Основні етапи розвитку публічного управління у сфері забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра глобальної та національної безпеки

Іванова Вікторія Миколаївна

канд. екон. наук, докторант

Анотація

В статті здійснено періодизацію розвитку системи економічної безпеки України. Виділено основні шість етапів, які характеризують новітню історію становлення та розвитку системи економічної безпеки України. В результаті проведення дослідження зроблено висновок про те, що в Україні сформовано систему публічного управління у сфері зовнішньоекономічної безпеки, в якій визначено суб'єктів публічного управління та їх повноваження, однак, в динаміці відбувається її удосконалення і підвищення ефективності функціонування та нарощення інституційних спроможностей. Таким чином, Україна поступово, але впевнено рухається в наміченому напрямку успішно долаючи виклики, що постають перед нами на цьому шляху.

Ключові слова: національна безпека, економічна безпека, зовнішньоекономічна безпека, публічне управління у сфері зовнішньоекономічної безпеки, періодизація розвитку системи економічної' безпеки України.

На сьогоднішній день важливим моментом для розуміння основних тенденцій розвитку системи публічного управління у сфері зовнішньоекономічної безпеки є періодизація новітньої історії становлення та розвитку системи економічної безпеки України.

Зокрема, можна виокремити наступні шість етапів:

1-й етап (1990-1996 рр.) - це історичний період від прийняття Декларації про державний суверенітет України до прийняття Конституції України. В Декларації про державний суверенітет було визначено такі види безпеки: екологічна, внутрішня та зовнішня безпеки. 3 серпня 1990 р. було прийнято Закон «Про економічну самостійність Української РСР», що слугував логічним продовженням правового закріплення державного суверенітету України. Прийняття Постанови Верховною Радою Української РСР «Про проголошення незалежності України» є черговим етапом створення інституту державного управління та початковим етапом започаткування інституту національної безпеки [1, с. 151].

Визначальне значення для подальшого розвитку системи національної безпеки мало прийняття Конституції України (1996 р.), у якій було визначено конституційні засади політики у сфері національної безпеки і оборони Української держави. Загалом варто зазначити, що в досить стислі терміни було розроблено та впроваджено в державно-управлінську практику конституційні та організаційно-правові засади забезпечення національної безпеки та нормативно-правова база в галузі національної безпеки й оборони України, що в цей період розроблялась в рамках геополітичного підходу, що давалося взнаки у визначенні національних інтересів України та методів їх відстоювання на міжнародній арені.

2- й етап (1997-2002 рр.). 16 січня 1997 р. була схвалена Концепція (основи державної політики) національної безпеки. В даному документі було визначено пріоритетні національні інтереси, а також перелік загроз національній безпеці у таких сферах, як: політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технічна та інформаційна.

У 1998 р. було прийнято Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України», який визначав функції, компетенції, склад, структуру, порядок функціонування РНБО України, а в 2000 р. Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України».

Протягом другого етапу було змінено розуміння феномену «національної безпеки», внаслідок чого до традиційних вимірів національної безпеки були додані інформаційна, політична й інші види безпеки та удосконалено організаційно-правові засади забезпечення національної безпеки, визначено зовнішньополітичний курс України на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

3- й етап (2003-2009 рр.). Початок цього етапу також ознаменувався прийняттям Закону України «Про основи національної безпеки України» (2003 р.), яким в офіційному дискурсі державного управління було закріплено зміну розуміння феномену «національної безпеки» та встановлено демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами Української держави [2, с. 49-50].

В цей період було прийнято Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» (2003 р.), що разом із використанням інноваційних підходів у сфері державного управління сприяв впровадженню моделі «Нового державного управління у сфері безпеки» [3, с. 187].

У 2004 р. було прийнято нову редакцію Воєнної доктрини України в якій визначалась кінцева мета євроатлантичної інтеграції - вступ до НАТО. У 2007 р. було прийнято: Стратегію національної безпеки України, в якій були визначені принципи забезпечення національної єдності та захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз; Методику розрахунку рівня економічної безпеки України, де було визначено основні складові економічної безпеки: виробничу, демографічну, енергетичну, зовнішньоекономічну, інвестиційно-інноваційну, макроекономічну, продовольчу, соціальну, фінансову безпеки.

Через два роки, у 2009 році Указом Президента було затверджено Доктрину інформаційної безпеки країни. Загалом в період 2003-2009 рр. було обґрунтовано організаційно-правові засади забезпечення національної безпеки в контексті реалізації завдань європейської та євроатлантичної інтеграції України.

4- й етап (2010-2013 рр.). Для цього етапу характерною є зміна зовнішньополітичного статусу України, поновлення її позаблоковості. Це знайшло своє відображення у Законах України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», «Про основи національної безпеки України», в нових редакціях Воєнної доктрини України (2012 р.) та Стратегії національної безпеки України (2012 р.).

З 201 2 р. в офіційному дискурсі державного управління для забезпечення фінансової безпеки використовують «Концепцію забезпечення національної безпеки у фінансовій сфері». Крім того, у 2012 р. Постановою Кабінету Міністрів України була прийнята Концепція інституційної реформи у сфері виконання майбутньої Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Загалом зазначимо, що протягом 2010-2013 рр. було обґрунтовано організаційно-правові засади забезпечення національної безпеки в контексті дотримання Україною позаблокового статусу.

5- й етап (2014-2019 рр.). У 2014 р. в умовах різких і кардинальних змін воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обстановки навколо України, що були спричинені російською агресією, керівництво Української держави відмовилося від позаблокового статусу та поновило зовнішньополітичний курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, а також Верховною Радою України та Європейським Парламентом було ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

В контексті зміни зовнішньополітичного курсу до Закону України «Про основи національної безпеки України» та інших законів були внесені відповідні зміни. Також були прийняті інші закони та нормативно-правові акти, що регулювали питання забезпечення національної безпеки в умовах гібридної війни, розв'язаної керівництвом Росії проти України. У травні 2015 року була затверджена нова редакція Стратегії національної безпеки України, яка була спрямована на формування ефективної системи забезпечення національної безпеки. Також у 2015 р. було затверджено нову редакцію Воєнної доктрини України та Стратегію сталого розвитку України, а у 2016 р. - Доктрину інформаційної безпеки України, Стратегію кібербезпеки України та Стратегічний оборонний бюлетень України.

Протягом 2017 р. прийнято Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», схвалено Енергетичну стратегію України на період до 2035 року та Концепцію створення державної системи захисту критичної інфраструктури.

У 2018 р. було прийнято Закон України «Про національну безпеку України». В цьому акті національна безпека України нормативно визначалась як «захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз», а також акцент було зроблено на воєнній, державній, громадській безпеці та кібербезпеці.

У 2019 р. було внесено зміни до Конституції України щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Отже, в період 2014- 2019 рр. було обґрунтовано організаційно-правові засади забезпечення національної безпеки України в умовах гібридної війни.

6-й етап (2019 р. - по теперішній час). В умовах складної воєнно- політичної та воєнно-стратегічної обстановки навколо України, що спричинені російською агресією, керівництво Української держави реалізовує завдання європейської та євроатлантичної інтеграції, а також удосконалює правовий та інституційний механізми публічного управління у сфері національної безпеки. У 2020 р. було прийнято нову редакцію Стратегії національної безпеки України, в якій одним із напрямків забезпечення національної безпеки визначено сталий розвиток національної економіки та її інтеграція в європейський економічний простір.

У 2021 р. було прийнято Концепцію національної стійкості, Стратегію зовнішньополітичної діяльності України, Стратегію воєнної безпеки України, Стратегію економічної безпеки України на період до 2025 року, Стратегію інформаційної безпеки, Стратегію біобезпеки та біологічного захисту.

Висновки

публічне управління зовнішньоекономічна безпека

Загалом зазначимо, що а межах даної публікації нами виокремлено шість основних етапів розвитку (становлення) системи національної безпеки України за роки її незалежності. При цьому, варто вказати на те, що в Україні сформовано систему публічного управління у сфері зовнішньоекономічної безпеки, в якій визначено суб'єктів публічного управління та їх повноваження, однак, в динаміці відбувається її удосконалення і підвищення ефективності функціонування та нарощення інституційних спроможностей. Таким чином, Україна поступово, але впевнено рухається в наміченому напрямку успішно долаючи виклики, що постають перед нами на цьому шляху.

Список використаних джерел

[1] Полохало В., Макеєва С., Дергачова О. Політологія посткомунізму: Політологічний аналіз посткомуністичних суспільств. Київ: Політ. думка, 1995. 368 с.

[2] Гриценко А., Кожієл М., Єрмолаєв А., Флурі Ф. Нормативно-правова база в галузі безпеки і оборони України: видання друге, доповнене. Київ: Центр дослідження армії, конверсії та роззброєння, 2012. 820 с.

[3] Зозуля О. Державне управління забезпеченням інформаційної безпеки України в умовах інформаційно-психологічного протиборства: дис. канд. наук з держ. упр.: спец. 25.00.01. / НАДУ. К., 2017. 261 с.

[4] Корчевська Л. Міжнародний досвід формування інституціонально-правової основи безпекознавства. Міжнародна економічна політика. 2016. № 1 (24). С. 74-102. URL: http://iepjournal.com/journals/24/2016_4_Korchevska.pdf.

[5] Павліченко Є., Гузенко О. Нормативно-правове регулювання економічної безпеки України. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 7. С. 169-174. URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2020/7/30.pdf.

Размещено на Allbest.ru