Нормативно-правове обґрунтування надання поліцейським первинної психологічної допомоги постраждалим від домашнього насильства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Нормативно-правове обгрунтування надання поліцейським первинної психологічної допомоги постраждалим від домашнього насильства

Ліана Селецька

курсант факультету підготовки фахівців для підрозділів превентивної діяльності Науковий керівник: ст. викладач Катерина Мітченко

Проблема насильства в сім'ї в національних масштабах вперше стало розглядатися у Сполучених Штатах Америки. Приводом для цього стала публікація в журналі Американської медичної асоціації, в 1962 році, статті Г. Кемпа «Синдром дитини, яку б'ють». Термін «домашнє насилля» вживається в Європейській Конвенції про запобігання та боротьбу з насильством стосовно жінок та домашнім насильством. Під домашнім насиллям розуміються всі акти фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства, що здійснюється у сім'ї або на побутовому рівні або між колишнім чи теперішнім подружжям, партнерами, незважаючи на те, чи проживає правопорушник із жертвою або окремо від неї [1, с. 8].

Треба зауважити, що у більшості країн світу до кінця ХХ століття законодавчо і на практиці захист від домашнього насильства був практично відсутнім. Вперше у 1993 році ООН випустила документ під назвою “Стратегії боротьби із насильством в родині: довідкове керівництво”, в якому було наголошено, що право на особисте сімейне життя не є правом на жорстоке поводження із членами родини. За останні десятиліття ми спостерігаємо активізацію боротьби із правовою безкарністю за домашнє насильство.

Першим документом, спрямованим на правову заборону насильства щодо жінок стала Стамбульська конвенція 2014 року, основний заклик якої полягає в тому, щоб покінчити з терпимістю щодо домашнього насильства. У колишньому Радянському Союзі обговорення проблеми сімейного насильства на державному рівні було під забороною і вважалося «закритою» темою, якої займалися лише кримінологи та інші окремі фахівці [4, с. 154].

Відомий фахівець із запобігання домашньому насильству Луїс Аларкон дає наступне визначення насильству: «насильство - це дії, що здійснюються одним (або декількома) особами, які характеризуються такими ознаками:

здійснюються умисне і направлені на досягнення певної мети;

завдають шкоди (фізичної, моральної, матеріальної тощо) іншій особі;

порушують права і свободи людини;

той, хто здійснює насильство, має значні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні тощо), що робить неможливим ефективний самозахист жертви насильства [6, с. 23].

Домашнє насильство є досить поширеним явищем в українському суспільстві, від якого страждають як діти, жінки, батьки, так і чоловіки. Для запобігання та попередження такого явища був розроблений та набув чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно нього домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Слід зазначити, що в нашій державі функціонує велика кількість закладів, які надають допомогу постраждалим від домашнього насильства, куди кожна така особа може звернутись за допомогою. Насамперед такі заклади надають постраждалим від домашнього насильства особам тимчасове житло та психологічну й юридичну допомогу.

Серед завдань уповноважених підрозділів Національної поліції України в цій сфері виокремлюють також виявлення фактів домашнього насильства та оперативне реагування на них; отримання та негайний розгляд заяв та повідомлень про домашнє насильство; інформування потерпілих про їх права та соціальні пільги, якими вони можуть скористатися у разі потреби; винесення термінових заборонних приписів стосовно осіб, що здійснюють домашнє насильство [2].

Питання надання поліцейськими первинної психологічної допомоги саме особам, які постраждали від психологічного насильства недостатньо вивчене науковою спільнотою. Саме поняття перша психологічна допомога - це сукупність заходів загальнолюдської підтримки та практичної допомоги ближнім, які відчувають страждання і потребу. Може надаватись не лише професійними психологами, а й іншими спеціалістами, які знайомі з правилами її надання [5, с. 22]. У більшості випадків надається при тяжкому впливі психотравмуючої події на особу. Саме оцінка поведінки постраждалого є вирішальною для винесення рішення про надання первинної психологічної допомоги [3, с. 88].

На сьогодні вироблено декілька підходів надання первинної психологічної допомоги і в більшості з них вона розглядається як втручання, що орієнтоване на задоволення потреб, яке не є психотерапією.

Австралійська спільнота Червоного хреста вказує, що первинна психологічна допомога - це надання гуманної, турботливої і співчутливої підтримки, яка спрямована на вирішення, у першу чергу, насущних практичних проблем і задоволення потреб населення, яке постраждало від надзвичайних ситуацій, стихійного лиха чи травмуючої події, та суворо слідує принципу «не нашкодь» [7, с. 15].

Модель індивідуального кризисного втручання George S. Everli передбачає наступні етапи первинної психологічної допомоги: стабілізація (інформування, задоволення базових потреб, пом'якшення дії гострих стресорів); визнання події і реакції постраждалого на неї; полегшення розуміння постраждалим як того, що вже відбулося, так і того, що відбувається у теперішньому, нормалізація; поширення ефективних копінг-стратегій; відновлення незалежного функціонування чи перенаправлення постраждалого з забезпеченням подальшого догляду [7, с. 17].

Raphael вказує, що первинна психологічна допомога має містити такі заходи, як: звернення до базових потреб (фізичний захист, досягнення почуття безпеки, задоволення фізіологічних потреб); звернення до психологічних потреб (втішання, емоційна підтримка, надання поведінкової підтримки, забезпечення емоційного вентилювання, поширення конструктивної поведінки); забезпечення соціальної підтримки (возз'єднання постраждалих з родинами, використання екстрених соціальних та суспільних підтримуючих зв'язків); сприяння продовженню надання допомоги (проведення сортування і перенаправлення осіб, які гостро потребують кваліфікованої допомоги, використання для підтримки постраждалих вже створених та ефективно існуючих соціальних мереж) [7, с. 15].

Регіональний радник з профілактики та усунення стресу у Тихоокеанському та Азіатському регіоні при департаменті з питань безпеки ООН Н. Агазаде вказує, що первинна психологічна допомога зазвичай має складатися з наступних етапів: насильство сім'я психологічний документ

спостереження за ситуацією з її наступною оцінкою та обстеженням постраждалого; забезпечення доступу до постраждалого і налагодження довірчого контакту; забезпечення постраждалому безпеки і захист від будь-якої шкоди, включно аутоагресії; при необхідності - пошук можливостей надання невідкладної медичної допомоги; задоволення основних потреб;

стабілізація емоційного стану постраждалих і зменшення дії зовнішніх стимулів; інформаційний обмін; надання допомоги у вирішенні практичних питань; налагодження зв'язків зі службами соціальної підтримки;

проведення базового тренінгу копінг-стратегій; безперервний зв'язок зі службами підтримки і перенаправлення; збереження гідності постраждалого в умовах кризи [7, с. 18].

Проаналізував досвід роботи з постраждалим цивільним населенням внаслідок бойових дій на сході України директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України І. Пінчук запропонувала наступний алгоритми надання первинної психологічної допомоги особам, які переживають стрес:

ненав'язливе надання практичної допомоги та підтримки;

оцінку потреб і проблем; надання допомоги в задоволенні насущних потреб (наприклад, таких як їжа, вода, інформація);

вміння вислуховувати людей, але не примушуючи їх говорити;

вміння втішити і допомогти людині заспокоїтися; надання допомоги в отриманні інформації, встановленні зв'язку з відповідними службами та структурами соціальної підтримки; захист від подальшої шкоди.

І. Пінчук вказує, що при освоєнні алгоритму надання первинної психологічної допомоги важливо розуміти, чим вона не є. Це не та допомога, яку можуть надавати лише фахівці, це не професійна консультація, перша психологічна допомога не передбачає детальне обговорення подій, які викликали стан дистресу, це не прохання до потерпілого проаналізувати, що з ним відбулося, і встановити точну хронологію і суть подій [7, с. 16].

Слід відмітити, що переживання насильства однозначно є травмуючою ситуацією для всіх учасників. Тому є доречним більш детального вивчення питання надання поліцейськими первинної психологічної допомоги особам постраждалим від домашнього насильства та напрацьовувати практичні рекомендації в даному напрямку.

Література

1. Актуальні проблеми сімейного насильства : монографія за заг. ред. проф. Т.О. Перцевої та проф. В.В. Огоренко. Дніпро, 2021. - 199 с.

2. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»

3. Мітченко К.В. Надання первинної психологічної допомоги дітям, що стали жертвами злочинів Безпека дитини: правовий, організаційний, психологічний та інформаційний виміри: матеріали всеукраїнської наук.-практ.конференції, Дніпро: Дніпроп.держ. ун-т внутр. справ, 2022.- С. 87 - 92

4. Насильство в сім'ї та діяльність органів внутрішніх справ щодо його подолання: Навчально-методичний посібник до спеціалізованого курсу з протидії насильству в сім'ї для курсантів вишдх навчальних закладів МВС України. Київ, 2012. 246 с.

5. Перша психологічна допомога: посібник для працівників на місцях. - Київ: Університетське видавництво. ПУЛЬСАРИ., 2017. - 66 с.

6. Протидія домашньому насильству органами Національної поліції: метод. посіб. / С.В. Альошкін, О.В, Даценко, К.Л. Бугайчук, Т.М. Малиновська, К.Ю, Шеремет. Харків: Харк. нац. ун-т внутр. справ. 2019. 93 с

7. Протоколи надання першої психологічної допомоги військовослужбовцям Національної гвардії України в екстримальних умовах діяльності : посібник / О.С. Колесніченко, Я.В. Мацегора, І.І. Приходько / За заг. ред. проф. І.І. Приходька. Харків: НА НГУ, 2018. 40 с.

Размещено на Allbest.ru