Етапи розвитку публічного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етапи розвитку публічного управління

Мартинюк Володимир Петрович професор, доктор економічних наук, професор кафедри адміністративного та фінансового менеджменту, Національний університет "Львівська політехніка"

Білик Володимир Михайлович аспірант першого року навчання за спеціальністю 281 "Публічне управління та адміністрування", кафедра адміністративного та фінансового менеджменту, Національний університет "Львівська політехніка"

Анотація

Ця стаття досліджує етапи та ключові періоди розвитку публічного управління в історії. Автор розглядає еволюцію публічного управління від стародавніх цивілізацій до сучасності, аналізуючи важливі історичні події та трансформації, які сприяли розвитку цієї сфери. Стаття розкриває різноманітні аспекти та механізми розвитку публічного управління, включаючи формування політичних структур, взаємовідносини між владою та громадянами, роль технологій у модернізації управлінських практик та важливість громадської участі.

Стаття також аналізує сучасні тенденції у публічному управлінні, такі як електронне управління, відкрите правління та глобальна співпраця, і досліджує їх вплив на ефективність державного управління та задоволення потреб громадян. Окреслюються виклики та можливості, які виникають у контексті сучасного розвитку публічного управління, і наголошується на необхідності постійного адаптування та вдосконалення практик з метою забезпечення ефективності та відповідності потребам суспільства.

На підставі проведеного аналізу етапів розвитку публічного управління, стає очевидним, що ця сфера є постійно змінною та динамічною. Різноманітні політичні, соціокультурні та технологічні зміни впливають на те, як держави управляють собою та спілкуються з громадянами.

Сучасні технології, зокрема електронне управління, відкрите правління та глобальна співпраця, відкривають нові можливості для покращення ефективності публічного управління. Електронні платформи дозволяють громадянам звертатися до державних органів та отримувати послуги онлайн, що спрощує і прискорює процеси взаємодії. Відкрите правління сприяє більшій прозорості та відповідальності в управлінських рішеннях. Глобальна співпраця дозволяє країнам обмінюватися досвідом та найкращими практиками для досягнення спільних цілей.

Проте, разом з новими можливостями виникають і нові виклики. Зокрема, забезпечення кібербезпеки та захисту особистих даних стає надзвичайно важливою у сучасному публічному управлінні. Потрібно забезпечити баланс між використанням технологій та збереженням конфіденційності громадян. публічний управління історія

Отже, розвиток публічного управління є складним та багатогранним процесом, який включає історичні впливи, сучасні технології та потреби громадян. Подальший успішний розвиток цієї сфери вимагатиме постійної адаптації до змін та спільної дії державних органів, громадян та громадських організацій з метою забезпечення ефективного та відповідального управління в інтересах суспільства. У підсумку, стаття пропонує глибокий аналіз різних етапів розвитку публічного управління, відзначаючи їхню роль у формуванні сучасної системи державного управління та визначаючи перспективи подальшого розвитку у цій сфері.

Ключові слова: етапи розвитку публічного управління, механізми розвитку публічного управління, теорія нового публічного управління, громадянське суспільство, електронне врядування.

Martyniuk Volodymyr Petrovych Professor, Doctor of Economic Sciences, Professor Department of Administrative and Financial Management, Lviv Polytechnic National University

Bilyk Volodymyr Mykhailovych second-year graduate student, Department of Administrative and Financial Management, Lviv Polytechnic National University

STAGES OF DEVELOPMENT OF PUBLIC ADMINISTRATION

This article explores the stages and key periods of the development of public administration in history. The authors consider the evolution of public administration from ancient civilizations to modern times, analyzing important historical events and transformations that contributed to the development of this field. The article reveals various aspects and mechanisms of the development of public administration, including the formation of political structures, the relationship between the authorities and citizens, the role of technology in the modernization of management practices, and the importance of public participation.

The article also analyzes current trends in public administration, such as e-governance, open government, and global cooperation, and researches their impact

on the effectiveness of public administration and the satisfaction of citizens' needs. The challenges and opportunities that arise in the context of the modern development of public administration are outlined, and the need for constant adaptation and improvement of practices to ensure efficiency and compliance with the needs of society is emphasized.

Based on the analysis of the stages of development of public administration, it becomes obvious that this sphere is constantly changing and dynamic. Various political, socio-cultural and technological changes affect the way states govern themselves and communicate with citizens.

Modern technologies, in particular e-government, open government, and global cooperation open new opportunities for improving the efficiency of public administration. Electronic platforms allow citizens to apply to state authorities and receive services online, which simplifies and speeds up interaction processes. An open board promotes greater transparency and accountability in management decisions. Global cooperation allows countries to share experiences and best practices to achieve common goals.

However, with new opportunities come new challenges. In particular, ensuring cyber security and personal data protection is becoming extremely important in modern public administration. It is necessary to ensure a balance between the use of technology and the preservation of the privacy of citizens.

Therefore, the development of public administration is a complex and polyhedral process that includes historical influences, modern technologies and the needs of citizens. Further successful development of this area will require constant adaptation to changes and joint action of state authorities, citizens and public organizations in order to ensure effective and responsible management in the interests of society. In conclusion, the article suggests an in-depth analysis of various stages of the development of public administration, noting their role in the formation of the modern system of public administration and determining the prospects for further development in this area.

Keywords: stages of development of public administration, mechanisms of development of public administration, theory of new public administration, civil society, electronic governance.

Постановка проблеми. Виникнення та трансформація політичних, соціальних та економічних систем спричинили зміни у способах, якими держави спілкуються зі своїми громадянами, приймають рішення та надають публічні послуги. Проблема полягає в аналізі і визначенні тенденцій розвитку публічного управління в різні історичні періоди, а також в оцінці сучасних викликів та можливостей, що виникають у зв'язку зі зростаючою роллю технологій, глобалізацією та змінами в громадському світогляді. Однак, наявність нових інструментів, таких як електронне управління, відкрите правління та громадська участь, також вносить внесок у створення більш ефективних та відкритих систем управління. Таким чином, стаття ставить перед собою завдання проаналізувати етапи розвитку публічного управління та висвітлити важливість адаптації до нових вимог та можливостей для забезпечення якості та відповідності потребам громадян у сучасному світі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед вітчизняних дослідників, які внесли значний внесок у вивчення та розв'язання проблем розвитку публічного управління, можна відзначити таких: Ю. Бех, який обґрунтував концептуальне бачення загальної теорії управління [1], Т Семенчук досліджував етапи формування категорії публічне адміністрування [2], О. Босак присвятив свої праці виокремлення сутності публічного управління як нової моделі управління у державному секторі [3], концепцію нового публічного врядування охарактризував А. Колодій[4]. Іноземні автори також багато присвятили праць дослідженню розвитку публічного управління та його механізмів, зокрема Дж. Букерт [5], М. Фоллет [6], П.Осборн [7,8], К. Торнхіл [9] та ін. здійснили вагомий внесок у дослідженні еволюції публічного управління та практичних методів управління в сучасному державному секторі. Проте більш глибшого аналізу потребує процес еволюції публічного управління.

Мета статті. Розвиток публічного управління є важливою складовою сучасних демократичних суспільств і сприяє покращенню якості життя громадян. Механізми розвитку публічного управління охоплюють широкий спектр заходів та практик, які сприяють поліпшенню якості управл іння державними структурами та взаємодії між владою та громадянами.

Виклад основного матеріалу. Побудова механізмів розвитку публічного управління є складним та довготривалим процесом, який розвивався протягом історії різних суспільств. Так, можна виокремити основні етапи розвитку публічного управління [1, c.169,2 -4]:

- Античні цивілізації (до нашої ери).

- Середньовіччя (5-15 століття).

- Епоха Просвітництва (17-18 століття).

- Демократичні революції (18-19 століття).

- Розвиток адміністративних структур (19 століття).

- Розвиток соціальних програм (20 століття).

- Інформаційна революція та глобалізація (20-21 століття).

У Стародавній Греції розвинулися різні форми демократії, особливо в полісі Афіни. Один з ключових механізмів демократії було народне зібрання (екклесія), де громадяни збирались для обговорення та прийняття важливих рішень. Це дозволяло громадянам брати участь у формулюванні політики та законодавства (наприклад, пряме голосування, виборчі системи, судова система тощо).

Середньовіччя, яке тривало близько від 5-го до 15-го століття, справді характеризувалося розвитком феодальних структур та монархічної влади в Європі. Цей період відрізнявся особливими формами управління та соціальними відносинами, які включали феодальні структури, монархічну і церковну владу, локальне самоврядування (громади мали певну автономію у вирішенні місцевих питань), вплив лицарства [1, c. 169-170].

З 16 століття національна держава була панівною моделлю адміністративної організації в Західній Європі. Ці держави потребували організації для забезпечення правопорядку та створення оборонної споруди. Потреба в досвідчених державних службовцях зі знанням податків, статистики, адміністрації та військової організації зростала [1, c.170-172]. У 18 столітті потреба в адміністративній експертизі ще більше зросла, і були введені професорські посади. Камералізм, економічна та соціальна школа думки в Пруссії 18-го століття, розвинувся для реформування суспільства. Лоренц фон Штейн, з 1855 року професор у Відні, вважається засновником науки про державне управління в Європі. За часів фон Штейна наука про державне управління вважалася формою адміністративного права. Його погляди були новаторськими в кількох аспектах, зокрема, він вважав науку про державне управління плавильним котлом кількох дисциплін, наприклад, соціології, політології та державних фінансів. На думку фон Штейна наука про державне управління була інтегруючою наукою. Він розглядав державне управління як провідну практику, але теорія повинна була стати основою такого дослідження. Він також стверджував, що наука державного управління повинна прагнути прийняти науковий метод дослідження[11].

У Сполучених Штатах Вудро Вільсон був першим, хто вважав науку державного управління важливою. Вілсон мав більший вплив на науку про державне управління, ніж фон Штейн, насамперед завдяки статті, яку Вільсон написав у 1887 р. (Political Science Quarterly), у якій він наводив аргументи на користь чотирьох концепцій [9,10]:

• поділ між політикою та державним управлінням;

• розгляд уряду з комерційної точки зору;

• порівняльний аналіз політичних і приватних організацій і політичних структур;

• отримання ефективного менеджменту шляхом навчання державних службовців та оцінки їх якості.

Лютер Ґулік і Ліндалл Урвік зробили значний внесок у початкову документацію галузі дослідження державного управління в США. Вони об'єднали ідеї попередніх теоретиків, таких як Анрі Файоль, який запропонував систематичний підхід до менеджменту, який був унікальним на той час. Вони вважали, що це можна застосувати як для управління компаніями, так і для адміністративних наук. Дослідники не хотіли розділяти дві дисципліни, але вважали, що може існувати єдина наука про адміністрування, яка виходить за кордон між приватним і державним сектором.

Пізніше Наука про адміністрування буде зосереджена насамперед на урядових організаціях. Міркування про науку управління було в основному запозичено з чотирнадцяти організаційних принципів Анрі Файоля. Однак такий підхід не витримав випробування часом [1,2,9].

Після 1945 року ідеї Вільсона та попередніх авторів були піддані сумніву. Спочатку відмінність між політикою та державним управлінням була сильно релятивізована, але дебати тривали. Через різні політичні скандали в США державна адміністрація була змушена відсторонитися від політики. Таким чином, було зроблено зусилля для вивчення державного управління так, ніби воно складається з чистих наукових формул, яких слід дотримуватися, щоб досягти ефективності та результативності. Проте, будь-яка спроба заперечити політичне середовище у вивченні державного управління виявилася невдалою. Державне управління стосується вивчення людських істот, що діють в особливих соціальних, але політично керованих умовах [10].

Наукове обґрунтування розвитку соціальних програм базується на аналізі соціальних, економічних, психологічних та інших аспектів суспільства, які визначають потреби та проблеми населення, а також вивченні ефективності та впливу програм на життя людей. Нове публічне адміністрування, сформульоване під час конференції Сіракузського університету Мінноубрук (1968), яке також називають перспективою Мінноубрука, забезпечило альтернативний погляд на дослідження та парадигму публічного адміністрування, висвітлюючи аномалії в традиційних теоріях, хоча й не могло надати альтернативи [9].

З перспективи випливає, що публічні адміністратори повинні відповідати не лише за реалізацію політики, а й за її формулювання, розширюючи таким чином межі державного управління. Взаємний характер між публічним управлінням і політичною наукою був посилений завдяки зосередженню уваги на громадських організаціях, які діють не на периферії політики, а в її мейнстрімі. Концепції відповідності, соціальної справедливості, адаптації та орієнтованості на клієнта стали центральними темами для вивчення та обговорення. Камерон і Мілн зазначають, що суспільна реальність вимагала від Дисципліни відповіді так, як вона була не в змозі виконати [9]. Публічне адміністрування не могло впоратися зі складнощами, які зустрічаються в сучасних державних організаціях, що означало відновлення інтересу до таких сфер, як, зокрема, порівняльне державне управління, формування політики та адміністративна раціональність.

10 принципів урядової реформи Осборна та Геблера (як обговорювалося в Reinventing Government, 1992) служать концептуальною основою для публічного управління та стали, згідно з Денхардтом, аналітичним переліком для трансформації дій уряду [7,8].

Менеджерізм, як школа думки, сприяє соціальному прогресу через економічно визначену продуктивність шляхом застосування складних технологій; через дисципліновану робочу силу; через вимірювання покращень продуктивності; і через управлінський розсуд. Однак нове публічне управління було серйозно дискредитовано і не може бути прийнято як парадигма, яка може стати теорією для державного управління.

Теорія нового публічного управління (New Public Management, NPM) має свої переваги, але також вона не позбавлена недоліків. Ось деякі з найбільш поширених недоліків, пов'язаних з застосуванням NPM:

Перевищення бюрократії. В деяких випадках застосування NPM призводить до збільшення бюрократії, оскільки акцент зміщується зі структурних аспектів на вимірювання та звітність. Це може спричинити більше формалізму та більше ресурсів, спрямованих на збільшення кількості звітів і показників.

Фрагментація та збільшення конкуренції. Застосування NPM може призвести до фрагментації публічних служб та послуг через введення конкуренції між різними організаціями. Це може призвести до дублювання функцій, недостатнього координації та незабезпечення повного охоплення всіх груп населення.

Соціальна нерівність. В деяких випадках застосування NPM може призвести до збільшення нерівності у доступі до публічних послуг. Організації можуть зосередитися на вигідних групах клієнтів та ігнорувати менш обдаровані або вразливі групи.

Корупційні ризики. Застосування конкуренції та ринкових методів може збільшити ризики корупції, оскільки організації можуть намагатися здійснити недобросовісні дії для забезпечення успіху на ринку або здобуття контрактів.

Відсутність уваги до громадської цінності. Орієнтація на результати та конкуренція можуть призвести до втрати уваги до громадської цінності та соціальних аспектів діяльності. Публічні організації можуть забувати про свою роль у задоволенні потреб громадян та сприянні соціальному розвитку.

Спотворення цілей. Наприклад, фокус на вимірюванні кількісних результатів може призвести до того, що організації будуть прагнути досягти легко вимірюваних показників, незалежно від їхньої реальної важливості для суспільства.

Втрата мотивації персоналу. Зосередження на матеріальних стимулах та результативності може призвести до втрати мотивації та задоволення персоналом, особливо у випадках, коли соціальні аспекти роботи стають менш важливими.

Однак не слід відкидати причини, що лежать в основі нового державного управління. Уряд повинен забезпечити оперативне реагування шляхом використання ефективних інструментів і методів управління.

Поняття чуйності та зміцнення взаємодії між державними адміністраторами та їхнім суспільством призвело до концептуалізації нової державної служби, запропонованої Денхардтом у 2003 році. Нова державна служба, як альтернатива новій Публічне управління випливає з наступного [4,9]:

• державне управління стосується відносин між громадянами та громадянами, а також між громадянами та їхнім урядом;

• державне управління має зосередитися на збалансуванні альтернативних підходів до управління та організаційного дизайну з більш гуманістичною традицією служіння суспільству.

Ідея формування почуття спільності серед громадян розширює сферу застосування дисципліни. Держава бере на себе відповідальність за створення публічних просторів, у яких громадяни могли б взаємодіяти один з одним гуманно та з повагою, забезпечуючи при цьому збереження цілісності кожного учасника (публічного чи приватного) та враховуючи вплив цифровізації на публічне управління.

Справді, 20-21 століття характеризуються інформаційною революцією та глобалізацією, які внесли значний вплив на публічне управління та сприяли розвитку нових можливостей і викликів.

Розвиток інформаційних технологій дозволив впровадити електронні системи та онлайн-платформи для надання послуг громадянам, підвищення транспарентності та ефективності діяльності органів влади. Це сприяло зручнішому доступу до інформації, зменшенню бюрократії та прискоренню процесів.

Заходи на розвиток відкритого правління включають публікацію відкритих даних, участь громадськості у прийнятті рішень та забезпечення відкритого доступу до інформації органів влади. Це сприяє підвищенню довіри громадян до влади та забезпечує можливість громадян брати активну участь у державному управлінні.

Застосування інформаційних технологій у виконанні адміністративних функцій, моніторингу та оцінці результатів діяльності органів влади.

Зростання зв'язків між країнами сприяє підвищенню обміну досвідом та передачі найкращих практик у публічному управлінні. Країни можуть навчатися одна від одної та впроваджувати успішні моделі управління.

Розвиток глобальних організацій та угод сприяє спільному вирішенню проблем та викликів, таких як зміни клімату, глобальні економічні питання, боротьба зі злочинністю тощо.

Інтернет та масові комунікації дозволяють громадянам всього світу дізнаватися про події в різних країнах, включаючи діяльність органів влади, що стимулює більшу транспарентність та облік здійснюваних дій.

Звичайно, що розвиток цифрових технологію створює нові виклики для публічного управління. Слід відзначити, що для визначення рівня розвитку електронного врядування в країнах використовують індекс розвитку електронного врядування EGDI, який складається з трьох субіндексів - індекс онлайнових послуг, індекс телекомунікаційної інфраструктури, індекс людського капіталу[12]. На рисунку 1. представлено динаміку розвитку електронного урядування в Україні, світового лідера за даними 2022 року - Данії, та лідера за даними 2022 року субрегіону - Польщі.

Рис.1 Динаміка зміни індексу розвитку врядування у Данії, Польщі та України у 2008 -2022 рр. *

Складено авторами на основі [12]