Генезис розвитку відновного правосуддя як інструменту протидії злочинності неповнолітніх в країнах Європи

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

Відділ кримінального права, кримінології та судоустрою

НАПрН України

Інститут інформації, безпеки і права

Генезис розвитку відновного правосуддя як інструменту протидії злочинності неповнолітніх в країнах Європи

Свєтлічний І.В., аспірант, адвокат

Соціальна трансформація, як відомо, це період становлення нових соціальних форм, утвердження нових принципів соціального устрою та виникнення нових соціальних інститутів. Відновне правосуддя, саме в такій формі, як воно існує сьогодні, сформувалося у середині 70-х років XX століття, але інтерес до відновлення порушених прав потерпілого мав місце ще в концепціях правосуддя стародавнього світу [1].

З кінця середньовіччя в Європі виникла система правосуддя, в якій зобов'язання правопорушника були скоріше перед державою, ніж не перед потерпілим, яка існує до наших часів.

Підхід, що лежить в основі концепції відновного правосуддя (restorative justice) надає можливості сторонам конфлікту відновити стан, який вони разом вважають справедливим, та завдяки цьому відновити стосунки. Що таке є справедливість для обох сторін? Справедливість є такою специфікацією стосунків між індивідами, коли всі вони усвідомлюють себе рівними стосовно певного раціонального принципу [2].

Відновне правосуддя не є заміною традиційного правосуддя, відновне правосуддя може бути одним з правових інструментів протидії злочинності, який надає правосуддю відновного характеру за рахунок використання певного способу вирішення кримінальних ситуацій і цей інструмент є ефективним, в першу чергу, стосовно неповнолітніх.

Тенденція до гуманізації суспільства, що зародилася в XVІІ-XVІІI століттях, значно посилилася в другій половині XX століття, коли європейські науковці хоч і не використовували поняття «відновне правосуддя», але зосереджували увагу на недоліках тогочасної системи кримінального судочинства, особливо стосовно прав потерпілих [3].

Важливе місце в розвитку відновного правосуддя посідають праці німецького кримінолога Ганса фон Гентінга та румунського кримінолога Бенджаміна Мендельсона. Вони вважали, що потерпілі мають розглядатися не тільки як пасивні об'єкти злочину, а й як активні суб'єкти. Крім того, вони вважали, що в кримінальному процесі слід говорити насамперед про права потерпілих, а не про права правопорушників. На той час ці ідеї були революційними для юриспруденції, для правової науки в цілому [4].

Вивченням та дослідженням зазначених питань займалися також німецький кримінолог Сара Марджорі Фрей та американський учений Стівен Шеффер. Так, до прикладу, Фрей стверджувала, що система кримінального правосуддя ігнорує потерпілих і пропонувала обов'язкове відшкодування шкоди як використання принципу «повернення до попереднього стану». Шеффер, зокрема, стверджував, що інтерес до відновлення порушених прав бере свій початок в уявленнях стародавнього світу. На думку дослідника, до кінця Середньовіччя ці уявлення були забуті, і виникла судова система, яка визначала обов'язок порушника перед державою, а не перед потерпілим [5].

1975 року Мішель Фуко опублікував роботу, в якій однією з основних ідей була еволюція політичних технологій у західних суспільствах під час переходу від пізнього Середньовіччя до Нової історії і далі. Він зазначив, що з плином часу каральні механізми державної влади ставали дедалі гуманнішими. Злочинці стали відбувати покарання у в'язниці, скоротилася кількість тілесних покарань. Іншими словами, змінилася сама правова природа покарання. Сформувалися нові уявлення про суб'єкта правопорушення, ним стала людська свідомість [6].

Згодом критика системи кримінальних покарань у науковій доктрині поступилася місцем новій концепції відновного правосуддя, що пропонувала альтернативний підхід до розв'язання кримінальних спорів У 1970-1980-х роках низка кримінологів і психологів у Норвегії, Нідерландах та інших країнах виступили за відмову від довгих строків тюремного ув'язнення. У їхніх роботах пропонували як альтернативи тюремному ув'язненню, так і способи скорочення кількості вироків. Американський психолог доктор Альберт Іглаш і норвезький кримінолог Нільс Крісті першими звернули увагу на кризу системи кримінального правосуддя й альтернативні парадигми, які в деяких випадках могли б істотно замінити каральні функції правосуддя.

Погляди норвезького кримінолога Нільса Крісті були прогресивними для того часу. Він виступав проти смертної кари, проти збільшення кількості злочинців у в'язницях, за гуманізацію і мінімізацію покарання, але захищав інтереси жертв. На думку Крісті, суперечки мають вирішуватися насамперед між злочинцями і жертвами, які є основними учасниками злочину. У рамках відновного правосуддя Крісті вважав, що кримінальний процес має сприяти активній участі жертв, злочинців і членів спільноти. Держава не повинна домінувати в судах і виключати інших учасників процесу [7].

Голландський кримінолог, юрист, поет та історик Герман Біанкі також критично ставився до наявної системи виконання покарань. У своїх дослідженнях він стверджував, що існують більш ефективні способи боротьби зі злочинцями, ніж тюремне ув'язнення, і що використання покарання як основного елемента системи кримінального правосуддя є помилковим. На його думку, доцільно примирити жертв і злочинців та компенсувати жертвам моральну та матеріальну шкоду.

Велике значення для розвитку наукового корпусу знань у царині відновного правосуддя має наукова праця американця Раймонда Міхаловскі, в якій він виокремлює два типи суспільств: вільні від держави та організовані в рамках держави. У своїй відомій роботі під назвою «Порядок, закон і злочин» («Order, Law and Crime») Міхаловскі пише, що примітивні суспільства, які існували 30 тис. років тому, були невеликими, ґрунтувалися на економічній співпраці, були схильні до рівноправності та справедливості між членами суспільства, як осілими, так і кочовими, і надавали перевагу мирним способам розв'язання конфліктів. Натомість, зазначає Міхаловскі, кримінальне правосуддя XX століття зосередилося на помсті у вигляді невідворотного покарання, а не на примиренні сторін конфлікту та відшкодуванню збитків потерпілому і компенсації жертвам [8].

Засновником концепції відновного правосуддя в нашому теперішньому розумінні є американський професор і соціолог Говард Зер, який спробував систематизувати відновний підхід до правосуддя. Зер проаналізував парадигму кримінального правосуддя про злочин і покарання та дослідив історичні, релігійні, соціальні та практичні альтернативи цій парадигмі. Зер проаналізував досвід практичного застосування відновного правосуддя, а саме програми примирення жертви та правопорушника, історію перших експериментів у Канаді та США, цілі програм примирення та ефективність їх впровадження.

відновний правосуддя злочинність неповнолітній

Висновки

Результати теоретичних та практичних досліджень в сфері відновного правосуддя свідчать про те, що відновне правосуддя щодо неповнолітніх передбачає активне залучення потерпілих, самих неповнолітніх правопорушників, а також громади до процесу правосуддя; відновний процес спрямований не на покарання, а на примирення, відновлення стосунків, відшкодування збитків потерпілому, встановлення та підтримання належного суспільного порядку в громадах та реінтеграцію неповнолітніх правопорушників у суспільство з метою запобігання скоєння ними правопорушень у майбутньому.

Список використаних джерел

1. Свєтлічний І.В. Деякі актуальні питання кримінально-правової охорони прав неповнолітніх у кримінальному процесі, імплементації принципів відновного правосуддя щодо дітей та молодих людей / І.В. Свєтлічний //Держава і право. Юридичні і політичні науки. - 2020.- Вип. 88. - С. 212-224.

2. Свєтлічний І.В. Актуальні питання протидії злочинності неповнолітніх засобами відновного правосуддя / І.В. Свєтлічний, О.В. Свєтлічна // Молодий вчений. - 2021. - Вип. 11 (99). - С. 28-31.

3. Свєтлічний І.В. Відновне правосуддя як елемент кримінально-правової охорони прав дітей / І.В. Свєтлічний // Часопис Київського університету права. - 2021. - Вип. 4. - С. 383-386.

4. Свєтлічний І.В. Протидія злочинності неповнолітніх засобами відновного правосуддя: правовий і психологічний аспекти / І.В. Свєтлічний, О.В. Свєтлічна // Держава і право. Юридичні і політичні науки. - 2021. - Вип. 90. - С. 107-114.

5. Свєтлічний І.В. Кримінально-правова протидія злочинності неповнолітніх засобами відновного правосуддя / І.В. Свєтлічний, О.О. Малець // Міжнародний науковий журнал «Правовий часопис Донбасу». - 2021. - Вип. 4 (81) ч. 2. - С. 108-112.

6. Свєтлічний І.В. Роль відновного правосуддя у протидії злочинності неповнолітніх / І.В. Свєтлічний // Юридичний науковий електронний журнал. - 2022.- Вип. 1. - С. 254-257.

7. Дубовик О.І. Альтернативне правосуддя: розвиток наукової думки в 70-90 рр. XX століття / О.І. Дубовик // Часопис Київського університету права. - 2014. - Вип. 4. - С. 41-46.

8. Michalowski R.J. Order, law, and crime: an introduction to criminology. New York: Random House, 1985. 422 p.

Размещено на Allbest.Ru