Правове регулювання і реалізація права інтелектуальної власності: зміст та особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Правове регулювання і реалізація права інтелектуальної власності: зміст та особливості

Єлизавета Нестерцова-Собакарь

здобувач вищої освіти

Науковий керівник:

Ксенія Косяченко

кандидат юридичних наук

В умовах сьогодення під час розвитку ринкових відносин і формування української держави як демократично незалежної та правової провідну роль відіграє інститут захисту авторських прав та виняткових прав на результати інтелектуальної діяльності. Саме цей інститут сприяє створенню умов, що є сприятливими для заняття творчою діяльність, даючи авторам творів можливість вільно та безперешкодно користуватися, розпоряджатися та отримувати доходи від створених результатів творчої діяльності.

Так на думку українського вченого Чухна А. А., поняття інтелектуальної власності - це особлива форма власності, бо вона створюється не звичайною, а творчою, інтелектуальною працею..., це ідеальні творіння, які базуються на матеріальних носіях» [1, с. 311]. «Особливість відносин інтелектуальної власності, - зазначає дослідник, - полягає в тому, що вони складаються з результатів інтелектуальної праці, тобто є наслідком творчої діяльності людини. Саме елементи творчості як складові інтелектуальної праці визначають індивідуальний характер її продуктів і становлять якісний критерій відмінності інтелектуальної праці. Адже інтелектуальна праця за своїм характером є суто індивідуальною працею, втіленням індивідуальних особливостей людини, її здібностей і таланту» [1, с. 316].

У ширшому розумінні інтелектуальна власність означає: «закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності людини в промисловій, науковій, літературній і художній сферах» [2].

Виділяються два види правового регулювання відносин, які є основними і вони пов'язані з об'єктами інтелектуальної власності, а саме:

авторське право; інтелектуальний власність правовий

право промислової власності (або патентне право).

Ці два види правового регулювання базуються на результатах розумової праці, вони регулюють різні правовідносини. Коло об'єктів їхньої охорони близьке, але не тотожне один одному. Авторське право регулює відносини, які виникли у зв'язку з використанням літературних творів, а також творів мистецтва та науки, зокрема, комп'ютерних програм і баз даних. Охорона (видання свідоцтва) поширюється на певні види й форми інформації. Правове регулювання авторських прав передбачає наявність механізму підтримки особистих немайнових прав автора, воно в себе включає: права на ім'я, текст (без змінення) та механізму підтримки його майнових прав, тобто права на виключне використання об'єкта інтелектуальної власності, що дозволяє юридично вводити в господарський обіг результат творчості.

Захист суміжних прав і авторських, що охороняються законом інтересів здійснюється у передбаченому законодавством порядку, тобто за допомогою застосування належних способів захисту. Методом приватного права є база захисту виняткових прав як громадянських прав. Використовують і додаткові методи публічного права - кримінальний чи адміністративний. Захист методами цивільного права направлено, перш за все на відновлення порушеного права або на компенсацію, що дозволяє зробити відновлення порушеного права, тоді як боротьба з порушеннями методами публічного права здебільшого спрямована на профілактику та запобігання порушенням у майбутньому.

Право на захист порушених прав втрачається у тому випадку, коли власники авторських прав придбали їх з порушенням встановленого законом порядку або здійснюють їх виключно з наміром заподіяти шкоду іншим особам або допускають зловживання ними в іншій формі.

Потрібно зазначити, що в Україні вже зроблено важливі кроки на шляху формування та розвитку інституту інтелектуальної власності, створення відповідного законодавчого поля, гармонізованого з міжнародними вимогами. У ст. 41 Конституції України проголошується право кожного громадянина «володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» [3].

На сьогоднішній момент розрізняють дві основні форми захисту:

Юрисдикційна (форма захисту, що проявляється у діяльності уповноважених державою органів із захисту порушених чи оспорюваних суб'єктивних авторських та суміжних прав. Суть її виявляється у тому, що особа, права та законні інтереси якої порушені неправомірними діями, звертається за захистом до державних чи інших компетентних органів, наприклад, до суду, до третейського суду, до вищого органу тощо, які уповноважені прийняти необхідні заходи для відновлення порушеного права та припинення правопорушення);

Неюрисдикційна (форма захисту, яка охоплює собою дії громадян та організацій із захисту авторських та суміжних прав, а також охоронюваних законом інтересів, що здійснюються ними самостійно, без звернення за допомогою до державних чи інших компетентних органів. У даній області спектр неюрисдикційних заходів захисту досить вузький і, по суті, зводиться до можливості відмови вчиняти певні дії на користь несправного контрагента: наприклад, автор має право відмовитися від внесення до твору змін та доповнень, не передбачених авторським договором, або від виконання договору в цілому у разі його недійсності).

Водночас, процес формування інституту інтелектуальної власності в Україні пов'язаний з низкою існуючих проблемних моментів, що позначається на розвитку науково-технологічного потенціалу та стримує становлення нової інноваційної моделі національної економіки, серед яких: проблеми регулювання відносин, що виникають між суб'єктами інноваційної діяльності при створенні об'єктів інтелектуальної власності в частині специфікації прав власності на результати науково-дослідних і дослідно- конструкторських робіт, що фінансуються за рахунок державного бюджету або через державні заклади; забезпечення патентної чистоти продуктів інноваційної діяльності; колективного управління авторським і суміжними правами; придбання й оплати майнових прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, комерційного використання інтелектуальної власності як нематеріальних активів тощо.

Таким чином, поняття «право інтелектуальної власності» та складові його правомочності щодо володіння, користування та розпорядження в сукупності з усією нормативною базою, що забезпечує їх застосування в економічній діяльності, являють собою інститути, якими власність як цивільно-правова категорія реалізується у реальній господарській практиці, створюючи стимули та правила господарської поведінки. Чухно А. А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України. Київ: «Логос». 2003. 632 с. Базилевич В. Д. Інтелектуальна власність: креативи метафізичного пошуку: монографія В. Д. Базилевич, В. В. Ільїн; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ: Знання. 2008. 687 с. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР, зі змінами та доповненнями

Размещено на Allbest.ru