Джерела приватного права Автрійської монархії і Австро-Угорської імперії та їхнє поширення на західноукраїнських землях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет ім. Івана Франка

Львівський апеляційний суд

ДЖЕРЕЛА ПРИВАТНОГО ПРАВА АВСТРІЙСЬКОЇ МОНАРХІЇ І АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА ЇХНЄ ПОШИРЕННЯ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Савуляк Роман Васильович

канд. юрид. наук, докторант кафедри

історії держави, права та політико-правових учень

суддя судової палати з розгляду цивільних справ

Одним із перших кодифікованих актів австрійського права, дію якого було поширено у 1775 р. на територію перебуваючих у складі Австрійської монархії Галичини та Буковини, став Кодекс вексельного права 1763 р., який містив 53 статті, врегульовуючі відносини у сфері вексельних зобов'язань [1].

Ще до приєднання західноукраїнських земель в Австрійській монархії проводилися заходи для об'єднання цивільного права різних австрійських провінцій. Так, для ліквідації партикуляризму у праві у 1753 р. була створена кодифікаційна комісія, яка у 1766 р. подала вироблений нею проект Цивільного кодексу на затвердження імператриці Марії-Терезії, проте вона його відхилила.

Відтак, у 1772 р. була створена нова комісія для переробки незатвердженого Терезіанського кодексу. І щойно у 1785 р. була укладена перша частина кодексу, до якої увійшли норми про права підданих, сімейне та опікунське право [2], і котру імператор Йосиф II затвердив декретом від 1 листопада 1786 р. як Йoзeфiнcький кoдeкc законів, який з 1 тpaвня 1787 p. бyв yвeдeний в дiю і нa тepитopiп Гaличини [3]. Надалі ж продовжилася рoбoтa нaд cтвopeнням єдинoгo кoдeкcy, котра y 1796 p. зaвepшилаcя yклaдeнням нoвoгo австрійського Цивільного кoдeкcy, який для апробаціп спершу був уведений під назвою Галицький цивільний кодекс цicapcьким пaтeнтoм вiд 13 лютoгo 1797 p. y Зaxiднiй Гaличинi, a пpидвopним дeкpeтoм вiд 8 вepecня 1797 p. y Cxiднiй Гaличинi [2; 3]. Цей кодекс слугував підґрунтям для подальшого вдосконалення проекту австрійського Цивільного кодексу, який, врешті, після низки доопрацювань був затверджений як Загальне цивільне уложення для спадкових земель Австрійської монархії 1811 р. та уведений в дію з 1 січня 1812 р. для всієї Австрійської держави [2].

Після набрання чинності Австрійським цивільним уложенням 1811 р. в дію вводилося чимало додаткових, доповнюючих розпоряджень, які частково модифікували правові засади, встановлені цим кодексом. А саме: закони про договір купівлі-продажу зі сплатою частками від 27 квітня 1896 р., про відповідальність за шкоду, заподіяну автомобілями від 9 серпня 1908 р., про право будівництва на чужій землі від 26 квітня 1912 р., а також закон про авторське право від 26 грудня 1895 р., який визначав права на твори літератури, мистецтва, фотографії як особливий вид інтелектуальної діяльності.

Окрім цивільного приватне право включає й земельне право, яке в Австро-Угорській імперії охоплювало, насамперед, Закон про поземельні (ґрунтові) книги від 25 липня 1871 р, який закріплював порядок реєстрації права власності на нерухомість в ґрунтових книгах (з яких можна було одержати інформацію про борги та зобов'язання за даною нерухомістю) [4]; а також законодавство щодо будівництва доріг (розпорядження Кабінету міністрів від 19 січня 1853 р.), будівництва залізниць (Закони від 13 квітня 1870 р., 29 березня 1872 р., 18 лютого 1878 р.), розвитку гірництва (Закон гірничий від 23 травня 1854 р.), у справах державної монополії на сіль (Закон статуту монопольного) [5] тощо.

До сфери приватного права належить також господарське право, тож розглянемо господарське законодавство Австро-Угорської імперії, яке визначало види і правовий статус суб'єктів господарювання, регулювало порядок здійснення господарської діяльності, встановлювало загальні вимоги до суб'єктів у процесі господарювання [4]. Це передусім Вексельний статут від 25 січня 1850 р., який передбачав порядок кредитування; Промисловий закон від 20 грудня 1859 р., який впорядковував ведення промислової діяльності; Торгове уложення від 17 грудня 1862 р., яке закріплювало види суб'єктів господарювання (вони називалися спілками), що здійснювали торговельну діяльність, регламентувало порядок здійснення торговельної та іншої господарської діяльності. Крім того, господарське законодавство становили низка таких законів: про товариства від 26 листопада 1852 р.; про організацію торговельних і промислових палат від 29 червня 1868 р.; про заробіткові і господарські товариства від 9 квітня 1873 р.; про біржі від 1 квітня 1875 р., який визначав поняття та види бірж, порядок та умови здійснення біржових операцій; про діяльність публічних складових домів (товарних складів) від 28 квітня 1889 р.; про діяльність страхових кас від 16 липня 1892 р., а також міністерське розпорядження від 5 березня 1896 р., яке встановлювало правовий статус страхових товариств; про спілки з обмеженою відповідальністю від 6 березня 1906 р., про аптеки від 18 грудня 1906 р. та ін.

До господарського законодавства належали також закони, які регламентували оподаткування і проведення ревізій, реєстрацію суб'єктів господарювання, право власності тощо. А саме: про регулювання сплати прямих податків та відсотків за їхню несвоєчасну сплату від 9 березня 1870 р., про перебіг строку давності щодо стягнення податків від 18 березня 1878 р., про прямі особисті податки від 25 жовтня 1896 р., про ревізії заробіткових та господарських спілок і інших товариств від 10 червня 1903 р., про торговий оборот масла, сира, топленого масла, свинського смальцю та їхніх сурогатів від 25 жовтня 1901 р., про службовий договір торговельних помічників та інших службовців на подібному становищі (закон про торговельних помічників) від 16 січня 1910 р. та ін. [4].

Крім того, у сфері господарського права було прийнято низку підзаконних нормативно-правових актів, зокрема: розпорядження міністерства фінансів від 13 грудня 1862 р. і від 7 травня 1875 р., які визначали форми податкової звітності суб'єктів господарювання; розпорядження міністерств юстиції і торгівлі за погодженням з міністерством фінансів від 9 березня 1863 р., яке встановлювало вимоги щодо створення і ведення торговельного реєстру (на виконання Торгового уложення 1862 р.); розпорядження міністерств юстиції, внутрішніх справ і торгівлі за погодженням з міністерством фінансів від 14 травня 1873 р., яке регламентувало створення і ведення реєстру товариств; розпорядження міністерств внутрішніх справ і торгівлі від 17 вересня 1883 р., яке регулювало деякі питання діяльності аптечних установ тощо [4].

Звернемо увагу, що деякі питання господарського життя на території коронних країв Австрійської монархії і Австро-Угорської імперії врегульовувало крайове законодавство, у т. ч. Галицького коронного краю. Наприклад, воно упорядковувало діяльність Крайового банку, Торгово-промислової палати, визначало порядок роботи на підприємствах деяких галузей промисловості, зокрема нафтової, та ін. [4].

Список використаних джерел

1. Бойко, І. (2013). Правове регулювання цивільних відносин на українських землях у складі Австрії та Австро-Угорщини (1772-1918 рр.). Вісник Львівського університету. Серія юридична, (57), 88-96.

2. Кульчицький, В. С., Настюк, М. І. & Тищик, Б. Й. (1996). Історія держави і права України. Львів: Світ.

3. Никифорак, М. В. (2000). З історії кодифікації австрійського цивільного та цивільнопроцесуального права. Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць, Правознавство, (82), 18-21.

4. Макарчук, В. С. & Коритко, Л. Я. (2013). Характеристика австрійського господарського законодавства ХІХ - поч. ХХ ст. Прикарпатський юридичний вісник, (1 (3)), 76-86.

5. Луцький, М. І. (2016). Право і система законодавства Західно-Української Народної Республіки (дис.... д-ра юрид. наук). Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Київ, Україна.

Размещено на Allbest.ru