Екологічне положення України. Проблеми правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

ННІ права та підготовки фахівців для підрозділів Національної поліції

Кафедра цивільного права та процесу

Екологічне положення України. Проблеми правового регулювання

Катерина Андріївна Тимченко, курсант

Науковий керівник: Аліна Сергіївна Ділігул

кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

Ключові слова: екосистема, токсичні речовини, довкілля, забруднювачі, екологічна політика, належний стан довкілля, правове регулювання.

Вступ

Актуальність. У сучасності людство, а саме населення України, не відчуває значущість кожного свого діяння проти екологічного стану спокою природи. Не має правильного уявлення, щодо того як одна людина може впливати на стан природи довкілля в цілому. Те діяння яке на думку однієї людини може не нести в собі небезпечність для довкілля, у іншої людини таке саме діяння може впливати на екосистему всієї країни.

Правова охорона екологічного становища України здійснюється і за допомогою норм міжнародних договорів. їх аналіз у досліджуваній сфері свідчить, що міжнародно-правова охорона екосистеми розвивається за певним переліком основних напрямів для недопущення порушення певних ланцюгів тваринного світу та природного положення в цілому.

Мета наукової роботи полягає у правильному стислому висвітлені проблематики усвідомлення своїх діянь кожної людини щодо проаналізованих наукових праць певної кількості дослідників.

Виклад основного матеріалу

правове регулювання екологічний

Сучасна екологічна ситуація в Україні характеризується кризовим станом, який склався протягом тривалого часу, як наслідок нехтування об'єктивними законами розвитку та відтворення природних географічних систем. Територія України характеризується надмірним техногенним і антропогенним навантаженням на довкілля та високим рівнем його забруднення.

Вплив промислових викидів на навколишнє середовище в розрахунку на 1 км² території становить близько 6,5 т, що становить понад 80 кг на людину на рік. Україна ще не набула серйозного досвіду в управлінні відходами. Лише 510% відходів переробляється, решта підлягає захороненню на звалищах і завдає шкоди навколишньому середовищу.

Масштаби екологічних змін залежать від двох основних факторів: міцності матеріального складу забруднювачів і здатності природи до самоочищення. Викиди твердих, рідких і газоподібних забруднювачів потрапляють в усі компоненти природи: воду, ґрунт і повітря. Більшість викидів потрапляє в атмосферу, звідки токсичні речовини поширюються на інші природні компоненти, збільшуючи рівень забруднення, вже наявний у них.

Тривалий вплив забруднювачів погіршує або знищує ключові природні, соціальні та економічні функції довкілля. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), середня тривалість життя українців на 10 років менша, ніж у жителів Європи та багатьох інших країн.

Екологічна криза вимагає інтенсивної екологічної освіти, особливо для молодого покоління та широкої громадськості. Картографічні матеріали та науково-популярна література є ефективними наочними засобами для накопичення знань про розвиток і функціональні закономірності природних комплексів (екосистем) та формування екологічної культури. В Україні на основі еколого-географічних досліджень видано низку карт і атласів країни в цілому та окремих регіонів. У них проаналізовано загальний стан довкілля та його важливих компонентів, таких як атмосфера, водні об'єкти та ґрунти.

Вищезазначені твердження, щодо екологічного положення України визначені як цілі державної екологічної політики на наступні десять років: "забезпечення конституційного права громадян України на чисте та безпечне для життя і здоров'я довкілля, впровадження екосистемного підходу в усі сфери соціально-економічного розвитку України, запровадження збалансованого природокористування, відновлення захищеності та належного стану довкілля шляхом відновлення" [1].

Водночас, як свідчить спеціальне дослідження, Закон України від 28 лютого 2019 року "Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року" має переважно концептуальний та декларативний характер. Водночас ми погоджуємося з позицією, що "формального закріплення концепції та принципів сталого розвитку в чинному законодавстві та декларування цілей і завдань охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки недостатньо для досягнення бажаного результату - гармонійного співіснування цивілізації та біосфери" [2, с. 188].

Найважливішим аспектом реалізації державної екологічної політики є необхідність вжиття органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідних заходів та використання інструментів реалізації цієї політики. Варто також зазначити, що правовий порядок в Україні ґрунтується на конституційних положеннях (частина 2 статті 19 Конституції України [3]), відповідно до яких органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З огляду на вищезазначені конституційні положення, ефективна реалізація державної екологічної політики потребує відповідного екологічного законодавства, яке може бути результатом наукових досліджень природи явищ і процесів, з'ясування закономірностей розвитку і тенденцій у сфері управління природокористуванням та охорони навколишнього природного середовища. Тут варто зазначити, що окреслений нами підхід пов'язаний з методологічними засадами формування правової бази охорони навколишнього природного середовища, встановленими А. Гетьманом [4, с. 12].

У контексті сучасних змін у сфері земельних відносин та невизначеності щодо розвитку та охорони водних об'єктів, очевидне переосмислення й корекції підсвідомості підлягають норми права, що визначають системну організацію моніторингу трансформації ландшафтів та агроландшафтів, а також наземних і водних екосистем.

Крім того, за допомогою правових інструментів (стимулювання для позитивних, роз'яснення матеріальної відповідальності для негативних) зрозуміло також, що стимулюватиметься розвиток ефективних та екологічно безпечних технологій і технологічних рішень з урахуванням екологічних стандартів, а також оптимальне розміщення підприємств і виробництв.

Це обумовлено вимогами Конституції України та Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року [5], Закон України "Про основні засади державної екологічної політики України на період до 2030 року(Стратегія)"від 28 лютого 2019 року [1], Про підтримку Закону про забезпечення екологічної безпеки. Слід зазначити, що положення національного природоохоронного законодавства мають високий ступінь відповідності ключовим елементам Кліматичного пакту Глазго 2021.

Нарешті, доступ до інформації про реальні загрози для особи та суспільства є важливим елементом екологічних прав особи та інформації про соціальні загрози. Йдеться про надання інформації, пов'язаної з незадовільним станом довкілля. Таким чином, як справедливо підкреслюють українські дослідники П. Гуйван та О. Гуйван, особливо важливим є поглиблене дослідження природи права на доступ до екологічної інформації. Ґрунтовне дослідження природи права на доступ до екологічної інформації, виявлення його змісту та визначення поняття екологічної інформації, з'ясувати його зміст та визначити поняття правопорушень у цій сфері.

Оцінити відповідні нормативно-правові заходи захисту суб'єктивних прав. Відправною точкою дослідників є те, що право на екологічну безпеку є фундаментальним і пріоритетним у сучасній концепції правової держави. Воно гарантується низкою міжнародних законів [6, с.31].

Підсумовуючи все вищезазначене варто зауважити наступне, експертні висновки науковців щодо найважливіших передумов переходу до моделі сталого розвитку на національному та регіональному рівнях в Україні на відповідні необхідні напрями екологічного законодавства, отримуємо наступні актуальні теми досліджень у цій сфері:

1) правове регулювання ефективного та екологічно безпечного функціонування національної економіки та її окремих галузей

2) правове регулювання раціонального використання, охорони та відтворення природних ресурсів на національному та регіональному рівнях

3) правове регулювання охорони навколишнього природного середовища, підтримання екологічної рівноваги біосфери та забезпечення здорового навколишнього середовища (наприклад, визначення механізмів регулювання, встановлення відповідальності за різні форми екологічно шкідливих діянь).

Список використаних джерел

[1] Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року: Закон України від 28 лют. 2019 р. № 2697- VIII. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text

[2] Марич, Х. (2019). Співвідношення державної екологічної політики і екологічного законодавства України. Підприємництво, господарство і право, 187-191.

[3] Конституція України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

[4] Гетьман, А. П. (2011). Методологічні засади становлення правових основ охорони довкілля. Право України, 2, 11-19.

[5] Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 чер. 1991 р. № 1264-XII. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1264-12#Text (дата звернення 17.05.2023).

[6] Гуйван, П. Д., & Гуйван, O. (2020). Право на екологічну інформацію як основа гарантування безпечної життєдіяльності людини.

Размещено на Allbest.ru