Оприлюднення персональних даних фізичної особи: правове регулювання питань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Кафедра публічного управління та адміністрування

Оприлюднення персональних даних фізичної особи: правове регулювання питань

Лазор О.Д.

доктор наук з державного управління, професор

Лазор О.Я.

доктор наук з державного управління, професор

З питань отримання, опрацювання, розпорядження різного роду інформації про фізичну особу законодавець прийняв низку нормативно-правових актів щодо регулювання цієї сфери діяльності. Найбільшим масивом інформації про фізичну особу здебільшого володіють роботодавці, яким самі працівники дозволяють опрацьовувати свої персональні дані, часом і не замислюючись про наслідки. Проте, до сьогодні чинним законодавством чітко не врегульовано окремі питання, зокрема і відмови особи від надання такої згоди.

Надаючи свої персональні дані та відповідно згоду на їх опрацювання, працівник має право знати з якою метою відбуватиметься вказана процедура, кому може бути передана ця інформація і для чого, на яких підставах та за яких умов особа може відкликати опрацювання своїх персональних даних та які будуть наслідки вчинених ним таких дій.

Так, з одного боку, відповідно до ст. 302 Цивільного Кодексу України [5], фізична особа має таке право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію, зокрема щодо своєї особистості. Однак, такі дії стосовно іншої фізичної особи, а саме щодо її особистого життя, за відсутності від неї такої згоди - не допускаються. Адже, фізична особа має право на особисте життя, визначає його, як і можливість ознайомлення з ним інших осіб, або не надає такої можливості, оскільки має право «на збереження у таємниці обставин свого особистого життя», що підтверджуються положеннями ст. 301 цього ж Кодексу. Лише за умови, що обставини особистого життя фізичної особи «містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою», можуть бути розголошені іншими особами.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 302 Цивільного Кодексу України, фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатись в її достовірності та зробити покликання на джерело. Якщо інформація отримана з офіційних джерел, зокрема від суб'єктів владних повноважень, то у такому випадку це звільняє фізичну особу, яка поширює інформацію, від необхідності перевірки її достовірності та відповідальності за необхідності спростування наданої інформації.

Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону України «Про захист персональних даних» [2], «Розпорядник персональних даних може обробляти персональні дані лише з метою і в обсязі, визначених у договорі». У більшості договорів із роботодавцем не зазначено, що він, як розпорядник, може поширювати ці персональні дані без відповідної згоди.

Згідно із ч. 2 ст. 5 цього ж Закону «Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень».

Позиція законотворця щодо сутності конфіденційної інформації викладена у ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [1], де з її змісту зрозуміло, що конфіденційною є та інформація «доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов». Водночас нормами цієї статті конкретизуються дії розпорядників інформації щодо її поширення за умови відсутності такої згоди, тобто «лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».

З урахуванням останніх змін від 03.11.2022 р. абз. 1 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію» [3] сутність конфіденційної інформації дещо розширена, а саме конфіденційною вважається інформація:

про фізичну особу;

доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень;

визнана такою на підставі закону.

Якщо інформація про фізичну особу вважається конфіденційною, а отже є інформацією з обмеженим доступом, а відтак може поширюватися лише за бажанням (згодою) відповідної особи, у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене вище, інформація про працівників, які не належать до суб'єктів владних повноважень і які згоди щодо поширення персональних даних не надавали, розповсюджувати чи передавати її розпорядником заборонено.

В абзаці 3 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» [2] чітко визначено, що за умови зміни визначеної мети обробки персональних даних на іншу - нову мету, яка є несумісною з попередньою, для подальшого опрацювання відповідної інформації володілець персональних даних зобов'язаний «отримати згоду суб'єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до зміненої мети, якщо інше не передбачено законом».

Одним із актуальних питань є оприлюднення заробітної плати службовців різного штибу, інформація, якою часто цікавляться журналісти. У ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» [1] зазначено посади осіб, заробітна плата яких не належить до категорії конфіденційної інформації, а саме: «керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради». Указані особи заповнюють та подають відповідні декларації, що є й у широкому доступі та відповідно не складає труднощів у їх пошуку. Заробітні плати усіх інших працівників, посади яких у цьому переліку відсутні - є конфіденційною інформацією й оприлюднюються лише за згодою володільця цих даних.

Водночас норми ст. 31 Закону України «Про оплату праці» [4] також вказують на те, що: «Відомості про оплату праці працівника надаються будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника», підтверджуючи тим самим конфіденційність цієї інформації.

Відповідно до положень ст. 11 Закону України «Про інформацію» [3], лише Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних.

Хибною є позиція, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» забороняє обмежувати доступ до інформації про розпоряджання бюджетними коштами, оскільки заробітна плата та інші виплати (премії, матеріальна допомога тощо) посадовим та службовим особам є витратами з бюджету. У цій частині необхідно розрізняти особливості організаційно-правового статусу працівників відповідної організації, установи чи підприємства як володільців персональних даних, врешті як і самого органу публічної влади.

Чинне законодавство, а саме положення ст. 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» гарантують кожній особі, яка має право: знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою ціллю вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом.

Убезпечує від неправомірних дій володільця персональних даних і положення ч. 3 ст. 10 цього ж закону, де передбачено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані: «вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб».

Підсумовуючи викладений аналіз законодавчих норм, необхідно розуміти, що працівник, надаючи згоду на опрацювання персональних даних роботодавцеві, аж ніяк не означає, що розпорядник може поширювати чи оприлюднювати відому йому інформацію про особу без додаткових узгоджень із суб'єктом персональних даних.

Список використаних джерел

законотворець конфіденційний інформація персональний

1. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua.

2. Про захист персональних даних: Закон України від 1 червня 2010 року № 2297-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua.

3. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua.

4. Про оплату праці: Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР URL: https://zakon.rada.gov.ua.

5. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-TV URL: https://zakon.rada.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru