Права людини в Інтернет: міжнародно-правове регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Права людини в Інтернет: міжнародно-правове регулювання

Шахбазян К.С.

кандидат юридичних наук, учений секретар

Центру досліджень інтелектуальної власності

та трансферу технологій НАН України

Анотація

право людина міжнародний зобов'язання

В даний час інформація та інформаційні технології є невід'ємною частиною функціонування будь-якого суспільства, здійснюючи значний вплив на утримання, реалізацію та захист основних прав людини. Теоретично всі права, що реалізуються в офлайні, повинні здійснюватися і в онлайн-просторі. Найбільш значуще інформатизація торкнулася реалізації права на життя, свободу думок та їх висловлювання, свободу віросповідання, права на захист особистої та сімейної життя. Йде процес формування нових інструментів, таких як право на доступ до мережі Інтернет та право бути забутим. Право життя безпосередньо зачіпається, коли ІТ виступають як інструмент збройного нападу чи його складової; є засобом ведення війни, включаючи використання автономних дронів або роботів; застосовуються для розпалювання ненависті, ворожнечі та дискримінації, скоєння терористичних актів чи інших актів насильства. З розвитком ІТ можна констатувати посилення колізії між свободою вираження думок, з одного боку, і захистом особистого та сімейного життя або свободою віросповідання - з іншого [1]. Відсутня однаковість щодо оцінки ситуації з боку органів ООН та інших міжнародних організацій, яка найчастіше оцінюється виходячи з інтересів відповідного мандата, без урахування інших міжнародних зобов'язань. ІТ можуть бути з легкістю використані та використовуються як інструменти розпалювання ворожнечі, підбурювання до геноциду, залучення до терористичної діяльності, порушення громадського порядку. Зазначені дії заборонені міжнародним правом, проте широке тлумачення заборон може спричинити зловживання і з боку держави. На державах лежить обов'язок забезпечити реалізацію свободи віросповідання та переконань, зокрема онлайн. Разом з тим розміщення інформації, яка не відповідає конкретної релігії і навіть представляє блюзнірство, не порушує дану свободу.

Важливо зазначити наступне: вважається, що право на доступ до Інтернету отримало міжнародне визнання як базове право у Доповіді Спеціального доповідача з питань заохочення та захисту права на свободу думок та їх вільне вираження від 16 травня 2011 р. (A/HRC/17/27 ), поданої Раді з прав людини ООН відповідно до Резолюції 7/36 від 28 березня 2008 р [2].

Водночас право на захист персональних даних не має жодної юридичної сили, навіть більше - воно лише є одним із аспектів права на повагу до приватного життя. Необхідно уточнити, що персональні дані трохи раніше були частиною права на повагу до приватного та сімейного життя, але з приходом інформаційних технологій, у тому числі Інтернету, загроза поширення цих даних посилюється, що призводить до порушення фундаментальних прав - це і буде причиною формування нового законодавства в інформаційній сфері. Звичайно, не можна не відзначити, що у сьогоднішньому розвитку суспільства шляхом застосування нових інформаційних технологій відбувається неодноразове порушення таких особистих прав як право на недоторканність приватного життя та свободу вираження думок. І випадки порушення цих прав з використанням інформаційних технологій є на сьогоднішній день досить пріоритетними на практиці Європейського суду з прав людини: як наголошує О.І. Ковлер [3], в орбіту уваги ЄСПЛ потрапляє «використання електронних засобів, включаючи GPS, для стеження, відстеження електронного листування, вторгнення в роботу інтернет-сайтів, мобільний телефонний зв'язок, масове впровадження і безстрокове зберігання в електронних банках даних відбитків пальців, зразків клітин та профілів ДНК. Я можу сказати, що на основі вищевикладеного, це інформаційне право не є самостійним правом, воно швидше є засобом реалізації традиційних прав людини, але поступовий розвиток концепції цифрових прав людини та поступове розуміння її природи дозволять у майбутньому створити вдосконалену правову основу.

Забезпечення окремих прав людини в умовах поширення ІТ неодноразово ставало об'єктом уваги з боку спеціальних доповідачів ООН (зокрема, Спеціального доповідача з права на заохочення та свободу думок та поширення (далі - СД) та Спеціального доповідача з просування та захисту прав людини в період боротьби з тероризмом (далі - СД з тероризму). При цьому їх висновки часто перебувають у протиріччі одне з одним. Генеральна Асамблея ООН (далі - ГА ООН), визнаючи загрози, які розвиток ІТ може мати при їх використанні терористичними та іншими екстремістськими групами (резолюція 53/70 від 04.01.19992), у резолюції «Право на недоторканність особистого життя в цифрове століття» 18.12.2013 (A/RES/68/167) вимагала забезпечити можливість захищати онлайн ті ж права людини, що і в офлайновому середовищі (п. 1). Водночас, як зазначає СД, законодавство держав виявилося неадаптованим в умовах розвитку онлайн-середовища та електронних загроз (доповідь 23/40 від 17.04.2013 (A/HRC/23/40), п. 17, 50; доповідь 71/373 від 06.09.2016, п. 10).

Слід зазначити, що проблема змісту та зміни прав людини в епоху ІТ у міжнародному праві розглядалася досить часто. Є роботи, наприклад, присвячені Інтернет-праву або статусу фізичних осіб у сучасному міжнародному праві в цілому, але які не враховують специфіки змін, включаючи появу нових прав, як-от «право на Інтернет». Оскільки ІТ вже змінили систему суспільних відносин, змінюються зміст та порядок здійснення значної кількості прав людини. Зокрема, з'явилися нові види власності (наприклад, криптовалюти), змінюється порядок укладання угод (онлайн), з'являються нові види злочинів (злочини проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних даних та систем; розповсюдження дитячої порнографії в Інтернеті - статті 2--9 Європейської конвенції з кіберзлочинів від 21.11.2001); формуються механізми врегулювання спорів онлайн [4]; змінюються правила доказування у кримінальному та цивільному процесі; електронні механізми використовуються щодо виборів; з'явилися дистанційні форми зайнятості (дистанційна праця, аутсорсинг та ін. - доповіді Генерального директора МОП 2013 (I(A) LC.102/DG/1A), ініціатива «Майбутнє сфери праці» ILO.104/ DG/I, 2015 р.).

Зазначені зміни явно свідчать, що інформаційні технології змінюють всі категорії прав людини, включаючи колективні. В одній із перших резолюцій ГА ООН підкреслила, що «свобода інформації є основним правом людини» (резолюція 59(1) від 14.12.1946). Розвиток Інтернету значно спростив поширення інформації будь-якого змісту, зокрема конкретними фізичними особами. З правової точки зору поширення інформації в Інтернеті тісно пов'язане, крім іншого, з реалізацією трьох основних закріплених у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р. (далі - МІ ІІ'І II І) прав: права на захист особистого та сімейного життя (ст. 17), свободи думки, совісті та релігії (ст. 18), свободи думок та їх вільного вираження (ст. 19, 20).

Право на захист особистого та сімейного життя включає право на захист особистих даних та право на захист репутації у їхньому широкому розумінні. Здається важливим оцінювати свободу вираження думок та поширення інформації в контексті міжнародних зобов'язань, включаючи обов'язок вжити всіх необхідних заходів для захисту прав осіб, що перебувають на території, від актів тероризму, обов'язки захисту інших прав людини в рамках обмежень ст. 18(3), 19(3), 20 МПГПП. З метою запобігання зловживанням з боку держав доцільним є чітке закріплення понять конкретних злочинних діянь у національному законодавстві.

В даний час має місце тенденція формування нових прав людини, характерних виключно для онлайн-середовища. Множинність та неузгодженість термінології (право на Інтернет, право на доступ до Інтернету, права людини в Інтернеті, право бути забутим, право на прощення та інші) свідчить про несформованість понять. Звісно ж, що право на Інтер- нет є онлайн-формою права на доступ до інформації та її поширення та включає обов'язок держав забезпечити розвиток інформаційної інфраструктури та комунікацій; створити ринок, ціновий поріг якого зробить Інтернет-ресурси доступними; забезпечити свободу доступу до інформації на Інтернет-ресурсах загалом або на конкретних сайтах, за винятком випадків, передбачених ст. 19 (3), 20 МПГПП).

Список використаних джерел

1. Kranenbog H. Op. cit. P. 77; Weber R.H. TOp. cit. Р. 122.

2. Звіт Google про доступність сервисів і даних, 2021. URL: https://transparencyreport.google.com/euprivacy/overview?delisted_urls=start:1401 321600000;end:1519862399999&lu=delisted_urls.

3. Kovler A.I. Human rights in the digital age // Bulletin of the European Co Human Rights. 2019. No. 6 (SPS «ConsultantPlus»).

4. Технічні коментарі Комісії ООН з права міжнародної торгівлі щодо врегулювання спорів у режимі онлайн A/RES/71/138. URL: https://uncitral.un.org/sites/uncitral.un.org/files/media-documents/uncitral/en/v1700382_english_technical_notes_on_odr.pdf.

Размещено на Allbest.ru