Реалізація права на захист в Україні: проблемні питання

Размещено на http://allbest.ru

Реалізація права на захист в Україні: проблемні питання

Ажмяков Р.В., адвокат

Дослідження особливостей реалізації людиною свого права на захист за допомогою різних форм захисту сприятиме подоланню проблем, що виникають у цій сфері, насамперед пов'язаних із найбільш ефективною формою захисту в умовах сьогодення. З цією метою проаналізуємо особливості закріплення вказаних вище форм захисту в українському законодавстві.

У цьому контексті виникає необхідність визначити загальний порядок дій особи, яка захищає свої права щодо всіх можливих аспектів цього процесу. По-перше, особа повинна обрати заходи, що вона може застосувати до порушника. Потім визначити характер матеріально-правових вимог та сам предмет захисту. Наступний крок - визначення, до компетенції якого органу належить розглядати вимогу, враховуючи порядок її розгляду. Також постраждала особа повинна враховувати конкретні умови в яких вона опинилася. конституційний право україна захист

По-друге, дуже часто правники плутають поняття «форма» та «спосіб», проте слід зазначити, що ці два поняття взаємозалежні, але не ідентичні. Аналіз цього питання свідчить, що в юридичній науці не досліджувалися та чітко не розмежовувалися поняття «форма» та «спосіб», а це ускладнює розуміння значення цих понять у процесі захисту прав. Враховуючи те, що форми та способи захисту прав є складовими механізму захисту, необхідно їх чітко розмежувати.

На нашу думку, складовими певної форми захисту прав виступають способи. Але, межа між формою та способом захисту дуже тонка. Це підтверджує аналіз українського законодавства. Для прикладу розглянемо статтю 16 Цивільного кодексу України. Ця стаття закріплює захист цивільних прав та інтересів судом. Ч. 1 цієї ж статті визначає, що «Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу» [4, с. 87]. Ч. 2 статті чітко виділяє способи захисту цивільних прав та інтересів, такі як, визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, що порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Окрім того, у ст. 16 ЦКУ наголошується, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом [3, с. 1]. Суд належить до юрисдикційної форми захисту прав, і саме він визначає способи захисту права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Як зазначено вище, способи захисту прав залежать форми захисту.

По-третє, не чітко визначено особливості закріплення кожної форми захисту прав в чинному законодавстві. Так, юрисдикційну форму захисту прав людини розділяють на судову, несудову та нотаріальну форму захисту. Юрисдикційна форма захисту передбачає безпосередньо діяльність та сукупність дій органів та установ державної влади, що уповноважені припинити правопорушення або вжити всіх заходів, спрямованих на відновлення порушених прав.

Треба зазначити, що в сучасному українському суспільстві найбільш поширеною є судова форма захисту прав. В одній із своїх праць український філософ права В. Бігун наголошував на тому, що судовий захист є різновидом правового захисту, який передбачає захист прав через суд. [2, с. 51]. У першу чергу звернення до суду регулюється Конституцією України. Так, у ч. 3 ст. 8 Основного закону нашої держави наголошується на тому, що «звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод ... гарантується». Також, в Основному законі прописано, що «кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе...» (ч. 4 ст. 32).

Процедури звернення до суду, окрім Цивільного процесуального кодексу України, також закріплені у Господарському процесуальному кодексі України, Кримінальному процесуальному кодексі України та Кодексі адміністративного судочинства України.

Отже, судовий захист прав особи чітко закріплено на рівні законодавства, а вище визначені норми чітко характеризують конституційне право особи на такий захист.

До несудової форми захисту прав належить можливість реалізації людиною свого права на захист за допомогою звернення до державних органів та установ (за виключенням судів), що покликані захищати права людей. Зокрема, ч. 3 ст. 55 Конституції України передбачено, що «кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» [3, с. 11]. Згідно із українським законодавством реалізувати своє право на захист можна також за допомогою звернення як до Президента України та органів місцевого самоврядування тощо.

У ч. 1 ст. 17 чітко визначено, що «Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України» [4, с. 54]. Ч. 2 вказаної статті передбачено, що «у випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися

за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування». Також, ч. 3 цієї ж статті визначає, що «орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом» [6, с. 54].

На відміну від юрисдикційної, неюрисдикційна форма захисту прав людини є мало дослідженою. Причиною цього є те, що на законодавчому рівні не закріплено дане право особи. Відомо, що неюрисдикційна форма захисту передбачає дії в межах закону, юридичних і фізичних осіб щодо захисту права, які здійснюються ними самостійно (самозахист), без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів.

Зазначимо, що самозахист - правове явище, яке притаманне різним галузям права як публічного, так і приватного права. Проте, найбільш широко самозахист застосовується у цивільному та кримінальному праві. Інститут самозахисту достатньо досліджено в українському, та передбачено в законодавстві інших країн.

Ще римське право виділяло «самоправство» як початкову форму захисту прав. Поступово від самоправства здійснюється перехід до захисту прав за допомогою органів державної влади.

Так, Роберт Алексі зазначає, що «альтернативою державному захисту є самозахист усіх проти всіх, або ж той чи інший варіант громадянської війни, що невигідно нікому, зважаючи на те, що люди змушені співіснувати та співпрацювати одне з одним» [3, с. 182].

Самозахисту як правовій категорії присвячена стаття 19 Цивільного кодексу України. У цій статті визначено, що кожний може самостійно обирати заходи самозахисту чи застосовувати заходи, передбачені у законодавстві чи у договорі. Необхідно зазначити, що поняття «самозахист» у цивільному праві близьке до понять «необхідна оборона» і «крайня необхідність» у кримінальному праві.

Таким чином, самозахист як неюрисдикційна форма захисту прав при реалізації людиною свого права на захист відіграє надзвичайно важливу роль, оскільки людина може самостійно обирати заходи самозахисту. Проте, необхідно зазначити, що дана форма захисту потребує розвитку у сучасному законодавстві та праві. Особливого значення в цьому контексті набуває питання правової культури населення в цілому і правосвідомості окремого громадянина зокрема. Тільки освічена, юридично грамотна людина може належним чином у порядку самозахисту захистити свої права. Останнім часом в умовах розвитку технологій WEB-консалтингу спрощується процес самоосвіти, у тому числі юридичної. Доступність і безкоштовність доступу до законодавства, інших правових джерел дедалі більше надає можливість людині самостійно захищати свої інтереси і права. У своєму суспільному бутті кожна людина повинна усвідомити, що реалізація нею права на захист повністю залежить від її бажання та дій.

Отже, реалізація людиною свого права на захист в українському праві можлива за допомогою звернення до суду, до державних органів та установ, до міжнародних організацій, також, передбачено самозахист. Перелічені вище форми захисту частково закріплені в Україні на законодавчому рівні, але потребують подальшого розвитку в практичному сенсі та філософсько-правового осмислення у зв'язку із розвитком права в нових умовах інформаційного суспільства.

Розглянувши проблеми форм захисту прав під час/у процесі реалізації людиною свого права на захист та визначивши особливості закріплення кожної з форм захисту в українському законодавстві, можна стверджувати, що ефективність кожної форми захисту прав залежить від конкретної особи, її правової культури та праворозуміння, і як результат правильного вибору форми захисту, враховуючи наразі умови та ситуацію, в яких ця особа опинилася.

Бібліографія

1. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356. URL: 1і11|.^://хакоп.гас1а.уо\.иа/іа\\^Міо\\-/435-15

2. Цивільне право України: Підручник За ред. Є.О. Харитонова, Н.О. Саніахметової. Київ. 2015.774 с.

3. Стефанчук Р. О. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві України: дис. ... д-ра юрид. наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право»/ Р. О. Стефанчук. Київ : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2007. 541 с.

4. Навальнєва Н. Санкція як правовий засіб у механізмі правового регулювання цивільних відносин. Підприємництво, госп-во і право : наук.-практ. госп.-прав. журн. 2019. N 3. С. 40-45.

5. Кодинець А. О. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у цивільному праві України : дис. канд. ... юрид. Наук. Київ, 2016. 219 с.

6. Стефанчук М. О. До питання про динаміку суб'єктивного цивільного права. Університетські наукові записки. 2019. JNs 4 (32). С. 44-52.

7. Рішення Європейського суду з прав людини в цивільних справах. Захист власності, приватного і сімейного життя та свободи поглядів / уклад. О. В. Ковальський ; за ред. О. С. Захарової. Київ : Юрінком Інтер, 2019. 328 с.

Размещено на Allbest.ru