Місце медіації в цивільному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра конституційного, адміністративного та трудового права

Національного університету «Запорізька політехніка»

Місце медіації в цивільному судочинстві

Риженко А.О., студентка юридичного факультету

Смолярова М.Л., к.ю.н., доцентка

В Україні медіація набуває все більшої популярності, однак дотепер ще не стала частиною культури врегулювання спорів. Юристи та дослідники у сфері права в багатьох наукових статтях і працях зазначають, що законодавче закріплення процедури медіації сприяє не тільки ефективному поширенню в суспільстві культури мирного врегулювання спорів, а й дозволяє знизити навантаження на суди, скоротити строки розгляду справ, зменшити витрати сторін на правову допомогу та судовий процес у цілому [1].

Почнемо з визначення самого терміну «медіація». Закон України «Про медіацію» наводить таке визначення: медіація - позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів [2]. Окрім того, у юридичній літературі домінують дві концепції щодо запровадження медіації в національні системи. Перша - це концепція судової медіації, відповідно до якої остання повинна стати складовим елементом процесуальної процедури. Представники другої концепції стверджують, що медіація повинна бути автономним способом вирішення правових спорів і, за прикладом третейського судочинства, функціонувати паралельно зі судовим процесом, а в ідеалі - передувати йому [3, с. 95].

Закон України «Про медіацію» став підґрунтям для нового етапу у формуванні та становленні вітчизняного інституту медіації. Положення про медіацію імплементовано у процесуальне законодавство України, а саме Цивільний процесуальний кодекс, Господарський процесуальний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства. Отже, відповідно до положень ЦПК України, сторони можуть примиритися, зокрема шляхом медіації, на будь - якій стадії судового процесу, а результат домовленостей сторін може бути оформлений у вигляді мирової угоди. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що вона не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Суд може оголосити перерву у підготовчому засіданні, якщо сторони домовилися провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації, а також зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у зв'язку з проведенням медіації [4].

Тісно пов'язаним з інститутом медіації є інститут врегулювання спору за участі судді. Його законодавче регулювання здійснюється Цивільним процесуальним кодексом України, зокрема ст. ст. 201-205. Але є низка відмінностей між цими процедурами, які зумовлюють переваги медіації:

1. Врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті, а процедуру медіації можна застосувати на будь-якій стадії.

2. Строк медіації визначається за погодженням сторін, а врегулювання спору за участю судді можливе протягом розумного строку, але не більше 30 днів із дня постановлення ухвали про проведення врегулювання.

3. Врегулювання спору за участю судді не допускається, якщо у справу вступила третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

4. На відміну від судді чи арбітра, медіатор не вирішує конфлікт між сторонами, не постановляє обов'язкове для них рішення і не пропонує якихось варіантів вирішення спору. Варіанти врегулювання виробляють сторони спору, керуючись власними інтересами та потребами [5, с. 81].

5. Медіатор - особа, яка володіє спеціальними навичками з проведення медіації, а додаткове навантаження на суддю у вигляді надання послуг з врегулювання спору, на нашу думку, є надмірним. До того ж однією з головних переваг медіації для правової системи є саме розвантаження судів.

Отже, переваги медіації переважують чашу терезів. Крім того, застосування медіації широко сприятиме подальшій демократизації суспільства та становленню верховенства права [3, с. 94]. Наразі в законодавстві України закріплено обов'язок суду рекомендувати сторонам звертатись до медіаторів. Але, на питання чому при наявності настільки позитивного ефекту від медитативного вирішення спору, медіація ще не досягла широкого використання, дослідники зазначають кілька основних причин:

1) сприйняття медіації як чужорідного елементу в системі надання юридичних послуг. Найчастіше у юристів, що практикують медіація асоціюється виключно з психологією, що не дає їм сприймати цю процедуру як частину сучасної правової системи;

2) недовіра юристів до медіації як до процедури вирішення правових суперечок. У середовищі юридичної спільноти переважає точка зору, згідно з якою тільки за допомогою закону можливо дієво вирішити правовий конфлікт;

3) недостатність правил про медіацію, що містяться в законі. Практики нарікають на відсутність в Законі про медіацію конкретних правил щодо організації та проведення цієї процедури. Адвокати та юристи звикли до того, що в нормативно-правових актах до найдрібніших деталей вказують як слід чинити й діяти в тій чи іншій ситуації, не залишаючи місця правосвідомості та правовій культурі [6].

До того ж, дослідник У. Капустинський виділяє такі причини повільного розвитку медіації в Україні, які й зараз є актуальними: низька правова культура населення; низький рівень довіри до цієї послуги; недостатня поінформованість суспільства загалом про медіацію; позиції сторін, які не бажають йти на компроміс; специфіка національного правосуддя (думка про те, що не самі учасники конфлікту, а держава має вирішувати спірні відносини, що саме обов'язковість судового рішення є єдиним дієвим способом вирішення спору) [2, с. 62].

Таким чином, після ухвалення Закону України «Про медіацію» відбулося визнання державою цього виду альтернативного способу вирішення спорів, але подальший розвиток та підтримка цього процесу в цивільному судочинстві мають відбуватися, перш за все, шляхом офіційного визнання професії медіатора і закріплення інституту медіації переважно у свідомості юристів та в громадянському суспільстві.

Джерела

медіація цивільне судочинство

1. Олійник О. Медіація в Україні: Per aspera ad delectat. Цикл статей про найбільш значимі розробки від Директора Директорату правосуддя та кримінальної юстиції Міністерства юстиції України. 3 серпня 2021. URL:

https://jurliga.ligazakon.net/analitycs/205338_medatsya-v-ukran-per-aspera-ad-delectat (дата звернення: 15.04.2023).

2. Про медіацію: Закон України від 16.11.2010 р.: за станом на 16.11.2022 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2022. № 7. С. 2, ст.51.

3. Косяченко К. Проблемні аспекти впровадження та проведення медіації в Україні. Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 3. С. 94-96.

4. Цивільний процесуальний кодекс України: за станом на 06.11.2022 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2004. № 40, 40-42. С.1530, ст.492.

5. Данилюк О. О., Крікорова Е. К., Мельник М. Я. Медіація в Україні:

проблематика та сучасний стан. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. № 7. С. 81-84.

6. Проблематика інтеграції медіації в юридичну діяльність: Думка

практика. 7 вер. 2021. URL: https://www.bca.education/problematika-integratsiyi-mediatsiyi- v-yuridichnu-diyalnist/ (дата звернення: 15.04.2023).

7. Капустинський У. О. Перешкоди на шляху становлення медіації в Україні. Правові механізми забезпечення і захисту прав та свобод людини і громадянина, інтересів суспільства та держави. 2019. C. 60-66.

Размещено на Allbest.ru