Цивільно-правове регулювання у сфері надання юридичної допомоги. Європейський досвід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цивільно-правове регулювання у сфері надання юридичної допомоги. Європейський досвід

Міщенко М.М.,

Горбачов С.О.,

здобувачі вищої освіти першого (бакалаврського) рівня

Навчально-наукового інституту економічної безпеки та митної справи Державного податкового університету

Науковий керівник: Анісімова М.Ф., доцент кафедри міжнародного права Державного податкового університету, к.ю.н., доцент

Останнім часом досить часто в наукових працях серед правників країн Європейської спільноти підіймається тема правової природи правничої допомоги та угод, що становлять підставу для надання правової допомоги. Внесені зміни до Конституції України закріплюють євроатлантичний вектор геополітичних спрямувань нашої держави і гарантування кожній особі право на професійну правничу допомогу зумовлює особливу актуальність проблематики цивільно-правового регулювання правничої допомоги у контексті аналізу відповідного європейського досвіду.

Серед науково-теоретичних розробок сьогодення, присвячених питанню європейського досвіду надання правничої допомоги, варто згадати праці: М. Вінеелас Заінос, Д. Мейстера, М. Молло, Г. Вальдекасаса, Т. Вільчик, М. Рініо, Ф.-Дж. Рінше, К. Тобенваса, М. Тронкосо, Е. Хіля, Б. Боргманн, С. Гібенса, П. Демолі, А. Джуської, В. Дюкіної, А. Церіменді Ізла, К. Фернандес, Х. Пуі Бруто та інших, проте на сьогодні цивільно - правовое регулювання надання правничої допомоги досі лишається досліджене в недостатньому обсязі.

Метою даної наукової роботи є роз'яснення та дослідження основних аспектів європейського досвіду цивільно-правового регулювання у сфері надання юридичної допомоги.

Якщо оцінювати сучасний стан законодавства ЄС, потрібно визнати, що європейським законодавцем було зроблено досить багато в рамках правової регламентації діяльності з надання правничої допомоги та юридичних послуг загалом, водночас цивільно-правове регулювання діяльності з надання правничих послуг належить до питань національної юрисдикції.

Європейська судова практика свідчить про те, що найчастіше віднесення угоди про надання правничої допомоги до тієї або іншій категорії договорів вирішується виходячи зі змісту правовідносин. Суд може використовувати й диференційований підхід до визначення правової природи угоди, аналізуючи не весь договір, а лише окремі зобов'язання, що становлять його зміст, і, відповідно, застосовувати різні системи правових норм. Утім, наприклад, суди Іспанії незалежно від характеру надаваних послуг здебільшого трактують угоду правника з клієнтом виключно як договір надання послуг.

Можливою також є схема, за якою сторони можуть домовитися про застосування до регулювання відносин тієї чи іншої системи правових приписів. У практиці європейських судів трапляються випадки, коли угодою сторін передбачається, що до правовідносин застосовується, наприклад, правовий режим договору підряду, хоча фактично був укладений договір найму послуг, і суд зрештою застосовував норми, що регулюють договір підряду.

Незважаючи на те, що угода про надання правничої допомоги досить часто розглядається як договір найму послуг, відповідна форма договору практично не застосовується «у чистому вигляді». Зокрема, німецька правова конструкція, що опосередковує надання правничої допомоги, передбачає комбінацію договорів найму послуг та доручення. Отже, правник, виконуючи доручення відповідно до вказівок клієнта, має право відступати від них, коли є підстави вважати, що довіритель схвалив би такий відступ. Правник також зобов'язаний повернути все отримане для виконання доручення або придбане під час ведення справи, а також надавати клієнтові інформацію про стан справи, а після виконання доручення - надати звіт. У свою чергу клієнт на вимогу правника виплачує йому аванс на покриття витрат, необхідних для виконання доручення, й відшкодовує понесені їм у процесі виконання доручення витрати [1].

У Франції найбільш популярною у використанні договірною моделлю, що опосередковує правовідносини з надання правничої допомоги, є договір доручення, під яким розуміється договір, у силу якого одна сторона (довіритель) доручає, а інша (повірений) бере на себе зобов'язання перед іншою стороною зробити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії. Зокрема, договір доручення може бути укладений у будь-якій передбаченій законодавством формі: за допомогою засвідченого чи приватного акта, у формі листа, усно тощо. Прийняття доручення може бути мовчазним і випливати з виконання доручення повіреним. Найчастіше угода про надання правничої допомоги укладається саме в усній формі, і єдиним свідченням наявності договору слугує рахунок, який згідно із Законом Франції № 2001-420 (2001) повинен містити: відомості про правника - назву кабінету або ім'я адвоката, адресу тощо; відомості про клієнта - назву або ім'я клієнта і його адресу; дату надання послуг; опис послуг; строк оплати рахунку [2].

Визначаючи особливості цивільно-правового регулювання надання правничої допомоги в країнах Європи, можна говорити також і про те, що угода про надання правничої допомоги завжди має триваючий характер, адже відповідна діяльність правника є тривалим процесом, зокрема й стадійним, адже наданню правничої допомоги насамперед у формі судового представництва притаманна динаміка і послідовність. Однак триваючий характер правовідносин з приводу надання правничої допомоги - це загальне правило, з якого можливі винятки. Отже, ст. 1583 Цивільного кодексу Іспанії передбачає укладання договору про надання послуг, у тому числі правничих, як на певний, так і невизначений строк, а також на період надання конкретної послуги. Аналогічне положення міститься й у Німецькому цивільному уложенні: відповідно до загальних положень договірно -зобов'язального розділу можливе укладання угоди з фіксованим терміном дії або ж без вказівки строку дії угоди. Положеннями британського Кодексу поведінки баристерів (BSB Handbook) передбачається можливість взяття баристером на себе обов'язків як надати послуги на певний, невизначений строк, так і для виконання конкретної справи. У разі, якщо строк не був передбачений, мається на увазі, що баристер надає послуги в розумний строк.

Таким чином, у країнах Європи правнича допомога є професійною і надається на договірних засадах, водночас відсутня загальноприйнята модель цивільно-правового регулювання цих правовідносин. Концепції, пропоновані європейськими цивілістами, зводяться до таких підходів: регулювання надання правничої допомоги з використанням традиційних цивільно- правових інститутів (договір надання послуг, підряду, доручення й агентський договір); визнання правовідносин з надання правничої допомоги самостійною цивільно-правовою конструкцією. Аналізуючи особливості укладання угод про надання правничої допомоги у країнах Європи, слід дійти висновку, що у більшості європейських країн стадія оферти та її акцептування має свою специфіку, адже для правників вважається неприпустимим клопотати про клієнтуру. Окрім того, найчастіше оферті передують перемовини правника з потенційним клієнтом як попередня стадія, у процесі якої на правника покладається низка обов'язків, від виконання яких залежить можливість існування договору як такого.

Досвід країн ЄС щодо правових конструкцій, що становлять юридичне підґрунтя надання правничої допомоги, а також з питань визначення якості правничої допомоги і гідного рівня її оплати є особливо цікавим і має враховуватись у ході подальшого розвитку засад цивільного-правового регулювання надання правничої допомоги в Україні.

Література

європейський юридична допомога

1. Цивільний кодекс Німеччини від 18 серпня 1896 р. URL : http://www.gesetze-im- internet.de/bgb/BGB.pdf (дата звернення: 9.04.2023).

2. Стаття. L. 441-4 Комерційного кодексу Франції, створений розпорядженням від 18 вересня 2000 р. (Консолідована версія). URL: https://www.legifrance.gouv.fr/affichTexte.do?cidTexte=LEGITEXT000005629975&dateTexte =20180210 (дата звернення: 10.04.2023).

Размещено на Allbest.ru