Надмірний формалізм у судочинстві як перешкода у доступі до правосуддя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра цивільно-правових дисциплін

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Надмірний формалізм у судочинстві як перешкода у доступі до правосуддя

Косенко Є.Є., здобувачка вищої освіти

Науковий керівник: Моісеєнко Д.М., доцент, к.ю.н.

Цивільне судочинство в Україні виступає ефективним засобом захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб, їх прав та інтересів. Разом з тим, у правозастосовчій практиці судів, нажаль, трапляються випадки порушення основних прав учасників процесу, пов'язані з відмовою у доступі до правосуддя, зокрема у зв'язку прояву зайвого формалізму.

Верховний Суд в ухвалі від 25.01.2018 (провадження № 61-170 св 18) згадав про принцип правового пуризму, який розуміється як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом. Тобто: «Закон понад усе». Оскільки визначення цього принципу стосується самого «надмірного» бажання - зрозуміло, що цей принцип викриває негативний, а не позитивний бік процесу правосуддя. Принаймні, так стверджують судді Верховного суду [1].

«Юридична чистота» на відміну від «істотного та непереборного характеру» завжди призводить до порушення принципу правової визначеності. «Правовий пуризм» - неухильне дотримання вимог процесуального кодексу при прийнятті рішення про застосування або скасування судових рішень, що набрали законної сили, без урахування того, чи призведе це до фактичного, а не формального усунення допущених судових помилок;

Надмірно бюрократичне та формальне застосування правових норм та вчинення дій, що мають юридичне значення, невідповідне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи та необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів у цивільному чи іншому судочинстві, має наслідком порушення права на справедливий суд; «Правовий пуризм» може виявлятися в діяльності окремих посадових осіб, або через державні санкції, що обмежують реалізацію дискреційних повноважень суб'єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів, - окрема думка судді Верховного Суду Берназюка Я.О. від 25 квітня 2018 року, справа № 826/5575/17, № в ЄДРСР 73635013 [2].

Формалізм у праві виражається в прагненні та схильності у процесі застосування права надати перевагу тексту закону перед його реальним наміром [3, с. 283]. І може проявлятися, наприклад, у разі визнання платіжного доручення неналежним доказом сплати судового збору за подання апеляційної скарги через відсутність у ньому номера справи, у якій подано відповідну апеляційну скаргу, та дати оскаржуваного судового рішення [4]. Таким чином, вносячи зміни до процесуального законодавства [5], вітчизняний законодавець певним чином запровадив тенденцію до формалізації строків права на звернення до суду за захистом незалежно від їх доцільності та можливості. Такі вимоги проявилися, зокрема й у фінансовій сфері. Зокрема, новелами українського цивільного процесуального законодавства стало положення про попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, понесених нею і очікує понести у зв'язку з розглядом справи (ст. 134 ЦПК України, ст. 124 ГПК України), а також забезпечення судових витрат (ст. 135 ЦПК України, ст. 125 ГПК України) [6; 7]. З об'єктивної точки зору доволі важко обчислити витрати, які може понести сторона в процесі розгляду справи, адже не можна наперед визначити, які процесуальні дії необхідно буде зробити в майбутньому для захисту своїх прав та які витрати у зв'язку із цим будуть понесені [8, с. 114].

У справі Bezrukovy v. правовий пуризм проявився у поновленні пропущеного строку для подання касаційної скарги одним із відповідачів, який напередодні вже приєднався до касаційної скарги та був присутній на засіданні, але не висловив своїх зауважень щодо припинення провадження у справі. Європейський суд з прав людини визнав, по-перше, що мотиви процесуального характеру, на які посилається національний суд, не є фундаментальними. По-друге, подальше скасування рішення жодним чином не змінило зобов'язання держави виконати рішення суду, враховуючи статус ліквідованого співвідповідача як державного підприємства [9].

У справі Esertas v. Lithuania він виявився у тому, що при розгляді справи заявника національні суди не врахували обставини, встановлені рішенням, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, у тій самій справі та з тих самих підстав, однак, яке стосувалося іншого проміжку часу. Як зазначає ЄСПЛ, ця ситуація схожа з подальшим скасуванням остаточного рішення суду, а тому передбачає порушення принципу правової визначеності [10]. В рішеннях у справах Compcar, S.R.O. v. Slovakia [11], PSMA, Spol. S.R.O. v. Slovakia [12], Draft-Ova A.S. v. Slovakia [13] Поняття правового пуризму протиставляється «фундаментальним недолікам і невдачам судової влади» та «помилкам, що мають фундаментальне значення для судової системи». На підставі викладеного можна попередньо припустити, що Європейський суд з прав людини під правовим пуризмом розуміє неухильне дотримання вимог процесуального законодавства при вирішенні питання про застосування чи скасування судових рішень, що набрали законної сили судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок [14, с. 162].

У вітчизняному цивільно-процесуальному законодавстві існують вже норми, що захищають від надмірного формалізму. Так, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування або зміни рішення може бути порушення норм процесуального права, якщо це порушення призвело до постановлення у справі неправильного рішення. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення лише у випадках, встановлених законом (наприклад, ч. 3 ст. 376 ЦПК України, ч. 1 та 3 ст. 411 ЦПК України). Зокрема, підставою для скасування судового рішення є порушення правил юрисдикції (ст. ст. 377 -378 ЦПК України). Матеріально правильне та законне, по суті рішення не може бути скасовано лише з формальних причин (ч. 2 ст. 410 ЦПК України). Дане правило вже стало аксіоматичним для цивільного судочинства України. Воно відоме ще з радянських часів, зокрема, було закріплено у ст. 312 ЦПК УРСР 1963 р. Отже, можна зробити висновок, що при розгляді справи, суд обов'язково повинен дотримуватись встановлених процесуальних вимог, віддаючи перевагу змісту над формою, та оцінювати правові наслідки застосування відповідних процесуальних норм, розуміючи, що процесуальні форма повинна сприяти, а не перешкоджати здійсненню судового захисту прав [15, с. 590].

Європейський суд з прав людини заявив, що «надмірна формальність» може суперечити вимозі гарантувати практичне та ефективне право на доступ до суду відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. Зазвичай це відбувається у разі вузького тлумачення процесуальної норми, що унеможливлює розгляд скарг заявника по суті з супутнім ризиком порушення його права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року). Водночас ЄСПЛ провів межу між формалізмом і надмірним формалізмом. Так, формалізм є позитивним і необхідним явищем, адже він забезпечує чітке слідування судами процесу. Надмірні формальності перешкоджають практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо він сприяє юридичній визначеності та належному відправленню правосуддя.

У такий спосіб реалізується «право на суд», яке, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору до судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99) [16, с. 69].

Підводячи підсумки, слід зазначити, що «легалізація» судового пуризму у процесуальному законодавстві є неприпустимою, оскільки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд й свідчить про невиконання Україною взятих на себе зобов'язань. Необхідність його виявлення та усунення можна вважати одним із найактуальніших завдань розвитку та впровадження нового процесуального законодавства, оскільки воно має відповідати європейським стандартам справедливого правосуддя.

Джерела

надмірний формалізм судочинство

1. На чию користь правовий пуризм? [Електронний ресурс], URL: https://yefimov- partners.com/ (дата звернення: 26.02.2023 р.).

2. Гриб А. М. Правовий пуризм в судових рішеннях Суду першої інстанції. Конгрес міжнародного та європейського права: матеріали Міжнар. наук. -практ. конф. (Одеса, 19 квіт. 2019 р.) / МОН України, Нац ун-т «Одес. юрид. акад.» Одеса: Фенікс, 2019. С. 183187

3. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. / под ред.: К.К. Арсеньева, Ф.Ф. Петрушевского. СПб.: Типография Акц. Общ. «Изд. Дело», Брокгауз-Ефрон, 1902. Т. XXXVI: Финляндія-Франконія. 478 с.

4. Постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року №905/1057/18. [Електронний ресурс], URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79250066 (дата звернення: 26.02.2023 р.).

5. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства та інших законодавчих актів: Закон України від 3 жовтня 2017 р. №2147-19. Відом. Верхов. Ради України. 2017. №48.

6. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року. Відом. Верхов. Ради України. 2004. №40-42..

7. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року. Відом. Верхов. Ради України. 1992. №6.

8. Заборовський В. В., Стойка А. В. Забезпечення доступності правосуддя через призму новацій у порядку регулювання інституту судових витрат у цивільному процесі України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. 2018. Вип. 52. Ч. 1. Т. 1. С. 112-118.

9. Bezrukovy v. Russia, 10 May 2012, no. 34616/02, § 37-41. [Електронний ресурс], URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-110806 (дата звернення: 26.02.2023 р.).

10. Bezrukovy v. Russia, 10 May 2012, no. 34616/02, § 37-41[Електронний ресурс], URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-110806 (дата звернення: 26.02.2023 р.).

11. Compcar, S.R.O. v. Slovakia, 9 June 2015, no. 25132/13, § 64. [Електронний ресурс], URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155104 (дата звернення: 26.02.2023 р.).

12. PSMA, Spol. S.R.O. v. Slovakia, 9 June 2015, no. 42533/11, § 70[Електронний ресурс], URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155102 (дата звернення: 26.02.2023 р.).

13. Draf-Ova A.S. v. Slovakia, 9 June 2015, no. 72493/10, § 78. [Електронний ресурс], URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-155101 (дата звернення: 26.02.2023 р.).

14. Сакара Н.Ю., Правовий пуризм та спроба його «легалізації» в проекті цивільного процесуального кодексу. Україна на шляху до Європи: реформа цивільного процесуального законодавства: матеріали Міжнар. наук. -практ. конф. (Київ, 7 лип. 2017 р.). Київ, 2017. С. 159-164.

15. Андронов І. В. Подолання правового пуризму в цивільному судочинстві. Правове життя сучасної України: у 2 т.: матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 17 трав. 2019 р.) / відп. ред. Г. О. Ульянова. Одеса: ВД «Гельветика», 2019. Т. 2. С. 588-590.

16. Заборовський В.В., Стойка А.В., Правовий пуризм та формалізм у праві в світлі реформування процесуального законодавства України // Актуальні проблеми судового права: матеріали міжнар. конф., присвяч. 70-річчю з дня народж. проф. І.Є. Марочкіна (м. Харків, 31 травня 2019 р.). Харків: Право, 2019. С. 68-72.

Размещено на Allbest.ru