Правовий статус тимчасово окупованих територій: сучасні реалії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, Україна

Факультет правоохоронної діяльності

Правовий статус тимчасово окупованих територій: сучасні реалії

Авзалова Дарія Олексіївна

солдат, курсант 3 курсу

Науковий керівник:

Кушнір Ярослав Олександрович

старший лейтенант юстиції

доктор філософії в галузі права

старший викладач кафедри адміністративної діяльності

Анотація

правовий статус окупований територія

Ця стаття присвячена вивченню теоретичних аспектів правового статусу тимчасово окупованих територій України, та особливостей його реалізації в умовах воєнного стану. Було визначено, що термін «тимчасово окуповані території України» почав використовуватися як наслідок збройної агресії Російської Федерації ще в 2014 році та внаслідок повномасштабного вторгнення набув поширення. Це спричинило внесення змін в українське законодавство та набрання чинності нових законодавчих актів, що врегульовують дане питання. Було з'ясовано, що тимчасово окупована російською федерацією територія України - це невід'ємна частина території України, на яку розповсюджується дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Визначено, що окупація території України військами РФ не позбавляє дії українського законодавства, на тимчасово окуповані території розповсюджується дія законів України. Також було вивчено поняття адміністративна межа та лінія зіткнення, та встановлено, що різниця між ними визначається проведенням або не проведенням бойових дій неподалік цих територій, а також безпосередньо у дефініціях даних дій. Досліджено термін військова окупація, який означає тимчасове захоплення військовими формуваннями однієї країни території іншої без здобуття суверенітету над нею. Було розглянуто особливості реалізації прав і свобод людини і громадянина на окупованих територіях, порядок в'їзду та виїзду на ці території, особливості набуття та припинення права власності на нерухоме майно. Проаналізовано Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану та визначено його основні положення.

Ключові слова: правовий статус; тимчасово окуповані території; тимчасова окупація; збройна агресія; адміністративна межа; лінія зіткнення.

Виклад основного матеріалу

Поняття «тимчасово окуповані території України» (далі по тексту - ТОТ) з'явилося внаслідок збройної агресії російської федерації у 2014 році, коли певна частина нашої території опинилася під окупацією держави-агресора. В умовах триваючої збройної агресії з боку противника всередині країни виникла необхідність врегулювати в правовому полі всі сфери суспільного життя громадян, що проживали в окупації.

Повномасштабне вторгнення на територію України в лютому 2022 року, незаконна окупація, грубе порушення всіх норм міжнародного права обумовила створення новел в українському законодавстві, в тому числі і внесенню відповідних змін до вищезазначеного закону.

Оскільки необхідні зміни в законодавстві відбулись досить нещодавно, то стан дослідження цієї тематики є недостатньо розкритим науковцями, а тому вбачається доцільним проаналізувати вказану новелу, дослідивши правовий статус ТОТ в умовах воєнного стану.

Питання визначення правового статусу ТОТ закріплені в нормах Конституції України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон) тимчасово окупована російською федерацією територія України - це невід'ємна частина території України, на яку розповсюджується дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [1].

Наукове дослідження, проведене Я.О. Кушніром, на рівні дисертаційного дослідження дозволяє зробити наступний висновок: правовий статус ТОТ України - незмінний, це державна територія України, яке визнається, міжнародно-правовими актами. Як наслідок, правовий статус ТОТ не відрізняється від правового статусу іншої частини території України. Це така ж територія нашої Батьківщини, на яку розповсюджує свою дію державний суверенітет. Відмінність між ТОТ України та іншими державними території полягає виключно у спеціальному правовому режимі [2, с. 60].

Вітчизняні науковці вказують, що правовий режим передусім відображається в системі національного діючого законодавства, сукупності методів правового регулювання, процесах правотворчості і реалізації права, правовій свідомості суспільства конкретного регіону [3, с. 22].

Нормативно-правовим базисом є Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (чинна редакція) та Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України». Аналіз положень цих законодавчих актів, дозволяє охарактеризувати існуючий станом на сьогодні правовий режим ТОТ України.

Ч. 2 ст. 14 Закону визначає: «Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.»[1]. Вважаємо, що таке положення є логічним продовженням обов'язку держави закріпленого у ст. 3 Основного Закону [4], як наслідок такий обов'язок містить не декларативний характер, а виражається в об'єктивно розробленому механізмі забезпечення прав і свобод людини навіть у найбільш сенситивному для держави становищі.

Аналіз змістовного наповнення дозволяє визначити такі характерні ознаки поняття «правовий режим ТОТ»:

являє собою окремий (не характерний для типового, тобто такого що має місце на іншій державній території України) та гарантований державою спосіб реалізації спектру прав: громадянських, економічних, соціальних, політичних, гуманітарних, культурних та інших (перелік невичерпний);

має виключно територіальний принцип застосування (реалізується виключно на території визначеній у ст. 3 Базового Закону);

передбачає темпоральний критерій застосування, а саме на строк дії Закону (втрата чинності Закону у порядку, визначеному законодавством або повернення ТОТ під загальну юрисдикцію України за умови попереднього і повного відшкодування збитків, нанесених внаслідок такої тимчасової окупації).

Враховуючи, визначені характерні ознаки «правого режиму ТОТ», пропонуємо власне визначення досліджуваного поняття: Правовий режим ТОТ України - це особливий порядок реалізації спектру прав та свобод людини і громадянина, що встановлюється та забезпечується державою - Україною на тимчасово окупованій території України, протягом визначеного національним законодавством строку.

Розглядаючи безпосередньо сучасний порядок реалізації прав та свобод людини та громадянина, вказуємо на такі нововведення:

визначено порядок реалізації права на освіту: право на здобуття або продовження здобуття певного освітнього рівня реалізується на території інших регіонів України, що реалізується із наданням конкретних пільг: за рахунок коштів державного бюджету та з наданням місць у гуртожитках на час навчання. Даний підхід до реалізації права на освіту стосується усіх рівнів та форм здобуття освіти [1];

конкретизовано порядок реалізації виборчого права, загальним правилом якого є положення ч. 5 ст. Закону: на тимчасово окупованій території вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, будь-які інші вибори і референдуми не проводяться. Для реалізації виборчого права, громадянам України пропонується вже апробований спосіб реалізації (зміна місця голосування [1];

уточнено порядок в'їзду/виїзду на/з ТОТ України, зокрема додано положення, що враховують проведення бойових (воєнних) дій, ризиків для осіб, що перетинають лінію зіткнення, і об'єктивну неможливість проведення тимчасового прикордонного контролю через фізичну відсутність КПВВ, як таких. Все це дозволило особам перетинати адміністративну межу або лінію зіткнення через гуманітарні коридори або в будь-який інший доступний спосіб (до прикладу через тимчасово непідконтрольний сегмент українсько-російського державного кордону) без притягнення таких осіб до юридичної відповідальності за статтею 204-2 КУпАП. Тим не менш, зауважимо, що ч. 6 ст. 10 Закону характеризується бланкетним змістом, відсилаючи правозастосувача до «Порядку», який має бути затверджений Кабінетом Міністрів України [1]. Для достовірності дослідження, зазначимо, що такі «Порядки» дійсно існують у системі національного законодавства, тим не менш: їхнє застосування в сучасних реаліях - неможливе. Як наслідок формується об'єктивний запит на розробку та впровадження урядом такого «Порядку»; Додатково саме в контексті реалізації права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання допускається обмеження, а саме: перетин адміністративної межі чи лінії зіткнення може бути обмежено на період проведення бойових дій, з метою збереження життя і здоров'я цивільного населення [1].

вдосконалено порядок реалізації спектру цивільних прав осіб, йдеться перш за все про спадкове право. Оскільки випадки останнього місця проживання спадкодавця на ТОТ України, чи знаходження спадкового рухомого або нерухомого майна на ТОТ України, мають масовий характер, то законодавець запропонував наступний вихід: місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів (ст. 11 -1 Закону) [1].

реалізація економічних прав окремих суб'єктів знову була видозмінена: зокрема суб'єктам господарської діяльності, що знаходяться на ТОТ України було надано дозвіл на провадження господарської діяльності на ТОТ України, після зміни їхньої податкової адреси із ТОТ України на будь-який інший, підконтрольний державі регіон; Окремо пропонуємо звернути увагу на вирішення питання із переміщення товарів, робіт та послуг: за загальним правилом жодне із зазначених благ не переміщується у двосторонньому порядку. Виключенням із цього правила є лише випадки переміщення товарів фізичними особами під час в'їзду на ТОТ України, що віднесені до особистих речей у ручній поклажі та супроводжуваному багажі, а також майна, яке особи вивозять з ТОТ України під час евакуації. Єдиною легальною підставою для переміщення товарів саме через лінію зіткнення є надання гуманітарної допомоги цивільному населенню, що перебуває на ТОТ [1].

Вперше вирішено питання судового виклику та повідомлення про судове рішення із врахуванням новелістичного підходу до діджиталізації: розміщення оголошення про виклик до суду або рішення за результатами розгляду справи на офіційному веб-сайті судової влади України, не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Розгляд питання правового режиму тимчасово окупованих територій виключно крізь призму національної системи законодавства є хибним підходом, оскільки власне тимчасова окупація як політико-правове явище та її характерні ознаки закріплено у міжнародно-правових актах.

Правове регулювання окупації під час війни закріплені у спеціальних міжнародних угодах, що були ухвалені IV Гаазькою конференцією 1907 року, Женевськими конвенціями 1949 року і Додатковими протоколами до них 1977 року.

Відповідно до зазначених міжнародно-правових актів окупацією є тимчасове зайняття збройними силами однієї держави території іншої держави з перебранням на себе основних функцій управління. Таку територію можна вважати окупованою, у випадку якщо її влада перейшла до рук країни-агресора. Сторона окупанта повинна з повагою ставитись до прав людини і громадянина, не допускаючи проведення депортації та масових екзекуцій населення. Влада окупанта вправі вилучати грошові кошти, скарбницю, а також інші державні активи окупованої держави, в той же час, повинні бути недоторканими приватна власність, майно громад, наукових, освітніх, мистецьких, благодійних та релігійних [5].

Станом на сьогодні, серед науковців немає одностайної думки стосовно визначення ряду ознак, на підставі яких можливо віднести певний випадок до окупації. У науковій доктрині вирізняють такі характерні риси окупації:

обов'язкова наявність країни-жертви як сторони у відносинах;

перебування у стані війни або насильницький характер вторгнення окупаційних військових формувань;

незаконне покладення на себе країною-агресором управлінських функцій, призначення на окупованій території власних органів влади, підтвердження факту контролю збройних сил над територією, що перебуває під окупацією або її населенням;

відповідність вимогам міжнародного права, що визначають для ініціатора окупації обов'язкову міжнародно-правову відповідальність;

визнання іноземними державами існування окупаційного статусу території.

Зважаючи на вищезазначене, можна дійти висновку, що обов'язковою ознакою окупації є її здійснення із застосуванням військової сили. Вона може бути декількох видів:

окупація під час війни, наприклад воєнна або ворожа;

післявоєнна окупація (згідно з умовами, що викладені в мирних угодах) [6, с. 118 ].

Для забезпечення належного правового режиму на ТОТ України, слід докладно розуміти їхнє фізичне розташування. Тому цілком імпонує деталізація, що використана національним законодавством у ч. 1 ст. 3 Закону.

Актуальним питанням в розрізі нашого дослідження є визначення ліній - маркерів, що дозволяють в «натурі» здійснити виокремлення державної території із правовим режимом тимчасової окупації.

Кабінет Міністрів України визначає адміністративну межу між тимчасово окупованою територією та іншою територією України.

Адміністративною межею є умовна лінія на поверхні землі між територією України та територією, яка є тимчасово окупованою, на прилеглих територіях до якої не проводяться бойові дії.

На цих територіях рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним в дію Указом Президента України може бути запроваджений тимчасовий прикордонний контроль.

Лінією зіткнення вважається умовна лінія на поверхні землі між вищезазначеними територіями, на прилеглих територіях до якої відбуваються бойові дії [1].

Отже, виходячи з вищезазначеного, різниця між поняттями «адміністративна межа» та «лінія зіткнення» визначається проведенням або не проведенням бойових дій неподалік цих територій, а також безпосередньо обстановкою, що має місце у відповідному районі.

Поряд з цим, оскільки уряд встановлює лінію зіткнення на основі даних, отриманих від Генерального штабу ЗСУ, доцільним вбачається визначення адміністративної межі в аналогічному порядку. Втім у випадку завершення бойових дій та залишення правового режиму тимчасової окупації можливим є виникнення необхідності зміни статусу умовної лінії, тобто з лінії зіткнення на адміністративну межу. Таким чином, Кабінет Міністрів України повинен визначати умовні лінії одночасно.

Висновки

Правовий режим тимчасово окупованої території України - це особливий порядок реалізації спектру прав та свобод людини і громадянина, що встановлюється та забезпечується державою - Україною на тимчасово окупованій території України, протягом визначеного національним законодавством строку. Основу нормативно-правового забезпечення правового режиму тимчасово окупованих територій України складають, національні нормативно-правові акти, серед яких визначальне місце займає Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». При цьому, темпоральний критерій існування тимчасово окупованих територій України, зміна обстановки на ній, запити громадян, проблематика, з якою стикаються особи в ході реалізації прав і свобод, збройний напад держави-агресора, зобов'язують органи державної влади реагувати, в тому числі, шляхом внесення змін та доповнень до галузевого законодавства. Констатуємо, що такі зміни є постійними, своєчасними та в основному доречними, що свідчить про високий ступінь зацікавленості держави у забезпеченні прав і свобод громадян, які залишились на цій території, орієнтованим на підтримку постійного зв'язку, що створює підвалини для якнайшвидшої реінтеграції. Зауважимо, що порядок реалізації достатньо широкого спектру прав, з часом лише розширюється, доповнюючись прикладними алгоритмами для їх реалізації.

Список використаних джерел

1. Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України. Закон України від 15.04.2014 № 1207-VII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18 (дата звернення 24.02.2023).

2. Кушнір Я.О. Державна прикордонна служба України як суб'єкт протидії порушенню порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї: дис. ... докт. філ. у гал. права. Хмельницький, 2021.304 с.

3. Іляшко О.О. Особливості правового регулювання прав та свобод людини на тимчасово окупованих територіях України. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: юридичні науки. Том 31 (70) № 6 2020. С. 19-25.

4. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр. (дата звернення 24.06.2023).

5. IV Конвенція про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі: Конвенція. Міжнародний документ від 18.10.1907 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_222#Text дата звернення 24.06.2023).

6. Купрієнко Д.А., Дем'янюк Ю.А., Діденко О.В. Державна територія і державний кордон: навчальний посібник. Хмельницький: Видавництво НАДПСУ, 2014. 256 с.

Размещено на Allbest.ru