Загальнотеоретична характеристика прав людини в новітніх доктринах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВ ЛЮДИНИ В НОВІТНІХ ДОКТРИНАХ

Наконечна Анна Михайлівна,

кандидат юридичних наук,

асистент кафедри теорії та філософії права

Новосад Владислав Дмитрович, студент

Анотація

право фундаментальний антифундаменталістський людина

У статті проаналізовано фундаментальну та антифундаменталістську концепції прав людини задля з'ясування їх сутності, ролі та місця у буттєвому устрої людського світу. Виділено особливості «прав людини» крізь призму аналізу зазначених концепцій.

Представниками фундаментальної доктрини невід'ємних прав людини є П. Рабінович, К. Апель та Ю. Хабермак, Р. Дворкін, Ч. Пірс, О. Гьоффе, Р. Фербер та А. Маслоу.

Згідно із нею права людини обґрунтовуються, виходячи з парадигми егалітаризму та справедливості; в основі цієї доктрини лежить пояснення всіх прав людини як її моральних прав. Згідно з нею, підлягають необхідному захисту основні потреби людини, що забезпечують її буття як людини.

Визначними представниками антифундаменталістської концепції є Дж. Донеллі та Р. Рорті. Антифундаменталістська концепція прав людини ґрунтується на тому, що сама по собі ідея прав людини є продуктом певної історичної епохи, певного суспільства, відтак вона іманентно не може бути непритаманна цьому феномену. Тобто, ідея прав людини як ідея свободи, звільнення, забезпечення автономії особи може набувати за певних умов протилежного характеру - колонізації, нав'язування цінностей невластивих для певних суспільств. Зроблено висновки, що:

- згідно із фундаментальною доктриною права людини є можливостями, необхідними для того, щоб діяти певним чином або утриматися від дій у суспільстві задля задоволення своїх потреб, тобто вони опосередковують задоволення потреби їх носія відповідно до рівня розвитку, насамперед, того суспільства, в якому ці потреби сформувалися і в якому він має намір їх задовольнити;

- антифундаменталістська концепція заперечує універсальну природу прав людини, обгрунтовуючи це тим, що кожна особа чи спільнота має власний погляд на своє життя і розвиток, і саме тому може не мати необхідності у реалізації частини прав. Проте наголошується на дотриманні «культури прав людини», оскільки вона є витвором суспільства і полягає у тому, щоб не перешкоджати здійсненню прав інших людей.

Виділено деякі особливості терміно-поняття «прав людини» виходячи із аналізу розглядуваних у статті концептуальних підходів.

Ключові слова: права людини, потреби, можливості, прагнення, інтереси, фундаментальна доктрина, антифундаменталістська концепція.

Annotation

Nakonechna Anna, Novosad Vladyslav. General theoretical characteristics of human rights in recent doctrines

The article analyzes the fundamental and anti-fundamentalist concepts of human rights in order to clarify their essence, role and place in the material system of the human world. The features of "human rights" are highlighted through the prism of the analysis of these concepts.

Representatives of the fundamental doctrine of inalienable human rights are P. Rabinovych, K. Apel and Y. Habermak, R. Dworkin, C. Peirce, O. Goeffe, R. Ferber and A. Maslow.

According to it, human rights are justified based on the paradigm of egalitarianism and justice; the basis of this doctrine is the explanation of all human rights as their moral rights. According to it, the basic needs of a person that ensure his being as a person are subject to the necessary protection.

Prominent representatives of the anti-fundamentalist concept are J. Donnelly and R. Rorty.

The anti-fundamentalist concept of human rights is based on the fact that the idea of human rights itself is a product of a certain historical era, a certain society, so it cannot immanently be unrelated to this phenomenon. That is, the idea of human rights as the idea of freedom, liberation, and ensuring the autonomy of a person can, under certain conditions, acquire the opposite character - colonization, the imposition of values that are not typical for certain societies.

It was concluded that:

- according to the fundamental doctrine of human rights are opportunities necessary to act in a certain way or to refrain from actions in society in order to satisfy one's needs, i.e. they mediate the satisfaction of the needs of their bearer according to the level of development, first of all, of the society in which these needs are formed and in which he intends to satisfy them;

- the anti-fundamentalist concept denies the universal nature of human rights, justifying it by the fact that each person or community has its own view of its life and development, and that is why it may not be necessary to implement some rights. However, the emphasis is on the observance of the "culture of human rights", since it is a product of society and consists in not hindering the exercise of the rights of other people.

Some features of the term "human rights" are highlighted based on the analysis of the conceptual approaches considered in the article.

Key words: human rights, needs, interests, opportunities, desire, fundamental doctrine, anti-fundamentalist concept.

Вступ

Сьогодення характеризується незмінними пошуками розуміння термінопоняття «права людини». Попри значний науковий здобуток, природа сутності «прав людини» залишається доволі дискусійною та потребує з'ясування та більш грунтовного теоретичного осмислення.

Немає єдності, навіть, щодо самого розуміння терміну «права людини», оскільки для його розкриття використовуються такі смислові поняття: «права і свободи людини і громадянина», «права та свободи», «фундаментальні права», «основні права», «індивідуальні права», «права особи» тощо.

Серед визначень пропонуються розуміння прав людини як «надбань», «вимог», «можливостей», як окремої особи або групи осіб (у вузькому розумінні), так і всього людства (у широкому розумінні), а також «стандартів», «фундаментальних принципів», «вимог до держави».

Однак спільним для всіх варіацій є розуміння того, що права людини - вкрай важливі, і, що навіть особи, які ніколи не стикалися з визначеннями прав, на якомусь дуже глибинному рівні відчувають їх значущість. Те, що проголошують і захищають права людини - це той самий набір, який необхідний для гідного існування особи. Цей життєво необхідний набір має практичну застосовність, як у горизонтальних відносинах (з іншими носіями прав, їх об'єднаннями), так і у вертикальних (з державою в особі її представників, іншими суб'єктами влади, бізнесом, організаціями).

Постановка завдання. Метою дослідження є аналіз та співвідношення фундаментальної та антифундаменталістської концепцій прав людини задля з'ясування їх сутності, ролі та місця у буттєвому устрої людського світу, визначення особливостей терміно-поняття «права людини».

У цій статті використані такі методи наукового дослідження як: загальнотеоретичний, історичного аналізу, порівнювального аналізу, дедукцію, аналогію, абстрагування.

Результати дослідження

Згідно із фундаментальною [1, с. 112-125] доктриною невід'ємних прав людини: права людини обґрунтовуються, виходячи з парадигми егалітаризму та справедливості; в основі цієї доктрини лежить пояснення всіх прав людини як її моральних прав. Згідно з нею, підлягають необхідному захисту основні потреби людини, що забезпечують її буття як людини. Базисний характер цих потреб людини ніби зумовлює той факт, що у людини на цій підставі з'являється право на хоча б певний мінімум забезпечення її потреб, іншими словами право на право [1, с. 117].

Зокрема, український професор юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка П. Рабінович розглядав права людини як певні можливості людини, котрі необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку суспільства і забезпечені обов'язками інших суб'єктів [2, с. 18].

Німецькі філософи К. Апель та Ю. Хабермак побачили у дійсності онтологічний та аксіологічний примат блага (потреб) щодо прав людини й таким чином сформулювали основне питання практично-філософського дискурсу: Як взагалі можливий людський світ? [3, с. 214-256; 4; 5; 6; 7; 8] Цей їхній фундаментальний для розуміння природи прав людини головний висновок можна розцінити як другий коперніканський переворот у розумінні цього феномена.

Тобто блага (потреби) є підґрунтям для формування прав людини. Це, на їх думку, обумовлювалось тим, що в людській свідомості первинно виникають потреби (блага), які згодом і становитимуть основу прав.

Більше того, розглядаючи права людини як загально соціальне явище, слід сказати, що в основі їхнього формування є можливості людини щодо тих потреб (благ), які є для особи визначальними. Відтак, згадується ще одна позиція, яка знайшла своє відображення у загальнотеоретичній концепції інтересу. Згідно неї, права людини розглядаються як певні можливості та прагнення за допомогою яких особа реалізує свої інтереси, які при цьому не суперечать загальним правилам у суспільстві, а слугують для забезпечення повноцінного існування людини, як суб'єкта суспільних відносин. Отже, «права людини» формуються на основі виникнення значущих для особи потреб, які вона здатна реалізувати.

Британський юрист Р. Дворкін стверджує, що «особисті права - політичні козирі в руках індивідів. Індивіди, на його думку, мають права тоді, коли з певної причини колективна мета не є достатнім виправданням, щоб відмовити їм у тому, що вони як індивіди бажають мати чи робити, чи щоб не завдати їм певних збитків або шкоди».

Тобто, саме на підставі прав особи можуть вимагати, щоб їм не перешкоджали отримати чи зробити щось, а також відшкодували шкоду у разі порушення таких вимог. Проте, вчений підкреслює, що ці вимоги, по-перше, не повинні носити характеру зазіхань на права інших осіб і, по-друге, повинні бути двосторонніми, тобто будьяка особа, вимагаючи здійснення або утримання від порушення свого права, одночасно погоджується обирати таку ж поведінку стосовно інших [9, р. 18-20].

Права людини, як зазначає автор, можуть виражати зближення моралі та права, виступати їх поєднанням, оскільки спираються і на ціннісні, етичні установки, і на юридичні положення, відображають основи людського буття, у них здійснюється перетин правової та моральної свідомості. Вони також окреслюють сферу автономії індивіда, що проявляється у взаємовідносинах з іншими особами, суспільством, державою [9, р. 21].

Недарма, права людини визнаються окремими, невіддільними від особи правами. Виходячи із універсального праворозуміння, цим правам притаманне поєднання різноманітних правил, стандартів, гарантій. Відтак, розуміння прав людини не лише з правової природи, а й моральних засад суспільства вважаємо одним із основних джерел наповнення термінопоняття «права людини».

Конкретні концепції прав і реалізація тих загальновизнаних міжнародних стандартів, у яких вони відображені, різняться в залежності від типу конкретного суспільства та держави. Відповідно, права людини знаходять неоднаковий нормативний вираз, теоретичне обґрунтування та практичну здійсненність.

Проте, науковець вважає, що найбільш точним і обґрунтованим може бути назване визначення прав людини через її можливості. Такі можливості проявляються як особисті, соціальні, економічні, політичні, культурні і т.д., залежно від сфери суспільних відносин, у яких отримують реалізацію.

Отже, права людини - це основні можливості, необхідні для гідного та вільного існування й розвитку особи [9, р. 22].

Окрім цього, вважаємо, що вказані можливості обумовлені двома основними суб'єктами їх реалізації та підтримання - суспільством та державою. Аналізуючи те твердження, що права людини є різноманітні і залежать від територіальної прив'язки, слід сказати те, що це передусім пов'язане із багатьма факторами (ознаками), які притаманні цим суб'єктам. Відтак, ті правила, стандарти, гарантії, які лягли в основу формуванню прав людини на конкретній території є відмінними, через різноманітність суспільства та держави.

Відповідні можливості є найбільш значущими, фундаментальними, такими, що становлять стандарти життєдіяльності особи. Орієнтиром виступають такі базові і потреби особи, як право на життя або заборона катувань, однак перелік можливостей поступово розширюється разом зі зміною уявлень про те, що саме є нормою, гідним та вільним існуванням і розвитком.

Ці можливості можуть бути реалізовані носієм прав як особисто, так і у взаємовідносинах з іншими особами та державою, в тому числі бути реалізованими у певному просторі свободи, межі якого окреслюються відповідними просторами свободи інших власників прав. Людина може не реалізовувати якесь право, наприклад, право на освіту, але це не означає, що відповідне право (і можливість) нею втрачається [9, p. 23].

Цікавим є те, що права людини піддаються неоднозначному поняттю щодо суб'єктів їх реалізації. Відтак, на наш погляд, доцільно виділяти трьох суб'єктів реалізації цих можливостей: а) окрему особу чи групу осіб. Ці права здійснюються не залежно від правового вираження у нормативно-правових актах, але єдине застереження: вони не суперечать загальним засадам суспільства (моральним в першу чергу) та закону; б) особа та держава як суб'єкт можливостей та суб'єкт реалізації цих можливостей. Згідно з цією позицією, особа має багато можливостей, які закріплюються у нормативно-правових актах держави та, по суті, виконуються і захищаються за допомогою державних механізмів. Це розуміння випливає із позитивного праворозуміння прав людини; в) держава як окремий (самостійний) суб'єкт.

Американський філософ Ч. Пірс показав, що квінтесенція онтології насправді міститься в емпірично обґрунтованій гіпотезі, що все, укорінене в бутті, некероване ззовні. Це він доказав за допомогою своїх логіки відносин та онтології відносин [10, с. 97-98, 174; 11, с. 331; 12, с. 8]. Зокрема, науковець довів, що людина ніколи не може бути визначена у поняттях власної індивідуальності. Вона, навпаки, завжди сконструйована Іншими. Причому у цьому випадку Ч. Пірс розумів Інших не в об'єктивованому сенсі, а так, що людина сприймає сама себе як особу, що проявляється у відношеннях щодо Інших на основі розуміння ролей цих Інших і навпаки, тобто, співіснує у взаємодії [10 с. 362-376].

А отже, права людини походять з її природи. Із розвитком і формуванням особистості права удосконалюються та збільшується їх обсяг.

Згідно з антропосоціокультурною теорією праворозуміння, з позицій парадигми трансцендентального обміну благами між людьми, він спричинюється двома атрибутивними умовами можливості людського світу, а саме: 1) буттєво сконструйованою атрибутивною націленістю людей на безперервну реалізацію ними власної автономної сутності; 2) комунікативною солідарністю. Perpetum mobile цих одвічних устремлінь людей є їх потреби у благах та життєва необхідність їх задоволення.

Визначними представниками цієї теорії є О. Гьоффе, Р. Фербер та А. Маслоу. Так, О. Гьоффе зауважує, що навіть з посиланням на трансцендентальні потреби завдання легітимації права ще не може бути виконане повністю. Необхідно, зазначає він, показати, що існують суб'єктивні вимоги, іншими словами, суб'єктивні потреби визнання відповідних інтересів іншого. Хоча людина, розмірковує він, - це потенційно суспільна істота «від природи», вона тим не менше повинна сама створити себе як таку, активувати затаєнні у собі потенційні суспільні якості, тому що суспільство виникає тільки із взаємного визнання одного іншим. У цій місії правам людини належить своя, нічим не замінима роль: людині перед самоствердженням необхідно потурбуватись про основоположні умови людського буття. «Той гнів та характерна пристрасть, - продовжує О. Гьоффе, - якими супроводжується протест проти порушення прав людини, є справедливим саме тому, що, по-перше, мова іде про вроджені інтереси, визнання яких, по-друге, має характер вимоги». І одразу ж задається питанням: «на якій підставі я можу вимагати від інших визнання за собою безперечних інтересів?». Відповідь на дане питання О. Гьоффе вбачає у кореляції, тобто дії, що може відбутися лише за умови дії у відповідь: права людини можуть бути легітимовані на засадах взаємності, тобто обміну [1, с. 119-120].

Згідно з концепцією Р. Фербера, до процедур обґрунтування фундаментальних практичних принципів (чи фундаментальних норм) необхідно додати ще один виключно важливий аспект: «безпосереднє чи опосередковане врахування життєвих потреб інших людей» [1, с. 118].

А. Маслоу називав ці потреби справжніми людськими потребами (без їх задоволення людина як вид не можлива в принципі, тим більше не можлива людина - особистість). Адже власні потреби індивіда діють на нього як природна необхідність, тому з їх вимогами він не може не рахуватися. Так відбувається символічний обмін свободи індивіда на його блага [13, с. 38].

Антифундаменталістська концепція прав людини ґрунтується на тому, що сама по собі ідея прав людини є продуктом певної історичної епохи, певного суспільства, відтак вона іманентно не може бути непритаманна цьому феномену. Тобто, ідея прав людини як ідея свободи, звільнення, забезпечення автономії особи може набувати за певних умов протилежного характеру - колонізації, нав'язування цінностей невластивих для певних суспільств. Визначними її представниками є Дж. Донеллі та Р. Рорті.

Загальновідомим є те, що суспільству характерний довгий шлях свого розвитку: від первісних до сучасних часів, таким чином, змінюються пріоритети та погляди на життя у людей різних часових періодів. Права людини також зазнають змін з плином часу і ця плинність, по суті, призвела до виникнення нових прав, які необхідні людині в конкретно-історичних умовах.

Британський фахівець з міжнародних відносин Дж. Донеллі стверджує, що «принцип прав людини базується на ідеї, що люди напевно краще за будь-кого іншого здатні, і в будь-якому випадку мають право, обирати для себе гарне життя». «Якщо азіати цінують сім'ю більше, ніж самих себе, вони здійснюватимуть особисті права, пам'ятаючи про значення сім'ї».

Тобто права людини не володіють універсальністю у тому сенсі, що кожна нація має власний погляд на гарне життя і саме тому може не мати необхідності у реалізації частини прав [14, р. 282-313].

Прикладом можуть слугувати племена Папуа, котрі живуть, на їхній погляд, щасливо, не використовуючи сучасні комп'ютерні технології, транспорт, не купуючи дорогий одяг, не будуючи великих будинків, не отримуючи середньої та вищої освіти. Знання вони отримують шляхом самонавчання. Живуть вони у невеликих хатинках, які виготовляються із дерева.

Отже, стає очевидним, що людині для гарного життя багато не потрібно.

Американський філософ Р. Рорті категорично заперечував ідею «природніх» прав людини, вважаючи, що не існує «універсальної людської природи», яка ґрунтує права, про які йде мова, або будь-які інші права. Також він наголошує на тому, що «Природне» обґрунтування набору прав - це те, що може здатися правдоподібним багатьом, у тому числі тим, хто характеризує себе як моральних реалістів.

Окрім цього, він вбачає реальне існування лише «культури прав людини», оскільки вона заснована на якомусь аспекті самої людяності, оскільки її створює безпосередньо людство. Тобто її можна вітати без «філософської метушні» [15, р. 85].

Виходячи з цієї позиції, можна сказати, що повністю заперечуючи існування природніх прав людини, ми заперечуємо мінімальне підґрунтя існування людини, адже не слід забувати, що права людини походять від людських потреб та інтересів, які зароджуються у свідомості людини. А задовольняючи певні потреби та інтереси, людина завжди думає про певні рамки своєї поведінки. щоб не перешкоджати задоволенню потреб та інтересів інших осіб. Зокрема, право на освіту виникає тому, що людина у підсвідомості відчуває потребу в іі отриманні. А задовольняючи її, вона думає, як діяти так, щоб не порушувати чи не перешкоджати іншій особі у задоволенні цієї ж потреби.

Висновки

Отже, на основі викладеного, можемо виснувати таке.

Згідно з фундаментальною доктриною права людини є можливостями, необхідними для того, щоб діяти певним чином або утриматися від дій у суспільстві задля задоволення своїх потреб, тобто вони опосередковують задоволення потреби їх носія відповідно до рівня розвитку, насамперед, того суспільства, в якому ці потреби сформувалися і в якому він має намір їх задовольнити.

Антифундаменталістська концепція заперечує універсальну природу прав людини, обгрунтовуючи це тим, що кожна особа чи спільнота має власний погляд на своє життя і розвиток, і саме тому може не мати необхідності у реалізації частини прав. Проте наголошується на дотриманні «культури прав людини», оскільки вона є витвором суспільства і полягає у тому, щоб не перешкоджати здійсненню прав інших людей.

Вважаємо за доцільне, на основі аналізу зазначених концепцій, виділити такі особливості терміно-поняття «права людини».

«Права людини» формуються на основі виникнення значущих для особи потреб, які вона здатна реалізувати. Розуміння прав людини не лише з правової природи, а й моральних засад суспільства вважаємо одним із основних джерел наповнення терміно-поняття «права людини».

На наш погляд, доцільно виділяти трьох суб'єктів реалізації прав людини: а) окрему особу чи групу осіб; б) особа та держава як суб'єкт можливостей та суб'єкт реалізації цих можливостей; в) держава як окремий (самостійний) суб'єкт.

Права людини зазнають змін з плином часу і ця плинність, по суті, призвела до виникнення нових прав, які необхідні людині в конкретно-історичних умовах.

Література

1. Пацурківський П. С., Гаврилюк Р. А. Алгебра верховенства права або буттєвий устрій людського світу. Право України. 2017. № 3. С. 112-125.

2. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. Вид. 10-е, доповнене. Львів: Край, 2008. 224 с.

3. Апель К.-О. Проблема філософського обґрунтування у світлі трансцендентальної прагматики мови; [пер. з нім. В. М. Купліна]; [упоряд. К. Байнес та ін. ; пер. за заг. ред. В. В. Ляха]. К.: Четверта хвиля, 2000. С. 214-256.

4. Апель К.-О. Киевские лекции: науково-популярна література. К.: Стилос, 2001. 52 с.

5. Апель К.-О. Дискурс і відповідальність: проблема переходу до постконвенціональної моралі ; [пер. з нім. В. М. Купліна]. К.: Дух і Літера, 2009. 430 с. 3

6. Apel K.-O. Transformation der Philosophie. Bandl. Sprachanalytik, Semiotik, Hermeneutik. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1973. 384 s.

7. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие: пер. с нем. Под ред. Д. В. Скляднева. СПб.: Наука, 2000. 379 с. 40.

8. Habermas J. Faktizitat und Geltung. FrankfurtamMain: Suhrkamp, 1992. 667 s.

9. Dworkin R. Taking rights seriously. Harvard University Press, 1978. 371 p.

10. Пирс Ч. С. Избранные философские произведения; [пер. с англ. К. Голубович, К. Чухрукидзе, Т. Дмитриева ; ред. Л. Макеевой и др.]. М.: Логос, 2000.

11. Кауфман А. Попередні зауваження щодо правової логіки та онтології відносин. Засади правової теорії, заснованої на понятті персони. Філософія права і загальна теорія права. 2013. № 1.

12. Мельвиль Ю. К. Чарлз Пирс и прагматизм (У истоков американской буржуазной философии XX в.). М.: Издательство МГУ, 1968

13. Маслоу А. Г. Мотивация и личность: [пер. з англ. А.М. Татлыбаева]. СПб: Евразия, 1999. 479 с.

14. DONNELLY, Jack, 2007. The Relative Universality of Human Rights. Human Rights Quarterly. 29 (2), pp. 282-313.

15. RORTY, Richard, 1999. Human Rights, Rationality and Sentimentality. In: SAVIC, Obrad et al. The Politics of Human Rights. London: Versop. 739.

References

1. Patsurkivs'kyj P. S., Havryliuk R. A. (2017). Alhebra verkhovenstva prava abo buttievyj ustrij liuds'koho svitu. [Algebra of the rule of law or the essential structure of the human world]. Pravo Ukrainy - Law of Ukraine, 3, 112-125[In Ukrainian].

2. Rabinovych P. M. (2008). Osnovy zahal'noi teorii prava ta derzhavy: Navch. posibnyk [Basics of the general theory of law and the state: Education manual]. L'viv: Kraj [In Ukrainian].

3. Apel' K.-O. (2000) Problema filosofs'koho obgruntuvannia u svitli transtsendental'noi prahmatyky movy [The problem of philosophical justification in the light of transcendental pragmatics of language]. K.: Chetverta khvylia, [In Ukrainian].

4. Apel' K.-O. (2001). Kyevskye lektsyy: naukovo-populiarna literature [Kyiv lectures: popular science literature.] K.: Stylos [In Ukrainian].

5. Apel' K.-O. (2009). Dyskurs i vidpovidal'nist': problema perekhodu do postkonventsional'noi morali [Discourse and responsibility: the problem of the transition to post-conventional morality] K.: Dukh i Litera [In Ukrainian].

6. Apel K.-O. (1973). Transformation der Philosophie. BandI. Sprachanalytik, Semiotik, Hermeneutik. Frankfurt am Main: Suhrkamp. [In Germany].

7. Khabermas Yu. (2000). Moral'noe soznanye y kommunykatyvnoe dejstvye [Moral consciousness and communicative action]. SPb.: Nauka [In Russia].

8. Habermas J. (1992). Faktizitat und Geltung. FrankfurtamMain: Suhrkamp [In Germany].

9. Dworkin R. (1978). Taking rights seriously. Harvard University Press [In Great Britain].

10. Pyrs Ch. S. [2000]. Yzbrannye fylosofskye proyzvedenyia [Selected philosophical works]. M.: Lohos [In Russia].

11. Kaufman A. (2013). Poperedni zauvazhennia schodo pravovoi lohiky ta ontolohii vidnosyn. Zasady pravovoi teorii, zasnovanoi na poniatti persony [Preliminary remarks on legal logic and ontology of relations. Fundamentals of legal theory based on the concept of person.]. Filosofiia prava i zahal'na teoriia prava - Philosophy of law and general theory of law, 1 [In Ukrainian].

12. Mel'vyl' Yu. K. (1968). Charlz Pyrs y prahmatyzm (U ystokov amerykanskoj burzhuaznoj fylosofyy XX v.) [Charles Pierce and pragmatism (At the origins of American bourgeois philosophy of the 20th century)] M.: Yzdatel'stvo MHU[In Russia].

13. Maslou A. H.(1999). Motyvatsyia y lychnost' [Motivation and personality:] SPb: Evrazyia [In Russia].

14. DONNELLY, Jack (2007). The Relative Universality of Human Rights. Human Rights Quarterly, 29 (2), 282-313 [In Great Britain].

15. RORTY, Richard. (1999). Human Rights, Rationality and Sentimentality. In: SAVIC, Obrad et al. The Politics of Human Rights. London: Versop [In Great Britain].

Размещено на Allbest.ru