Державна політика у сфері забезпечення прав людини в умовах воєнного стану: окремі аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru

Державна політика у сфері забезпечення прав людини в умовах воєнного стану: окремі аспекти

Боксгорн Анастасія Вікторівна,

фахівець відділу міжнародного співробітництва, старший викладач кафедри адміністративної діяльності поліції Одеського державного університету внутрішніх справ, доктор філософії в галузі права

За часи своєї незалежності, Україна зазнавала неоднозначних політико - правових трансформацій та реформ, які були спрямовані на зміни в системі органів виконавчої влади, податковій системі країни, взаємодії місцевих громад тощо. 2014 рік ознаменувався тим, що Україна взяла чіткий курс на євроінтеграцію - таким чином вона окреслила свою чітку позицію перед міжнародною спільнотою. Євроінтеграційний вектор якій взяла Україна, як демократична, соціальна, правова держава зумовила необхідність утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина відповідно до міжнародних стандартів у всіх сферах суспільного життя. Сьогодні наша держава є учасницею міжнародних договорів, які передбачають взяття нею на себе позитивних та негативних зобов'язань. Позитивні зобов'язання проявляються в тому, що держави -учасники свють запроваджувати на своєї території систему дієвих гарантій та свобод людини. В той же час негативні зобов'язання встановлюють для держави норми-заборони порушення прав і свобод людини та передбачають визначення відповідальності у разі їх порушення.

Варто відзначити, що 24 березня 2021 року Указом Президента України була затверджена Національна стратегія у сфері прав людини [3]. Мета цього документа - сприяти вдосконаленню діяльності держави щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні. Результатом реалізації Стратегії має стати запровадження системного підходу до забезпечення прав і свобод людини, узгодженості дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, суб'єктів господарювання, створення в Україні ефективного механізму реалізації та захисту прав і свобод людини, усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі порушень, виявлених Європейським судом. Саме в ній було закріплено стратегічні напрями в сфері прав і свобод людини, зокрема: запобігання катуванню та жорстокому поводженню з людьми; забезпечення права на справедливий суд, забезпечення свободи мирних зібрань та об'єднань, запобігання та протидія дискримінації; забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків; протидія домашньому насильству, забезпечення прав корінних народів і національних меншин, забезпечення прав дитини, екологічних прав тощо.

Однак 24 лютого 2022 року, в результаті повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, реалізація конституційних прав та свобод людини на високому рівні опинилася під загрозою. Внаслідок введення правового режиму воєнного стану на території України частина забезпечених Конституцією України прав та свобод людини та громадянина зазнала обмежень. Неможливість реалізації пов'язана з відсутністю спеціальних роз'яснень і рекомендацій, які регламентують реалізацію прав людини у період дії правового режиму воєнного стану. До сьогодні було внесено величезну кількість змін та доповнень у різноманітні нормативно-правові акти, тим не менш введення воєнного стану є підставою обмежень конституційних прав і свободи людини і громадянина , які передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України [1]. Також на період дії цього режиму можуть вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів пр авового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» [6].

Державна політика у сфері захисту прав і свобод людини в умовах воєнного стану забезпечується тим, що в умовах воєнного стану забороняється зміна Конституції України, проведення виборів Президента України, а також виборів Верховної Ради України, органів місцевого самоврядування, проведення всеукраїнських та місцевих референдумів, проведення страйків, масових зібрань та акцій тощо. В той же час є деякі питання, які потребують детального вивчення та реагування з боку законодавця. Перш за все варто зазначити, що у зв'язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України на територіях багатьох областей порушений режим роботи судової системи, а також немає доступу до інформації про стан розгляду справ, що в деяких випадках унеможливлює реалізацію конституційного права на справедливій суд. Ця проблема пов'язана з неможливістю створення умов для повноцінної роботи судового апарату. В той же час, відповідно до ст. 55 Конституції України, кожній особі, яка перебуває на території України на законних підставах, гарантується захист прав та законних інтересів у судовому порядку. Відповідно до діючого законодавства відмовити у правосудді громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які вважають, що їх права та свободи порушені або порушуються, створено або створюються певні перешкоди для реалізації останніх, заборонено. До того ж у ст. 64 Конституції України та ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» гарантовано право на захист прав і свобод людини і громадянина у судовому порядку в умовах воєнного стану. Як реалізувати це право, якщо територія окупована? Як забезпечити захист осіб, які реалізують судову, правоохоронну, виконавчу функції держави в таких умовах? Крім безпекової складової, яку варто розглядати через призму дотримання правил поводження під час повітряної тривоги та необхідності спуску до бомбосховищ, варто також відзначити необхідність забезпечення права учасників процесу на інформацію в умовах воєнного стану. Сьогодні такі сервіси, як «Стан розгляду справ» тощо обмежили загальний доступ й це також створює перешкоди для отримання доступу до інформації громадян нашої держави.

Через призму доступу до суду варто також розглянути такий аспект, як дотримання процесуальних строків в умовах воєнного стану. Поштовий зв'язок не функціонує на належному рівні, громадяни вимушено покинули свої домівки - все це спричиняє умови для пропуску процесуальних строків та покладення в майбутньому додаткового тягаря на суди у зв'язку з їх поновленням тощо. Однак і тут не все так просто, адже воєнний стан на законодавчому рівні не визначений у якості причини для поновлення строків. Судова практика в аналогічних ситуаціях дотримується такої позиції: Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку [4].

В контексті захисту прав людини та громадянина варто аналізувати не лише законодавство України, а й міжнародні нормативно-правові акти. Так, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права визначено, що Кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів та кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір.В той же час користування цими правами накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність і може бути пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними:для поважання прав і репутації інших осіб; для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення [2].

Тут виникає питання: які межі є адекватними? Суб'єктивна складова зумовлює ризик порушення гарантованих Основним Законом прав та свобод людини та громадянина та тотальної дезінформації населення [7, с. 47]. Це лише частина нагальних питань, які потребують розв'язання.

Також на нашу думку заслуговує критики внесення змін до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення повноважень суб'єктів забезпечення цивільного захисту та імплементації норм міжнародного гуманітарного права у сфері цивільного захисту» [5], а саме доповнення ст.8. «Заходи правового режиму воєнного стану» п. 25 «запроваджувати інші заходи, передбачені нормами міжнародного гуманітарного права». Таке формувалювання в контексті обмеження конституційних прав державними органами додало правової невизначеності.

В той же час варто відзначити, що поряд з обмеженням певних прав і свобод людини в умовах воєнного стану Конституція України містить перелік прав, які не можуть обмежуватися за жодних обставин, навіть в умовах воєнного стану. Мова йде про: заборону обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, ет нічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками; норму, яка визначає, що громадяни України не можуть бути позбавлені громадянства і права змінювати громадянство; заборону порушенея невід'ємних прав на життя, на повагу до гідності, на свободу та особисту недоторканність; заборону обмеження права на життя, на шлюб і рівні права та обов'язки у шлюбі та сім'ї; неприпустимість порушення рівності дітей залежно від їх походження тощо.

Підводячи підсумки варто зазначити, що правовий режим воєнного стану в Україні є передумовою для взяття державою на себе ще більшого масиву відповідальності в контексті дотримання прав та свобод людини та громадянина. Адже тут мова йде ще про необхідність досягнення балансу між соціальними потребами держави та всіх громадян держави та індивідуальними правами та свободами кожної конкретної особи. Державна політика із захисту прав і свобод людини полягає в тому, що, незважаючи на всі особливості та складнощі умов провадження різних видів діяльності (адміністративної, правоохоронної тощо) в умовах воєнного стану, права людини підлягають винятковій охороні й їх порушення має бути мінімізовано. Це зумовлено тим, що відповідно до Основного Закону держави людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю.

державна політика право людина

Список використаних джерел

Конституція України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/254%D0%BA/96- %D0%B2%D1%80.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 р. URL : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_042.

Національна стратегія у сфері прав людини: Указ Президента України від 24.03.2021 р. № 119/2021. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/119/2021#Text.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 р. у справі № 990/115/22. URL : http://iplex.com.ua/doc.php?regnum=107354803&red=100003a65502f2d8 e1a89dbdb3e2e75aa1939e&d=5.

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення повноважень суб'єктів забезпечення цивільного захисту та імплементації норм міжнародного гуманітарного права у сфері цивільного захисту. Закон України від 09.07.2022 р. № 2394-IX. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2394-20#Text.

Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12.05.2015 р. № 389-VHI. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text.

Славна О. В. Забзепечення прав і свобод людини в умовах правового режиму воєнного стану в Україні в контексті Національної стратегії у сфері прав людини. Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство». С. 45-49. URL : http://journal-app.uzhnu.edu.ua/article/view/264465/260635.

Размещено на Allbest.ru