Додержання принципу недискримінації за ознаками національного та етнічного походження у провадженні у справах про адміністративні правопорушення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Додержання принципу недискримінації за ознаками національного та етнічного походження у провадженні у справах про адміністративні правопорушення

Аліна Жушман,

магістрант

Як відомо, провадження у справах про адміністративні правопорушення являє собою комплекс процесуальних дій, спрямованих на своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у відповідності з законодавством, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності, охорони прав та законних інтересів громадян, охорони власності, виконання завдань з охорони громадського порядку і громадської безпеки.

Найяскравіше дотримання принципів, що лежать в основі даної сфери правоохоронної діяльності, відображається на етапі розгляду і прийняття рішення, де здійснюється інтелектуальна та професійна діяльність уповноважених осіб та базується саме на засадах рівності перед законом й відкритості.

Принцип рівності (рівноправності) - усталена норма міжнародного права, де говорячи простою мовою, він вимагає, «щоби до однакових ситуацій підходили однаково, а до неоднакових ситуацій - по різному», при цьому відмінності у ставленні повинні мати об'єктивні підстави та бути співрозмірними переслідуваній меті.

На сучасному етапі розвитку суспільства, найвищим за юридичною силою законодавчим актом для нашої держави постає Конституція України. Так, Конституція України у ч. 1 ст. 3 закріплює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 21 Конституції України визнається, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Передусім зазначений принцип закріплений у частині 2 статті 24 Конституції України. Так, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Особливого значення вказаний принцип набуває в процесі реалізації громадянами свого правового статусу в адміністративній сфері, оскільки будь-який суб'єкт адміністративно - правових відносин має визнаватися рівними і йому має бути забезпечена реальна можливість справжньої реалізації рівності. Це проявляється в тім, що під час розгляду справи по відношенню до людини й громадянина застосовуються однакові для всіх нормативно-правові акти (матеріальні норми й адміністративно-процесуальні правила). Для жодної особи не створюються сприятливі або позитивні умови в ході розгляду справ. Тому на людину, громадянина, посадову особу, незалежно від її службового статусу діють в рівній мірі норми закону, які не залежать від етнічного чи національного походження, в тому числі майнового стану, статі, роду, характеру занять тощо.

Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

З вищевказаного підґрунтя слідує виокремити таке поняття як недискримінація, яке цілком спрямовує своє вістря на забезпечення головного обов'язку держави - дотримання прав та свободи кожної людини.

Недискримінація - заборона необґрунтованого відмінного ставлення (встановлення відмінностей, винятків, обмежень чи переваг) до осіб, які перебувають в однаковій ситуації, чи однакового підходу до осіб, які перебувають у різних ситуаціях.

Право на захист від дискримінації є одним із фундаментальних прав людини, яке визнане міжнародним правом і має бути забезпечене сучасними державами [2].

Рівність і недопустимість дискримінації особи - це не тільки конституційні принципи національної правової системи України, а й фундаментальні цінності світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі №12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1) та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7).

Слід зазначити, що в сучасних умовах особливого значення набуває висновок, що права і свободи, передбачені статтею 24 Конституції України, не можуть бути обмежені в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64 Основного Закону) [1].

Принцип рівності (або рівність як засада законодавства України) також закріплений у численних кодексах, звичайних законах чи підзаконних нормативно-правових актах. Його тлумачення та застосування має відбуватися з урахуванням сучасної концепції субстантивної рівності та стандартів недискримінації. На органічний зв'язок між рівністю та дискримінацією вказує й норма Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 р. №5207-VI (із змінами, внесеними згідно із Законом №1263-VIIвід 13.05.2014), який (як вказано у Преамбулі) визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина. Так саме в статі 2 даного закону зазначено «…Законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак:

1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;

2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;

3) повагу до гідності кожної людини;

4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб…» [3].

Наразі діючим є Закон України «Про національні меншини в Україні» від

25.06.1992 року, де згідно статті 1 усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах, а також при забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини [4]. Проте зазначений закон 01.07.2023 року втрачає чинність, на підставі прийнятого 13 грудня Верховною Радою України нового Закону про національні меншини (спільноти) України, за який в цілому проголосували 324 нардепів. При цьому доречно зазначити, що даний законопроєкт №8224 про національні меншини (спільноти) України був однією з вимог для руху України до Європейського Союзу [5].

Так, актуальність нашої теми буде широко розкрита згідно вимог нового закону в статті 1, де буде надано стале визначення поняттю «Національна меншина (спільнота) України» - це стала група громадян України, які не є етнічними українцями, традиційно проживають на території України в межах її міжнародно визнаних кордонів, об'єднані спільними етнічними, культурними, історичними, мовними та/або релігійними ознаками, усвідомлюють свою приналежність до неї, виявляють прагнення зберегти і розвивати свою мовну, культурну, релігійну самобутність та в частині 1 статті 4 буде зафіксовано, що особи, які належать до національних меншин (спільнот), є рівними перед законом та мають право на рівний правовий захист.

Виходячи з вищевикладеного, можемо зазначити, що принцип недискримінації визнається як універсальний (загальний) принцип, який стосується всього чинного законодавства України та його слід розглядати як такий, що має «наскрізний» характер та підлягає застосуванню у випадках обмежень у визнанні, реалізації або користування будь-якими правами і свободами в будь-якій формі, якщо такі обмеження ґрунтуються на дискримінаційній підставі (певних ознаках). Дані аспекти не є виключенням й для адміністративного права та здійснення адміністративних проваджень.

Список використаних джерел

дискримінація право адміністративний

1. Конституція України: 254к/96-ВР. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 254% D0% BA/96-%D0% B2% D1% 802.

2. Дашковська О.Р. Дискримінація за ознакою статті: деякі загальнотеоретичні аспекти. Вісник Академії правових наук України. 2005. №3 (42).

3. Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 р. №5207-VI (із змінами, внесеними згідно із Законом №1263-VIIвід 13.05.2014). URL: https://zakon.rada.gov. Ua/laws/show/5207-17#Text.

4. Закон України «Про національні меншини в Україні» від 25.06.1992 року URL: https://zakon.rada.gov. Ua/laws/show/2494-12#Text.

5. Закон України «Про національні меншини (спільноти) України» набрання чинності відбудеться 01.07.2023 р. URL:https://zakon.rada.gov. Ua/laws/show/2827-20#Text.

Размещено на Allbest.ru