Юридичні властивості judgments (постанов) Європейського суду з прав людини, що ухвалюються по суті справи

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Юридичні властивості judgments (постанов) Європейського суду з прав людини, що ухвалюються по суті справи

В. Завгородній, д.ю.н., доцент

Анотація

Ні нормативні положення, закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколах до неї, ні положення Регламенту Страсбурзького Суду не дають повної відповіді на питання про зміст понять, що відображає Європейський суд з прав людини. Таку ситуацію в юридичній науці можна оцінити як проблемну. Це положення підтверджується чудовими думками вчених щодо досліджуваного правового явища. Так, одні юристи вважають правові акти Європейського суду з прав людини, які приймаються по суті, інтерпретаційними актами, інші правозастосовними актами, треті наголошують на їх комплексному характері, четверті вважають їх судовими прецедентами, подібними до тих, що є джерелом права в сім'ї англосаксонського права. Тому з'ясування справжньої правової природи рішень Страсбурзького суду є актуальним питанням сучасної юриспруденції.

Метою статті є з'ясування специфіки рішень Страсбурзького суду з огляду на їх місце в механізмі правового регулювання.

У результаті авторського дослідження встановлені рішення Європейського суду з прав людини, які мають подвійну правову природу, оскільки мають властивості як інтерпретаційні, так і правозастосовні. Автор виокремлює суттєві ознаки, які дозволяють ідентифікувати рішення Європейського суду з прав людини як судові постанови:

а) прийняті по суті комітетом, палатою чи Великою палатою Суду Ради Європи;

б) є засобом здійснення юрисдикції Страсбурзького суду щодо застосування та тлумачення норм конвенції;

в) кінцевою метою їх прийняття є вирішення питання про порушення/ непорушення державою прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією, а також визначення справедливої сатисфакції;

г) мати вступну, описову та спонукальну частини;

д) вони є невід'ємною частиною правових позицій, що мають правове та методологічне значення для органів державної влади дер-ав-учасниць Конвенції;

е) мають документальну форму вираження;

ж) відповідають якісним характеристикам судових рішень як актів правосуддя.

Ключові слова: рішення Європейського суду з прав людини; правозастосовний акт; інтерпретаційний акт; комплексний характер судових рішень; правові акти подвійної правової природи.

Постановка проблеми

Незважаючи на підвищений інтерес, що з кожним роком зростає до Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Страсбурзький суд, Суд Ради Європи), у вітчизняній юридичній теорії та практиці важливим та однозначно невирішеним залишається питання, що стосується юридичних властивостей (правової природи) його рішень як результату діяльності цієї міжнародної судової інституції.

Актуалізація цього питання обумовлюється тим, що ані нормативні приписи, закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколах до неї, ані положення Регламенту Страсбурзького суду не дають достатньо повної відповіді на питання щодо змісту понять, які відображають результати волевиявлення ЄСПЛ. Таку ситуацію в правничій науці можна оцінити як проблемну. Наочним підтвердженням її існування є відмінні судження вчених про досліджуваний правовий феномен. Так, зокрема, одні правники вважають правові акти ЄСПЛ, які ухвалюються по суті справи, інтерпретаційно-правовими, інші правозастосовними актами, треті наголошують на їх комплексному характері, четверті вважають їх судовими прецедентами, аналогічними тим, що є джерелом права в англосаксонській правовій сім'ї. А отже, з'ясування дійсної юридичної природи judgments (постанов) Страсбурзького суду є актуальним питанням для сучасної правничої науки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Рішення Європейського суду з прав людини були предметом наукових досліджень вітчизняних і зарубіжних правників, зокрема, К.В. Андріанова, Є.С. Алісієвич, А.С. Беніцького, В.Г. Буткевича, О.Ю. Водяннікова, А.С. Григоряна, О.В. Девятової, Т.І. Дудаш, Ю.Є. Зайцева, В.А. Капустинського, П.А. Лаптєва, М.В. Мазура, М.М. Марченко, І.С. Мєтлової, В.Т. Маляренко, П.М. Рабіновича, О.В. Соловйова, В.С. Стефанюка, С.Р. Тагієва, О.І. Тіунова, В.А. Туманова та інших. Водночас питання з'ясування властивостей правових актів Суду Ради Європи, що ухвалюються ним по суті справи, не знайшло свого однозначного вирішення у правничій науці, а отже, залишається предметом дискусії та обумовлює необхідність здійснення подальших наукових розвідок у цій царині.

Отже, метою статті є з'ясування видової приналежності постанов Страсбурзького суду, зважаючи на їх місце в механізмі правового регулювання.

Методологія дослідження. Для досягнення визначеної дослідницької мети в ході наукової розвідки будуть використані універсальні гносеологічні принципи пізнання (об'єктивності, всебічності та повноти), а також загальнонаукові методи пізнання, а саме: аналізу та синтезу, індукції та дедукції, системний метод.

Виклад основного матеріалу дослідження

Постанови ЄСПЛ правозастосовні акти. Частина правників, як наголошувалося, стверджує про те, що рішення Суду Ради Європи, котрі ухвалюються по суті справи (judgments), є актами застосування норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Так, з погляду Т.І. Дудаш, рішенням Страсбурзького Суду притаманні усі ознаки правозастосовних актів. По-перше, рішення ЄСПЛ ухвалюються компетентним (уповноваженим на це ст.32 Конвенції) органом Судом. По-друге, вони мають владний характер та забезпечуються міждержавним утворенням Радою Європи, яка через спеціально уповноважений орган (Комітет Міністрів) контролює їх виконання державою-відповідачем у справі та має право застосовувати санкції юридичного та політичного характеру за невиконання таких актів. По-третє, рішення Європейського суду як правозастосовні акти містять індивідуальне, формально обов'язкове правило поведінки, яке полягає у визнанні наявності чи відсутності порушення Конвенції і, залежно від наслідків, у призначенні справедливої сатисфакції. По-четверте, дія рішень ЄСПЛ розрахована на персоніфікованих суб'єктів заявника та державу-відповідача в обов'язковому порядку. Хоча у порядку застосування заходів загального характеру держава може вживати заходів для уникнення у майбутньому аналогічних порушень щодо інших суб'єктів у факультативному порядку. По-п'яте, рішення Страсбурзького суду регулюють лише конкретні випадки суспільного життя, тому їх юридична чинність вичерпується фактом застосування індивідуального припису. По-шосте, рішення Європейського суду мають пряму дію. По-сьоме, вони мають письмову юридичну форму вираження. По-восьме, рішення Суду є необхідною передумовою належної реалізації прав та свобод, передбачених Конвенцією Дудаш Т.І. Практика Європейського суду з прав людини: навч. посіб. 3-тє видання, стеротипне. Київ: Алерта, 2016. 488 с.

Сердюк І.А. Поняття та особливості акта застосування норм права. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ Е.О. Дідоренка. 2016. №4 (76). С. 43-51..

Аналіз позиції вченого дає підстави для таких висновків, що мають методологічне значення:

а) повноваження ЄСПЛ не обмежуються лише застосуванням норм Конвенції, свідченням чого є припис ст.32 Конвенції, який уповноважує Страсбурзький суд одночасно ще й тлумачити конвенційні норми;

б) суттєва відмінність у забезпеченні виконання рішень національних судових органів та ЄСПЛ полягає у різних принципах виконання їх рішень, а саме: рішення національних судів можуть виконуватися як у добровільному, так і у примусовому порядку, у той час як рішення ЄСПЛ виконуються на основі принципу добровільності в рамках чинних міжнародних зобов'язань держави-учасниці Конвенції перед Радою Європи.

Підтвердженням цього слугує позиція Страсбурзького суду у рішенні по справі «Ilgar Mammadov against Azerbaijan», що ухвалене за процедурою, передбаченою Протоколом №14 до Конвенції (право звернення КМРЄ до Євросуду з питань виконання рішень): «виконання рішень Європейського суду з прав людини має бути добровільним з боку Високих договірних сторін. Уся структура Конвенції базується на презумпції того, що державні органи діють з належною волею. Тому виконання рішення має базуватися на відповідній структурі, яка має відповідати його духу»;

в) вважаємо некоректним судження правника про те, що рішення ЄСПЛ як правозастосовний акт містить обов'язкове правило поведінки, що складає зміст лише нормативно-правового акта як джерела права, а не правозастосовного. Аргументом на користь такого умовиводу є твердження І. А. Сердюка, що волевиявлення суб'єкта правозастосування, на відміну від нормативного, являє собою припис індивідуального характеру, а тому апріорі не може бути правилом (тобто загальною моделлю) поведінки;

г) вживаний автором термін «пряма дія» стосовно рішень ЄСПЛ вважаємо методологічно некоректним, адже він є відображенням юридичної властивості не правозастосовного, а нормативно-правового акта і означає його безпосередню дію. Як приклад, стаття 8 Конституції України передбачає, що норми Конституції України (тобто нормативно-правого акта, що має найвищу юридичну силу) є нормами прямої дії;

д) теза правника про чинну письмову форму рішень ЄСПЛ як доказ їх приналежності до правозастосовних актів є скоріше не аргументом, а контраргументом, адже однією із специфічних особливостей правозастосовного акта, на якій обґрунтовано наголошується в правничій науці, є, крім письмової, і такі можливі форми його зовнішнього прояву, як вербальна (усна) та конклюдентна;

е) не можна погодитися і з тезою вченого про те, що рішення ЄСПЛ є необхідною передумовою належної реалізації конвенційних прав і свобод. На нашу думку, рішення Суду Ради Європи є скоріше дієвим юридичним засобом захисту раніше порушених державою прав людини та її основоположних свобод, передбачених Конвенцією. У свою чергу, до передумов належної реалізації можливостей людини національна правова доктрина відносить елементи соціально-правового механізму реалізації прав і свобод людини, серед яких норми права, гарантії тощо.

В аспекті питання, що розглядається, наведемо власні аргументи з приводу віднесення постанов ЄСПЛ до різновиду правозастосовних актів:

1) ЄСПЛ є одним із багатьох суб'єктів правозастосування, чия юрисдикція визнана на національному рівні. Підтвердженням цьому є як норма Конвенції, так і Закон України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»;

2) рішення ЄСПЛ по суті справи, як правило, адресуються конкретній державі-порушниці конвенційних норм, а також скаржникові як потерпілому від протиправних дій органів публічної влади, їх службових і посадових осіб, який має отримати справедливу сатисфакцію;

3) однією із суттєвих ознак акта застосування норм права є його формальна обов'язковість. Йдеться як про зовнішню форму волевиявлення ЄСПЛ, так і про юридичну форму (назву) такого документа, тобто можливою формою об'єктивації волевиявлення ЄСПЛ є документальна (письмова) форма;

4) представники сучасної правової доктрини питання структури правозастосовного акта ставлять у пряму залежність від ступеня складності такого акта. За цим критерієм рішення ЄСПЛ можна віднести до складних правозастосовних актів, елементами внутрішньої будови яких є вступна, описово-мотивувальна та резолютивна частина. Незважаючи на те, що рішення ЄСПЛ має свою специфічну структуру, у ньому все рівно простежуються і вступна (прізвища голови та інших суддів, що входять до складу палати, секретаря чи його заступника, дата прийняття та дата оголошення, перелік сторін у справі, прізвища довірених осіб, адвокатів, радників сторін), і описова (викладаються обставини і факти у справі, стислий виклад подань сторін), і мотивувальна (аналіз національного законодавства, доказів, формування правових позицій Суду), і резолютивна (констатація факта порушення/непорушення конвенційних прав і свобод людини, присудження справедливої компенсації) частини;

5) рішення ЄСПЛ як правозастосовний акт також має похідний характер, але не від нормативно-правового акта, а від регіонального міжнародного договору, що після ратифікації Українським Парламентом відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства;

6) рішення Страсбурзького суду розраховане на конкретний життєвий випадок (казус) і являє собою реакцію ЄСПЛ як представника Ради Європи на факт порушення державою-учасницею Конвенції прав конкретної людини або її основоположних свобод, констатує порушення конвенційних норм і передбачає справедливу сатисфакцію.

Постанови ЄСПЛ правоінтерпретаційні судові акти. Слід наголосити, що частина правників є прихильниками ідеї віднесення постанов Суду Ради Європи до правотлумачних судових актів.

Так, з погляду О.С. Волохова, акти ЄСПЛ, у яких формалізується його практика, є актами тлумачення, що мають обов'язковий характер та повинні виконуватися судовими та іншими державними органами, виходячи із факта ратифікації Україною Європейської Конвенції 1950 р. Проте вплив рішень ЄСПЛ на національну правову систему обмежений принципом субсидіарностіВолохов О.С. Рішення Європейського суду з прав людини у системі джерел трудового права України. Правове забезпечення ефективного виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини: збірник наук. статей Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 15 вересня 2012 р.) / за ред. С.В. Ківалова; НУ «ОЮА». Одеса: Фенікс, 2012. С. 462-469..

До схожих висновків доходить і О. Климович, який вважає, що за своєю юридичною природою рішення Європейського суду є офіційним тлумаченням стосовно конкретної справи. А саме тлумачення Конвенції, здійснене Судом у мотивувальній частині рішень щодо конкретних держав, стає «джерелом права Конвенції»Климович О. Застосування прецедентної практики Європейського суду з прав людини судами України. Адвокат. 2002. №2. С. 38-40.

Дудаш Т.І. Практика Європейського суду з прав людини: навч. посіб. 3-тє видання, стереотипне. Київ: Алерта, 2016. 488 с..

Також Т.І. Дудаш стверджує, що особливістю правоінтерпретаційної діяльності ЄСПЛ є те, що її результати містяться у зовнішній юридичній формі правозастосовного акта рішенні суду. Проте такий правозастосовний акт має усі ознаки інтерпретаційно-правових. По-перше, рішення Суду є юридичним актом компетентного суб'єкта Європейського суду, відповідно до ст. 32 Конвенції. По-друге, рішення Суду є формально обов'язковим для всіх суб'єктів, оскільки лише Суд має повноваження здійснювати офіційне тлумачення Конвенції. По-трете, рішення Суду містить правила розуміння змісту норм Конвенції, які є доволі абстрактним та конкретизуються через їх тлумачення Судом. По-четверте, рішення Суду має письмову юридичну форму вираження. По-п'яте, рішення Суду мають юридичну силу, похідну від суб'єкта правотлумачення Суду, тобто має юридичну силу рішення Суду. По-шосте, правило розуміння змісту норми, що міститься у рішенні Суду, не виходить за межі норми Конвенції, принаймні декларативно. По-сьоме, рішення Суду не створюють нових, не змінюють і не скасовують чинних норм права. По-восьме, правила розуміння змісту норм Конвенції діють лише протягом строку дії Конвенції. По-дев'яте, рішення Суду не мають самостійного значення та діють в єдності з нормами Конвенції.

Правник наголошує і на тому, що зобов'язання держав-учасниць Конвенції щодо вжиття заходів загального характеру, тобто заходів для запобігання у майбутньому новим порушенням Конвенції, подібним до тих, які Суд констатував у своєму рішенні, створює ситуацію, коли офіційне казуальне тлумачення норм Конвенції, обов'язкове для сторін конкретної справи, стає неофіційним нормативним тлумаченням Конвенції для держави-відповідача у справі при вирішенні подібних справ на національному рівні, при застосуванні практики Суду іншими державами-учасницями Конвенції, а також для подальшої практики тлумачення та застосування Конвенції самого Суду. інтерпретаційний правозастосовчий страсбурзський суд право людина

Схожу позицію з цього приводу висловлює і С.Є. Федик, який стверджує, що рішення Євросуду як акти тлумачення-роз'яснення можуть бути:

1) офіційним казуальним тлумаченням стосовно вирішуваної Євросудом справи, оскільки вони є формально обов'язковими до виконання лише її сторонами;

2) неофіційним нормативним тлумаченням:

а) для країн-відповідачів у процесі вирішення ними подібних справ на національному рівні;

б) при застосуванні рішень Євросуду у внутрішній юридичній практиці інших держав-учасниць;

в) стосовно подальшої правотлумачної практики самого ЄвросудуФедик С.Є. Особливості тлумачення юридичних норм щодо прав людини (за матеріалами практики Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Київ, 2002. 20 с..

Вищенаведені судження правників викликають певні зауваження та застереження, зокрема:

1) не можна погодитися з тезою Т.І. Дудаш, що рішення ЄСПЛ має усі необхідні риси інтерпретаційно-правового акта. Така позиція авторки, з одного боку, суперечить її ж попереднім висновкам щодо зовнішньої й юридичної форм рішення Європейського суду (правозастосовний акт), а з іншого підтверджується відмінністю рішень Суду Ради Європи, що ухвалюються по суті справи, від класичних правоінтерпретаційних актів за своєю структурою як специфічною особливістю останніх. Із цього приводу слушною вважаємо думку Н. Задираки та К. Скічко, які зауважують, що говорити про рішення Європейського суду з прав людини суто як про інтерпретаційні акти означає звужувати їх правовий змістЗадирака Н., Скічко К. Правова природа рішень Європейського суду з прав людини як джерел адміністративно-процесуального права України. Юридичний вісник. 2014. №2. C. 318-323.;

2) навіть буквальне тлумачення судження вченого про формальну обов'язковість рішень Страсбурзького суду для всіх суб'єктів свідчить про його некоректність, оскільки його адресатами є держава-відповідач та органи публічної влади, потерпілий від неправомірних дій цих суб'єктів, а також інші фізичні й юридичні особи, що перебувають під юрисдикцією цієї держави;

3) сучасна правова доктрина виходить з того, що юридична сила правового акта національного судового органу залежить від місця, яке він посідає в ієрархії юрисдикційних органів держави. Європейський суд з прав людини є наднаціональним міжнародним судовим органам, тож юридична сила його рішень має бути на рівні з рішеннями вищих судових інстанцій. Оскільки в Україні найвищу юридичну силу має Конституція України, а її норми діють в єдності з рішеннями Конституційного Суду України як актами офіційного роз'яснення змісту норм Основного Закону Української держави, правоінтерпретаційні акти ЄСПЛ за своєю юридичною силою мають бути з цими актами на одному щаблі.

4) вважаємо суперечливими судження Т.І. Дудаш та С.Є. Федика з приводу класифікації тлумачення, здійснюваного ЄСПЛ. Казуальне тлумачення, з огляду на його юридичну природу, не може набувати рис неофіційного для держави-відповідача. Аргументом на користь такого умовиводу є обґрунтований в національній правовій доктрині підхід до видової диференціації різновиду офіційного тлумачення норм права за сферою поширення. За означеним критерієм виокремлюють такі його види:

а) нормативне (роз'яснення дійсного змісту норми права, що має загальнообов'язкове значення у вирішенні всіх справ, що регулюються інтерпретованою нормою);

б) казуальне (роз'яснення дійсного змісту норми права, результати якого мають обов'язкове значення лише для конкретного випадку і стосовно осіб, які мають до нього безпосереднє відношення);

5) ми погоджуємося з тим, що рішення ЄСПЛ є результатом розгляду конкретної справи, і що тлумачення конвенційних норм має відношення до цієї справи, проте не лише до неї. А відтак, правову позицію, сформульовану ЄСПЛ, з огляду на обов'язковість її врахування національними юрисдикційними органами при вирішенні юридичних справ зі схожими обставинами, вважаємо офіційним нормативним тлумаченням конвенційних норм. Так, тлумачення, здійснюване ЄСПЛ, хоча й має окремі риси казуального (здійснюється в межах розгляду конкретної справи), проте за своїми юридичними наслідками, включно зі сферою поширення, є нормативним тлумаченням як різновидом офіційного. Схожим за своєю юридичною природою є тлумачення норм національного законодавства України, що здійснюється Верховним Судом під час розгляду зразкових справ. Висновки (правові позиції) щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 р.) за схожих обставин. Зважаючи на це, уважаємо, що рішенням ЄСПЛ притаманні такі риси акта тлумачення норм права:

а) уповноваженим суб'єктом його ухвалення є Страсбурзький суд, що наділений правом легального тлумачення норм Конвенції як міжнародного договору;

б) вміщує офіційне роз'яснення приписів Конвенції, що спричиняє юридичні наслідки у вигляді повторення сформульованих ЄСПЛ правових позицій в рішеннях Конституційного Суду України, інших національних юрисдикційних органів, передусім судових;

в) за зовнішньою формою вираження є письмовим актом;

г) може мати різну внутрішню структуру, що залежить від того, результатом якої саме діяльності ЄСПЛ він є: чи то виключно правоінтерпретаційної, чи то правоінтерпретаційної як необхідної передумови подальшої правозастосовної;

д) у рішенні ЄСПЛ відображаються не лише результати правороз'яснювального процесу, але і його методологічні аспекти (принципи і способи тлумачення конвенційних норм), що свідчить про аргументованість волевиявлення Страсбурзького суду та сприяє утвердженню принципу правової визначеності;

е) в єдності з нормою Конвенції рішення ЄСПЛ здійснює інформаційно-психологічний (виховний) вплив на свідомість службових і посадових осіб органів публічної влади, а також інших суб'єктів, що перебувають під юрисдикцією держав-учасниць Конвенції;

ж) не має свого самостійного значення в механізмі правового регулювання суспільних відносин, оскільки діє в єдності з міжнародним договором Ради Європи, норми якого тлумачаться;

з) забезпечує однакове розуміння змісту конвенційних норм та порядку їх реалізації державами-учасниками Конвенції.

Комплексний характер постанов Суду Ради Європи. Найбільш обґрунтованим уважаємо підхід тих правників, котрі наголошують на їх комплексному характері. Однак варто зауважити, що існуюче наукове обґрунтування складної природи постанов Суду Ради Європи характеризується полісемічністю.

Так, зокрема, В.В. Завальнюк стверджує, що з точки зору загальної теорії права рішення Європейського суду справді є правозастосовними актами, які однак поєднують й певні властивості актів правоінтерпретаційних. Це, на думку правника, пов'язано з тим, що у процесі здійснення правозастосовної діяльності відбувається операція з тлумачення відповідної норми Конвенції у зв'язку з її застосуванням до конкретної життєвої ситуації. Тому особливістю правоінтерпретаційної діяльності ЄСПЛ є те, що її результати містяться у зовнішній юридичній формі правозастосовного акта його рішенні. Проте такий правозастосовний акт, як стверджує автор, має водночас і всі ознаки акта інтерпретаційно-правового¹.

Аналіз судження вченого з приводу досліджуваного правового явища дає підстави стверджувати про певну неузгодженість наведеної аргументації, що виявляється у такому: спочатку вчений наголошує на тому, що рішення ЄСПЛ мають лише деякі властивості акта тлумачення норм права, а у підсумку доходить висновку, що вони мають усі ознаки правоінтерпретаційного акта. Наведені обґрунтування правника скоріше підтверджують не комплексний характер остаточних рішень Страсбурзького суду, а їх приналежність до типових правозастосовних актів, однією зі стадій ухвалення яких є казуальне тлумачення норм права, що підлягають застосуванню.

На комплексності рішень ЄСПЛ наголошує і С.В. Васильєв, з погляду якого вона зумовлена такими чинниками:

а) правові позиції, що містяться в рішеннях Суду, мають нормативний характер;

б) у рішеннях дається тлумачення Конвенції і протоколів до неї;

в) самі вони є правозастосовними, оскільки містять рішення у конкретній справіВасильєв С.В. Місце практики Європейського суду з прав людини в цивільному судочинстві України. Проблеми законності. 2012. Вип. 120. С. 70-82..

Загалом, не заперечуючи висновок вченого з приводу юридичної природи постанов Страсбурзького суду, зауважимо про таке:

На думку О.Ю. Кайдаш, рішення ЄСПЛ в Україні мають подвійну правову природу, що залежить від суб'єкта та способу їх реалізації. У діяльності органів публічної адміністрації такі рішення можуть бути джерелами тлумачення матеріальних та процесуальних норм адміністративного права під час здійснення правозастосовної діяльності та джерелами відповідних норм під час нормотворчості. У діяльності судів такі рішення виконують роль прецедентів та є обов'язковими до застосування в аналогічних категоріях справКайдаш О.Ю. Адміністративно-правове забезпечення реалізації рішень Європейського суду з прав людини в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. Ірпінь, 2016. 20 с..

Критичне осмислення позиції правника дає змогу стверджувати про таке:

2) вчений по суті наголошує не на подвійній, а на потрійній правовій природі досліджуваного явища, адже рішення ЄСПЛ одночасно пропонується розуміти як джерело тлумачення норм права, джерело національної нормотворчості та судовий прецедент, що, на наше переконання, є дискусійним.

На підтвердження власної позиції зазначимо, що:

а) джерелом тлумачення матеріальних або процесуальних норм безпосередньо є суб'єкти тлумачення, тому розгляд рішень ЄСПЛ в аспекті джерела тлумачення є некоректним;

б) рішення ЄСПЛ, як зазначалося попередньо, не є класичними судовими прецедентами, а отже вони не можуть відігравати таку роль для національних судових органів України;

в) джерелом правотворчості є скоріше не рішення ЄСПЛ, що ухвалюються по суті справи, а його правові позиції, що містяться у мотивувальній частині рішення, звідки черпається інформація та знання про зміст і обсяг конвенційних прав, їх гарантії, межі та обсяг міжнародних зобов'язань держав-учасниць Конвенції.

На подвійній юридичній природі рішень Страсбурзького суду наголошує і А.О. Драгоненко, який дійшов висновку, що ці акти не є виключно правозастосовними, а мають нормотворчу складову, яка укладена в правових позиціях (нормах тлумачення) Європейського суду. З погляду дослідника, рішення Європейського суду стосовно до Конвенції та протоколів до неї є вторинними джерелами права прецедентами тлумачення Драгоненко А.О. Юридична природа рішень Європейського суду з прав людини як джерела кримінального права. Наукові записки. Серія: Право. 2018. Вип. 5. С. 157-164..

Погоджуємося з твердженням вченого про те, що постанови ЄСПЛ за своєю юридичною природою не є у чистому вигляді правозастосовними актами. Проте його думка про наявність в таких рішеннях нормотворчої складової викликає заперечення, що обумовлюється двома чинниками. По-перше, стверджуючи про нормотворчу складову в рішеннях Страсбурзького суду, автор приєднується до тієї когорти правників, які визнають наявність у Суду Ради Європи нормотворчих юрисдикційних повноважень, що суперечить правовому статусу цієї міжнародної судової інстанції. По-друге, правові позиції ЄСПЛ є нічим іншим, ніж результатом його правоінтерпретаційної діяльності, а також системою аргументів на підтвердження такого результату, тому їх ототожнення з результатами нормотворчості уповноважених на те суб'єктів є некоректним, тим більше, що і сам правник наголошує, що рішення ЄСПЛ є прецедентами тлумачення.

З цього приводу доречним уважаємо судження О.В. Константого, який зазначає, що правові позиції, сформульовані в рішеннях ЄСПЛ, мають таку загальнообов'язкову природу для практики вітчизняних судів загальної юрисдикції, як і висновки Конституційного Суду України та Верховного Суду України Константий О.В. Практика Європейського суду з прав людини як джерело судового правозастосування Верховного Суду України. Вісник Верховного Суду України. 2012. №1 (137). С. 33-36..

Такі умовиводи дозволяють дійти висновку, що правова природа постанов Страсбурзького суду є дуальною, оскільки такі правові акти мають властивості як правоінтепретаційного, так і правозастосовного акта з переважанням властивостей останнього, що обумовлюється таким:

ж) є актом правосуддя, на ухвалення якого спрямоване все провадження у справі, усі процесуальні дії Страсбурзького суду, сторін та інших учасників процесу.

Висновки

Узагальнення всього вищезазначеного дає підстави стверджувати про те, що постанови (judgments) ЄСПЛ це рішення Суду Ради Європи, які мають дуальну юридичну природу, оскільки мають властивості як правоінтепретаційного, так і правозастосовного акта з переважанням властивостей останнього. Слід виокремити ті суттєві ознаки, що дозволяють ідентифікувати «judgments» ЄСПЛ як судові постанови:

а) ухвалюються по суті справи комітетом, палатою або Великою палатою Суду Ради Європи;

б) є засобом здійснення юрисдикційних повноважень Страсбурзького суду щодо застосування та тлумачення конвенційних норм;

в) кінцевою метою їх ухвалення є вирішення питання про порушення/непорушення прав та свобод людини, гарантованих Конвенцією з боку держави, а також визначення справедливої сатисфакції;

г) мають вступну, описово-мотивувальну та резолютивну частини;

д) їх невід'ємним елементом є правові позиції, що мають юридичне та методологічне значення для органів публічної влади держав-учасниць Конвенції;

е) мають документальну форму вираження;

ж) відповідають якісним характеристикам рішень суду як актам правосуддя.

Список використаних джерел

1. Васильєв С.В. Місце практики Європейського суду з прав людини в цивільному судочинстві України. Проблеми законності. 2012. Вип. 120. С. 70-82.

2. Верховний Суд не завжди виконує рішення ЄСПЛ, проте розраховує на його допомогу. Закон і Бізнес. 2019. Випуск №24 (1426).

3. Волохов О.С. Рішення Європейського суду з прав людини у системі джерел трудового права України. Правове забезпечення ефективного виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини: збірник наук. статей Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 15 вересня 2012 р.) / за ред. С.В. Ківалова; НУ «ОЮА». Одеса: Фенікс, 2012. С. 462-469.

4. Драгоненко А.О. Юридична природа рішень Європейського суду з прав людини як джерела кримінального права. Наукові записки. Серія: Право. 2018. Вип. 5. С. 157-164.

5. Дудаш Т.І. Практика Європейського суду з прав людини: навч. посіб. 3-тє видання, стереотипне. Київ: Алерта, 2016. 488 с.

6 Завальнюк В.В. Міжнародно-правовий вимір антропології права (на прикладі практики Європейського суду з прав людини). Правове забезпечення ефективного виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини: збірник наук. статей Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 15 вересня 2012 р.). за ред. С.В. Ківалова; НУ «ОЮА». Одеса: Фенікс, 2012. С. 210-220.

7. Задирака Н., Скічко К. Правова природа рішень Європейського суду з прав людини як джерел адміністративно-процесуального права України. Юридичний вісник 2014. №2. C. 318-323.

8. Кайдаш О.Ю. Адміністративно-правове забезпечення реалізації рішень Європейського суду з прав людини в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. Ірпінь, 2016. 20 с.

9. Климович О. Застосування прецедентно практики Європейського суду з прав людини судами України. Адвокат. 2002. №2. С. 38-40.

10. Константий О.В. Практика Європейського суду з прав людини як джерело судового правозастосування Верховного Суду України. Вісник Верховного Суду України. 2012. №1 (137). С. 33-36.

11. Сердюк І.А. Поняття та особливості акта застосування норм права. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ Е.О. Дідоренка. 2016. №4 (76). С. 43-51.

12. Теорія держави і права: підруч. / кол. авт.; кер. авт. кол. Ю.А. Ведєрніков. 2-е вид. перероб. і доп. Дніпропетровськ: ДДУВС, 2015; Ліра ЛТД. 468 с.

13. Федик С.Є. Особливості тлумачення юридичних норм щодо прав людини (за матеріалами практики Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Київ, 2002. 20 с.

References

1. Vasyliev S.V. (2012). Mistse praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny v tsyvilnomu sudochynstvi Ukrainy [The place of practice of the European Court of Human Rights in civil proceedings in Ukraine. Problemy zakonnosti. No 120]. P. 70-82. [in Ukrainian]

2. Verkhovnyi Sud ne zavzhdy vykonuie rishennia YeSPL, prote rozrakhovuie na yoho dopomohu (2019) [The Supreme Court does not always enforce the ECHR decisions, but counts on its help. Zakon i Biznes. No 24 (1426)].

3. Volokhov O.S. (2012). Rishennia Yevropeiskoho sudu z prav liudyny u systemi dzherel trudovoho prava Ukrainy [Decisions of the European Court of Human Rights in the system of sources of labor law of Ukraine. Pravove zabezpechennia efektyvnoho vykonannia rishen i zastosuvannia praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny: zbirnyk nauk. statei Mizhnar. nauk.-prakt. konf. (m. Odesa, 15.09.2012) / za red. S.V. Kivalova; NU «OIuA». Odesa: Feniks]. P. 462-469. [in Ukrainian]

4. Drahonenko A.O. (2018). Yurydychna pryroda rishen Yevropeiskoho sudu z prav liudyny yak dzherela kryminalnoho prava [The legal nature of the decisions of the European Court of Human Rights as a source of criminal law. Naukovi zapysky. Seriia: Pravo. Vol. 5]. P. 157-164. [in Ukrainian]

5. Dudash T.I. (2016). Praktyka Yevropeiskoho sudu z prav liudyny: navch. posib [The practice of the European Court of Human Rights. 3-tie vydannia, stereotypne. Kyiv: Alerta]. 488 p. [in Ukrainian]

6. Zavalniuk V.V. (2012). Mizhnarodno-pravovyi vymir antropolohii prava (na prykladi praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny). [International legal dimension of anthropology of law (on the example of the practice of the European Court of Human Rights). Pravove zabezpechennia efektyvnoho vykonannia rishen i zastosuvannia praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny: zbirnyk nauk. statei Mizhnar. nauk.-prakt. konf. (m. Odesa, 15.09.2012) za red. S.V. Kivalova; NU «OIuA». Odesa: Feniks]. P. 210-220. [in Ukrainian]

7. Zadyraka N., Skichko K. (2014). Pravova pryroda rishen Yevropeiskoho sudu z prav liudyny yak dzherel administratyvno-protsesualnoho prava Ukrainy. [Legal nature of decisions of the European Court of Human Rights as a source of administrative procedural law of Ukraine. Yurydychnyi visnyk. No 2]. P. 318-323. [in Ukrainian]

8. Kaidash O.Yu. (2016). Administratyvno-pravove zabezpechennia realizatsii rishen Yevropeiskoho sudu z prav liudyny v Ukraini [Administrative and legal support for the implementation of the decisions of the European Court of Human Rights in Ukraine: avtoref. dys. kand. yuryd. nauk: 12.00.07. Irpin]. 20 p. [in Ukrainian]

9. Klymovych O. (2002). Zastosuvannia pretsedentnoi praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny sudamy Ukrainy [Application of practice of the European Court of Human Rights by the courts of Ukraine. Advokat. No2]. P. 38-40. [in Ukrainian]

10. Konstantyi O.V. (2012). Praktyka Yevropeiskoho sudu z prav liudyny yak dzherelo sudovoho pravozastosuvannia Verkhovnoho Sudu Ukrainy [The practice of the European Court of Human Rights as a source of judicial enforcement of the Supreme Court of Ukraine. Visnyk Verkhovnoho Sudu Ukrainy. No 1 (137)]. P. 33-36. [in Ukrainian]

11. Serdiuk I.A. (2016). Poniattia ta osoblyvosti akta zastosuvannia norm prava [The concept and features of the act of application of law. Visnyk Luhanskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav E.O. Didorenka. No 4 (76)]. P. 43-51. [in Ukrainian]

12. (2015) Teoriia derzhavy i prava: pidruch. [Theory of state and law / kol. avt.; ker. avt. kol. Yu.A. Vediernikov. 2-e vyd. pererob. i dop. Dnipropetrovsk: DDUVS; Lira LTD]. 468 p. [in Ukrainian]

13. Fedyk S.Ye. (2002). Osoblyvosti tlumachennia yurydychnykh norm shchodo prav liudyny (za materialamy praktyky Yevropeiskoho sudu z prav liudyny ta Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy) [Peculiarities of interpretation of legal norms on human rights (based on the practice of the European Court of Human Rights and the Constitutional Court of Ukraine): avtoref. dys. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.01. Kyiv]. 20 p. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.Ru