

Цей Регламент набирає чинності через двадцять днів після його опублікування в Офіційному журналі Європейського Союзу. Цей Регламент є обов'язковим у повному обсязі та безпосередньо застосовується в усіх державах-членах.

Складено в Брюсселі 23 липня 2014 року.

Від Європейського парламенту Президент М. ШУЛЬЦ

Від Ради Президент С. ГОЦІ

Спільна декларація Європейського парламенту, Ради та Комісії

Прийняття та застосування цього Регламенту не стосується поділу компетенцій, встановлених Договорами, та не можуть розглядатись як здійснення спільної компетенції Союзу у сферах, де компетенцію Союзу не використано [1].



Література

1. Regulation 2014/912 - Framework for managing financial responsibility linked to investor- to-state dispute settlement tribunals established by international agreements to which the EU is party. URL: https://www.eumonitor.eu/9353000/1/j4nvk6yhcbpeywk_j9vvik7m1c3gyxp/vk0vn25j1lu7

References

1. Regulation 2014/912 - Framework for managing financial responsibility linked to investor- to-state dispute settlement tribunals established by international agreements to which the EU is party. URL: https://www.eumonitor.eu/9353000/1/j4nvk6yhcbpeywk_j9vvik7m1c3gyxp/vk0vn25j1lu7

Размещено на Allbest.ru

...