Парламентський контроль: роль в сучасних умовах

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

НАПрН України

Державна наукова установа «Інститут інформації, безпеки і права»

Парламентський контроль: роль в сучасних умовах

Фурашев В.М., к.т.н., с.н.с.

Стаття 5 Конституції України чітко вказує: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу».

Стаття 6 також чітко структурує систему державної влади - «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову».

Таким чином, законодавчу владу, з урахуванням більш деталізованих положень Розділу IV «Верховна Рада України», можна визнати як основного представника народовладдя.

Стаття 85 Конституції України встановлює 37 головних напрямів повноважень Верховної Ради України в системі державного управління, а саме:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково- технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

12) призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

12-1) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15) прийняття Регламенту Верховної Ради України;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

19) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;

20) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24) встановлення державних символів України;

25) надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора; висловлення недовіри Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади;

26) призначення на посади третини складу Конституційного Суду України;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією та законом;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності;

37) затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї.

Наприкінці наведеного переліку вказується, що «Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання».

Враховуючи значення Конституції України, як Основного закону держави, розподіл напрямів повноважень, у даному випадку Верховної Ради України, за логікою розробників Конституції України, здійснювалася за ступенем важливості у відповідності до поділу державної влади згідно положень статті 6 Конституції України. Також необхідно звернути увагу на те, що під позицією 3 головних напрямів повноважень Верховної Ради України в системі державного управління визначено «прийняття законів», а не «законотворча діяльність». Це - з одного боку, а з іншого, народні депутати є суб'єктами законотворчої діяльності.

Законодавчу основу організації та здійснення парламентського контролю складають Конституція України та закони України «Про Регламент Верховної Ради України», «Про комітети Верховної Ради України» та «Про статус народного депутата України», але у цих законах України відсутнє законодавче визначене поняття «парламентський контроль».

Розгляд питань, пов'язаних із здійсненням контрольних функцій Верховною радою України присвячені положення розділу VI закону України «Про Регламент Верховної Ради України» з використанням наступних механізмів:

- внесення депутатського запиту (глава 37 «Розгляд Верховною Радою України питань, пов'язаних із депутатськими запитами»);

- конституційно визначеною функцією здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону (п. 13 ст. 85) (глава 38 «Розгляд питань, пов'язаних з парламентським контролем за діяльністю Кабінету Міністрів України»);

- розгляд Верховною Радою звітів і доповідей державних органів та посадових осіб (глава 38-1 «Розгляд Верховною Радою звітів і доповідей державних органів та посадових осіб (крім Кабінету Міністрів України»);

- проведення парламентських слухань (глава 39 проведення у верховній Раді України парламентських слухань);

- розгляд Верховною Радою України питання про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим (глава 40 «Розгляд Верховною Радою України питання про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим»)

Закон України «Про комітети Верховної Ради України» визначає, що Комітет Верховної Ради України - орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій (ст.1).

Під поняттям «виконання контрольних функцій» даний Закон України розуміє: аналіз практики застосування законодавчих актів у діяльності державних органів, їх посадових осіб з питань, віднесених до предметів відання комітетів, підготовці та поданні відповідних висновків та рекомендацій на розгляд Верховної Ради України; участь за дорученням Верховної Ради України у проведенні «години запитань до Уряду»; контроль за виконанням Державного бюджету України в частині, що віднесена до предметів їх відання, для забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів у порядку, встановленому законом; участь в організації та підготовці за дорученням Верховної Ради України парламентських слухань; організації та підготовці слухань у комітетах; взаємодії з Рахунковою палатою; взаємодії з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; направленні матеріалів для відповідного реагування в межах, установлених законом, органам Верховної Ради України, державним органам, їх посадовим особам; розгляді на своїх засіданнях або під час слухань у комітеті звітів, доповідей та інформації державних органів та посадових осіб, які у передбачених законом випадках подаються до Верховної Ради України, здійсненні попередньої підготовки питань щодо розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України таких звітів, доповідей та інформації; здійсненні комітетом Верховної Ради України, до предмета відання якого віднесено питання забезпечення контрольних функцій Верховної Ради України за діяльністю органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, правоохоронних органів спеціального призначення та розвідувальних органів, передбачених цим Законом заходів з метою гарантування неухильного і безумовного дотримання цими органами вимог Конституції України щодо забезпечення національної безпеки, недопущення їх використання для узурпації влади, порушення прав і свобод людини і громадянина (ст.14).

Саме реальна сучасність розставила акценти багатогранної діяльності Верховної Ради України. Саме дана сучасність вказала на справжню роль та місце парламентського контроля. У багатьом, завдяки оперативності та якості парламентського контролю залежить ефективність право- застовної діяльності та правоохоронної діяльності, а також підвищення якості законотворчої діяльності.

На жаль, проглядається тенденція оцінки ефективності діяльності народного депутата України, а відповідно, і Верховної Ради України в цілому, не по конкретним справам, а по кількості внесених законопроектів, незалежно від їх суспільної корисності. Такий підхід не може не відобразитися негативно на довірі до діяльності Верховної Ради України, в тому числі і процесах підготовки та здійснення парламентського контролю.

Підтвердженням цьому може бути «Оцінка громадянами ситуації в країні, довіра до соціальних інститутів, політиків, посадовців та громадських діячів (травень 2023р.)»: Серед державних та суспільних інститутів найчастіше довіра висловлюється до Збройних Сил України (їм довіряють 93% опитаних), добровольчих загонів (86%), Президента України (83%), Національній гвардії України (83%), волонтерських організацій (82%), Державної служби з надзвичайних ситуацій (80%), Державної прикордонної служби (79%), Міністерства оборони України (75%), Служби безпеки України (66%), громадських організацій (61%), Церкви (61%), Національної поліції (59%), Голови міста (селища, села), в якому живе респондент (58%), ради міста (селища, села), в якому живе респондент (55%).

Також частіше висловлюється довіра, ніж недовіра до ЗМІ України (відповідно 49% і 37,5%), до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (Омбудсмена) (відповідно 46% і 28%), до Національного банку України (відповідно 46% і 37%).

Більшість респондентів висловлюють недовіру судам (судовій системі загалом) (не довіряють 70%), політичним партіям (69%), державному апарату (чиновникам) (66%), прокуратурі (58%), комерційним банкам (56%), Верховній Раді України (55%).

На основі викладеного вище вважаємо за доцільне запропонувати:

1. Розглянути питання впровадження законодавчо визначеного поняття терміну «парламентський контроль», а також більш чіткого законодавчо визначеної ролі та місця парламентського контролю в національній системі публічного контролю, його взаємозв'язку із іншими видами публічного контролю з урахуванням законодавчого врегулювання імплементації міжнародних правових стандартів щодо здійснення парламентського контролю відповідно до участі України в міжнародних організаціях, прийнятих міжнародних зобов'язань.

2. У законах України «Про Регламент Верховної Ради України» та «Про комітети Верховної Ради України» доцільно розглянути питання посилення наголосу на значимості місця та значимому відсотковому зростанню в загальній системі депутатської діяльності здійснення складного процесу парламентського контролю, як одного з головних показників народовладдя та оцінки ефективності діяльності, як конкретного народного депутата, так і Верховної Ради України в цілому. В статті 85 Конституції України серед 37 головних напрямів повноважень Верховної Ради України в системі державного управління здійснення парламентського контролю знаходиться на 33 місці. Конституція України є Основним законом держави тому ставити питання внесення змін подібного роду недоцільно, а згадані закони України є «робочими».

конституційний контрольний верховний рада державний управління

Список використаної літератури

1. Конституція України, Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, №30, ст. 141

2. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України від 10.02.10 р. №1861-VI, редакція від 31.03.23 р.

3. Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 04.04.95 р. №116/95-ВР, редакція від 31.03.23 р.

4. Оцінка громадянами ситуації в країні, довіра до соціальних інститутів, політиків, посадовців та громадських діячів (травень 2023 р.)

Размещено на Allbest.Ru