Забезпечення соціально-гуманітарної спрямованості державної політики в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Забезпечення соціально-гуманітарної спрямованості державної політики в сучасних умовах

Володимир Тертишник

професор кафедри правоохоронної діяльності

Університету митної справи та фінансів (м. Дніпро)

академік Академії політико-правових наук України

доктор юридичних наук, професор

Правова держава - це держава, де діють та домінують справедливі закони, усі люди рівні перед законом і судом, втілюється верховенство права, забезпечуються соціальні, гуманітарні та інші права і свободи людини, гарантується принцип недопустимості звуження існуючих прав і свобод людини та відповідальності влади перед людиною, а реалізація принципу розподілу влади забезпечує гармонізацію державного управління, злагоду в суспільстві та створює таку систему правовідносин, за якої максимально усуваються можливості свавілля чиновників, забезпечується прогресивний розвиток суспільства.

Україна як соціальна правова держава, виходячи з визнання людини найвищою соціальною цінністю та орієнтиру становлення «держави загального добробуту», має виконувати одну з найважливіших функцій - на пріоритетному рівні визнавати і гарантувати невід'ємні природні, гуманітарні та законодавчо закріплені соціальні й інші права людини, здійснювати таку економічну і правову політику, котра забезпечувала б верховенство права, гідні умови життя кожної людини, необхідний у цивілізованому суспільстві соціальний захист населення.

Екстраординарні умови потребують екстраординарних швидких, простих, виважених законодавчих та управлінських рішень. Щонайперше час потребує економії менеджменту та спрощення державного апарату в усіх його гілках влади. Виникають такі пропозиції:

Наразі, відповідно до ст. 17-3 Закону України «Про політичні партії в Україні», політична партія «має право на отримання державного фінансування її статутної діяльності, якщо на останніх чергових або позачергових виборах народних депутатів України її виборчий список кандидатів у народні депутати України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі отримав не менше 5 відсотків голосів виборців від загальної кількості голосів виборців, поданих за всі виборчі списки кандидатів у народні депутати України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі». Запровадження такого механізму фінансування політичних партій є недоречним як за сенсом концепту справедливості та принципу того, що «усі об'єднання громадян рівні перед законом», так і з урахуванням корупційних ризиків, стану виконання державою соціальних функцій, появи можливостей формування системи залежності партійних об'єднань від гілок влади, створення керованих «кишенькових» партій, що розширює можливості відновлення командно-адміністративної системи. Такі витрати державного бюджету не можуть бути сприйняті суспільством в умовах війни, коли недостатньо коштів на фінансування Збройних Сил України. Держава має раз і назавжди відмовитися від фінансування політичних партій з державного бюджету, спрямовуючи кошторис на соціальні потреби;

У законодавчій владі варто забезпечити скорочення чисельності депутатів. Зазначимо, що Указом Президента України від 15 січня 2000 р. було проголошено проведення у неділю 16 квітня 2000 р. всеукраїнського референдуму. На референдум серед іншого ставилися питання: «Чи згодні Ви із зменшенням загальної кількості народних депутатів України з 450 до 300 і пов'язаною з цим заміною у частині першій статті 76 Конституції України слів «чотириста п'ятдесят» на слово «триста», а також внесенням відповідних змін до виборчого законодавства?». Референдум був проведений відповідно до Конституції України та чинного законодавства. Необхідну більшість голосів на референдумі було подано за поставлені пропозиції. Судового рішення щодо визнання результатів референдуму недійсними немає. Конституційний Суд 27 червня 2000 р. (Справа № 1-38/2000 № 1-в/2000) визнав, що схвалені всеукраїнським референдумом за народною ініціативою питання, викладені в Указі Президента України «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою», є обов'язковими для розгляду і прийняття рішень у порядку, визначеному Конституцією України, зокрема її розділом XIII «Внесення змін до Конституції України», та законами України. Виходячи з того, що результати референдуму не потребують затвердження Верховною Радою України, вважаємо, що варто прийняти рішення РНБО про введення в дію згаданого прийнятого на референдумі положення та оприлюднення його Указом Президента України. На основі цього Верховна Рада України має невідкладно прийняти зміни до Виборчого кодексу. Це суттєво зменшить фінансові витрати на забезпечення функціонування законодавчої влади і посприяє його більшій оперативності та професійності;

Гіркі сторінки захвату «демілітаризаторами» АЕС в Енергодарі свідчать про необхідність постійно приділяти особливу увагу забезпеченню безпеки ядерних об'єктів, з урахуванням міжнародних правових актів, та спрямувати зусилля на протидію актам ядерного тероризму та захист гуманітарного права. На основі Національної гвардії та СБУ мають бути створені боєздатні спеціалізовані підрозділи захисту АЕС;

Гуманітарні права - можливості збереження і розвитку своїх духовних інтересів і здібностей, індивідуального образу та національної самобутності, доступу до освіти щодо духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у їхньому подальшому розвитку (ст. 53, 54 Конституції України). Держава має забезпечити збереження культурної спадщини та активно сприяти розвитку історичної і національної свідомості, традицій, культури, духовності, дотриманню норм моралі. Це дуже важливе завдання як органів влади, так і суспільства в цілому. Необхідно розробити та прийняти доктринально виважену нову редакцію Закону України «Про захист суспільної моралі». А навіть кращим буде розробити і прийняти новий кодекс - «Про захист суспільної моралі та збереження культурної спадщини». Заклади культури не підлягають перепрофілізації, відчуженню чи використанню в інших цілях, ніж для задоволення культурних потреб населення. Окремої реакції влади та слідчих органів потребує чергове зникнення скіфського золота з території держави, вивезення суб'єктами «денаціоналізації» предметів мистецтва та музейних експонатів із України.

Необхідно посилити відповідальність за розкрадання предметів культурної та історичної цінності. Додатково мають бути викладені норми, що передбачать відповідальність за умисне нищення, руйнування чи псування пам'яток історії та культури й інші правопорушення в сфері охорони культурної спадщини. Разом із посиленням відповідальності за злочини проти людяності та геноцид має бути посилена відповідальність за пограбування загарбниками закладів культури і освіти. На нашу думку, в КК України доцільно сформувати окремий розділ «Посягання на об'єкти культурної спадщини»;

Земля - поверхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими елементами, водними, рослинними та іншими природними ресурсами, органічно поєднаними з атмосферою та цілісною планетарною системою, що функціонують і еволюціонують разом із життєдіяльністю самої людини та утворюють неповторну синергетичну природню домівку існування людства, що є досить вразливою, не терпить марнотратства, потребує бережливого ставлення та захисту. Земля знаходиться в єдності з її надрами, водними та іншими природними ресурсами, багата не тільки на чорнозем, але й копалини. Зазначимо, що в Кодексі України про надра закріплено безальтернативне правило: «Надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними» ( ст. 4). Продавати землю - це рівнозначно продавати себе і свою волю на цій землі. Землю отримали люди на засадах природнього права. Її, як і свободу, не можна втрачати чи продавати.

В аспекті забезпечення системності та єдності правового регулювання в конституційному праві логічним буде розглядати окрему групу природоресурсних прав, а на рівні галузевого законодавства, на основі чинних норм Конституції України, Резолюції 1803 (XVII) Генеральної Асамблеї ООН, що закріплює принцип невід'ємного суверенітету права народів і націй на природні ресурси та здійснення цього права в інтересах їхнього національного розвитку та благополуччя населення, а також із урахуванням інших міжнародних правових актів, сформувати та прийняти окремий інтегративний за своїм рівнем узагальнення кодифікований правовий акт - «Природоресурсний кодекс України», одну з глав якого присвятити більш широкому розкриттю системи та гарантій забезпечення природоресурсних прав людини та енергетичної безпеки держави.

Пропонуємо ст. 3 Конституції України викласти у такій редакції:

«Людина, її життя і здоров'я, воля, честь, гідність і репутація, природні права і свободи, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною і правничою цінністю, а їх захист і забезпечення є пріоритетом держави, інститутів влади і суспільства.

Кожна людина є вільною і має право не бути поневоленою, право на особисту свободу та гідне життя, право на вільне спілкування і свободу поглядів, на вільну творчу діяльність.

Кожній людині гарантується її свобода робити все, що не заборонено законом і не спричиняє невиправданої шкоди правам і свободі інших людей, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Посадові особи органів державної влади та правоохоронних органів можуть діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожна людина вважається добропорядною, доки інше не визначено в судовому рішенні, що набрало законної сили.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану незаконними діями чи бездіяльністю органів влади та їх посадових і службових осіб».

Список використаних джерел

гуманітарний право людина командно-адміністративний

1. Костенко О.М. У світі соціального натуралізму (вибране). Київ: Видавництво: «Паливода А.В.», 2020. 812 с.

2. Кудрявцев О.В. Адвокат на захисті потерпілого: практ. посібник. Київ: Норма права, 2023. 224 с.

3. Панова О.О. Забезпечення публічної безпеки в Україні: адміністративно-правовий аспект: монографія. Харків: Панов, 2018. 510 с.

4. Савчин М.В. Сучасні тенденції конституціоналізму у контексті глобалізації та правового плюралізму : монографія. Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2020. 648 с.

5. Слінько Т.М. Конституційне право України: підруч. Харків: Право, 2021. 592 с.

6. Тертишник В.М. Конституція України. Науково-практичний коментар. Київ: Алерта, 2022. 430 с.

7. Тодика Ю.М., Тодика О.Ю. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні: монографія. Київ: Ін Юре, 2004. 368 с.

8. Туниця Ю. Екологічна конституція Землі. Ідея. Концепція. Проблеми. Львів: Видавничий центр Львівського національного ун-ту імені Івана Франка, 2002. 298 с.

Размещено на Allbest.ru