Правові механізми забезпечення гендерної рівності в Україні

Сучасні глобалізаційні зміни в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства ставлять перед державою безліч проблем, що потребують дієвого вирішення. Це стосується і питання злочинності, що продовжує завдавати суттєвої шкоди суспільству і державі загалом. Одним із злочинів, шо залишається актуальним, є гендерне насильство, котре являє собою один із прямих проявів порушення прав і свобод людини та громадянина. Безперечно, без подолання цього антисуспільного явища не можна створювати умови для функціонування дієвої правової системи, розвитку демократії, реалізації прав та свобод кожного громадянина. Однією із сучасних світових тенденцій є питання розв'язання проблематики гендерного насильства та формування дієвих заходів запобігання та протидії гендерній нерівності. Сьогодні гендерна рівність виступає одним із вирішальних факторів розбудови демократичної правової держави. Ідеї тендерної рівності традиційно впроваджуються в усі сфери суспільного життя. Тому важливим завданням функціонування інституту демократії та розбудови України як правової, демократичної та соціальної держави є функціонування ефективного правового механізму забезпечення гендерної рівності. Забезпечення гендерної рівності в Україні на сучасному етапі є вимогою, що гарантує рівні права та можливості для жінок і чоловіків. Зокрема, відбуваються суттєві зміни у сфері національного законодавства, а саме, його частині, що покликана здійснювати контроль за дотриманням механізму гендерної рівності. Правовий механізм гендерної рівності в Україні потребує системного комплексного підходу до дослідження питання забезпечення гендерної рівності. Отже, метою роботи є загальне дослідження основних напрямів державної гендерної політики.

Правовий механізм забезпечення гендерної рівності спрямований на втілення та забезпечення гендерної рівності в суспільстві та державі. Питання, пов'язане зі специфікою забезпечення правового механізму забезпечення гендерної рівності в Україні, знаходить своє відображення у науковій інтерпретації. У теорії права цей механізм розглядається поряд із проблематикою реалізації прав і свобод людини. На думку В. Радзієвської, механізм забезпечення прав і свобод людини можна визначити як систему правових інструментів та засобів, створених і закріплених державою для регулювання процесів у сфері прав і свобод людини і громадянина через відповідні органи, їх реального визначення та здійснення [1, с. 2]. У контексті цієї думки можна дещо деталізувати твердження. Так, правовий механізм захисту прав жінок та чоловіків - це можливість здійснення правових засобів захисту прав, закріплених на законодавчому рівні, а також система органів, що захищають і, відповідно, забезпечують ці права. Можна стверджувати, що правовий механізм захисту тендерної рівності є системою взаємопов'язаних і дієвих державних методів, спрямованих на втілення гендерної рівності відповідно до законодавства України.

Слід зазначити, що цікавою є дефініція механізму забезпечення ґендерної рівності. Зокрема, Д. Абдуразакова вважає, що поняття «національний механізм забезпечення ґендерної рівності» охоплює органи й інституції різних гілок державної влади (законодавчої, виконавчої та судової), а також незалежні контрольні та дорадчі органи, що усі разом визнають «національними механізмами забезпечення ґендерної рівності» [2, с. 206]. У даному випадку автор акцентує увагу лише на тому, що правовий механізм забезпечення гендерної рівності - це інститут державних органів, що відповідно до законодавства України наділений повноваженнями у сфері рівності прав жінок та чоловіків. Однак слід зазначити, що досліджуваний механізм не повинен обмежуватися лише розумінням його як сукупності уповноважених органів у сфері дотримання та захисту гендерної рівності.

Національне законодавство містить низку нормативно-правових актів, що регулюють питання гендерної рівності. Утвердження та забезпечення гендерної рівності передбачено Конституцією України, що має найвищу юридичну силу. Так, ст. 24 Конституції України проголошує: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям» [3]. Тобто Основний закон передбачає рівні права жінок та чоловіків у всіх сферах суспільного життя. Отже, Конституція України визначила принцип гендерної рівності як основоположний щодо розвитку українського суспільства у всіх сферах життєдіяльності і закріпила правовий механізм забезпечення та захисту гендерної рівності.

Слід наголосити на тому, що у законодавстві визначено систему органів публічної влади, що відповідають за захист рівності. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» існує низка органів, що здійснюють забезпечення рівності: це органи, установи та організації, наділені повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Органами, установами та організаціями, наділеними повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, є: Верховна Рада України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, визначені в їх складі уповноважені особи (координатори) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; громадські об'єднання. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, організації та установи, громадські об'єднання сприяють збалансованому представництву статей в управлінні та прийнятті рішень [4]. Основною діяльністю вказаних уповноважених органів щодо дотримання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків є захист всіх прав людини та громадянина, що можуть бути порушені через тендерну дискримінацію.

Наступним елементом національного механізму захисту рівності прав та свобод чоловіків і жінок є юридична відповідальність. Так, ст. 24 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» трактує те, що особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом [5]. Такий нормативно-правовий акт застосовується у разі порушення рівності прав жінок та чоловіків і застосування гендерного насильства. Відповідальність за гендерне насильство обґрунтовується значними негативними діями, що порушують гендерну рівність. гендерний рівність правовий

Наведене дає змогу дійти висновку, що сьогодні проблематика забезпечення гендерної рівності в Україні не втрачає своєї актуальності. Впровадження та забезпечення гендерної рівності є однією з головних умов регулювання демократичного інституту в державі та суспільстві. Зокрема, на законодавчому рівні проблематика гендерної нерівності полягає у дотримані та регулюванні відповідних правових механізмів. На національному рівні забезпечення гендерної рівності покладається на нормативно-правові акти та дослідження цього питання у науковому аспекті. Так, нормативно-правові акти мають відповідати стандартам, згідно з якими в державі дотримується гендерна рівність та здійснюються дієві заходи у сфері подолання гендерної нерівності. Таким чином, регулювання та дотримання правових стандартів у сфері гендерної рівності є дієвим механізмом для України, щоб зменшити прояви гендерної нерівності у всіх сферах суспільного життя.