Розвиток інституту забезпечення: міжнародний досвід

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

Паскар А.А., здобувачка вищої освіти Одеського національного університету імені 1.1. Мечникова

Науковий керівник: д.ю.н., проф. Степанова Т. В.

Інститут забезпечення в процесуальному праві України являє собою допоміжний механізм у процесі вирішення справи, що безпосередньо впливає на реалізацію прав і виконання обов'язків учасників процесу. Для вдосконалення функціонування інституту забезпечення в Україні та проведення позитивних реформ, необхідно досліджувати його розвиток на прикладі інших правових систем, в яких безпосередньо також розвивається даний інститут.

Забезпечення доказів в Німеччині здійснюється виключно за згодою на це іншої сторони, оскільки докази можуть бути втрачені або їх використання буде утрудненим [1]. Тому відповідно до Цивільного процесуального уложення докази забезпечуються шляхом перевірки свідчень, допиту свідка, призначення експертизи. Недоліком є те, що Цивільним процесуальним уложенням не врегульована сутність забезпечення доказів.

А законодавство Франції передбачає можливість ініцювати забезпечення за зверненням сторони, перелік підстав для забезпечення не передбачається, забезпечення доказів здійснюється судом і оскарженню не підлягає [2].

Однак інститут заходів забезпечення позову у Франції на початку 1991 року був суттєво реформований на підставі Закону «Про виконання судових рішень» та Декрету про внесення змін до цивільного процесуального законодавства. Для застосування забезпечення позову повинна існувати крайня необхідність (в загальному розумінні такого стану). Так, ситуація буде розцінюватися як стан крайньої необхідності, якщо збиток, заподіяний однією зі сторін без застосування таких забезпечувальних заходів, стане непоправним. Суд не повинен вирішувати будь-які аспекти по суті спору з метою обґрунтування застосування заходів забезпечення позову. Крім того, суд повинен встановити, що збиток дійсно є невідворотним і необхідно запобігти його виникненню [6].

Цікавим для дослідження є приклад Японії, де питання про забезпечення доказів вирішується виключно судом у випадках, коли існують обставини, за яких було б важко скористатись доказами, за умови, що вони не досліджувались раніше. Клопотання про забезпечення доказів може бути подано як до подачі позовної заяви (в такому випадку суд призначає особу, котра буде виступати від імені опонента), так і після [3]. Водночас суд може з власної ініціативи забезпечити докази. Розгляд заяви про забезпечення доказів здійснюється за участю сторін, а ухвала суду оскарженню не підлягає.

В Казахстані та Республіці Молдова забезпечення доказів до подання позовної заяви здійснюється нотаріусами, після подання - судом [4].

Механізм заходів забезпечення позову створив нову процедурну основу для ефективних дій вітчизняного правовласника щодо захисту своїх прав не тільки в Україні, але й в інших розвинених країнах.

В Англії ст. 25 Закону «Про юрисдикцію у цивільних справах та судових рішеннях» в рамках судового провадження наділяє Високий суд Англії та Уельсу повноваженнями приймати заходи забезпечення позову в будь-якій формі, за винятком видачі наказів про арешт майна або компетенції про примусове витребування доказів. Згідно з правовою позицією лорда Диплока, для накладення судом заходів забезпечення позову позивач, зокрема, повинен довести, що: його доводи не є безпідставними; баланс інтересів сторін переважує на користь видачі тимчасового судового припису; простої компенсації збитків не буде достатньо для відновлення порушеного права; а заявник, зі свого боку, повинен надати суду зустрічне забезпечення [5].

Вивчення зарубіжного досвіду щодо врегулювання судових витрат в адміністративному судочинстві показує, що існують різні підходи до оплати адміністративного судочинства: від установлення безкоштовного правосуддя в адміністративних справах у Франції до ретельного нормативно-правового закріплення порядку стягнення витрат на судочинство у Німеччині (норми трьох законів регулюють такі витрати) [7, с. 43].

Особливістю для більшості європейських країн (Бельгія, Німеччина, Австрія, Польща тощо) є вжиття терміна «процесуальні витрати» щодо витрат, пов'язаних зі здійсненням того чи іншого юрисдикційного процесу, які включають судові витрати (збір чи мито і судову заставу (аванс) на покриття майбутніх витрат у судочинстві) і позасудові витрати [7, с. 44]. Вважаємо, що вказане поняття потрібно запозичити у вітчизняне національне законодавство.

Стосовно визначення та розподілу судових витрат актуальним є аналіз досвіду Польщі у сфері адміністративного судочинства. У Законі «Про провадження в адміністративних судах» Республіки Польщі зазначено, що процесуальні витрати (зокрема, судові витрати) - це необхідні витрати у процесі, який сторона вела особисто або через уповноважену особу, яка не є адвокатом чи юрисконсультом, що охоплюють судові витрати, вартість проїзду сторони або уповноваженої особи в суд та еквівалент втраченого ними заробітку, які не можуть перевищувати оплати праці одного адвоката чи юрисконсульта, оплату праці адвоката або юрисконсульта, але не вище за ставки оплати, визначеної в окремих положеннях, витрати одного адвоката або юрисконсульта, судові витрати і витрати особистої явки сторони за викликом суду (стаття 205 § 2) [8, c. 326].

У континентальній Європі діє загальне правило: «витрати покладаються на того, на чию користь не прийнято рішення», у США - «кожна сторона несе власні витрати».

Серед особливостей судових витрат окремих країн можна виділити такі: у Великобританії стороні, на користь якої винесено рішення, відшкодовуються реально понесені витрати, зокрема, витрати органу публічної адміністрації. У Франції створено на рівні держави спеціальну організацію, яка надає допомогу у покритті витрат на правосуддя малозабезпеченим особам. А в Естонії існує найвищий у Європі відсоток судового збору (12,3%) [7, с. 44]. У більшості досліджуваних країн стягнені процесуальні витрати покривають витрати на здійснюване адміністративне судочинство.

Цікавим є досвід правового регулювання виплат експертам і спеціалістам у рамках провадження в адміністративних спорах, передбачений ст. 39 Закону Литовської Республіки «Про провадження у адміністративних справах», де зазначено, що для зберігання і стягнення сум, що підлягають виплаті свідкам, фахівцям, експертам та експертним організаціям, для кожного суду відкривається спеціальний рахунок у банку за місцем знаходження суду [9].

Отже, розгляд міжнародного досвіду розвитку інституту забезпечення є досить важливим для запозичення певних елементів процедури забезпечення, які притаманні іншим країнам, що можуть вплинути на вдосконалення даного інституту в процесуальному праві України. Доцільним буде запозичення зарубіжного досвіду щодо віднесення до судових витрат таких витрат, що пов'язані зі зберіганням речових доказів, а не лише з їх оглядом і забезпеченням. Зважений зарубіжний досвід, поєднаний з власними правовими, історичними та національними традиціями, дасть змогу досягти ефективного результату в правовому регулюванні.

доказ позов судовий

Список використаних джерел:

1. Zivil prozessordnung. URL: https://dejure.org/gesetze/ZPO.

2. Code de procedure civile. URL: https://www.legifrance.gouv.fr/ affichCode.do?cidTexte=LEGITEXT000006070716.

3. Code of Civil Procedure. Японія. URL: http://www.wipo.int/wipolex/ ru/ text.jsp?file_id=337360#Part2Chap4Sec7.

4. Гражданский процессуальный кодекс Республики Казахстан: от 31.10.2015 №337-V URL: https://online.zakon.kz/Document/ ?doc_ id=34329053#pos=1;-117.

5. Правова позиція лорда Диплока по справі «American Cyanamid v Ethicon Limited» (1975) AC 396 at 407-408. URL: https:// www.casemine. com/judgement/uk/6g34tgha.

6. Code of Civil Procedure of France. URL: https://www.jus.uio.no/ lm/ france.arbitration.code.of.civil.procedure.1981/doc.html.

7. Пащенко К.С. Оновлений законодавчий підхід до інституту судових витрат в адміністративному судочинстві України. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2018. № 2. С. 41-46. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzizvru_2018_2_8.

8. Тильчик В.В. Теоретико-методологічні та правові засади вирішення адміністративними судами спорів у сфері публічно-правових відносин : дис. ... докт. юрид. наук. Запоріжжя, 2020. 448 с.

9. Про провадження у адміністративних справах: Закон Литовської Республіки від 14.01.1999 № VIII-1029. URL: https://e-seimas.lrs.lt/portal/ legalAct/lt/TAD/1ac36e42c13d11e682539852a4b72dd4?jfwid=2r1mjq5h.

Размещено на Allbest.ru