Специфіка допиту учасників організованих злочинних груп та злочинних організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Специфіка допиту учасників організованих злочинних груп та злочинних організацій

Лісова Єлизавета Валеріївна, Павлова Наталя Валеріївна

Вирішення проблем, пов'язаних із зростанням злочинності та її організованими проявами, є одним із пріоритетних завдань правоохоронних органів України. Вважаємо, що найбільш небезпечним проявом злочинної діяльності є її організованість (організовані злочинні групи та злочинні організації). Насамперед це утворення характеризується стійкістю, тривалістю, використанням технічних засобів, наявністю корупційних відносин, складними методами контррозслідування [1, с. 267]. По-друге, незаконні дії чи діяльність, які обирають такі злочинні угруповання, мають високу популярність. Враховуючи специфіку організованих злочинних угруповань і злочинних організацій, процес розслідування окремих видів правопорушень є досить тривалим і складним, що вимагає від слідчого високого ступеня професійної зосередженості та використання повного комплексу процесуальних і тактичних засобів, спрямованих на встановлення факту протиправного діяння та притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Важливе місце в процесі збирання доказової інформації в рамках кримінального провадження займають такі слідчі (розшукові) дії, як допит. Фактично на сьогодні не буває досудового розслідування без допиту, тому сам допит вважається однією з найпоширеніших слідчих (розшукових) дій [2, с. 253]. Коло конкретних питань, які безпосередньо допитуються учасниками злочинної групи, залежить від процесуального статусу допитуваної особи та її фактичної (або передбачуваної) участі в розслідуванні. Аналіз слідчої судової практики свідчить, що в процесі розслідування кримінальних проваджень за фактами кримінального правопорушення організованих злочинних груп і злочинних організацій (далі - ОЗГ) нерідко виявляються факти, які протидіють розслідуванню. Найбільш характерними ознаками проти слідства, які мали місце під час допиту, були:

- учасники ОЗГ відмовилися давати показання (ст. 63 Конституції України) та відстоювали своє рішення тим, що «особа не зобов'язана давати показання, заяви чи пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначене законом» [3];

- відмова давати показання під час досудового розслідування, обґрунтовуючи своє рішення «фіктивною» недовірою до працівників слідчого підрозділу, що здійснює розслідування, чи осіб, які здійснюють оперативне супроводження кримінального провадження, згодом збираючись давати показання лише під час допиту;

- учасники ОЗГ, які стоять на найнижчому рівні в ієрархії організації та бояться давати свідчення, мотивують таке рішення можливістю реальної розправи з боку керівників злочинної організації; між співучасниками відбувається обмін інформацією. змовники, не встановлені або причетність яких до кримінального правопорушення не доведена;

- є випадки, коли свідків (потерпілих) шляхом підкупу чи залякування примушують до відмови давати показання щодо злочинної діяльності, приховують чи перекручують певні факти.

Зокрема, необхідно визначити роль особи у вчиненні правопорушення, наявність судимості, внутрішні риси характеру, сімейний стан, стосунки з родичами та їхнє відношення до події, особисті антигромадські схильності, рівень освіти, заклопотаність на правоохоронне ставлення персоналу, індивідуальне ставлення до ув'язнених, характер стосунків з іншими учасниками організованої групи тощо [4, с. 246]. У цьому випадку спрацьовують правила: чим більше інформації про характеристики учасників ОЗГ, чим більше інформації має слідчий, тим швидше він зможе вибудувати комунікаційну стратегію, обрати найкращий метод допиту та отримати найкращі результати в майбутні ефективні результати. Зауважимо, що при підготовці допиту необхідно враховувати такі організаційно-тактичні моменти: недопущення інформаційного контакту між затриманими, забезпечення повної ізоляції один від одного, контроль копіювання з метою унеможливлення спілкування зі спільниками під час конвоювання. Майже всі респонденти зазначили, що невиконання перерахованих заходів призведе до втрати або недоступності важливої доказової інформації, затримки розслідування та ускладнить прийняття остаточних тактичних рішень.

Для отримання достовірних свідчень під час допиту ОЗГ варто застосувати такі тактичні прийоми, як негайний допит на місці затримання або допит підозрюваних одразу після їх доставлення до відділу поліції. Ефективне затримання особи та її передача до підрозділу призводить до розгубленості останньої та, у більшості випадків, неможливо швидко проаналізувати всі обставини та вибудувати контраргументи для допиту. Слідча та судова практика показала, що подальші свідчення таких осіб час від часу змінювалися, стверджуючи, що вони перебували під неправомірним впливом працівників поліції, які проводили першочергові слідчі (розшукові) дії чи безпосередньо затримання. Варто зазначити, що отримання доказів під час допиту залежить від конкретних обставин розслідування на даний момент, а головним правилом для слідчих є заборона надавати допитуваному сфальсифіковані або неіснуючі докази [5, С. 172].

Отже, можна зробити висновок, що процес відбору слідчих під час розслідування кримінальних проваджень за фактами правопорушень, вчинених учасниками організованих злочинних угруповань та злочинних організацій, має враховувати специфічні характеристики ОЗГ, а саме: стабільність складу, структуру, особливу складову, оперативність, з конкретним розподілом ролей, хороша і чітка психологічна структура, планування, висока інтрига і тривалість злочинної діяльності. У призначеному розслідуванні важливе значення має ставлення слідчого до підслідного. Інформація, отримана під час допиту, має бути критичною, тобто аналізується, оцінюється та всебічно перевіряється за допомогою інших слідчих (розшукових) дій.

злочинне угруповання допит слідство

Список використаних джерел

1. Дергач Л.В. Особливості проведення допиту підозрюваних у справах про вимагання, вчинені організованими злочинними групами. Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). 2009. № 22. С. 273.

2. Іванчишин І.І Організоване злочинне угрупування як об'єкт криміналістичного дослідження. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2015. № 3. С. 279.

3. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. Верховна Рада України.

4. Мировська А.В., Синоверський А.І. Особливості розслідування злочинів, учинених організованими групами. Актуальні проблеми криміналістики та судової експертології: матеріали Міжвідомчої науково-практичної конференції, м. Київ, 22 листопада 2018 р. / редкол.: В.В. Чернєй та ін. Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2018. С. 249.

5. Плосконос А.І. Використання результатів оперативної діяльності під час допиту учасників організованих злочинних груп та злочинних організацій. Науковий вісник публічного та приватного права. 2017. Вип. 6. Т. 3. С. 175.

Размещено на Allbest.ru