Психологічні чинники розвитку інституту медіації в Україні та за кордоном

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні чинники розвитку інституту медіації в Україні та за кордоном

Медіація у США має дуже багато особливостей, вони відображені у схемах дій медіатора, часу, витраченого на медіації, та багато іншого.

Аналіз міжнародних стандартів у сфері медіації дозволяє говорити про все більшу зацікавленість фахової правничої спільноти у використанні альтернативних процедур для врегулювання спорів, особливо якщо вони стосуються прав та законних інтересів дитини. Однак, як ми змогли побачити, вирішення спорів в Україні залишається прерогативою суду, не зважаючи на поширеність альтернативних варіантів.

Розгляд переваг та можливостей медіації надав можливість проаналізувати помилки та встановити майбутні необхідні кроки для реалізації мети медіації в Україні.

Вбачаємо за доцільне поглибити співпрацю держави та громадянського суспільства для забезпечення результативного реформування судочинства та впровадження альтернативних способів врегулювання спорів в Україні.

Ключові слова: медіація, діалог, посередництво, спір, альтернативні методи врегулювання конфліктів спору.

Abstract

Psychological factors in the development of the mediation institute in Ukraine and abroad

Mudrak Maria Afanasievna Candidate of psychological sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department, Koval Oksana Evgeniivna Сandidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Director of the Educational and Research Institute of Communications, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Psychology and Social Work, West Ukrainian National University, Ярощук Маріанна Володимирівна Candidate of psychological sciences, Associate Professor of the Department of Pedagogical and Psychology, Kremenets Regional Humanitarian and Pedagogical Academy named after Taras Shevchenko

The current state and prospects for the development of the mediator training system in Ukraine are characterized. The law of Ukraine established the legal status of mediators, which actualized this type of professional activity. The article is devoted to the study of mediation as an alternative method of conflict resolution. The history of its origin and development is outlined. The mediation procedure is characterized as an effective mechanism for reconciliation of the parties. A comparative characterization of the use of mediation in foreign countries was carried out and the problems that stand in the way of the development of mediation in Ukraine were revealed.

The article examines the role of mediation and dialogue in the Ukrainian context and abroad. The development path of mediation in Ukraine was reconstructed, and the features of the use of alternative methods of conflict resolution in foreign countries were determined.

Mediation in each country has its own characteristics, which are related to many different factors, for example, cultural aspects, political situation, etc. In Ukraine, mediation began to develop at the end of the 90s of the last century.

Mediation in the USA has a lot of features, they are reflected in the mediator's actions, the time spent on mediation, and much more.

The analysis of international standards in the field of mediation allows us to talk about the growing interest of the professional legal community in using alternative procedures to settle disputes, especially if they concern the rights and legitimate interests of the child. However, as we were able to see, the resolution of disputes in Ukraine remains the prerogative of the court, regardless of the prevalence of alternative options.

Consideration of the advantages and possibilities of mediation provided an opportunity to analyze mistakes and establish future necessary steps to realize the goal of mediation in Ukraine.

We consider it expedient to deepen cooperation between the state and civil society to ensure effective reform of the judiciary and the introduction of alternative methods of dispute settlement in Ukraine.

В Україні медіація лише бере свій початок, але на базі зарубіжного досвіду, а саме, особливостей інституту медіації та законодавчої бази, дасть можливість проаналізувати і зрозуміти, які саме аспекти в Україні необхідно вдосконалити, а які створити задля ефективного захисту прав за допомогою медіації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Багато дослідників та науковців цікавляться темою альтернативних методів врегулювання конфліктів та існує достатня кількість теоретичних та емпіричних праць, які розкривають та формулюють думку стосовно медіації не тільки в Україні, а й по всьому світу. Такі українські науковці, як Н.И. Башмакова, Т. Кисельова, О.В. Белінська, А. Тарнавська, В.Б. Череватюк, Ю. Сорока. Е. Фельдман, Н. Міріманова у свої працях вивчають історію розвитку медіації в Україні та оцінюють перспективи поширення альтернативних методів врегулювання. Також, багато вітчизняних науковців, таких як Н. Мазаракі, Т. Кисельова, І.Г. Ясиновський, реконструюють та аналізують особливості застосування медіації по всьому світу. Аналізом альтернативних методів врегулювання спорів займаються по всьому світу та у будь-якій країні є науковці, які цікавляться даною темою.

Питання медіації досі є малодослідженим вченими-юристами, зокрема й українськими науковцями. Мають місце поодинокі публіцистичні статті Т. М. Худякової, І. Терещенко, А. Залара [1] та інших й окремі наукові дослідження, в яких науковці опосередковано торкаються цієї проб леми, наприклад праці О.П. Євсєєва [2] та О.В. Федькович [3]. За останній час у нашій державі все більше інформації з'являється про медіацію (відновне правосуддя), яка має достатньо поширену практику застосування в західних країнах та викликає всезростаючий інтерес громадськості України.

Мета статті - визначити роль медіації у врегулюванні конфліктів в українському контексті та за кордоном. Визначити шлях становлення медіації в Україні та окреслити перспективи розвитку.

Сьогодні медіація як технологія альтернативного врегулювання спорів могла б стати ідеалом компромісного вирішення спорів як правовий механізм мирного врегулювання конфлікту, при якому посередник працює не з протилежними позиціями, а з інтересами сторін, які прагнуть до порозуміння. Однак в Україні впровадження медіації здійснюють дуже повільно, в порівнянні з іншими державами.

На нашу думку, причинами можуть бути такі:

1. Правове регулювання медіації. Перед тим, як займатися певною діяльністю, потрібно дослідити, чи вона не суперечить чинному законодавству, якими джерелами права ми будемо користуватися під час здійснення цього альтернативного способу вирішення спорів.

15 грудня 2021 року набув чинності Закон України «Про медіацію». З прийняттям даного закону на законодавчому рівні були закріплені правові умови, основні завдання медіації, сфера її застосування, принципи здійснення медіації, умови набуття статусу медіатора, гарантії соціального захисту, права, обов'язки та відповідальність медіаторів, права та обов'язки сторін медіації, процедура медіації та медіаторське самоврядування.

Також джерелом права у сфері медіації може слугувати Конституція України, а також міжнародні нормативно-правові акти, які відповідно до чинного законодавства ратифіковано Верховною Радою, а саме:

• Директива про деякі аспекти медіації в цивільних і комерційних справах (від 21 травня 2008 року);

• Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо медіації у сімейних справах (від 2 січня 1998 року);

• Кодекс поведінки медіаторів, сформований Європейською комісією (2004 рік);

• Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи щодо медіації у цивільних справах (від 18 вересня 2002 року) [4].

2. Недостатня поінформованість населення. Деякі прототипи медіації з'являлися ще у часи Середньовіччя, проте особливого застосування та поширення вона зазнала наприкінці ХХ ст. в Америці. Цікавими для нашого дослідження є відомості, що у ХІІ-XV ст. на території Руського воєводства було поширено процедуру «полюбовного примирення», що застосовувалася для примирення шляхтичів, привілейованих верств населення. Зауважимо, що загальні збори на Запорозькій Січі проводили у формі круга. Обговорення тривало до тих пір, доки громада не доходила до консенсусу, прийнятного для всіх членів [5]. Таким чином, ми можемо стверджувати, що український народ має певний досвід у проведенні примирних процедур задля вирішення конфліктних ситуацій та спорів, але сучасне українське суспільство недостатньо проінформоване про такий альтернативний спосіб вирішення спорів, як медіація. Це пояснюємо низьким рівнем довіри до цієї процедури. Однак ламання стереотипів є вкрай важливим для сприйняття інноваційних, нестандартних підходів до вирішення соціальних конфліктів. Цілком імовірно, що така позиція є слушною і щодо запровадження інституту медіації.

Цікавим для нашого дослідження є стаття Алеш Залар «Компанія з інформування про медіацію в Україні» [6], де акцентовано, що широкий загал в Україні не має достатньої інформації про різні способи розв'язання конфліктів, включно з медіацією. Внаслідок цього громадяни й далі звертаються в суди із приводу виниклих суперечок, у той час як їхні проблеми можна було б простіше врегулювати шляхом медіації. Досі єдиним способом одержання інформації для широкої публіки є газети й телебачення. Зауважимо, що в судах немає інформаційно-довідкових відділів або бюро з питань медіації, відповідальних за надання інформації широкій публіці. Окрім брошур про медіацію, випущених деякими неурядовими організаціями, інших інформаційно-рекламних матеріалів (плакатів, рекламних листків, різних звітів, інформаційних бюлетенів, відео) не існує.

3. Важливе значення відіграє і позиція людини. Принагідно зазначимо, що процедура ґрунтується на таких основоположних принципах:

• добровільність - кожна з сторін самостійно та добровільно приймає рішення щодо участі у процедурі з вирішення конфлікту чи спору, а також усвідомлює, що рішення може бути досягнення тільки шляхом мирних переговорів і співробітництва. Будь-яка сторона на власний розсуд може припинити медіацію у той момент, коли матиме бажання і ніхто не має права заборонити це зробити;

• конфіденційність - усе, що відбувається під час процедури не може бути розголошене ні медіатором, ні сторонами процесу;

• щирість намірів щодо вирішення конфлікту - кожна сторона повинна мати бажання знайти вирішення проблеми, говорити правду, нічого не приховувати від медіатора;

• неупередженість посередника - медіатор виступає як незалежна особа, тобто не може надавати перевагу одній із сторін, адже це суперечить Кодексу честі медіатора. Посередник є нейтральним щодо конфлікту та сторін, не оцінює їх, а в рівній мірі допомагає учасникам процесу. проте одночасно щиро прагне допомогти сторонам знайти точки дотику та компроміси;

• розподіл відповідальності - сторони несуть відповідальність за рішення, до якого вони прийдуть і приймуть, а медіатор - за дотримання правил та принципів процедури [7].

Зауважимо, що процедура зорієнтована на добросовісних свідомих людей, які прагнуть вирішити конфлікт чи спір мирним способом. Поширення практики застосування медіації в Україні ускладнюється наявністю в нашій культурі правової установки на вирішення проблем з позиції сили чи влади та уникнення особистої відповідальності за те, що відбувається, тенденції шукати винного ззовні. З іншого боку, медіація має досить сприятливий ґрунт внаслідок такої особливості української самосвідомості, як велика значимість взаємовідносин між людьми.

4. Компетенція працівників. Зауважимо, що в українському суспільстві низький рівень поінформованості щодо процедури медіації, тому і виникає проблема залучення спеціалістів до цього процесу. Цей процес зумовлений тим, що немає певної сукупності нормативно - правових актів, які б регулювали б цю процедуру. Оскільки медіація не закріплена на законодавчому рівні, то на неї невеликий попит у вирішенні спорів.

Якщо певна справа вирішується за рахунок медіації, то до неї запрошують спеціалістів із суміжних галузей: психологів, соціологів, педагогів та багато інших. Звернемо увагу на те, що необхідно розробити правильний і доцільний механізм навчання людей, які б хотіли освоїти професію медіатора.

5. Ефективність вирішення справ із різних галузей права. Безперечно, на нашу думку, медіація найефективнішою буде у сфері цивільного та сімейного права. Зазвичай сімейна медіація застосовується для врегулювання розбіжностей, які виникають під час розлучення подружжя, сплати аліментів, поділу майна та стосуються питань проживання батьків і дітей. Особливістю цієї категорії справ є емоційність. Медіатори розглядають почуття, які сторони переживають, що може бути серйозною перепоною для врегулювання. Такі конфлікти часто мають приховані складові. Ці компоненти можуть стати «ключами» для мирного врегулювання спору. Спрямування сторін до їх пошуку є одним із завдань медіатора. Це суттєва відмінність медіації від судового порядку розгляду справи, який у порівнянні з медіацією є виключно технічною процедурою.

6. Низький рівень співпраці з іншими країнами. На нашу думку, перед тим, як впроваджувати щось у нашій державі, необхідно дослідити та вивчити досвід міжнародної спільноти для того, щоб увібрати найкраще, що було виведено з процедури медіації у світі за багато років. Необхідно зрозуміти, що справді буде дієво та ефективно для українського суспільства. Негативний досвід також необхідно вивчати задля того, аби не повторювати помилок наших колег-сусідів.

Ще однією проблемою залишається вузька спрямованість міжнародних проектів з впровадження медіації, які відбуваються в нашій державі. Так, програма розвитку медіації в рамках європейських проектів відбувається в руслі судової реформи, спрямована на зменшення навантаження на суди та покликана приверти увагу з боку держави в особі її органів та посадових осіб до сприяння вирішенню спорів за допомогою примирних процедур [8].

7. Відсутність належної фінансової підтримки. Надзвичайно важливо для країни на ранній стадії розвитку медіації надавати достатні державні кошти для схем державного посередництва. Без належного фінансування посередництво боротиметься за доведення своєї ефективності та сприйняття громадськістю і матиме лише поодинокі успіхи. Більшість проектів, спрямованих на розвиток відновлюваного правосуддя в Україні, як показує практика, здійснюють за рахунок міжнародної допомоги і маленький відсоток займає самофінансування громадських організацій. Як ми бачимо, держава не виявляє зацікавленості у впровадженні медіації в Україні, оскільки не сприяє поширенню розпочатих міжнародних програм - як тільки припиняється спонсорське фінансування, проект закривається [9].

Як показує досвід іноземних країн, а саме, за основу взято становлення інституту медіації в США, медіація може бути ефективним механізмом врегулювання спорів. Високі судові збори та високі погодинні ставки юристів, тривалість судового процесу є характерними атрибутами традиційної системи врегулювання спорів у таких країнах, як Велика Британія, США, Німеччина тощо. За цих умов популярність альтернативних механізмів вирішення спорів невпинно зростає. При цьому медіація є вигідною не лише приватним особам, але й урядам держав, оскільки популяризація медіації дає змогу зменшити навантаження на судову систему, зменшити витрати на її утримання тощо [10].

Хоча на даний час Україна знаходиться лише на етапі формування вітчизняної моделі відновного правосуддя, доцільно вважати, що необхідність запровадження інституту примирення (медіації) у вітчизняній системі права підтримується широким колом фахівців. Така підтримка ґрунтується, насамперед, на позитивних результатах практики застосування інституту примирення у багатьох країна світу, які свідчать про його ефективність. До того ж, це відповідатиме загальній позиції України щодо гармонізації національного законодавства із законодавством Європейського Союзу, адже, питанню примирних процедур присвячена ціла низка рекомендацій і рішень Ради Європи, зокрема, Рекомендації № R (99) 19 «Про посередництво в кримінальних справах»185 від 15 вересня 1999 року, яка є одним з основних документів Ради Європи щодо реалізації програм відновного правосуддя та Основоположного рішення Ради Європейського союзу від 15 березня 2001 року «Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві» (2001/220/JHA) [11], які наголошують на необхідності розвитку та впровадження програм відновного правосуддя в національні системи права.

Інститутом становлення та розвитку медіації в зарубіжних країнах та в Україні були предметом дослідження таких науковців як Ю. Притики, В. Землянської, Р. Безпальчої, Ю. Зазуляк, Т. Кисельової. С. Калашнікова, C. Спиридоновой С. Меррі, Н. Александера, Л. Фуллера та ін.

Програми примирення потерпілих і правопорушників виникли наприкінці 70-х років у США та на початку 80-х - в Європі. Першою з європейських країн цю програму ініціювала Великобританія. На сьогодні програми примирення не лише успішно функціонують в Норвегії, Фінляндії, Австрії, Німеччині та Франції, але й закріплені на рівні національних законодавств. В інших країнах Європи було зроблено перші кроки у цьому напрямку - пілотні проекти у Данії, Швеції, Нідерландах, Ірландії, Іспанії та Італії. Протягом останніх років активізувався рух за впровадження програм примирення у Східній Європі.

Першою з європейських країн, яка ініціювала програму відновного правосуддя, була Великобританія. На сьогодні програми примирення не лише успішно функціонують в Норвегії, Фінляндії, Австрії, Німеччині та Франції, але й закріплені на рівні національних законодавств. В інших країнах Європи було зроблено перші кроки у напрямку медіації - запровадження пілотних проектів у Данії, Швеції, Нідерландах, Ірландії, Іспанії та Італії. Протягом останніх років активізувався рух за впровадження програм примирення у Східній Європі. В Польщі та Чехії, після завершення експериментального періоду, програми примирення (медіації) були не лише запроваджені, але й закріплені законодавчо за допомогою міжнародно-правових актів, серед яких - Директива 2008/52/ЄС Європейського парламенту та ради від 21 травня 2008 року «Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах» [12].

Медіація - це вид альтернативного врегулювання спорів, метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту [13].

На нашу думку, найдоцільніше взяти за приклад становлення інституту медіації в США, в зв'язку з тим, що законодавчий рівень медіації забезпечується «Однаковим Актом про медіацію 2001 року», який в свою чергу, став взірцем законодавчого регулювання медіації і для інших зарубіжних країн.

Медіація в Сполучених Штатах зародилася в трудових спорах. У 1972 році виникла перша професійна організація медіаторів. З 70-х рр. в США при судах, в арбітражі і в сімейних спорах медіація початку широко застосовуватися серед населення.

Медіація в США - це добровільний процес, в якому медіатор допомагає конфліктним сторонам спробувати досягти добровільного врегулювання суперечок. У США переважна більшість позовів дозволяється в суді. У центрі уваги медіації - міжособистісні аспекти переговорів.

Існує так званий «суд з безліччю дверей»:

- двері медіації;

- двері «третейський суд»;

- двері судового розгляду [14].

Американські судді з усіх цих «дверей» вибирають медіацію, оскільки вважають, що альтернативне вирішення спорів більш ефективно, ніж суд. В 80-х рр. в Америці відкрилися перші курси з медіації. У 90-х рр. широку популярність придбала «медіація-онлайн», особливо, в суперечках за домени. З тих пір також стали поширюватися приватні процедури альтернативних дозволів суперечок.