Принцип верховенства права як цінність Європейського Союзу: судова практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Принцип верховенства права як цінність Європейського Союзу: судова практика

Ангеліна Лисенко

здобувач вищої освіти

Науковий керівник:

Олена Орлова

кандидат юридичних наук, доцент

Правова система Європейського Союзу (далі - ЄС) є однією з найбільших у світі, тоді як право цього Союзу є, сьогодні, одним із найістотніших факторів, що об'єднують всю Європу. Необхідно враховувати той факт, що в даний час до складу Європейського Союзу входять 27 держав - членів, а чисельність населення становить близько 500 мільйонів осіб: а можливо і більше через наплив мігрантів, який спричинила російська агресія проти України і її населення. Таким чином, правопорядок Європейського Союзу об'єднує країни як континентальної, так і загальної системи права. Він діє на території, де використовуються 23 офіційні мови та всі акти Союзу перекладаються на кожен з них.

Функціонування такої правової системи в рамках об'єднання, яка не є державою або федерацією, неможливе без дотримання певних юридичних принципів. Одним із таких принципів і є принцип верховенства [2, с. 207].

Принцип верховенства права Європейського Союзу існує вже майже 50 років. Протягом усього цього терміну він привертає увагу як загальних органів Союзу, так і держав-членів, оскільки завжди є питання, які стосуються багатьох і задля їх вирішення потрібно багато часу та ресурсів.

Принцип верховенства права стосується основних принципів права Європейського Союзу. Він означає, що у разі колізії права ЄС та національного права держави-члену, пріоритетне буде мати право ЄС. Таким чином, варто наголосити, що принцип верховенства права не передбачає наявності у Суду Європейського Союзу повноважень щодо визнання недійсним національний закон, який може суперечити праву ЄС [1, с 12]. Цей принцип скоріше означає, що у випадку, якщо між нормою національного права та нормою права ЄС, що має пряму дію, існує прогалина, яка не може бути усунена при відповідному тлумаченні норми національного права, національні суди держав-членів повинні замість такої норми національного права застосовувати право Європейського Союзу. Велике значення в цьому контексті також має питання про пряму дію права ЄС, особливо щодо директив. Принцип верховенства виник у судовій практиці Суду ЄС: тобто установчими договорами Європейського Союзу цей принцип не передбачено. Принцип верховенства і досі не знайшов свого відображення у позитивному праві ЄС. тобто він не був включений ні до Договіру про функціонування ЄС, ні до Договіру про Європейський ^юз. Проте він діє з 1964 року. Передбачалося, що цей принцип буде прямо передбачений у Договорі про заснування Конституції для Європи, однак договір так і не набув чинності і був замінений Лісабонським договором, який не містить жодної прямої згадки про принцип верховенства, і, таким чином єдиним документом, що містить посилання на принцип верховенства є Декларація No 17 (Декларацію щодо примату, Декларацію щодо вищої юридичної сили), яка є додатком до Лісабонського договору і прийнята у 2007 році. В Декларації No 17 зазначається, що «згідно з усталеним прецедентним правом Суду Європейського Союзу Договори та законодавчі акти, ухвалені Союзом на основі Договорів, мають вищу юридичну силу порівняно з законодавчими актами держав-членів згідно з умовами, встановленими прецедентним правом» [1, с.15]. Як було зазначено, Декларація посилається на укладання юридичної служби Ради ЄС, згідно з якою принцип верховенства є одним із ключових принципів права Європейського співтовариства (нині - права ЄС), і той факт, що принцип не передбачений Лісабонським договором, не має жодного значення для його існування та не впливає на вже існуючу судову практику Суду Європейського Союзу.

Оскільки право ЄС має пріоритет і над національними конституціями держав-членів, у тому числі у випадках, коли національна конституція суперечить положенням директиви ЄС, доречно буде згадати справу «Тетяна Крайль проти Федеративної Республіки Німеччини», яка призвела до зміни німецького Основного закону. Ця справа була ініційована у зв'язку зі суперечкою, що виникла при вступі громадянки Крайль на добровільну службу до федеральних збройних сил, яка передбачала застосування зброї у той час, коли Основний закон забороняв жінкам носити її. Після того, як її заява була відхилена, Крайль звернулася з позовом до Адміністративного суду Ганновера, стверджуючи, що відхилення її заяви є неправомірним, оскільки єдиною причиною стала її статева приналежність і це суперечило праву ЄС. У подальшому Адміністративний суд Ганновера звернувся до Суду ЄС із запитом про ухвалення рішення у преюдиціальному порядку. Питання, передане на розгляд Суду ЄС стосувалось відповідності положенням Директиви № 76/207 про імплементацію принципу рівності чоловіків і жінок у питаннях працевлаштування, професійної освіти, просування по службі та умов праці (далі - директива 76/207), положень німецького законодавства, згідно з яким, жінки, які виявили бажання стати добровольцями до збройних сил, могли служити лише на посадах медичних працівників або у військовому оркестрі, але не на посадах, що передбачають застосування зброї. Закон про солдатів (Soldatengesetz) і Регламент про солдатську службу (SoldatenlauBbahnverordnung) були засновані на положеннях статті 12а німецького Основного закону, які передбачали обов'язкову службу чоловіків у збройних силах держави і заборону за будь - яких обставин залучення жінок до зброї. Суд ЄС вирішив, що директива № 76/207 «виключає застосування положень національного законодавства, яке аналогічне заперечувальним нормам німецького права, яке забороняє несення жінками служби на посадах, що передбачають застосування зброї. і обмежує можливість їх працевлаштування лише службою у військовому оркестрі або як медичних працівників». З урахуванням того, що заперечувальні норми національного законодавства спиралися на положення Основного закону, рішення Суду ЄС у цій справі підтвердило пріоритет права ЄС та над нормами конституційного права. Дане рішення спричинило внесення змін до Основного закону. Нині пункт 4 статті 12а німецького Основного закону передбачає загальну заборону на примус жінок до несення служби, яка передбачає застосування зброї, а не заборону до такої служби [3].

Принцип верховенства залишається одним із ключових принципів, що забезпечують одноманітне тлумачення та застосування права ЄС у всіх державах-членах. У зв'язку з цим не можна залишити без уваги ту важливу роль, яку грають національні суди, у тому числі конституційні суди, у «співпраці» з Судом ЄС та у процесі застосування права ЄС. Відповідно до правил ієрархічної системи, що склалася в Європі, конституційні суди держав-членів, як і раніше, займають центральне місце в процедурі перевірки конституційності нормативних актів. Нині право стає одним із найістотніших факторів, що об'єднують держав, які входять до складку Європейського Суду. верховенство конституційний суд нормативний

Література

1. Жаровська І. М. Правосуддя та верховенство права: сучасні загрози. Європейські перспективи. 2020. № 2. С. 11-15.

2. Горобець К. Верховенство права як ціннісно-нормативний феномен. Філософія права і загальна теорія права. 2013. № 2. С. 207-214.

3. Віктор В. У Бундесвара есть и женское лицо [Електронний ресурс] / Вайц Віктор // DW. - 2010.

Размещено на Allbest.ru