Норми міжнародного гуманітарного права як фактор забезпечення безпеки держави в умовах дії особливих правових режимів

Размещено на http://allbest.ru

Норми міжнародного гуманітарного права як фактор забезпечення безпеки держави в умовах дії особливих правових режимів

Стрюков Володимир Андрійович,

військовослужбовець Національної гвардії України

При веденні бойових дій, крім виникнення т.н. «універсальних» проблемних питань для всіх комбатантів та некомбатантів - громадян України, об'єктивно проявляються недоліки в системі правового регулювання діяльності військовослужбовців, зокрема, Національної гвардії України при веденні бойових дій в умовах воєнного стану.

Як відомо, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень [1].

Разом з тим, кожен військовослужбовець під час ведення бойових дій в Україні повинен при виконанні завдань службово-бойової діяльності неухильно дотримуватись норм міжнародним гуманітарного права [2], а також положень вітчизняного законодавства з питань правового регулювання діяльності суб'єктів сектору безпеки і оборони України, зокрема: законів України: «Про правовий режим воєнного стану», «Про військовий обов'язок і військову службу» [3] тощо; підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України».

Окремі питання правового забезпечення діяльності військовослужбовців, Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних і розвідувальних органів, зокрема, Національної гвардії України, у тому числі в особливих правових умовах, досліджували: В. Авер'янов, Г. Атаманчук, І.Бачило, О. Безпалова, Ю. Битяк, Ю. Ведєрніков, В. Галунько, В. Гаращук, О. Гетманець, К. Гуценко, С. Денисюк, О. Дрозд, В. Ковальська, А. Ковальчук, Т. Коломоєць, В. Колпаков, О. Кривенко, Н. Лебідь, І. Марочкін, О. Миколенко, С. Овчарук, М. Пихтін, В. Плішкін, А. Подоляка, О. Синявська, П. Скиба, Є. Соболь та ін.

Наведені вчені зробили вагомий внесок у пізнання сутності та особливостей правового статусу військовослужбовців, військових формувань, правоохоронних органів зі спеціальним статусом. Проте, існуючі дослідження присвячені, здебільшого, лише окремим аспектам діяльності означених суб'єктів сектору безпеки і оборони, зокрема, Національної гвардії України, при цьому безпосереднє вивчення правосуб'єктності військовослужбовців, військовослужбовців НГУ, їх статусу під час дії правового режиму воєнного стану, відсутнє.

Як зазначалось, в системі Збройних Сил України є чинним Наказ Міністерства оборони України від 23.03.2017 № 164 Про затвердження Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України (з змінами станом на 16.05.2022) [2].

Визначаючи способи забезпечення власної безпеки у процесі підготовки держави до оборони та під час воєнних дій, Україна додержується принципів і норм міжнародного права, враховує законні інтереси безпеки інших держав.

Як відомо, міжнародне гуманітарне право (право збройних конфліктів) - система міжнародно визнаних правових норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, встановлюють права і обов'язки суб'єктів міжнародного права щодо заборони чи обмеження використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечення захисту жертв конфлікту та визначають відповідальність за порушення цих норм [4].

Для виконання відповідних завдань міжнародне гуманітарне право:

- визначає правовий статус осіб і об'єктів, які знаходяться у районі (зоні) ведення воєнних дій;

- встановлює ряд обмежень у виборі засобів, методів ведення воєнних дій сторонами, що воюють;

- регламентує права та обов'язки осіб, які знаходяться під захистом МГП;

- встановлює відповідальність держави і окремих осіб за порушення його норм;

- МГП також встановлює захист об'єктів, які не мають військового значення, обмежує сторони, що воюють, у виборі засобів і методів ведення війни [2].

Норми міжнародного гуманітарного права вступають у дію з початком збройного конфлікту.

Обсяг зобов'язань сторони міжнародного збройного конфлікту (війни) визначається як нормами звичаєвого права, так і договірними нормами міжнародного гуманітарного права, ратифікованими кожною стороною. Однією з проблем наразі є бойове управління та застосування міжнародно-правових норм під час ведення бойових дій. Бойове управління та застосування правових норм безпосередньо залежить від особистої участі командира. Під час кожного етапу операції командир повинен бути готовий реагувати на зміни, які впливають на дотримання принципу пропорційності, зупиняти або змінювати плани нападу, якщо ризик побічної шкоди починає перевищувати очікувані військові переваги, та діяти, щоб запобігти або припинити порушення норм права збройних конфліктів, що відбувається під його командуванням, для уникнення негативних наслідків.

Для досягнення виконання цих вимог командир повинен мати точну та правдиву інформацію про оперативну обстановку для належного та адекватного реагування з врахуванням вимог права збройних конфліктів. Командир повинен бути завжди в змозі вживати заходів для припинення порушення законів та звичаїв війни. Саме він зобов'язаний забезпечити належні заходи для дотримання принципу верховенства права. За потреби командиру має надавати необхідну юридичну консультацію компетентний юридичний радник. Перед початком операції командир зобов'язаний бути впевненим в тому, що особовий склад має належний рівень підготовки для участі у бойових діях в межах національних законів та норм МГП. Застосування правових норм, введених у процес прийняття рішень та наказів, має залишатися важливим елементом у виконанні завдання через постійний контроль з боку керівництва та надання більш чіткого впливу командирів всіх рівнів. Порядок дій, що висвітлює сторони та зміст бойових наказів, повинні містити такі пункти:

1. Особиста відповідальність кожного командира та підлеглого за дотримання норм права збройних конфліктів під час планування, постановки завдання та його виконання.

2. Вимога до порядку управління бойовими діями, у відповідності з якою такий порядок має забезпечувати отримання командиром достовірної інформації, щоб він був обізнаним про порушення права збройних конфліктів, які відбуваються, або, ймовірно, матимуть місце під його командуванням.

3. Обов'язкова наявність і залучення на всіх рівнях компетентного юридичного радника або юриста з військовою підготовкою чи бойового офіцера з відповідним юридичним досвідом, щоб надати підтримку командиру в юридичних питаннях під час процесу прийняття рішень, а також у здійсненні контролю за виконанням завдання.

4. Забезпечувати систематичне підсумкове звітування про заходи, які можуть призвести до побічної шкоди, та обговорення ймовірних причин, які були виявлені, щоб можна було вжити заходів для недопущення їх у майбутньому [2].

Безумовно, методи ведення війни швидко змінюються, особливо з початку ведення повномасштабної війни в Україні. Негативні фактори поширюються і, таким чином, вплив конфлікту стає безстроковим явищем. Право збройних конфліктів призначене для зменшення негативних наслідків війни в різних сферах. Як показує досвід, на данний момент є велика необхідність у покращеннні надання кваліфікованої юридичної допомоги як командирам, так і рядовим військовослужбовцям для уникнення та недопущення можливих проблем з питань дотримання норм МГП. Враховуючи ту обставину, що підрозділи та військові частини Національної гвардії України, як правило, входять під час дії правового режиму воєнного стану до складу оперативних угрупувань Збройних Сил, відповідно в Інструкції зазначається, що її дія поширюється не тільки на Збройні Сили України, а й на: Державну спеціальну службу транспорту та Національну гвардію України під час виконання ними завдань із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Разом з тим, Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій [5].

Відповідно, до основних функцій Національної гвардії України, зокрема, відноситься:

- захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом;

- охорона громадської безпеки і порядку, забезпечення захисту та охорони життя, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів громадян;

- забезпечення охорони органів державної влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, участь у здійсненні заходів державної охорони органів державної влади та посадових осіб;

- охорона ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання державної власності, важливих державних об'єктів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

- охорона об'єктів критичної інфраструктури, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України; участь у ліквідації наслідків кризових ситуацій на об'єктах критичної інфраструктури, що нею охороняються;

- охорона дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні;

- охорона центральних баз матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України, охорона і оборона військових об'єктів, баз (закладів, установ) Національної гвардії України;

- участь у здійсненні заходів, пов'язаних з припиненням збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні, а також заходів щодо недопущення масового переходу державного кордону з території суміжних держав;

- участь у спеціальних операціях із знешкодження озброєних злочинців, у боротьбі з диверсійно-розвідувальними силами агресора (противника), припиненні діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій на території України, а також у заходах, пов'язаних із припиненням терористичної діяльності;

- участь у підтриманні або відновленні правопорядку в районах виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю та здоров'ю населення;

- участь у відновленні конституційного правопорядку у разі здійснення спроб захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, у відновленні діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

- участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану;

- участь у виконанні завдань територіальної оборони;

- оборона важливих державних об'єктів, спеціальних вантажів, переліки яких визначаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральних баз матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України тощо [5].

Отже, враховуючи специфіку функцій та компетенції НГУ, доцільно, як вбачається, для Національної гвардії України розробити власний нормативний акт локального правового регулювання з питань дотримання військовослужбовцями-гвардійцями норм та стандартів міжнародного гуманітарного права. міжнародний гуманітарний воєнний право

При опрацюванні зазначеної проблематики додатково використовувались джерела, вказані у бібліографії за №№ 6-10

Список використаних джерел

1. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12.05.2015 р. № 389-VIII (Відомості Верх. Ради (ВВР), 2015, № 28, ст. 250). URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/389-19#n29.

2. Про затвердж. Інструкції про порядок виконання норм між нар. гуманіст. права у Збройних Силах України: Наказ Міністерства оборони України від 23.03.2017 р. № 164. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0704-17#Text.

3. Про військовий обов'язок і військову службу: Закон України від 25.03.1992 р. № 2232-XII (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 27, ст. 385). URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2232-12#Text.

4. Міжнар. гуманітарне право. Офіц. сайт Мін. з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. URL : https://minre.gov.ua/ rubric/ mizhnarodne- gumanitarne-pravo.

5. Про Нац. гвардію Укр.: Закон Укр. від 13.03.2014 р. № 876-VII (Відомості Верховної Ради (ВВР). URL : https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/876-18#Text.

6. Горбач Д.О. Адміністративно-правовий статус Національної гвардії України: монографія. Х. : ХНУВС, 2017. 288 с.

7. Діяльність держ. органів в умовах воєнного стану: зб. матер. Міжнар. наук.- практ. онлайн-семінару (м. Кривий Ріг, 29 квітня 2022 року). Кривий Ріг, 2022. 498 с. URL : https://r.donnu.edu.ua/bitstream/ 123456789/2356/1.

8. Онопенко П. В. Поняття та формування правоохоронних функцій держави. Підприємництво. Господарство і право. 2004. № 10. С. 37-39.

9. Чорний В. С. Військова організація України: становлення та перспективи розвитку: монографія. Ніжин : Аспект-Поліграф, 2009. 368 с.

10. Шай Р. Я. Правоохор. функція правової держави: теоретико-практичний аспект: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01; Національний університет «Львівська політехніка». Львів, 2012. 20 с.

Размещено на Allbest.ru