Інклюзивність (безбар’єрність) житлових будинків в контексті забезпечення доступності користування житловим фондом як принципу житлового права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інклюзивність (безбар'єрність) житлових будинків в контексті забезпечення доступності користування житловим фондом як принципу житлового права

Виноградова Ганна Валеріївна

канд. юрид. наук, доцент, доцент кафедри приватного права ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Україна

Анотація

житлове право законодавство безбар'єрність

В статті досліджено зміст такого принципу житлового права, як доступність користування житловим фондом. Проаналізовано чинне законодавство у сфері забезпечення безбар'єрності житлового фонду. Проведено аналіз понять «інклюзивність» та «безбар'єрність» та їх значення в контексті житлового права. Акцентовано увагу на необхідності реалізації урядових програмних документів у галузі забезпечення доступу до реалізації прав в житловій сфері маломобільних категорій населення.

Ключові слова: безбар'єрність, безбар'єрний простір, житловий фонд, забезпечення житлом, інклюзивність, маломобільні групи населення.

Право на житло -- одне з базових прав людини, яке закріплено як в Загальній декларації прав людини, так і в Конституції України. В той же час частина громадян України потребують покращення умов проживання, які б забезпечували їм комфорт пересування, а також гарантували безперешкодний доступ до житла. Відповідно, житлові будинки важливо адаптувати таким чином, щоб кожна особа незалежно від віку, статі та стану здоров'я могла у повній мірі користуватися комфортними умовами перебування в своєму житловому приміщенні. Особливо гостро це питання постало у зв'язку з військовою агресією проти України та значним збільшенням кількості осіб з особливими потребами.

В той же час, в контексті аналізу змісту принципів житлового права слід зауважити, що правові принципи як такі можуть мати практичне значення тільки у випадку їх втілення у практичній діяльності [1]. Доцільно підтримати точку зору, яка висловлювалась у вітчизняній науці, що до основних принципів житлового права, які мають отримати відповідне правове закріплення у новому Житловому кодексі, слід віднести, зокрема, такий принцип як доступність користування житловим фондом [1 ]. На нашу думку, складовою змісту принципу доступності користування житловим фондом саме і є інклюзивність (безбар'єрність) житлових будинків.

Інклюзивність будівель і споруд з точки зору державних будівельних норм - це комплекс архітектурно-планувальних, інженерно-технічних, ергономічних, конструкційних і організаційних заходів для забезпечення доступності будівель і споруд, у яких кожна особа, незалежно від віку, статі, інвалідності, функціональних порушень, рівня комунікативних можливостей або обставин, може відчувати себе безпечно і комфортно без сторонньої допомоги і в міру своїх можливостей [2]. В той же час законодавство оперує таким поняттям, як безбар'єрність, під яким розуміється загальний підхід до формування та імплементації державної політики для забезпечення безперешкодного доступу всіх груп населення до різних сфер життєдіяльності [3].

Слід звернути увагу на те, що поняття «інклюзивне житло» доволі часто асоціюється із потребами виключно людей з інвалідністю. Однак категорія маломобільних осіб є значно ширшою. Так, термін “маломобільні групи населення” має вживатися у значенні, наведеному в містобудівному законодавстві України, а термін “особа з інвалідністю” має вживатися у значенні, наведеному в законодавстві, яке регламентує основні засади реабілітації осіб з інвалідністю в Україні. При цьому неможливо ігнорувати той факт, що в Україні стрімко зростає кількість людей, які в тій чи іншій мірі постраждали від військової агресії. Надзвичайно важливо і актуально на сучасному етапі, з урахуванням збільшення кількості осіб, які потребуватимуть безбар'єрності (через воєнний стан) забезпечити розвиток інклюзивності саме в сфері житлового будівництва.

В Україні наразі діють Державні будівельні норми «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення ДБН В.2.2.-40:2018», які встановлюють обов'язкові вимоги технічного характеру до об'єкта нормування у будівництві, тобто певні конкретні технічні вимоги до будівлі (окремий розділ присвячено житловим будинкам), дотримання яких робить її інклюзивною [4]. Серед найсуттєвіших нововведень, на які звертають увагу фахівці -- зменшення кількості сходів, пандусоподібні поверхи, розміщення квартир для людей з інвалідністю на рівні першого поверху із можливістю вийти одразу назовні та збільшення житлової площі, а також адаптація дворів та громадських локацій для всіх категорій громадян [4].

Житлові будинки згідно державних будівельних норм слід проектувати із забезпеченням потреб маломобільних груп населення: доступність квартири або житлового приміщення від входу до будинку; застосування обладнання, що відповідає потребам осіб з інвалідністю; забезпечення безпеки і зручності користування обладнаннями і приладами; обладнання прибудинкової території і будинку необхідними інформаційними системами [2]. При цьому слід звернути увагу, що згадані державні будівельні норми посилаються на нині недіючі державні будівельні норми В.2.2.-15-2005 Житлові будинки. Основні положення. Натомість, наразі чинними є ДБН В.2.2.-15-2019, в яких дещо змінено технічні вимоги до самих житлових будинків [5].

Як зазначається в Національний стратегії із створення безбар'єрного простору в Україні на період до 2030 року, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2021 року № 366-р, наявні суперечності між діючими вимогами пожежної безпеки, державними стандартами, нормативами, технічними умовами, що ускладнює процес імплементації положень із створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. В цьому документі зазначено, що деякі з положень державних будівельних норм, якими, зокрема, регламентуються питання доступності, відрізняються та суперечать одне одному, а формат їх викладення є ускладненим для сприйняття фахівцями різного рівня досвіду [3]. Слід звернути увагу, що при окресленні очікуваного результату реалізації Стратегії є визначення та суспільна підтримка стратегічного курсу держави у сфері створення безбар'єрного простору, послідовна реалізація якого дасть можливість кожній людині доступ в різних сферах (таких як отримання інформації, державних та соціальних послуг тощо). При цьому, безбар'єрності саме житлового фонду та доступності до житлових будівель в Стратегії приділено недостатньо уваги, що вбачається суттєвою вадою зазначеного нормативного програмного документу. Адже, житлові права є найбільш вразливими конституційними правами, особливо для згаданих вище категорій населення. В той же час, для досягнення стратегічної цілі “Нормативно-правова та нормативна база у сфері доступності об'єктів фізичного оточення та транспорту ефективна, гармонізована та відповідає сучасним вимогам” в Стратегії визначені такі завдання: запровадження механізму долучення управителів, співвласників або об'єднань співвласників багатоквартирних будинків, житлово-експлуатаційних контор до забезпечення доступності будівель, що перебувають в їх управлінні [3]. На жаль, поки що такий механізм також не запрацював в повну силу. Вдосконалення державних будівельних норм з метою гармонізації їх положень, пов'язаних із забезпеченням фізичної доступності - одне із завдань, викладених в Стратегії. Ще одне завдання - запровадження нових або удосконалення діючих норм і стандартів забезпечення доступності багатоквартирних будинків, що не мають ліфтів [3].

Україна, як європейська держава, поступово трансформує свою міську інфраструктуру для зручності всіх громадян незалежно від віку, стану здоров'я чи статі. На жаль, із часом частка маломобільних груп населення в Україні зростатиме. І хоча законодавчі норми вже зазнали позитивних суттєвих змін у напрямку інклюзивності, однак на практиці ще потрібно докласти чимало зусиль для того, щоб їх реалізувати та зробити житловий простір однаково зручним для всіх громадян.

Щодо конкретних вимог, які передбачені державними будівельними нормами: так, для осіб з інвалідністю на кріслах колісних, необхідно передбачати розміщення для них квартир у рівні першого поверху з можливістю виходу безпосередньо назовні, при цьому для влаштування окремого входу через тамбур та підйомника рекомендується збільшення площі квартири на 12 кв.м. [2]. Нормативами також передбачені спеціальні вимоги до розмірів кухні, санітарно-гігієнічних приміщень, підсобних приміщень (передпокою, внутрішньоквартирних коридорів).

При цьому слід відмітити позитивні зміни у регулюванні забезпечення пристосування для доступу маломобільних груп населення до житлових будинків. Адже, до запровадження В.2.2.- 40:2018 «Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення» з 2007 року в Україні діяли ДБН В.2.2-17:2006 «Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення», що також вимагали облаштування засобів безперешкодного доступу осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до будинків. Тобто житлові будинки, які вводилися і вводяться в експлуатацію в цей період, повинні бути належно пристосовані для доступу маломобільних груп населення. Проте, якщо житловий будинок був введений в експлуатацію до прийняття державних будівельних норм щодо інклюзивності, та в результаті на вході в під'їзд відсутній навіть найпростіший пандус, зацікавлені мешканці можуть вимагати його встановлення від органів місцевого самоврядування або балансоутримувача будинку [4]. При цьому як відмічається, з давно збудованими об'єктами складніше -- часто відсутність дієвих механізмів відповідальності за непристосування приміщень для доступу маломобільних груп населення заохочує власника нічого з цим не робити [4].

Питання безбар'єрності багатоквартирних житлових будинків в контексті реалізації принципів житлового права носить глибоко практичний характер. Як підкреслюють фахівці в галузі житлового права, житлове законодавство постійно розвивається і, відповідно, збагачується змістом і принципами інших галузей права [6]. Часто, аналізуючи ті чи інші принципи права, або здійснюючи їх класифікацію, дослідження проводяться у відриві від реалій сьогодення і конкретних потреб у їх врегулюванні. В той же час, на сприйняття принципів права туманними, абстрактними та невизначеними, що заважає їх безпосередньому застосуванню, неодноразово зверталася увага в науці [6]. Проте, виходячи з потреб сьогодення у врегулюванні реалізації житлових прав осіб та їх ефективного захисту, виникає необхідність в суцільному перегляді змісту базових принципів житлового права та вдосконаленні відповідного галузевого законодавства.

Список використаних джерел

[1] Галянтич М.К. (2008). Житлове право України. Київ: ЮрінкомІнтер.

[2] Інклюзивність будівель і споруд: ДБН В.2.2-40:2018. Вилучено з

https://dbn.co.Ua/load/normativy/dbn/dbn_v_2_2_40/1 -1 -0-1832.

[3] Національна стратегія із створення безбар'єрного простору в Україні на період до 2030 року (розпорядження Кабінету Міністрів України). № 366-р (2021 рік). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/366-2021 -%D1 %80#Text.

[4] Галаган Я. (2023). Нові правила ДБН: чи дотримуються під час війни норм щодо

інклюзивності. Юридична газета. № 7-8 (765-766). Вилучено з https://yur-

gazeta.com/dumka-eksperta/novi-pravila-dbn-chi-dotrimuyutsya-pid-chas-viyni-norm- shchodo-inklyuzivnosti/comment.html.

[5] Житлові будинки. Основні положення: ДБН В.2.2-15-2019. Вилучено з https://e- construction.gov.ua/laws_detail/3199650971919583106?doc_type=2.

[6] Галянтич М.К. (2011). Правові принципи у житловому праві України: проблеми правозастосування. Приватне право і підприємництво (10), 131 -133.

Размещено на Allbest.ru