Особливості забезпечення позову та забезпечення доказів в адміністративному судочинстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Особливості забезпечення позову та забезпечення доказів в адміністративному судочинстві України

Кобилецький Микола Мар'янович,

доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри адміністративного та фінансового права

Труш Марта Ігорівна,

кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

Доведено, що застосування процесуальних гарантій забезпечення позову та забезпечення доказів в адміністративному судочинстві України направлено на підвищення ефективності захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зауважено, що у порівнянні із попередньо редакцією Кодексу адміністративного судочинства України, в новій редакції Кодексу адміністративного судочинства України було досягнуто значних результатів у частині підвищення якості правового регулювання процесуальних інститутів забезпечення позову та забезпечення доказів.

Доведено, що інститути забезпечення позову та забезпечення доказів мають як спільні, так і відмінні риси. Спільним є те, що реалізація і процесуальної гарантії забезпечення позову, і процесуальної гарантії забезпечення доказів допускається як до подання позову, так і на будь - якій стадії розгляду справи. Однак, ознакою, яка розмежовує ці процесуальні інститути, є те, що якщо заходи забезпечення доказів можуть бути застосовані лише за ініціативою учасника справи, то заходи забезпечення позову підлягають застосуванню як за ініціативою учасника справи, так і за ініціативою суду.

Аргументовано, що основними проблемами, які стосуються правового регулювання інститутів забезпечення позову та забезпечення доказів, є наступні: відсутність в Кодексі адміністративного судочинства України нормативного положення, яке б надавало адміністративному суду можливість вживати заходів забезпечення доказів із власної ініціативи; викладення положень, які входять до системи як інституту забезпечення позову, так й інституту забезпечення доказів без урахування вимог принципу передбачуваності.

У рамках вирішення наведених проблем запропоновано зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, які покликані підвищити ефективність реалізації процесуальних інститутів забезпечення позову та забезпечення доказів.

Ключові слова: адміністративне судочинство, забезпечення позову, забезпечення доказів, судове рішення, суб'єкт владних повноважень.

Abstract

KobyletskyiMykolaMarianovychDoctorofLaw, Professor, HeadoftheDepartmentofAdministrativeandFinancialLaw, IvanFrankoNationalUniversityofLviv

TrushMartaIgorivnaPhDinLaw, AssociateProfessor, IvanFrankoNationalUniversityofLviv

Peculiarities of securing the claim and securing evidence in the administrative proceedings of Ukraine

Ithasbeenproventhattheapplicationofproceduralguaranteesforsecuring a claimandsecuringevidenceintheadministrativeproceedingsofUkraineisaimedatincreasingtheeffectivenessofprotectingtherights, freedomsandinterestsofindividuals, rightsandinterestsoflegalentitiesagainstviolationsbysubjectsofimperiousplenarypowers.

ItwasnotedthatincomparisonwiththepreviouseditionoftheCodeofAdministrativeProceedingsofUkraine, intheneweditionoftheCodeofAdministrativeProceedingsofUkraine, significantresultswereachievedintermsofimprovingthequalityoflegalregulationofproceduralinstitutesforsecuring a claimandsecuringevidence.

Ithasbeenproventhattheinstitutionsofsecuring a claimandsecuringevidencehavebothcommonanddistinctivefeatures. Thecommonthingisthatimplementationofboththeproceduralguaranteeofsecuringtheclaimandtheproceduralguaranteeofsecuringevidenceisallowedbothbeforethefilingof a claimandatanystageoftheproceedings. However, thedistinguishingfeatureoftheseproceduralinstitutesisthatifthemeasuresofsecuringevidencecanbeappliedonlyattheinitiativeof a partytothecase, thenthemeasuresofsecuringtheclaimcanbeappliedbothattheinitiativeof a partytothecaseandattheinitiativeofthecourt.

Itisarguedthatthemainproblemsrelatedtothelegalregulationofinstitutesofsecuring a claimandsecuringevidencearethefollowing: theabsenceof a normativeprovisionintheCodeofAdministrativeProceedingsofUkrainethat wouldgivetheadministrativecourttheopportunitytotakemeasurestosecureevidenceonitsowninitiative; settingouttheprovisionsthatareincludedinthesystemofboththeinstitutionofsecuring a claimandtheinstitutionofsecuringevidencewithouttakingintoaccounttherequirementsoftheprincipleofforeseeability.

Aspartofsolvingthe above-mentionedproblems, amendmentstotheCodeofAdministrativeProceedingsofUkraineareproposed, whichareintendedtoincreasetheefficiencyoftheimplementationofproceduralinstitutesforsecuring a claimandsecuringevidence.

Keywords: administrativeproceedings, securing a claim, securingevidence, courtdecision, subjectofimperiousplenarypowers.

Основна частина

Постановка проблеми. Реалізація процесуальних гарантій забезпечення позову та забезпечення доказів в адміністративному судочинстві направлена на підвищення ефективності захисту прав, свобод та інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Однак, питання щодо достатності рівня правового регулювання процесуальних інститутів забезпечення позову та забезпечення доказів в адміністративному судочинстві України є доволі дискусійним та обумовлює актуальність теми наукового дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення проблематики забезпечення позову та доказів в адміністративному судочинстві України прослідковується у наукових працях О.В. Джуринського [1], І. В. Діордіци [2], Ю.М. Павлютіна та І. О. Бикова [3], О.М. Нечитайла [4] та інших вчених. Проте, проблематика, яка стосується застосування процесуальних гарантій забезпечення позову та забезпечення доказів, не зазнала комплексного та вичерпного дослідження. Наведене обумовлює актуальність теми цього наукового дослідження.

Метою статті є виокремлення проблем, які пов'язанні із нормативним регулюванням процесуальних інститутів забезпечення позову та забезпечення доказів в адміністративному судочинстві України.

Виклад основного матеріалу. Ефективне застосування правових норм, що входять до системи процесуальних інститутів забезпечення позову та забезпечення доказів, є важливою передумовою для реалізації завдання адміністративного судочинства, яке полягає в «захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень» [5].

Важливо звернути увагу на те, що у порівнянні із попередньо редакцією Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в новій редакції Кодексу адміністративного судочинства України (редакції, що діє з 15.12.2017 року) було досягнуто значних результатів у частині підвищення якості правового регулювання процесуальних інститутів забезпечення позову та забезпечення доказів. Так, статті 73-75 попередньої редакції КАС України, які регламентували питання забезпечення доказів було об'єктивовано в межах окремого параграфу 8 глави 5 розділу І КАС України під назвою «Забезпечення доказів», який станом на цей час складається із чотирьох взаємопов'язаних між собою статей (статті 114-117 КАС України).

Що стосується змін в частині реалізації інституту забезпечення позову, то вони є колосальними. Так, на відміну від попередньої редакції КАС України, в якій інституту забезпечення позову були присвячені статті 117 та 118, в новій редакції КАС України регулювання питання забезпечення позову здійснюється в межах окремої глави 10 розділу І КАС України під назвою «Забезпечення позову». Ця глава складається із дев'яти взаємообумовлених статей (статті 150-158 КАС України), які регулюють основні питання щодо забезпечення адміністративного позову, а саме: щодо суб'єктів ініціювання та розгляду питання про забезпечення позову, видів забезпечення позову, порядку вжиття, зміни та скасування заходів забезпечення позову, механізму виконання ухвали суду про забезпечення позову тощо).

Переходячи до аналізу чинної редакції КАС України, зауважимо, що ч.ч. 1, 2 ст. 114 КАС України встановлено, що «суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим. Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви» [5]. Зі свого боку, ч.ч. 1, 2 ст. 150 КАС закріплено, що «суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи» [5].

Аналіз наведених вище нормативних приписів дає підстави для висновку, що інститути забезпечення позову та забезпечення доказів мають як спільні, так і відмінні риси. Так, спільним є те, що застування і процесуальної гарантії забезпечення позову, і процесуальної гарантії забезпечення доказів допускається як до подання позову, так і на будь - якій стадії розгляду справи. Однак, ознакою, яка розмежовує ці процесуальні інститути, є те, що якщо заходи забезпечення доказів можуть бути застосовані лише за ініціативою учасника справи, то заходи забезпечення позову підлягають застосуванню як за ініціативою учасника справи, так і за ініціативою суду.

Варто зауважити, що можливість застосування заходів забезпечення позову з власної ініціативи є можливим лише в межах адміністративного судочинство. Це зумовлено тим, що лише в межах адміністративного судочинства діє засада офіційного з'ясування усіх обставин у справі, яка покладає на адміністративний суд обов'язок брати активну участь в процесі вирішення публічного-правового спору, зокрема вживати заходи забезпечення позову з власної ініціативи. Ґрунтовна характеристика наведеного принципу здійснена Верховним Судом, який в межах постанови від 19.05.2023 року по справі №2а-8336/10/1370 сформував висновок, що «принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення» [6].

Враховуючи те, що інститути забезпечення позову та забезпечення доказів мають схожу правову природу, видається, що відсутність в межах інституту забезпечення доказів правого припису, який би надавав суду можливість забезпечувати докази із власної ініціативою, є законодавчою прогалиною. Тож, для викладення положень КАС України із урахуванням вимог принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі пропонуємо внести зміни до ч. 1 ст. 114 КАС України та викласти положення цього нормативного припису в такій редакції: «суд за заявою учасника справи, особи, яка може набути статусу позивача або з власної ініціативи має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим». Вважаємо, що внесення у КАС України запропонованих змін буде сприяти ефективнішому захисту прав, свобод та інтересів осіб приватного права від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Що стосується способів забезпечення доказів та видів заходів забезпечення позову, то вони є закріплені в ч. 1 ст. 115 та ч. 1 ст. 151 КАС України. Із аналізу змісту наведених статей випливає наступне:

• способами забезпечення доказів є: 1) допит свідків; 2) призначенням експертизи; 3) витребування доказів; 4) огляд доказів, у тому числі за місцем їх знаходження; 5) заборона вчиняти певні дії щодо доказів; 6) зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів.

• видами забезпечення позову є:

1) зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) заборона відповідачу вчиняти певні дії;

3) заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

4) зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Цікавою, що спільною рисою як для способів забезпечення доказів, так і для видів забезпечення позову є те, що вони носять вичерпний характер та розширеному тлумаченню не підлягають. Наприклад, мотивуючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, Харківський окружний адміністративний суд зазначив, що «ч. 1 ст. 151 КАС України має вичерпний перелік, а такий вид забезпечення позову як залучення спеціаліста не передбачений інститутом забезпечення позову в адміністративному процесі» [7].

Ще однією важливою спільною ознакою інститутів забезпечення доказів та забезпечення позову є те, що у разі застування судом процесуальної гарантії забезпечення доказів або забезпечення позову до подання позовної заяви, заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів або про забезпечення позову. У випадку неподання позовної заяви у зазначений строк, суд постановляє ухвалу про скасування заходів забезпечення доказів або скасування заходів забезпечення позову (аналіз ч. 4 ст. 114 та п. 1 ч. 8 ст. 157 КАС України).

Також варто звернути увагу на відмінність процесуальних строків розгляду заяви про забезпечення позову та забезпечення доказів. Так, якщо заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження (ч. 1 ст. 154 КАС України), то заяву про забезпечення доказів розглядається в триваліший строк, а саме протягом п'яти днів з дня її надходження до суду (ч. 2 ст. 117 КАС України). Вважаємо, що п'ятиденний строк для розгляду заяви про забезпечення доказів є занадто тривалим та таким, що не відповідає меті цього процесуального інституту.

Обґрунтовуючи наведену вище позицію зазначимо, що Велика Палата Верховного Суду в межах постанови від 03.07.2019 року по справі №9901/845/18 зазначила, що «процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування та заборони вчиняти певні дії щодо них, призначений для того, щоб отримати / зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено. Тобто забезпечення доказів - це механізм не лише здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, а й насамперед запобігти їх імовірній втраті у майбутньому» [8; 10]. Отже, основною метою забезпечення позову є швидке (оперативне) здобуття доказів, що направлене на запобігання їх імовірній втраті. З огляду на наведені міркування та для досягнення ефективності в застосуванні процесуальної гарантії забезпечення доказів пропонуємо зменшити процесуальний строк для розгляду заяви про забезпечення доказів до двох днів з дня її надходження до суду.

Також важливо наголосити, що як ухвала суду про забезпечення позову, так і ухвала суду про забезпечення доказів є виконавчими документами. Цікаво, що в межах інституту забезпечення позову, на відміну від інституту забезпечення доказів, існує нормативний припис, який встановлює, що «особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом». Однак, вважаємо, що цей припис є сформований із порушенням вимог законодавчої техніки. Мотивуючи нашу позицію, звернемо увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 року по справі №826/14367/17, в якій зазначено, що «однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом», є передбачуваність. Норму не можна вважати «законом», якщо вона не сформульована достатньо чітко» [9]. Отже, з метою дотримання вимоги щодо формування нормативно-правових приписів із достатнім рівнем передбачуваності, законодавцю варто виокремити конкретні види юридичної відповідальності, які можуть наставати за невиконання як ухвали суду про забезпечення позову, так і ухвали суду про забезпечення доказів.

Висновки. Проведене дослідження дає підстави констатувати, що нормативне регулювання процесуальних інститутів забезпечення позову та забезпечення доказів в адміністративному судочинстві України хоч і покращилося із прийняттям нової редакції КАС України, однак все ще залишається недосконалим. Серед основних проблем зазначеної категорії виділено, зокрема, такі: відсутність в КАС України нормативного припису, який би надавав адміністративному суду можливість вживати заходів забезпечення доказів із власної ініціативи; викладення приписів, які входять до системи як інституту забезпечення позову, так й інститут забезпечення доказів без урахуванням вимог принципу передбачуваності. У рамках вирішення наведених проблем запропоновані зміни до КАС України, які покликані підвищити ефективність реалізації процесуальних інститутів забезпечення позову та забезпечення доказів.

Література

позов адміністративний судочинство право

1. Джуринський О.В. Деякі питання забезпечення адміністративного позову. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2015. №2. С. 54-58.

2. Діордіца І.В. Забезпечення позову в адміністративному судочинстві України. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2012. №3. С. 55-61.

3. Павлютін Ю.М., Биков І.О. Актуальні проблеми забезпечення доказів в адміністративному процесі. Південноукраїнський правничий часопис. 2022. №4. С. 245-249.

4. Нечитайло О.М. Забезпечення доказів в адміністративному судочинстві України. Право і Безпека. 2010. №3. С. 127-130.

5. Кодекс адміністративного судочинства України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov. Ua/laws/show/2747-15#Text

6. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.05.2020 року. Справа №2а-8336/10/1370. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://reyestr.court.gov.ua/Review/89295805

7. Ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 року. Справа №520/12477/19. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://reyestr.court.gov.ua/ Review/86587101

8. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року. Справа №9901/845/18. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://reyestr.court.gov.ua/Review/ 82998205

9. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 року. Справа №826/14367/17. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://reyestr.court.gov.ua/Review/82096360

10. Hrytsai, S. «ClassificationofvirtualassetsinUkraine.» JournaloftheNationalAcademyofLegalSciencesofUkraine 30.1 (2023): 135-152. https://doi.org/10.31359/1993-0909-2023-30-1-135

References

1. Dzhurynskyi, O.V. (2015). Deiakipytanniazabezpechenniaadministratyvnohopozovu [Someissuesofsecuringanadministrativeclaim]. NaukovizapyskyInstytutuzakonodavstvaVerkhovnoiRadyUkrainy - ScientificnotesoftheInstituteofLegislationoftheVerkhovnaRadaofUkraine, 2, 54-58 [inUkrainian].

2. Diorditsa, I.V. (2012). Zabezpechenniapozovu v administratyvnomusudochynstviUkrainy [Securing a claimintheadministrativeproceedingsofUkraine]. Biuleten'MinisterstvaiustytsiiUkrainy - BulletinoftheMinistryofJusticeofUkraine, 3, 55-61 [inUkrainian].

3. PavliutinYu. M., Bykov I.O. (2022). Aktualniproblemyzabezpechenniadokaziv v administratyvnomuprotsesi [Actualproblemsofprovidingevidenceintheadministrativeprocess]. Pivdennoukrainskyipravnychyichasopys, 4, 245-249 [inUkrainian].

4. Nechytailo O.M. (2010). SecuringevidenceintheadministrativeproceedingsofUkraine. [Zabezpechenniadokaziv v administratyvnomusudochynstviUkrainy]. Pravo i Bezpeka, 3, 127-130 [inUkrainian].

5. KodeksadministratyvnohosudochynstvaUkrainy [CodeofadministrativeproceedingsofUkraine]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrivedfrom: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747 - 15#Text [inUkrainian].

6. PostanovaVerkhovnohoSudu u skladikolehiisuddivKasatsiinohoadministratyvnohosudu [ResolutionoftheSupremeCourtaspartofthepanelofjudgesoftheAdministrativeCourtofCassation] vid 19.05.2020 roku. Sprava №2а-8336/10/1370. Retrivedfrom: https://reyestr.court.gov.ua/Review/89295805 [inUkrainian].

7. UkhvalaKharkivskohookruzhnohoadministratyvnohosudu [CourtrulingoftheKharkivDistrictAdministrativeCourt] vid 24.12.2019 roku. Sprava №520/12477/19. Retrivedfrom: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86587101 [inUkrainian].

8. PostanovaVelykoiPalatyVerkhovnohoSudu [ResolutionoftheGrandChamberoftheSupremeCourt] vid 03.07.2019 roku. Sprava №9901/845/18. Retrivedfrom: https://reyestr.court.gov.ua/ Review/82998205 [inUkrainian].

9. PostanovaVelykoiPalatyVerkhovnohoSudu [ResolutionoftheGrandChamberoftheSupremeCourt] vid 26.02.2019 roku. Sprava №826/14367/17. Retrivedfrom: https://reyestr.court.gov.ua/ Review/82096360 [inUkrainian].

10. Hrytsai, S. «ClassificationofvirtualassetsinUkraine.» JournaloftheNationalAcademyofLegalSciencesofUkraine 30.1 (2023): 135-152. https://doi.org/10.31359/1993-0909-2023-30-1-135

Размещено на Allbest.ru